Нормативні документи державних органів

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ЗВ’ЯЗКУ ІМ. О.С. ПОПОВА

Кафедра економіки підприємства

 

 

 

 

 

 

Реферат

«Нормативні документи державних органів »

 

 

 

Виконала

Студентка 4 курсу

 групи МО 4.01

Івоненко  О.В.

 

 

Одесса 2012

Зміст

Вступ.

1.      Нормативно-правові  акти: поняття, ознаки, структура.

2.      Поняття  та види законів. Конституція як основний закон держави, її властивості та функції в правовій системі.

3.      Класифікація  та загальна характеристика підзаконних нормативно-правових актів.

 

Висновки.

Література.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

         Україна, ставши на шлях розвитку  та становлення дійсно суверенної  і незалежної країни, неухильно  орієн­туючись на визнані світовою спільнотою демократичні та гуманістичні за своїм змістом і спрямованістю міжнародні стандарти, приступила до формування державних інституцій, місцевого самоврядування, системи національного права. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, визначає Україну як суверенну і незалежну, демократичну, соціальну, правову державу. Основоположними принципами такої держави об'єктивно виступають верховенство Права, першочергова соціальна цінність прав і свобод людини і громадянина. Саме тому ст. 3 Конституції України підкреслює, що „Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю”.

 

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Частина ж перша ст. 8 Основного Закону нашої держави проголошує: „В Україні визнається і діє принцип верховенства права.”

 

Конституційне закріплення  такого підходу до людини і громадянина та права вимагає організації і здійснення діяльності держави, її органів і посадових осіб у повній відповідності з правовими настановами. Ці ж вимоги мають бути орієнтирами й у повсякденному житті кожного громадянина. Все зазначене, а також активні процеси розбудови суверенної Української держави, діяльність, спрямована на створення національної системи права, вимагають глибокого знання і розуміння не тільки змісту приписів чинного законодавства, але й основних принципів, ідей, закономірностей та напрямів розвитку основоположних державно-правових явищ.

 

Принцип верховенства права  реалізується, насамперед, через зміст законів, інших нормативно-правових актів, спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та забезпечення захистом правосуддя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

І. Нормативно-правові  акти: поняття, ознаки, структура.

 

Нині домінує точка  зору, що основною формою встановлення правових норм є юридичні нормативні акти органів держави. Другою за значущістю формою є юридичні нормативні договори. Юридичні нормативні акти – це рішення компетентних суб'єктів права, які встановлюють, змінюють чи скасовують юридичні норми в односторонньому вольовому порядку. Такими є конституції, закони, укази президента, накази, постанови тощо.

Правовий акт – акт  волевиявлення (рішення) уповноваженого суб'єкта права, що регулює суспільні відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення (зміни, припинення) на основі цих норм прав і обов'язків учасників конкретних правовідносин, міри відповідальності конкретних осіб за скоєне ними правопорушення. Він оформляється у встановлених законом випадках у вигляді письмового документа (акта-документа) [1, с. 311]

Але це не єдина думка щодо ознак нормативно-правових актів. На думку проф. Копєйчикова В. В. нормативно-правовий акт характеризується такими ознаками:

 

1) ухвалюється чи санкціонується  уповноваженими органами держави,  їх посадовими особами, іншими  суб'єктами правотворчості і є  їх одностороннім волевиявленням;

2) має зовнішню форму  у вигляді певного писемного  документа; 

3) містить нові норми  права чи змінює, скасовує чинні;

4) приймається згідно  з чітко визначеною процедурою;

 

5) має юридичну силу, що  відображує співвідношення з іншими правовими актами, місце і роль у системах законодавства і правового регулювання;

6) надає волі народу  офіційного характеру.

За формою вираження правові  акти різняться на такі види:

- письмовий (акт-документ);

- усний (заяви, розпорядження,  накази, вказівки);

- конклюдентний (акт-дія).

