Нормативно-правові основи боротьбі зі зміною клімату

                                                 Зміст  

1. Вступ.  

2. Міжнародні  аспекти зміни клімату.  

2.1 Причини та  наслідки зміни клімату.  

2.2 Особливості  боротьби зі зміною клімату.  

3. Міжнародно-правові  засади боротьби зі зміною  клімату.  

3.1 Віденська конвенція про охорону озонового шару та Монреальський протокол про речовини, які руйнують озоновий шар.  

3.2 Рамкова конвенція  ООН про зміну клімату.  

3.3 Міжнародно-правове  регулювання викидів парникових  газів.  

4. Участь України  у боротьбі зі глобальною зміною клімату.  

4.1 Особливості використання Україною світового досвіду боротьби зі зміною клімату.  

5. Висновок. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                      1.ВСТУП 

Зміна клімату  – одна з найсерйозніших загроз, перед якою постало сьогодні людство. Ця загроза не знає національних кордонів, а щоб подолати

її, треба об'єднати зусилля у різних галузях: енергетичній, транспортній,

харчовій, водних ресурсів тощо, а також змінити  індивідуальну поведінку та

систему глобального врядування.

Для будь якої країни, громади чи компанії зміна клімату – це величезний

виклик. Отож, аби  протистояти йому, світ мусить консолідуватися  і діяти

разом задля  спільного блага. 2009 рік Генеральний  секретар ООН оголосив

роком зміни  клімату та закликав започаткувати так званий Зелений новий

курс. Завдяки  цій програмі надійдуть масштабні інвестиції у створення нових робочих місць, необхідних для відновлення системи, що на неї спирається уся світова економіка. «Зелений новий курс» має підтримати усі

держави – як багаті, так і бідні. Крім того, протидія зміні клімату стане

відповіддю на сучасну економічну кризу, а кроки  для подолання екологічної

кризи сприятимуть  соціальним та економічним зрушенням.

Представництво  Організації Об'єднаних Націй в Україні вітає і високо цінує

те, що Україна  приєдналася до Рамкової конвенції  ООН про зміну клімату та

ратифікувала  Кіотський протокол, тобто долучилася до глобального плану

дій щодо зміни  клімату.

Основне завдання дослідження – дати оцінку проблемі зміни клімату, її впливу на соціально_економічний розвиток країни;визначити заходи, які здійснюють населення та підприємства, щоб запобігти забрудненню довкілля.

Актуальність  теми в тому,що розв’язання цыеы проблеми ще не досягнуто.

Необхідність  міжнародно-правового регулювання охорони навколишнього середовища зумовлена тим, що природа не визнає державних кордонів. Проблеми зміни клімату, руйнування озонового шару, глобальними. Деякі унікальні природні комплекси, території і об’єкти, які особливо охороняються, знаходяться на території декількох держав, що потребує координації їх зусиль.  

Природними передумовами міжнародно-правового регулювання  охорони навколишнього середовища є обмеженість ресурсів та просторових  границь біосфери. Соціально-економічними передумовами є зацікавленість держави і народів у справедливому розподілі природних ресурсів, необхідність поєднання економічного розвитку суспільства і збереження довкілля, забезпечення права громадян на сприятливе навколишнє середовище, яке проголошено у конституціях багатьох країн світу.  

Джерела міжнародного права навколишнього середовища можна поділити на 2 категорії: міжнародно-правові  акти, що встановлюють принципи і норми (зване “тверде”, обов’язкове право) та акти, які містять рекомендовані  норми, які впливають на суб’єктів міжнародного права своїм авторитетом (“м’яке” право). До першої категорії відносяться конвенції, договори, які підписані державами, а також принципи міжнародного права навколишнього середовища. До другої категорії відносяться декларації держав та рішення міжнародних конгресів, конференцій, міжнародних організацій.  

