Параметри й індикатори аналізу ринкової інфрастуктури

Реферат

На тему: «Параметри й індикатори аналізу ринкової інфрастуктури»

Вступ

Як і всяка, об'єктивно існуюча система, ринок має власнуінфраструктурою. Термін "Інфраструктура" був вперше використаний ще упочатку нинішнього сторіччя в економічному аналізі для позначення об'єктіві споруд, що забезпечують нормальну діяльність збройних сил. У 40 --і роки на Заході під інфраструктурою стали розуміти сукупність галузей,що сприяють нормальному функціонуванню виробництва матеріальних благі послуг. В економічній літературі колишнього СРСР вивчення проблемінфраструктури почалося лише в 70-і роки. Стосовно до ринку послу,то інфраструктура-являє собою сукупність виробництв, підприємств і закладів, які включені в різні види обслуговування населення і сервісної діяльності, енергетичні, транспортні, комунікативні системи, що підтримують їх активність. У масштабі країни І. с. п. набуває складного характеру, де різні ланцюги тісно пов'язані між собою, а також з ланцюгами виробничої інфраструктури, в деяких випадках створюючи єдину інфраструктуру суспільства. Можна виділити І. с. п., яка пов'язана з життєзабезпеченням людей (задоволення матеріально-побутових потреб, будівництво і експлуатація житла, транспортне обслуговування, зв'язок, роздрібна торгівля, громадське харчування та ін.), І. соціокультурних п. (банківське обслуговування, медичні, рекреаційні послуги, соціальне забезпечення, виробництво художньо-естетичних цінностей і культурних продуктів для відпочинку і розваг тощо), а також І. сервісу, обслуговування промислових підприємств і процеси виробничого обміну (оптова торгівля, послуги охорони і консалтингові послуги, банківсько-фінансове обслуговування та ін.)

Аналіз інфрастуктури сфери послуг

Разом з ринками товарів, капіталів, робочої сили існує і взаємодіє з ними величезний ринок послуг. Сфера послуг є однією з найперспективніших галузей економіки і її частка зростає дуже швидко. У промислово розвинених країнах частка послуг у валовому внутрішньому продукті перевищує 70 %.  Наприклад, у Німеччині у сфері послуг зайнято 41 % робочої сили, а в Італії – 35% . При цьому одночасно відбувається збільшення числа зайнятих у сфері послуг.

Не дивлячись на швидкий розвиток цієї сфери і посилення її ролі в економіці, до цих пір не вироблено загальноприйняте визначення поняття „послуга”. Для розуміння суті цієї категорії необхідно чітке її визначення.

За визначенням Ф. Котлера, „послуги – це об’єкти продажу у вигляді дій, вигод або задоволень” . З даного визначення витікає, що послуги не можуть зберігатися, і клієнтові пропонується щось, що не має матеріальної форми.

Послуги, що обертаються на ринку, різноманітні і різнорідні. Через це ринок послуг розпадається на численні ринки. У послуги зазвичай включають транспорт, зв’язок, торгівлю, матеріально-технічне постачання, побутові, комунальні послуги, фінанси, науку, освіту, охорону здоров’я, культуру і мистецтво, фізкультуру, спорт, туризм та ін [46].

Загальне, що об’єднує різні види трудової діяльності по наданню послуг, – це виробництво таких споживчих вартостей, які переважно не набувають уречевленої форми [46]. Внаслідок цього ринки послуг абсолютно не схожі на інші ринки. Є дві причини такої різниці.

По-перше, послуга не існує до її надання, тобто продукт створюється в процесі надання послуги. Це робить неможливим порівняння пропозицій двох різних продавців, двох конкуруючих фірм навіть у тому випадку, коли продукти здаються ідентичними. Порівняння можливе тільки після отримання послуги, тоді як товари в матеріальній формі можна порівнювати різними способами ще до покупки. Єдине, що можна зробити на ринку послуг, – порівняти вигоди очікувані і отримані [46].

По-друге, дуже часто надання послуг вимагає спеціальних знань і майстерності, яку покупцеві важко не тільки оцінити, але часто і зрозуміти. Високий ступінь невизначеності при наданні послуг ставить клієнта у вкрай невигідне становище, може викликати відчуття образи, настороженості, підозрілості. Нерідко клієнт прагне працювати з одним і тим же продавцем – страховим агентом, туристською фірмою і так далі. Ця інерція працює на продавця, оскільки вона в даному випадку є головним чинником стабільності контрактів .

