Особливості розвитку малих підприємств в Україні

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ  ІВАНА ФРАНКА

ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ 
 

Кафедра економіки підприємства 
 

Реферат

на тему:

« Особливості розвитку малих підприємств в Україні» 
 
 

                                                                                                Виконала:

                                                                                                студентка ЕКП-32с

Залєвська Олександра 

                                                                                                 Перевірила:

                                                                                                 доц.Тепла М.М. 
 
 
 
 

Львів-2010

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….3

1.Історія розвитку теорій підприємництва………………………………………6

2.Сутність малого підприємництва…………………………………………......12

3.Сучасний стан розвитку малого підприємництва в Україні……………......18

4.Нормативно-правове забезпечення функціонування малого підприємництва           в Україні………………………………………………………………………….24

5.Іноваційна спрямованість розвитку малих підприємницьких структур…..29

6.Кредитування діяльності малих підприємств. Субконтракція……………..34

Висновок…………………………………………………………………………40

Список  використаної літератури……………………………………………….43

Додатки 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  Вступ

  На      сучасному   етапі     ринкового трансформування     економіки

України одним із головних чинників стабільності досягнутих позитивних соціально- економічних  тенденцій у державі є забезпечення сталого економічного зростання  та розвитку соціальної сфери в регіонах на основі мобілізації й ефективного  використання всього комплексу ресурсів та умов. Серед найважливіших шляхів зміцнення національної економіки  слід визнати розвиток малого підприємництва.

  Ринкові     трансформаційні    процеси  економіки    України, правове 

визначення  приватної власності об'єктивно  викликали до життя та відродили  в Україні, як і в інших пострадянських і постсоціалістичних країнах, активну  підприємницьку діяльність. За цих умов провідною формою господарювання стає малий бізнес як особливий вид господарської діяльності. Мале підприємництво є одним із основних важелів формування і функціонування національної економіки з ринковим механізмом господарювання та відіграє важливу роль у соціально-економічному розвитку держави.

               Всебічне проникнення малого  підприємництва до соціально-економічної  системи є необхідною передумовою  переходу економіки країни на  ринкові рейки, ефективної реструктуризації  виробництва та підприємств, розвитку  інноваційної діяльності, розв'язання  проблем зайнятості, підвищення  рівня життя населення як в  кожному окремому регіоні зокрема,  так і у державі в цілому. Без розвитку малого підприємництва неможливе формування середнього класу, тобто неможливе створення надійного фундаменту демократичного суспільства. Постійний розвиток конкурентного середовища, невід'ємною складовою якого є мале підприємництво є запорукою економічного зростання, раціонального й ефективного використання ресурсів території.

З   урахуванням   значної    ролі малого   бізнесу в   розвитку    окремих

територій та держави в цілому висвітлюється  потреба в державному та регіональному  висвітлюванні цього інституту  ринкових відносин. Про це свідчить і той факт, що практично в усіх країнах світу держава бере активну  участь у формуванні й розвитку підприємницької  діяльності й підтримці найбільш доцільних та ефективних її напрямів,, насамперед малого бізнесу. Тому значної  актуальності за нинішніх умов розвитку національної економіки набуває  формування державної та регіональної регуляторної політики у забезпеченні успішного функціонування сфери  малого бізнесу. Адже, на думку більшості  вітчизняних науковців та практиків - підприємців, у нашій країні досі немає системи наукових досліджень, адаптованих до діяльності малого бізнесу (на рівні як підприємств та бізнес-процесів, так і оцінки самого підприємницького середовища в цілому). Відповідно, відсутні ефективні механізми державної  підтримки малого підприємництва, які  б дозволяли йому активно та успішно  розвиватися як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях.  [ 4, с. 5-6 ]

В розвинутих країнах світу  даний сектор в  економічних  відносинах за

своїми  масштабами є співставним хіба що з крупним бізнесом в середньому: за числом працюючих в Австрії - 62%, в Бельгії - 44%, у Великобританії - 48%, в Італії - 73 %, в Японії - 76 % (відсоток до всіх зайнятих в економіці), за часткою у валовому продукті - до 85 %, за питомою вагою в обсязі виробництва і послуг - від 60 до 80 %.

