Организационные структуры управления. 6
Вступ
Завдання менеджера в процесі організації полягає в тому, аби надати усім компонентам організації такої форми та об’єднати їх таким чином, аби вона являла собою одне ціле і функціонувала цілеспрямовано. Саме тому, в будь-якій організації існує певна підпорядкованість поміж її складовими частинами та рівнями менеджменту, чіткий розподіл влади, прав та відповідальності, тому кожен керівник або менеджер повинен мати знання про види організаційних структур управління. Це і визначає актуальність теми реферату.
Метою роботи є дослідження організаційних структур управління та їх видів.
Мета реферату реалізується через виконання таких завдань:
- розкрити поняття організаційної структури та вимоги, яким вона повинна відповідати;
- знайти фактори, які впливають на побудову організаційних структур;
- дослідити основні види організаційних структур управління;
- розкрити принципи формування організаційних структур управління.
1. Поняття та сутність організаційної структури управління.
Згідно з останніми досягненнями теорії та практики менеджменту структура організації повинна забезпечити реалізацію її стратегії. Оскільки з часом стратегії змінюються, то виникає необхідність у відповідних змінах організаційних структур. Категорія "структура" відображає будову та внутрішню форму системи. Зв'язок елементів у структурі підпорядкований діалектиці взаємовідношення частини і цілого. Наявність структури - невід'ємний атрибут усіх реально існуючих систем, бо саме структура надає їм цілісності. Категорія "структура" означає відносно стійкі зв'язки, які існують між елементами організації. Структура сприяє збереженню стійкого стану системи. Стосовно системи структура є показником її організованості.
Існує велика кількість визначень організаційної структури управління, і відрізняються вони за рівнем деталізації досліджуваного предмета. Наведемо кілька з них. Структура, яка відображає синтез взаємозв'язків різних елементів, що функціонують для досягнення встановленої мети, називається організаційною. Отже, організаційна структура будь-якої системи пов'язана з досягненням її глобальної мети. Згідно з іншим визначенням, організаційна структура - це конструкція організації, на основі якої здійснюється управління фірмою.
У структурі управління виокремлюють наступні елементи: ланки (відділи), рівні та зв’язки – горизонтальні та вертикальні.
Ланка управління - відокремлений орган (працівник), наділений функціями управління, правами для їх реалізації, визначеною відповідальністю за виконання функцій та використання прав. Зв’язок між відділами має горизонтальний характер.
Рівень управління - сукупність ланок управління на певному щаблі ієрархії управління. Рівні управління, поєднуючи різні ланки, характеризують рівень концентрації процесу управління і послідовність підпорядкування одних ланок іншим зверху донизу. Зв’язок між рівнями – вертикальний.
Зрозуміло, що чим досконаліша організаційна структура управління, тим ефективніший вплив управління на процес виробництва (надання послуг). Для цього організаційна структура повинна відповідати певним вимогам:
1) адаптивність (здатність організаційної структури пристосовуватися до змін, що відбуваються у зовнішньому середовищі);
2) гнучкість, динамізм (здатність чітко реагувати на зміну попиту, вдосконалення технології виробництва, появу інновацій);
3) адекватність (постійна відповідність організаційної структури параметрам керованої системи);
4) спеціалізація (функціональна замкнутість структурних підрозділів, обмеження та конкретизація сфери діяльності кожної керуючої ланки);
5) оптимальність (налагодження раціональних зв'язків між рівнями та ланками управління);
6) оперативність (недопущення безповоротних змін у керованій системі за час прийняття рішення);
7) надійність (гарантованість достовірності передачі інформації);
8) економічність (відповідність витрат на утримання органів управління можливостям організації);
9) простота (легкість для персоналу розуміння та пристосування до даної форми управління та участі у реалізації мети організації).
