Особливості ринкової трансформаціїї інверсійного типу

     Особливості соціально-економічних  перетворень в  Україні 

       Україна вже здійснила свій  стратегічний вибір, зафіксований  у статті 1 Конституції, де записано, що вона є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою  державою. Економічною основою такої держави є змішана система, яка функціонує на ринкових засадах.

       Але такий вибір існує лише  як ідеал, до якого потрібно  наближатися. Життєва практика  не тільки не відповідає цьому  ідеалу, але в багатьох випадках  навіть протилежна йому. Тому  потрібно розрізняти вибір як ідеал і як реальність.

       Зараз Україна переживає глибоку  трансформаційну кризу, яка охоплює  також і економічну теорію. Проте  криза економічної теорії не  є простим відображенням економічної  кризи. Теорія завжди виявляла  стимули до розвитку, коли наштовхувалася на живі суперечності, на неможливість пояснити дійсність у рамках колишньої парадигми. Криза теорії є необхідною умовою і вихідним пунктом теоретичного розвитку.

       Після розпаду СРСР з початком  переходу до ринкового господарства  економічна парадигма, що панувала, неминуче мала змінитися на нову. Але на яку? Це не могла бути теорія, що перенесена до нас з країн Заходу і задовольняє там зовсім інші теоретичні потреби. В нашій економічній ситуації вона виявляється такою ж безпомічною, як і економічна теорія соціалізму. Ясно, що нова парадигма повинна адекватно відображати перехідну економіку, якою і виступає економіка країн, що утворилися після розпаду СРСР. Але саме в цьому і полягають основні теоретичні труднощі.

       Стосовно до України цей перехід має свої, досить істотні особливості. По суті, в неї не було власної економічної системи — це була підсистема єдиного народногосподарського комплексу СРСР, яка була сформована для його обслуговування і не включала багатьох елементів, необхідних для самостійної економічної системи. В Україні вироблялося тільки 20% кінцевого продукту. Тому тут перехідний процес повинен включати зміни економічної структури, пов'язані не тільки з ринковою переорієнтацією, але й із створенням власної економічної системи.

       Відповідно до цього основний  зміст перехідного процесу в  Україні можна уточнити як  перехід від підсистеми, сформованої  для обслуговування єдиного народногосподарського  комплексу СРСР, який функціонував  на директивно-плановій основі, до  цілісної економічної системи, що функціонує на ринковій основі. Оскільки йдеться не про знищення однієї системи і побудову зовсім іншої, а про зміну основи, переструктурування і створення нових форм розвитку, то весь процес можна назвати "трансформаційним". 

     Особливості інверсійного типу 

     Важливою  особливістю трансформаційного  переходу є його інверсійний характер, пов'язаний з перестановками у послідовності  економічних перетворень. Класичний  тип формування ринкової економіки  пов’язаний з переходом від аграрного  суспільства до індустріального. Розвиток індустріальної системи створює науково-технологічний базис для утвердження ринкових відносин. Інверсійний тип ринкового трансформування являє собою формування ринкової системи в умовах індустріального суспільства, що склалося. Директивно-планову форму зв'язку закріплено в матеріально-речовій структурі виробництва і в розміщенні продуктивних сил. Тому ринкове трансформування передбачає не тільки функціональну заміну планових зв'язків на ринкові, але й структурну перебудову (включаючи зміни в розміщенні продуктивних сил). Останнє завдання є незмірно складнішим від функціональних змін, хоча початково це не було усвідомлене ані політиками, ані багатьма професіональними економістами, що ускладнювало й без того непросту економічну ситуацію.

       Інверсійний характер ринкового  трансформування проявляється в  усіх економічних процесах. Якщо  класичний тип формування ринкової  економіки містить у собі процеси  переходу від дрібної приватної  власності до крупнішої, від  вільної конкуренції до олігополії, монополії та розмаїття ринкових структур, від вільного ціноутворення до включення механізмів державного регулювання цін, то інверсійний тип ринкового трансформування передбачає протилежні переходи: від загального одержавлення власності до розвитку розмаїття її форм, від державної монополії до включення конкурентних засад, від директивно-планових цін до вільного ціноутворення тощо. Ці особливості ринкового трансформування мають бути враховані при аналізі її структури.

