Обязательные банковские резервы

План

1. Вступ……………………………………………………………………….3

2.        Практика обов’язкового резервування в Зарубіжних країнах…………....3

3.         Практика застосування обов’язкового резерву в Україні. …………..6

4.        Висновок …………………………………………………………………15

5.        Список використаної літератури

1. ВСТУП

Історично, обов’язкові резерви виникли із необхідності для банків завжди мати наготові грошову масу у вигляді касових резервів для безперебійного повернення вкладів та депозитів за вимогою вкладників і проведення розрахунків з іншими банками. Іншими словами, касові резерви, які зберігаються банками в центральному банку, служили гарантійним фордом для виконання вказаних зобов’язань банків.

Отже, обов’язкове резервування є  одним із найважливіших засобів грошово-кредитної політики (у міжнародній термінології - required reserves), передбачене ст.ст. 15, 25 та 26 Закону України "Про Національний банк України", статтею 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність", а також Положенням Національного банку України . Цей засіб можна віднести до числа інструментів непрямого впливу на грошову масу, хоча за впливом на комерційні банки він є прямим і досить жорстким інструментом впливу. Цей засіб є порівняно новим інструментом у банківській справі – його було винайдено у США в 1913 р., а в інших країнах світу запроваджено лише в середині ХХ ст. В Україні він був введений відразу після початку побудови нової банківської системи – 1992 р.

Економічний зміст механізму обов’язкового  резервування полягає в тому, що комерційні банки за встановленими нормативами вносять на кореспондентські рахунки у центральному банку без права їх використання і без виплати відсотків частину коштів, залучених у вигляді депозитів та деяких інших видів залучень. Норма обов’язкового резервування встановлюється НБУ. Тим самим центробанк досягає декількох економічних цілей. Обов’язкове резервування впливає на пропозицію грошей, збільшуючи її або зменшуючи. Якщо центробанк збільшує норму обов’язкового резервування, то тим самим скорочується обсяг надлишкових резервів банків і зменшується пропозиція грошей, у банків зменшуються можливості для кредитування, мультиплікації депозитів. Якщо ж центробанк зменшує норми обов’язкових резервів, то має місце зворотний ефект – збільшується пропозиція грошей, обсяг вільних резервів банків, їх кредитоспроможність, рівень мультиплікації депозитів. Обов’язкове резервування має антиінфляційну спрямованість, виконує функції страхування депозитів та ін.

2. ПРАКТИКА ОБОВ’ЯЗКОВОГО РЕЗЕРВУВАННЯ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

Вперше практика обов’язкових резервів була офіційно введена в 1913 р. в США при створенні Федеральної  резервної системи (ФРС). Згодом ФРС  отримала право переглядати норму  обов’язкових резервів. Змінення норми  цих резервів столо одним із методів грошово-кредитної політики. Після Другої світової війни принцип обов’язкових резервів, які змінювалися був введений центральними банками багатьох країн.

Як відомо, частину  своїх касових (грошових) резервів комерційні банки повинні постійно тримати  в готівково-грошовій формі щоб забезпечити свої зобов'язання. Основу резервів готівки банків складають вклади (депозити) їх клієнтів. Частиною таких банківських резервів є й обов’язкові резерві, збереження яких на спеціальних рахунках в центральному банку завжди прописується законом.

Зазвичай мінімальний  залишок засобів на такому рахунку, тобто норма (норматив) обов'язкових  резервів, визначається в законодавстві  щодо Національного Банку в процентному співвідношенні до відповідних статей пасивів або активів кредитних інститутів. Вказана норма може диференціюватися в залежності від: терміну діяльності; величини пасивів або активів банків; видів та розмірів вкладів (термінові, ощадні та інші види вкладів) в національній або іноземній валюті; громадянства вкладника; регіону діяльності банків та інших умов. Світова практика показує, що диференційовані нормативи резервування є не лише ефективніші унаслідок більш «виборчого удару», але і розумніше в соціальному плані. Наприклад, в Германії резервна політика Бундесбанка передбачає преференції для банків, що виконують певні соціальні функції.

