Напрямки та перспективи кормовиробництва в Україні

План:

Вступ

1.        Роль галузі в агропромисловому комплексі.

2.        Способи поліпшення якості та підвищення перетравності кормів із відходів польових, технічних і городніх культур.

3.        Заходи щодо зменшення втрат поживних речовин та поліпшення якості грубих і соковитих кормів.

4.        Приготування нетрадиційних кормів.

5.        Протеїновий концентрат із соку зелених рослин.

Висновок

Список використаної літератури.

Найважливішою  умовою  прискореного  розвитку  галузі  тваринництва в країні, як складової АПК, є створення міцної кормової бази в кожному  сільськогосподарському  підприємстві.  Від  цього  безпосередньо залежать  можливості  збільшення  поголів'я  худоби  і  підвищення  його продуктивності,  що,  в  свою  чергу,  визначає  темпи  зростання  і  рівень виробництва продукції тваринництва. Розвитку  і зміцненню кормової бази приділяється  нині  велика  увага  як  фактору  значного  підвищення продуктивності  тваринництва  та  продовольчої  безпеки  держави,  тому  в сучасних  умовах  розвиток кормовиробництва в Україні э вкрай важливим.

1. Роль галузі в агропромисловому комплексі

Роль галузі кормовиробництва для нових агроформувань різних форм власності зростає: по-перше, забезпеченість кормами є лімітуючим фактором реалізації генетичного потенціалу продуктивності сільськогосподарських тварин і птиці, по-друге, з економічної точки зору корми є важливою статтею витрат у тваринництві. Так, за даними НІД кормів УААН, у 2009 році серед усіх матеріальних затрат, що увійшли в собівартість продукції сільськогосподарського виробництва в цілому, корми складали 3491,6 млн. грн., або 28,9%; в собівартості продукції тваринництва — 71,7%. Отже, від забезпечення кормами та їх якості залежить рівень продуктивності тваринництва та конкурентоспроможність продукції на ринку. Однак за даними Державного комітету статистики України, останніми роками дефіцит кормового білка становить 25-30%, що потребує нового підходу та суттєвих змін у формуванні кормової бази.

Багаторічними дослідженнями доведено, що у кормовиробництві відбуваються значні зміни структурного характеру. Так, за останні 10 років , за даними Держкомстату України, площі кормових культур в Україні зменшилися від 11,5 до 7,1 млн. га, відповідно частка їх у загальній посівній площі сільськогосподарських культур зменшилась від 36,1 до 25,9%.

За даними науково-дослідних установ України, вирішальну роль у збільшенні обсягів виробництва різних видів повноцінних кормів повинне відігравати польове кормовиробництво, одним із ресурсів інтенсифікації якого є оптимізація посівних площ кормових культур. Поліпшення структури посівних останніх повинне спрямовуватись на розширення площ бобових трав у кормовій групі до 50%. Належну увагу слід приділяти впровадженню бобових та бобово-злакових сумішок, адаптованих до конкретних грунтово-кліматичних умов. Рекомендується впроваджувати люцерну посівну як найменш енергозатратну високопродуктивну білкову культуру в усіх сівозмінах: кормових, ґрунтозахисних, польових і на запільних ділянках. На землях із близьким рівнем залягання ґрунтових вод та підвищеною кислотністю доцільновисівати конюшину та конюшино-злакові сумішки. На еродованих та схилових ґрунтах ефективними будуть посіви еспарцету, який за невибагливістю до родючості ґрунту та посухостійкістю значно переважає люцерну і конюшину.

Для стабільного виробництва кормів та поліпшення їх якості важливо розширювати площі проміжних озимих культур та їх сумішок — жита і тритікале з викою та озимими капустяними. Такий посів забезпечує високі продуктивність та якість корму за рахунок збільшення збору кормових одиниць та перетравного протеїну. Належну увагу слід приділяти і поукісним посівам, котрі дозволяють ефективніше використовувати кормову площу. Вони не лише забезпечують тварин високоякісним зеленим кормом, але й є основою для створення сировинного конвеєру для заготівлі консервованих кормів. Значним резервом, у цьому аспекті, є використання однорічних зернобобових культур: сої, гороху, кормових бобів. Цінність їх в агротехнічному значенні та в тому, що вони дозволяють збалансувати концентровані корми за протеїном та незамінними амінокислотами.

