Організаційно-правові форми підприємств

Зміст 

      1. Чинники, що обумовлюють організаційно-правові форми підприємств.

      2. Індивідуальне підприємство та  господарські товариства сфери  підприємництва.

      3. Кооператив та орендні підприємства.

      4. Картель та інші форми об'єднання  підприємств. 

      Список  використаних джерел 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Чинники, що обумовлюють організаційно-правові форми підприємства

      У світовій практиці ведення бізнесу  існують такі організаційні форми  підприємства – одноосібне володіння, партнерство (товариство) та корпорації.  Вибір форми організації бізнесу залежить від відповідної низки ознак, що характеризують відмінності визначених форм бізнесу, до яких належать:

      1) кількість учасників створюваного господарського суб'єкта (об'єднання);

      2) хто є власником капіталу об'єднання, що створюється;

      3) джерела майна як матеріальної основи господарської діяльності;

      4) межі майнової (матеріальної) відповідальності;

      5) спосіб розподілу прибутків та збитків;

      6) форма управління суб'єктом господарювання.

      Однак як одноосібне володіння, партнерство, так і корпорація мають свої переваги та недоліки, які є типовими для  підприємців усіх форм власності, а  також мають відповідні відмінності( додаток 1).

      Організаційно-правові  форми суб'єктів господарювання залежать насамперед від форм власності - державної, приватної, колективної  та змішаної. Відповідно до цього існують  приватні, державні та колективні або  спільні підприємства. Останні створюються  шляхом об'єднання майна, що перебуває  у власності фізичних та юридичних  осіб. При цьому майно може належати на праві спільної власності (пайової  або спільної) одночасно кільком  особам незалежно від форми власності, що веде до утворення різноманітних  господарських товариств. Вони можуть бути створені або на грунті спільного володіння майном (кооператив, товариство, партнерство), або на основі колективного володіння (акціонерне товариство, колективне підприємство, спільне підприємство, орендне тощо).

      Залежно від форми організації господарської  діяльності розрізняють підприємства та об'єднання.

      Об’єднання  – це єдиний виробничо-господарський  комплекс взаємозв'язаних спеціалізованих суб'єктів господарювання, створений на основі технологічної єдності процесів виробництва, однорідності продукції, що випускається, територіальній компактності об'єднуваних суб'єктів господарювання, розвитку спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва та централізації управління.

      Розрізняють два типи таких об'єднань:

      Перший  тип об'єднань має договірну форму. Його основою є міжфірмова угода. У договірних об'єднаннях (господарських товариствах) сторони не створюють нової юридичної одиниці спільного володіння та не здійснюють перерозподілу акцій існуючих підприємств.

      Другий  тип об'єднань має форму спільного підприємства. У такому випадку об'єднання кількох підприємств веде до появи нового суб'єкта господарювання. Право власності на створюваному об'єднанні поділяється між учасниками відповідно до вкладеного капіталу.

      Прикладом договірного об'єднання може бути консорціум, акціонерне товариство, корпорація.

      Мотиви  об'єднання можуть бути такі:

      1) диверсифікація виробництва;

      2) придбання виробничої бази або  джерел сировини;

      3) скорочення капітальних витрат  та зменшення ризику при створенні  нових виробничих потужностей;

      4) проникнення на новий ринок  збуту продукції;

      5) освоєння нових видів діяльності;

      6) розширення діючого виробництва;

      7) підвищення ефективності маркетингу;

      8) прагнення уникнути сезонної або циклічної нестабільності виробництва;

      9) комплексне використання сировини, матеріалів, відходів виробництва;

      10) реалізація складних інвестиційних та інноваційних проектів; 
 
 
 
 
 

2. Індивідуальне підприємство та господарські товариства сфери підприємництва

      Підприємницька  діяльність сфери малого бізнесу  реалізується у двох формах: індивідуальна  підприємницька діяльність без утворення  юридичної особи і приватне підприємство (фірма).

      Індивідуальне підприємство ґрунтується на праві власності однієї особи або сім'ї, котрі отримують весь дохід і несуть увесь ризик від бізнесу. Власник індивідуального підприємства несе відповідальність щодо зобов'язань підприємства в межах, визначених його статутом.

      Як  правило, власники одночасно є і  керівниками. Це одна з найбільш поширених  простих і динамічних форм бізнесу.

      Одноосібні  фірми існують завдяки ініціативі однієї людини -власника. Доля такої  фірми тісно пов'язана з долею  її власника. Часто смерть власника фірми, зміна місця проживання або  зміна складу сім'ї є причиною її ліквідації.