В світі спостерігаються різні за величиною норми резервування. В останні декілька років вони складали: у Великобританії — 0,45%, Японії — від 0,125 до 2,5, Швейцарії — 2,5, Німеччині — від 4,15 до 12,1, Франції — від 3 до 5,5, Іспанії — 17, Італії — 25%. У багатьох країнах, як і в Росії, верхні рівні резервів обмежені законом. Так, в Германії вказані норми не можуть превищувати: по вкладах до запитання (до місяця) — 30%, по термінових зобов'язаннях (від одного року до чотирьох років) — 20, по ощадним вкладам – 10%.

У деяких країнах у разі порушення банками встановленого нормативу передбачається введення спеціальних (додаткових) резервних вимог у відсотку від суми порушення. Величина резервних вимог може визначатися двома способами - по відношенню до банківських пасивів або до банківських активів. Нині в переважній більшості країн вказаний норматив встановлюють до пасивів банків. Суть цього найбільш старого способу полягає в тому, що банки повинні резервувати на рахунках в центральному банку частину притягнених вкладів (депозитів) клієнтів. У небагатьох країнах базисом розрахунку розміру резервів служать об'єми виданих кредитів. Норми обов’язкових резервів по пасивам можуть встановлюватися по відношенні всіх банківських пасивів або їх частини.

Спосіб визначення величини резервних вимог по відношенню до банківських активам (кредитам) вважається французьким винаходом та використовується рідко. Суть його заключається в кількісному обмеженні (лімітуванні) кредитних вкладень через встановлення верхніх меж загальної суми кредитів або їх приросту. Причому вказані параметри встановлюються в індивідуальному порядку для кожного банку.

У кожного способу є свої переваги й недоліки. Але будь-які норми резервів негативно впливають на рентабельність банків, які вимушені " заморожувати" частину своїх пасивів або активів. Резервні вимоги в певному значенні можна розглядати як своєрідний податок на банки (зменшення середньої величини відсотка, привнесені банківськими активами), який або прямо стягується з банку і його учасників, або перекладається на його клієнтів за допомогою зменшення депозитних ставок і збільшення ставок кредитних. Одним з результатів застосування "резервного податку" може бути порушення процесу акумуляції засобів у банках, оскільки ресурси спрямовуються повз них в інші кредитні організації обмеження.

У 1980-і рр. центральні банки західних країн відмовилися  від використання згаданих вище кількісних обмежень. У ФРН подібні обмеження  взагалі не практикувалися. Лише на короткі проміжки часу кредитні обмеження вводилися в США(1980 р.) і Великобританії(до 1971 р.). На думку західних економістів, цей метод служить ефективним антиінфляційним засобом. Тепер такі обмеження застосовуються головним чином в середньорозвинених капіталістичних країнах і в країнах, що розвиваються.

У більшості  країн обов'язкові і добровільні (робочі) резерви банків зберігаються в центральному банку на одному й тому ж безвідсотковому поточному рахунку ("основний кореспондентський рахунок" або "резервний рахунок"), який є різновидом депозитного рахунку до запитання і по суті виконує ті ж функції, що і звичайний поточний рахунок, але з урахуванням специфіки банку. На рахунку зберігаються власні капітали банків: статутний, резервний, страховий  та інші резерви.

Все більше країн  відмовляється від роздільного  зберігання в центральних банках на окремих рахунках обов'язкових  і добровільних резервів комерційних  банків, дозволяючи останнім тимчасово  використати засоби ФОРов. Так, в Італії до 1990 р. обов'язкові резерви банків на рахунках у Банку Італії не могли бути використані, але надалі їм дозволили тимчасово використати до 8% вказаних засобів за умови дотримання в середньому за місяць встановлених нормативів резервних вимог.

Починаючи з середини 1970-х рр. в ринково розвинених країнах виразно простежується тенденція до зниження норм обов'язкових банківських резервів. Центральні банки наділяються все більш широкими повноваженнями в сфері резервної політики, що підвищує гнучкість усього механізму резервних вимог. У банківському законодавстві багатьох країн фіксується лише верхня межа норм обов'язкових резервів по окремих видах депозитів. У цих межах центральні банки можуть варіювати вказані норми залежно від цілей і завдань грошової і кредитної політики. Практично усі інші питання, пов'язані з втіленням в життя резервної політики, центральні банки також вирішують самостійно.