           Відповідно цей сектор економіки виконує вагому, а в деяких  відносинах і вирішальну роль в забезпеченні соціально - економічного прогресу країн. В певних відносинах крупний бізнес не в змозі конкурувати з малим:

    -  в забезпеченні зайнятості населенні - від 60 до 90 % нових робочих місць, що щорічно з'являються,належить малому бізнесу;

    -  у здібності до швидкої перебудови – дрібні підприємці швидше уловлюють потреби, що змінюються, гнучкіше реагують на них і мобільніше змінюють номенклатуру продукції, види послуг.

   -  у інноваційному відношенні – початкові стадії більшості нових розробок машин,устаткування,технологій, товарів виконуються малими фірмами.

               Процеси становлення і розвитку малого підприємництва в Україні повинні стати одним із головних чинників щодо якісного переходу від адміністративно-командної економіки до системи господарювання, що сповідує ринкові принципи. При цьому необхідно виходити з того, що саме малий бізнес є явищем вільного ринку з елементами чистої, немонополізованої конкуренції. В цьому середовищі повноцінно, без обмежень діють закони ринку закон вартості,закони попиту і пропозиції і т.п.

         Такі  особливості малого підприємництва  дозволяють стверджувати, що сфера функціонування малого бізнесу є досить прогресивною і як такою, що продукує чисто ринкове середовище в економічному просторі України, а тому повинна досконально вивчатися. [ 7, с.4-5 ] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Історія розвитку теорії підприємництва

Пошук      Україною       шляхів     розв'язання проблем,    пов'язаних    з 

трансформацією  національної економіки, посилює увагу  до феномена підприємництва. Як свідчить аналіз досвіду провідних країн  світу та сучасних тенденцій економічного прогресу, саме підприємництво є одним  з найважливіших факторів розвитку національної економіки з ринковим механізмом господарювання. Тому не випадково  лейтмотивом досліджень економістів  всього світу наприкінці 90-х років XX ст. стало нове осмислення невичерпних  можливостей і потенціалу підприємництва, зокрема малого бізнесу, в умовах переходу до постіндустріальної цивілізації.

       Історія розвитку розуміння сутності  підприємництва та його науковий  аналіз має досить глибокі  коріння. Вперше слово «підприємець»  (entrepreneur) зафіксоване у французьких джерелах XVI ст., де воно позначає «капітана удачі», який вербував вояків-найманців на службу великим феодалам і містам за плату. Тільки у XVIII ст. це поняття стало застосовуватися щодо суб'єктів господарювання, які або укладали контракти на проведення громадських робіт, або впроваджували на своїй землі нові сільськогосподарські технології, або ризикували власним капіталом у промисловості .

       Перші теоретичні оцінки підприємницької  функції з'являються у працях  фізіократів. Так поняття «підприємництво»  ввів у науковий обіг англійський  економіст - фізіократ Річард Кантільон (1680—1734). Він розглядав підприємницьку діяльність як особливу економічну функцію, важливою рисою якої є ризик. Інший відомий науковець Жан-Батист Сей (1767—1832) стверджував, що підприємець діє на власний рахунок і ризик з метою отримання вигоди, володіє при цьому знаннями і досвідом, комбінує фактори виробництва тощо. Основоположник класичної економічної теорії Адам Сміт (1723— 1790) розглядав підприємця як власника, пов'язував підприємницьку діяльність насамперед із власною зацікавленістю особи (збагаченням), у процесі реалізації якої він сприяє найефективнішому задоволенню потреб суспільства. З цією метою підприємець сам планує та організовує виробництво, розподіляє отримані доходи. Інший англійський економіст Девід Рікардо (1772—1823) вбачав у підприємці звичайного капіталіста. Аналогічну роль відводив йому Карл Маркс (1818—1883).

Якісно  нову оцінку підприємництва дав наприкінці XIX ст. англійський

економіст Алан Маршалл (1842— 1924), виділивши організацію виробництва, а згодом підприємницьку здатність до неї як окремий фактор виробництва (разом з працею, землею і капіталом). Повнішу характеристику підприємництва наводять у своїх працях американський економіст Йозеф Шумпетер (1883 — 1950) та англійський економіст Фрідріх Хаєк (1899-1992).

