Нервова система

1. Значення нервової системи. 

Нервова система  забезпечує взаємозв'язок між окремими органами і системами органів і функціонування організму як єдиного цілого. Вона регулює і координує діяльність різних органів, пристосовує діяльність всього організму як цілісної системи до

мінливих умов зовнішнього і внутрішнього середовища. За допомогою нервової системи

здійснюється  сприйняття і аналіз різноманітних  подразнень із навколишнього середовища і внутрішніх органів, а також відповідні реакції на ці подразнення. 

2. Загальний план будови нервової системи. 

Нервова система  у функціональному і структурному відношенні поділяється на

периферичну, центральну та автономну (вегетативну) нервові системи. Центральна

нервова система  складається з головного і  спинного мозку. Головний мозок міститься

всередині черепа, а спинний мозок – у хребетному каналі. На розрізі головного і  спинного

мозку видно  ділянки більш темного кольору  – сіра речовина і ділянки білого кольору –

біла речовина мозку. Сіра речовина утворена тілами нервових клітин; біла складається  із

скупчень нервових волокон, вкритих мієліновою оболонкою.

Нейрон  – основна структурна і функціональна одиниця нервової системи. Нейрон

– це складно  побудована високодиференційована нервова клітина, яка сприймає

подразнення, переробляє їх і передає до різних органів  тіла.    

3. Розвиток нервової системи. 

Нервова система  починає формуватися на третьому тижні ембріонального

розвитку із зовнішнього зародкового листка (ектодерми). Спочатку утворюється нервова

пластинка, яка  поступово перетворюється на жолобок  з піднятими краями. Краї жолобка

наближаються  один до одного і утворюють замкнену нервову трубку.

Із нижнього відділу нервової трубки утворюється  спинний мозок, а з верхнього

відділу нервової трубки – три розширення – первинні мозкові міхури (передній, середній і задній, або ромбоподібний).

У п'ятитижневого ембріона добре виражений поділ  поперечною борозною

переднього і  ромбоподібного міхурів ще на дві  частини – утворюється п'ять  мозкових

міхурів. З них  розвиваються всі відділи головного  мозку. Із п'ятого мозкового міхура

розвивається  довгастий мозок, з четвертого –  міст і мозочок, із третього – середній мозок, із другого – очні міхури і проміжний мозок, із першого – півкулі великого мозку.

Найінтенсивніше росте передній мiхур. На 3 місяці ембріонального

розвитку формується мозолисте тіло, яке з'єднує праву  і ліву півкулі, до 6 місяця

внутрішньоутробного періоду півкулі повністю покривають мозок. На цей час всі відділи

мозку добре  виражені.

Розвиток  спинного мозку. Спинний мозок розвивається раніше, ніж інші відділи

нервової системи. Коли в ембріона головний мозок знаходиться  на стадії мозкових

мiхурів, спинний мозок досягає уже значних розмірів. На ранніх стадіях розвитку плоду

спинний мозок  заповнює всю порожнину хребетного каналу. Потім хребетний стовп

обганяє в рості  спинний мозок, і до моменту народження він закінчується на рівні III

поперекового  хребця. У новонароджених довжина  спинного мозку 14...16 см, до 10 років

вона подвоюється. В товщину спинний мозок росте  повільно. На поперечному зрізі

спинного мозку  дітей раннього віку відмічається перевага передніх рогів над задніми.

Збільшення розмірів нервових клітин спинного мозку спостерігається  в дітей у шкільні

роки.

Будова  спинного мозку. Спинний мозок являє собою довгий тяж (його довжина у

дорослої людини близько 45 см). Вгорі він переходить у довгастий мозок, і внизу, на рівні І–II поперекових хребців, спинний мозок звужується і має форму конуса, який переходить у кінцеву нитку.

На місці відходження  нервів до верхніх і нижніх кінцівок спинний мозок має

шийне і поперекове потовщення. В центрі спинного мозку  проходить канал, який

продовжується в головний мозок. Спинний мозок  розділений двома борознами

(передньою і  задньою) на праву і ліву  половини.

Спинний мозок  має сегментарну будову, в ньому 31 сегмент. Відповідно до

кількості сегментів  від спинного мозку відходить 31 пара спинномозкових нервів.

Спинномозкові нерви змішані, бо вони утворені відцентровими  і доцентровими

волокнами.

