Основні поняття й інститути судової системи

План  

Вступ

Суди в Україні утворюють судову систему, для якої, як і для кожної системи, характерні певні зв’язки і відносини між окремими її елементами (судами), а також притаманні такі властивості як ієрархічність, багаторівневість, структурованість. Судова система України, уособлюючи організаційний аспект судової влади — однієї з гілок державної влади, — віддзеркалює особливості організації цієї влади у нашій державі, відповідає рівню соціальноекономічного розвитку, пануючим у суспільстві поглядам на місце суду в системі механізмів державної влади, накопиченому досвіду і певним традиціям.

Відмітна риса судової системи України полягає в тому, що вона є системою унітарної держави, котра, на відміну від федеративних держав, де існує система як федеральних судів, так і судів окремих суб’єктів федерації (штатів, земель, областей і країв), має єдину судову систему, яка не передбачає поділ предмета юрисдикції між судами за ознакою приналежності до різних внутрішньодержавних утворень.

Другою відмінністю судової системи України є існування двох гілок судової системи: Конституційного Суду і судів загальної юрисдикції.

З двох моделей функціонування інституту судової охорони Конституції — американської, коли вказану функцію здійснюють суди загальної юрисдикції, та європейської, коли для вирішення вказаного завдання утворюється спеціалізований орган, — Україна обрала європейську модель, конституційно закріпивши утворення Конституційного Суду України — єдиного органу конституційної юрисдикції.

Третьою відмінною рисою судової системи України є моноцентризм системи судів загальної юрисдикції. На відміну від біцентризму, що існував понад десять років, коли підсистему загальних судів очолював Верховний Суд України, а підсистему господарських (тоді арбітражних) — рівний йому за статусом Вищий господарський (тоді арбітражний) суд України, то тепер і підсистему загальних, і підсистему спеціалізованих судів очолює Верховний Суд України.

Отже, судову систему України утворюють Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції. Останні у свою чергу складаються з загальних та спеціалізованих судів. Очолює систему судів загальної юрисдикції Верховний Суд України.

1. Основні поняття й інститути судової системи

Формування судової системи і регулювання її діяльності базується на комплексному застосуванні певних принципів та інститутів, повнота втілення і характер котрих обумовлюють той чи інший її вигляд.

Поняття «суд» є одним з основних як у науці судоустрою, так і в судоустрійному законодавстві.  

Суд є установою, в якій можуть працювати від декількох до більше ста суддів. (Поряд з ними в суді працює апарат суду, що складається з державних службовців, діяльність яких націлена на організаційне забезпечення роботи суду. Вони є працівниками суду і ніколи не охоплюються поняттям «склад суду» в будьякому значенні.) Більший, у порівнянні з місцевими судами, обсяг повноважень вищих судів потребує утворення певних структурних підрозділів, на які покладено виконання окремих повноважень.

Закону України «Про судоустрій України» визначає, що суд першої інстанції розглядає справи одноособово (тобто одним суддею, який діє як суд), колегією суддів або суддею і народними засідателями, а у випадках, визначених процесуальним законом, — також і судом присяжних. У двох останніх випадках змінюється і якісний склад суду, оскільки в нього вводиться народне представництво. Склад суду першої інстанції деталізовано у процесуальному законодавстві України (ст. 46 «Склад господарського суду» ГПК; ст. 18 «Склад суду» ЦПК; ст. ст. 23–24 Кодексу адміністративного судочинства; ст. 17 «Колегіальний і одноособовий розгляд справ» КПК). Вказані норми свідчать про те, що склад суду при розгляді справ у першій інстанції обумовлений також видом справи: кримінальної, цивільної, господарської чи адміністративної.

Наприклад, розгляд справ у господарському суді за суттю по першій інстанції здійснюється одноособово. Однак залежно від категорії і складності справи її може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.

Кримінальні справи розглядаються в суді першої інстанції одноособово, крім випадків, передбачених законом. Так, кримінальні справи про злочини, за які законом передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років, розглядаються в суді першої інстанції судом у складі трьох осіб, якщо підсудний заявив клопотання про такий розгляд. А якщо розглядається кримінальна справа про злочин, за який законом передбачена можливість призначення покарання у виді довічного позбавлення волі, суд діє у складі двох суддів і трьох народних засідателів.

Якщо ж справа розглядається в апеляційному, касаційному порядку, суд діє у складі на менш трьох професійних суддів відповідно до процесуального закону. ГПК передбачає і такий варіант: колегію суддів у складі трьох або більшої непарної кількості суддів (ч. 3 ст. 4).

