Поезія і музика

                                   Міністерство освіти і науки України

 

 

 

 

 

Реферат

На тему:

 

« Поезія і музика»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                           Зміст

Вступ..............................................................................................3

Розділ 1. Поезія і музика..............................................................4

1.1. Роль слуху у поезії..............................................................................................4

Розділ 2. Музика у творчості українських поетів......................7

2.1. Музика у поезії Тараса  Шевченка......................................................................7

2.2. Злиття поезії та музики у літературній творчості Лесі Українки...................9

2.3. Музика і поезія  Павла Тичини..........................................................................11

2.4. Поєднання поезії та музики у творах Ліни Костенко.....................................12

Висновки.......................................................................................14

Список використаних джерел.....................................................15

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                        Вступ

 

   Однією з характерних рис українського народу є музикальність. Багато видатних представників нашої літератури були наділені неабиякими музичними здібностями, любили пісню, складали музичні твори, співали, грали на музичних інструментах.

  Музика (від грец. μουσική — мистецтво муз) — мистецтво організації музичних звуків у часовому (ритм), звуковисотному, тембральному та інших відношеннях

   Поезія (грец. poiesis — творчість від poieo — роблю, творю) — художньо-образна словесна творчість. 
     Кожний вид мистецтва прекрасний по-своєму, а ось поєднання їх здатне глибоко вражати нашу душу, викликати бурю емоцій. Поезія і музика завжди йшли поруч. Це дві галузі культурного життя народу, між якими існує особливо тісний взаємозв’язок.   

   Поєднання цих мистецтв можна побачити у творах багатьох поетів, які за допомогою музичних образів описували різні звуки, голоси, шуми і навіть тишу. Такі описи вражають своєю надзвичайністю та цікавістю, адже скільки емоцій викликають вони.

   На мою думку,  поезія і музика  - це два дуже гарні та взаємодоповнюючі види мистецтва, які завжди йдуть поруч і вражають усіх своєю красою та неповторністю.

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Поезія і музика

 

1.1. Роль слуху у поезії

  Роль слуху в  нашому житті безмірно велика. Світ тонів, гуків, шелестів, тиші – безмежний. Він дає звірам і людям першу можливість порозумітися, передавати враження і бажання. У людей на його основі вироблялася мова. Надзвичайно велику роль грає слух і у поезії,адже поетові дуже часто доводиться апелювати до нього. Тим більше, поезія загалом була призначена для ньго, адже була піснею, оповіданням, грою.

  На тій самій основі розвилася ще одна артистична діяльність людського духу – музика. Які ж взаємини добачаємо між цими двома творчостями? У чому вони сходяться, чим різняться одна від одної?

   Початок музики і поезії був спільним. Також варто зазначити, що цей початок значно старший від появи людини на землі, бо вже у звірячому світі ми знаходимо і початки мови як способу порозуміння між собою. У давніх людей поезія і музика довго йшли пліч-о-пліч, поезія була піснею, переходила з уст в уста не тільки в певній ритмічній, але також  в певній, невідлучній від ритму, музикальній формі. Розділ поезії і  музикою відбувався звільна , в міру того, як людина винаходила різні музичні інструменти, що дозволяли репродукувати і продукувати тони і мелодії механічним способом, незалежно від людського голосу.

   Та на тому  спільному походженні майже і  закінчується спільність між  поезією і музикою. Нині поезія  доходить до нашої свідомості  тільки у виїмкових випадках  через слух – на концертах і т.п. Переважно ми читаємо поетичні твори , приймаємо їх за допомогою зору.

   Коли музика  апелює тільки до нашого слуху, самими слуховими враженнями силкується розворушити нашу уяву і наше чуття, то поезія властивими їй способами торкає всі наші почуття. Коли музика б’є переважно на наш настрій, може викликати веселість, бадьорість, сум, тугу, пригновлення, отже,переважно грає,  так сказати, на нижніх регістрах нашого душевного інструмента, там, де свідоме межує з несвідомим, то поезія порушується переважно на горішніх регістрах, де чуття межує з рефлексією, з думкою і абстракцією і не раз помітно переходить в домену чисто інтелектуальної праці.