Розширяється перелік грошових активів, які банки можуть використати для задоволення резервних вимог. Спочатку вони складалися головним чином з грошей, що зберігалися на кореспондентських рахунках в центральному банку. Згодом до них стали зараховуватися й інші високоліквідні касові активи банків : готівка в касах і сейфах банків, поточні депозити (вклади до запитання), що зберігаються на кореспондентських рахунках в інших кредитних організаціях. Так, в Австрії, Великобританії, Італії, США, Франції, ФРН, Швейцарії, Швеції і Японії кредитні організації мають право зараховувати свою наявну у них готівку в рахунок встановлених резервів. У Австрії і Швейцарії до активів, що зараховуються в резерви, відносяться, зокрема, і засоби на рахунках в головних банках банківських груп.

Посилюється взаємозв'язок резервної і процентної політики центральних банків. З одного боку, у ряді країн(Японії, ФРН, Франції) введені штрафи за невиконання банками норм обов'язкових резервів, а з іншої - робляться спроби використати депозитний відсоток (відсоток, який центральний банк платить за резерви комерційних банків, що зберігаються у нього) в якості стимулу, спонукаючого банки своєчасно і в повному об'ємі виконувати резервні вимоги. Так, в Швеції на початку 1990-х років центральний банк за надмірні резерви платив банкам доход у розмірі 6% річних. Аналогічні підходи використовуються в Іспанії, Італії, Фінляндії і деяких інших країнах.

3.ПРАКТИКА ЗАСТОСУВАННЯ ОБОВ’ЯЗКОВИХ РЕЗЕРВІВ В УКРАЇНІ

Обов'язкові резервні вимоги до банків почали застосовуватися  в Україні з кінця 80-х років. Держбанк СРСР установив у 1989 р. норму  обов'язкових резервів у розмірі 5 % від суми залучених банками коштів. Згідно із Законом України «Про банки і банківську діяльність» Національний банк самостійно встановлює норми резервних вимог і види банківських зобов'язань, на які ці вимоги поширюються. Крім того, згідно із законом він має право підвищувати норми обов'язкових резервів для банків, що порушили банківське законодавство. Істотних змін щодо визначення резервних вимог не передбачається і в законопроекті «Про Національний банк України», що був прийнятий Верховною Радою України у першому читанні в 1997 р.

Протягом 1991—1993 р. норма резервних вимог була встановлена для банків України на рівні 10—15 % від суми залучених коштів у національній валюті, і зберігалися резерви на окремих рахунках комерційних банків у Національному банку. Диференціація норми передбачалася залежно від строків вкладів:

• за депозитами до запитання — 15%;
• за депозитами, залученими строком до одного року, — 12 %;
• за депозитами, залученими на строк від одного до трьох років,—10%;
• за депозитами строком вищим від трьох років — норма не встановлювалася взагалі.

Диференціація норми резервних вимог була спрямована на те, щоб стимулювати підвищення якості банківських пасивів, зокрема  залучення коштів банками на триваліші  строки. Проте в умовах гіперінфляції (в 1992 р. індекс цін споживчого ринку становив 2100 %, у 1993 р. — 10256 %) і від'ємних процентних ставок (процентні ставки комерційних банків на кінець 1992 р. становили за кредитами — 76 %, за депозитами — 68 % річних, на кінець 1993 р. — 295,1 % і 215,8 % відповідно) така диференціація не могла сприяти одержанню очікуваного ефекту.

Восени 1993 р. темпи  інфляції підвищуються. Так, за середньомісячного індексу цін споживчого ринку 147,1 % індекс цін у вересні становив 180,3 %, у жовтні — 166,1 %. Національний банк у грудні 1993 р. із метою уповільнення темпів інфляції приймає рішення про різке підвищення рівня обов'язкових резервних вимог до 20—60 % від суми залучених банками коштів. Жорстка рестрикційна політика центрального банку призвела до стрімкого скорочення резервів на коррахунках комерційних банків, до погіршення їхньої ліквідності. Міжбанківські розрахунки виявилися заблокованими, що унеможливило виконання банками розрахункової функції.