      Невизначеність  життєвого циклу такої фірми  впливає на ставлення до неї з  боку підприємств, що мають з нею  ділові стосунки. Вони, наприклад, не прагнуть укладати з такою фірмою довгострокових інвестиційних угод з іншими особами.

      У той же час переважна більшість  малих підприємств функціонує у  формі господарського товариства, тобто  підприємства, створеного юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в  підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.  Товариство як організаційно оформлене добровільне співробітництво фізичних та юридичних осіб створюється для досягнення спільної комерційної мети і ґрунтується, як правило, на особистій участі в його діяльності кожного члена товариства. Товариство створюється тоді, коли зусиль одного підприємця або фірми недостатньо для реалізації певного проекту, тому вони об'єднуються з іншими особами. До господарських товариств належать акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командні товариства.

      Акціонерні  товариства - господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової  номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства в межах вартості належних їм акцій.

      У свою чергу акціонерні товариства можуть бути відкритими або закритими.

      Відмінність відкритого акціонерного  товариства (ВАТ) від закритого (ЗАТ) полягає  у тому, що акції ВАТ можуть підлягати  продажу на біржах, а акції ЗАТ  розподіляються між засновниками  або серед заздалегідь визначеного  кола осіб і не можуть розповсюджуватися  шляхом підписки, купуватися та продаватися  на біржі. Окрім цього, акціонери  ВАТ можуть відчужувати належні  їм акції без згоди інших акціонерів та товариства, а акціонери закритого  товариства мають переважне право  на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства.

      Товариства  з обмеженою відповідальністю - господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких  визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик  збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

      Товариства  з додатковою відповідальністю - господарське товариство, статутний фонд якого  поділений на частки визначених  установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а  в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову  солідарну відповідальність у визначеному  установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного  з учасників.

      Повні товариства  - господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

      Командитні  товариства - господарське товариство, в якому один або декілька учасників  здійснюють від імені товариства  підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну  відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).

      Важливо зазначити, що учасниками повного товариства, повними учасниками командитного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані  як суб'єкти підприємництва. Взаємовідносини між членами товариства (товаришами) будуються на основі таких принципів:

      1) права та обов'язки члена товариства визначаються лише його пайовим внеском;

      2) вкладник може управляти справами товариства лише як його уповноважений, а за відсутності таких повноважень не має права заперечувати дії необмежено відповідальних товаришів;

      3) у разі банкрутства товариства вкладники мають переважне право перед необмежено відповідальними товаришами на отримання своїх внесків з майна товариства, що залишилось після задоволення потреб кредиторів;

      4) перед третіми особами вкладник відповідає своїм внеском. Якщо цей внесок не був зроблений або зроблений не повністю, він відповідає майном у розмірі внеску, зафіксованому в статуті;

      5) вкладник відповідає однаково з необмежено відповідальними товаришами, якщо він дав згоду на внесення свого прізвища до складу засновників товариства. Вкладник також несе відповідальність за угодами, які були укладені ним від імені товариства за відсутності для цього повноважень. 
 
 

3. Кооператив та орендні підприємства

Слово „кооперація” латинського походження, у дослівному перекладі воно означає "співробітництво". У Положенні про Міжнародний кооперативний альянс дається таке визначення кооперативу: „Будь-яка асоціація людей чи товариств має бути визнана як кооператив, якщо вона має на меті підвищення економічного чи соціального рівня життя своїх членів шляхом ведення підприємства, яке ґрунтується на взаємодопомозі”.

      Основна ідея кооперації — поєднання зусиль багатьох осіб чи їх товариств, спрямованих  на досягнення спільної для них господарської  мети. Саме ж об'єднання, яке створюється  для досягнення такими спільними  зусиллями загальної господарської  мети, називається кооперативним  об'єднанням. Згідно з чинним законодавством в Україні кооператив — це суспільна  організація громадян, які добровільно  об'єдналися для спільної господарської  та іншої діяльності на основі належного  їм на правах власності орендованого або наданого в безоплатне користування майна, самостійності, самоврядування і самофінансування, а також найповнішого поєднання інтересів членів кооперативу  з інтересами колективу і суспільства.

      Майно кооперативу може формуватися за рахунок:

      а)грошових або матеріальних внесків членів кооперативу;

      б)доходів  від виробничої діяльності;

      в)продажу  акцій;

      г)державного майна, переданого в безоплатне користування;

      д)орендних відносин.