   Властивою доменою музики є глибокі та неясні зворушення, доменою поезії є більш активний стан душі, воля, афекти, - звісно, не виключаючи й моментальних настроїв. Деякі слухові явища з натури своєї недоступні для музикальногоуявлення, наприклад, враження тиші. Музика може користуватися ним тільки в дуже обмеженій мірі у фоммі пауз, тобто моментальних контрастів, а поезія може репродукувати в нашій душі і це вираження в довільній довготі і силі.

    Музика має  кілька категорій способів , якими  передає свій настрій нашій  душі. Найприроднішою її доменою  є репродукування звукових явищ  природи : бурі , шуму, дощу, води або листя, криків різних живих створінь. Друга домена музики, безмірно старша від першої, це символічна музика, музика людського чуття і людських настроїв. Музика, крім слів, послуговується здавна двома головними, чисто музичними способами : темпом і мелодією.

  Поезія має дуже  мало чисто музичних засобів,  зате вона вища від музики  тим, що за допомогою мови  може панувати над цілим запасом  образів, що викликають безмірно  більшу кількість і різнорідність  зворушень, ніж музика.

    Різниця поезією та музикою є і обсягу обох родів артистичної творчості і в методі поступування. Бо коли музика може малювати тільки конкретні звукові явища (шум бурі, свист вітру, рев води, голоси звірів) і тільки посередньо різні стани душі : поважний настрій, жаль, благання, гнів, радість, а недоступне для неї є ціле царство думок і рефлексії, абстрактів, крайобразів, руху, то для поезії не тільки доступні всі ті явища, які доступні й для музики, але й і ті, що недоступні для неї. Та тільки музика малює все те тонами, котрих різнородність є дуже обмежена, але які вона вживає, як до потреби, поодиноко або иеншими чи більшими гармонійними в’язками (акордами), викликаючи тим способом в нашій душі такі ефекти, яких не може викликати говорене слово. З цього погляду поезію можна прирівняти до барвистої, але поодинокої нитки, а музику до штучної тканини. Поезія може в одному моменті давати тільки одне враження і з самої своєї природи не може чергування цих вражень робити скорішим, ніж  це дозволяють органи мови. Натомість музика може давати нам рівночасно величезну кількість вражень і може змінювати їх набагато швидше.Отже, враження, яке робить для нас музика, є не тільки більше безпосереднє, але й бемірно багатше, інтенсивніше і сильніше, ніж враження поезії.

    Поезія, промовляючи до самого чуття та інтелекту, розворушує всі наші вищі духовні сили, викликає образи безмірно виразніші, яркіші і лишає тривкіші сліди в душі , ніж музика.

  

 

   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Музика у творчості українських поетів

 

2.1. Музика у  поезії Тараса Шевченка

   Тарас Шеченко надзвичайно гарно та вміло поєднує у своїх творах поезію та музику. 

  Перейдімо до прикладів.  Вони покажуть нам, як поводиться  поет зі слуховими враженнями, і, може,  дозволять повести  розпізнавання кордонів між поезією  і музикою на ще декілька кроків далі. Візьмемо перший вступ Шевченкової «Причинної», а власне, ті рядки, де поет малює словами різноманітні  гуки, з яких складається буря :

                              Реве та стогне Дніпр широкий,

                              Сердитий вітер завива...

 

                              Ще треті півні не співали,

                              Ніхто ніде не гомонів,

                              Сичі в гаю перекликались

                              Та ясень раз у раз скрипів.

 

  В першій та останній парі рядків зібрано кілька сильних слухових образів – рев великої ріки, свист і виття вітру, крик сичів, скрип дерева – це ефекти чисто музикальні, доступні  для музикального трактування. Але середня пара рядків? Там також є слова, що апелюють до нашої слхової пам’яті : півні співають, люди гоманять.

