Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Предмет, задача та методи психології і педагогіки

Предмет, задача та методи психології і педагогіки

ПИТАННЯ

1. Визначення предмета психології і педагогіки.

2. Різноманітні теорії про природу психіки.

3. Задача психології і педагогіки як наук та навчального предмета в НАУ.

4. Основні функції і форми прояву психіки.

5. Галузі психології.

6.Методи дослідження в психології і педагогіці.

1.1. ВИЗНАЧЕННЯ ПРЕДМЕТА ПСИХОЛОГІЇ І ПЕДАГОГІКИ

Психологія посідає одне з найважливіших місць в системі наук про людину: медико-біологічних, філософії, соціології, мистецтвознавстві та ін. Сучасний рівень науково-технічного прогресу потребує обов’язкового урахування психологічних можливостей людини. З розвитком і ускладненням техніки зростає значення людського чинника. Сьогодні стає усе більш очевидним необхідність вивчення цього чинника й урахування його можливостей при розробці нової техніки та технологічних процесів, організації і управлінні виробництвом (у системі менеджменту).

Будь-яка, навіть найсучасніша техніка, створюється для використання її людиною. Усі галузі науки і знань мають сенс і значення тільки тоді, коли вони слугують людині, озброюють її, створюються для неї, виникають і розвиваються як теорія та практика людства. Тому вивчення психології та педагогіки необхідно сучасному інженеру й організатору виробництва будь-якого рангу. Великий учений Д.І. Менделєєв уже в 1880 р. наголошував, що під час конструювання повітроплавальних апаратів слід думати не тільки про двигуни, а й про людину.

Психологія – це наука про закономірності процесу формування та функціонування психіки, психологічних особливостей людської діяльності. Термін “психологія” походить від грецької: “psyche” – душа і “logos” – вчення, наука. Слово “душа” походить від слова “подих”, що говорить про стародавні корені цього поняття, коли подих вважався найбільш характерною ознакою, що відрізняє живе від неживого.

Педагогіка (від грец. paidos – дитя та ago – виховую) – це наука про закономірності виховання, навчання й освіти. Вона тісно взаємопов’язана з психологією. Урахування закономірностей психічних функцій людини в різні вікові періоди дає змогу більш ефективно управляти процесами виховання та навчання. У зв'язку з тим, що однією з функцій інженера, керівника (менеджера) є навчання та виховання підлеглих, педагогіка включена до складу навчальної програми для студентів технічних факультетів НАУ.

1.2. РІЗНОМАНІТНІ ТЕОРІЇ ПРО ПРИРОДУ ПСИХІКИ

Головна методологічна проблема психології – це проблема її предмета і метода дослідження. Розвиток наукових поглядів на сутність психіки пов'язаний з вирішенням головного питання філософії – питання про співвідношення матерії і свідомості. Саме з приводу цього велися суперечки, що привели до виникнення двох діаметрально протилежних філософських напрямів: ідеалістичного та матеріалістичного. Ідеалісти розглядали психіку як щось первинне, існуюче самостійно, незалежно від матерії.

Матеріалістичне розуміння психіки полягає в тому, що пси-хіка розглядається як явище вторинне, похідне від матерії, а матерія як носій психіки, первинна.

Становлення психології як науки підрозділяється на декілька основних етапів.

1-й етап – психологія як наука про душу (античний період).

Містила філософію давньогрецьких мислителів-матеріалістів. Так, наприклад, Геракліт (540-480 рр. до нашої ери) стверджував: “душа - матеріальна і являє собою одне з минулих станів матеріального буття – вогню”.

Демокріт (460-370 рр. до н.е.) вважав, що душа складається із кульових, вогненних, легко рухомих атомів – дрібних часток матерії.

Алкмеон (давньогрецький лікар 6 сторіччя до н.е.) доводив, що органом психіки є мозок.

Платон (427-347 рр. до н.е.) висловлювався про душу як нематеріальну, безсмертну, духовну сутність, і зазначав, що вона тільки на час земного життя людини з'єднується з її тілом (дуалізм).

Дуалізм Платона переборов його учень Арістотель (384-

322 рр. до н.е.).

