План

Вступ

    Формування  в Україні ринкової економіки, розбудова  її інфраструктури, створення дієвих механізмів господарювання для всіх суб’єктів ринку передбачає необхідність теоретичного з’ясування суті страхової діяльності, пошук методів захисту та відшкодування втрат як фізичним, так і юридичним особам.

    Разом із розвитком ринкових відносин, ускладненням взаємозв’язків між усіма суб’єктами господарювання зростає ймовірність  виникнення непередбачуваних  ускладнень, підвищується рівень ризику на всіх рівнях. Підприємець у ринкових умовах ризикує втратити свій капітал, може спричинити своєю необачною поведінкою втрати капіталу у своїх постачальників, споживачів або посередників. Працівник в умовах ринку може втратити роботу, здоров’я, працездатність, заощадження, майно.

    Зростання ризику в усіх сферах людського життя  та господарської діяльності зумовлює необхідність захисту громадян від  можливих втрат.

     Соціальна захищеність громадян, гарантована страхуванням, — один із пріоритетних напрямів державної політики щодо збереження економічної рівноваги та подолання політичної напруженості.

     Пошук адекватних новим умовам методів  господарювання спрямований на розвиток суспільства, а отже, на якомога максимальне соціальне і економічне забезпечення його громадян, адже людина з її духовними і матеріальними потребами - це основа держави і тому її функціонування має бути спрямоване на захист прав і свобод своїх громадян, забезпечення їм гідних умов життя.

     Наша  держава, будуючи правове, демократичне суспільство, Конституцією України (ст. 46) гарантує право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням

     1. Поняття і функції страхування

     У фінансово-правовій теорії, що обслуговувала  адміністративно-командну економіку, було сформульовано та обґрунтовано тезу про те, що страхування є складовою частиною загальнодержавних фінансів. Це положення в минулому мало важливе значення для українського суспільства. Воно дозволяло значну частину страхових сум використовувати як доповнення бюджетних ресурсів держави, що в кінцевому рахунку не могло не привести до фактичної деградації власне страхування.

     Насправді страхування є системою особливих  грошових відносин, що займають проміжну ланку між фінансовими і кредитними відносинами, а тому йому об'єктивно належить особлива роль в інфраструктурі ринку. Кошти, мобілізовані шляхом страхування, утворюють особливі фонди цільового призначення  - страхові фонди. Відомі різні форми організації страхових фондів. Найдревніша і водночас найпростіша з них полягає в тому, що страховий фонд утворюється в межах окремо взятого господарства чи підприємства. Ця форма називається самострахуванням.

     Самострахування — децентралізована форма організації  страхового фонду. Такий фонд утворюється господарюючим суб'єктом лише за рахунок власних ресурсів і тільки для особистих потреб. При цьому завдана непередбачена шкода не компенсується, а тільки рівномірно розподіляється на весь період часу утворення страхового фонду.                        ,

     Значно  пізніше з'явилась інша форма  страхового фонду — централізована. Такий фонд є єдиним для певного  кола суб'єктів господарювання. Він  утворюється в централізованому порядку з централізованих ресурсів (загальнодержавних, регіональних та місцевих), а не на основі страхових внесків відповідних господарств. Шкода, що відшкодовується з цього фонду, не лягає на той самий суб'єкт господарювання, де вона мала місце.

     Ці  дві форми страхування до цих  пір мають місце в Україні,проте  вони не дуже поширені, оскільки за ефективністю значно поступаються третій формі організації страхових фондів —централізованому страхуванні за рахунок децентралізованих джерел. Суть цієї форми полягає в тому, що в ній страховий фонд централізується в спеціальних страхових організаціях, проте  утворюється він в децентралізованому порядку, шляхом збору спеціальних внесків в цей фонд від суб'єктів господарювання — юридичних та фізичних осіб. Ця форма організації страхового фонду і є страхуванням у його найбільш розвинутому, сучасному вигляді,                                            і

     Тобто, страхування ще можна визначити  як форму організації централізованого (в певному масштабі) страхового фонду за рахунок децентралізованих  джерел (страхових внесків страхувальників). Це визначення охоплює всі види страхування - добровільне і обов'язкове, договірне і не договірне.

     Згідно  зі ст. 1 Закону України «Про страхування» від 07.03.96 p.:

     «Страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом оплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій)».

     Страхування - це врегульовані нормами фінансового  права відносини з приводу  формування шляхом сплати платежів зацікавленими  особами та використання грошового  фонду з метою відшкодування  збитків в особливо обумовлених  випадках.

     Страхування - це категорія фінансів, адже завдяки йому, що здійснюється в грошовій формі, відбувається перерозподіл фінансових засобів між суб’єктами, які утворюють страховий фонд. А до фінансових відносин належать грошові відносини з приводу утворення, розподілу і використання цільових грошових фондів загального призначення.

     Створення спеціального фонду цільового призначення - страхового фонду - пояснюється необхідністю відшкодування можливого збитку від страхового лиха і нещасних випадків. З цією метою здійснюється мобілізація коштів шляхом страхування.

     Основними суб'єктами страхування є: страховики — юридичні особи будь-якої організаціїіно-правової форми, що мають державний дозвіл (ліцензію) на здійснення страхових операцій, відають утворенням і витрачанням коштів страхового фонду. Страховиками можуть виступати державні страхові організації, акціонерні страхові товариства, товариства взаємного страхування і перестрахування. В умовах ринкового господарства найпоширенішими є страхові компанії у формі акціонерних товариств або сумісних підприємств. Концентрація капіталу на акціонерній основі забезпечує фінансову незалежність страхових організацій.

     Згідно  з законом України «Про страхування» Страховиками визнаються фінансові  установи,  які  створені  у  формі акціонерних,  повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю     згідно     з    Законом    України "Про   господарські    товариства"   з   урахуванням особливостей,   передбачених  цим Законом,  а також одержали  у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.  Учасників  страховика повинно бути не менше трьох.

     Страхувальниками  визнаються  юридичні  особи   та   дієздатні  фізичні особи, які уклали із страховиками договори страхування або  є страхувальниками відповідно до законодавства України.

          Страхувальники  можуть укладати із страховиками  договори  про  страхування   третіх  осіб  (застрахованих осіб) лише за їх згодою,  крім  випадків,  передбачених чинним  законодавством.  Застраховані  особи   можуть  набувати  прав і обов'язків страхувальника згідно з  договором страхування.

     Предметом  договору страхування можуть бути майнові  інтереси,  що  не  суперечать  закону  і пов'язані:

• з    життям,    здоров'ям,    працездатністю   та   пенсійним  
  забезпеченням  (особисте  страхування);
• з володінням,  користуванням і розпорядженням майном (майнове  страхування);
• з відшкодуванням  страхувальником  заподіяної ним шкоди особі  
  або  її  майну,  а  також  шкоди,   заподіяної   юридичній   особі  
  (страхування відповідальності).

     Суспільна сутність і призначення страхування найяскравіше та найповніше проявляються у його функціях. Найважливішими серед них є відновлювальна, попереджувальна, ощадна та контрольна функції.

     Основною  функцією страхування є відшкодування  збитків від страхових випадків, відновлення продуктивних сил чи добробуту страхувальника (страхувальників). В юридичній літературі ця функція традиційно іменується відновлювальною (в спеціальній літературі із страхування ця функція страхування найчастіше іменується ризиковою функцією). Саме в межах дії цієї функції відбувається перерозподіл грошової форми вартості серед учасників страхування у зв'язку з наслідками випадкових страхових подій.

     Попереджувальна функція страхування спрямована на фінансування за рахунок частини коштів страхового фонду заходів по зменшенню страхового ризику. В страхуванні життя категорія страхування в найбільшій мірі зближується з категорією кредиту при нагромадженні у відповідності з договорами страхування на доживання обумовлених страхових сум. Збереження грошових сум з допомогою страхування на доживання пов'язане з потребою в страховому захисті досягнутого сімейного добробуту. Тим самим страхування має і ощадну функцію.

     Контрольна  функція страхування полягає в строго цільовому формуванні коштів страхового фонду. Дана функція випливає з усіх вищевказаних специфічних функцій і проявляється одночасно з ними в конкретних страхових відносинах, в умовах страхування. У відповідності з контрольною функцією на підставі нормативних документів здійснюється фінансовий страховий контроль за правильним проведенням страхувальних операцій.

     Роль  страхування у забезпеченні безперервності та збалансованості суспільного виробництва проявляється в кінцевих результатах його проведення: в оптимізації сфери застосування страхування; в показниках розвитку страхової справи; в повноті та своєчасності відшкодування шкоди від настання страхових випадків; в залученні тимчасово вільних коштів страхового фонду до інвестиційної діяльності страхових організацій, в поповненні за рамок частини прибутку від страхових та інших господарських операцій доходів державного бюджету країни.      

     2. Основні галузі і види страхування

     Ринкові відносини, що відкривають широкий  простір для господарської ініціативи, коли кожен суб'єкт господарювання діє на власний страх і ризик, мають неминучу зворотну сторону — непередбачуваність економічної ситуації, ймовірність шкоди і втрат з вини клієнтів або партнерів. Відповідно розширюється перелік ризиків, які можуть бути об'єктом страхування.

     Враховуючи  різноманіття об'єктів, що підлягають страхуванню, відмінності в обсязі страхової відповідальності і категоріях страхувальників, всю сукупність відносин страхування можна поділити на п'ять наступних галузей:

• майнове страхування
• соціальне страхування
• особисте страхування
• страхування відповідальності
• страхування підприємницьких ризиків.

     Об'єктами майнового страхування є матеріальні  цінності; соціального страхування — рівень добробуту громадян; особистого страхування — життя, працездатність і здоров'я громадян. Об'єктами страхування відповідальності виступають обов'язки страхувальників виконувати договірні умови по поставках продукції, погашенню заборгованості кредиторам або відшкодуванню матеріальної чи іншої шкоди у випадку її нанесення іншою особою. Наприклад, якщо у випадку аварії власник транспортного засобу завдав шкоди майну і здоров'ю іншої особи, то в силу чинного законодавства про відшкодування шкоди він зобов'язаний сплатити відповідні витрати особі, що зазнала шкоди. При страхуванні відповідальності відшкодування шкоди здійснює страхова організація. Такий же порядок чинний і при страхуванні відповідальності по погашенню заборгованості. Об'єктом страхування підприємницьких ризиків є ризик неодержання прибутку чи настання збитків. Ці галузі страхування відіграють істотню роль в забезпеченні безперервності і безперебійності суспільного виробництва. Вони можуть охоплювати необхідним страховим захистом всі ланки народного господарства і життєвий рівень населення. Для неухильного підвищення ролі страхування у суспільному житті необхідне постійне розширення сфери застосування страхування як методу організації страхового захисту суспільства, збільшення числа ризиків, від яких здійснюється страхування, піднесення рівня відшкодування шкоди до компенсації повної вартості застрахованого майна і рівня відшкодування втрат в сімейних доходах. В суспільстві повинні бути створені умови для максимальної концентрації коштів страхового фонду, що є основною умовою організації замкнутих перерозподільних відносин між учасниками страхування.

     Поділ страхування на галузі ще не дозволяє з'ясувати конкретні страхові інтереси підприємств, установ, організацій, громадян, в залежності від яких здійснюється страхування. Для конкретизації цих інтересів необхідне виділення в складі галузей страхування різноманітних підгалузей і видів страхування.

     В залежності від форм власності і  категорій страхувальників майнове страхування поділяється на декілька підгалузей:

• страхування майна державних підприємств;
• страхування майна колективних сільськогосподарських підприємств, радгоспів і орендарів;
• страхування майна кооперативних і громадських організацій;
• страхування майна громадян.

     Соціальне страхування включає в себе страхування соціальної допомоги, страхування пенсій, страхування пільг; особисте страхування — страхування життя та страхування від нещасних випадків.

     При страхуванні відповідальності підгалузями є: страхування заборгованості і страхування на випадок відшкодування шкоди.

     Підгалузями страхування підприємницьких ризиків  є різні сфери комерційної діяльності: виробнича, брокерська, маклерська, банківська, біржова та інша діяльність по одержанню доходів чи прибутку.

     3 метою безпосередньої організації страхових відносин підгалузі поділяються на види страхування. Конкретними видами майнового страхування є, наприклад, страхування будівель, тварин, домашнього майна, транспортних засобів, врожаю сільськогосподарських культур тощо.

     Видами  соціального страхування є: страхування  пенсій за віком, по інвалідності, на випадок втрати годувальника; страхування конкретних видів допомоги серед різних соціальних верств населення.

     Видами  особистого страхування є: змішане страхування життя; страхування на випадок смерті чи втрати працездатності; страхування дітей; страхування додаткової пенсії; страхування від нещасних випадків; індивідуальне страхування і т.д.

     Видами  страхування відповідальності є: страхування непогашення кредиту чи іншої заборгованості; страхування цивільної відповідальності власників джерел підвищеної небезпеки, наприклад, транспортних засобів; страхування цивільної відповідальності на випадок завдання шкоди в процесі господарської діяльності і т.д.

     Видами  страхування підприємницьких ризиків  є: страхування звичайних економічних ризиків; страхування специфічних ризиків, притаманних лише ринковому господарству:

• страхування від усіх ризиків (на випадок шкоди, завданої всіма відомими стихійними бідами);
• страхування від вогню (включаючи порушення в підприємницькій діяльності, викликане підприємницьким ризиком);
• морське та авіаційне страхування;
• страхування від втрати прибутку (доходу) внаслідок порушення виробничого процесу, простою, пошкодження або
• крадіжки майна і інших втрат, пов'язаних з перериванням основної діяльності;
• страхування ризиків по новій техніці і технології;
• страхування заставних операцій;
• страхування біржових операцій та угод;
• страхування видатків по входженню експортера на новий ринок;
• страхування від втрат із-за коливання валютних курсів;
• страхування від інфляції;
• страхування від фінансових втрат, зумовлених злочинною діяльністю, шахрайством службовців при виконанні ними своїх службових обов'язків;
• страхування вантажів та вантажоперевізних засобів.

     Види  страхування враховують конкретні  страхові інтереси організацій, підприємців і громадян, дозволяють охоплювати страховим захистом широке коло об'єктів від найрізноманітніших страхових випадків.

     З роками все помітнішу роль в інфраструктурі страхового ринку України відіграє перестраховування. Перестраховування — це система економічних відносин, при яких страховик частину відповідальності по взятих на себе ризиках передає іншим страховикам з метою утворення збалансованого страхового портфеля (фактичного числа укладених угод), забезпечення фінансової стабільності і рентабельності страхових операцій. Договір перестраховування укладають дві сторони: страхове товариство, яке передає ризик, і страхове товариство, що приймає ризик на свою відповідальність — перестрахувальник.

     Система перестраховування робить можливим приймати для страхування практично будь-який ризик. Головна функція перестраховування полягає в скороченні ризику страхувальника шляхом компенсації коливань у розмірах страхових виплат, що неодмінно виникають і можуть підірвати фінансове благополуччя страховика. Перестраховування дозволяє компаніям з невеликим страховим портфелем та власним капіталом укладати страхові угоди на великі страхові суми з широким обсягом відповідальності, зменшує потребу у створенні запасних страхових фондів. Крім цього, система перестраховування надає страховику різноманітні послуги по здійсненню страхувальної справи, сприяє кооперації та співробітництву в страховій діяльності.

     Поряд з перестраховуванням у страховій  практиці України використовується і такий метод розподілу та вирівнювання страхових ризиків, як спів страхування. В цьому випадку страховик, що одержав пропозицію укласти угоду страхування об'єктів з великою фактичною вартістю і високим ступенем ризику, ділить частину відповідальності з інтими страховиками, укладаючи з ними договір співстрахування. Поширеність цього методу роз поділу і вирівнювання ризиків в даний час в нашій країні зумовлена недостатнім розвитком ринку страхування та свідчить лише про початкові етапи його формування у нас.

     Як  правило, наявні нині в Україні страховці  компанії здійснюють всі види страхування. Водночас в процесі формування національного ринку страхових послуг все чіткіше намічається тенденція до спеціалізації діяльності страхових компаній та до поділу їх на дві основні групи:

• компанії, що займаються переважно страхуванням життя (особистим страхуванням);
• компанії, що спеціалізуються переважно на страхуванні ризиків (майновому страхуванні, страхуванні відповідальності,
• перестраховуванні).

     За  методами здійснення страхування поділяється на обов'язкове та добровільне.

     Суспільство в особі держави встановлює обов'язкове страхування, тобто обов'язковість внесення відповідним колом страховиків фіксованих страхових платежів, коли необхідність відшкодування матеріальної шкоди чи надання грошової допомоги стосується інтересів не лише конкретної особи, що постраждала, але й суспільних інтересів. Інакше кажучи, обов'язкова форма страхування поширюється на пріоритетні об'єкти страхового захисту. Тому соціальне страхування, страхування майна сільськогосподарських підприємств, страхування будівель і деяких тварин у громадян, страхування пасажирів та страхування окремих категорій службовців в Україні є обов'язковим.