   Це дуже цікавий  приклад, коли поет за допомогою  таких слів викликає у нашій  уяві зовсім інший, не слуховий, хоч первісно на підставі слуху  вкріплений  в душі образ –  часу, пори, коли відбувається подія балади. Правда, він міг би зробити це коротше, сказати : північ, та й годі, але він волів покласти тут золото поезії, обійти абстракт, репродукувати його образами. Для музики така процедура зовсім недоступна.

     У тій  самій баладі маємо далі знов цілий ряд слухових образів, котрими поет характеризує український ранок :

                                   Защебетав жайворонок,

                                   Угору летючи;

                                   Закувала зозуленька,

                                   На дубу сидючи.

                                   Защебетав соловейко.

                                   Пішла луна гаєм.

                                    .  .   .   .   .   .   .   .   .

                                   Пішов шелест по дброві,

                                   Шепчуть густі лози...

  Тут менш цікавий  контраст між тими тонами, які  тепер викликає поет в нашій  душі, і тими, які викликав з  початку твору; цей контраст  зовсім натуральний, і його  можна ще значно зміцнити; порівняти, наприклад, цей опис ранку з з тим , який є в Квітчиній «Марусі», де, характиризуючи спів соловейка, приведено цілий словник ономатопоетичних слів, значить поет наробиб багато шуму, тріскоту, ляскоту, але забув про насважливіше – про чуття і настрій душі, для котрого вистачить одного слова, та, як у Шевченка, але для котрого цілий словник має таке значення. Найцікавішим у цих рядках є те, що поет, зовсім аналогічно до опису бурливої ночі, і тут до змалювання погідного, тихого ранку бере переважно слухові,музикальні образи. Шевченко не раз описував ранок в українськім селі, але ніде в такій мірі не послуговувався музикальними мотивами, як, власне, тут. Видно, що ціла балада вилилася у Шевченка з одного імпульсу, з одного сильного душевного настрою. Слухова пам’ять, розворушена сильними враженнями, зібраними в першому вступі, тепер силою природної, але несвідомої реакції піддала контрастові, немов сумплементарні, але також переважно музичні, образи для змалювання ранку.

   Такими слуховими,  музичними образами оперує Шевченко  залюбки в одній з найкращих  своїх поем – у «Гамалії»,  що вся є немов дзвінким  погуком 

козацького геройства, відваги та енергії. Тут чуємо  козацьке прохання до вітру, щоб «заглушив кайдани», до моря, щоб «заграло під байдаками»; тут бідні невольники бажають перед смертю «почути козацьку славу», тут козацькі сльзи «домовляють тугу»; рев Дніпра дуже пластично змальовано словами :

                             Зареготався дід наш дужий,

                              Аж піна з уса потекла.

Тут «море вітер чує», «Босфор клекотить, неначе скажений, то стогне, то виє». Козацький напад  змальовано коротко,але сильно:

                              Реве гарматами Скутара,

                              Ревуть, лютують вороги...

                              Реве, лютує Візантія...

  Також надзвичайно  цікаво малює Шевченко тишу  киргизьких степів:

Не говорить,

Мовчить і гнеться, мов  жива,

В степу пожовклая  трава;

Не хоче правдоньки сказать,

А більше ні в кого спитать.

  Поет навмисно  вкладає в ту траву привид  життя, підсовує нам враження, що вона не хоче говорити.

 2.2. Злиття поезії та музики у літературній творчості Лесі Українки  
     Особливе місце посідала музика в житті Лесі Українки. Її зв'язки з музичним мистецтвом були постійними й різноманітними.    Через усе літературне життя цієї поетеси поезія й музика пройшли пліч-о-пліч, увиразнюючи одна одну, надаючи неперевершеної художньої сили її творам.

   Музика завжди викликала в душі Лесі цілу гаму почуттів. Вона чула мелодії скрізь: у леготі весняної ночі, у шумі морських хвиль, у шелестінні трав, у буянні лісової стихії...

     Пісня, музика, мелодія - ці образи в поезіях Лесі Українки часто набувають символічного значення, втілюючи в собі високе прагнення авторки до краси, духовності, оптимізму:

На шлях я вийшла ранньою весною  
        І тихий спів несмілий заспівала...  
       Бажаю так скінчити я свій шлях,  
       Як починала: з співом на устах!