Крім того, усім послугам притаманні чотири характеристики: невідчутність, невіддільність від джерела надання, несталість якості (мінливість) та неможливість зберігання [53]. Ці характеристики відмежовують послугу від товару чи виконаної роботи. Кожна з характеристик має своє сутнісне наповнення.

1. Невідчутність: послуги невідчутні, їх не можна повністю відчути до моменту придбання. Тому покупець просто змушений довіряти словам продавця, а продавець, в свою чергу, повинен викликати довіру у покупця. Для цього продавець прагне підвищити помітність товару (малюнок, показані минулі роботи), зосередити увагу на перевагах, пов’язаних з послугою (наприклад, розповісти випускникам про переваги у працевлаштуванню після закінчення саме цього університету); придумати для послуги цікаву назву; залучити до реклами послуги когось із відомих людей.

2. Невіддільність від джерела: послугу неможливо відділити від джерела її надання. Подолання пов'язаних з цим обмежень може здійснюватись такими засобами, як умінням працювати з багатьма клієнтами,  умінням працювати швидко, збільшити кількість надавачів послуг на підприємстві.

3. Несталість якості (мінливість) – якість послуг залежить від постачальника, часу і місця надання, а також від суб’єктивного сприйняття наданої послуги її отримувачем. Для усунення впливу цих факторів для надання стабільно якісних послуг підприємство може залучати до роботи кваліфікованих фахівців, а також навчати робітників надавати послуги швидко і якісно, і наприкінці контролювати задоволення клієнтів за допомогою системи скарг і пропозицій.

4. Неможливість зберігання – послугу неможливо зберігати, що виходить з її нематеріальної природи. Також це виявляється в тому, що при наданні послуги у визначений час вона оплачується незалежно від того, чи отримав її кінцевий споживач. Оскільки послуга нематеріальна, то способом  її виміру найчастіше виступає час надання, а не кількість одиниць.

На сьогодні майже єдиним шляхом регулювання цих факторів є відкладення надання послуги при неможливості її отримання (з компенсацією затримки чи без), а також регулювання потоків споживачів послуг з метою вирівнювання кількості обслуговуваних клієнтів на одиницю часу. В пікові періоди послуги можуть надаватися спільними зусиллями (декілька підприємств сільського туризму разом приймають велику партію відпочивальників у піковий літній період).

Ці риси властиві практично всім ринкам послуг. В сукупності з особливостями самих послуг вони визначають особливий підхід до підприємницької діяльності, покликаної забезпечити задоволення попиту на послуги.

Отже, прийнявши всі ці особливості, можемо  узагальнити, що послуга – це будь-який захід або вигода, які одна сторона може запропонувати іншій і які, в основному, невідчутні й не призводять до опанування чимось [53].

Виробництво послуг може бути або не бути пов’язане з товаром у його матеріальному вигляді.

Визначившись із сутністю визначення „послуга”, необхідним є вивчення її видів. До сфери послуг входять, за Міжнародною класифікацією товарів та послуг (яка офіційно визнана в Україні) 10 видів послуг, які в свою чергу поділяються на безліч підвидів. До послуг  відносять (класи 35-45 за згаданою класифікацією):

      Реклама; менеджмент у сфері бізнесу; адміністративна діяльність у сфері бізнесу; офісна служба.

      Страхування; фінансова діяльність; кредитно-грошові операції; операції з нерухомістю.

      Будівництво; ремонт; установка устаткування.

      Телекомунікації.

      Транспортування; упаковка і зберігання товарів; організація подорожей.

      Обробка матеріалів.

      Виховання; забезпечення учбового процесу; розваги; організація спортивних і культурно-освітніх заходів.

      Наукові і технологічні послуги і наукові дослідження, що відносяться до них, і розробки; послуги з промислового аналізу і наукових досліджень; розробка і удосконалення технічного і програмного забезпечення комп'ютерів; юридична служба.

      Послуги із забезпечення харчовими продуктами і напоями; забезпечення тимчасового мешкання.

      Медичні послуги; ветеринарні послуги; послуги в галузі гігієни і косметики для людей і тварин; послуги в галузі сільського господарства, городництва і лісівництва.

      Персональні і соціальні послуги, що надаються іншими для задоволення потреб індивідуальних осіб; служби безпеки для захисту майна та індивідуальних осіб.

