Податкова політика України. 2

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Інститут підприємництва та перспективних технологій Національного  університету «Львівська Політехніка»

 

Факультет економіки  та підприємництва

Кафедра

 

 

 

 

 

 

ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА

з дисципліни

«Фінанси»

На тему «Податкова політика України»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав:

Студент гр. ФК-34

Перевірив :

 

 

 

 

 

 

Дрогобич-2010

 

 

Податкова політика України

Головною метою формування податкової системи повинно бути поліпшення фінансового стану підприємств  усіх форм власності, особливо пріоритетних напрямів виробництва.

Регулювання нових економічних  відносин потребує гнучкої податкової політики, яка дала б змогу оптимально пов'язати інтереси держави з  інтересами товаровиробників, рядових  платників податків. При переході до ринкової економіки мають змінюватись як податкова система, так і методи розрахунків та сплати податків.

При цьому не варто  кидатися від однієї крайності до іншої. Не можна накладати податкову  систему країн з розвинутою ринковою економікою на нашу дійсність. У цьому  зв'язку необхідно проаналізувати формування доходів бюджету та запровадження нової податкової системи.

Введення нових податків, навіть державних, не стимулює діяльності підприємств жодної форми власності.

Податковий тиск веде до згортання виробництва і призводить зрештою до значного зменшення доходів бюджетів усіх рівнів. Для податкової політики нашої держави поки що характерне те, що:

по-перше, нові податки  ніде на підприємствах, у районах  або містах не апробуються;

по-друге, не відпрацьовуються ставки оподаткування, а тому Верховна Рада України змушена знову й знову змінювати їх;

по-третє, в нашу економічну систему з домінуючою державною  монополією на виробництво і предмети споживання кавалерийськими методами впроваджується податкова система  розвинутих ринкових країн. Це свідчить про спадкоємність принципів і методів управління, про примат політики нової законодавчої влади над економікою, але необхідно бачити корені суспільного розвитку «не в політиці, а в економіці та фінансах, тобто необхідна економічна політика. Тільки у цьому разі економічна політика стає двигуном прогресу, виступає одночасно формою використання об'єктивних економічних законів і формою вирішення суперечностей в економіці.

Об'єктом оподаткування  прибутковим податком для громадян, які проживають в Україні, є доходи у грошовій і натуральній формі, а для громадян, що постійно не проживають в Україні, тільки ті доходи, які одержані з джерел оподаткування України.

До загальнодержавних  доходів належать: податок на додану вартість, податок з прибутку підприємств усіх форм власності, акцизний збір, податковий податок з населення, лісний дохід, державне мито, податок з власників транспортних засобів, плата за землю, податок на доходи громадських організацій та кооперативів й інші податкові та неподаткові доходи. Місцеві податки і збори встановлюються відповідними рішеннями місцевих органів влади.

Реформування податкової політики повинно йти через структурну перебудову економіки і фінансів. Тільки на основі цього можна досягти  стабілізації і збалансованості  як торгово-платіжного балансу, так і бюджету держави.

В цьому напрямі передбачаються два шляхи. По-перше, цілеспрямована підтримка структурної перебудови найбільш важливих для функціонування економіки галузей і виробництв державними коштами, кредитами, державними гарантіями державним інвесторам.

По-друге, перебудова виробництва  відповідно до вимог ринку за рахунок  власних коштів підприємств, кредитів і позичок.

Реформування  податкової політики

Найгострішою проблемою  для економіки України є реформування існуючої податкової системи, надання їй нормальної, цивілізованої якості.

Підходи до реформування податкової системи різні.

Одні пропонують провести корекції нині діючих податків. Інші - зовсім змінити модель податків.

Проблема може вирішуватись тим чи іншим методом, але вона не дасть якісних результатів, якщо оподаткування не буде справедливим. Адже нині одні сплачують непосильні податки, інші так чи інакше ухиляються від їх сплати.