       У структурі ринкового трансформування можна виділити три основні трансформаційні потоки:

      1) первісне нагромадження капіталу  як основоположний, провідний процес;

      2) переструктурування економіки  у відповідності з новими закономірностями  її функціонування;

      3) соціалізацію економіки як протилежний первісному нагромадженню процес, призначений гасити напруженості, породжені двома попередніми процесами.

       Розглянемо ці процеси детальніше. 

     Відмінності різних типів ринкової трансформації 

       При класичному типі формування  ринкової економіки суть первісного нагромадження капіталу полягає, з одного боку, у відділенні виробників від засобів виробництва, а з іншого — в утворенні великих грошових багатств та перетворенні більшої частини населення на найманих працівників, які продають свою робочу силу. При цьому процес формування приватної власності досягає природного завершення.

       При інверсійному типі переходу  процес первісного нагромадження  капіталу має свої особливості.  Формально перехід здійснюється  від суспільної власності, що  передбачає з'єднання трудящих із засобами виробництва, до приватної, з відділенням основної маси працівників від засобів виробництва. Суть цього процесу така ж сама, як і при класичному типі переходу: відділення виробників від засобів виробництва. Відмінність полягає в тому, що при класичному типі переходу основним засобом виробництва, від якого відчужувався працівник, була земля як природна умова виробництва, а при інверсійному — основними виступають індустріальні, створені працею людини засоби виробництва.

     Проте економічно на даному рівні розвитку продуктивних сил суспільна власність не існувала і не могла існувати. Як, наприклад, студент, який навчався у Києві, міг економічно реалізувати свою власність на верстат, використовуваний, скажімо, на Камчатці? Адже формально він був співвласником усіх засобів виробництва, що перебували в суспільній власності. Якщо така реалізація і можлива, то тільки як вольове, а не економічне відношення.

       Суспільна власність передбачає  свій об'єкт, свій суб'єкт і  свої відношення. Реально вона  може існувати тільки як соціальна власність на здібності, знання тощо, тобто на об'єкти, привласнення яких кожним індивідом не є відчуженням інших індивідів від цих об'єктів. Якась здібність дійсно може стати суспільним надбанням, якщо нею оволодіє кожний індивід. Власність же на матеріальні блага у принципі не може бути економічно реалізована як суспільна.

       Реально суспільна власність  існувала в перетворених формах: на більш поверховому рівні  — як державна, і на більш  глибокому — як відомчо-монополістична, яка, по суті, є приватною. Внаслідок цього за формальним з'єднанням працівника із засобами виробництва приховувалися почасти як відчуженість, так і прикріпленість його до них (система прописки, труднощі з одержанням паспортів у сільській місцевості тощо).

       Інші перетвореності суспільної власності: трудящі були повинні і могли з'єднатися із засобами виробництва; не було безробіття; гарантувався певний мінімум споживання. Таким чином, відчуження працівника від засобів виробництва значною мірою доповнювалося примусовим з'єднанням з ними. Завдяки такому подвійному запереченню — відчуженню і примусовому з'єднанню — досягався ефект видимості безпосереднього суспільного зв'язку працівника із засобами виробництва.

       З огляду на це, при інверсійному  типі ринкового трансформування суть первісного нагромадження полягає в закріпленні та правовому оформленні відчуження працівників від засобів виробництва і усуненні їх часткової прикріпленості до них.

     Двома основними методами первісного нагромадження  капіталу в наших умовах є приватизація, яка реально економічно зайшла набагато далі, ніж це подано у формально-правовому вираженні, та інфляція, що дозволила за короткий час нагромадити великі грошові кошти і перерозподілити багатство.

     Ситуація  в Україні підтверджує наукове  положення про те, що суть первісного нагромадження полягає у формуванні нових виробничо-економічних відносин і їх суб'єктів. Кількісні характеристики в даному випадку мають похідне значення, оскільки реального нагромадження капіталу, яке б виражалося в зростанні грошового і матеріального багатства суспільства, немає. Навпаки: виробництво скоротилося більше ніж удвічі, зменшилися суспільне багатство і споживання благ у розрахунку на душу населення. Інакше кажучи, в Україні відбувається звужене відтворення, в якому має місце не нагромадження суспільного багатства, а його "проїдання". Проте це не заважає первісному нагромадженню великих капіталів у руках-небагатьох приватних власників і утворенню капіталістичних відносин, отже — новій формі суспільного багатства. При загальному зменшенні суспільного багатства перерозподіл його відбувається шляхом приватизації та інфляції.