До послуг некомерційного характеру відносять державний сектор з його судами, біржами праці, лікарнями; військові служби і пожежна охорона; навчальні заклади, пошти, музеї. Також сюди належить і некомерційний сектор: церква, благодійні організації.

За  класифікацією, поданою Генрі Асселем, послуги поділяють на три групи :

• 1. Послуги, пов’язані з товаром;
• 2. Послуги, які базуються на використанні обладнання;
• 3. Послуги, які базуються на праці людини.

Послуги, пов’язані з товаром, виконують додаткову роль під час продажу товару. Наприклад, післяпродажне обслуговування в разі купівлі побутової техніки.

Послуги, які базуються на використанні обладнання, – це послуги, для надання яких застосовують обладнання. Якщо обладнання не автоматизоване, компанії можуть акцентувати увагу в рекламі на характеристиках людей, які займаються обслуговуванням (досвідчені пілоти, уважні телефоністки та ін.).

Послуги, які базуються на праці людини, – це послуги, які більше залежать від людського чинника, ніж від роботи обладнання. До них належать: використання некваліфікованої праці (охоронці); кваліфікованої праці (догляд за дітьми); послуги фахівців (юриста, лікаря).

Послуги, пов’язані з товаром, – найвідчутніші, а послуги, які головним чином базуються на праці людини, – найменш відчутні. Консультацію юриста не можна зіставити з фізичним об’єктом. Саме на цій ознаці всі згадані послуги можна зобразити на рисунку 1.4.

Рис 1.4. Класифікація послуг (Г. Ассель)

Більш широку класифікацію надає В.М.Щербань. Послуги кваліфікуються за наступними ознаками [131]:

1. Що є джерелом послуги – машини чи люди (пілоту машина потрібна, а консультанту – ні).

2. Потрібні чи ні, і які саме професійні знання.

3. Чи обов’язкова присутність клієнта в момент надання послуги. Якщо присутність клієнта обов’язкова, то постачальник послуги повинен враховувати його потреби, хоча б базові – фізіологічні, безпеки та інформаційні.

4. Мотивація отримувача послуг – для особистого споживання чи для отримання прибутку.

5. Мотивація постачальника послуг: комерційна або некомерційна діяльність.

6. Форма надання послуги. Обслуговування окремих осіб або послуги суспільного характеру .

Визначившись з сутністю та видами послуг, для детального та продуктивного аналізу в межах нашої праці ми повинні обрати один з видів послуг, оскільки весь спектр охопити неможливо.

На сьогодні в Україні існує багато проблем соціально-економічного характеру, зокрема одна з нагальних – розвиток сільських місцевостей. Тому як об’єкт дослідження ми обрали підприємства, які надають туристичні послуги, а саме найбільш перспективний напрямок – сільський зелений туризм.

Розглянемо більш детально поняття сільського  та зеленого туризму та перспективи їх розвитку в Україні.

Зелений туризм – це туристська діяльність на території натуральних природних ландшафтів з елементами благоустрою, де існують умови для короткочасного відпочинку (від 5-10 годин до 1-2 днів), збору ягід та грибів, відпочинку на пляжах тощо .

Розвиткові сільського туризму в Україні присвячено значну кількість досліджень і праць, серед яких виділяються праці під авторством А.Зіемеле, І.Філіппової, О.Карлберг, Н.Кульчицької, Х. Роглєва.

Історичний розвиток світового сільського туризму найбільш повно проаналізував Х.Роглєв, зав. філіалу кафедри теорії і практики туризму та готельного господарства Київського Університету туризму, економіки і права. Зокрема він зазначає, що на сьогодні єдиного поняття того, що таке сільський туризм, не існує, і пропонує до розгляду наступну класифікацію різних типів сільського туризму :

1. Сільський туризм включає подорож і транзитне переміщення через сільську місцевість на машині, велосипеді, човні, верхи, а також проживання в сільських будинках. Сільський туризм пов’язаний як з відвідуванням сільської місцевості, так і з зацікавленістю науково – дослідною діяльністю, з відвідуванням релігійних місць і центрів (цей термін найбільш популярний у Франції).

2. Аграрний туризм включає все, що пов’язане із сільськогосподарською діяльністю, з певними подіями, святами, музеями, присвяченими виробництву сільськогосподарських продуктів і з традиціями та звичаями даного регіону (цей термін більш вузький, ніж попередній, застосовується переважно в Голландії і Німеччині).

3. Фермерський туризм включає усі форми туризму, безпосередньо пов’язані з певною фермою, незалежно від проживання, відвідування ферми проїздом із зупинкою в ній на обід, деяких розваг тощо.

