Повноваження Верховної Ради України

Вступ

Кожна держава для  повноцінного здійснення своїх завдань  і реалізації функцій повинна  створювати різноманітні державні організації, які у юридичній науці називають  механизмом держави.

Механізм держави – це система  всіх державних організацій, які  здійсьнюють ії завдання і реалізують функції. З цієї точки зору соціальне призначення держави здійснюється ії механізмом, який складається з органів держави, державних підприємств і державних установ, які є різновидом державних організацій. Частина державних організацій (саме органи держави) наділяються владними повноваженнями, за допомогою яких здійснюється управління в суспільсьтві з метою реалізації завдань і функцій держави. Ця частина відображається окремим спеціальним поняттям, яким є поняття апарату держави.

Апарат держави – це система  всіх державних органів, що організують  здійснення завдань, виконання відповідних  ії функцій у межах своєі компетенції. Апарат демократичної правової держави  повинен відповідати деяким загальним  рисам і принципам, зокрема:

    -організація практичного  здійснення принципу народовладдя;  

    -сувереність державної  влади;

    -неухильне додерження  принципу законності;

    -орієнтація  всієї діяльності на інтереси  людини, особистості,                                                      

    -охорона прав  людини і громадянина, реалізація  принципу гуманізму;

     -забезпечення  балансу інтересів різних соціальних  прошарків, націй етнічних груп, захист злагоди і консенсусу  у суспільстві (принцип соціальної  справедливості);

      -організація здійснення державної влади згідно з принципом поділу влад, тобто ії діференціювання на законодавчу, виконавчу, судову гілки влади;

     -систематичне  залучення до виконання державних  функцій різноманітних громадських  об’єднань, співпрацювання з ними

      -забезпечення  пріоритету  у механізмі реалізації  влади методів переконання та  виховання.

Державний апарат є системою державних органів, а  державний орган є первиною клитинкою  державного апарату. Орган держави  – це структурований і організований державою чи безпосередньо народом колектив державних службовців (або депутатів Рад), який (орган) наділений державними владними повноваженнями, здійснює державно-організаторські, розпорядчі, судові та інші функції відповідно до свого призначення.

 Що стосується вищих органів державної влади  України то до них відносяться: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, Вищий Арбітражний Суд України. Саме про Верховну Раду України та її повноваження пійде мова у цій роботі.

1. Верховна Рада України — єдиний орган законодавчої влади України

Чинна Конституція України  закріпила якісно нову організацію  державної влади. Відмовившись від  ієрархічної, вертикальної системи організації державної влади, яка існувала в Україні до здобуття незалежності, вона сприйняла загальновизнаний принцип організації державної влади — принцип поділу її на законодавчу, виконавчу і судову.

Органи державної влади  України стали рівноправними і незалежними один від одного.

Верховна Рада, за Конституцією, остаточно втратила колишній статус найвищого органу державної влади  та вперше набула всіх основних рис  парламенту України — єдиного, загальнонаціонального, представницького, колегіального, виборного, однопалатного, постійно діючого органу законодавчої влади України.

Пріоритетною рисою  українського парламенту як органу законодавчої влади є його єдиюгість, виключність, універсальність в системі органів державної влади, що зумовлено насамперед унітарним характером нашої держави, тобто державним устроєм, вже згаданим поділом державної влади, його внутрішньою структурою та ін.

Нині в Україні не існує інших  органів законодавчої влади —  загальнонаціональних або місцевих — крім її Верховної Ради. До 1992 р. в період між сесіями Верховної Ради законодавчу владу здійснювала її Президія шляхом внесення змін і доповнень до чинних законодавчих актів,

Верховна Рада є загальнонаціональним представницьким органом державної влади, оскільки вона представляє увесь український народ — громадян України всіх національностей і виступає від імені всього народу. Це випливає як з Преамбули Конституції та її змісту, так і з назви парламенту — "Верховна Рада України".

Колегіальний характер Верховної  Ради як парламенту України полягає насамперед у її складі та порядку роботи. Верховна Рада складається з 450 народних депутатів (ст. 76 Конституції) і є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу (ст. 82 Конституції). Рішення Верховної Ради приймаються на її пленарних засіданнях шляхом голосування (ст. 84 Конституції). Закони та інші акти Верховна Рада приймає більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією (ст. 91).

Виборний характер українського парламенту, як і парламентів інших країн, полягає в тому, що він формується виключно шляхом виборів народних депутатів. Ці вибори є, як правило, вільними і демократичними. Вони проводяться на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Однією з істотних особливостей українського парламенту є його однопалатність. Така структура яка не є типовою для великих і середніх держав, але в Україні на це є вагомі причини об'єктивного і суб'єктивного характеру. Однопалатна структура українського парламенту зумовлена насамперед тим, що Україна є унітарною державою (ст. 2 Конституції), становлення парламентаризму в Україні (в його класичному розумінні) перебуває на початковому етапі, українське суспільство і, як наслідок цього, український парламент є лише відносно структурованими, а організація державної влади за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову утвердилася в Україні далеко ще не в усіх відношеннях та іншими обставинами.

Звичайно, однопалатний характер парламенту породжує і може породжувати згодом певні проблеми, зокрема, щодо темпів законотворчості і якості законодавчих актів, місця законодавчої функції в системі функцій парламенту, щодо його відносин з іншими органами державної влади, зв'язків парламентаріїв з виборцями і з парламентами інших країн тощо.

Але при відсутності  достатніх зовнішніх передумов  для двопалатної структури наш  парламент на цьому шляху має  пройти певну відстань свого внутрішнього розвитку, визрівання, структуризації.

Оскільки в найближчі 5—10 років передбачається виконання парламентом значного обсягу робіт , практично створення нової системи законодавства і права, то ймовірно, що протягом цього часу відбуватиметься інтенсивний розвиток інфраструктури парламенту, широке залучення до законопроектних робіт органів виконавчої і судової влади, наукових установ і навчальних закладів, істотне зміцнення законодавчих, інформаційних, наукових та інших основ діяльності парламенту.

Постійно діючий характер українського парламенту полягає, зокрема, в тому, що народні депутати обираються до Верховної Ради строком на чотири роки і здійснюють свої повноваження на постійній основі. Верховна Рада, за Конституцією (ст. 82), працює сесійно. Чергові сесії Верховної Ради починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року (ст, 83). Новообрана Верховна Рада збирається на першу сесію не пізніше як на тридцятий день після офіційного оголошення результатів виборів. Якщо протягом тридцяти днів будь-якої чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися, то Президент може достроково припинити повноваження Верховної Ради.

Постійно діючий характер Верховної Ради є одним з найістотніших  результатів реформування держави, державної влади, в тому числі законодавчої, яке здійснюється від часу проголошення незалежності України. Завдяки цим та багатьом іншим зрушенням Верховна Рада як орган законодавчої влади остаточно перетворилась на парламент, який став реальним органом законодавчої влади.

Ці та інші риси парламенту зумовлюють властиве лише йому місце в системі органів державної влади. Парламент України є пріоритетним органом в системі органів державної влади України, першим серед рівних. Він здійснює законодавчу владу, бере участь у формуванні органів виконавчої і судової влади, є загальним представником народу і виразником його волі.

Парламент України має  багатогранні відносини з іншими органами державної влади та з  суб'єктами політичної системи: політичними  партіями тощо.

Найбільш тісними і  багатогранними є відносини парламенту з Президентом. Це зумовлено їхніми функціями і повноваженнями, передбаченими Конституцією та законами, системою отримань і противаг один щодо одного та іншими обставинами.

Вихідним повноваженням  Верховної Ради у взаємовідносинах з Президентом є право парламенту призначати вибори Президента у строки, визначені Конституцією (ст. 85). Новообраний Президент, заступаючи на свій пост, складає присягу народові України на урочистому засіданні Верховної Ради (ст. 104 Конституції), виявляючи тим самим повагу як безпосередньо до народу, так і до парламенту України.

Але головним змістом  взаємовідносин парламенту і Президента є сам хід здійснення ними своїх  функцій і повноважень.

Зокрема, Верховна Рада заслуховує щорічні та позачергові послання Президента про внутрішнє і зовнішнє становище України (ст. 85 Конституції), направляє новоприйняті закони Президентові (ст. 94 Конституції);

надає у встановленому  законом строки згоду на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсацію міжнародних договорів України, які укладає, як правило, Президент.

Парламент затверджує укази  Президента про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її регіонах, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації.

Чільне місце у взаємовідносинах Президента з парламентом посідають питання формування органів державної влади. Так, парламент надає згоду на призначення Президентом Прем'єр-міністра, Голови Антимоно-польного комітету України, Голови Фонду державного майна, Голови державного комітету телебачення і радіомовлення, Генерального прокурора України, висловлює недовіру Генеральному прокуророві, що має наслідком його відставку з посади тощо.

Є випадки, коли роль парламенту щодо призначень та інших дій відносно посадових осіб значно вагоміша, хоча це відбувається також за поданням Президента, а іноді й без нього, як-от призначення чи обрання частини складу колегіальних органів державної влади тощо. Зокрема, за поданням Президента парламент призначає на посаду та звільняє з посади голову Національного банку України, призначає на посаду та припиняє повноваження Центральної виборчої комісії.

Широко передбачена  Конституцією участь парламенту у формуванні органів державної влади на паритетних засадах з Президентом та іншими органами державної влади. Зокрема, Верховна Рада призначає третину складу Конституційного Суду; призначає та звільняє половину складу Ради Національного банку, призначає половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (ст. 85 Конституції) тощо.

        Окрім того. Верховна Рада приймає  рішення про направлення запиту  до Президента на вимогу народного  депутата, групи народних депутатів  чи комітету Верховної Ради, попередньо підтриману не менш, як третиною конституційного складу Верховної Ради; має право усунути Президента з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленому Конституцією (ст. 111).

Багатофункціональними є відносини Верховної Ради — парламенту — з Кабінетом Міністрів, який підконтрольний і підзвітний Верховній Раді (ст. 113 Конституції). Верховна Рада дає згоду на призначення Прем'єр-міністра, розглядає і приймає рішення щодо схвалення (не схвалення) програми діяльності Кабінету Міністрів, здійснює контроль за його діяльністю.

За пропозицією не менш як третини народних депутатів від її конституційного складу Верховна Рада може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів та прийняти резолюцію недовіри йому більшістю від конституційного складу Верховної Ради, наслідком якої є відставка Кабінету Міністрів.

Найважливішими повноваженнями Верховної  Ради щодо Кабінету Міністрів та інших  органів виконавчої влади є прийняття  нею законів про організацію  і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби та ін.

Багатогранними є відносини  Верховної Ради з органами судової влади. Зокрема, Верховна Рада призначає третину складу Конституційного Суду, обирає суддів судів загальної юрисдикції, надає згоду на призначення Президентом на посаду Генерального прокурора, може висловити недовіру Генеральному прокуророві, що має наслідком його відставку з посади, призначає трьох представників до Вищої ради юстиції.

Парламент як орган законодавчої влади  визначає законами України судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організацію та діяльність прокуратури.

Багатогранною є взаємодія парламенту з органами правосуддя і прокуратури  у процесі здійснення парламентського контролю.

обираються, призначаються  чи затверджуються Верховною Радою, заслуховування та підготовка для розгляду Верховною Радою відповідних висновків щодо цих кандидатур; обговорення кандидатур посадових осіб, призначення яких відповідно до законодавства погоджується з комітетами, підготовка відповідних висновків щодо цих осіб;

4) попередній розгляд та підготовка висновків і пропозицій щодо ратифікації чи денонсації міжнародних договорів та угод, проектів державних програм економічного й соціально-культурного розвитку України, звітів про їх виконання та інших питань, що розглядаються Верховною Радою;

5) здійснення контролю за дотриманням та реалізацією Конституції та законів України, інших нормативних актів Верховної Ради, за відповідністю підзаконних актів Конституції, законам України, а також вивчення ефективності їх застосування.

При здійсненні законопроектних робіт  комітет, визначений головним розробником з певного законопроекту чи проекту іншого акту Верховної Ради, узагальнює та систематизує пропозиції, поправки і висновки інших комітетів та готує їх на розгляд Верховної Ради.

Комітети, як і постійні комісії, мають  певні обов'язки насамперед щодо якісної і вчасної підготовки законопроектів, висновків та рекомендацій, а також виконання доручень Верховної Ради.

Верховна Рада у межах своїх  повноважень може створювати і тимчасові спеціальні комісії для підготовки й попереднього розгляду питань.

Для проведення розслідування  з питань, що становлять суспільний інтерес, Верховна Рада може створювати тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувало не менше третини від конституційного складу Верховної Ради України.

Організація і порядок  діяльності комітетів Верховної  Ради, її тимчасових спеціальних та слідчих комісій встановлюється законом.

Уповноважений Верховної Ради з прав людини призначається Верховною Радою для здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини й громадянина (ст. 101 Конституції).

Рахункова палата створюється  для контролю за використанням коштів Державного бюджету від імені Верховної Ради (ст, 98 Конституції).

Для успішного функціонування нових і оновлених структур Верховної  Ради першочерговим є істотне  зміцнення їхньої правової бази, зокрема: прийняття законів про регламент, комітети Верховної Ради, про статус народного депутата та інших; створення відносно цілісної системи інфраструктури парламенту; широке залучення до здійснення законодавчих, установчих і контрольних функцій Верховної Ради всіх суб'єктів законодавчого, бюджетного, контрольного й установчого процесу; забезпечення тіснішої взаємодії Верховної Ради та 'ц органів з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування й об'єднаннями громадян.

2.  Повноваження Верховної Ради України

Конституція закріплює  широкі повноваження Верховної Ради України, які визначають її місце і роль у державі. Ці повноваження за сутністю і призначенням можна поділити на декілька груп. Найважливішими є повноваження щодо: внесення змін до Конституції України; прийняття законів; визначення засад політики держави та програм суспільного розвитку; взаємовідносин Верховної Ради і Президента України; формування інших державних органів; організації адміністративно-територіального устрою нашої країни; здійснення зовнішніх функцій держави, а також бюджетні та контрольні повноваження.

Верховна Рада може розглядати питання про відповідність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри, що спричиняє його відставку. Питання про відповідальність Кабінету Міністрів може бути розглянуто за пропозицією не менш як 150 народних депутатів України (однієї третини від конституційного складу Верховної Ради). Резолюція недовіри Кабінету Міністрів України вважається прийнятою, якщо за неї проголосувало не менш як 226 народних депутатів, тобто більшість від конституційного складу Верховної Ради.

З метою забезпечення певної стабільності в роботі Кабінету Міністрів можливості Верховної  Ради щодо розгляду питання про його відповідальність обмежуються. Конституція забороняє розглядати це питання більше одного разу протягом однієї чергової сесії, а також протягом року після схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів. Ці правила є, по суті, одним із проявів принципу поділу влади. Адже в них нарівні із закріпленням певної форми контролю однієї гілки влади над іншою (повноваження Верховної Ради України розглядати питання про відповідальність Кабінету Міністрів) гарантовано обмеження впливу однієї гілки влади на іншу (встановлення певних умов, за яких це питання може розглядатися).

    До повноважень Верховної Ради України належить:

     1) внесення  змін до Конституції України  в  межах  і  порядку,  передбачених розділом ХІІІ цієї  Конституції;

     2) призначення    всеукраїнського   референдуму   з   питань, визначених статтею  73 Конституції України;

     3) прийняття  законів;

     4) затвердження  Державного бюджету України та  внесення  змін до нього;  контроль  за  виконанням  Державного  бюджету   України, прийняття рішення щодо  звіту про його виконання;

     5) визначення  засад внутрішньої і зовнішньої політики;

     6)затвердження  загальнодержавних програм   економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного  розвитку, охорони довкілля;

     7) призначення   виборів   Президента   України   у   строки, передбачені цією  Конституцією;

     8) заслуховування  щорічних та позачергових послань  Президента України про внутрішнє  і зовнішнє становище України;

     9) оголошення  за поданням Президента України   стану  війни  і укладення   миру,  схвалення  рішення   Президента    України    про використання Збройних Сил України та інших військових формувань  у разі збройної агресії проти України;

     10) усунення  Президента України з поста  в  порядку  особливої процедури  (імпічменту),   встановленому   статтею    111 Конституції України;

     11) розгляд і прийняття рішення щодо  схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України;

     12) надання   згоди   на   призначення   Президентом   України Прем'єр-міністра  України;

     13) здійснення  контролю  за  діяльністю  Кабінету  Міністрів України відповідно до цієї Конституції;

     14) затвердження  рішень  про  надання   Україною   позик   і економічної    допомоги    іноземним   державам   та   міжнародним організаціям, а також про одержання Україною  від іноземних держав, банків  і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним   бюджетом   України,   здійснення   контролю   за    їх використанням;

     15) призначення  чи обрання на  посади,  звільнення  з  посад, надання згоди на  призначення і звільнення з  посад осіб у випадках, передбачених цією Конституцією;

     16) призначення  на посади та звільнення  з   посад  Голови  та інших членів  Рахункової палати;

     17) призначення    на   посаду   та   звільнення   з   посади Уповноваженого   Верховної   Ради   України   з    прав    людини; заслуховування  його  щорічних  доповідей  про  стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні;

     18) призначення  на  посаду  та  звільнення  з  посади  Голови Національного  банку України за поданням  Президента України;

     19) призначення    та   звільнення   половини   складу   Ради Національного  банку України;

     20) призначення  половини складу Національної  ради  України  з питань телебачення  і радіомовлення;

     21) призначення  на посаду та  припинення  повноважень  членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України;

     22) затвердження  загальної структури, чисельності,  визначення функцій  Збройних  Сил  України,  Служби  безпеки   України,  інших утворених відповідно  до законів України  військових  формувань,  а також Міністерства внутрішніх справ України;

     23) схвалення  рішення про надання військової  допомоги  іншим державам, про  направлення  підрозділів   Збройних  Сил  України  до  іншої держави чи про допуск  підрозділів збройних сил інших  держав на територію України;

     24) надання  згоди на призначення на посади  та  звільнення  з посад   Президентом  України  Голови   Антимонопольного  комітету України,  Голови Фонду державного майна  України, Голови  Державного комітету  телебачення і радіомовлення України;

     25) надання   згоди  на  призначення  Президентом   України  на посаду  Генерального  прокурора  України;  висловлення    недовіри Генеральному прокуророві  України, що має наслідком його  відставку з посади;

     26) призначення   третини складу Конституційного Суду України;

     27) обрання  суддів безстроково;

     28) дострокове    припинення   повноважень   Верховної   Ради Автономної  Республіки Крим за наявності   висновку  Конституційного Суду  України  про  порушення   нею Конституції України або законів України;  призначення  позачергових  виборів  до  Верховної   Ради Автономно Республіки Крим;

     29) утворення  і ліквідація районів, встановлення  і зміна  меж районів і  міст, віднесення населених пунктів   до  категорії  міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів;

     30) призначення  чергових та позачергових виборів   до  органів місцевого самоврядування;

     31) затвердження  протягом  двох  днів  з  моменту   звернення Президента України  указів про введення воєнного  чи  надзвичайного стану в Україні або в окремих її  місцевостях,  про  загальну  або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами на звичайної екологічної ситуації;

     32)  надання   у  встановлений  законом   строк    згоди   на обов'язковість міжнародних договорів України   та    денонсація міжнародних договорів України;

     33) здійснення  парламентського контролю у   межах,  визначених цією Конституцією;

     34) прийняття  рішення про направлення  запиту  до  Президента України на  вимогу  народного  депутата  України,  групи  народних депутатів  чи  комітету  Верховної  Ради    України,    попередньо підтриману не менш як однією третиною від  конституційного  складу Верховної Ради України;

     35) призначення  на посаду та звільнення  з  посади  керівника апарату Верховної Ради України; затвердження  кошторису  Верховної Ради України та структури її апарату;

     36) затвердження  переліку об'єктів права державної  власності,

що не підлягають приватизації; визначення правових засад вилучення об'єктів права приватної власності.

     Верховна  Рада  України  здійснює  інші  повноваження,    які відповідно  до Конституції України віднесені  до її відання.

4. Основні форми діяльності Верховної Ради України

У становленні парламентаризму майже кожної країни одним із найскладніших, найтриваліших і найважчих є встановлення певної системи, порядку в роботі її парламенту. Це зумовлено багатьма факторами: змістом і формами його роботи, складом та структурою, статусом й навіть особистими рисами парламентаріїв тощо.

Першочергове значення у встановленні порядку роботи парламенту має його нормативно-правове визначення. Порядок роботи Верховної Ради, а також її органів та посадових осіб визначається Конституцією, Регламентом Верховної Ради, а надалі Законом про Регламент Верховної Ради, законами України про комітети Верховної Ради, про статус народного депутата, іншими законодавчими актами. Відповідно до цих правових актів основними організаційними (організаційно-правовими) формами роботи Верховної Ради є її сесії і засідання.

Верховна Рада, зазначається у чинній Конституції, працює сесійно (ст. 82). Сесії Верховної Ради України  поділяються на чергові й позачергові. Чергові сесії Верховної Ради починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня. У зв'язку з такою конституційною визначеністю початку роботи парламенту чергові сесії не скликаються.

Позачергові сесії Верховної  Ради із зазначенням порядку денного скликаються Головою Верховної Ради на вимогу не менш як третини народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради або на вимогу Президента. У разі запровадження воєнного чи надзвичайного стану в Україні Верховна Рада збирається у дводенний строк без скликання (ст. 83 Конституції).

У разі закінчення строку повноважень Верховної Ради під час воєнного чи надзвичайного стану її повноваження тривають до дня першого засідання першої сесії Верховної Ради, обраної після скасування воєнного чи надзвичайного стану.

Проекти законів, постанов та інші документи поширюються серед депутатів під час їх реєстрації.

Порядок денний чергової сесії Верховної Ради затверджується на кожну чергову сесію. Цей документ включає, як правило, два розділи: у першому — питання, повністю підготовлені для включення до розгляду на пленарних засіданнях; другий — питання, підготовку і доопрацювання яких Верховна Рада доручає здійснити комітетам, тимчасовим комісіям чи відповідним органам або особам.