Іноді закон потребує у порядку виключного провадження і більшої чисельності при колегіальному вирішенні справи. Так, розгляд клопотання про перегляд судового рішення з підстав неправильного застосування кримінального закону чи суттєвого порушення вимог кримінальнопроцесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення, здійснюється на спільному засіданні судових палат Верховного Суду України, уповноважених на розгляд кримінальних справ (тобто Судової палати з кримінальних справ і Військової судової колегії). Судове засідання є правомочним за наявності не менше двох третин складу кожної із палат.

Судова інстанція — це поняття категоріального значення, яке є одним з визначальних чинників побудови судової системи. Інститут судових інстанцій, їх види, кількість, сутність є відбиттям усього історичного шляху існування суду в кожній державі з її традиціями, досвідом, надбанням.

У судах загальної юрисдикції (загальних та спеціалізованих), що діють в Україні, судочинство здійснюється у декількох інстанціях, кожна з яких має свою особливість. Усі процесуальні кодекси передбачають розгляд справ у трьох судових інстанціях: першій, апеляційній та касаційній.

Судом першої інстанції є суд, який уповноважений в межах своєї компетенції первісно розглянути і вирішити кримінальні, цивільні, господарські, адміністративні справи. Суди першої інстанції розглядають справу по суті, встановлюючи обґрунтованість, необґрунтованість чи часткову обґрунтованість позову (спір про право цивільне чи про захист прав, свобод та інтересів у публічноправових відносинах) або винність чи невинність особи (при обвинуваченні її у вчиненні злочину). При розгляді справи по суті до суду викликаються позивач, відповідач, обвинувачений (підсудний), потерпілий, свідки, щоб завдяки їхнім свідченням, а також документам, речовим доказам були отримані фактичні дані, на підставі яких встановлювалися б обставини, що мають значення для вирішення справи. Вирішення справи по суті завершується відповідним актом правосуддя: вироком по кримінальних справах, рішенням по цивільних та господарських, постановою по справах адміністративної юрисдикції.

Суд апеляційної інстанції — це суд, який розглядає апеляції на рішення судів першої інстанції, що не набрали законної сили, з вирішенням питання про законність і обґрунтованість оскаржуваних рішень.

Метою звернення до апеляції є перерішення, тобто повторний розгляд справи у цілому або в частині.

Існують два види апеляції: повна і неповна.

Неповна апеляція означає перегляд рішень судів першої інстанції на підставі лише фактичних даних, встановлених ним з матеріалів, наданих особами, які брали участь у справі в суді першої інстанції.

При повній апеляції особи, що беруть участь у справі, можуть надавати в апеляційних судах поряд з раніше дослідженими й нові матеріали. При повній апеляції, на відміну від неповної, суд при розгляді скарги не вправі повернути справу для нового розгляду в суд першої інстанції, а повинен сам винести нове рішення. Таким чином, при повній апеляції суд апеляційної інстанції здійснює перевірку правильності розгляду і вирішення судом першої інстанції справи, а при неповній — перевірку рішення (вироку). Запропоноване у вітчизняному судочинстві апеляційне провадження є змішаним , тобто воно містить елементи як повної, так і неповної апеляції, вид якої залежить переважно від змісту апеляційної скарги та тих вимог, що в ній сформульовані.

В Україні до введення апеляційного порядку другою інстанцією була касаційна. Суд касаційної інстанції був зобов’язаний перевірити законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у повному обсязі як в оскарженій, так і в неоскарженій частині, як відносно осіб, котрі подали скарги, так і відносно тих, які скарги не подавали. Тобто касаційна інстанція мала значні ревізійні повноваження. Після запровадження у якості другої інстанції апеляційної обсяг перегляду був визначений у процесуальному законодавстві порізному. Якщо цивільне процесуальне законодавство виходячи з диспозитивності цивільного судочинства повністю втілило принцип пов’язаності суду вимогами скаржника, то кримінальнопроцесуальне законодавство реалізуючи принцип публічності, залишило суду можливість вийти за межі апеляції, якщо її розгляд дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, щодо яких апеляції не надійшли. У такому випадку апеляційний суд зобов’язаний прийняти таке рішення.

Поряд з правом на оскарження рішення суду в апеляційному порядку Конституція надає право учасникам процесу оскаржувати судові рішення в касаційному порядку. Тобто в Україні запроваджена двохінстанційність перевірки судових рішень за ініціативою сторін. За загальним правилом, касаційний порядок перегляду здійснюється відносно рішень, що набрали законної сили, тобто виконані чи виконуються, і лише відносно законності судового рішення. Перевірка обґрунтованості судового рішення (оцінка відповідності висновків суду встановленим у справі обставинам) відбувається при апеляційному перегляді.