Рис. 1.5.  Розмежування агротуризму, сільського (зеленого) та екотуризму за об’єктами туристичного інтересу

Відмінність між цими об’єктами можна визначити, спираючись на поняття агрооселі, яке дає український економіст В.Збарський “Агрооселя – це житлове приміщення, яке знаходиться в сільській місцевості, містить не менше п’яти кімнат, пристосованих для проживання туристів і належить на правах приватної власності господарю, який займається сільськогосподарською діяльністю або зайнятий у сфері обслуговування чи соціальній сфері села” . Хоча різниця між цими трьома видами туризму є, вона досить маловідчутна в сучасній практиці надання агротуристичних послуг.

Незважаючи на те, що сільський туризм видається чимось новим, його корені можна відшукати в досить далекому минулому. З XVI і особливо з XVII ст. аристократія і буржуазія, що зароджувалася, використовували садиби, будинки і дачі у передмістях північноєвропейських міст для літнього перебування. Це явище особливо посилилося в XVIII і XIX ст. у зв’язку з промисловою революцією.

Відродження цього альтернативного виду туризму в наш час викликане наступними обставинами:

1) насиченням ринку туристських послуг стандартними, традиційними продуктами, що не вносять розмаїття у відпочинок туристів (море, гори, маршрути, пов’язані головним чином з містами);

2) закономірним наростанням екологічної, фізичної і моральної руйнації туристських зон, що знижує їхню привабливість;

3) граничним динамізмом та автоматизмом сучасного міського способу життя.

Інтерес до сільського туризму в світі повсюдний. Разом з тим, кожна країна прагне створити власну національну модель розвитку сільського туризму. Слід зазначити, що сільський туризм може розвиватися не скрізь, а лише в регіонах, не охоплених діяльністю, що забруднює оточуюче середовище. Крім того, для розвитку сільського туризму в певному регіоні необхідне поєднання трьох елементів: первинні – природні і сільськогосподарські компоненти в регіоні (ці елементи, власне, і залучають туристів, (наприклад, озера, придатні для купання); вторинні – все, що необхідно для проживання туристів у цьому регіоні (кемпінги, фермерські садиби, магазини); додаткові – все, що робить проживання туристів більш зручним і комфортним. Крім того, слід зазначити, що культурні цінності сільського середовища (побут, духовний світ, фольклор тощо) не менш за природне середовище залучають туристів. В ряді розвинутих західноєвропейських країн, таких як Франція, Великобританія, Голландія, Ірландія, Німеччина, Іспанія та ін. заняття сільським туризмом заохочується на національному рівні. В цих країнах туристські поїздки до сіл і сільської місцевості займають вже друге місце після відпочинку на морі. Сільський туризм створює нові робочі місця та приносить реальний доход регіонам, а також дозволяє знайти засоби і способи для збереження природи. В багатьох країнах розвиток цього виду туризму став головним напрямком охорони і відтворення національних сільських ландшафтів – саме таким чином вдалося зберегти чудові альпійські луги Швейцарії, млини та канали Нідерландів, старі парки і вілли Італії.

Сьогодні сільський туризм характерний для високоурбанізованих країн і розвивається внаслідок бажання людей повернутися назад до природи, а також тому, що цей вид відпочинку дає можливість багатьом людям за невисоку плату долучитися до чистої природи або пожити в сільському середовищі і відкрити нові для себе народні ремесла, цікаві місця, кухню, фольклор. До того ж, сільська місцевість задовольняє потребу у фізичному і духовному відновленні, у природних пейзажах, у чистому повітрі і романтичних емоціях. Саме це сприяє тому, що природна і сільська спадщина дедалі більше використовується для рекреації.