У своєму трактаті “Про душу” він відстоював досвідний об'єктивний метод вивчення щиросердечної діяльності. Душу вважав нематеріальною, але її існування пов'язував із тілом. Вважав, що без душі тіло не могло б існувати.

Гіппократ (5 сторіччя до н.е.) – “батько медицини”, висунув теорію, згідно з якою темперамент залежить від співвідношення чотирьох “соків” тіла – жовчі, чорної жовчі, флегми та червоної рідини.

2-й етап – психологія як наука про свідомість (середньовіччя).

Августин (354-430) – релігійний мислитель, проповідував, що все знання споконвічно закладене в душі, що живе і рухається всередині Бога. Знання не набувається, а витягається з душі завдяки спрямованості волі (прояв волюнтаризму й інтроспекціонізму).

Ібн-Сіна (Авіценна) (980-1037) – таджицький та іранський філософ, лікар та психолог, творець природознавчого наукового вчення про душу та про психофізіологічні функції. Ібн-Сіна підрозділяв психологію на якби на дві частини: природно наукова (медична) і метафізична (філософська). У своєму “Каноні” він неухильно притримується ідеї про залежність психіки від устрою та діяльності мозку. Психологічна думка в умовах феодального товариства була стиснута диктатом церкви – християнської і мусульманської.

3-й етап – психологія в XVI-XVIII сторіччях.

Перехідний період від феодальної культури до буржуазної одержав назву Відродження. Розвиток природознавчих наук, фізико-математичних знань у цей період відбився на поглядах про природу психіки. Серед видатних особистостей цієї епохи особливе місце посідає Леонардо да Вінчі (1452-1519). Геніальний художник, учений, філософ, інженер Леонардо запропонував новий тип відношення до дійсності, для якого характерний синтез почуттєвого споглядання, теоретичного узагальнення та практичної дії, втілив цей підхід у своїх художніх творах, наукових ідеях, цікавих проектах і моделях та намагався осмислити його в єдиній методологічній концепції. Так виникло уявлення Леонардо про особливу загальну науку живопису, проявами якого виступають різноманітні форми людського пізнання і дії. Термін живопис означав для Леонардо не тільки роботу й твори художника, але і все, що створено людиною завдяки спілці ока та руки.

З давніх часів на роль “цариці наук” претендувала філософія. Леонардо передає цю роль “божественній науці живопису”. Вона, за його переконанням, учить архітектора будувати так, щоб його будинок був приємний для ока, вона навчає і творців різноманітних ваз, ювелірів, ткачів, вишивальників. Вона винайшла букви, за допомогою яких виражаються різноманітні мови, вона дала карти арифметиці, навчила зображенню геометрів, навчає перспективістів і астрологів, будівельників машин та інженерів.

Леонардо да Вінчі – великий експериментатор в галузі психофізіології (після Ібн-Сіни). Він був піонером вивчення нервової діяльності, проводячи досліди на жабі. У його “Трактаті про живопис” містяться численні положення, прийняті сучасною психофізіологією. Він уперше став трактувати об'єктивні продукти людської творчості як засіб пізнання закономірної будови речей.

Цікавими були погляди на природу психіки європейських філософів тих часів.

Так, англійський філософ Френсіс Бекон (1561-1626) вважав, що у людини дві душі – розумна та почуттєва. Дослідження розумної душі він відносив до сфери теології, а почуттєвої – до науки. На його думку, місцезнаходженням почуттєвої душі є мозок людини.

Французький філософ Рене Декарт (1596-1650) писав, що існують два початки: матерія та дух, що незалежні один від одного . Він увів поняття “рефлекс” при поясненні зв'язку між подразником і м'язовим рухом.

Нідерландський філософ Спіноза (1632-1677) рішуче відкинув дуалізм Декарта, стверджуючи обумовленість психіки зовнішніми впливами. Він вважав, що порядок і зв'язок ідей залежать від порядку та зв'язку речей (детермінізм).