     Коли  збіднілий пенсіонер недружньо  поглядає на дорогі іномарки автомобілів, які проносяться повз нього, —  це не просто психологічний феномен. Він має певну економічну підставу. Адже якщо, наприклад, людина мала за радянські часи грошові нагромадження в сумі 7 тис. радянських карбованців, це відповідало цілком реальному багатству в суспільстві: нехай не на 100, а на 70% (через товарний дефіцит, який завжди існував на той час і означав неповне товарне покриття наявних коштів), але воно було еквівалентним автомобілю середнього класу. Інфляція перетворила ці нагромадження на пил. Проте їх реальний еквівалент нікуди не подівся — він потрапив до рук тих, хто завдяки інфляції примножив своє багатство.

     Такий перерозподіл необов'язково здійснювався незаконним шляхом (хоча в наших  умовах і таке часто траплялося), просто держава не змогла проводити  політику, при якій би нові капітали формувалися за рахунок нагромаджуваної частини суспільного багатства, а не перерозподілу уже наявних у населення.

     Це  не повинно означати також заклику  до нового переділення, яке не може бути кращим або справедливішим від  того, яке вже відбулося, але в  будь-якому випадку непогано б  зрозуміти, що ж відбулося насправді, і які короткочасні та довгочасні наслідки цього.

     Особливість первісного нагромадження капіталу полягає в тому, що воно здійснюється один раз і надалі не відтворюється  в такій самій формі, а просто перетворюється на процеси нагромадження капіталу і економічного зростання. Останній дуже добре розроблено в сучасній західній літературі. Що ж до первісного нагромадження капіталу, то це марксистський сюжет (але не Маркс винен у тому, що в Україні та інших державах колишнього СРСР необхідно зрозуміти суть процесів, які завершилися в Західній Європі століття тому, причому зрозуміти в нових, незвичайних історичних умовах).

     У суспільстві, яке хоче жити за сучасними  ринковими законами, підприємницькі здібності — так само, як і власність, і праця, — мають бути визнані підставою для привласнення доходу. Але що може слугувати підставою для привласнення власності, нагромадженої попередніми поколіннями? Минула праця? Чи підприємницькі здібності, що раптом знайшлися у людей, вкладу яких в нагромаджене багатство просто не було з огляду на їх молодість? Чи здатність по-господарськи розпорядитися майном? Якщо останнє, то хто її визначатиме? Чи, може бути, необхідно, дотримуючись певної субординації, поєднувати найрізноманітніші принципи? Відповідей на ці та багато інших запитань не було, та ці запитання і не були досить чітко сформульовані теоретично. Відповіді на них надходили самі по собі, стихійно, в процесі боротьби угруповань, кланів і нових верств соціальної структури, що складається. В підсумку ми маємо процес первісного нагромадження капіталу, що розвивається значною мірою неконтрольовано.

     Другим  основним трансформаційним потоком, який визначається першим потоком, є переструктурування економіки, що включає:

     1) структурну ломку (виведення основних  фондів із виробництва без  заміни та відшкодування, усунення  ряду соціально-економічних форм  тощо);

     2) капіталоновацію (створення нових  виробничих структур на базі  нових технологій);

     3) структурне трансформування (що  охоплює два попередні моменти,  з'єднуючи їх у процес заміни  старих фондів і економічних  форм на нові).

     Сюди  належать такі процеси, як конверсія, зміна  співвідношення між ВПК і цивільною  економікою, між матеріальним виробництвом і сферою послуг, між І і II підрозділами, між промисловістю та сільским господарством, між товарним виробництвом і ринковою інфраструктурою, а також зміна частки амортизації та заробітної плати в структурі ВВП, співвідношення різних форм власності та господарювання тощо.

     При цьому виявляється: на відміну від  класичного типу ринкового трансформування  при його інверсійному типі процес первісного нагромадження капіталу не починається з галузей легкої промисловості, а йде широким  фронтом, при вирішальній ролі великої індустрії.

     Переструктурування  економіки є найважчим процесом. Справа в тому, що ринковій економіці  відповідають зовсім інші виробнича  і територіальна структури господарства. Те, що в директивно-плановій економіці (з її структурою цін, витрат та інш.) і в рамках єдиного народногосподарського комплексу СРСР було вигідним (наприклад, коли виростали нове виробництво, нове місто, прокладалися шляхи), в ринковій економіці самостійної Української держави може виявитися невигідним, нежиттєздатним, таким, що не окуповує себе. Багато з тих, хто розраховував, діставши економічну свободу, поліпшити результати своєї роботи і добитися успіху, з'ясували, що в ринковій економіці таке підприємство саме в такому місці взагалі не має перспектив для розвитку.