      На думку Й.Шумпетера, зміст  підприємництва розкривається в  його функціях:

  по-перше, реформування й докорінна перебудова виробництва внаслідок впровадження нових видів техніки і технологій, створення нових товарів, освоєння нових ринків, джерел сировини;

  по-друге, використання наукових розробок, маркетингу та ін. Виконання функцій підприємництва залежить від господарсько-політичного середовища, яке визначає його можливості, види, мотивацію.

        Тому основні функції підприємця, за Й.Шумпетером, — це:

1. виготовлення нового блага або старого нової якості;
2. освоєння нового ринку збуту, джерел сировини або напівфабрикатів;
3. впровадження нового методу виробництва;

4.  відповідна реорганізація виробництва.

        Підприємцем, на його думку,  може бути не лише капіталіст, власник, а й управляючий. Найбільшою  мірою відокремлення власності  від управління (а, отже, від підприємництва) виявляється у гігантських акціонерних  компаніях. Ф.Хаєк пов'язував підприємництво насамперед з особистою свободою, яка дає людині змогу раціонально розпоряджатися своїми здібностями, знаннями, інформацією та доходами. Підприємець прагне оптимально використати ці компоненти, враховуючи насамперед ситуацію на ринку (перспективність щодо інвестування, попиту і пропозиції певної галузі економіки, рівень цін та ін.),  знайти найкращі засоби для задоволення власних і суспільних потреб. 

За     думкою    американського        економіста    Поля      Самуельсона,

підприємництво  пов'язане з новаторством, а сам  підприємець є сміливою людиною  з оригінальним мисленням, яка домагається  успішного впровадження нових ідей.

         Сучасне розуміння сутності підприємництва  значною мірою розкривається  у працях теоретиків постіндустріального  суспільства, яке, на їх думку,  повинно прийти на зміну сучасному  капіталістичному. Так, американський  соціолог Вільям Ростоу зазначав, що серед чинників економічного зростання важливу роль відіграватиме схильність людей до інновацій та матеріальних удосконалень. Французький теоретик постіндустріального суспільства Раймон Арон (1905— 1983) стверджував, що притаманне такому суспільству раціоналізаторство супроводжуватиме дух науковості, прогресу, раціонального управління, економічного розвитку та демократії .

        Відомі економісти К. Макконнел і С.Брю характеризують як економічний ресурс підприємницький хист, або підприємливість, чотирма взаємопов'язаними функціями підприємця. Він, по - перше, ініціатор поєднання ресурсів землі, капіталу й праці в єдиний процес виробництва товарів і послуг; по- друге, приймає основні рішення у процесі ведення бізнесу; по-третє, новатор, особа, яка намагається запровадити на комерційній основі нові продукти, виробничі технології або форми організації бізнесу; по- четверте, ризикує, у тому числі і вкладеними коштами, своїми та своїх компаньйонів чи акціонерів.

     У сучасній економічній теорії  поширена думка, що підприємницькі  послуги є високоеластичними,  а невдачі у бізнесі пов'язані  з поганою пристосованістю до ринкових умов і нестачею економічних стимулів. Лише деякі економісти-теоретики аналізують статус підприємця глибше, трактуючи його як посередника між ринками чи «заповнювача ніш», котрий миттєво використовує нові сприятливі можливості. Тому певні аспекти підприємництва вивчаються в межах інших дисциплін — соціології, історії господарства, психології та антропології.

           Представники наук  з  управління, соціологи,   соціальні   психологи,  економісти-історики тяжіють до  більш особистого та більш  проблемного бачення підприємництва, ніж це властиве економістам-  теоретикам, розглядаючи його як  феномен, глибоко вкорінений у  суспільствах і культурах. Вони  зосереджують увагу на впливі  та взаємодії неекономічних чинників: культурних норм та вірувань, соціально-класових відносин і  колективних дій, державного втручання  й контролю, організаційних структур, солідарності і довіри, девіантної  поведінки й маргінального статусу,  мотивації досягнень.

