Партесний концерт «Сначала днесь поутру рано»

==Партесний концерт «Сначала днесь поутру рано» 

Основним жанром професійної музики XVII — першої половини XVIII ст. на

Україні був партесний  концерт. Це одночастинний, досить великий  за

обсягом твір. 

Слово «концерт» (по-італійськи concerto) походить від латинського, що

означає «змагатися». Зароджується цей музичний жанр в  Італії у трьох

видах: як хоровий, оркестровий (кончерто гроссо) і сольний  твір для

одного, двох чи трьох  інструментів з оркестром. Кожний з  різновидів має

свої особливості, проте спільним для них є принцип концертування,

змагання, протиставлення, контрасту. Саме в партесному концерті епізоди,

виконувані ансамблем (трьома солістами), протиставляються епізодам, що

їх виконує хор. 

На Україні партесний  концерт з'являється наприкінці XVI ст. За більш ніж

півторастолітню історію він сформувався як жанр, досяг кульмінації свого

розвитку й у  другій половині XVIII ст. занепав. За цей  період було

написано сотні  творів. Багато з них анонімні 1. Серед  найвидатніших

композиторів—^авторів  концертів — назвемо Симеона Пекалицького, Івана

Колядчина, Шаваров-ського та Миколу Дилецького. 

За характером музики, образним змістом партесні концерти умовно можна

поділити на дві  групи: урочисті, світлі, преславні (перша) і

лірико-драматичні, скорботні (друга). 

Від творів першої групи у XVIII ст. спостерігається лінія до світських

урочистих концертів, таких як «Торжествуй, Російськая земле» і

пародійного світського концерту «Сначала днесь поутру рано». Останній

твір написано у 30—40 роках XVIII ст., перший, очевидно, дещо раніше.

Твори другої групи  стали грунтом, на якому виросли  хорові концерти М.

Березовського, А. Веделя й частково Д. Бортнянського. Діяльність цих

композиторів за часом припадає на останню третину XVIII та початок XIX

століть і є  однією з вершин вітчизняної професіональної музики. 

Для знайомства з  жанром партесного концерту зупинімося на творі «Сначала

днесь...». Тут зображено  жартівливу сценку з повсякденного  життя

студентів-бурсаків, учасників хору. Зміст концерту такий. 

Хористи скаржаться один одному, що вранці після гуляння болить голова.

Одні радять «підлікуватися»  горілкою, пропонують складчину. На це

погоджуються майже  усі, але дехто просить на зібрані  гроші купити

горіхів, яблук, ягід, пряників і, може, шклянку медку. Виникає

суперечка, яка завершується перемогою перших. «Давай, бери, покупай,—

проголошують вони,—  пиво да вино, подвеселимся, подопьем, попляшем,

поиграем, поскачем, попоем». Згодом усі в один голос  співають пісню

«Дубрава, дубрава  зеленая», близьку до народної. Твір завершується

жартівливим заключениям  — кожна хорова партія прагне «збитися з тону»,

«збочити». Все  це призводить до незвичного для тих  часів дисонансу. 

Характерною рисою  партесних концертів є їх багатоголосність

(8—12-голосся). У  творі «Сначала днесь..» кожна  хорова група — дисканти,

альти, тенори і  баси — діляться на три партії. (Зауважимо, що

виконавцями цих  творів були чоловіки й хлопчики, тобто  студенти та

учні.) 

Як уже згадувалося, концерт будується на чергуванні, змаганні хорових і

гадувалося, концерт  будується на чергуванні, змаганні хорових і

ансамблевих епізодів. У хорових побудовах переважає  гармонічний склад. У

деяких місцях для того, щоб показати суперечку  між окремими групами,

жваву сценку, застосовано  імітаційну техніку 1. Наприклад, четвертий

(22—31 такти) і п'ятий (64— 70 такти) епізоди. Монодичний склад

використано у  пісенному епізоді «Дуброва, дуброва  зеленая». Це звучання

набирає величного  характеру (90). 

В коді, що виконується  також усім хором, використано полімелодизм, тобто

кожний з голосів  має свою лінію, проте звучання позбавлене чистоти

терцової гармонії. Останній акорд має нетипову для  того часу будову:

соль—ре—ля—сі-бемоль—мі—соль—  ля—сі—до—ре (91). 