Спинний мозок  вкритий трьома оболонками: твердою, павутинною і судинною.

Функції спинного мозку. Спинний мозок бере участь у здійсненні складних

рухових реакцій  організму. Це рефлекторна функція  спинного мозку. Прикладом цієї

функції спинного мозку є колінний рефлекс. При  постукуванні по сухожиллі

чотириголового  м'яза стегна в області коліна відбувається розгинання гомілки в

колінному суглобі. Шлях цього рефлексу проходить через II–IV поперекові сегменти

спинного мозку. У дітей перших днів життя колінний рефлекс викликається легко, але

виявляється він  не в розгинанні гомілки, а у згинанні її, що пояснюється перевагою тонусу м'язів-згиначів над розгиначами. Після року життя у здорових дітей рефлекс виникає завжди, але він менш виражений. Спинний мозок іннервує всю скелетну мускулатуру,крім м'язів голови, які іннервуються черепними нервами. В спинному мозку містяться рефлекторні центри мускулатури тулуба, кінцівок і шиї. Тут же розташовано багато центрів автономної нервової системи. Рефлекси сечовипускання і дефекації,

рефлекторного набухання статевого члена і  викидання сперматозоїдів у чоловіків

(ерекція й  еякуляція) зв'язані з функцією спинного мозку.

Спинний мозок  здійснює і провідникову функцію. Доцентрові імпульси, які

надходять у  спинний мозок по задніх корінцях, передаються по провідних шляхах

спинного мозку  у відділи головного мозку, що лежать вище. В свою чергу, із відділів

центральної нервової системи, що лежать вище, спинний мозок  одержує імпульси, які

можуть змінювати  діяльність скелетної мускулатури  і внутрішніх органів.

Діяльність спинного мозку у людини значною мірою  підпорядкована

координуючим  впливам відділів центральної нервової системи, що лежать вище.

Ріст i розвиток головного мозку. Ядра довгастого мозку починають

формуватися ще у внутрішньоутробному періоді  розвитку і до періоду народження вони в основному сформовані. До 7 років дозрівання ядер довгастого мозку в основному

закінчується. Довгастий  мозок бере участь у здійсненні таких  рефлекторних актів, як

виділення травних  ферментів, жування, смоктання, ковтання, блювання, чхання.

У новонароджених мозочок розвинений погано, черв'ячок мозочка розвинений

краще, ніж півкулі. Найінтенсивніше мозочок росте  в перший рік життя. Далі темпи

розвитку його знижуються. До 15 років мозочок досягає  розмірів дорослої людини.

Півкулі великого мозку через мозочок регулюють  тонус скелетних м'язів (розподіляють і

перерозподіляють  його) і координують скорочення їх. У людини при порушенні або  втраті функцій мозочка порушується регуляція м'язового тонусу: рухи рук і ніг різні,

некоординовані, хода хитка, що нагадує ходу п'яного, кінцівки і голова безперервно

тремтять або  хитаються. Працями Л. А. Орбелі доведена участь мозочка в регуляції

вегетативних  функцій (діяльність серцево-судинної системи, дихання, травлення,

терморегуляція).

За участю ядер середнього мозку здійснюються орієнтувальні рефлекси на світло і

звук: рухи очей, поворот голови, нашорошування вух у тварин. Чорна речовина зв'язана з

координуванням  складних актів ковтання і жування, регуляцією тонких рухів пальців  рук та ін. Червоне ядро безпосередньо стосується регулювання м'язового тонусу.

До моменту  народження більша частина ядер таламусу (промiжний мозок)добре

розвинена. Після  народження відбувається збільшення таламусу в обсязі за рахунок

дальшого росту  нервових клітин і розвитку нервових волокон. Процес цей триває до

13...15-річного  віку. Диференціювання ядер гiпоталамусу області у новонароджених не

завершено, і  перебіг його нерівномірний. В цілому ядра закінчують свій розвиток у період статевого дозрівання. Гiпоталамус бере участь в регуляції температури тіла. Доведена його роль в регуляції водного обміну, обміну вуглеводів. При пошкодженні деяких ядер гiпоталамусу виникає надмірне ожиріння за рахунок надмірного споживання жирів і появи так званого «вовчого голоду» (булімія); ураження інших ядер зумовлює

катастрофічне схуднення при різко зниженому  апетиті. У хворих з порушенням функції

гiпоталамусу дуже часто порушується менструальний цикл, спостерігається статева

слабість та ін. Ядра гiпоталамусу беруть участь в багатьох складних поведінкових

реакціях (статеві, харчові, агресивно-оборонні). Гiпоталамус бере участь у регуляції сну і

неспання. Пошкодження  його у тварин викликає сон; при цьому  швидка активність в

електроенцефалограмі, характерна для стану неспання, змінюється повільною активністю, характерною для сну.

