Інформатизація та інформаційне забезпечення: підходи до трактування понять

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ  КУЛЬТУРИ

 

ЗАПОРІЗЬКИЙ ФАКУЛЬТЕТ  МЕНЕДЖМЕНТУ І БІЗНЕСУ

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

 

 

 

Дисципліна: __________________________________________________________

 

 

 

 

 

Тема:    __________________________________________________

 

 

Виконав: студент(ка) ____________курсу

 

       групи __________________________

 

 

_________________________________________________________________________

 

 

Перевірив: ____________________________________________________

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Запоріжжя

20

 

 

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ  КУЛЬТУРИ

 

ЗАПОРІЗЬКИЙ ФАКУЛЬТЕТ  МЕНЕДЖМЕНТУ І БІЗНЕСУ

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

 

 

 

Дисципліна: __________________________________________________________

 

 

 

 

 

Тема:    __________________________________________________

 

 

Виконав: студент(ка) ____________курсу

 

       групи __________________________

 

 

_________________________________________________________________________

 

 

Перевірив: ____________________________________________________

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Запоріжжя

20

 

ІНФОРМАТИЗАЦІЯ  ТА ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ:

ПІДХОДИ ДО ТРАКТУВАННЯ ПОНЯТЬ

 

Розглянуто нормативні та авторські підходи до трактування  понять "інформаційне забезпечення" та "інформатизація". Визначено  важливість інформаційного забезпечення та необхідність процесу інформатизації для ефективного функціонування всіх напрямів діяльності, зокрема відзначено місце розглянутих об'єктів у економічній сфері.

Питання інформаційного розвитку у сучасному світі є одним з найпоширеніших.  Практично кожного дня і в будь-якій сфері ми чуємо терміни "інформатизація" та "інформаційне забезпечення".

Чим пояснюється така  "популярність"  вище згаданих понять і який зміст вони містять у собі? Перш ніж перейти до дослідження цих питань, варто відзначити їхній як граматичний, так і істотний корінь – обидва поняття є похідними від поняття "інформація", що надає першочергове право для розгляду і цього поняття.

… Хто володіє інформацією, той володіє світом… – сьогодні це одна з найпоширеніших фраз.  Інформація є фундаментальною основою та загальною властивістю Всесвіту. Вона існує незалежно від нас у просторі й часі. Не даремно, в теперішній час з поняттям "інформація", з його поширеністю навряд чи може конкурувати будь-яке інше явище . 

Термін походить від  латинського informatio, що означає роз'яснення, освідомлення,  виклад.  В англійській мові слово "information" (в написанні "informacioun") вперше з'явилось у 1387 р. Сучасного написання це слово на- було у XVI  ст.  У східнослов'янські мови слово "інформація"  прийшло із Польщі у XVII ст.

Об'єктом наукових інтересів  інформація стала з кінця 1940-х років в працях К. Шенона, присвячених теорії зв'язку – вона виділялась як самостійна категорія, але при цьому досліджувались її технічні і кількісні параметри. У ході еволюції з'явилось чимало визначень цього поняття, навіть несумісних між собою. Але суттєво всі чисельні погляди на сутність інформації групуються навколо двох концепцій –  атрибутивної та функціональної. Сьогодні поняття інформації на побутовому рівні можна визначити як відомості про осіб, предмети, факти, події,  явища і процеси незалежно від форми їхнього подання. Інформація зменшує ступінь невизначеності,  неповноту знань про

осіб, предмети, події  й таке інше.

У державному стандарті  України № 2938-94 інформацію (для процессу оброблення даних)  визначено,  як будь-які знання про предмети, факти,  поняття і т. ін. проблемної сфери, якими обмінюються користувачі системи оброблення даних. Але кожна зі сфер діяльності має свою специфіку трактування цього поняття, базуючись на загальному підході.

Економіка розглядає  інформацію як відносини між відомостями і їхнім одержувачем, як міру корисності, цінності даних для конкретного одержувача, а дані, як відомості, представлені у формалізованому вигляді й призначені

для наступного оброблення технічними засобами, наприклад на комп'ютері.