Види правових актів за юридичною субординацією:

·                   нормативні, що регулюють певну сферу  суспільних відносин і є загально обов’язковими;

·                   індивідуальні (ненормативні), що породжують права і обов'язки лише у тих конкретних суб'єктів, яким вони адресовані, у конкретному випадку;

·                   інтерпретаційні (акти тлумачення норм права), що мають допоміжний характер і, як правило, «обслуговують» нормативні акти.

         Отже нормативно-правовий акт  – офіційний акт-волевиявлення  (рішення) уповноважених суб'єктів права, що встановлює (змінює, скасовує) правові норми з метою регулювання суспільних відносин. Або інакше: акт правотворчості, який містить юридичні норми. Отже, нормативно-правовий акт становить рішення правотворчого органу, спрямоване на встановлення, зміну або скасування дії норм права. Нормативно-правовий акт виконує дві рівнозначні функції: функцію юридичного джерела права і функцію форми права, тобто виступає як спосіб існування і вираження норм права. [1, с. 312]

         Нормативно-правові акти класифікуються  за різними критеріями:

 

1)                за суб'єктами ухвалення –  на акти органів держави, народу  в процесі референдуму,  громадських   об'єднань, трудових колективів, спільні  акти органів держави і недержавних формувань;

2)                за юридичною силою – на  закони і підзаконні нормативні акти;

3)                за сферою дії – на загальнообов'язкові, спеціальні, локальні;

4)                за ступенем загальності правових  норм – на загальні і конкретизаційні;

5)                за характером волевиявлення  – на акти встановлення, зміни  та скасування норм права;

6)                за  галузями  законодавства   – на цивільні, кримінальні, кримінально-процесуальні, адміністративні, адміністративно-процесуальні  і т.ін.;

7)                за часом дії – визначно-строкові  і невизначно-строкові.

Інше джерело виділяє  такі ознаки нормативно-правового акта:

1) приймається або санкціонується  уповноваженими органами держави  (правотворчими органами) або народом  (через референдум);

2) завжди містить нові  норми права або змінює (скасовує) чинні, чітко формулює зміст  юридичних прав і обов'язків;

3) приймається з дотриманням  певної процедури;

4) має форму письмового  акта-документа і точно визначені  реквізити:

·       вид  акта (закон, указ, постанова);

·       найменування органу, який ухвалив акт (парламент, президент, уряд, місцевий орган влади);

 

·       заголовок (деякі акти, наприклад, розпорядження  Кабінету Міністрів України приймаються без заголовка);

·        дата ухвалення акта;

·        номер  акта;

·        дані про посадову особу, яка підписала акт;

5) публікується в офіційних  спеціальних виданнях з обов'язковою  відповідністю автентичності тексту  офіційного зразка (в Україні  закони публікуються у «Відомостях  Верховної Ради України», газетах «Голос України» та «Юридичний вісник України»; постанови Кабінету Міністрів – у збірниках постанов уряду України та газеті «Урядовий кур'єр»; закони і підзаконні

 акти – у часопису «Офіційний вісник України»).

         Структура нормативно-правового акта залежить від його специфіки і виду, припускає поділ нормативного матеріалу на підрозділи.

Основні структурні елементи нормативно-правового акта:

Преамбула – вступна частина, без статейне (таке, що не містить  норм права) загальне введення, у якому  дається обґрунтування закону, визначаються цілі, завдання й іноді формулюються вихідні світоглядні положення. Зараз преамбули в законах зустрічаються рідко.

Пункти, статті – містять  вихідні одиниці нормативно-правового  акта – нормативні розпорядження. Через  нормативне розпорядження стаття співвідноситься з нормами права.

         Статті можуть поділятися на  частини, а пункти – на абзаци  і підпункти. І статтю, і частини, із яких вона складається, прийнято позначати скорочено початковими буквами: статтю – «ст.», а частини (абзаци) статей – «ч.». Статті в законах нумеруються, нерідко нумеруються і частини (абзаци) статей, тоді вони, як правило, звуться пунктами.

         Глави – є у великих за обсягом нормативно-правових актах.

         Розділи – об'єднують глави  у великих за обсягом нормативно-правових актах. Можлива й інша ситуація, коли статті, пункти об'єднуються в розділи, а розділи – у глави.