Ансамблеві епізоди  витримуються головним чином у кантовій манері: два

верхніх голоси звучать у терцію, нижній творить гармонічну основу (92). 

Нерідко бас має  також досить виразну й розвинуту  лінію. З 38-го по 63-й

такти у творі  звучать різні за складом групи  виконавців і відмінні за

характером музики ансамблеві епізоди. Отже, темброва палітра  концерту

дуже багата. Яскраві  образи тексту (наприклад: «Лучше, право,

оковиточки», «Ми  не хощем, разве медку стакан... нам  на орехи, на

яблочки, на прянички», «Ничого робят слушать») змушують композитора

шукати відповідних  виразних мелодій для кожної репліки. 

Гумористично-пародійний концерт «Сначала днесь» є визначною  пам'яткою

української хорової  культури першої половини XVIII ст. Він  підтверджує

думку про те, що партесні концерти писали не тільки на духовні, а й на

світські сюжети, що хорова музика відбивала життя народу. 
 

==Наталка Полтавка — опера М. В. Лисенка за однойменною п'єсою І. Котляревського. Хоча п'єса Котляревського приваблювала багатьох музикантів і до М. Лисенка, саме його опера

закріпилася в репертуарі оперних театрів і зайняла місце серед найпопулярніших українських опер.

Характеристика

Музика й п'єса  розкривають кращі риси українського національного характеру — шляхетність, моральну чистоту, духовну силу, мужність (Наталка, Петро). Котляревський і Лисенко показують моральну перевагу простих людей над представниками «влади» — сільськими багатіями й приказними. Думки й почуття героїв розкриваються через пісню. Вона служить і тлом, на якому розгортається дія.

В обробці народних пісень, що були закріплені сценічною традицією за п'єсою, і у створених Лисенком, розвинених аріях, увертюрі й оркестрових антрактах композитор зберігає вірність духу п'єси Котляревського. Мудра простота, ясність, гармонійна єдність всіх елементів відзначають музику Лисенко.

Постановки

Прем'єра опери  відбулася в Одеському театрі у 1889 році. Спроба перетворення цього твору у «велику оперу» з дописаною музикою В. Йориша зазнала невдачі. Театр повернувся до авторської версії Лисенка. За роки сценічного життя в «Наталці Полтавці» у різні роки виступали такі майстри сцени М. Щепкин і М. Кропивницький, П. Саксаганський, М. Заньковецка, І. Паторжинський й М. Литвиненко-Вольгемут, 3. Гайдай і О. Петрусенко.

]Сюжет

Дія відбувається в  Україні початку XIX століття.

Дія перша. На потопаючих в зеленому бур'янні берегах річки Ворскли, біля Полтави, розкинулося невелике село. Тут недавно оселилася разом із своєю матір'ю Терпилихою бідна дівчина Наталка. Поки був живий батько, сім'я не знала потреби, а тепер стало важко. Один вихід — знайти багатого нареченого. Про це мріє стара Терпилиха. Але Наталка іншої думки. Вона кохає Петра — сироту-парубка, що працював колись у Терпила батраком. Чотири роки тому батько Наталки, дізнавшись про їхню любов, вигнав Петра. Відтоді від нього жодної звісточки не отримувала Наталка, навіть не знає, чи повернеться він. Вже не один раз сваталися до неї заможні, солідні люди, а вона всім відмовляє, чекає свого Петра. На стежці, що веде до криниці, Наталку підстеріг пан возний — судовий пристав. Він зізнається в своїх почуттях до неї, обіцяє дівчині багатство. Але вона невблаганна. Засмучений возний розповідає про своє невдале сватовство приятелю — сільському виборному Макогоненко, і той охоче обіцяє влаштувати йому весілля з Наталкою.

Дія друга. Вдова «вичитує» Наталці за те, що вона не шкодує ні себе, ні мати, не прагне забезпечити їй спокійну старість і все чекає цього непутящого Петра. Приходить виборний. Він розповідає Терпилисі про домагання возного і малює картини багатого, щасливого життя. Терпилиха, ридаючи, вмовляє Наталку не пручатися, пожаліти її — стару, кволу жінку. Наталка дає згоду на шлюб з возним. Про одне тільки просить вона — не поспішати з весіллям.