Реформування податкової політики необхідно провадити шляхом послаблення податкового тиску щодо тих, хто платить податки і інвестує кошти у виробництво.

Для цього необхідно  насамперед знизити кількість податків, тому що наше податкове законодавство  цим переобтяжене. З другого боку — необхідно полегшити податковий тиск.

Передбачається впровадити стимулюючу систему податків: при зростанні обсягів та рентабельності виробництва норматив сплати податків зменшується, що стимулює виробника до збільшення виробництва продукції.

Заслуговує на увагу  й питання прибутковості виробництва. Традиційно прибутком вважається різниця між ціною і матеріальними витратами (так званий балансовий прибуток).

Було б краще, якби прибутком вважалася та частина  коштів, яка залишається після  вирахування витрат виробництва  та витрат на впровадження новітніх технологій і обладнання, що неможливе без використання кредитів, а тому в ці витрати необхідно зараховувати відсотки за кредит та поповнення обігових коштів. Не можна забувати, що протягом десятків років не реформувались і амортизаційні відрахування на оновлення обладнання, що конче потрібно. Тому прибуток для оподаткування повинен бути "чистим", без зазначених витрат.

Метою реформування податкової політики є зміна податкової системи  для забезпечення стабілізації економіки  і насамперед матеріального виробництва, підвищення його ефективності й на цій основі забезпечення доходів державного бюджету та забезпечення соціально-культурного розвитку держави. Виходячи з цього, можна сказати, що податкова система повинна забезпечити оптимізацію розподілу і перерозподілу національного доходу.

Граничний рівень перерозподілу  валового внутрішнього продукту через  зведений бюджет України, включаючи  відрахування до пенсійного фонду, не повинен перевищувати 40-45 %, що визначається Постановою Верховної Ради України "Про основні положення податкової політики в Україні" від 04.12.96 p.

Згідно з Постановою, реформуванню підлягають правові норми, які визначають форми, методи, механізми  регулювання і встановлення величини і порядку стягнення податків, зборів, інших обов'язкових платежів у бюджети та державні цільові фонди, необхідні державі для виконання своїх функцій.

Перебудова податкової системи провадиться із врахування потреб, які забезпечили б формування місцевих бюджетів. Причому нормативи  і порядок зарахування податків та інших обов'язкових платежів до бюджетів бюджетної системи регулюються законодавством України.

Децентралізація податків й інших обов'язкових платежів провадиться із врахуванням посилення  ролі бюджетів усіх рівнів щодо реалізації радикальних реформ по стабілізації економіки.

Розроблено концепцію  розширення бази нарахування податків та зменшення розмірів ставок податків за рахунок скорочення пільг при  визначенні об'єктів оподаткування. Проведення цих заходів повинно  забезпечити справедливий підхід держави  до підприємств усіх форм власності та суб'єктів підприємницької діяльності і має спиратися на принципи податкової політики, до яких належать:

— стимулювання підприємницької  виробничої діяльності й інвестиційної  активності;

— обов'язковість;

— рівнозначність і пропорційність;

— рівність усіх суб'єктів  оподаткування та недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;

— соціальна справедливість;

— стабільність;

— економічна обґрунтованість;

— рівномірність виплати;

— компетентність;

— єдиний підхід;

— доступність.

Розглянемо суть кожного із зазначених принципів податкової політики.

Стимулювання підприємницької  виробничої діяльності й інвестиційної  активності передбачає головний напрям податкової політики — стимулювання розвитку виробництва через встановлення пільг по оподаткуванню прибутку.

Обов'язковість сплати податків визначає запровадження норм сплати податків та інших обов'язкових  платежів, визначених на основі достовірних  даних по об'єктах оподаткування  за звітний період, і встановлення відповідальності платників за порушення податкового законодавства.