На побудову організаційних структур управління впливає система факторів, яка стосується і об'єкта, і суб'єкта управління. Серед факторів є група регульованих і нерегульованих, а також таких, що виявляють безпосередній або опосередкований вплив. До найбільш вагомих факторів належать:
- розміри виробничої діяльності фірми (середня, мала, крупна);
- виробничий профіль фірми (спеціалізація на виробництві одного виду продукції або широкої номенклатури виробів різних галузей);
- характер продукції, що виробляється, та технологія виробництва (продукція видобувних чи обробних галузей, масове чи серійне виробництво);
- сфера інтересів фірми (орієнтація на місцевий, національний чи зовнішній ринок);
- масштаби зарубіжної діяльності і форми її здійснення (наявність дочірніх підприємств за кордоном, в т.ч. виробничих, збутових тощо);
- характер об'єднання (концерн, фінансова група тощо).
2. Основні види організаційних структур управління виробництвом.
Теорія менеджменту виділяє два класи організаційних структур управління виробництвом: механістична (бюрократична) та органічна (адаптивна) структури.
Бюрократичні (механістичні) організаційні структури характеризуються високою складністю, особливо великою кількістю підрозділів по горизонталі; високою ступеню формалізації; обмеженою інформаційною мережею, низьким рівнем участі всього управлінського персоналу в прийнятті рішень. Механістичні управлінські структури поділяються на лінійні, функціональні, лінійно-функціональні та дивізіональні структури.
Лінійний тип організаційної структури управління характеризується лінійними формами зв'язку між ланками управління і, як наслідок, концентрацією всього комплексу функцій управління та вироблення управлінських дій в одній ланці управління. Суть лінійного управління полягає в тому, що очолює кожен виробничий підрозділ керівник (орган), який здійснює всі функції управління. Кожен працівник підрозділу безпосередньо підпорядковується тільки цьому керівнику (органу). В свою чергу, останній є підзвітним вищому органу. Підлеглі виконують розпорядження тільки свого безпосереднього керівника. Вищий орган (керівник) не має права віддавати розпорядження робітникам, минаючи їх безпосереднього керівника (тобто реалізується принцип єдності керівництва). Окремі спеціалісти допомагають лінійному керівникові збирати та обробляти інформацію, аналізувати господарську діяльність, готувати управлінські рішення, але самі вказівок та інструкцій керованому об'єкту не дають (див.рис.2.1).
Рис. 2.1. Принципова схема лінійної організаційної структури
Переваги | Недоліки |
- чіткість і простота взаємодії (неможливість отримання підлеглим суперечливих розпоряджень та вказівок); - відповідальність кожного за виконання свого завдання (надійний контроль та дисципліна); - оперативність підготовки і здійснення управлінських рішень; - економічність (за умови невеликих розмірів організації). | - необхідність високої кваліфікації керівників; - зростання числа рівнів управління при збільшенні розмірів організації; - обмеження ініціативи у робітників на нижчих рівнях; - перевантаження інформацією, великий потік документації, безліч контактів з підлеглими, вищими та суміжними організаціями. |
Функціональна організаційна структура. Особливість цього типу оргструктури полягає в тому, що для виконання певних функцій управління утворюються окремі управлінські підрозділи, які передають виконавцям обов’язкові для них рішення, тобто функціональний керівник в межах своєї сфери діяльності здійснює керівництво виконавцями (див.рис.2.2).
Рис. 2.2. Принципова схема функціональної організаційної структури.
Завдяки спеціалізації функціональних керівників виникає можливість управління великою кількістю виконавців, а отже і зменшується кількість рівнів управління. До обов’язків вищого керівника входить регулювання відносин поміж функціональними керівниками.
Переваги | Недоліки |
- спеціалізація діяльності функціональних керівників; - скорочення часу проходження інформації; - розвантаження вищого керівництва. | - можливість отримання суперечливих вказівок; - складність контролю; - зменшення рівня відповідальності виконавців за роботу через подвійне підпорядкування. |
Лінійно-функціональна організаційна структура являє собою комбінацію лінійної та функціональної структур. В основу такої структури покладено принцип розподілення повноважень і відповідальності за функціями та прийнятті рішень по вертикалі. Лінійно-функціональна структура дозволяє організувати управління за лінійною схемою, а функціональні підрозділи допомагають лінійним керівникам у вирішенні відповідних управлінських функцій (див.рис.2.3).