      За  рахунок цих джерел створюється  майновий фонд членів кооперативу, який охоплює вартість основних виробничих і оборотних фондів, цінні папери, акції, грошові кошти й відповідну частку в матеріальних цінностях  інших підприємств і організацій

      Пай є власністю членів кооперативного підприємства. Але право розпоряджатися своїм паєм на власний розсуд їм надається лише після припинення членства в кооперативі. При цьому пай може бути видано натурою, грошима або цінними паперами.

      При створенні кооперативу керуються  певними правилами :

      1. Добровільність членства. Кооперативом не може називатися організація, вступ до якої диктується законом, розпорядженням влади, або пов'язаний із насильством тих чи інших осіб. Особи, які вступили в організацію, зберігають за собою право в будь-який час із неї вийти.

      2. Необмежена кількість членів. Комерційне підприємство, ставлячи своїм завданням одержання якомога більшого прибутку, прагне зосередити вигоди об'єднання в руках небагатьох осіб. Кооперація грунтується на співробітництві широких мас.

      3. Мирні цілі. Кооперація не може мати цілей, пов'язаних з будь- яким насильством, і використовувати насильницькі методи. Тому зграя злодіїв, наприклад, не може бути кооперативом.

      4. Матеріальна відповідальність. Вступаючи до кооперативної організації, кожний новий член стає одним з її повноправних господарів і несе за неї відповідальність. Одержуючи від своєї організації певні вигоди, член кооперативу бере на себе зазначений у статуті ризик.

      5. Самоврядування. Управління кооперативом здійснюється його членами, тобто відповідно до принципу самоврядування.

      6. Відмінне від комерційних підприємств значення капіталу. У комерційному підприємстві капітал та його приріст перетворюються у свого роду самоціль, оскільки метою підприємства є нагромадження капіталу та прибутків від нього. У кооперативі збільшення капіталу розглядається лише як засіб для досягнення спільної господарської мети.

      Орендне підприємство — це господарська одиниця, яка самостійно здійснює підприємницьку та іншу діяльність на основі строкового платного володіння і користування майном, переданим в оренду орендареві за договором. Оренда як економічна категорія є формою відносин, що виникають між власником, котрий безпосередньо не веде господарської діяльності, та юридично вільним і економічно самостійним суб'єктом — підприємцем, якому власник (орендодавець) на основі договору передає за відповідну орендну плату майно в строкове платне володіння і користування.

      Розвиток  орендного підприємства визначається умовами договору оренди, серед яких особливе місце займає орендна плата. Вона є економічною формою доходу орендодавця-власника, котрий він одержує за своє майно, передане у строкове платне володіння, тобто це відшкодування орендодавцеві вартості орендного майна. Другий елемент орендної плати — відсоток від доходу орендаря, оскільки майно береться в оренду з метою одержання доходу.

      З орендного доходу формуються такі фонди:

      1) ризику (фінансовий резерв);

      2) розвитку виробництва, науки і  техніки;

      3) соціального розвитку;

      4) єдиний фонд оплати праці.

      Найперспективнішою формою оренди, що широко застосовується сьогодні, є лізинг. Лізинг — це довгострокова оренда машин, устаткування тощо. Вона являє собою, по суті, новий спосіб фінансування й активізації збуту, що ґрунтується на збереженні права власності на товар за орендодавцем.

      Механізм  цієї форми оренди полягає в тому, що компанія орендодавець спеціально закуповує для конкретного орендаря на його прохання майно у виробника, фінансує його, здійснює технічне обслуговування наданих в оренду засобів праці.

      Переваги  лізингу пов'язані з тим, що він  дає можливість швидко переходити на нову технологічну базу, не потребує значних  одноразових затрат, дає змогу  звільнитися від обслуговування й зосередити всі зусилля на ефективному  використанні нової техніки. Стрімкий розвиток лізингу у країнах із ринковою економікою пояснюється передусім необхідністю активізації інвестиційної та інноваційної діяльності. 
 

4. Картель та інші форми об'єднання підприємств

      Картель — це договірна форма об'єднання  суб'єктів господарювання, учасники якої укладають угоду про регулювання  обсягів виробництва продукції, надання послуг або виконання  робіт, про поділ ринків збуту  та джерел сировини, наймання робочої  сили, установлення рівня заробітної плати та соціальних гарантій для  працюючих, про умови продажу  та строки платежів тощо. Картель є типовою формою монополії, що існує в країнах з ринковою економікою у прихованому вигляді, незважаючи на антимонопольне законодавство. Учасники картелю зберігають господарську, комерційну, виробничу та юридичну самостійність. Картелі найчастіше створюються в межах однієї галузі. Вони можуть бути таких типів: внутрішні, експортні, імпортні, міжнародні.