   Герої її творів кохаються в музиці: пробуджена грою на сопілці, розкриває перед нами красу своєї душі лісова русалка Мавка; акомпануючи собі на мандоліні, «примовляє пісні чудові» поет із «Давньої казки»; співає колискову ненька своєму немовляті.У циклі віршів «Мелодії» Леся написала:

                                 Хотіла б я піснею стати  
                                           У їдою хвилину ясну,  
                                            Щоб вільно по світі літати,  
                                            Щоб вітер розносив луну.  
      Так і сталося. Поетичне слово безсмертної Лесі лунає по світу стоголосою піснею, бо саме музика була невід'ємною частиною її духовного життя.

    Ліричний цикл  «Сім струн»відкриває першу збірку Лесі Українки «На крилах пісень». Уже у назві книжки піднесено пісню - чарівне злиття слова з музикою. «Сім струн» - це сім віршів, у заголовку кожного - нота, повторена першим складом тексту. Жанри більшості творів пісенні: гімн, пісня, колискова, рондо, ноктюрн. Тільки вірш «Fa» написаний у чисто літературній формі сонета. Завершуючи твір «Si», авторка визначає як Settina, підкреслюючи особливу роль семирядкової строфи, яка символізує сім нот у музиці, сім віршів у циклі, сімструн, що їх героїня торкає на кобзі. Українська народна пісня впливає на поетику віршів.

   Пісня є одним з центральних художніх образів циклу: у вірші «Do» вона патріотично-урочиста, у «Re» - вільна, у «Mi» - ніжна материнська, у «Fa» - чарівна, химерна, у «Sol» - соловейкова, весняна, у «La» - лагідна, тривожна. Музика не тільки підноситься, а й буквально лунає завдяки багатому художньому звукопису: алітерація, асонанси поєднуються з точними глибокими прикінцевими і внутрішніми римами. Стилістичні фігури-паралелізм, послідовно дотримані віршові розміри - ямб, дактиль, амфібрахій, анапест - створюють ритмічну та вишукану мелодію циклу «Сім струн».

 

2.3. Музика і поезія Павла Тичини

   Павло Тичина  – один з найталановитіших  українських письменників. 
Його талант, в якому геніально поєднані абсолютний музикальний слух, здатність до синестезично-асоціативного сприйняття дійсності і найтонше відчуття слова - явище рідкісне. Підхід автора «Сонячних кларнетів» до музики - це підхід професіонала, який віддав музиці багато років життя. В ранньому дитинстві він був постійним учасником монастирського хору, в молодості - керівником і диригентом одного з кращих хорів Києва. П.Тичина грав на багатьох музичних інструментах, сам складав музику. Звідси, очевидно, і походило бажання ввести в поетичний тект музику, бажання, яке призвело до справжнього мистецького успіху.

  Багато дослідників відзначають надзвичайну музичність «Сонячних кларнетів» як найхарактернішу особливість цієї збірки.

   Аналізуючи механізм спрйняття музичних тропів «Сонячних кларнетів», можна помітити, що центральним, найактивнішим подразником, який формує музичний напрямок розвитку асоціацій, є слово, що означає певне музичне чи звукове поняття, - арфа, кларнет, звук, дзвін, музика, мелодія, струна, скрипка, бандура, пісня, гімн, дует, орган, флейта, наприклад:

Горять світи, біжать світи 
Музичною рікою. 
Горить - тремтить ріка,  
як музика. 
………………………………. 
Арфами, арфами - 
Золотими, голосними обізвалися гаї…

   Кожне виділене слово є ключовим при сприйнятті фрази - без нього вона не зрозуміла. І тому текстові фрагменти, в яких смислова вага сконцетрована на словах, що позначають музично-звукові поняття, випромінюють складний комплекс асоціацій, серед яких домінуючими є музикальні. 
Поет широко користувався методом передати словом своє синестезичне сприйняття звуку. В цьому була певна художня доцільність: він знайшов лаконічний і місткий спосіб характеризувати звук. «Сонячні кларнети», «арфами, арфами золотими», «в чорному акорді», «синє брязкання кадил», «зелений гімн» - характер усіх цих тропів є виразно синтезичним. 
Досить часто П. Тичина оживлює звуки, надає їм виразної емоційної характеристики:

Лиш від осель пливуть тужні, обнявшись 
дзвони …

2.4. Поєднання поезії та музики у творах Ліни Костенко

 

   Ліна Костенко – це надзвичайно талановита письменниця . ЇЇ перу належить безліч чудових віршів, поем та романів, якими ще дуже багато років захоплюватимуться читачі.