Суттєвим недоліком у роботі галузі є використання старовікових посівів багаторічних трав, зменшення площ яких дозволить істотно поліпшити роботу галузі. Старовікові посіви багаторічних трав із строком використання 5 і більше років займають в Україні 18%, що є причиною зниження урожайності зеленої маси багаторічних трав . Важливим резервом у цьому напрямі є розробка заходів щодо зменшення дефіциту насіння багаторічних трав, який негативно позначається на роботі як польового, так і лучного кормовиробництва. Наслідком цього стало скорочення обсягів проведення робіт із докорінного та поверхневого поліпшення, які, перш за все, залежать від кількісного і видового складу насіння багаторічних трав.

Незважаючи на те, що виробництво кормів на луках і пасовищах є найменш затратним, у господарствах України воно складає лише 5% усього валового надходження, тоді як у країнах Європи — 45-50%.  Тому найближчими роками слід спрямувати всі можливі заходи на здешевлення та збільшення обсягів виробництва кормів у достатньому асортименті та високої якості.

2. Способи поліпшення якості та підвищення перетравності кормів із відходів польових, технічних і городніх культур

Силосування соломи та інших відходів рільництва

В даний час в більшості країн світу, в тому чисті високорозвинених, солома вважається цінним резервом кормів і джерелом вуглеводів, тощо в ній міститься до 45% целюлози і 25% пектозанів. Проте ефективне використання енергетичних поживних речовин соломи (целюлози та геміцелюлози) обмежується наявністю в оболонках клітин міцного вуглеводно-лігнінового комплексу, який перешкоджає нормальному перетравленню корму.

Сучасна наука та практика використовують багато методів підвищення перетравності соломи: запарювання, опромінення, хімічна та біологічна обробка, гранулювання, брикетування. Останнім часом пріоритет надається дешевшим, менш трудомістким та енергоємним способам обробки соломи, до яких належить силосування. І надалі солому використовуватимуть в якості сухого компоненту при силосуванні високовологої зеленої маси кукурудзи, соняшнику, що сприяє збільшенню використання перетравної енергії до 30%. Добавка при силосуванні соломи, обробленої лугом (NaОН в дозі 45 кг/т) до зеленої маси кукурудзи, соняшнику та інших культур знижує втрати поживних речовин на 5-10%, сприяє поліпшенню перетравності органічної речовини на 18-20% та запобігає перекисленню силосу.

Також проводять обробку соломи каустичною содою — їдким натрієм. На 1 т соломи вносять 40-50 кг твердого лугу і розчиняють у рівній кількості води. Для рівномірного розподілу розчину по соломі його доводять до об’єму 900-1000 л, а при внесенні пульверизатором — до 250-300 л. Через 6-8 годин солому можна згодовувати. Для обробки лугом солому краще подрібнити. При цьому при температурі 18-20 °С та внесенні лугу утворюється оцтова кислота, яка нейтралізується до оцтовокислого натрію, котрий і є основою поліпшення перетравності корму.

Амонізація побічної кормової сировини

Господарства України щорічно заготовляють значну кількість соломи, полови, стрижнів і стебел кукурудзи, кошиків соняшнику та інших відходів рільництва, які хоч і містять 0,22-0,37 корм. од. в 1 кг, проте коефіцієнти перетравності цієї групи кормів не перевищують 42-45, а лігніну — не більше 23,9 %. Саме це і впливає негативно на перетравність клітковини, протеїну, БЕР. Для підвищення поживної цінності і продуктивної дії грубих кормів стебла і стержні кукурудзи, кошики соняшнику, солому обробляють 25-% водним розчином аміаку з розрахунку 1,5-5 безводного аміаку до маси корму і витримують у буртах під пологом 20 днів, після чого 2 дні вивітрюють. В результаті такої обробки (амонізації) кількість розчинних фракцій лігніну зростає в 3,3 рази, що свідчить про позитивний вплив амонізації на руйнування целюлозно-лігнінових комплексів.