           Сміливо можна припустити, що  найцікавіші концепції підприємництва  часто перебувають на межі  окремих дисциплін. Вдалий інтегральний  підхід втілили у присвяченій  етнічним аспектам підприємництва  праці американські соціологи Г. Олдріч і Р. Волдінджер. Вони зосереджують увагу на таких змінних, як структура ринків, доступ до власності, державна політика, групові характеристики, фактори схильності та мобілізації ресурсів. Як типи господарського середовища, котрі можуть сприяти новим підприємцям-іммігрантам, ці автори виділяють ринки в центрах міст (їх поступово звільняють великі фірми, що торгують харчовими продуктами вроздріб), ринки з низьким рівнем економії на масштабах, нестабільні і невизначені ринки та ринки екзотичних товарів.

     Доступ до власності обумовлюють  рівень міжетнічної    конкуренції 

за робочі місця й господарські підприємства, зразки виокремлення місць проживання, права успадковування та державна політика в галузі, імміграції й ринку праці. Досліджуючи групові характеристики, фактори схильності й ресурсної мобілізації, ці соціологи концентруються на селективних міграційних тенденціях, моделях поселення, рівнях культури й цілеспрямованості, етнічних, соціальних мережах та організаційних здібностях. Г. Олдріч і Р. Волдінджер намагаються брати до уваги всі змінні, які можуть суттєво впливати на формування підприємництва в етнічних громадах, але віддають перевагу структурним та інституційним (на кшталт ринкових ніш і мобілізації групових ресурсів) порівняно з культурними (на кшталт групової культурної спадщини).[4,с. 9 – 15]

      Узагальнюючи   процес  розвитку теорії підприємництва    протягом

XVII - середини XXст.,можна прийти до висновку, що вона формувалася поетапно, причому етапи не мають чітких часових обмежень і рафінових етапних ознак (рис.1.1) [ 7,с.8 – 9]

Рис.1.1. Процес розвитку теорії підприємництва протягом XVII - середини XXст. 

   Проведений  аналіз різних підходів до  розуміння    підприємництва

дозволяє  дати його визначення з урахуванням  його ролі в загальній структурі  національної економіки. Підприємницька діяльність - це самостійна, систематична, на власний ризик і під власну майнову відповідальність господарська діяльність окремих індивідів чи їх груп з виробництва та реалізації товарів та надання послуг, що здійснюється задля отримання максимального прибутку та найефективнішого вдоволення потреб національного господарства, а також з метою самовираження та підвищення суспільного статусу підприємців шляхом продукування та впровадження новаторських ідей, новітніх технологій, нової техніки та сучасних управлінських рішень в сфері управління національною економікою.

[4,с. 16]

  Специфіку становлення  сфери малого   бізнесу в   умовах   ринкової

трансформації економіки України, дослідження  регіональних аспектів розвитку та функціонування малих підприємств, регуляторного  впливу на нього державних та місцевих органів влади висвітлювали в  своїх працях вітчизняні   вчені  І. Алексєєв, В. Андрушко,   О. Бандурка,  О. Барановський,

Л.Безтелесна, Ф. Бутинець, 3. Варналій, Л. Варотіна, О. Гаврилюк, Г.Дзісь, Л.Дмитриченко, Ю. Єхануров, Я. Жаліло, 3. Залога, А. Кінах, Т. Ковальчук, Н. Кожевіна, Т. Кондратюк, О. Кужель, В. Литвин, В. Ляшенко, В. Мокряк, Ю. Макогон, І. Михасюк, О. Фінагіна, В. Хахулін, Ю. Чернецький, А. Чухно, О. Щербіна, О. Ястремський  та ін.

              Однак, незважаючи на те, що  дослідженню малого підприємництва  присвячено багато наукових праць  провідних вчених світу, на  сьогоднішній день немає єдиного  визначення, яке б повною мірою  характеризувало поняття „малий  бізнес".  
 

2. Сутність малого  підприємництва

  Сутність  малого підприємництва можна охарактеризувати, розгляда-

ючи мале підприємство з позиції типу його діяльності, що проявляє себе як:

    а) метод господарювання;

    б) вид економічної діяльності (рис.2.1.)