         Частини – найбільші підрозділи закону, містяться, як правило, у кодексах. Так, Кримінальний кодекс, Цивільний кодекс поділяються на дві частини: Загальну і Особливу.

         Розташування норм права в  статтях нормативно-правового акта:

·                   зазвичай правова норма міститься в одній статті, чим полегшується її ухвалення;

·                    у ряді випадків для вираження складної норми права потрібні декілька статей;

·                    іноді в одній статті містяться  декілька норм права.

Відмінність між нормативним актом та іншими правовими актами (зокрема, актом тлумачення норм права і актом застосування норм права) полягає в тому, що:

         - по-перше, нормативно-правовий акт  містить у собі правові норми,  встановлює нові права і обов'язки, яких раніше не було, або змінює (скасовує) їх. Інші юридичні акти не встановлюють нових норм права. Акт тлумачення норм права, наприклад, лише пояснює чинні норми.

         - по-друге, нормативно-правовий акт  містить норми права загального характеру, тоді як індивідуальний акт (акт застосування норм права) має індивідуальну спрямованість. Він стосується конкретної особи або вирішення конкретної юридичної справи (наприклад, пошкодження насаджень заборонене – адресовано до всіх, а Указ Президента призначити «такого-то» головою обласної адміністрації – це правовий, а не нормативно-правовий акт, тому що норм права в ньому немає, тобто немає прав і обов'язків, відтак – це акт застосування норм права).

         На думку іншого автора відмінність  нормативно-правових актів від інших правових актів, в тому числі індивідуальних правових актів, інтерпретаційних (тлумачення норм права), договірних актів і інших за наступними ознаками:

1)Нормативно-правові акти  мають владний характер і різну юридичну силу. Вони приймаються компетентними державними органами і іншими суб'єктами, уповноваженими державою, в межах своєї компетенції. Юридична сила нормативно-правових актів визначається політичною і юридичною силою, правомочністю суб'єктів (парламенту, уряду, Президента, референдуму тощо), які видають нормативні акти.

2) Вони мають офіційну  назву (постанови, укази), передбачену  в законах для тих чи інших державних органів.

3) Вони приймаються на  підставі законів, повинні відповідати законам і направлені на виконання законів і Конституції. В зв'язку із цим вони підпорядковані законам і мають меншу юридичну силу ніж закони, тому і називаються підзаконними нормативними актами.

4) Нормативно-правові акти  є загальнообов'язковими, офіційними  юридичними документами для всього  населення і посадових осіб, кого  вони стосуються; вони конкретизують  юридичні права і обов'язки  громадян і посадових осіб.

5) Вони вступають в  юридичну силу відповідно до  законодавства і мають чинність  в часі і просторі. Це є одна  із форм права, на відміну  від індивідуальних правових  актів.

 

6)Ці акти охороняються державною владою від порушень як одна із форм писаного права.

 

     

ІІ. Поняття  та види законів. Конституція як Основний закон держави, її властивості та функції в правовій системі.

         Розрізняють наступні види нормативно-правових  актів за юридичною чинністю:

·        закони;

·        підзаконні нормативні акти.

         Серед нормативно-правових актів  провідне місце посідають закони.

Закон – нормативно-правовий акт представницького вищого органу державної влади (або громадянського суспільства /безпосередньо народу/), який регулює найважливіші питання  суспільного життя, установлює права  і обов'язки громадян, має вищу юридичну чинність і приймається з дотриманням  особливої законодавчої процедури [1, с. 316]

Характеристика закону як правового документа вищої юридичної  чинності означає таке: закон є  незаперечним, тобто ніякий інший  орган, крім

 законодавчого, не  може його скасувати або змінити;  усі інші нормативні акти (державних  органів, громадських організацій,  комерційних корпорацій) перебувають  «під» законом, є підзаконними. Вони ґрунтуються на законах і не суперечать їм.