     Складність полягає в тому, що структура економіки України повинна бути орієнтована на ринкові потреби, але останні виявляються лише об'єктним вираженням виробничо-економічної структури, яка дуже консервативна і ще не має ринкового характеру. Повна лібералізація і пасивність у цій справі матимуть своїм наслідком пристосування економічної структури України до ринкових потреб західних країн, а вони потребують тільки дешевих сировинний ресурсів. Інакше кажучи, самоплив у напрямі ринкової рівноваги неминуче призведе до формування напівколоніальної структури української економіки. І справа тут не в чийомусь злому намірі, а в тому, що, не порушивши ринкової рівноваги, Україна може прилаштуватися до Заходу тільки як сировинний придаток. Тому необхідною є активна роль держави саме в структурній перебудові економіки, в стимулюванні та підтримці ринковими методами виробництв, необхідних для здійснення нормального відтворювального процесу в самостійній державі. З програми такої структурної перебудови слід було починати, і вона має бути в центрі уваги. На жаль, Уряд України подав таку програму до Верховної Ради тільки на п'ятому році нашої незалежності та ринкових перетворень, та й документ цей більше схожий на декларацію про напрями структурної перебудови економіки, ніж на конкретну програму роботи в даному напрямі.

     Тим часом структура української  економіки не тільки не поліпшилась, а погіршилась. Частка сировинних галузей  і проміжного споживання зросла. Основні  фонди старіють і нормально не відтворюються. Скорочення капітальних вкладень відбувається випереджаючими темпами порівняно з падінням виробництва. Структурна ломка не компенсується капіталоноваціями, і, на жаль, не можна говорити про досить чіткий процес структурного трансформування.

     Необхідно з'єднати процес первісного нагромадження капіталу, що формує нові виробничі відносини, з процесом переструктурування економіки, спрямувавши їх у загальне русло піднесення національного виробництва.

     Третій  трансформаційний потік — соціалізація економіки — здійснюється у нас  також за інверсійним типом. Класичний тип соціалізації пов'язаний з переходом до постіндустріальної економіки, з підвищенням ролі людини, її здібностей і знань у виробництві. Цей процес складається з трьох основних моментів:

     1) соціалізації власності на засоби  виробництва, яка означає подолання відчуженості від них працівника, що, в свою чергу, дістає вираження в його участі у власності за допомогою акцій, у зростанні частки і значення акціонерних товариств, де працівники є головними акціонерами тощо;

     2) соціалізації праці, її дедалі більшого перетворення із засобу заробляти гроші на засіб самореалізації особи, її життєвих і творчих можливостей;

     3) соціалізації результатів виробництва,  яка проявляється в перерозподілі  ВНП з метою зменшення соціальної  нерівності, в розвитку інститутів соціального захисту населення тощо.

     У планово-директивній економіці соціалізація виступала формою реалізації суспільної власності на засоби виробництва  і мала такий самий загальний  і формальний характер. Це виражалося в гарантованості для членів суспільства права на працю, певного рівня споживання, безплатних (тобто за рахунок суспільства) освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення тощо. У процесі ринкового трансформування ця система руйнується. На зміну їй повинна прийти соціалізація капіталу, проте останній перебуває тільки в стадії формування. Соціалізація ж капіталу є моментом його самозаперечення у вищій фазі свого розвитку. Через те, що соціалізацію, притаманну планово-директивній економіці, значною мірою зруйновано, а соціалізація капіталу ще не сформувалася, виникли великі розриви в соціальній тканині суспільства, які проявилися в соціальній незахищеності широких верств населення і випадіння з нормального соціального процесу цілих суспільних груп. Усе це створює величезну соціальну напруженість і вимагає вжиття спеціальних заходів.

     Суперечність  між соціалізацією директивно-планової економіки, що інтенсивно руйнується, і соціалізацією капіталу, яка  ще не сформувалася, є важливою рисою  інверсійного типу ринкового трансформування. Недостатня увага до цього процесу може мати дуже сумні наслідки. Тому необхідна спеціальна програма компенсаційних заходів, які б дозволили заповнити розриви, що утворилися в соціальній тканині суспільства, і полегшити трансформаційний перехід.