Нове вітчизняне процесуальне законодавство розвивається в цілому саме у такому напрямку.

Поперше, касаційна скарга може бути подана лише на рішення, що набрало законної сили. Подруге, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Потретє, до суду касаційної інстанції звернення можливе після використання механізмів захисту прав та інтересів у суді попередньої — апеляційної інстанції. (Це правило не є загальним. З нього є винятки, які передбачені Кримінально-процесуальним та Господарським процесуальним кодексами України. І якщо у КПК це обумовлено незавершеністю побудови підсистеми загальних судів зі збереженими повноваженнями апеляційних судів розглядати у визначених законом випадках справи по першій інстанції, то у ГПК це обумовлено наявністю застарілих підходів до формулювання вказаних норм.)

Судом касаційної інстанції в Україні у системі загальних судів є Верховний Суд України, а в системі спеціалізованих судів — відповідний Вищий суд.

Аналогічна структура повноважень в апеляційних адміністративних та господарських судах округів. Одна й та сама скарга не може послідовно проходити обидві інстанції в одному й тому ж суді. Це порушило б міжнародноправові вимоги, підтверджені багатьма рішеннями Європейського суду з прав людини щодо забезпечення здійснення правосуддя безстороннім, неупередженим судом.

Отже, такі чинники як необхідність забезпечення кожному розгляду його справи в суді за суттю (по першій інстанції), реалізація його права (окрім випадків, встановлених законом) на апеляційне і касаційне оскарження рішень з одночасною забороною розгляду справи в одній судовій установі по двом інстанціям стали найважливішими критеріями побудови судової системи, а саме визначили кількість її рівнів (ланок).

Суди, які утворюють певну ланку судової системи, мають однакову предметну компетенцію, аналогічну структуру, ті ж самі функції і діють в межах територіальних одиниць, прирівняних одна до одної. Так, основну, нижню ланку в системі загальних судів утворюють районні, районні в містах, міські та міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів. Другою ланкою є апеляційні суди областей, міст Києва та Севастополя, апеляційний суд Автономної Республіки Крим.

У спеціалізованих судах нижчу ланку судової системи утворюють:

· господарські суди Автономної Республіки Крим, обласні, міські Києва та Севастополя;

· адміністративні окружні суди.

Другу ланку утворюють:

- апеляційні господарські суди  округів;

- апеляційні адміністративні суди округів.

Третю ланку утворюють відповідно Вищий господарський суд України і Вищий адміністративний суд України.

Четвертою ланкою для обох гілок спеціалізованих судів є Верховний Суд України.

Для визначення підсистеми судів, які входять до єдиної системи судів загальної юрисдикції, в літературі застосовують також поняття «гілка судової системи ». На відміну від поняття «ланка», яке покликане бути елементом систематизації такого складного і різноманітного утворення як судова система України «по горизонталі», поняття «гілка судової системи» застосовується для відокремлення певних її підсистем, тобто «по вертикалі», констатуючи певну їх автономність у межах єдиної судової системи: гілка загальних судів, гілка адміністративних судів, гілка господарських судів.

2. Система судів загальної юрисдикції

Система судів загальної юрисдикції визначена в Законі «Про судоустрій України», який розвинув і деталізував відправні положення, закріплені в Конституції. Згідно з цим Законом система судів загальної юрисдикції складається з загальних та спеціалізованих судів. Загальні суди розглядають кримінальні та цивільні справи, а також справи про адміністративні правопорушення. Спеціалізованими є господарські суди, які розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також деякі інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності. До спеціалізованих належать й адміністративні суди, які розглядають справи, пов’язані з правовідносинами у сфері державного управління та самоврядування (справи адміністративної юрисдикції).

Підсистему загальних судів утворюють місцеві районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів. Їх відносять до судів першого рівня. Другий рівень у підсистемі загальних судів утворюють апеляційні суди, до яких включено апеляційні суди областей, міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, військові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд ВійськовоМорських Сил України. Вживання поняття «апеляційний» у назві вказаних судів не означає, що вони наділені повноваженнями щодо розгляду справ лише в апеляційному порядку. У випадках, передбачених законом, вони здійснюють розгляд справ по першій інстанції. Наявність двох інстанційних повноважень у судах другого рівня обумовила необхідність третього рівня в підсистемі загальних судів, який в Законі представлений Апеляційним судом України.

На четвертому рівні судової системи знаходиться Верховний Суд України, який стосовно загальних судів наділений повноваженням переглядати в касаційному порядку рішення, постановлені місцевими, апеляційними судами та Апеляційним судом України.