Дія третя. У село приходить Петро. За роки важких батрацьких праць піднакопив він трохи грошей і ось нині поспішає до Полтави, де залишив свою Наталку. Адже вона обіцяла чекати його. Від парубка Миколи він дізнається, що Наталка тепер живе тут, в цьому селі, і що вчора її просватали за возного. Ображений легковажністю, відтак зрадою Наталки, Петро хоче тепер йти звідси, щоб не зустрітися з віроломною дівчиною. Микола умовляє його залишитися і викликає з дому Наталку. Щира радість дівчини, вискочівшої назустріч своєму коханому, змушує Петра повірити Наталці. Вона — щаслива: тепер ніяка сила у світі не приневолить її вийти за остогидлого возного. Виборний і возний намагаються загрожувати непокірливої дівчині, але глибоке відчуття молодих людей, їх рішучість відстояти своє щастя перемагають. Возному нічого іншого не залишається, як добровільно відмовитися від Наталки. Щастю закоханих немає меж. Усе село радіє разом із ними. 

Били́ни (стари́ни) — народні речитативно-мелодійні епічні пісні соціально-побутового змісту, героїко-патріотичного характеру.

Історія жанру

Билинні наспіви дуже подібні до плавної, співучої народної мови. Основа їх музичної побудови — короткі поспівки, що повторюються багато разів. Билини виконували спокійно й наспівно один або кілька співців у супроводі гуслів або інших інструментів.

Билини беруть початок  в епосі стародавньої Русі. Богатирі билинного епосу — Ілля Муромець, Добриня Микитич, Альоша Попович, Садко та інші.

Термін «билина» у 30-40-х роках XIX століття ввів російський фольклорист Іван Сахаров, запозичивши його зі «Слова о полку Ігоревім».

Найвідоміші оповідачі  билин: Трофим Рябінін, Марія Кривополєнова, Василь Щегольонок, Марфа Крюкова. В українському і білоруському фольклорі билинні сюжети зустрічаються в казках ілегендах.

[ред.]Значення

Билини вплинули на професійну музику, сприяючи розвитку в ній героїко-епічних мотивів. Сюжети та мелодії билин використовували композитори — Антон Аренський, Рейнгольд Глієр,Олександр Гречанінов, Микола Лисенко, Модест Мусоргський, Петро Ніщинський, Микола Римський-Корсаков, Борис Лятошинський, Євген Юцевич та інші. 
 

==«Радуйся, ниво неполитая» — п'ятичастинна циклічна композиція для солістів, жіночого і мішаного хору та симфонічного оркестру. За характером це піднесено-урочистий твір. Основне образне навантаження несуть масштабні перша частина і фінал. В них використано весь виконавський арсенал засобів. Середні частини — ліричні: світла за характером друга змінюється скорботно-ліричною третьою і лірико-драматичною, дійовою за змістом четвертою. Тут специфічно використано склад виконавців: квартет солістів, соло сопрано з жіночим хором, соло тенора. Перша частина кантати «Радуйся, ниво неполитая» будується на зіставленні двох інтонаційно досить близьких між собою тем. Одна з них бере свій початок від народних колядок (див. пр. 121 а), друга — від веснянок (див. пр. 1216). Теми повторюються двічі і підводять до урочистої коди (на матеріалі першої теми, див. пр. 121в). Народне начало є тільки основою тем. Лисенко не цитує їх, а переосмислює і підносить до значення великої масової сцени, надаючи музиці громадянського звучання. Особливістю формотворення є протиставлення гармонічного складу поліфонічному, тут-ті — окремим хоровим групам. Цей композиційний прийом сягає своїм корінням, як уже згадувалося, партесних концертів (121а, б, в). 
       Кожна частина твору вирішується в іншому образному і тембро-фактурному ключі. У другій, просвітлено-ліричній за характером,— мелодія віддалено нагадує пісенно-романсові фольклорні зразки. Вокальна партія сопрано соло, а згодом інших учасників квартету ллється широко, розлого. Третя частина — Andante sostenuto — лірико-зосередженого характеру. Мірно повторюване ре в басу та гармонічна напруженість вводять в основний настрій. Мелодію сопрано соло, особливо у приспіві, витримано в манері народних ліричних пісень. 
       Передостання частина — Росо moderate — схвильоване аріозо. Тут композитор дещо відходить від способу подачі музичного матеріалу, використаного раніше. У попередніх частинах застосовано пісенний принцип: оспівати подію, створити настрій, розкрити образ через використання жанрових особливостей пісні (зокрема, ліричної). В аріозо виклад є дійовішим, драматичнішим. Лисенко зосереджує увагу на багатьох образних штрихах, музика гнучкіше «реагує» на зміст поезії, окремі вислови тощо. Початок четвертої частини нагадує мову оратора. Далі в мелодії композитор прагне відбити зміни у поетичному тексті. Наприклад, на словах «хоч на годиночку спочить» здійснено відхилення в паралельний мінор, використано лагідний, заспокійливий мелодичний каданс. Багато тут звуконаслідувальних моментів, також зумовлених окремими образними штрихами словесного тексту: «мов сарна з гаю, помайнують», «прорветься слово, як вода», «прокинеться», «а озера кругом гаями поростуть» і т. п. Мелодія, а також оркестровка тонко відбивають ці нюанси: зіставлення ладотональностей (сі-бемоль мінор — ре мінор, ля мінор — ля мажор, ля мажор — до мажор), однойменних тризвуків, протиставлення пісенних інтонацій танцювальним, розповідних — ораторським тощо. Четверта частина за музичною мовою є найбагатшою. В ній відбувається повернення від лірики до динамічного розгортання подій.