Рис.2.3. Схема лінійно-функціональної організаційної структури.
Переваги | Недоліки |
- висока компетентність спеціалістів, які відповідають за здійснення конкретних функцій; - відповідність структури до стратегії; - поєднання принципу спеціалізації управління з принципом єдності керівництва. | - складність регулювання відносин лінійних і функціональних керівників; |
Лінійно-функціональна оргструктура застосовується при вирішенні задач, які постійно повторюються, забезпечуючи максимальну стабільність організації. Вона ефективна для масового виробництва зі стабільним асортиментом продукції при незначних (еволюційних) змінах технології виробництва.
Дивізіональна організаційна структура. Групування видів діяльності тут здійснюється за принципом розподілу праці за цілями. Це означає, що навколо певного виробництва формується організаційний підрозділ з автономією у здійсненні своєї повсякденної операційної діяльності (див.рис.2.4).
Переваги | Недоліки |
- невтручання в оперативну діяльність виробничих підрозділів; - можливість для вищого керівництва зосередитись на вирішенні стратегічних проблем; - підвищення якості рішень, що приймаються (завдяки наближенню до місця виникнення проблеми); - внутрішньофірмова конкуренція. | - дублювання функцій управління на рівні підрозділів; - збільшення витрат на утримання апарату управління; - проблематичність встановлення оптимального рівня децентралізації; - автономія підрозділів може блокувати досягнення вигод стратегічного поєднання. |
Рис.2.4. Принципова схема дивізіональної організаційної структури.
Органічна (адаптивна) організаційна структура є більш гнучкою, ніж бюрократична. Для неї характерно невелика кількість управлінських рівнів, правил та інструкцій; велика самостійність у прийнятті рішень на низових рівнях; широка інформаційна мережа; наявність неформальних комунікацій. Органічні структури поділяються на проектні, матричні та командні структури.
Матрична структура створюється шляхом сумісництва двох видів структур: функціональної і дивізіональної. У матричній організаційній структурі крім звичайних функціональних підрозділів, які функціонують постійно, формуються так звані проектні групи як тимчасові колективи. Проектні групи відповідають за реалізацію стратегічних планів. Робітники проектних груп залишаються членами своїх функціональних підрозділів і повертаються в підпорядкування своїх функціональних керівників після розформування своєї проектної групи (див.рис.2.5).
Переваги | Недоліки |
- високий ступінь адаптації до змін у середовищі; - розподіл функцій управління між керівниками, відповідальними за забезпечення високих кінцевих результатів, та керівниками, відповідальними за забезпечення повного використання ресурсів. | - обмежена сфера застосування; - виникнення конфліктів на підставі «боротьби за владу» між функціональними керівниками і керівниками проектів; - громіздкість та складність комунікаційного процесу. |
Рис.2.5. Принципова схема матричної організаційної структури.
Командна структура передбачає створення робочих і управлінських команд з співробітників різних функціональних відділів, які беруть на себе відповідальність за діяльність групи і спільно працюють над рішенням поставлених задач. Як правило, члени команди підзвітні «своїм» функціональним відділам, але в той же час вони звітують і перед групою, один із членів якої виконує функції безпосереднього керівника. Командна структура побудована за принципом проектної структури, але її відмінність в тому, що вона постійна, а не тимчасова (див.рис.2.6).
Переваги | Недоліки |
- знищує бар’єри між відділами, що сприяє досягненню компромісів; - прискорення реакції на попит споживачів і процес прийняття рішень; - скорочення числа адміністративних рівнів. | - збільшення часу засідань і нарад, зниження ефективності використання ресурсів; - небажаний рівень децентралізації. |
Рис.2.6. Схема командної організаційної структури.
3. Принципи формування організаційних структур управління виробництвом.
Проектування та раціоналізація діючих організаційних структур управління можливі лише на чітко науковій методологічній основі, якою є система принципів формування організаційних структур управління:
1. Принцип єдності мети передбачає наявність чітко сформульованої мети або цілей фірми.