Економічна інформація є важливою частиною управлінської інформації, основним ресурсом організаційно-економічного керування. В одній із своїх праць "Bomba megabitova"  польський науковець Станіслав Лем писав: "…нескінченно багата інформація,  може діяти без допомоги якихось засобів…". Якщо розуміти це твердження буквально, то певною мірою можна не погодитись з ним, або доповнити його. Цінність інформації є незаперечною, але підлягає сумніву відсутність будь-яких засобів. Використання інформації на основі нових методів і засобів стає чи не найважливішою умовою ефективного функціонування усіх сфер діяльності. Така особливість і є причиною появи таких понять як "інформатизація" та "інформаційне забезпечення"

Варто зауважити, що інформаційне питання є одним з найпоширеніших серед вітчизняних та зарубіжних науковців.  Деякі сторони інформаційної проблематики розкриваються у працях М. Анохіна,  Є.  Бондаренка, Ю. Бажал, В. Бакуменко, І. Бондарчука,  Т. Гаман,  О. Денісової,  Т. Закупень, І. Ібрагімової,  Р. Калюжного,  О. Литвиненко,  Н. Нижник,  Ю. Тихомирова, Е. Товкес, П. Хейне, В. Шамрая, М. Чумаченко та ін. Отже, предметом даного дослідження є розгляд і аналіз підходів до трактування понять "інформація", "інформаційне забезпечення", "інформатизація"  як загального характе-

ру, так і конкретного  напряму, визначення проблематики цих  питань.

До підходів трактування  поняття  "інформаційне забезпечення"  як загальна категорія, можна віднести визначення цього поняття у нормативно-правових документах, де поняття "інформаційне забезпечення" розглянуто як:

● сукупність форм документів, нормативної бази та реалізованих рішень щодо обсягів, розміщення і форм існування інформації, яка використовується в інформаційній системі при її функціонуванні (ГОСТ 34.003-90) [6];

● забезпечення необхідною інформацією,  організація банків даних [Великийтлумачний словник української мови: Інформаційне забезпечення].

Важливість питання  інформаційного забезпечення економічної,  соціальної, наукової, політичної сфер діяльності є чи не найактуальнішим напрямом дослідження. Але авторське трактування цих понять не варто узагальнювати, адже тут врахована специфіка конкретного напряму. Так, Е.Н. Товкес у своїх працях "наділяє" важливістю інвестиційного розвитку інформаційне забезпечення,  оскільки воно  "супроводжує весь інвестиційний цикл –  від виникнення ідеї до отримання прибутку від інвестицій,  і дає таке визначання цього поняття – " це масиви даних, аналізуючи які інвестор (приватна, юридична особа або держава) приймає рішення щодо інвестування" [12].

Під інформаційним забезпеченням  підприємства розуміють процес задоволення потреб в інформації, що базується на застосуванні спеціальних засобів і методів її одержання, опрацювання, нагромадження і видачі в зручному для використання вигляді.

У сучасних умовах розвитку технологій поняття "інформаційне забезпечення" пов'язують з розвитком автоматизованих систем управління. Організація інформаційного забезпечення ведеться паралельно з програмним забезпеченням та інформаційною технологією, зорієнтованою на кінцевого користувача.

Тому поширеним є таке трактування – це динамічна система одержання, оцінки, зберігання та переробки даних, створена з метою вироблення управлінських рішень. Інформаційне забезпечення можна розглядати і як процес забезпечення інформацією, і як сукупність форм документів, нормативної бази та реалізованих рішень щодо обсягів, розміщення та форм існування інформації, яка використовується в інформаційній системі у процесі її функціонування [13]. Система інформаційного забезпечення (інформаційна система) фінансового менеджменту є неперервним і цілеспрямованим відбором відповідних інформаційних показників, які необхідні для здійснення аналізу, планування і підготовки ефективних управлінських рішень на всіх напрямах фінансової діяльності підприємства.

Під інформаційним забезпеченням  аудиту розуміють певним чином упорядковану сукупність інформації, яку формують і використовують на різних стадіях процесу аудиту. Основою інформаційного забезпечення аудиту є економічна інформація, що характеризує виробничу і фінансово-господарську діяльність суб'єктів контролю.  Інформаційне забезпечення –  важливий елемент автоматизованих інформаційних систем обліку, призначений для відображення інформації, що характеризує стан керованого об'єкта і є основою для прийняття управлінських рішень

П. Хейне стверджував, що  "інформація є рідким благом",  придбання якого пов'язане з витратами. Дослідження процесів інформатизації суспільства є актуальним для української економіки,  для успішного розвитку якої необхідний облік інформаційних аспектів сучасного суспільного виробництва, розроблення інформаційного підходу до аналізу економічних явищ.

Наприкінці XX ст. інформатизація стала важливою галуззю економіки розвинених країн і визначальною сферою суспільного життя,  оскільки дала змогу заощаджувати основні види ресурсів, забезпечувати ефективне адміністративне і господарське управління та знижувати соціальну напруженість. Із цього погляду інформатизація стає важливою функцією держави,  чинником забезпечення її безпеки та суверенітету.