3. Заходи щодо зменшення втрат поживних речовин та поліпшення якості грубих і соковитих кормів

Аналіз результатів хімічного складу різних видів кормів свідчить про те, що їх якість у багатьох господарствах залишається незадовільною. Причини потрібно шукати у самому технологічному процесі. Так, щорічно при заготівлі сіна втрачається 40% поживності трав, у т.ч. майже половина білка. Скорочення цих втрат вдвічі не тільки сприяло б значному зміцненню кормової бази для тваринництва, але й майже на третину знизило б собівартість кормів у розрахунку на одну кормову одиницю. Значні втрати поживних речовин спостерігаються і при заготівлі силосу: до 25-30% закладеної маси втрачається від “угару”, зростає вміст масляної кислоти.

За даними болгарського вченого П. Іванова причини втрат поживних речовин при заготівлі різних кормів полягають у наступному: при заготівлі сіна найбільше поживних речовин втрачається у полі; при виробництві силосу — під час заповнення силососховищ;

Найкраще збереження високої поживності трави забезпечує сінаж. Якщо при згодовуванні зеленої трави вихід продукції прийняти за 100%, то при згодовуванні її у вигляді сінажу він становить 78, силосу — 67, сіна штучного сушіння — 54, при сушінні в полі — 26%.

Дослідженнями ВНДІК ім. Вільямса, НДІ кормів УААН, зональних сільськогосподарських дослідних станцій виявлені основні чинники втрати поживних речовин при заготівлі кормів.

Доведено, що із загальної недотримання оптимальних строків кількості поживних речовин в збирання — 43;

урожаї зеленої маси щорічно порушення технологій заготівлі -24;

втрачається (%) через: неправильне зберігання — 33

Як наслідок — вихід кормових одиниць із урожаю кормових культур низький і становить по: сіну — 50,3; силосу — 62, сінажу -74%. Отже, дуже гостро стоїть проблема якості грубих і соковитих кормів. Біля 25% кормів є некласними, не відповідають вимогам Держстандартів. Так, поживність 1 кг сухої речовини силосу становить 0,15-0,20 к. од. замість 0,22-0,30; сінажу — 0,26-0,32 замість 0,40-0,45; трав’яного борошна 0,5-0,7 замість 0,8-0,9. Це слугує основою значних перевитрат кормів. Отже, важливо направити зусилля на пошук ефективних заходів щодо зниження втрат вирощеного врожаю кормових культур та підвищення їх якості. Виходом із цієї ситуації є широке впровадження прогресивних технологій вирощування і особливо заготівлі кормів, а саме: збільшення обсягів заготівлі пресованого сіна та сіна з досушуванням активним вентилюванням. Заготівля сіна за прогресивними технологіями дозволяє значно збільшити вихід кормових одиниць з кожного гектара та поліпшити якість корму.

Значним резервом поліпшення якості консервованих кормів і зменшення втрат поживних речовин є ретельне дотримання технологій силосування та сінажування залежно від особливостей культур, строків їх скошування та погодних умов, що сприяє збереженню 90-95% поживних речовин вирощеного врожаю та одержанню корму високої якості. У зв’язку з цим розроблена технологія заготівлі сінажу з поживністю до 0,9 кормових одиниць в 1 кг сухої речовини і вмісті 120-140 г перетравного протеїну.

Якість корму значною мірою визначається дотриманням оптимальних строків збирання культур для заготівлі різних видів кормів. За збирання багаторічних трав в оптимальні строки одержують корм з поживністю 1 кг сухої речовини 0,90-0,95 к. од. при вмісті 120-150 г перетравного протеїну. Загальний збір поживних речовин з одиниці площі зростає в 1,5 рази і більше. Раннє збирання травостою забезпечує одержання ще одного-двох повноцінних укосів трав, тобто з’являється можливість багатоукісного використання площі. Завдяки багатоукісному використанню травостоїв у ранні строки скошування загальний збір кормових одиниць зростає на 50%, перетравного протеїну — на 80% у порівнянні із збиранням у фазі цвітіння.