У галузі охорони  довкілля договори і конвенції відіграють найбільшу роль, але деякі принципові положення, які визначають генеральну лінію поведінки держав, закріплені в деклараціях та хартіях. Стокгольмська Декларація Конференцій ООН з навколишнього середовища (1972р.), Декларація Конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992р.) підняли питання охорони довкілля на глобальний рівень та визначали основні принципи взаємодії держав у цій сфері. Вказані міжнародно-правові документи, незважаючи на їх необов’язковий характер, сприяють і заохочують держави до подальших дій, відображають тенденцію глобальної солідарності у розв’язанні планетарних проблем охорони навколишнього середовища і сталого економічного розвитку країн, але й визначення суттєвої ролі неурядових організацій у прийнятті екологічно значимих рішень. Декларація Ріо-де-Жанейро, підписана вищими посадовими особами 180 держав світу на всесвітньому самміті, впливає на світовий правопорядок, а її основні положення відображені у національному законодавстві багатьох країн 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                       2. . МІЖНАРОДНІ АСПЕКТИ ЗМІНИ КЛІМАТУ 

 Клімат будь-якої території Землі є важливим природним ресурсом, причому, практично невичерпним, але кожен з основних його параметрів характеризується деякою мінливістю. Нині спостерігається своєрідний парадокс – внаслідок науко-технічного прогресу технічне і енергетичне озброєння людини зростає, але її залежність від погоди і клімату не зменшується, а, навпаки, різко зростає.  

В наш час  велике значення має проблема вивчення тенденції зміни клімату Землі  і окремих її регіонів, оскільки він виступає вирішальним фактором формування природних умов.  

Розглядаючи питання  про зміну клімату Землі необхідно  розрізняти зміни природні, які можуть бути віковими, циклічними, з чергуванням  потеплінь і похолодань, або ж  поступовими змінами одного знаку  – наростанням чи зниженням температур повітря, та антропогенні викликанні людською діяльністю, що супроводжуються зміною кліматоутворюючих факторів і їх взаємодію. Зміни клімату бувають регіональними, які охоплюють тільки певну частину нашої планети, певний регіон, або ж глобальними, характерними для всієї Землі.  
 

Уся сукупність причин зміни клімату Землі ділиться на три групи залежно від їх впливу на основні кліматоутворюючі фактори – сонячну радіацію, земну  поверхню і циркуляцію атмосфери.  

 2.1 Причини та наслідки зміни клімату. 

Атмосфера є однією з умов життя на планеті. Крім того, що повітря необхідне для дихання живих істот і рослин, атмосфера поглинає короткохвильове і гамма-випромінювання з космічного простору, згубні для всього живого, ультрафіолетові промені.  

Атмосфера має  шарувату будову. Знизу вгору змінюється склад, густина, температура повітря. Нижній шар – тропосфера – піднімається від поверхні Землі на 8 – 10 км в полярних широтах і на 16 – 18 км – в екваторіальних. В цьому прошарку зосереджено 80% всієї маси атмосфери. Тут утворюються всі природні явища – хмари, опади, вітри, зароджуються і затухаються циклони, магнітні аномалії, змінюється тиск.  

Над тропосферою  знаходиться стратосфера, яка сягає  висоти до 55 км. Повітря в ній розріджене, небо набуває темно фіолетового  забарвлення. В цьому шарі дуже мало вологи. Стратосфера має озоновий прошарок, який знаходиться на висоті 25 км від поверхні Землі і поглинає ультрафіолетове випромінювання Сонця.  

Наступний шар  – мезосфера, за нею термосфера, потім екзосфера.  

Скупчений у земній атмосфері вуглекислий газ має однобічну дію – пропускає сонячне світло, але затримує тепло нагрітої Сонцем поверхні Землі. Внаслідок цього відбувається нагрівання планети. Це явище відоме як парниковий ефект. Клімат Землі залежить від багатьох факторів. Лінія природних коливань клімату нині має тенденцію до збільшення температури, що відбувається внаслідок парникового ефекту. Подальше збільшення концентрації вуглекислого газу в атмосфері призведе до зміни теплового режиму планети у бік підвищення температури.  

Останнім часом  занепокоєність вчених з приводу  парникового ефекту зросла. Встановлено, що крім СО2 парниковий ефект створюють  і деякі інші гази, які називають  малими домішками. Комп’ютерне моделювання  свідчить, що подвоєння вмісту окислу азоту (N2O) підвищує температуру на 0,70С, метану (CH4) – на 0,40С, водяної пари (H2O) – на 0,30С, фторхлорметанів, або фреонітів (CFC3, CFCI2 тощо) – 0,80С.  

За розрахунками вчених, підвищення середньорічної температури  Землі на 2,50С призведе до значних  змін на планеті, більшість з яких буде мати для людей негативні наслідки. Потепління вплине на характер таких важливих явищ природи як опади, вітер, хмарність, океанські течії, розміри полярних крижаних утворень. Окремі континенти стануть посушливішими, а узбережжя – затопляться, зими будуть коротшими й теплішими, а літо – тривалішими і спекотним. Основні кліматичні зони змістяться в бік полюсів приблизно на 400 – 500 км. Це викличе потепління в зоні тундри, танення вічної мерзлоти у холодних широтах.  