Більш ширших і загальновідомих  масштабів інформатизація в Україні набрала після ухвалення 1998 р. Законів України "Про Національну программу інформатизації", "Про Концепцію Національної програми інформатизації" та

"Про затвердження Завдань Національної програми інформатизації на 1998-2000 рр." та ін.

Поняття "інформатизація" розглядається як:

● сукупність взаємопов'язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, що мають на меті створити умови для задоволення інформаційних потреб громадян і суспільства завдяки розробці, розвитку й використанню інформаційних систем, мереж, ресурсів та технологій, які базуються на застосуванні сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки.  Часто термін  "інформатизація"  вживається разом із терміном "комп'ютеризація", який позначає процес розвитку та впровадження комп'ютерів,  що забезпечують автоматизацію інформаційних процесів і технологій у різних сферах людської діяльності;

● сукупність взаємопов'язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, що спрямовані на створення умов для задоволення інформаційних потреб громадян та суспільства на основі створення,  розвитку і використання інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій, які побудовані на основі застосування сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки;

● цілеспрямований, організований  процес збирання, оброблення, систематизації,  нагромадження,  зберігання,  пошуку та надання  (продажу)  інформації економічним суб'єктам з метою задоволення їх інформаційних потреб;

● сукупність взаємопов'язаних політичних,  соціально-економічних,  правових,

організаційних,  науково-технічних,  виробничих процесів використання інформаційних і комунікаційних технологій в усіх сферах соціально-економічного, політичного та культурного життя суспільства, спрямованих на автоматизацію виробничих процесів і процесів управління,  на забезпечення прав юридичних та фізичних осіб отримувати, зберігати та поширювати інформацію;

● правова інформатизація –  це інформатизація правотворчої та правореаліза-ційної діяльності,  а також правове  забезпечення процесів інформатизації. Цей процес побудований на принципах  рівності інтересів, системності, пріоритетності, соціальної орієнтації.

Засобами інформатизації є електронні обчислювальні машини,  програмне, математичне, лінгвістичне та інше забезпечення, інформаційні системи або їхні окремі елементи, інформаційні мережі та мережі зв'язку, що використовуються для реалізації інформаційних технологій.

Проаналізувавши наведені вище підходи, можна зробити висновок, що інформаційне забезпечення це необхідна послуга для функціонування економіки в сучасних умовах, а інформатизація – важлива галузь вітчизняної економіки, економіки розвинених країн і визначальна сфера суспільного життя.

Отже, такі поняття як інформація, інформаційне забезпечення, інформатизація та їх похідні, проблеми їх розгляду у всіх напрямах – це не тільки актуальні теоретичні проблеми, а й проблеми практичного характеру майже в усіх сферах діяльності, зокрема і фінансовій. Розгляд цього питання є важливим і потребує більш детального вивчення, тому в умовах ускладнення економічних процесів мова йде не просто про удосконалення інформаційного забезпечення та процесу інформатизації, а про перехід усієї роботи з інформацією на якісно новий науковий і технічний рівні,  створення раціональних і ефективних інформаційних технологій,  чому і будуть присвячені подальші наукові дослідження.

 

 

 

 

 

 

 

Література

1. Україна. Закон. Про  Концепцію Національної програми  інформатизації: Від 4.02.1998 р. № 75/98 (із змінами та доповненнями)// Відомості Верховної Ради. – 1998, № 27-28. – С. 182.

2. ДСТУ 2938-94. Системи оброблення інформації. Основні поняття. Термінита визначення.

3. Бондаренко Є.Д. Особливості  інформаційного забезпечення торгівельного підприємства/ П'ята всеукраїнська науково-практична інтернет-конференція "Актуальні проблеми сучасної науки". [Електронний ресурс]. – Доступний з: http://www.intkonf.org.

4. Гаман Т.В., До питання  забезпечення інформацією органів  державного управління// Вісник Хмельницького  ін-ту регіонального управління та права: Механізми державного управління// 10 листопада 2004 р.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ

ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ  ПРО ІНФОРМАЦІЮ

 

В наш час інформація набуває важливого значення в  житті кожної людини, тому вже сьогодні можна казати про швидкоплинний процес інформатизації суспільства. Всі процеси, що відбуваються з нами, в тому числі створення та використання новітніх технологій, виробництво товарів і послуг, їх розподіл, збут, правовідносини тощо не можуть існувати без одночасного використання інформації. В результаті майже кожна особа є в деякій мірі залежною від інформації. Задля правомірного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації прав, свобод та законних інтересів на законодавчому рівні закріплено певні права та обов’язки осіб. Згідно ст. 47 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 в разі порушення законодавства України про інформацію настає юридична відповідальність, а саме дисциплінарна, цивільно-правова, адміністративна або кримінальна. Відносини, пов’язані з реалізацією права на інформацію, досить часто виникають між фізичними особами, в тому числі громадянами України, та державними органами, установами, організаціями тощо. В такому разі порушення права на інформацію, якщо йому характерна невелика суспільна небезпека, тягне за собою адміністративну відповідальність.Юридична відповідальність – це застосування до особи, яка вчинила правопорушення, примусових заходів у встановленому законодавством процесуальному порядку.