Зменшенню втрат поживних речовин та поліпшенню якості корму сприяють хімічне, біологічне та фітоконсервування при заготівлі силосу. Заготівля силосу із застосуванням хімічних консервантів сприяє зростанню виходу високоякісного корму, дозволяє збирати силосні культури навіть у нестійку погоду і зберігати 90-95 % поживних речовин сировини. Встановлено, що навіть при правильній ферментації молочнокислі бактерії споживають прості вуглеводи, вільні амінокислоти і крохмаль. В результаті вміст обмінної енергії в 1 кг сухої речовини знижується на 0,9-1,0 МДж. Протеїн втрачається навіть при дотриманні усіх правил силосування. Доля загального азоту зменшується від 80 до 50%. Утворюються аміак і масляна кислота.

Усі консерванти: мурашина, пропіонова, бензойна кислоти, Віхер-розчин та Віхер-кислота, а також сечовина знижують протеоліз. Встановлено, що при застосуванні консервантів знижуються втрати протеїну на кожен 1 млн. т силосу від 5,6 до 19,8 т. Додатковий вихід обмінної енергії на 1 млн. т силосу з консервантами становить 60-160 млн. МДж, що прирівнюється до збору енергії з площі 1,03-2,76 тис га багаторічних трав.

Поліпшує якість силосу внесення консервантів. Їх краще вносити не пошарово — насосами, а дозаторами НР-4 або НР-7 при збиранні та подрібненні маси, що забезпечує рівномірність внесення до 95% та зниження втрат від 47 до 24%. Також сприяє поліпшенню якості силосу насичення його маси діоксидом вуглецю (карбонізація). Для проведення цієї технологічної операції масу, що силосується, укладають в траншеї, ущільнюють, потім насичують діоксидом вуглецю з одночасним витісненням повітря та охолодженням.

Останніми роками впроваджується фітонцидний спосіб консервування люцерни разом із ріпаком, гірчицею, редькою олійною. При цьому роль консерванту відіграють тіоглікозиди. Збирати та подрібнювати масу починають у фазу створення стручків капустяного компонента, дотримуючись співвідношення між люцерною та гірчицею білою 3:1. Такий силос містить в 1 кг сухої речовини 0,88 к. од., 29,4 % сухої речовини, 50,3 мг каротину. Вміст молочної кислоти складає 66, оцтової — 34 %.

Прискоренню сушіння сприяють:

· плющення стебел бобових трав, яке проводиться одночасно з їх скошуванням косарками-плющилками КПВ-3 та ін;

· механічна обробка трав при скошуванні — ворушіння, розпушування та обертання валків;

· укладання скошеної маси у нещільні, добре провітрювані валки з великою поверхнею.

У країнах Західної Європи нині застосовують спосіб здирання кутикули стебла, що сприяє збереженню пружності (тоді як при плющенні це втрачається), добрій циркуляції повітря у валках, прискоренню вологовтрати, запобіганню втрати поживних речовин через витікання соку із скошених рослин. Волога за таких умов видаляється через стінки клітин шляхом дифузії.

У Великобританії вперше була створена косарка-кондиціонер (нині використовується у господарстві АТЗТ “Агро-Союз”), при застосуванні якої зовнішня оболонка трав руйнується V-видними металевими пластинами. Маса складається нещільним шаром (прискорюється сушіння). Інколи у бобових спостерігається часткове розривання листків, тому металеві пластини останнім часом замінені на поліетиленові щітки або барабани. Для прискорення сушіння сіна люцерну рекомендується обприскувати в період скошування дешевими та нешкідливими хімічними речовинами, наприклад слабким розчином вуглекислого калію.

Підвищенню якості сіна сприяє пресування — ефективна та високопродуктивна технологія заготівлі сіна, за якою у США готують 80-90, Великобританії — 100, у Німеччині та Франції — понад 50% цього виду кормів.

Останнім часом певна увага надається хімічному консервуванню сіна. Така технологія передбачає:

· скорочення строків збирання;

· зменшення їх залежності від погоди;

· збирання сіна підвищеної вологості (25-30 %);

· збереження його якості без досушування активним вентилюванням.