Рівнозначність і пропорційність оподаткування – це стягнення  податків з юридичних осіб за визначеним нормативом від одержаного прибутку та забезпечення сплати рівних податків і обов'язкових платежів, з рівного  прибутку та пропорційно більших податків й інших обов'язкових платежів з більшого прибутку.

Рівність усіх суб'єктів  оподаткування та недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації  забезпечується єдиним підходом до суб'єктів  господарювання (фізичних та юридичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні зобов'язань по сплаті податків та інших обов'язкових платежів.

Соціальна справедливість — забезпечення соціальної підтримки  малозабезпечених верств населення  шляхом запровадження економічно обґрунтованого оподаткування, тобто встановлення неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які одержують великі та дуже великі доходи.

Стабільність — забезпечення незмінності податків та інших обов'язкових платежів і їхніх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року.

Економічне обґрунтування  передбачає встановлення податків та інших обов'язкових платежів на основі показників розвитку національної економіки  та фінансових можливостей. При цьому враховується необхідність досягнення збалансованості видатків бюджету з його доходами.

Рівномірність сплати визначається встановленням строків сплати податків та інших обов'язкових платежів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування видатків.

Компетенція — це встановлення і скасування податків та інших обов'язкових  платежів, а також пільг їхнім  платникам, яке провадиться відповідно до чинного законодавства про  оподаткування винятково Верховною Радою України, а у визначених межах — Верховною Радою Автономної Республіки Крим та місцевими органами влади.

Єдиний підхід передбачає забезпечення однакового підходу до розробки податкових законів з обов'язковим  визначенням платника податку або  обов'язкового платежу, об'єкта оподаткування, джерел сплати податків та інших обов'язкових платежів, строків і порядку сплати податків та основ для надання податкових пільг.

Доступність забезпечує відкритість норм податкового законодавства  для платників податків й інших обов'язкових платежів Названі принципи оподаткування підкреслюють значущість податків у формуванні фінансів держави і в першу чергу бюджету.

Податок — обов'язковий  платіж, який справляється до бюджету  з юридичних осіб і громадян.

Сукупність податків, зборів, інших обов'язкових платежів до бюджетів і внесків до державних цільових фондів становить систему оподаткування.

При встановленні податків або інших обов'язкових платежів повинні бути законодавче визначені  платник податку, об'єкт оподаткування, розмір ставки, податковий період та строк сплати податку.

Платник податку —  це юридична або фізична особа, на яку, згідно з чинним законодавством, покладено зобов'язання сплачувати податки та інші обов'язкові платежі.

Об'єктом оподаткування  є те, що обкладається податком. Такими є прибуток, майно, додана вартість товарів (робіт, послуг), спеціальне використання природних ресурсів, заробітна плата, доходи громадян та інші об'єкти, визначені законодавчими актами України.

Ставки податків та інших  обов'язкових платежів встановлюються Верховною Радою України і не можуть змінюватися впродовж бюджетного року.

Види податків, які  справляють в Україні, встановлюються законами і поділяються, як уже зазначалося, на загальнодержавні податки та інші обов'язкові платежі й на місцеві податки, збори й інші обов'язкові платежі.

Нерівномірний розподіл грошових надходжень між бюджетами  різних рівнів зумовлений відсутністю  стабільних нормативів відрахувань.

У більшості країн  світу нагромаджено великий досвід вирівнювання місцевих бюджетів за допомогою дотацій і субсидій, які передаються з державного місцевим бюджетам: у США вони становлять — 20, у Франції — 15, Німеччині — 24 % всіх надходжень місцевих бюджетів, при цьому у них чітко визначена самостійність бюджетів. Особливістю є й те, що в усіх названих країнах запроваджений податок на нерухоме майно (нерухомість).

За своїм економічним  змістом податок на нерухомість  є формою розподілу та перерозподілу  національного доходу й використовується як додаткове джерело збалансування  доходів та витрат зведеного (консолідованого) бюджету.