З метою пом'якшення  кризової ситуації Національний банк на початку 1994 р. вніс зміни в механізм обов'язкових резервних вимог. Норма резервних вимог була знижена до 15 % від суми залучених банками коштів. До складу обов'язкових резервів були зараховані залишки готівки в касах комерційних банків, тобто такі самі високоліквідні бездохідні активи, як і кошти на коррахунках банків. Обов'язкові резерви комерційних банків були переведені з окремих рахунків, відкритих комерційним банкам у Національному банку, на їхні кореспондентські рахунки, що дало банкам можливість маневрувати коштами на коррахунку в межах декади, гнучкіше управляти своєю ліквідністю.

Кінець 1994 р. знову  був позначений інфляційним сплеском. За середньомісячного індексу цін  споживчого ринку в 1994 р. 114,7 % індекс цін становив у жовтні 122,6 %, у листопаді — 172,3 %. З метою уповільнення темпів інфляції Національний банк вживає низку рестрикційних заходів: установлює найвищу за весь час свого існування офіційну облікову процентну ставку — 300 % річних, уводить для комерційних банків «кредитні стелі», які обмежують їхню кредитну діяльність на рівні заборгованості за позичками станом на 25 жовтня, й одночасно зобов'язує комерційні банки сформувати додаткові обов'язкові резерви у розмірі 20 % від суми пролонгованих та прострочених позичок. Отже, НБУ одночасно намагається через механізм резервних вимог ще й стимулювати підвищення якості кредитного портфеля банків.

Жорстка монетарна  політика НБУ дала змогу вже на початку 1995 р. знизити індекс цін  споживчого ринку у січні до 121,2 %, у березні — до 111,4%, а також відмовитися від використання надзвичайних заходів монетарної політики, зокрема від додаткових резервних вимог.

У 1995 р. до механізму  обов'язкових резервних вимог  вносяться деякі зміни. З метою  розвитку ринку державних цінних паперів Національний банк дозволяє комерційним банкам, які на той час були єдиними покупцями на цьому ринку, скорочувати суму обов'язкових резервів на суму придбаних облігацій внутрішньої державної позики. В Україні швидкими темпами розвивається ринок державних цінних паперів. Ураховуючи високий рівень дохідності облігацій, своєчасне погашення емітентом боргових зобов'язань, державні цінні папери перетворюються в один із найпривабливіших банківських активів. Усе це дало змогу Національному банку поступово відмовитися від пільг, пов'язаних з облігаціями, у формуванні резервних вимог. Одночасно Національний банк, намагаючись стимулювати інвестиційну активність банків, дозволяє їм зменшувати обов'язкові резерви на суму довгострокових інвестиційних кредитів, наданих за рахунок самостійно мобілізованих ресурсів. Проте, як показала практика, для активізації інвестиційної діяльності банків такої пільги недостатньо.

Індекс цін  споживчого ринку у 1995 р. становить 286,6 %, що визначає і відповідний рівень процентних ставок, і структуру залучених банками коштів за строками, і тривалість строків залучення коштів. Середньозважені процентні ставки комерційних банків на кінець 1995 р. становили за кредитами 105 %, а за депозитами — 49,5 %, частка строкових депозитів у національній валюті у сукупній грошовій масі дорівнювала 8,5 %, а довгострокових кредитів, наданих комерційними банками суб'єктам господарювання, — 10,5 %.

Установлені для  комерційних банків пільги щодо інвестиційних  кредитів призвели навіть до деяких негативних наслідків. Зокрема, банки почали маніпулювати складом своїх кредитів, прагнучи деяку частину виданих кредитів перевести до категорії пільгових, за якою Національний банк надавав пільги з резервних вимог. Усе це спричинило значне збільшення контрольної роботи з боку Національного банку.

Згідно зі світовим досвідом основою для розвитку інвестиційних  процесів є стійке зниження інфляційних  очікувань. Проте монетарна (фінансова) стабільність не є єдиною і достатньою умовою для зростання інвестиційної активності. Вирішальна роль належить ефекту взаємодії монетарної, бюджетної, податкової та структурної політики.