   У творчості  Ліни Костенко можна простежити  взаємозв’язок поезії і музики. От, наприклад, вірш «Я хочу на озеро Світязь» :

— Я Світязь, я Світязь, я Світязь!  
Невже ти не чуєш мене?!  
І голосом дивним, похмурим,  
як давній надтріснутий дзвін:  
— Батурин, Батурин, Батурин! —  
лунає мені навздогін.

   Тут за допомогою поетичного слова передається крик стоголосого озера , голос якого вона порівнює зі звучанням давнього надтріснутого дзвону. Таке чудове порівняння дає нам змогу більш точно уявити собі цей звук.

   Ще можна навести багато чудових прикладів поезії, у якій присутні  елементи музики:

                                     Я вранці голос горлиці люблю.  
                                   Скрипучі гальма першого трамваю  
                                     я забуваю, зовсім забуваю.

                                    .........................................

                                            

                                     Спинюся я

                                      і довго буду слухать, 
                                      як бродить серпень по землі моїй. 
                                      Ще над Дніпром клубочиться задуха, 
                                     і пахне степом сизий деревій. 
                                       ....................................

                                    Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить.  
                                    Бляшаний звук води, веселих крапель кроки.

             В останній поезії надзвичайно  гарно описано шум дощу, звук краплинок, які розбиваються об землю. Всі ці музичні образи справляють на читача неабияке враження.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                      Висновки

  Поезія і музика – це два надзвичайно дивовижних види мистецтва,початок яких був спільним. Раніше, коли поезія існувала у формі пісні, а музичні інструменти були ще примітивними, слухові враження, що їх викликала музика, і слухові враження, що їх викликала поезія, були подібними. Але після відділення поезії від музики, люди стали сприймати поезію переважно за допомогою зору, тобто не слухати, а читати. Якщо музика, впливаючи тільки на слух, може викликати в людини глибокі та неясні зворушення на межі свідомості і підсвідомості такі як веселість, бадьорість, сум, тугу, то поезія впливає переважно на верхню свідомість. «Враження, яке робить на нас музика безмірно багатше, інтенсивніше і сильніше, ніж враження поезії. Але, з другого боку воно більше загальне, обхапує всю нашу істоту, але не торкає спеціально ніякої духовної струни». На відміну від музики, сила впливу поезії значно слабша у кожному поодинокому моменті, але через те, що поезія має більш витончені інструменти впливу, то вона може в результаті розворушити всі наші вищі духовні сили, включаючи інтелект, викликати більш виразні, яскраві і тривкіші образи. Тобто, головна відмінність між музикою і поезією це те, що поезія не втихомирює, а розбурхує наші вищі духовні функції. Ще одна важлива відмінність полягає у тому, що тоді, коли музика апелює тільки до слуху, поезія у потрібний момент може перейти від слухових образів до зорових, а від зорових до дотикових і так далі у довільному порядку. Отже, поезія тим вища від музики, що засобами мови може впливати на всі п'ять органів чуття людини.

 

 

 

 

                      Список використаних джерел

 

1. Франко І.Я. «Із секретів поетичної творчості».
2. З  архіву  П.Г.Тичини (збірка  і  матеріалів) К. Наукова  думка. 1990р. 
3. Українське  слово. Хрестоматія  української  літератури  та  літературної  критики  ХХ ст.  1994р. К. - "Рось
4. Павло  Тичина.  Десь  на  дні  мого  серця. Поезії. 1991р. К. -  "Радянський  письменник".