У новонародженої дитини центральна нервова система  дуже слабо розвинена, а

найменш розвиненою з усiх її вiддiлiв є кора великих пiвкуль. Маса головгого мозку

новонародженого 340-400 г, що становить 1/8-1/9 маси його тiла, у дорослої людини –

1/40 маси тiла. До 4-ох мiсяцiв розвитку плода поверхня мозку порiвняно гладенька.

Головнi борозни хоч i помiтнi вже, але неглибокi. Закрутки ще не чiтко вираженi.

Нервових клiтин у великих пiвкулях новонародженої дитини майже стiльки, скiльки i у

дорослої людини, але вони ще дуже простi за своєю будовою, мають веретеноподiбну

форму з невеликою  кiлькiстю вiдросткiв, а дендрити їх ще тiльки починають формуватись.

До 5-ти мiсяцiв внутрішньоутробного розвитку утворюється бокова, потiм

центральна, тiмяно-потилична борозни. До моменту народження кора великого мозку має

такий тип будови, як у дорослого, але форма i величина борозен i закруток змiнюється

пiсля народження. Кора тонша, нiж у дорослого. Мiєлiнiзацiя нервових волокон,

розташування  шарiв кори, диференцiювання нервових клiтин завершується до 3-ох рокiв.

Далi утворюються нервовi звязки. Маса його в цi роки збiльшується незначно.

У трирiчної дитини вже чiтко виражене диференцiювання кори головного мозку,

яке мало чим  вiдрiзняється вiд такого у дорослої людини. Ускладнення будови нервових

клiтин вiдбувається повiльно i триває до 40 рокiв i бiльше. Тiльки група клiтин, що

регулюють координацiю смоктальних мязiв, добре розвинена у новонародженої дитини.

Диференцiювання клiтин кори великих пiвкуль вiдбувається в основному до 7-8-ми рокiв.

Кора великого мозку є вищим, філогенетично наймолодшим утворенням центральної

нервової системи. Вона покриває всю поверхню півкуль  шаром завтовшки від 1,5 до 3 мм.

Загальна поверхня півкуль кори у дорослої людини 1700...2000 см2. В корі нараховують

від 12 до 18 млрд. нервових клітин. Загальна поверхня кори великого мозку збільшується

за рахунок  численних борозен, які ділять всю  поверхню півкулі на опуклі закрутки і

частки.

Значення  різних ділянок кори великого мозку. Функції окремих ділянок кори

неоднакові, хоч  кора великого мозку функціонує як єдине ціле.

Окремі області  кори мають різне функціональне  значення. Проте суворої

локалізації функцій  в корі не існує. В дослідах на тваринах після руйнування певних

ділянок кори через  деякий час сусідні ділянки брали  на себе функції зруйнованої ділянки.

Ця особливість  пов'язана з великою пластичністю клітин кори великого мозку.

В кору великого мозку надходять доцентрові імпульси від рецепторних утворень.

Кожному периферичному  рецепторному апаратові відповідає в корі область, яку І. П.

Павлов назвав кірковим ядром аналізатора. Області  кори, де розташовані кіркові ядра

аналізаторів, називають  сенсорними зонами кори великого мозку. Останнім часом

одержані дані, які підтверджують, що локалізація  функцій у корі не обмежується  певним

полем кори, а  лише переважно сприйняття того чи іншого виду чутливості зв'язане з

певним полем  кори; разом з тим воно може бути представлене і в сусідніх ділянках кори у вигляді полісенсорних нейронів, які реагують специфічними реакціями на подразнення

різних рецепторів.

У молодшому  шкільному вiцi i в період статевого дозрівання у дітей триває

дальший розвиток центральної нервової системи. Вiдмiчається посилений ріст лобових

часток великих  півкуль, у зв’язку з чим збільшується точність i координація рухів. 