 

 

Ознаки закону:

1.       Акт  точно визначених, вищих за статусом  суб'єктів влади в державі, як правило, вищого представницького органу країни (в Україні – Верховна Рада) або громадянського суспільства (безпосередньо народу, референдум);

2.       Акт,  що може бути лише нормативним  за змістом (на відміну від акта застосування норм права і акта тлумачення норм права);

3.       Завжди  письмовий акт-документ, який закріплює  норми права, що вводяться,  або їх зміни, містить первинні, засадні норми права, яких раніше в правовій системі не було, до того ж – норми з ключових, основних питань життя, встановлює правові обов'язки громадян;

4.       Акт,  що ухвалений у суворій відповідності  з конституцією і раніше ухваленими  законами і не потребує додаткового  затвердження;

5.       Акт,  що може бути замінений, як  правило, лише законом і перевірений  на відповідність конституції лише Конституційним Судом;

6.       Акт,  що має вищу юридичну чинність, тобто акт найвищого юридичного  «рангу»; всі інші акти повинні відповідати закону, ні в чому йому не суперечити;

7.       Акт,  ухвалений із дотриманням особливої  законодавчої процедури, яка зветься  законодавчим процесом.

Закони, як нормативно-правові  акти за строком дії бувають:

1.     Постійні, тобто  ті, що діють без обмеження  строку.

2.     Тимчасові  – ті, що діють з обмеженням  строку дії (наприклад, закони  „Про оподаткування”, „Про бюджет  на 2006 рік”).

 

 

III. Класифікація  та загальна характеристика підзаконних нормативно-правових актів.

 

Крім законів, можуть існувати і інші нормативно-правові акти.

Підзаконний нормативно-правовий акт – це письмовий офіційний юридичний документ, який видається окремими державними органами в межах їх компетенції на підставі закону (в межах закону і на його виконання), має державно-владний загальнообов'язковий характер для громадян і посадових осіб, конкретизує юридичні права і обов'язки суб'єктів правовідносин, охороняється державною владою від порушень і направлений на регулювання і охорону правовідносин і соціальних цінностей.

Підзаконних нормативно-правових актів дуже багато і їх можна класифікувати за суб'єктами видання і юридичною силою:

1)                Постанови та розпорядження Верховної Ради України;

 

2)                Укази та розпорядження Президента  України;

 

3)                Постанови та розпорядження Кабінету  Міністрів України;

 

4)                Накази, інструкції і положення  міністерств і держкомітетів;

 

5)                Накази та розпорядження держадміністрації  області, району, міста;

 

6)                Акти колишнього Президента СРСР, Ради Міністрів СРСР (Кабінету  Міністрів), укази та постанови  Верховної Ради СРСР, з питань, які не врегульовані законодавством України і не суперечать законодавству України;

7)                Підзаконні нормативно-правові акти Автономної Республіки Крим (рішення, постанови ВР АРК,  РМ АРК);

8)                Міжнародні договори, укладені Україною  і ратифіковані Верховною Радою  України згідно із Законами  «Про дію міжнародних договорів  на території України» від  10.12.1991 р., «Про міжнародні договори  України» від 22.12.1993 р., «Про міжнародні  договори України» від 29.06.2004 р.;

9)                інші підзаконні нормативні акти:

-                     акти всеукраїнського і місцевих (локальних) референдумів;

-                     акти органів місцевого самоврядування;

-                     акти окремих громадських об'єднань, уповноважених державою видавати  такі акти (т.зв. делеговане законодавство);

-                     локальні нормативно-правові акти  – накази керівників підприємств і організацій, які стосуються всіх членів колективу, рішення загальних зборів і ради трудового колективу, колективний трудовий договір тощо;

-                     нормативно-правові акти Прокуратури  України, Верховного Суду, Вищого Арбітражного суду і інших правоохоронних органів.

         Всі підзаконні нормативно-правові акти повинні відповідати Конституції, вимогам і принципам права. Вони повинні мати всі реквізити: назву, хто видав, дату видання, причини видання, підпис уповноваженої особи і печатку.