Запровадження податку  на нерухомість чітко копіює систему  оподаткування тих країн світу, які є економічно розвинутими, а  тому введення податку на нерухоме майно в нашій країні більш  доцільно було б провадити за умов стабілізації економіки та її поступального розвитку.

Податок на нерухомість  є загальнодержавним податком, бо це сума нарахованих податків на землю, будівлі й споруди.

Враховуючи новизну податку  на нерухомість, ми визначимо терміни, які вживаються при нарахуванні цього податку:

Нерухомість — це земля і постійно розташовані на ній будівлі та споруди.

Земля — верхній шар землі (за винятком корисних копалин, що знаходяться  під землею і мають вартість), включаючи будь-які його капітальні поліпшення (іригація, дренаж, профілювання), дороги й інші подібні об'єкти інфраструктури, крім капітальних будівель і споруд.

Будівлі — жилі будинки або їхні частини (квартири), садові будинки, дачі, гаражі, а також постійно розташовані  будівлі, які використовуються у  інших, ніж підприємницькі, цілях. Квартира — частина жилого будинку, призначена для мешкання або самотньої особи, або однієї або кількох сімей, має обладнані житлові та допоміжні приміщення і окремий вихід на сходові марші, в галерею, коридор, на дворовий балкон чи вулицю.

Споруди — об'єкти, що підпадають під  визначення першої групи основних фондів, згідно із Законом України "Про  оподаткування прибутку підприємств", за винятком будівель.

У разі, коли об'єкт, який належить до основних фондів першої групи, використовується водночас як споруда й будівля, платник податку вправі звернутися до органу державної податкової адміністрації із заявою про розмежування напрямів використання такого об'єкта з метою визначення податкових баз і строків оподаткування. Орган державної податкової адміністрації приймає відповідне рішення у місячний термін від дня звернення платника податку. Якщо таке розмежування не здійснене з вини платника податку, відповідний об’єкт вважається будівлею.

Постійно розташованими вважаються капітальні будівлі або споруди, які конструктивно чи технологічно пов'язані із землею, на якій вони розташовані, і які не можуть бути переміщені на інше місце без зміни своїх якісних чи інших характеристик.

Основне місце постійного проживання — жилий будинок або квартира, що використовується фізичною особою як постійне місце проживання чи визначається як таке відповідно до Закону України "Про податок на доходи фізичних осіб".

Глава сім’ї — фізична  особа, уповноважена членами її сім'ї  вести облік та звітність сплати податку. Главою сім'ї вважається також самотня фізична особа, опікун чи піклувальник фізичної особи, а також адвокат, уповноважений фізичною особою представляти її інтереси.

Потребують розгляду податки, які в сумі складають  податок на нерухомість.

Податок на будівлі 

Об'єктом оподаткування  є будівлі, окрім будівель, що перебувають  у власності:

— держави або територіальної громади;

— релігійних організацій, навіть за умови їх використання як місця проживання служителя культу та для ведення ним допоміжного господарства;

— установ і організацій  іноземних держав, які користуються дипломатичним імунітетом та привілеями згідно з міжнародними договорами України  або її законами.

Не можуть бути об'єктом  оподаткування будівлі, що перебувають у зонах відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, визначених Законом

України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи", та багатоквартирний житловий фонд, що перебуває на балансі юридичних осіб. Не оподатковуються також будівлі, які не введено в експлуатацію.

Будівлі оподатковуються  за ставкою, що встановлюється законом  про державний бюджет на черговий податковий рік, у розмірах не нижче  одного та не вище трьох відсотків  до бази оподаткування.

Кабінет Міністрів України  подає на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо розміру  ставки податку на черговий податковий рік разом з розрахунками до проекту  закону про Державний бюджет. Ставка податку не може змінюватися впродовж одного бюджетного року.