Значно збільшиться посушлива зона в середніх широтах, де розміщені зернові райони України. Це вплине на Кубань, “зернові” штати США, Канада – клімат тут стане надто сухим і врожаї зерна різко скоротяться. Рівень Світового океану підніметься на 2- 3 м за рахунок танення полярних льодовиків, що призведе до затоплення багатьох прибережних земель, міст, портів тощо, де проживають мільйони людей.  

Кліматичні зміни  можуть відбуватись не лише внаслідок  впливу технічного прогресу, а внаслідок  зміни поверхні землі. Зменшення лісів призводить до зниження випаровування й збільшення прямої тепловіддачі, що впливає на циркуляцію шарів атмосфери.  

Крім того, атмосфера  Землі підігрівається внаслідок  спалювання великої кількості нафти, вугілля, торфу, а також роботи АЕС. В деяких промислових районах концентрації теплової енергії за рахунок промисловості значно збільшилась, з’явилися теплі ореоли над промисловими центрами, де теплові аномалії вже на кілька градусів перевищують норму. Їх добре помітно з космосу і видно на космічних знімках.  

Дуже активно  вирубуються тропічні ліси. За підрахунками експертів ООН, у найближчі 20 років  їх буде знищено на половину. Це призведе до зменшення кількості кисню, що надходить у атмосферу з цього  джерела.  

Таким чином, діяльність людини, що спричиняє кліматичні зміни, має негативні наслідки.

Зміна клімату обумовлена діяльністю людини і вона відображається на умовах її життя і має незворотній характер.  
 
 

2.2 Особливості боротьби зі зміною клімату.  

Проблема зміни  клімату була включена до політичного порядку денного міжнародного співтовариства в середині 80-х років. Тоді вчені прийшли до висновку про зв'язок змін клімату та діяльності людини. Згодом стало ясно, що проблема дуже складна і для отримання точних висновків і прогнозів необхідно об'єднати зусилля вчених усіх країн. У 1988 р. Всесвітня Метеорологічна організація (ВМО) та Програма з навколишнього середовища ООН заснували міжнародної групи експертів зі зміни клімату (МГЕЗК). У 1990 р. МГЕЗК випустила першу доповідь, в якому підтвердила загрозу зміни клімату і закликала до підготовки спеціального глобальної угоди щодо вирішення цієї проблеми. Заклик вчених був підтриманий Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН, на підставі якої була розроблена Рамкова Конвенція з питань зміни клімату. Конвенція була відкрита прийнята на конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку в Ріо-де-Женейро і набула чинності 21 березня 1994 В даний час сторонами Конвенції є понад 190 країн, всі промислово розвинені країни і країни з перехідною економікою, а також більшість країн, що розвиваються. Кожна з цих країн сторін Конвенції розробили Національні плани дій для запобігання зміни клімату. Ті країни, які включили у свої Національні плани дій для запобігання зміни клімату збереження та відновлення лісів, тільки виграють. Тому як, одним з важливих факторів, що протистоять загрозі зміни клімату є ліси. Вони здатні акумулювати водні запасу, пом'якшити клімат, сприяти відновленню фауни і флори, тобто здатні зберігати екосистеми, в тому числі зберігати біорізноманіття. Сьогодні Індія розробляє програму лісорозведення та приведення в порядок своїх лісів як частина загального Національного плану дій щодо запобігання змін клімату. У рамках цього плану, так званої "National Mission for a Green India" ("Національна місія для зеленої Індії") і розрахованого на десять років, планується провести лісорозведення на площі 4 мільйони гектарів, і ще на двох мільйонах гектарів перетворити виснажені і розріджені ліси в повноцінні лісові насадження. Крім того, планується створити різноманітні полезахисні насадження ще на півтора мільйонах гектарів земель сільськогосподарського призначення. У загальній складності план охоплює десять мільйонів гектарів, на яких планується провести різноманітні заходи з відновлення порушеної природного середовища (включаючи луки, чагарникові зарості, мангри та ін.) Міністерство охорони навколишнього середовища та лісів відзначає, що цей план передбачає додаткові заходи по відношенню до тих, які вже плануються на цей період лісовим департаментом Індії (і охоплюють ще приблизно десять мільйонів гектарів). В даний час "National Mission for a Green India" ( "Національна місія для зеленої Індії") як частина загального Національного плану дій щодо запобігання змін клімату проходить в Індії стадію громадського обговорення. 