 

         Існування підзаконних нормативних актів у правовій системі обумовлене багаторівневою структурою самих суспільних відносин, які потребують як законодавчого, так і підзаконного (в тому числі локального) нормативного регулювання; необхідністю оперативного, компетентного і професійного вирішення питань у відповідних сферах життєдіяльності суспільства. Акти цієї групи утворюють складну ієрархічну систему, їх можна класифікувати за такими критеріями:

1)  за суб'єктами видання  – нормативні акти глави держави,  уряду, центральних і місцевих  органів виконавчої влади, органів  і посадових осіб місцевого самоврядування та ін.;

2) за компетенцією правотворчого  органу і сферою дії акта  – загальні (нормативні акти Президента, уряду, іноді центральних органів  виконавчої влади, які обов'язкові  для виконання на всій території держави); відомчі (нормативні акти органів спеціальної компетенції – міністерств, відомств, які поширюються тільки на організації і осіб даного відомства); локальні (нормативні акти органів місцевого самоврядування і місцевої виконавчої влади, сфера дії яких обмежена відповідною територією, і нормативні акти підприємств, установ, організацій, які діють тільки в межах цих організацій);

3)  за зовнішньою формою  акта – укази, постанови, накази, розпорядження, рішення, статути, правила і т. ін.;

4) за часом дії –  постійні і тимчасові;

5)  за характером правотворчої  компетенції (наприклад, нормативні  акти глави держави) і прийняті  в порядку реалізації делегованих повноважень (наприклад, нормативні акти органів місцевого самоврядування);

 

6)  за порядком прийняття  – видані особисто (наприклад,  керівником    відомства    або главою місцевої державної  адміністрації) і прийняті колегіально  (наприклад, Кабінетом Міністрів на його засіданні, місцевою Радою на її сесії).

        

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Законодавчі, в цілому правові  акти мають значну соціальну цінність. На думку С.Алєксєєва в аксеологічному плані стало можливим охарактеризувати місце і роль права в житті суспільства більш чітко і ґрунтовно. Основою розвитку державності, економіки, формування ринкових процесів, стабілізації суспільних процесів в Україні може бути лише професійне, конструктивне і стабільне право, адаптоване до Європейського законодавства.

Основну функцію серед  правових актів виконує законодавство. Другий етап державотворення в Україні, розпочатий після прийняття Конституції 1996 року, означений прийняттям великої кількості кодексів та законів, що спрямовані на врегулювання багатьох питань економічного та соціального характеру.

На жаль, треба відзначити, що українське законодавство далеке ще від досконалості й не може на даному етапі повноцінно інтегруватися в законодавство Європейське. Підтвердженням цього може слугувати велика кількість законів, які прийняті на зміну або доповнення раніше прийнятих законів. Але й після цього окремі закони не втрачають своєї формальності, іноді недієздатності, декларативності. Це робить нестабільною всю систему нормативно-правових актів, не дає можливості громадянам адаптуватися в правовому сенсі в їх особистому житті та професійній (частіше – комерційній) діяльності. Це в цілому заважає підвищенню правової культури громадян, що є однією з умов побудови громадянського суспільства.

Серйозного вдосконалення  потребує ще й сама процедура прийняття  законів. В ідеалі треба прагнути створення системи прямої законодавчої дії, в якій закони займали б пріоритетне місце і знаходилися б на вершині правових норм. Одночасно треба намагатись мінімізувати кількість підзаконних актів.

 

Література:

 

1. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. – Харків: Консум, 2001. – 656 с.
2. Загальна теорія держави і права / За ред. проф. Копєйчикова В. В. – К., 2006.
3. Шульга А. М. Теория государства и права. – Харьков, 2000. – 131 с.
4. Головатенко В. Правові акти Президента України: юридична природа, статус, функції// Право України–2004–№3.
5. Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності. Указ Президента України №503 від 10.06.97 (Із змінами, внесеними згідно з Указами Президента № 1327/97 від 04.12.97, № 1235/98 від 10.11.98, № 399/2004 від 08.04.2004, № 589/2004 від 28.05.2004, № 824/2005 від 19.05.2005).