База оподаткування  будівлі обчислюється шляхом множення одиниці її вимірювання на середню  поточну її вартість, визначену на 1 січня податкового року. Така база розраховується по кожній будівлі, що має окремий реєстраційний номер  в органі державної податкової адміністрації. Порядок реєстрації будівель встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Для оцінки середньої  поточної вартості будівлі використовується метод аналогій, за яким:

середня поточна вартість одиниці виміру будівлі встановлюється на підставі оцінки середньої вартості одиниці виміру будівлі, аналогічної оподатковуваній, залежно від матеріалу стін, розташування та призначення такої будівлі;

середня вартість будівництва  одиниці виміру нової будівлі  розраховується шляхом ділення загальної вартості такої будівлі на її загальну одиницю виміру.

Середня вартість одиниці  виміру будівель, збудованих з аналогічних  матеріалів та для аналогічного призначення, є єдиною в межах України.

У межах пунктів з  населенням понад 100 тис. чоловік територіальна громада може встановлювати окремі зони залежно від віддаленості від офіційного та (або) історичного центру такого населеного пункту й встановлювати підвищені коефіцієнти для таких зон, але не вище двократного підвищення щодо середньої поточної вартості одиниці виміру.

Розмір середньої вартості одиниці виміру будівлі, залежно  від матеріалу стін та її розташування, визначається та оприлюднюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів  України.

Перегляд розміру середньої  вартості одиниці виміру будівлі повинен здійснюватися не рідше одного разу на 5 років, але не частіше одного разу на 3 роки. Порядок здійснення оцінки середньої вартості одиниці виміру будівель встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Розмір середньої поточної вартості будівлі не може змінюватися протягом одного бюджетного року.

Податок на споруди. Податок  на споруди раціоналізує витрати  власника (користувача) споруди та спрощує  механізм перерозподілу власності  між юридичними або фізичними  особами.

Об'єктом оподаткування  є споруда. Не є об'єктом оподаткування споруди, що перебувають у власності:

а) держави або територіальної громади, включаючи пам'ятки культури й архітектури, що охороняються державою, крім випадків, коли такі споруди закріплено за підприємствами на праві повного  господарського відання або передано в оренду (спільну діяльність, інші види використання) іншим особам (крім державного або комунального майна, що передається в оперативне управління бюджетним установам та організаціям);

б) неприбуткових організацій, в тому числі релігійних, за умови їх використання для ведення неприбуткової діяльності, зокрема релігійної;

в) у власності установ  і організацій іноземних держав, які користуються дипломатичним  імунітетом та привілеями згідно з  міжнародними договорами України.

Не можуть бути об'єктом оподаткування також споруди, які використовуються:

а) для будь-яких цілей, за умови, що такі споруди розташовані  у зонах відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, визначених законом України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи";

б) як об'єкти природоохоронного  призначення, у тому числі об'єкти з утилізації виробничих відходів юридичних  осіб та життєдіяльності фізичних осіб;

в) пенітенціарними закладами  та їхніми підприємствами відповідно до встановлених законодавством цілей;

г) для потреб дитячих  дошкільних закладів, закладів середньої  професійної освіти й підвищення кваліфікації працівників, безоплатних  пунктів медичного обстеження, профілактики та допомоги працівникам (медпункти);

як безоплатні спортивні  зали і майданчики для фізичного  оздоровлення та психологічного відтворення  працівників (крім будинків відпочинку, туристичних баз і т. п. установ), а також об'єкти житлово-комунального господарства, що перебувають на балансі й утримуються за рахунок такого платника податку.

Не оподатковуються  споруди, виробництво (будівництво) яких не завершено, а також споруди, законсервовані за рішенням Кабінету Міністрів України  або за рішенням власника споруди  у встановленому порядку.

Порядок визначення дати початку експлуатації споруд встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Шляхи сполучення та передавальні пристрої підлягають оподаткуванню  за переліком, що встановлюється Кабінетом  Міністрів України.

Споруди оподатковуються за ставкою, яка визначається законом про державний бюджет на черговий податковий рік, у розмірах не нижче одного й не вище трьох відсотків до бази оподаткування.