Розглянемо сукупність питань, які можуть сприяти пом’якшенню  зміни клімату, а саме:

- ефективне використання енергії;

- контроль за  забрудненням повітря; 

- обмеження для  транспорту;

- вдосконалення  управління лісового господарства;

- очищення повітря.  

Паливно-енергетичний комплекс є найпотужнішим забруднювачем  атмосфери – 41% загальних викидів. У процесі переробки та спалювання мінерального палива, особливо вугілля, утворюється найбільше твердих  часток, вуглекислого газу, окислів  сірки і азоту, а також окислів металів.  

Чорна металургія – також значиме за інтенсивністю  джерело забруднення атмосфери. Металургійні підприємства викидають  у повітря великі об’єми пилу, сірчистого ангідриду і окислі вуглецю, а  також фенол, сірководень, аміак, нафтаніл, бензол.  

Виплавка 1000т. Сталі  спричиняє викид в атмосферу 40т  пилу і 50т окислу вуглецю. Виробництво 1млн. КВТ роу електроенергії призводить до викиду 10т попелу і 15т сірчистого ангідриду.

Висновок: енергозбереження чи ефективне використання енергії, може зменшити викиди парникових газів та вплив на довкілля і клімат.  

Недопущення забруднення  повітря у промислових районах, містах, на заводах і фабриках, є  нагальним науково-технічним завданням, основою якого є надійні методи контролю і прогнозування чистоти повітряного простору.  

Навряд чи, навіть в теперішній час, в декого виникає  питання про вартість повітря. Ніколи ніхто не платив грошей за те, що він  дихає повітрям. Натомість підприємства хімічної промисловості, чорної і кольорової металургії, енергетики витрачають на споруди для очистки повітря 20 – 30%, від вартості основних виробничих фондів.  

Однак, забруднення  повітря коштує значно дорожче, ніж  обладнання очисних споруд. Це –  економічні збитки від забруднених  цим повітрям землі та води (зменшується врожайність, забруднюються продукти харчування, гинуть ліси, у водоймах не розмножується і гине риба). А скільки людей хворіє і вмирає від забрудненого повітря, то можна стверджувати, що повітря має позитивну і негативну вартість (від чистого повітря одержуємо прибуток, від забрудненого - збитки).  

Правові основи охорони атмосферного повітря передбачені  в Законі України “Про охорону  атмосферного повітря”. В Законі ставляться завдання збереження, поліпшення та відтворення  стану атмосферного повітря, відвернення і зниження шкідливого хімічного, фізичного, біологічного та іншого впливів на атмосферне повітря, забезпечення раціонального використання його для виробничих потреб, а також зміцнення правопорядку і законності у цій сфері.  

Підприємства, установи і організації, діяльності яких пов’язана із викидами шкідливих речовин у атмосферне повітря зобов’язані:

- здійснювати  організаційно-господарські, технічні  та інші заходи щодо виконання  умов і вимог, передбачені у  дозволі на викиди забруднюючих речовин та інший шкідливий вплив;

- вживати заходи  щодо зменшення обсягів викидів  і зниження шкідливого впливу  фізичних, хімічних та біологічних  факторів;

- забезпечувати  безперебійну ефективну роботу  та підтримання у справному  стані споруд, устаткування і апаратури для очищення викидів та зменшення рівнів іншого шкідливого впливу;

- здійснювати  контроль за обсягом та складом  забруднюючих речовин, що викидаються  в атмосферне повітря і рівнями  іншого шкідливого впливу та вести їх постійний облік;

- мати заздалегідь розроблені спеціальні заходи щодо охорони атмосферного повітря на випадок аварійних ситуацій і несприятливих метеорологічних умов та вживати заходів для ліквідації причин та наслідків забруднення атмосферного повітря.  

Транспортний  сектор України включає залізничний, авіаційний, морський, річковий та автомобільний види транспорту. На забезпечення транспортних потреб народного господарства країни щорічно витрачається більше половини світлих нафтопродуктів, близько 5% котельно-пічного палива, 1% тепло енергії і близько 5% електроенергії від загального споживання палива та енергії в країні.  