При хімічному консервуванні пригнічується ріст мікроорганізмів, зігрівання обмежується до 38 °С, зменшуються втрати поживних речовин, що запобігає псуванню корму під час зберігання.

Для сіна найбільш ефективним консервантом є пропіонова кислота. Проте її використання у нас та в інших країнах обмежується високою вартістю та технологічними труднощами при роботі з препаратом. Важко також досягти рівномірного ефективного внесення консерванту у великі тюки та рулони.

В Україні, як і в Данії, Германії та США, в якості консерванту з успіхом застосовується безводний аміак — речовини сильнішої консервуючої дії, ніж пропіонова кислота. Він має сильні фунгіцидні властивості та підвищену дифузію, а тому ефективний для консервування укладеного на зберігання під поліетиленовою плівкою вологого сіна. Потрапляючи у вологе середовище, аміак реагує з водою, конденсується і запобігає зігріванню корму та утворенню плісняви. Застосовують його в дозі 3 % від маси корму. Використання безводного аміаку сприяє підвищенню вмісту сирого протеїну та перетравності клітковини.

Отже, поліпшенню якості сіна сприяють:

· своєчасне скошування. При скошуванні у фазі “бутонізації” в 1 кг сухої речовини сіна міститься 150 сирого та 97,5 г перетравного протеїну, тоді як при скошуванні у фазі “кінець цвітіння” відповідно 90,0 та 43,2 г;

· використання різних заходів для прискорення сушіння трав, таких як пресування, активне вентилювання та застосування хімічних консервантів;

· покращення умов зберігання. При зберіганні сіна у скиртах під відкритим небом протягом 8 місяців втрати поживних речовин становить понад 10-12, тоді як у пресованому вигляді в сіносховищі — лише 0,5-1,5 %.

Застосування на збиранні трав таких прогресивних способів заготівлі сіна, як плющення бобових і бобово-злакових, активне примусове вентилювання при досушуванні, пресування та зберігання в критих сховищах забезпечують одержання додатково з кожного гектара посівів до 3 ц кормів у сухій речовині та до 1,5 ц протеїну.

4. Приготування нетрадиційних кормів

Проблема, приготування нетрадиційних кормів порівняно нова і зумовлена такими чинниками: необхідністю інтенсифікації тваринництва; різким зростанням потреби в кормах; накопиченням відходів промислового і сільськогосподарського виробництва, які важко утилізуються.

За даними ФАО потреба тваринництва в протеїні щорічно зростала і становила 432 млн. т у 1980 році, 524 млн. т у 1990 та 600 млн. т у 2000 році. Отже, виникла потреба у застосуванні нових нетрадиційних джерел виробництва протеїну, яких в даний час нараховується декілька.

Широко розповсюджена технологія виробництва протеїну за рахунок продуктів біологічного синтезу одноклітинних організмів (дріжджі, бактерії, нижчі гриби, найпростіші водорості). Ці мікроорганізми мають високу швидкість росту, завдяки якій відбувається подвоєння біомаси дріжджів за 2-4 години, бактерій — за 15-45 хв. Такий білок має високу біологічну цінність, яка набагато вища, ніж у рослинного білку і прирівнюється до білків тваринного походження. Особливістю цієї технології є те, що для виробництва білка не потрібно великих площ, виробляється він на різних поживних субстратах, тобто його виробництво не залежить від природних факторів.

Найпоширенішими нетрадиційними джерелами виробництва протеїну є кормові дріжджі. Традиційною сировиною для їх виготовлення є відходи сільськогосподарського виробництва — вуглеводисті субстрати та гідролізати; відходи деревообробної, цукрової та спиртової галузей. Використовуються також нафтохімічна сировина, відходи виробництва етилового та метилового спиртів. Для виготовлення білка мікробіологічного синтезу економічно доцільною є технологія, основана на варінні целюлози на сульфаті лугу. За такої технології не потрібно дотримуватись умов стерильності, вона не потребує герметичного обладнання.