Рис.2.1. Структурна схема поділу малих підприємств за видами діяльності 

  в) стиль поведінки власника бізнесу;

  г) характерними рисами методу господарювання малого підприємства є висока оборотність засобів, значне зменшення у порівнянні з великими підприємствами витрат за рахунок раціональної організації та управління підприємством, скорочення управлінського персоналу, можливість поєднання передачі керівником максимуму управлінських повноважень «вниз» із підвищенням ступеня свободи дій виконавців. Рисами, що притаманні методам господарювання вітчизняних малих підприємств є також ризик господарюючого суб'єкта в процесі виробництва продукції, торгівлі, надання різноманітних послуг і виконання робіт з метою одержання прибутку, та повна економічна відповідальність за результати своєї роботи. [7,с. 13-14 ]

  д)  в основі стилю поведінки власника малого бізнесу лежить мотивація щодо одержання максимального прибутку при мінімальних витратах і досить високому рівні культури обслуговування (виробництва). Тому, характеризуючи сутність малого підприємництва з точки зору поведінки його власника можна скористатися схематичним рис.2.2.;

  Рис.2.2. Схематичне зображення впливу різних чинників на стиль поведінки власника малого підприємства 

Загальновідомо, що будь-яка діяльність людини спирається на ті чи

інші правила  поведінки, які є властивими для соціуму і які, до певної міри, розкривають сутність такої діяльності. Такі правила часто називають принципами діяльності.

За роки свого  існування українське мале підприємництво сформувало

власні принципи поведінки, які у своїй сукупності надають йому неповторних суттєвих ознак. Основними з них можна  назвати  (рис.2.3.)

Рис.2.3. Суттєві принципи поведінки малого підприємництва у системі господарського комплексу України 

1. Економічна  свобода. Принцип, що передбачає:

• будь-яку діяльність, що не заборонена законом;

• здійснення підприємницької діяльності з використанням майна та коштів юридичних осіб і громадян;
• діяльність на підставі власних бізнес-планів та формування ринку постачальників і покупців у відповідності до таких планів;
• розробку власної стратегії і тактики щодо цінової політики, яка не суперечить законодавству України;
• формування кадрового потенціалу підприємства на основі власних економічних інтересів та професіональних здібностей претендентів;
• вільний пошук та ефективне використання будь-якого ресурсного потенціалу щодо якого немає законодавчих обмежень;
• розпорядження чистим прибутком на власний розсуд;
• можливість виходу підприємства-юридичної особи на зовнішній ринок та одержання і використання ним валютної виручки.
2. Економічна зацікавленість. Принцип характеризує мале підприємництво як інституцію, що працює заради своєї матеріальної вигоди. Ніяка інша сила не в змозі примусити підприємця працювати більш ефективніше аніж його економічна зацікавленість в одержанні максимально можливої винагороди за свою працю.
3. Економічна відповідальність. Даний принцип характеризує мале підприємництво як систему з чітко вираженими причинно-наслідко- вими зв'язками, у якій причиною може бути неефективна економічна діяльність, а наслідком такої діяльності - банкрутство чи особиста економічна відповідальність перед певними органами чи акціонерами за матеріальні та моральні збитки.
4. Еквівалентність обміну. Окреслює мале підприємництво, як структуру для якої поняття еквівалентності обміну адекватне такому поняттю як економічність діяльності. Підприємництво може розвиватись лише в умовах еквівалентності обміну.
5. Порівняльні переваги. Принцип є характерним саме для малого підприємництва, яке, практично від моменту свого зародження є конкурентоздатним тільки завдяки пошуку такого виду діяльності де володіє перевагами у порівнянні з великими та середніми підприємствами. Принцип характеризує мале підприємництво, як сферу у якій прагнення виробляти і реалізувати товари з відносно меншими альтернативними витратами та використовувати порівняльні переваги є основою дієздатності і конкурентоспроможності.
6. Ризик. Підприємницький ризик є характерним практично для будь-якого господарського утворення. Проте мале підприємництво за рівнем ризику є чи не найбільш широкою сферою в українській економічній структурі, так-як поряд з ризиком втрати ресурсів чи не найбільш широкою сферою в українській економічній структурі, так-як поряд з ризиком втрати ресурсів чи не одержання доходів, які не можуть бути перекриті ніякими системами засторог порівняно р запланованим варіантом, мале підприємство завжди ризикує бути «поглинутим» більшим за розміром конкурентом.
7. Конкуренція. З точки зору конкуренції мале підприємництво необхідно класифікувати, як структуру для якої конкуренція є не тільки джерелом інновацій, але і могутнім механізмом відбору підприємців. Тому важливим принципом малого підприємництва є конкурентоспроможність його результатів - вироблених товарів чи наданих послуг.
8. Використання ринкового середовища. Мале підприємництво є структурою яка чи не найбільш чутлива щодо стану ринкового середовища. Тому принцип використання ринкового середовища допомагає малим підприємствам:
• координувати свої дії відносно цін,, якості та кількості товарів, умов угод тощо;
• оптимально розподіляти прибутки щодо товарного та виробничого секторів, сектору надання послуг, тощо;
• слідкувати за процесом алокації і при зміні попиту, своєчасно здійснювати переливання засобів виробництва в інші сфери їх застосування;
• враховувати помилки та використовувати у своїй діяльності досягнення, які підприємство здобуло на ринку за минулий період.
9. Маркетинг-принцип, створює в середовищі малого підприємництва атмосферу, що вимагає від малих підприємств в основу прийняття господарських рішень ставити вимоги ринку щодо реального попиту і потреб споживачів товарів та послуг.