Викиди вуглекислого газу від транспортного комплексу  в Україні складають 60.000т.  

Головними напрямками розвитку транспортного господарства на перспективу є:

- створення виробничих  потужностей по випуску дизельних  та газобалонних автомобілів  малої та середньої вантажопідйомності;

- розширення  дизелізації автотранспортних перевезень;

- оптимізація  структури парку автомобілів  та впровадження системи оптимального керування рухом громадського транспорту в великих містах;

- використання  на автотранспорті альтернативних  видів палива (природного газу  та метанолу).  

Очищення повітря  здійснюється за допомогою газоочисних  установок, які складаються з  одного або кількох газоочисних апаратів, допоміжного обладнання і комунікацій, здатних вловлювати шкідливі домішки із відхідних газів або вентиляційного повітря. У відповідності з правилами технічної експлуатації газоочисних і пиловловлюючих установок всі апарати за методиками очищення поділяють на багато груп. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  3. МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ БОРОТЬБИ ЗІ ЗМІНОЮ КЛІМАТУ 

Основні документи,що будуть розглянуті докладніше:

- 1985р. Віденська  Конвенція про охорону озонового  шару;

- 1987р. Монреальський  протокол про речовини, які руйнують  озоновий шар. 

-1992p. Рамкова конвенція Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату.

-1997р  Кіотському протокол

3.1 . Віденська Конвенція про охорону озонового шару 

Сторони цієї Конвенції, усвідомлюючи потенційно  згубний вплив зміни стану озонового шару на здоров'я людини і навколишнє середовище, посилаючись на  відповідні  положення Декларації Конференції

Організації  Об'єднаних  Націй   з   проблем   оточуючого   людину

середовища і, зокрема, на принципі 21, який передбачає, що "згідно

зі Статутом Організації Об'єднаних Націй ( 995_010 ) і  принципами

міжнародного  права  держави мають суверенне  право розробляти свої

власні ресурси  відповідно до своєї політики в галузі навколишнього

середовища  й несуть   відповідальність за забезпечення того,  щоб 

діяльність у  рамках їх юрисдикції або контролю не завдавала  шкоди 

навколишньому  середовищу  інших  держав  чи районів за межами дії 

національної  юрисдикції",беручи до   уваги  обставини  й  особливі  потреби  країн, що розвиваються, враховуючи роботу   та   дослідження,  що  проводяться  як  у міжнародних,  так  і  в  національних  організаціях,  і,  зокрема, Всесвітній  план  дій  щодо  озонового  шару  Програми Організації

Об'єднаних Націй з навколишнього середовища, враховуючи також запобіжні  заходи  щодо  захисту  озонового шару, вже прийняті на національному й міжнародному рівнях, усвідомлюючи, що  заходи щодо охорони озонового шару від змін у   результаті   діяльності    людини    вимагають  міжнародного співробітництва  та дій на міжнародному рівні й мають грунтуватися на відповідних науково-технічних міркуваннях, усвідомлюючи також    необхідність    проведення    подальших досліджень і систематичного спостереження для отримання додаткових наукових  відомостей  про озоновий  шар  та про можливі негативні наслідки зміни його стану,сповнені рішучості  захистити  здоров'я  людей  і  навколишнє середовище від несприятливого впливу змін стану озонового шару-

     ВСТАНОВИЛИ, що зменшення озону на 1% призведе до збільшення захворювання на рак шкіри, пошкоджень очей людини та ін. Негативно впливає зменшення озону і на фітопланктон – сукупність мікроскопічних водоростей, які живуть в океані.

Вони довели не тільки шкідливість для озонового шару фреону і твердого ракетного палива, але й домоглися заборони деяких шкідливих для озону технологій.

81 країна світу  прийняла “Гельсінську декларацію  про захист озонового шару”.  Учасники конференції погодилися  повністю припинити виробництво  фреонів та інших хлорних сполук до 2000р., надати допомогу країнам, що розвиваються, для впровадження безпечних для озонового шару технологій.  

Країнами, які  брали участь в Віденській конвенції  і підписанні Монреальського протоколу  прийняли на себе зобов’язання:

- захищати здоров’я  людини і навколишнє середовище  від несприятливих наслідків,  які є або можуть бути результатом  людської діяльності, що змінюють  чи здатні змінити стан озонового  шару.