Законодавство України закріплює, що відповідальність за порушення законодавства про інформацію є гарантією права на інформацію і полягає у притягненні до дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної та кримінальної відповідальності. В Законі зазначено і про відшкодування матеріальної та моральної шкоди: в разі завдання правопорушенням, що вчинено суб’єктом інформаційної діяльності, матеріальної чи моральної шкоди фізичним або юридичним особам, винні особи відшкодовують її добровільно або на підставі рішення суду.Відповідальність за вчинення адміністративних правопорушень, в тому числі тих, що пов’язані з одержанням, використанням, поширенням та зберіганням інформації, регламентується Кодексом України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 (надалі - КУпАП). Суб’єктами, що покликані забезпечувати інформаційну безпеку України, є система державних та недержавних інституцій, а також громадян України, об’єднаних спільною метою щодо захисту національних інтересів в інформаційній сфері [1, с. 164]. Справи про адміністративні правопорушення розглядаються органами внутрішніх справ, інспекціями у справах неповнолітніх, митними органами, судами, іншими державними органами і посадовими особами, які уповноважені на те законом.

Основною нормою, що регулює порушення  права на інформацію, є ст. 212-3 КУпАП. Вона визнає правопорушенням неправомірну відмову в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, у випадках, коли така інформація підлягає наданню на запит громадянина чи юридичної особи відповідно до Законів України «Про інформацію», «Про звернення громадян» від 02.10.1996 та «Про доступ до судових рішень» від 22.12.2005. Громадянин має право звернутися до державних органів і вимагати надання будь-якого офіційного документа, крім випадків обмеження доступу відповідно до Закону. Для цього подається запит до відповідного органу законодавчої, виконавчої та судової влади, який зобов’язаний надати запитувану інформацію письмово або в усній формі тощо. Відповідальність згідно розглянутої статті наступає у вигляді накладення штрафу на посадових осіб в розмірі від п’ятнадцяти до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а при  повторному вчиненні про порушення протягом року  – в розмірі від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.Ст. 41-3 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення порядку доступу до інформації, що є необхідною для ведення колективних переговорів та здійснення контролю за виконанням колективних договорів та угод. Згідно ст. 10 і 15  Закону України «Про колективні договори і угоди» від 01.07.1993 сторони колективних переговорів зобов'язані надавати учасникам переговорів всю необхідну інформацію щодо змісту колективного договору, угоди, а у разі здійснення контролю сторони зобов'язані надавати необхідну для цього наявну інформацію. Учасники не мають права розголошувати дані, що є державною або комерційною таємницею і підписують відповідні зобов’язання. Порушення права, що передбачено цією статтею тягне відповідальність у вигляді накладення штрафу від одного до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.Ст. 53-2 КУпАП передбачено відповідальність за перекручення даних державного земельного кадастру та приховування інформації про наявність земель запасу або резервного фонду. Державний земельний кадастр являє собою єдину державну систему державно-кадастрових робіт, що встановлює процедуру визначення виникнення, припинення права власності і права користування земельними ділянками. Державний земельний кадастр має забезпечувати необхідною інформацією органи державної влади та органи місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установи і організації, а також громадян задля регулювання земельних відносин. Порушення, передбачене розглянутою статтею, тягне за собою відповідальність у вигляді накладення  штрафу  на  посадових  осіб  від п'яти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідальність за приховування, перекручення або відмова від надання повної та достовірної інформації за запитами посадових осіб і зверненнями громадян та їх об'єднань щодо безпеки утворення відходів та поводження з ними, в тому числі про їх аварійні скиди та відповідні наслідки, передбачена у ст. 82-3 КУпАП. Згідно п. 1 ст. 50 Конституція України від  28.06.1996 кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері поводження з відходами, державна санітарно-епідеміологічна служба України, їх органи на місцях та інші спеціально уповноважені органи виконавчої влади у сфері поводження з відходами згідно ст. 30 Закону України «Про відходи» від 05.03.1998 мають забезпечувати заінтересовані органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, громадян та їх об'єднання інформацією про розташування місць чи об'єктів зберігання і видалення відходів, їх вплив на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людини. Відповідальність за правопорушення в зазначеній сфері тягне  за собою накладення штрафу на посадових осіб від  трьох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Статтею 91-4 КУпАП передбачено відповідальність у разі відмови від надання або несвоєчасного надання за запитами повної й достовірної екологічної інформації. Інформація про стан навколишнього природного середовища  – це будь-яка інформація в письмовій, аудіовізуальній, електронній чи іншій матеріальній формі. Відомості про навколишнє природне середовище є інформацією довідково-енциклопедичного характеру і відповідно має бути систематизованими, документованими та публічно оголошеними [2, с. 137]. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991 закріплює за громадянами право на вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного середовища, а також вільного одержання, використання, поширення та зберігання такої інформації, крім обмежень, що встановлені цим Законом. Згідно Положенням про державну систему моніторингу довкілля, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1998  інформаційне обслуговування органів державної влади, місцевого самоврядування, а також забезпечення екологічною інформацією населення країни і міжнародних організацій здійснюється суб’єктами моніторингу. Таким чином ненадання або несвоєчасне надання за запитами повної і достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища, що входить в тому числі і до компетенції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої  влади  з  питань екології та природних ресурсів і його органів на місцях, тягне за собою відповідальність у вигляді накладення штрафу на службових та посадових осіб від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Адміністративна відповідальність, що настає у разі порушення законодавства  про захист прав споживачів, регламентується  ст. 156-1 КУпАП. В разі відмови працівників  торгівлі, громадського харчування та сфери послуг і громадян, які займаються підприємницькою діяльністю в цих галузях, у наданні громадянам-споживачам необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товари (роботи, послуги), їх кількість, якість, асортимент, а також про їх виробника (виконавця, продавця), у навчанні безпечного та правильного їх використання, а так само обмеження прав громадян-споживачів на перевірку якості, комплектності, ваги та ціни придбаних товарів, настає адміністративна відповідальність у вигляді накладення штрафу від одного до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.Крім розглянутих вище статей в КУпАП міститься ще багато положень щодо відповідальності в разі порушення прав в інформаційній сфері. Серед них ст. 96, 148-5, 163-5, 163-9, 163-11, 164, 164-3, 164-12, 164-14, 166-4, 166-9, 166-10, 184-2, 186-3, 188-5, 188-11, 188-14, 188-18, 188-32, 188-35, 188-36 тощо.