  Окрім суттєвих принципів поведінки, мале підприємництво України має певні риси, які суттєво відрізняють його від підприємництва більшості зарубіжних країн (рис.2.4.).                                     [ 7, с.14 -19 ] 
 
 

Рис.2.4. Суттєві риси відмінності малого підприємництва України від підприємництва більшості зарубіжних країн . 
 
 
 

3. Сучасний стан розвитку малого підприємництва в Україні

               В демократичних країнах світу  мале  підприємництво визнається  одним з головних чинників  політичної та соціальної стабільності суспільства, а Європейська Хартія Малого Бізнесу визначає мале підприємництво як хребет економіки ЄС. В Акті малого бізнесу, який затверджено Конгресом США, визнано, шо збереження та розширення малого підприємництва становить як основу економічного благополуччя громадян країни, так і є основою національної безпеки США. Тому мале підприємництво виконує не стільки економічну функцію, скільки політико-соціальну, що й визначає увагу до сектора малого підприємництва у всьому світі. Нормативно-правове забезпечення діяльності малого підприємництва в Україні має сприяти максимальному наближенню змісту законодавчих та інших нормативно-правових актів сучасним реаліям та перспективам розвитку малого підприємництва, покращувати умови діяльності суб'єктів малого підприємництва, а також, одночасно, впливати на збільшення бюджетних доходів від їх діяльності. Тому на даний час існує необхідність чергового етапу реформування правового регулювання діяльності суб'єктів малого підприємництва в Україні.

                      Понад 2,4 млн. суб'єктів малого і середнього бізнесу зареєстровано і діють в Україні. Більш ніж 10 млн. чоловік або кожен другий працездатний громадянин працюють в малому і середньому бізнесі, а кожен четвертий є підприємцем. На цей сектор припадає доводиться 73 % всієї реалізованої продукції в економіці країни. Прогнозований обсяг реалізованих суб'єктами малого і середнього бізнесу товарів, робіт і послуг в 2008 році досягне майже 2 млрд. 125 млн. грн. Проте реальний вклад цих підприємств у ВВП — близько 12 %. У Європі цей показник вище у декілька разів: уДанії, наприклад, суб'єкти малого бізнесу щорік створюють 80 % національного продукту, в Італії — 60 %, а середній вклад таких підприємств у ВНП по всій Західній Європе — 63—67 %. Відстає Україна і за кількістю компаній — представників сектора малого і середнього бізнесу. У 2005 році на 1000 чоловік населення України припадало 11 малих і середніх підприємств. У країнах Центральної і Східної Європи — 34 підприємства на 1000 чоловік.