- брати участь  в систематичних спостереженнях, дослідженням та обмінних інформацією для того, щоб глибше зрозуміти й оцінити вплив діяльності людини на озоновий шар.

- розробляти  законодавчі або адміністративні  заходи та співробітничати у  погодженні відповідних програмних  заходах для контролю, обмеження,  скорочення чи запобігання діяльності людини, якщо ця діяльність спричиняє чи може спричинити несприятливий вплив, змінюючи або створюючи можливості зміни стану озонового шару.  
 
 
 

3.2 Рамкова конвенція Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату 

У червні 1992р. на Конференції ООН з навколишнього середовища в Ріо-де-Жанейро (Бразилія) 155 держав, у тому числі й Україна, підписали Рамкову конвенцію ООН про зміну клімату (РКЗК ООН).. Україна ратифікувала Рамкову конвенцію ООН про зміну клімату 29 жовтня 1996р. і, згідно з процедурами ООН, є її Стороною з 11 серпня 1997р.  

Рамкова конвенція  ООН про зміну клімату є  визнанням спільного занепокоєння людства про глобальний характер змін клімату, що вимагає максимально  широкого міжнародного співробітництва  й участі всіх країн у діяльності з ефективного міжнародного реагування на зміну клімату та пом’якшення наслідків, такого процесу. При цьому слід враховувати принцип спільної, але диференційованої відповідальності та реальних соціально-економічних можливостей країни. Цей принцип червоною ниткою проходить через весь текст Конвенції, встановлюючи різний об’єм зобов’язань і пільг для розвинутих країн та країн, які розвиваються, оскільки розвинуті країни відповідають за 80% викидів парникових газів. .  

Відповідно до Конвенції, Сторони, які є розвинутими країнами, повинні відігравати головну роль у боротьбі зі зміною клімату та її негативними наслідками, надаючи фінансову допомогу Сторонам – країнам, що розвиваються, для покриття усіх витрат, котрі виникають при виконанні Конвенції та адаптації до негативних наслідків. Повною мірою має враховуватися той факт, що соціальний розвиток і подолання зубожіння – домінуючі пріоритети країн, що розвиваються.

Сторони, які є розвинутими країнами, мають здійснювати практичні кроки для заохочення і фінансування передачі новітніх екологічних безпечних технологій та “ноу-хау”; вони мусять підтримувати розвиток і зміцнення національного потенціалу країн, що розвиваються чи здійснюють процес переходу до ринкової економіки. Зміцнення потенціалу – це процес, спрямований на розробку, зміцнення та вдосконалення існуючих наукових і технічних навиків, можливостей та інститутів в країнах, не включених у Додатки І та ІІ – з метою оцінки, адаптації, забезпечення функціонування і розробки екологічно безпечних технологій (ЕБТ) та ноу-хау.

Сторонам Конвенції  необхідно вживати попереджувальні  заходи з метою прогнозування, запобігання  чи зведення до мінімуму причин зміни  клімату і пом’якшення його негативних наслідків.  

Зобов’язання  Сторін у Конвенції розглядаються в контексті концепції сталого розвитку. Оскільки Сторони мають право на сталий розвиток і повинні йому сприяти, їх політика і заходи в галузі захисту клімату від антропогенних змін мають відповідати конкретним умовам кожної зі Сторін і бути інтегрованими у національні концепції сталого розвитку чи програми економічного розвитку.  

Відповідно до ст. 8 Конвенції Сторони зобов’язані  розробляти, періодично поновлювати, публікувати  та надавати Конференції Сторін національні  кадастри антропогенних викидів  із джерел і адсорбції поглиначами усіх парникових газів, які не регулюються Монреальським протоколом від 16 вересня 1987р. При цьому вони використовують порівняльні методології, узгоджені Конференцією Сторін.  

Сторони також  подають Конференції Сторін (через Секретаріат) інформацію про політику і заходи, вжиті або передбачені Стороною для реалізації Конвенції, конкретну оцінку впливу, який політика і заходи здійснюють на антропогенні викиди із джерел абсорбції поглиначами парникових газів протягом звітного періоду. Крім того, кожна Сторона, яка є розвинутою державою, включає детальну інформацію про заходи, застосовані у відповідності зі ст. 4, пп. 3, 4, 5 Конвенції (щодо фінансової допомоги країнам, які розвиваються і особливо потерпають від негативних наслідків зміни клімату, для адаптації до цих змін, а також передачі екологічно безпечних технологій і “ноу-хау”).