Підсистему спеціалізованих судів утворюють господарські та адміністративні суди.

Місцевими господарськими судами (першого рівня) є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Місцевими адміністративними судами є окружні суди, що утворюються в округах відповідно до Указу Президента України.

Апеляційними спеціалізованими судами (тобто судами другого рівня) є апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних округах відповідно до указів Президента України. Вони розглядають справи тільки в апеляційному порядку.

Третій рівень підсистем спеціалізованих судів складають Вищий господарський суд України та Вищий адміністративний суд України. На разі утворення інших видів спеціалізованих судів мають бути утворені відповідні вищі суди. Конституція не визначила зміст поняття «вищий суд», а Закон України «Про судоустрій України» встановлює, що вищі суди є вищою судовою інстанцією спеціалізованих судових гілок, які розглядають в касаційному порядку справи відповідної судової юрисдикції, а також інші справи у випадках, визначених процесуальним законом, дають спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз’яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції.

Верховний Суд України, який є найвищим судовим органом і в підсистемі загальних, і в підсистемі спеціалізованих судів, може переглядати справи, розглянуті вищими спеціалізованими судами у касаційному порядку за винятковими або нововиявленими обставинами.

3. Конституційний Суд України.

Інститут конституційного правосуддя існує в переважній більшості сучасних країн. Це пов'язано з тим, що загальновизнаною стала ідея правової держави, однією з визначальних рис якої є верховенство права та його головного джерела – Конституції. Світовий досвід підтверджує, що найбільш ефективною правовою гарантією верховенства конституції є судовий конституційний контроль.

18 жовтня 1996 р. судді Конституційного  Суду України, склавши присягу, зобов'язалися  забезпезчувати верховенство Конституції  України, захищати конституційний  лад держави, конституційні права  та свободи людини і громадянина.

Відповідно до ст. 147 Конституції України головна мета створення Конституційного Суду України — гарантування верховенства Конституції як Основного Закону держави.

Таким чином, Конституційному Судові України відведено особливу роль у забезпеченні верховенства Конституції України, збереженні конституційного ладу держави, конституційних прав та свобод людини і громадянина.

До складу Конституційного Суду України входять 18 суддів, які представляють усі три гілки влади. Особливістю порядку формування суддівського корпусу є призначення до його складу суддів Верховною Радою України, Президентом України, З'їздом суддів України. Аналогічний порядок формування Конституційного Суду передбачений в Італії, де участь у ньому беруть парламент, президент та вищі інстанції загальної та адміністративної юрисдикції.

Стаття 6 Закону України „Про Конституційний СудУкраїни” зазначає, що Президент України, призначаючи суддів, проводить з цього питання консультації з Прем'єр-міністром та Міністром юстиції України та видає указ про їх призначення, скріплений підписом Прем'єр-міністра та Міністра юстиції.

Призначеними на посади суддів Конституційного Суду України вважаються кандидати, які набрали найбільшу кількість голосів депутатів, але більше половини голосів депутатів від конституційного складу Верховної Ради України. Якщо кілька кандидатів набрали однакову кількість голосів і після їх призначення було б перевищено необхідне для призначення число суддів, щодо цих кандидатів проводиться повторне голосування.

За результатами голосування Головою Верховної Ради України підписуються постанови Верховної Ради України про призначення суддів Конституційного Суду України.

Строк повноважень суддів Конституційного Суду не може перевищувати 9 років. Обмеження терміну призначення, а також неприпустимість призначення на цю посаду повторно зумовлюється значними владними повноваженнями, якими наділений Конституційний Суд України. Граничний вік перебування судді на посаді – 65 років.

Стаття 126 Конституції України зазначає, що суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі: 1) закінчення строку, на який його обрано чи призначено; 2) досягнення суддею шістдесяти п’яти років; 3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я; 4) порушення суддею вимог щодо несумісності; 5) порушення суддею присяги; 6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; 7) припинення його громадянства; 8) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим; 9) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням. Повноваження судді припиняються у разі його смерті[1, с. 87] .

До складу Конституційного Суду України входять також:

• Секретаріат Конституційного Суду України, який здійснює організаційне, науково-експертне, інформаційно-довідкове та інше забезпечення діяльності Конституційного Суду України на чолі з керівником Секретаріату Конституційного Суду Україн;
• Постійні комісії Конституційного Суду України, що є його допоміжними робочими органами з питань організації його внутрішньої діяльності. Конституційного Суду України на строк своїх повноважень;
• Тимчасові комісії Конституційного Суду України для додаткового дослідження питань, пов’язаних з конституційним провадженням у справі, за участю фахівців у відповідних галузях права;
• Архів Конституційного Суду України, який зберігає матеріали діяльності Конституційного Суду України. Матеріали справ, щодо яких Конституційним Судом України прийнято рішення або дано висновок, зберігаються в Архіві Конституційного Суду України сто років. Оригінали рішень та висновків Конституційного Суду України зберігаються в Архіві Конституційного Суду України безстроково. Інші матеріали щодо діяльності Конституційного Суду України зберігаються в Архіві Конституційного Суду України на загальних підставах, визначених законодавством України.