      Унаслідок активної антимонопольної протидії урядів багатьох країн діяльності картелів з'явилися різновиди картельних союзів — конвенція, корнер, ринг, джентльменська угода тощо.

      Конвенція — один із видів міжнародного договору, згідно з яким установлюються взаємні  права та обов'язки держави, норми  загального характеру. Конвенції можуть укладатися, між фірмами різних країн.

      Корнер також є формою прояву монополістичної діяльності. Це угода про скупку товарів або цінних паперів для наступного спекулятивного перепродажу. Обмеження конкуренції всередині корнера дає змогу великим учасникам диктувати свої умови малим фірмам і водночас захищає їх від конкуренції з боку аутсайдерів.

      Ринг  — угода, метою якої є короткострокова  скупка товару або затримка його на складі для підвищення цін та отримання  монопольного прибутку.

      Картельна ціна — це єдина ціна, що фіксується учасниками картельної угоди з метою  не допустити з боку окремих її учасників можливого зниження ціни. Картельна ціна може мати вигляд єдиної шкали цін на всю продукцію, яка  підлягає картельному регулюванню, якщо продукція фірм — учасників  картелю диференційована.

      Трест — форма об'єднання суб'єктів  господарювання, за якої всі підприємства, що об'єднуються, втрачають свою комерційну та виробничу самостійність, підпорядковуються  єдиному органу управління. Ця форма  об'єднання історично виникла  в США у другій половині XIXст. і набула значного поширення.

      Юридично  утворення тресту означає передання  контролю над раніше незалежними  підприємствами у формі контрольного пакета акцій або особливого довірчого  сертифіката іншому суб'єкту господарської  діяльності — засновнику тресту або  групі засновників - так званій довірчій раді. При цьому може досягатися величезна концентрація капіталу, яка  дає змогу проводити в межах  об'єднаних у трест підприємств  єдину економічну та технічну політику. Трест є попередником таких форм об'єднання підприємств, як концерн та холдингова компанія.

      Синдикат - це об'єднання суб'єктів господарювання, у якому розподіл замовлень на закупівлю сировини та реалізацію виготовленої продукції здійснюється через єдину мережу постачання та збуту. Отже, у синдикаті централізується уся комерційна діяльність учасників, включаючи визначення цін, обсягів поставок тощо. При цьому юридична та виробнича самостійність підприємств, що входять до синдикату, зберігається, а комерційна - втрачається.

      Консорціум  — об'єднання суб'єктів господарювання різних організаційно-правових форм (підприємств, об'єднань, банків, організацій тощо) на основі тимчасової угоди щодо спільної діяльності з метою здійснення єдиного  проекту або проведення великих  фінансових операцій. Це одна з форм об'єднання виробничого та банківського капіталів. Консорціуми виникли  у фінансово-кредитній сфері як договірні банківські об'єднання (національні  й міжнародні). Учасниками консорціумів можуть бути як приватні, так і державні підприємства й організації. За умов високих темпів розвитку НТП консорціуми  можуть створюватися в нових перспективних  галузях не лише для об'єднання  капіталів, а й для проведення спільних наукових досліджень.

      Концерн — найбільш поширена форма об'єднань, учасники якої (підприємства) мають  обмежену самостійність, єдину власність, єдину систему управління та контролю.

      Концерн як самостійний суб'єкт господарювання має спеціальний апарат управління (дирекцію), якому підпорядковані всі  підприємства, що входять до концерну.

      Сучасним  концернам притаманний інтернаціональний  характер діяльності. Прагнучи підвищити  конкурентоспроможність своїх товарів, концерни відкривають свої довірчі  компанії в інших країнах, здійснюють їх інвестування, створюючи у такий  спосіб підприємства з іноземними інвестиціями та іноземні підприємства.

      Корпорація  — об'єднання підприємств, яке  створюється з метою захисту  їхніх конкретних інтересів. З позиції  управлінської практики корпорація розглядається в двох аспектах. По-перше, як союз партнерів, створений для  захисту конкретних привілеїв їх учасників, наприклад корпорація студентів, адвокатів. По-друге, під корпорацією  розуміють акціонерні компанії. 