Упродовж 1995—1996 рр. НБУ не вносив кардинальних змін у механізм резервних вимог. Норма залишалася на рівні 15 % від суми коштів, залучених  комерційними банками у національній валюті. Водночас із метою підтримання української валюти, підвищення привабливості заощаджень у національній валюті Національний банк поступово вводить обов'язкове резервування коштів, залучених в іноземній валюті: поступово розширюється коло залучених коштів, на які поширюються резервні вимоги, підвищується норма резервування. За депозитами в іноземній валюті дозволяється створювати резерви в іноземній валюті і зберігати на коррахунку Національного банку України в одному з банків Нідерландів.

Згідно із механізмом резервних  вимог, який було затверджено Національним банком наприкінці 1996 р., для банків з 1 квітня 1997 р. була встановлена єдина  норма резервних вимог у розмірі 11 % від суми залучених коштів як у національній, так і в іноземній валюті незалежно від джерел та строків залучення. Новим було й те, що банки створюють обов'язкові резерви тільки в національній валюті й зберігають їх на коррахунку в Національному банку. Формування обов'язкових резервів тільки у національній валюті спрямоване на те, щоб загальмувати небажане зростання вкладення грошей в іноземну валюту.

До прийняття  Закону України «Про фонд гарантування вкладів фізичних осіб» і до впровадження системи гарантування вкладів у  банківську практику НБУ зобов'язав комерційні банки створювати резерви коштів за вкладами фізичних осіб через придбання державних цінних паперів (ОВДП) із передаванням їх Національному банку на зберігання й блокування в депозитарії. У разі ліквідації комерційного банку кошти від реалізації (погашення) розблокованих цінних паперів спрямовуються на виплату відшкодування вкладникам ліквідованого банку. Крім того, було передбачено скорочення обов'язкових резервів частково на суму готівки в касах комерційних банків, що є загальновизнаним засобом у світовій банківській справі, адже касова готівка є чистим резервом. Формування обов'язкових резервів здійснюється в цілому за консолідованим балансом комерційного банку, що дає змогу банкам підвищити оперативність управління ресурсними потоками. З цією самою метою період регулювання було подовжено з 10 до 15 календарних днів.

Обов'язковому резервуванню підлягають усі кошти юридичних та фізичних осіб, залучені комерційними банками. До залучених коштів належать кошти, розміщені на депозитних, поточних, бюджетних рахунках юридичних і фізичних осіб.

Якщо фактична середньоарифметична сума залишків коштів на кореспондентському рахунку комерційного банку за звітний період буде меншою від середньоарифметичної суми залучених банком коштів у межах установленої норми обов'язкових резервів, то з банку стягується штраф. Розмір штрафу визначається залежно від суми неправомірно одержаного доходу від недозарезервованої' суми залучених коштів. У свою чергу, сума неправомірно одержаного доходу визначається на основі діючої у відповідному періоді облікової ставки Національного банку. При цьому одноденна сума недозарезервованих банком коштів помножується на одноденну облікову ставку та на кількість днів періоду регулювання.

У разі збиткової  діяльності комерційного банку або  переведення його в режим фінансового  оздоровлення до нього не може застосовуватися такий захід впливу, як стягнення штрафу в розмірі неправомірно отриманого доходу, а застосовуються інші заходи впливу передбачені законодавчими та нормативними документами

Національний  банк України в 1997 р. у складних економічних  і соціально-політичних умовах дотримувався основних орієнтирів монетарної політики, узгоджених із Міжнародним валютним фондом. У першому півріччі 1997 р. інфляція становила 5,3 % проти 24,9 % за відповідний період 1996 р. Спостерігалася поступова ревальвація гривні. У другому півріччі 1997 р. ситуація дещо змінилася. Зростання бюджетного дефіциту в умовах відсутності зовнішнього фінансування, спад активності на ринку корпоративних цінних паперів, падіння обсягів розміщення державних цінних паперів, кризові події на фінансових ринках світу спричинили падіння курсу гривні. Кабінет Міністрів і Національний банк восени 1997 р. розробили систему заходів, спрямованих на підтримання гривні. Цільова спрямованість монетарної політики НБУ — це обмеження попиту на іноземну валюту і скорочення пропозиції національних грошей. Що стосується політики резервних вимог, то вона, природно, також була підпорядкована загальній спрямованості монетарної політики центрального банку. Національний банк підвищив норму резервних вимог до 15 % від суми залучених банками коштів, зменшив частку резервів, яка може бути покрита готівкою в касах комерційних банків. Одночасно з метою активізації діяльності комерційних банків на ринку розміщення облігацій внутрішньої Державної позики їм було дозволено зараховувати облігації, куплені на первинному ринку, як виконання обов'язкових резервних вимог.