     Три основні трансформаційні потоки, будучи відносно самостійними, в той же час тісно взаємопов'язані. Вони можуть посилювати негативні наслідки один одного, але можуть і нейтралізувати їх. Так, негативні наслідки первісного нагромадження капіталу, пов'язані з соціальним розшаруванням суспільства, можуть бути певною мірою нейтралізовані за рахунок соціалізації, якщо нею розумно управляє держава. Недиференційованість розглянутих потоків у структурі ринкового трансформування не дозволяє правильно оцінювати події, що розгортаються, з точки зору перспективи і приймати правильні рішення.

     Перехід з рівня описування і класифікації цих процесів на рівень їх теоретичного відтворення передбачає додаткове  вивчення змін у суспільній формі  продукту та характері праці, нове осмислення природи, механізму формування і всіх перетворень вартості ВВП, переробку існуючих підходів на базі нових методологічних основ.

     У цьому процесі вагому допомогу можуть додати інституціональні підходи, що дозволяють враховувати соціально-економічні та суспільно-психологічні особливості суб'єктів господарської діяльності, реальні умови їх господарювання і приймати рішення, адекватні ситуації.

     В умовах нашої економіки, що характеризується сполученням монетарних, кейнсіанських  та інституціональних підходів останні покликані відігравати визначальну роль. З урахуванням їх повинна коригуватися і сучасна політика реформ. 

     Висновки

     Ринкова трансформація - процес переходу до ринкової економіки. І навіть не цілком ринкової, а змішаної, бо в світі не існує  країн де діє вільний ринок в чистому вигляді. Звичайний некерований саморегульований ринок зробить з України сировинний придаток світу. Теперішня ситуація нас також не задовольняє, так як незважаючи на те, що Україну визнали країною з ринковою економікою, наша економічна система ще не до кінця перейшла в ринкову. А тому зміни потрібні. Особливістю цього процесу в Україні є те, що ми переходимо від директивно-планової економіки СРСР, в якому наша економічна система була лиш частинкою. Це зумовлює особливу послідовність змін, які називають інверсним переходом ( на відміну від класичного переходу при капіталізмі ). Зокрема:

     Від загального одержавлення власності  до розвитку різноманітних її форм;

     Від державної монополії до включення конкурентних засад;

     Від директивно-планових цін, до вільного ціноутворення;

     Частково  це вже здійснено, але вийшло не зовсім ідеально. Тому потрібно продовжувати зміни.

     Проводити приватизацію;

     Розвивати ринкову інфраструктуру;

     Нагромадження капіталу пов'язувати зі зростанням виробництва;

 

      Список використаної літератури 

     1. Тютюнникова С.В. Формирование доходов населения в условиях рыночной трансформации. – Х.: Основа, 1999. – 273 с.;

     2. Задорожный Г.В., Карпенко В.В., Тютюнникова  С.В. Труд: проблемы управления  и оплаты в транзитивной экономике. – Х.: ХИБМ, 1998. – 178 с. Особисто дисертанта – 3 д.а.;

     3. Задорожный Г.В., Иващенко П.А., Тютюнникова  С.В. Экономическая безопасность  и теневая экономика. – Х.: ХИБМ, 1999. -  208  с. Особисто дисертанта  – 2,5 д.а.;

     4. Тютюнникова С.В., Данг Суан Хоан. Распределение доходов в рыночной экономике//Современные распределительные отношения. Сборник научных трудов. – Х.: ХГУ, 1995. – 0,5 д.а. Особисто дисертанта – 0,25 д.а.;

     5. Тютюнникова С.В. Экономическая безопасность личности в условиях рыночной трансформации экономики//Проблеми і перспективи економічної безпеки регіонів і фірм. – Х.: ХІБМ, 1997. – 0,5 д.а.

     6. Задорожный Г.В., Смоловик В.В., Тютюнникова  С.В. Экономическая безопасность  – залог будущего процветания  Украины// Проблеми і перспективи  економічної безпеки регіонів і фірм. – Х.: ХІБМ, 1997. – 0,25 д.а. Особисто дисертанта – 0,1 д.а.;

     7. Тютюнникова С.В. Распределение  доходов населения в трансформационной  экономике в контексте экономической  и социальной безопасности//Економічна безпека: проблеми і стратегія забезпечення в Україні. – Х.: ХІБМ, 1998. – 0,4 д.а.

Особливості ринкової трансформаціїї інверсійного типу