     Обов'язкове страхування здійснюється в силу вимог законучи іншого нормативного акту. Страхова відповідальність в цьому випадку наступає автоматично, з моменту появи об'єкта страхування. Обов'язкове страхування не обмежується будь-яким періодом та діє до тих пір, поки існує страхувальник. Сфера обов'язкового страхування розрахована на визначене коло страхувальників та має встановлені нормативними актами межі і форми страхового захисту.

     Метою обов'язкового страхування є підвищення соціальної захищеності окремих категорій громадян, посилення стабільності в економіці завдяки раціональному використанню страхових фондів, розширення кола страхувальників і помітне зниження на підставі цього страхових платежів.

     Загальноприйнятою є класифікація обов'язкового страхування за наступними трьома ознакам:

     — за правом вибору страхувальником страховика: а) обов'язкове страхування за вибором в будь-якого страховика, страховій організації, що мають ліцензію на здійснення таких організацій; б) обов'язкове страхування у визначеній нормативним актом страховій організації;

     — за правовою формою здійснення обов 'язкового страхування: а) страхування, яке виникає автоматично в силу вимог нормативного акту; б) страхування на підставі угоди, укладення якої обов'язкове для обох сторін;

     — за мірою повноти обов 'язкового страхування: в повній вартості об'єкта страхування або частковій його вартості.

     Згідно  Закону України «Про страхування», в Україні здійснюються наступні види обов'язкового страхування:

     1) медичне страхування;

     2) державне особисте страхування  військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори;

     3) державне особисте страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ;

     4) державне обов'язкове особисте  страхування медичних і фармацевтичних працівників на випадок інфікування вірусом імунодефіциту при виконанні ними службових обов'язків;

     5) державне обов'язкове особисте страхування працівників митних органів;

     6) державне обов'язкове особисте  страхування працівників прокуратури;

     7) державне страхування життя і здоров'я народних депутатів;

     8) державне обов'язкове страхування службових осіб державної контрольно-ревізійної служби в Україні;

     9) державне обов'язкове страхування службових осіб державних податкових інспекцій;

     10) державне обов'язкове страхування службових осіб державних органів у справах захисту прав споживачів;

     11) особисте страхування працівників  відомчої та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд);

     12) державне страхування посадових осіб інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю;

     ІЗ) державне страхування спортсменів  вищих категорій;

     14) державне страхування працівників державної лісової охорони;

     15) страхування життя і здоров'я  спеціалістів ветеринарної медицини;

     16) страхування життя і здоров'я  суддів;

     17) державне страхування донорів крові та (або) її компонентів;

     18) особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;

     19) страхування членів екіпажу і  авіаційного персоналу;

     20) страхування працівників замовника  авіаційних робіт, осіб, пов'язаних із забезпеченням технологічного процесу при виконанні авіаційних робіт, та пасажирів, які перевозяться за його заявкою без придбання квитків;

     21) страхування ризикових професій народного господарства від нещасних випадків;

     22) страхування відповідальності повітряного  перевізника і виконавця повітряних робіт щодо відшкодування збитків, заподіяних пасажирам, багажу, пошті, вантажу;

     23) страхування відповідальності експлуатації  повітряного судна за збитки, які можуть бути завдані ним при виконанні авіаційних робіт;

     24) страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів;

     25) страхування авіаційних суден;

     26) обов'язкове страхування врожаю  сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень у радгоспах та інших державних сільськогосподарських підприємствах.

     Решта видів майнового та особистого страхування здійснюється на добровільній основі. Добровільне страхування є найоптимальнішою із форм вираження страхових інтересів. В цьому випадку у страхувальника є можливість вибору страховика, а їх відносини регулюються укладанням угоди страхування.

     Раціональне поєднання обов'язкового та добровільного страхування робить можливим сформувати таку систему страхування, яка забезпечує універсальний обсяг страхового захисту суспільного виробництва і громадян країни.

     3. Організація страхування  в Україні

     Виділення страхування в самостійний елемент  ринкової інфраструктури в теоретичному плані зумовили необхідність реорганізації страхової справи на практиці, створення самостійної страхової системи, як елемента ринкової структури, не пов'язаної організаційно ні з якими іншими економічними інститутами.