5. Протеїновий концентрат із соку зелених рослин

Сушіння зелених кормів на високотемпературних сушильних агрегатах АВМ-0,65 та АВМ-1,5 сприяє більшому збору кормових одиниць у порівнянні із сушінням у полі. Проте ця технологія характеризується значними витратами пального — до 200 кг на тонну сухого корму. Механічне віджимання соку перед сушінням дозволяє знизити витрати палива на виготовлення корму на 40%. Цьому сприяє видалення половини вологи із зеленої маси рослин. Ця технологія дозволяє також приготувати сінаж без пров’ялювання трави у полі.

Розробка безвідходної технології приготування протеїнового зеленого концентрату (ПЗК) дозволяє збільшити збір білка з 1 га в 1,1 разу порівняно до вирощування люцерни на зелений корм, а вихід білка — у 2,8 раза. Із однієї тонни зеленої маси отримують 450-550 кг зеленого соку з виходом 1,5-10 кг ПЗК із злаків і 25-30 кг із багаторічних бобових трав.

Технологія приготування кормів з віджиманням соку передбачає скошування бобових трав у фазі “бутонізація-початок цвітіння” з одночасним подрібненням та транспортуванням до цеху, після чого зелену масу дозують та відокремлюють жом і сік. Жом висушують та готують трав’яне борошно або закладають на сінаж. Сік очищають від домішок, коагулюють гарячою водою та відстоюють. Після цього видаляють частину коричневого соку. Суспензію, що залишилася, розділяють на концентрат вологістю 50-60 % і коричневий сік. Вологий концентрат гранулюють у гранули діаметром 2-5 мм і досушують шляхом вентилювання на сушарці. Готовий гранульований концентрат упаковується в мішки або вивантажується насипом у транспортний засіб.

Протеїновий концентрат у сухій речовині містить: 40-60 % перетравного протеїну, 3,5-4 сирого жиру, 1-6 % сирої клітковини та 300-600 мг/кг каротину. Кілограм гранульованого концентрату містить 1,1 кормової одиниці.

Таким чином, для створення повноцінної стійкої кормової бази необхідно:

1. Враховувати всі джерела надходження кормів, прагнути до раціонального використання земельного масиву господарства;

2. Щоб корми за кількістю, вмістом поживних речовин, збалансованістю забезпечували належну продуктивність тварин відповідно до їх породних можливостей;

3. Забезпечити високу продуктивність природних кормових угідь за рахунок проведення системи організаційно-економічних і технологічних заходів, в тому числі поверхневого і докорінного поліпшення їх;

4. Раціонально використовувати супутню і побічну продукцію вирощування сільськогосподарських культур, відходи переробної промисловості;

6. Використовувати кормовиробництво як елемент науково обґрунтованої системи ведення господарства, формування раціональних сівозмін, створення умов для ефективного використання землі, трудових і матеріально-фінансових ресурсів господарства;

7. Прагнути до використання для годівлі тварин дешевих, але повноцінних, збалансованих за вмістом поживних речовин раціонів.

Література:

1)     Березюк  С.В.,  Пронько  Л.М.,  Чорнопищук  Т.І.  Економіка  кормо- виробництва.  – Вінниця: ВЦ ВДАУ, 201. – 19 с.

2)     Кіщак І.Т. Науково-методичні підходи розвитку кормовиробничої галузі //Ефективні корми та годівля. - 2005. - №1. -С.22-25.

3)     Андрійчук  В.Г.  Економіка  аграрних  підприємств:  Підручник.  –  2-ге  вид., доп. і перероблене / В.Г.Андрійчук. – К.: КНЕУ, 2002. – 624 с.

4)     Бащенко  М.І.  Аспекти  кормовиробництва  для  одержання

конкурентоспроможної  продукції  тваринництва  /  М.І.  Бащенко  //

спеціалізований журнал з питань кормів та відгодівлі. – 2005. – №1. – С. 43

5)     Безуглий  М.  Стан  вітчизняного  кормовиробництва  /  М.Безуглий  //

агровісник України. – 2006. – №6. – 7. – С.83 – 84.

6)     Інтернет-ресурси:

http://referrats.ru/7099-kormovirobnictvo.html

http://www.ukrreferat.com/index.php?referat=62352

http://ptaha.kiev.ua/2010/06/15.html

4