4. Вища нервова діяльність, її становлення в процесі розвитку. 

Період  новонародженості. Починається цей період з першим криком дитини і

триває до 10 днів. Перший крик, який знаменує собою перший повноцінний вдих

новонародженого, за даними деяких авторів, має також  комунікативне значення: він не

тільки привертає  увагу матері, а й встановлює з  нею контакт. В цей період відбувається

адаптація новонародженого  до нових умов середовища. Це один із найважливіших

критичних періодів розвитку.

Із умов відносно сталої температури в організмі  матері (37° С) новонароджений

опиняється у  середовищі із зниженою температурою, у зв'язку з чим у нього відмічається

високий рівень теплопродукції: 176,4 Дж на 1 кг маси тіла (у дорослого 100,8 Дж/кг).

Шкіра новонародженого  вкрита шаром сироподібного мастила – секретом сальних

залоз. Після  видалення мастила шкіра червоніє, а потім лущиться. Часто в перші  дні життя

дитини спостерігається  жовтяничне забарвлення шкіри. Це явище  зникає на 7...10-й день.

Протягом перших днів більшість дітей втрачає  до 5...8% своєї початкової маси (до

150...300 г), потім  маса тіла починає наростати  і на кінець першого, частіше  другого тижня

досягає початкового  рівня.

Дитина народжується з порівняно невеликою кількістю  природжених безумовних

рефлексів. В  реакцію – відповідь на подразники включається практично весь організм, що пов'язане з широкою іррадіацією збудження в центральній нервовій системі. На ранніх стадіях розвитку дитини, коли морфологічний розвиток кори великого мозку ще не досяг достатньої зрілості, спостерігаються генералізовані реакції, які регулюються підкірковими

структурами мозку. У новонароджених дітей виражений  сисний рефлекс у відповідь на

подразнення рецепторів губ, шкіри, біля ротової області, щік, слизової оболонки язика. Із

захисних рефлексів  добре розвинутий мигальний рефлекс, рефлексогенна зона якого в

перші дні життя  дитини велика і включає в себе рецепторні утворення рогівки, повік, вій,

бокової поверхні носа. З віком рефлексогенні зони цих рефлексів звужуються.

У немовлят виражений  хапальний рефлекс на дотик до долоні і ножний хватальний

рефлекс на подразнення  передньої частини підошви, рефлекс  Бабинського (згинання

пальців стопи  при подразненні підошовної поверхні стопи або віялоподібне розходження

всіх пальців  стопи).

Впливаючи на шкіру  новонародженого, можна викликати  рефлекси на больові і

температурні  подразнення (рухові реакції загального і місцевого характеру), на зміну

положення тіла, установчий лабіринтний рефлекс голови. Новонароджені діти

розрізняють солодке, гірке, кисле і солоне, реагуючи на одне з них сисними рухами, а  на

інше зморщуванням обличчя, скривленням рота, випинанням губів і язика.

На звукові  подразнення новонароджені реагують загальними реакціями типу

здригання, загального рухового занепокоєння із зміною частоти  дихання і серцевих

скорочень. Це примітивний  орієнтувальний рефлекс. Часто цей  орієнтувальний рефлекс у дітей з перших годин життя виявляється у вигляді зупинки системних рухів у відповідь на звуковий подразник.

На зорове подразнення  новонароджена дитина відповідає також  генералізованою

реакцією, східцеподібним стеженням очима за предметом, який світиться.

Орієнтувальний  рефлекс, як і інші безумовні рефлекси, у дітей раннього віку

стимулює відповідь  організму на зовнішні подразники і  сприяє утворенню

умовнорефлекторних зв'язків.

До 10...12-го дня  життя під впливом умов навколишнього  середовища, розвитку

організму змінюється характер безумовних рефлексів новонародженого. Звужуються

рефлексогенні зони ряду безумовних реакцій, пригнічується  або перебудовується багато з

них. В цій  перебудові природжених рефлекторних реакцій основну роль відіграють

умовнорефлекторні зв'язки, які формуються.