У 1998 р. ситуація на грошовому ринку України продовжувала погіршуватися. Уряд проводив недостатньо  виважену політику відносно розвитку ринку державних цінних паперів. У зв'язку з поглибленням кризи на світових грошових ринках продовжувався відплив капіталу з України. Країна не отримувала зовнішнього фінансування (кредитів МВФ і Світового банку). Наприкінці літа почалася стрімка девальвація гривні, поштовхом для якої стала криза на російському грошовому ринку.

Кабінет Міністрів  і Національний банк України вжили  ряд заходів щодо стабілізації ситуації на грошовому ринку. Зокрема, була проведена конверсія облігацій внутрішньої державної позики, встановлені нові параметри валютного коридору, внесені зміни у порядок здійснення банківських операцій, у тому числі на валютному ринку. Крім того, НБУ використовував інструменти грошово-кредитної політики з метою регулювання банківської ліквідності. Так, щоб зменшити обсяг гривневої маси на валютному ринку, НБУ підвищив у вересні норму обов'язкових резервних вимог з 15 до 16,5 % і вніс деякі зміни у механізм резервування. По-перше, НБУ зобов'язав комерційні банки тримати суму обов'язкових резервів у визначеному розмірі на коррахунках не у середньому за розрахунковий період, а щоденно. По-друге, НБУ заборонив комерційним банкам зараховувати на покриття обов'язкових резервних вимог готівку в касі і облігації внутрішньої державної позики.

Метою монетарної політики НБУ на перспективу є забезпечення внутрішньої та зовнішньої стабільності гривні як необхідної (але не єдиної і недостатньої) умови для відновлення безінфляційного економічного зростання. Монетизація економіки, тобто насиченість економіки грошима, в майбутньому неминуче збільшуватиметься. Із зростанням попиту на гроші Національний банк поступово зменшуватиме норму резервних вимог, що сприятиме активізації кредитно-інвестиційної діяльності комерційних банків, дасть змогу їм інтенсивніше підтримувати реальний сектор економіки.

На сьогоднішній день, основним актом, який регулює відносини у галузі обов’язкового резервування, є Положення, затверджене постановою Національного банку України16 березня 2006 р. № 91. Крім того, в самому ж Положенні встановлюється, що залежно від стану грошово-кредитного ринку та прогнозу його подальшого розвитку Правління Національного банку приймає окремі рішення щодо: а) звітного періоду резервування; б) нормативів обов'язкового резервування; в) складу зобов'язань банку (об'єкт резервування), до яких встановлюються нормативи обов'язкового резервування; г) обсягу обов'язкових резервів, який має щоденно на початок операційного дня зберігатися на кореспондентському рахунку банку в Національному банку; д) порядку формування та зберігання коштів обов’язкового резервування на окремому рахунку в Національному банку. Про будь-які зміни в порядку визначення та формування банками обов'язкових резервів Національний банк повідомляє банкам не пізніше, ніж за 10 календарних днів до набрання ними чинності. Ця норма має на меті дотримання стабільності у нормуванні обов’язкового резервування (хоча до прийняття цього Положення цей термін становив 30 днів). Крім того, Національний банк має право окремим рішенням Правління встановлювати на відповідні звітні періоди резервування розмір та вид активів, що можуть зараховуватися для покриття обов'язкових резервів.