Ставка податку не може змінюватися протягом одного бюджетного року.

Базою оподаткування споруди є сукупна балансова вартість споруд, що перебувають у власності (користуванні) платника податку.

Балансова вартість споруди  визначається у порядку, встановленому  Законом України "Про оподаткування  прибутку підприємства".

Сума амортизаційних відрахувань, нарахована протягом строку використання споруди, не може перевищувати 50 % її первісної балансової вартості.

Під терміном "первісна балансова вартість" розуміється  сума витрат платника податку на придбання  або будівництво споруди, відображена  в обліку платника податку, із врахуванням індексацій вартості основних фондів, проведеної згідно з законодавством.

База оподаткування  споруди, що перебуває у власності  фізичної особи, незалежно від того, є вона суб'єктом підприємницької  діяльності чи ні, встановлюється:

на підставі здійснюваного  фізичною особою обліку витрат, пов'язаних з придбанням, будівництвом та поліпшеннями такої споруди;

за відсутності такого обліку — шляхом застосування цін  на аналогічні споруди (їх балансової вартості), що перебувають у власності юридичних осіб, або шляхом обчислення балансової вартості за встановленою процедурою, для визначення поточної вартості одиниці виміру будівлі. При цьому база оподаткування споруди нараховується органом податкового контролю, який встановлює розмір податкових зобов'язань фізичної особи.

Платниками податку  на нерухомість є власники нерухомості  або особи, уповноважені власниками сплачувати податок.

У разі, коли нерухомість  перебуває у спільній власності  членів сім'ї, платником податку  є глава сім'ї.

У разі, коли платника податку не виявлено, органи місцевого самоврядування за поданням державних податкових адміністрацій у місячний строк встановлюють власника зазначеної нерухомості або визначають уповноважену особу, яка має право розпоряджатися зазначеною нерухомістю.

Соціальні пільги для  фізичних осіб

База оподаткування  поточного року тієї будівлі, яка  використовується главою сім'ї та членами  його сім'ї як основне місце проживання, зменшується на суму, яка визначається відповідно до неоподатковуваних норм — 21 квадратного метра загальної площі такої будівлі на кожного члена сім'ї плюс 10 квадратних метрів на сім'ю.

База оподаткування  будівлі, яка використовується главою сім'ї як садовий будинок, зменшується  на суму неоподатковуваної норми  — 60 квадратних метрів загальної площі.

Зазначене зменшення  застосовується один раз щодо однієї будівлі, незалежно від кількості  будівель, що знаходяться у власності  глави сім'ї або членів цієї сім'ї, а також стосовно садового будинку.

В індивідуальних будинках, розташованих на території громад з населенням менш як 10 тис. постійних жителів, база оподаткування поточного року будівлі, яка використовується главою сім'ї та членами його сім'ї як основне місце проживання, зменшується на суму, розраховану, виходячи із 30 квадратних метрів загальної площі такої будівлі на кожного члена сім'ї плюс 10 квадратних метрів на сім'ю.

Зазначене зменшення  застосовується один раз щодо однієї будівлі, незалежно від кількості  будівель, які є у власності  глави сім'ї. При цьому зменшення  податку не застосовується.

Для самотніх непрацездатних громадян, що проживають у населених  пунктах чисельністю менше 10 тис. чоловік і отримують житлові  субсидії, база оподаткування додатково  зменшується на 30 квадратних метрів.

Не включаються до бази оподаткування нежилі приміщення на території присадибної ділянки, на якій збудовано індивідуальний будинок — місце постійного проживання фізичної особи, — розташований на території громад з населенням менш як 10 тис. постійних жителів, у разі, коли такі нежилі приміщення використовуються для утримання свійських тварин і птахів, зберігання садового та іншого господарського інвентаря, для погребів (льохів), інших особистих та сімейних цілей, не пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності.