Поняття злочинності у місцях позбавлення волі

     Зміст 

     Вступ

     1.Поняття  злочинності у місцях позбавлення  волі……………………………………4

     2.Криміногенні  чинники злочинності у місцях  позбавлення волі…………9

     3.Кримінологічна  характеристика осіб, які вчиняють  злочини в місцях позбавлення…………………………………………………………………………………………………………13

     4.Попередження  злочинів серед ув'язненних в  місцях позбавлення волі..16

     Висновок

     Список  використанних джерел 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

     Закріплення Конституцією України побудови правової демократичної держави ставить  перед фахівцями різних галузей знань важливі теоретичні і практичні завдання. Не останнє місце тут повинні займати і кримінологічні дослідження, які можуть і повинні бути могутнім підґрунтям для законотворчості, розроблення кримінальної політики держави та теоретичних передумов попередження злочинності, обґрунтування і практичного втілення заходів попередження злочинності як на загально-соціальному, так і на спеціально-кримінологічному рівні.

     Важливе місце в попередженні злочинності  в системі державних інститутів займають органи та установи кримінально-виконавчої системи. Однією із задач, що покладені на них, є — поряд з діяльністю по виконанню кримінального покарання у вигляді позбавлення волі — попередження злочинності серед осіб, що відбувають покарання, протидія професіоналізації і консолідації злочинців, зменшення впливу кримінальних субкультурних традицій на широкі верства засуджених, профілактика рецидиву та протидія рецидивній злочинності. Відомча замкненість органів, що виконують покарання, закритість даних про їх роботу і про стан злочинності в місцях позбавлення волі сприяють тому, що вони фактично ізольовані від громадських та державних органів та інститутів. Законодавча практика, що стосується діяльності органів та установ виконання покарань, на жаль, мало в чому спирається на численні кримінологічні дослідження, міжнародний досвід і торкається лише питань виховного і виправно-трудового впливу на засуджених, не зачіпаючи самої системи виконання кримінальних покарань і попередження злочинності засуджених в місцях позбавлення волі.

     Проблемам попередження злочинності, безумовно, приділено багато уваги у працях відомих українських і російських вчених.

     Реформування  кримінально-виконавчої системи України  висуває вимоги теоретичного і практичного  визначення мети та завдань діяльності по виконанню кримінальних покарань, подальшої гуманізації кримінально-виконавчої системи, вивчення середовища засуджених з метою конструктивного впливу на нього, вивчення злочинності осіб, що відбувають покарання, а також заходів її попередження.

     Тобто, можна дійти висновку, що є дійсна необхідність в кримінологічному аналізі та теоретичному вивченні злочинності засуджених в місцях позбавлення волі України.

     Метою курсової роботи є кримінологічна характеристика злочинності в місцях позбавлення волі та вивчення її специфіки, а також вивчення заходів попередження злочинності засуджених, що виконують покарання у вигляді позбавлення волі.

     Об’єктом  дослідження виступає специфічна частина рецидивної злочинності, а саме злочинність осіб, що реально відбувають покарання в місцях позбавлення волі, а також специфічні заходи попередження злочинності засуджених в місцях позбавлення волі.

     Предметом курсової роботи були обрані поняття і основні ознаки злочинності в місцях позбавлення волі; кримінологічна характеристика злочинності в місцях позбавлення волі; причини і умови вчинення злочинів в місцях позбавлення волі та специфіка їх дії в місцях позбавлення волі тощо.

     Методологічну основу дослідження складає система  методів і прийомів наукового  пізнання. Загальнонауковий діалектичний метод пізнання виступає в цій системі основним. В курсовій роботі застосовано інші закони діалектики, філософські закони і категорії пізнання соціальних явищ і процесів.

     Все це дозволило зробити узагальнюючі висновки з висунутої проблеми на основі її всебічного дослідження і вивчення.

     Практичне значення курсової роботи полягає в  тому, що на основі викладених висновків  уточнено та проаналізовано кримінологічні знання про специфічний вид злочинності  — злочинність засуджених в місцях позбавлення волі; надано кримінологічну характеристику злочинності засуджених в місцях позбавлення волі; виявлено найбільш значущі і типові причини і умови вчинення злочинів засудженими під час реального відбування покарання у вигляді позбавлення волі; відокремлено специфічні заходи попередження злочинності в місцях позбавлення волі.

     Ці  положення можуть бути використані  в практичній діяльності по вдосконаленню  попереджувальної діяльності органів  і установ, що виконують кримінальне  покарання у вигляді позбавлення  волі, знайти своє застосування при викладанні Особливої частини кримінології і спецкурсу по попередженню злочинності, при написанні навчальних посібників тощо. Отже, значимість курсової роботи полягає в тому, що надані в ньому матеріали можуть бути використані в науково-дослідницькій сфері як основа для подальшої розробки загальних проблем попередження злочинності взагалі та злочинності засуджених в місцях позбавлення волі зокрема, а також засад подальшого кримінологічного вивчення окремих видів злочинності. 
 
 
 

1.Поняття та кримінологічна характеристика злочинів у місцях позбавлення волі. 

     Злочинність у місцях позбавлення волі іноді  йменується як "карна" злочинність, тобто така, яка має місце під  час відбуття покарань, або як "пенітенціарна", що охоплює злочини, що вчинюються у пенітенціарних установах - місцях позбавлення волі. Цей різновид злочинності характеризується такими ознаками, як специфічне місце вчинення злочину (виправно-трудова установа, слідчий ізолятор тимчасового утримання), своєрідний суб'єкт злочину (тільки особа, позбавлена волі), його спрямованість проти інших засуджених або проти осіб адміністративного персоналу установи. Крім цього, вона є складовою частиною рецидивної злочинності.

     Тривалий  час про злочинність осіб, які  перебувають у місцях позбавлення волі, було мало що відомо. Кількість в'язнів та число злочинів, ними вчинених, не підлягали розголошенню. Наукові дослідження були, як правило, спрямовані на вдосконалення виправно-трудового законодавства, форм і методів виховного впливу на засуджених. У зв'язку з цим і поняття злочинності осіб, позбавлених волі, в спеціальній літературі майже не вивчалось.[6, стр.240]

     В Україні діє 183 установи, де утримується  понад 205 тис. осіб, у тому числі в 128 виправно-трудових установах - понад 155 тис., в 11 виховно-трудових - 3, 5 тис. підлітків, у 32 слідчих ізоляторах - понад 43 тис. ув'язнених, у 12 лікувально-трудових профілакторіях — 3, 8 тис. осіб, які лікуються від алкоголізму (дані станом на 2008р.).

     Отже, у місцях позбавлення волі у специфічних  умовах утримання і людських стосунків знаходиться значна кількість суспільно небезпечного контингенту, що обумовлює своєрідність злочинності у сфері виправно-трудових відносин.

     Протягом 2008 р. у виправно-трудових установах  МВС України зареєстровано 405 злочинів проти 525, учинених у 2007 р. і 560 - у 2006 р. Коеффіцієнт злочинності на 1 тис. середньостатистичної чисельності засуджених коливається між 3, 5 і 3, 2 злочинів. Найбільша кількість злочинів реєструється у виправно-трудових колоніях суворого й посиленого режимів і колоніях-поселеннях (Вінницька, Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Харківська області). Аналізуючи злочинність у місцях позбавлення волі, слід враховувати значну латентність окремих видів злочинів: образа, наклеп, побої і мордування, хуліганство та ін. [14]

     Кримінально-правова  структура злочинності в місцях позбавлення волі характеризується відносною стабільністю. Основна  маса злочинів припадає на ст. 183 Кримінального  кодексу України (втеча з місця  позбавлення волі або з-під варти) й на ст. 183-3 КК України (злісна непокора вимогам адміністрації виправно-трудової установи), що загалом становлять понад 60% усіх учинених у цих місцях злочинів.

     Як  відзначається в літературі, серед  в'язнів існує своя "філософія": наше (засуджених) діло тікати, якщо пощастить, а ваше (адміністрації виправно-трудових установ) - запобігати цьому чи ловити, тобто кожен має робити свою справу. Форми й способи втечі бувають різні залежно від виду виправно-трудових установ: від самовільного залишення особою, яка відбуває покарання, місця позбавлення волі до підкопів і втеч поєднаних з насильством та використанням зброї, технічних засобів. Втечі бувають поодиночні, групові і масові під час масових заворушень у колоніях. Але часто підготовка до втечі і сама втеча мають або спрощений, або ситуативний характер. Так, із 6-ти випадків втечі з-під охорони у 8 р. всі вони здійснені чи то за допомогою примітивних засобів подолання огорожі (мотузка), чи шляхом використання недоліків засобів охорони. Тому динаміка показників втечі багато в чому залежить від стану й організації охорони тієї чи іншої установи.

     Непокора  адміністрації виправно-трудових установ  виникає тоді, коли, на думку в'язнів, вона порушує їх права або незаконними  діями позбавляє деяких благ. Причому  ця думка може бути як обгрунтованою, так і надуманою, коли лідери засуджених роблять спробу взяти фактичне керівництво в колонії у свої руки. У цих випадках необгрунтоване потурання вимогам "авторитетів" може повністю дезорганізувати роботу виправно-трудової установи.

     Другу за кількісними показниками групу складають злочини, пов'язані з незаконним обігом наркотичних чи інших заборонених речовин, предметів, зброї. Рівень таких злочинів підвищується. Але й тут треба брати до уваги їх значну латентність. Незначне їх підвищення (або зниження) свідчить про випадковість показників, а не про дійсний стан цього різновиду злочинів. Разом з тим підвищення обігу в "зоні" наркотичних речовин може свідчити про посилення впливу кримінальної субкультури. [7, стр.134]

     Третю, хоч і меншу за кількісними показниками, але небезпечнішу за видами, групу складають насильницькі злочини -умисні вбивства, умисні тяжкі тілесні ушкодження, хуліганство, погроза вбивством та ін. Треба відзначити несталу динаміку цих злочинів. Так, якщо в 2006 р. було вчинено 10 умисних убивств, у 2007 р. - 3, то в 2008 р. - 4. Коливається також рівень умисних тяжких тілесних ушкоджень, хуліганства, погроз тощо. [16]

     За  останні роки значно знизився рівень таких злочинів, як дії, що дезорганізують роботу виправно-трудових установ (ст. 691 КК України), масові заворушення (ст. 71 КК України), захоплення заручників (ст. 123-1 КК України).[2]

     Окрему  групу злочинів у місцях позбавлення  волі складають крадіжки, розкрадання, пограбування й розбої. Крадіжки державного й приватного майна виявляються дуже рідко. Частіше крадуть засуджені (в місцях позбавлення волі їх називають "щурами") в інших засуджених, і за це, як правило, настає фізична розправа за традиціями злочинного світу. Незрідка речі та продукти харчування й передачі відбираються тими, хто займає в колонії лідируюче становище. Ці факти, як свідчить практика, не відомі адміністрації виправно-трудових установ, а коли й стають відомими, то на них не реагують або застосовують заходи дисциплінарного характеру. Що стосується грабежів та розбоїв, то вони не мають поширеності в цих установах.

     Специфічним злочином у місцях позбавлення волі, який має майже повністю латентний  характер, є насильницьке мужолозтво. У новому КК України відсутня стаття про відповідальність за мужолозтво (ст.122 КК 1960 р.). Між тим, такі дії можуть охоплюватись ст.153 КК «Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом» та ст.154 КК «Примушування до вступу в статевий зв'язок». Ці факти, на жаль, стали настільки повсякденним явищем, що вже не сприймаються як злочини, і тому реєструються тільки тоді, коли цього вимагають обставини. [2]

     Дуже  висока латентність злочинності  в місцях позбавлення волі пов'язана  з певними недоліками в системі  оцінки показників роботи виправно-трудових установ. Позитивно оцінюється робота тих установ, у яких показники злочинності менші. Звідси й наслідок: діяльність тієї установи, де більше, краще й повніше виявляються і реєструються злочини, оцінюється негативно й навпаки.

     За  деякими кримінологічними показниками  структури злочинності в місцях позбавлення волі більшість злочинів учиняється у виправно-трудових колоніях посиленого та суворого режимів, що пояснюється складом контингенту засуджених, видами вчинюваних злочинів, строками покарання, наявністю кримінального середовища тощо. Учинення злочинів відбувається в житлових і виробничих зонах установ, на виїзних об'єктах. За часом учинення - від 6-ти до 18-ти год., частіше - в робочі дні тижня.

     Знаряддям учинення злочинів у місцях позбавлення  волі, особливо насильницьких і корисливо-насильницьких, були кухонні ножі, металеві пластини, ''заточки", шнури та інші побутові або пристосовані предмети. [7, стр.56]

     Щодо  динаміки злочинності у місцях позбавлення  волі, то за офіційними даними майже  за всіма кількісно-якісними показниками вона має тенденцію до зниження. Факт зниження динаміки тяжких насильницьких злочинів проти життя й здоров'я засуджених та співробітників адміністрації установ пов'язано: по-перше, зі зміною динаміки тяжкої насильницької злочинності в Україні взагалі; по-друге, з протидією злочинній субкультурі в місцях позбавлення волі; по-третє, з підвищенням рівня профілактичної роботи зі злісними порушниками режиму в установах виконання покарань.

     Основні соціально-демографічні, кримінально-правові  та моральні риси, притаманні особам, які вчинили злочини в місцях позбавлення волі (насильницькі злочини, непокора вимогам адміністрації, втеча з-під варти та ін. ), при своїй відмінності мають і багато спільного. За даними деяких досліджень переважна більшість вказаних осіб - чоловіки (частка жінок у структурі злочинів становить приблизно 3, 5%), за віком - до 30-ти років, за освітою - з середньою або неповною середньою освітою, за службовим становищем - переважно некваліфіковані робітники або безробітні. Основна маса тих, хто застосував насильство, мала судимість за корисливі, корисливо-насильницькі злочини, хуліганство, зґвалтування; перебувала на профілактичному обліку; була порушниками режиму утримання тощо.

     Що  стосується моральних рис, можна  зауважити, що більшість засуджених мають вузький світогляд і відповідну до нього примітивну структуру потреб. Характерніше для них - своя мораль і свої звичаї, які підтримуються в місцях позбавлення волі певними колами в'язнів. Значна кількість останніх хворі на різноманітні соматичні й психічні захворювання (туберкульоз, СНІД, виразки шлунку та інші шлункові хвороби, невротичні відхилення, алкоголізм, психічні аномалії тощо). Ці відхилення й хвороби ускладнюють відбування покарання, заважають адекватно оцінювати конкретні життєві ситуації, вживати заходи виправно-трудового характеру. Дослідження свідчать про те, що емоційна нестабільність, нестійкість, нестриманість, обмеженість можливості самовладання в криміногенних сутичках, переваження збудження над гальмуванням, емоцій над розумом, конформізм, залежність від інших засуджених, неможливість за власним бажанням змінити оточуюче середовище, надмірна підозрюваність, песимізм, потайність, підвищена тривожність, упертість, брутальність, негативне ставлення до праці й режиму відбування покарання, байдужість до розвитку конфліктних стосунків, агресія, прийняття й підтримка злочинної субкультури, схвалення злочинів, які протидіють адміністрації, а також різний хворобливий психічний стан (стрес, фрустрація, афект, істерія) - все це руйнує психологічний стан особи, викликає в неї відторгнення "офіційних" цінностей. Але є й такі категорії засуджених, які цілком нормально почуваються в місцях позбавлення волі, вважають себе "авторитетами", "злодіями у законі", лідерами, "паханами" тощо. [6, стр.243]

     За  основними кримінологічними рисами жертва злочинів в місцях позбавлення  волі мало чим відрізняється від  злочинця (це стосується, зрозуміло, самих  засуджених, а не представників адміністрації). Однак особливу групу, штучно ізольовану від інших в'язнів, утворюють так звані "опущені". До неї належать ті засуджені, щодо яких було вжито гомосексуальне насильство або які добровільно вступили в гомосексуальні зв'язки, а також ті, які нехтують особистою гігієною, дворушники, особи з жіночими рисами обличчя й тіла, дебіли, ''щури", взагалі слабкі за характером і фізично нездатні протистояти погрозам і насильству. Принизливе становище "опущених" поширюється на весь строк відбуття покарання й зберігається навіть після виходу на волю. Адміністрація, на жаль, не завжди активна в попередженні цих фактів. Часто вона не в змозі виправити становище, тому що за ним стоять злочинці, які його навмисно підтримують. Це один із елементів кримінальної субкультури, страхіття для засуджених, за допомогою якого злочинні авторитети примушують інших в'язнів підкорятися їх владі, схвалювати злодійські традиції. Відчуття страху, тривоги, погроза глуму впливають на психіку засуджених, спонукають частину з них підгримувати нелюдські звичаї, стимулюють злочинну поведінку. [10] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2.Кримінологічні  чинники злочинності  у місцях позбавлення  волі.

     Криміногенні  явища, які детермінують злочинність  засуджених у місцях позбавлення  волі, пов'язані з низкою чинників.

     1. Соціально-економічні  та ідеологічні  чинники. Несприятливі соціально-економічні й морально-психологічні обставини в Україні й близькому зарубіжжі, докорінне й часом болюче реформування всіх сфер життя викликають економічну нестабільність, зміну на рівні державної політики ідеологічних настанов щодо власності, засобів виробництва, особистості, відкриті й занадто корисливі спонукання значної частини новоявлених бізнесменів і навіть приватновласницький екстремізм багатьох з них. Сформувалася значна група багатих людей, чиї прибутки мають аж ніяк не законне походження. Обмеженість матеріальних ресурсів і намір отримати доступ до них навіть ціною життя інших стають рішучою домінантою користолюбства, насильства, жорстокості. Різко змінився склад злочинців, погіршилися їх основні кримінологічні риси. На рівень злочинності суттєво впливає криміногенний склад спецконтингенту, серед якого  вся ця маса "загартованих", найнебезпечніших, жорстоких і лютих злочинців потрапляє в місця позбавлення волі, створюючи в них на довгі роки тяжкий криміногенний клімат, провокуючи засуджених на вчинення злочинів.

     До  своєрідних, так би мовити, "ідеологічних" чинників, які відіграють значну, а  іноді й рішучу роль у причинному комплексі злочинності в місцях позбавлення волі, належать кримінальні  традиції й звичаї. За дослідженнями  деяких учених (О. І. Гурова, B. I. Бистрих, В. М. Анісімкова та ін. ) у місцях позбавлення волі кримінальна субкультура - неписані норми злочинного світу, які регулюють відносини як у цілому, так і в невеликих групах засуджених. Переважна більшість в'язнів об'єднуються в малі неформальні групи за різними критеріями. При цьому в'язні не тільки підтримують злочинні традиції, а й зацікавлені в розширенні своїх лав. Тому живучість кримінально-злодійських традицій і звичаїв - об'єктивне явище, обумовлене відповідною реакцією антисуспільних елементів на законні вимоги правоохоронних органів і суспільства взагалі. У виправно-трудових установах і тюрмах засуджені попадають під вплив професійних злочинців, внаслідок чого багато з них засвоюють певні моделі поведінки, включаються до груп з антисуспільною орієнтацією, налагоджують зв'язки з досвідченими злочинцями, які часто підтримують і після звільнення з місць позбавлення волі. Головна небезпека кримінально-злодійських традицій на сучасному етапі полягає в постійному їх впливі на свідомість в'язнів, що активізує процес стабілізації антисуспільних настановок із випливаючими з цього наслідками, у посиленні її імперативності, тобто в придбанні кримінальною субкультурою рис обов'язковості для багатьох категорій злочинців, у проникненні її елементів у побут людей і суспільне життя. Отже, кримінальна субкультура, безумовно, є могутнім негативним чинником, який сприяє вчиненню багатьох злочинів у місцях позбавлення волі.

     2. Соціально-правові  чинники. Суть покарання у вигляді позбавлення волі полягає в ізоляції особи від суспільства, у примусовому переміщенні в одностатеві колективи, в наявності певних обмежень. Засуджений зазнає певних втрат і страждань, передбачених чинним кримінальним і виправно-трудовим законодавством, що виражаються в обмеженні життєвого простору, вільного спілкування з іншими членами суспільства і взагалі свободи поведінки. Оточуюче середовище в місцях позбавлення волі дуже поглиблює фізичні й моральні страждання особистості. Покарання у вигляді позбавлення волі, з одного боку, незрідка виступає необхідним "поштовхом" ("каталізатором") для значної частини засуджених, який спонукає особу до правильного сприйняття заходів виправно-трудового впливу, до самовиховання, спокутування вини. А з іншого - воно (особливо тривале й неодноразове), на жаль, відіграє роль засобу відчуження від суспільства, у багатьох випадках травмує особистість, руйнує соціальні, в тому числі важливі для особи сімейні й родинні зв'язки, що викликає фрустраційні настрої, песимістичне ставлення до життя, відчай, але в той же час формує і живить криміногенні риси особи й випливаючі з них форми поведінки - агресивність, примітивність потреб і способів їх задоволення, відверте неприйняття покарання, вимог адміністрації і взагалі знехтування соціальних цінностей.

     Примусове одностатеве скупчення на обмеженому просторі великої кількості не кращих представників суспільства (будь-то чоловіки чи жінки), нав'язування небажаних  стосунків, усталене підґрунтя для  виникнення конфліктних ситуацій, відчуття незахищеності, ворожнече середовище, прояв стадних інстинктів, потурання примітивним бажанням, постійне очікування образи, глуму, нападу, насильства з боку тих, хто й до арешту вирішував свої проблеми за допомогою сили, а також наявність можливості майже безкарно (що добре знають ув'язнені) здійснити ті чи інші форми насильства — все це штовхає засуджених до вчинення різних за мотивами й цілями злочинів. Як бачимо, насильство є постійним, обов'язковим супутником такої системи виконання покарання.

     Зрозуміло, що фізичні й духовні обмеження по-різному впливають на засуджених. Це залежить, насамперед, від особистих рис людини. Найгостріше втрату волі переживають ув'язнені віком до 30-ти років, а також ті, які мають сім'ю та дітей. Дослідженнями встановлено, що існує щільна залежність між рівнем переживання засудженим втрати волі й тривалістю строків покарання: чим довший строк покарання, тим значніші психологічні переживання її втрати. Це закономірно, оскільки довготривалість строків позбавлення волі значною мірою перекреслює життєву перспективу особи.

     Певним  чином впливають на поведінку  деяких засуджених і матеріально-побутові обмеження, що може викликати підвищене  бажання покращати своє матеріально-побутове становище шляхом конфлікту або  нанесення собі тілесних ушкоджень (ковтання різноманітних предметів, ламання кінцівок тощо).

     Очевидно, що багато негативних наслідків позбавлення  волі залежить і від системи відбування цього покарання, яка далека ще до відповідності таким міжнародним  актам, як "Загальна декларація прав людини" (1948 p. ), "Мінімальні стандартні правила поводження із в'язнями" (1955 p. ), Конвенція ООН "Проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження й покарання" (1984 p. ). Приміром, у ст. 3 Додатку до рекомендації № 87/3 Європейських тюремних правил від 1987 р. проголошено, що метою нормального поводження з ув'язненими особами є підтримання їхнього здоров'я і почуття особистої гідності, а також (наскільки це дозволяє призначений вироком строк позбавлення волі) розвиток у них почуття відповідальності й тих здібностей, які допоможуть їм повернутися до суспільства, жити з повагою до закону й самостійно заробляти собі на життя після звільнення.

     Між змістом переживання ув'язненими покарання в перший період перебування  у виправно-трудових установах та їх антигромадською поведінкою існує певний зв'язок. У цей період у засуджених частіше виникає емоційно нестабільний стан, прагнення діяти під впливом першого спонукання, постійне відчуття тривоги, напруженості, пригніченості, нестриманість, агресивність, підозріле ставлення до оточуючих та ін. У науковій літературі різних років неодноразово підкреслювалося, що засуджені в першу третину відбуття покарання за самими незначними приводами вчинюють порушення режиму утримання, злочини тощо. Особливо такі неадекватні реакції характерні для в'язнів, які мають дефекти психіки.

     3. Організаційно-управлінські  чинники. Вони пов'язані з широким колом недоліків і вад усієї системи відбування покарання у вигляді позбавлення волі. Наукові дослідження і практика службових розслідувань свідчать, що основними причинами й умовами вчинення злочинів засудженими є суттєві упущення в організації режиму, нагляду та контролю за в'язнями, роботи адміністрації установ виконання покарань стосовно належної охорони, конвоювання, проведення обшуків, халатне ставлення працівників цих установ до службових обов'язків по нагляду за засудженими. До зазначених чинників належать також: а) переповнення місць позбавлення волі ув'язненими понад ліміт (за останні 5 років кількість засуджених у місцях позбавлення волі зростає щорічно на 9 %, що, зрозуміло, загострює питання їх розміщення); б) неукомплектованість адміністрації виправно-трудових установ кадрами; в) низький рівень професіоналізму працівників цих установ; г) слабкість оперативно-розшукової й попереджувальної діяльності відповідних підрозділів місць позбавлення волі; г) порушення законності при умовно-достроковому звільненні від покарання й під час переводу до інших виправних установ. Всупереч "Інструкції з організації нагляду за засудженими, які відбувають покарання у виправно-трудових колоніях МВС України" від 29 грудня 1997 р. не вжито вичерпних заходів щодо надійної ізоляції засуджених, повного перекриття каналів для придбання ними заборонених предметів та профілактики упередження заборонених стосунків працівників цих установ з ув'язненими. Останні продовжують отримувати заборонені предмети, а канали надходження останніх у багатьох випадках залишаються невідомими.

     Технічна  недосконалість охоронної сигналізації, інженерно-технічного устаткування, систем цілодобового нагляду за засудженими, відсутність необхідної апаратури для перевірки посилок і передач, для огляду автотранспорту, потягів - усе це також сприяє правопорушенням і вчиненню злочинів засудженими.