Слід зазначити, що перераховані вище елементи обов’язкового резервування є найбільш суттєвими. Тут можна  провести деяку віддалену аналогію з податковим правом (хоча обов’язкові резерви – це не податок) за елементами оподаткування – суб’єкт, об’єкт, ставка, строки внесення платежів (якісь пільги з обов’язкового резервування не передбачені). На розмір обов’язкових резервів впливає не лише ставка, але і об’єкт резервування, а тому стабільність в обов’язковому резервуванні означає не тільки зміну ставок, але і всі зазначені елементи, перш за все – його об’єкт.

Останні сім років характеризуються послідовною політикою НБУ, спрямованою  на зменшення обсягів обов’язкових резервів та їх диференціацію за видами залучених коштів, внаслідок чого ці роки характеризуються великою кількістю щодо розмірів обов’язкових резервів. Починаючи з 2000 р. Національним банком ці ставки змінювалися 12 разів , що саме по собі ніяк не означає стабільність. За цей період розміри обов’язкового резервування зменшилась із єдиної ставки у 16 відсотків у 2000 р. до 4 відсотків для строкових коштів і вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб у національній та іноземній валюті та 6 відсотків для коштів (вкладів) юридичних і фізичних осіб у національній та іноземній валюті на вимогу і кошти на поточних рахунках Звичайно, зменшення розмірів обов’язкових резервів має позитивне значення (хоча в деяких іноземних країнах ця ставка ще менша), але НБУ має усунути практику занадто частих змін до порядку обов’язкового резервування, надавши йому більшої стабільності.

Отже, розглядаючи  підсумки діяльності банківської системи  України в І півріччі 2012 року можна  побачити деякі позитивні зрушення. В той же час, по ряду параметрів українські банки виглядають скромніше, ніж до початку економічної кризи 2008-2009 рр. Таблиця 1. Ключові показники діяльності банківської системи України

Можливості  зростання є присутніми, проте  залишаються обмеженими. Темпи посткризового  відновлення банківського сектору залишаються повільними. Зокрема, спостерігається відчутна питома вага проблемних кредитів і уповільнення приросту об'єму нових кредитів. Загрозу для банківської системи України, як і раніше, представляють події на світових фінансових ринках. Проте, на відміну від попереднього року, загальні фінансові результати банківської системи в І півріччі поточного року були позитивними. Законодавчі зміни, які сталися в 2011 році, дозволили банківським установам в подальшому списувати безнадійну заборгованість.

Упродовж останніх двох років питома вага засобів від НБУ і нерезидентів в загальному об'ємі зобов'язань  банків поступово скорочується, що пояснюється як плановим погашенням позик, так і обмеженими можливостями розміщення на вітчизняному ринку валютних ресурсів, притягнених від нерезидентів(ряд міжнародних банків змінили стратегію розвитку дочірніх підрозділів в Україні з метою переорієнтації останніх на внутрішні ресурси). З початку поточного року НБУ трохи пом'якшив монетарну політику: облікова ставка знизилася до 7,5%%, знизилися ставки за кредитами "овернайт" як під забезпечення

ОВДЗ, так і  без забезпечення. З 31 травня був  понижений норматив об'єму обов'язкових  резервів, які блокуються на окремому рахунку в Національному банку(з 60% до 50%). При цьому об'єм обов'язкових резервів, який повинен зберігатися щодня на початок операційного дня на коррахунку банку в НБУ, повинен складати не менше 40%  (раніше - не менше 30%) від суми обов'язкових резервів, які сформовані за попередній звітний період.  НБУ планує також до кінця поточного року розглянути можливість відмови від практики перерахування банками обов'язкових резервів на окремий рахунок, що повинне підвищити ліквідність системі.

Незважаючи на вищесказане, з урахуванням  того, що значна частина коштів притягується на короткий термін по підвищеними ставкам, актуальною залишається проблема певного дефіциту вільних ресурсів. Це, як і в 2011 році, зумовлює підвищену активність ряду банків на внутрішньому ресурсному ринку і залученні короткострокового фондування від НБУ. Якщо загальні об'єми кредитів, які надаються на міжбанківському ринку останні півроку змінюються трохи (щомісячні об'єми)то середньозважена процентна ставка за такими кредитами збільшилася з 6,12% в січні 2012 року до 18,64% в травні і до 16,16% в липні