2. Принцип первинності функцій і вторинності структури: побудова організаційної структури повинна базуватися на виявленні складу та змісту функцій управління. Не слід ототожнювати функцію управління з функціями підрозділу апарату управління, оскільки залежно від трудомісткості функції її можуть виконувати кілька підрозділів, або один підрозділ може здійснювати діяльність у межах кількох функцій.
3. Принцип функціональної замкнутості підрозділів апарату управління: коло завдань для кожного структурного підрозділу повинно бути чітко орієнтоване на досягнення мети управління з відповідної функції.
4. Простота організаційної структури: чим простіше та чіткіше побудована структура управління, тим легше персоналові зрозуміти і пристосуватися до даної форми управління та активно брати участь у реалізації мети фірми. Крім того, кількість ланок і рівнів управління повинні бути мінімальними. Чим більшою їх кількістю характеризується система управління, тим більш тривалим є процес передавання інформації по горизонталі та вертикалі і тим більшою є небезпека виникнення значних комунікаційних бар'єрів. П.Друкер так підсумував всі складності організаційного конструювання: «Найпростіша організаційна структура, яка виконуватиме роботу, є найліпшою».
5. Принцип єдності розпорядника: працівник повинен отримувати накази лише від одного начальника. За словами А.Файоля, для сукупності операцій, що переслідують одну мету, повинні бути один керівник та одна програма. Це необхідна умова єдності дій, координації зусиль.
6. Визначення оптимальної норми керованості: кількість підлеглих, що підпорядковані одному керівникові, повинна бути обмеженою. Норма керованості визначається характером роботи керівника та стосунками керівників і підлеглих. Керівник може мати тим більшу кількість підлеглих, чим більш однорідними є проблеми, які він вирішує. З цього випливає, що кількість підлеглих повинна бути меншою на вищих рівнях менеджменту та більшою на нижчих рівнях.
7. Встановлення оптимального співвідношення централізованих і децентралізованих форм управління: у всіх організаціях існує певний рівень децентралізації, оскільки абсолютна централізація практично неможлива. Рівень децентралізації регулюється рядом чинників (розміри компанії, масштаби проектів, однорідність робіт, філософія керівників стратегічного рівня та філософія підлеглих, функціональна сфера діяльності тощо).
8. Принцип зворотного зв'язку: завдяки цьому принципу забезпечується можливість здійснення постійного контролю за результатами функціонування системи та створюються умови для її коригування.
Перелічені принципи побудови організаційних структур управління взаємозв'язані та взаємозумовлені. Кожен з них має самостійне значення, але тільки спільне їх використання забезпечує комплексний, науковий характер проектування організаційних структур управління виробництвом.
Висновки
Організаційна структура – сукупність управлінських органів, між якими існує система взаємозв’язків, що забезпечують виконання необхідних функцій управління для досягнення мети фірми.
У структурі управління виокремлюють наступні елементи: ланки (відділи), рівні та зв’язки – горизонтальні і вертикальні.
Вимоги, яким повинна відповідати організаційна структура управління: оптимальність, оперативність, надійність, економічність, гнучкість, стійкість структури управління.
Теорія менеджменту виділяє два класи організаційних структур управління виробництвом: бюрократичні і адаптивні. Бюрократичні в свою чергу поділяються на лінійні, функціональні, лінійно-функціональні, дивізіон альні структури. Органічні структури включають проектні і матричні структури.
Проектування та раціоналізація діючих організаційних структур управління можливі лише на чітко науковій методологічній основі, якою є система принципів формування організаційних структур управління.

- Организационные структуры управления
- Организационные структуры управления
- Организационные структуры управления
- Организационные структуры управления
- Организационные структуры управления
- Организационные структуры управления
- Организационные структуры управления
- Организационные структуры страховых компаний
- Организационные структуры торговых фирм
- Организационные структуры управление фирмами на современном этапе
- Организационные структуры управления
- Организационные структуры управления
- Организационные структуры управления
- Организационные структуры управления