Криза в сільськогосподарському секторі також є однією з причин сучасного розвитку сільського туризму. Фермерство змінюється агробізнесом, а механізація і модернізація цілком змінюють картину сільської дійсності. Фактично в багатьох сільських регіонах в Європі сільське господарство перестало бути найважливішою формою використання землі і найважливішою діяльністю сільської громади [33]. Частка громад, що працюють у сільськогосподарському секторі в Греції складає 30% від їхньої загальної кількості, в Португалії – 24%, в Іспанії та Ірландії – 17%, в Італії – 12%, в Бельгії, Данії, Нідерландах і Великобританії – від 2% до 7% [63,8]. Це пояснює необхідність пошуку нових видів діяльності, які б замінили або доповнили сільськогосподарську діяльність. Пошук підходів до вирішення цієї задачі пояснює підвищене зацікавлення до сільського туризму, що за швидкого розвитку може оживити багато сільських регіонів [33]. Статистичні дослідження показують, що 35% городян в ЄС віддають перевагу відпустці в сільській місцевості . У Голландії їхня частка особливо висока – 49%. Це пояснює інтерес до наукових досліджень сільського туризму в цій країні, де він одержав назву аграрного. Аграрна політика Євросоюзу й окремих урядів спонукає фермерів до пошуку альтернативних джерел доходу [25,с.53]. Агротуризм може стати одним з найбільш прибуткових видів бізнесу. Сільський туризм – це один з важливих напрямків у політиці розвитку села, оскільки є альтернативою його індустріалізації і засобом утримання населення в слабко розвинутих у промисловому відношенні регіонах.

Х.Роглєв зазначає, що на Заході сформувалися два види зеленого туризму – „змішаний” і „чистий”. Перший спирається на фермерські господарства, що вирощують худобу і овочі та додатково приймають туристів . Це надає приблизно 25% прибутку фермерській родині. Причому велика частина цих коштів реінвестується в облаштування будинку, відновлення інтер’єру, створення умов для гостей. Власні екологічно чисті продукти фермерського господарства заощаджують гроші на їхню закупівлю і служать додатковою перевагою для екотуристів. Другий – це виключна діяльність з обслуговування туристів. Необхідною умовою для цього є розташування будинку недалеко від пожвавлених шляхів. Такі будинки виконують роль пришляхових міні-готелів. Умови в цих будинках такі ж, як у готелях: з обов'язковим сніданком, пранням і прасуванням одягу [87].

Далі  приклади розвитку сільського зеленого туризму в різних країнах світу. Дана інформація подана в таблиці  для більшої наочності .

Таблиця

Особливості розвитку сільського туризму у країнах Європи

Розвиток сільського туризму є частиною внутрішніх джерел інвестицій для розвитку сільськогосподарського виробництва і підтримки життя в сільській місцевості, оскільки дохід, що одержується від надання послуг туристам, є додатковим джерелом до основного виду діяльності, а надалі може стати й основним .

Сільський туризм – це не тільки мешкання туриста в сільському будинку, але й функціонування цілої інфраструктури сільського туризму, яка включає добре транспортне сполучення між населеними пунктами, місця проведення дозвілля, наявність служб, що надають різні послуги щодо інформації та обслуговування, маленькі ресторанчики, кафе і трактири. При цьому кожен гість, а в сільському туризмі туриста називають „гостем”, повинен постійно відчувати домашній комфорт і підвищену особисту увагу.

Для України основними видами туризму, здатними приносити виробникам послуг значний дохід і поповнювати через податки державну скарбницю, може стати транзитний і екологічний туризм. А розглядати ці види туризму у відриві від сільського туризму і, отже, від сільськогосподарського або агропромислового виробництва просто не доводиться.

Таким чином, перспективами подальшого розвитку Карпатського регіону має стати побудова відповідної туристичної інфраструктури.

Список використаної літератури

1.           Ассэль, Генри. Маркетинг: принципы и стратегия: Учебник для вузов. – М.: ИНФРА - М, 1999. – 804 c.

2.          Васильєв В. Десять років розвитку сільського зеленого туризму в Україні: проблеми та перспективи//Туризм: Теорія і практика,  2005 - №1.

3.          Ассэль, Генри. Маркетинг: принципы и стратегия: Учебник для вузов. – М.: ИНФРА - М, 1999. – 804 c.

4.          Васильєв В. Десять років розвитку сільського зеленого туризму в Україні: проблеми та перспективи//Туризм: Теорія і практика,  2005 - №1.

5.          Єрмошенко М.М., Лиходій В.Г. Маркетинг: Навчально-методичний посібник. – К.: НАУ, 2002. – 403 с.

6.          Збарський В.К. Земельні відносини – основа розвитку малих форм господарювання на селі. – К.: НАУ-ДАКККіМ, 2004. – 279 с.

7.                  Збарський В.К. Організаційно-правові основи сільського зеленого туризму. // «Бухгалтерія в с.-г.», 2008. – № 8-14 – 0,5 д.а

8.                  Щербань В.М. Маркетинг: Навчальний посібник. – К.: ЦУЛ, 2006. - 208 с.