Уже в перші  дні життя дитини можна помітити утворення натурального умовного

рефлексу на час годування дитини, який виражається  в пробудженні дітей і підвищеній

руховій активності. Зрозуміло, що такий рефлекс проявляється тільки при суворому

режимі годування  дітей. При суворому режимі годування  на 6...7-й день у немовлят настає

умовнорефлекторне підвищення кількості лейкоцитів уже за 30 хв. до годування, у них

підвищується  газообмін перед споживанням  їжі. На кінець другого тижня з'являється

умовний рефлекс  на положення дитини для годування  у вигляді сисних рухів. Тут

сигналом є  комплекс подразників, що діють з  рецепторів шкіри, рухового і

вестибулярного  апаратів, які постійно поєднуються  з харчовими підкріпленнями.

Грудний вік (від 10 днів до 1 року). В цьому віці інтенсивно відбуваються процеси

обміну речовин, що приводить до збільшення росту  і маси дитини, йде активне

становлення функцій  травного апарату, але цей процес ще далекий від завершення, що є

однією з причин частих шлунково-кишкових розладів у  дітей грудного віку.

У зв'язку з імунітетом, набутим від материнського організму, до 3-місячного віку

діти, як правило, на інфекційні хвороби не хворіють.

В цьому періоді (до 2,5...3 місяців) дитина набуває здатності  утримувати голівку в

вертикальному положенні. В період від 2,5...3 до 5...6 місяців  дитина починає сидіти,

харчування материнським молоком вже поєднують з підгодовуванням. В 6…7 місяців

починається прорізування перших молочних зубів.

З 5...6 і до 11...12 місяців відбувається реалізація пози стояння і поступовий перехід

на харчування змішаною їжею.

Протягом перших 3...4 тижнів життя більшу частину  часу дитина спить, утворення

умовних рефлексів  обмежене коротким часом неспання і  потребує великої кількості

поєднань з  безумовним рефлексом. Умовні рефлекси, вироблені протягом 1-го місяця

життя, нестійкі. Умовні рефлекси на харчові подразники виробляються раніше і

виявляються міцнішими, ніж на захисні і на подразнення  екстерорецепторів.

Дитина реагує «комплексом пожвавлення» на вигляд матері, кричить і

відвертається, якщо бачить ложку з ліками.

В міру морфологічного визрівання аналізаторних систем утворюються  все нові

умовні рефлекси. В грудному віці всі аналізаторні системи дитини досягають уже  значної

досконалості  і включаються в утворення  умовнорефлекторних зв'язків.

У зв'язку з низькими функціональними можливостями нервових клітин діти цього

віку легко  поринають у позамежне гальмування  і сон. Безумовне гальмування  виявляється

уже в перші  дні життя дитини (дитина не бере грудей, якщо в неї є болісний осередок).

Чітке диференціювання  штучних зорових і слухових умовних  подразників

спостерігається в 3...4 місяці.

У другій половині першого року життя неспання дитини зростає до 10 год на добу.

Це приводить  до вироблення значної кількості  нових умовних рефлексів (як позитивних,

так і негативних).

Уже порівняно  рано (з 1, 5 місяця) дитина реагує на слова, вимовлені оточуючими.

При цьому реакція  виникає на людину, її міміку, а не тільки на звуки слова. Якщо до

дитини цього  віку звертатися із словами так, щоб  вона не бачила артикуляційної міміки

дорослого, то вона не реагує на них.

Розуміння слів розвивається в такому порядку: спочатку сприймаються назви

речей, що оточують дитину, назви іграшок, імен дорослих, пізніше – зображень предметів,

потім – назв частин тіла і обличчя.

Розвиток моторної мови починається з 1,5-місячного  віку. Діти поступово

вимовляють все  складніші звукосполучення, які  називаються передмовними голосовими

реакціями. В  них можна розрізнити багато звуків, які пізніше стануть елементами

членороздільної мови.

У дітей, які  розвиваються нормально, спостерігається  послідовність у розвитку

передмовних реакцій:

Вік дітей: Голосові реакції:

1,5 місяця Агукання: а-аа, г-уу, бу-у, еи і т. п.

2...3 місяці Більш  різноманітне агукання

4 місяці Сопілка:  аль-ле-е, аги-пи і т. п.

7...8,5 місяця Лепет:  вимовляє склади (ба-ба, да-да)

8,5...9 місяців  Модульований лепет – повторення  слів з різноманітними

інтонаціями.

Агукання – поступове вправляння голосового і дихального апаратів, яке є

підготовкою до вимовляння звуків мови.