5. Закон України «Про судоустрій і статус суддів»

27 липня 2010 року  Президент України підписав прийнятий в новій редакції Закон України «Про судоустрій та статус суддів», що визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, в якому передбачено зокрема створення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, який діятиме як суд касаційної інстанції. В такий спосіб ліквідовується інститут подвійної касації та забезпечується єдиний підхід до розгляду справ у касаційному порядку[2, с. 1468] .

Закон запровадив нову процедуру призначення судді на посаду вперше. Змінено процедуру притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності.

Передбачено принцип "фінансової автономії" для кожного суду загальної юрисдикції. Отже, кожний суд загальної юрисдикції став окремим розпорядником бюджетних коштів, що унеможливлює втручання в його діяльність при виділенні бюджетних коштів та їх використанні.

Законом передбачено:

- удосконалення  загальних засад функціонування  судової гілки влади відповідно  до міжнародних стандартів;

- створення Вищого  спеціалізованого суду України  з розгляду цивільних і кримінальних  справ;

- перегляд функцій  вищих спеціалізованих судів  та Верховного Суду України  відповідно до Рішення Конституційного  Суду України від 11 березня 2010 року  № 8-рп/2010; - зменшення кількості суддів  Верховного Суду України;

- ліквідація військових  судів;

- спрощення та  удосконалення процедур заняття  суддівської посади з урахуванням  положень Рекомендації Комітету  Міністрів Ради Європи № (94) 12 «Незалежність, дієвість та роль  суддів» (1994 р., п. 2.3 Європейської хартії  про закон для суддів 1998 р.) та  висновків Венеціанської комісії;

- запровадження  в усіх судах загальної юрисдикції  автоматизованої системи документообігу  та розподілу справ;

- оптимізація процедури  притягнення суддів до дисциплінарної  відповідальності;

- реформування системи  кваліфікаційних комісій;

- ліквідація територіальних  кваліфікаційних комісій з подальшою  передачею їх повноважень Вищій  кваліфікаційній комісії суддів  України;

- зміна порядку  формування складу Вищої кваліфікаційної  комісії суддів України;

- запровадження  автоматичного порядку розподілу  питань у Вищій кваліфікаційній  комісії України та адміністративної  відповідальності її членів за  неналежне виконання своїх обов’язків;

- введення служби  дисциплінарних інспекторів;

- зміна правового  статусу Державної судової адміністрації  України та визнання її незалежним  органом в системі правосуддя, керівництво якого призначається  та звільняється Радою суддів  України.

Запропоновано вирішення одного з актуальних питань функціонування судової системи – призначення суддів на адміністративні посади в судах. Посилюється кримінальна відповідальність за невиконання судового рішення та розширюється коло осіб, які можуть притягатися до такої відповідальності та адміністративна відповідальність за неповагу до суду. Підвищується рівень соціального забезпечення суддів. Передбачається ліквідація кваліфікаційних класів суддів, присвоєння яких нерідко використовувалося як засіб тиску на суддів. При цьому пропонується встановити і заборону нагородження суддів до моменту їх виходу у відставку з метою посилення їх незалежності під час здійснення правосуддя.

Розділом XII «Прикінцеві положення» вносяться відповідні зміни до низки законодавчих актів України. Зокрема, передбачається внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України, Цивільного процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Кримінально-процесуального кодексу України, Законів України «Про Регламент Верховної Ради України», «Про комітети Верховної Ради України», «Про Вищу раду юстиції», «Про статус народного депутата України», «Про прокуратуру».

16.01.2014 року  Верховною  Радою України було ухвалено  Закон України № 721-VII "Про внесення  змін до Закону України "Про  судоустрій і статус суддів" та процесуальних законів щодо  додаткових заходів захисту безпеки  громадян", в якому на виконання  вимог міжнародних стандартів  судочинства змінено положення  низки законодавчих актів у  напрямку надання суддям додаткових  гарантій незалежності[3, с. 282] .

Так, Законом встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, керівники юридичних осіб за зверненням Ради суддів України зобов’язані негайно вжити заходів до усунення загроз безпеці суддів, а за необхідності – притягти винних до відповідальності.