Суб’єктами правопорушень  у сфері інформаційних відносин, за якими настає

адміністративна відповідальність, є, як правило, посадові та службові особи, що мають доступ до відповідної інформації; громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю; працівники торгівлі, громадського харчування, сфери послуг; посадові особи підприємств, установ, організацій; суб'єкти первинного фінансового моніторингу тощо.

Слід зазначити, що досить важливим у реалізації права на інформацію є її повнота та достовірність, а у разі надання інформації ще й своєчасність. Відсутність цих факторів є в багатьох випадках підставою вчинення адміністративних правопорушень посадовими особами, в тому числі і шляхом зловживання свого посадового становища. Аналіз законодавства дає зробити висновок, що адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері інформаційного права має наслідки у вигляді штрафу, який встановлюється для кожного окремого випадку і в тих межах, що визначені відповідною нормою. Адміністративне стягнення накладається лише на фізичних осіб.Особливістю юридичної відповідальності за правопорушення в інформаційній сфері є те, що більшість нормативно-правових актів законодавства України про інформацію містить лише загальні підстави доступу до інформації, гарантії і процедури, а також положення про їївикористання. Зазначеним правовим актам притаманний відсильний характер, підтвердженням чого є і те, що адміністративна відповідальність регламентується КУпАП. Вирішення такої ситуації можливо лише шляхом систематизації та вдосконалення законодавства України про інформацію за умови відсутності дублювання правових норм в різних нормативно-правових актах. Сьогодні це питання потребує особливої уваги, адже право на інформацію громадян залишається важливою гарантією забезпечення прав і свобод людини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література:

1. Стоєцький О. Суб'єкти забезпечення  інформаційної безпеки. / О. Стоєцький  // Підприємництво, господарство і право. – 2009. – №11. – с. 161-164.

2. Ясечко С. Проблема класифікації  та видів інформації в доктрині  права та в законодавстві України. / С. Ясечко // Підприємництво, господарство  і право. – 2010. – №9. – с. 135-139.