      У корпорацію, як правило, входять промислові підприємства, будівельні та транспортні  організації, виробничо-технічні об'єднання, проектно-конструкторські організації, науково-дослідні інститути, різні  асоціації, концерни та інші суб'єкти господарювання.

      Низка недоліків, зокрема труднощі в регулюванні  правової діяльності, статутні обмеження, подвійне оподаткування, коли податки  сплачує акціонер і корпорація, значні витрати на управління, складність із поверненням вкладеного капіталу, роблять їх непридатними для малого бізнесу.

      Холдинг — це компанія-власник, статутний  капітал якої утворюють контрольні пакети акцій підприємств, що входять  до неї. Ці підприємства називаються  дочірніми. На відміну від інших  об'єднань, наприклад тресту, формування холдинг-компанії відбувається ринковим шляхом. Для цього компанія скуповує акції інших підприємств і  на цій основі створює свій статутний  акціонерний капітал. Розрізняють чистий і змішаний холдинги. Офшорні компанії створюються в так званих офшорних зонах. Ці зони деякі держави виділяють з метою залучення іноземних інвестицій та формування сприятливого підприємницького клімату. Для цього компаніям, які створюються в офшорних зонах, уряди цих країн надають ряд пільг, наприклад податкових, право ведення спрощеного бухгалтерського обліку та звітності тощо. Вони можуть здійснювати будь-які торговельні та фінансові операції по всьому світі без обмежень. До них застосовується спрощений митний режим та зведений до мінімуму режим реєстрації.

      З країн, які реєструють офшорні компанії, можна назвати: Ліберію, Ліхтенштейн, Панаму, Гонконг, Швейцарію, Ірландію та ін. Ці компанії тут або взагалі  не оподатковуються, наприклад у  Ліберії чи Ірландії, або оподатковуються  невеликим паушальним податком, як у Ліхтенштейні, Панамі, на Антильських  островах. Паушальний податок —  це загальна сума податку без диференціації  його на складові частини. У деяких країнах податки офшорної компанії мають таку саму структуру, як і у  звичайних фірм, але ставки податків значно зменшені, наприклад у Швейцарії.

      Офшорні компанії можуть мати найрізноманітніші  структуру та статутні види діяльності. Так, вони можуть бути представлені власниками вкладів і рахунків у банках, комерційними організаціями, інкасаторськими фірмами  для збору роялті, відсоткових  відрахувань та комісійних винагород, компаніями з торгівлі нерухомістю, фінансово-кредитними організаціями, інвестиційними інноваціями тощо.

      Роялті - це плата, яка періодично вноситься  покупцем "ноу-хау" (ліцензіатом) продавцеві "ноу-хау" (ліцензіару) за користування предметом ліцензійної  угоди. Часто офшорні компанії здійснюють виробничу діяльність, транспортні  перевезення. Відомо, що значна частка морських перевезень припадає на компанії, які працюють під прапором Ліберії.

      Фінансово-промислові групи (ФПГ) є прототипами транснаціональних  компаній типу ІВМ, які розпочали  активно формуватися наприкінці XIX ст. з метою злиття промислового та банківського капіталу. ФПГ —  це група взаємозв'язаних за капіталом підприємств, до складу якої входять спеціалізовані фінансові інституції. Такі групи створюються для вирішення загальних завдань, а саме: підвищення конкурентоспроможності та ефективності виробництва; формування раціональних виробничих і коопераційних зв'язків; збільшення експортного потенціалу; прискорення НТП за рахунок об'єднання капіталів. ФПГ є високоефективною формою об'єднання підприємств у період перехідної економіки.

      Однією  з форм відносин між великим та малим бізнесом, особливо у сфері  торгівлі та послуг, є система франчайзних договірних відносин.  Франчайзна організація являє собою змішану форму об'єднань підприємств великого та малого підприємництва, що грунтується на франчайзі.  Франчайза — це угода між великою корпорацією та мережею дрібних фірм або підприємців, згідно з якою франчайзер (як правило, велика компанія) бере зобов'язання постачати дрібним фірмам або підприємцям, котрі діють у межах визначеної території, свої товари, надавати послуги у сфері ведення бізнесу тощо. За це дрібна фірма або підприємець (франчайзі) бере зобов'язання надати франчайзеру послуги у сфері реалізації його товарів, менеджменту, маркетингу з урахуванням місцевих умов, а також інвестувати в цю компанію частину свого капіталу.