кантата «Радуйся, ниво неполитая» — вагомий твір у спадщині Лисенка. Він втілює почуття радості, весняних надій, віру у світле прийдешнє. У важких тогочасних суспільних умовах ця тема була особливо актуальною і важливою. Мрія про щасливе майбутнє червоною ниткою проходить через усю творчість революціонерів-демократів — Т. Шевченка, М. Чернишевського та багатьох інших. У 80-ті роки Лисенко також приділяв цій темі велику увагу. Розглянута кантата свідчить про суспільну значущість і актуальність хорової спадщини композитора. 
 
 
 

==«Українська симфонія» Калачевського — це чотиричастинний цикл: Сонатне

алегро, Інтермеццо-скерцандо, Романс, Фінал. Склад оркестру подвійний:

флейти, гобої, кларнети, фаготи, чотири валторни, труби, литаври  і

струнний квінтет. 

Перша частина  симфонії лірична за змістом. Тут  використано дві народні пісні — «Віють вітри» і «Йшли корови із діброви». В інтродукції і

заключенні, що звучать  у помірному темпі й будуються  на мелодії першої

пісні, змальовано картину лагідного літнього вечора. Це є своєрідним

образним фоном  для розгортання ліричної оповіді. У вступі мелодія

народної пісні  стає ще спокійнішою, оскільки композитор викладає її в

розмірі 4/4

Тема побічної партії має спокійний характер. Вона є своєрідним

лірико-споглядальним  центром експозиції й усієї першої частини.

Друга частина  — Інтермеццо-скерцандо — жартівлива народна сцена. Музика

її виросла з першої фрази народної пісні «Дівка в сінях стояла». Форма

інтермеццо —  тричастинна репризна. Крайні частини  написано у фа мажорі,

середня, що будується  на цьому ж матеріалі,— у ре мінорі.

Третю частину  — Романс — витримано в лірико-епічних  тонах. Калачевський

поклав в основу теми мелодію історичної пісні «Побратався  сокіл з

сизокрилим орлом» (109). 

Сама тема звучить  могутньо, велично, її розмірений тон, досить насичена

«хорова» інструментовій, широкий пульс мелодичного дихання  створюють

епічний образ 

Фінал симфонії пронизаний стихією танцю. Він побудований на зіставленні

двох тем, в основі яких — народні танцювальні пісні  «Ой гай, гай»

«Українська симфонія»  М. Калачевського — яскраво національний і

глибоконародний твір. Використавши народні мелодії, композитор зумів

зберегти їх жанрові  особливості і створити своєрідні  народні образи.

М'яка лірика, дотепний жарт, героїко-епічна пісня і сцена  народних

веселощів — ось  стислі характеристики змісту твору. Лірико-жанрова

симфонія Калачевського  — помітне явище в українській музиці другої

половини XIX ст.