Французькі філософи-матеріалісти Ж.Ламетрі (1709-1751), К.Гельвецій (1715-1771), Д.Дідро (1713-1784), А.Гольбах (1723-1789) визнавали первинність матерії і вторинність свідомості.

Англійський філософ Джон Локк (1632-1704) є родоначальником емпіричного (досвідного) напряму у вивченні психіки людини. Він вважав, що фізіологічні та психологічні процеси відбуваються паралельно. Причому психологічні процеси можуть пізнаватися тільки інтроспективно (за допомогою самоспостереження).

Німецький філософ, математик, фізик, юрист, історик, мовознавець Лейбніц Готфрід (1646-1716), критикуючи емпіризм Локка, зазначав, що “душа” як орган не є “чистою дошкою”, у неї є тільки задатки, схильність до пізнання, реалізована активною діяльністю. Лейбніц запровадив поняття про несвідому психіку. Введене ним поняття щодо малих перцепцій (неусвідомлювані сприйняття) дало змогу пояснити психічну динаміку з типу числення нескінченно малих величин.

Своєрідне місце в цей історичний період займає Сковорода Григорій Савич (1722-1794), український поет-мандрівник, педагог, філософ-пантеїст. Побут людини він витлумачував на основі ідей про три “світи”. Перший з них – великий загальний обительний світ, у якому живе все породжене. Другий – мікрокосмос, малий світ або людина. Третій – символічний світ. Він виражений у біблійних уявах. Кожний із цих світів складається з “двох натур”: видимої (“твар”, створений світ) та невидимої (“Бог”). Він вважав, що людина та світ – це дві безодні: “Він у тобі, а ти в ньому”. Розробляючи теми гуманістичної психології, Сковорода віддавав належне людському інтелекту, його можливостям удосконалити індивідуальне та громадське життя. Його педагогічні ідеї засновувалися не на інтелектуальному диктаті, а на ненастирливості, делікатній допомозі учню.

4-й етап – психологія XIX-XX сторіч

У XIX-XX ст. виникає теорія вульгарного матеріалізму в поясненні природи психіки. Її представники: Бюхнер (1824-1899), Фохт (1817-1895) тощо стверджували, що мозок виділяє думку так, як печінка виділяє жовч.

Існували й інші напрями вивчення психіки: асоціативна психологія, волюнтаристична психологія, біхевіоризм і фрейдизм.

Цікавим є напрям, названий за ім’ям його творця – Зигмунда Фрейда (1858-1939), австрійського лікаря і психолога. Створений ним метод психоаналізу для лікування неврозів був у наступному застосований для пояснення нормального психічного життя людей.

Ядро фрейдизму утворює уявлення про споконвічну таємну війну між схованими в глибинах індивіда несвідомими психічними силами і необхідністю вижити у ворожому цьому індивіду соціальному середовищу. Фрейд увів у психологію низку важливих понять – несвідомої мотивації, співвідношення нормальних і патологічних явищ психіки, відзначив роль сексуального чинника у житті особистості.

Один із напрямів психоаналізу отримав назву ФРЕЙДО-МАРКСИЗМ, який намагався об'єднати ФРЕЙДИЗМ і МАРКСИЗМ.

Провідні вчені Росії (до складу якої входила й Україна) пояснювали природу і сутність психіки з матеріалістичних позицій.

М.В. Ломоносов (1711-1765) – “відчуття необхідна умова пізнання світу”.

О.М. Радищев (1749 -1802) – “не з тілом чи росте душа, не з ним чи мужніє і кріпиться, не з ним чи в'яне і тьмяніє?”.

В. Г. Бєлінський (1811-1848) – “свідомість – функція мозку”.

Найбільш значущий внесок у природно наукову основу психології внесли І. М Сєченов (1829-1905) та І.П. Павлов (1849-1936).

Сєченов першим обґрунтував рефлекторну природу свідомої і несвідомої діяльності у своєму трактаті “Рефлекси головного мозку”.

Лауреат Нобелівської премії І.П. Павлов продовжив наукові розробки І.М. Сєченова, ввівши поняття умовного рефлексу, розкрив найважливіші закономірності нервової вищої діяльності, що є фізіологічною основою психіки.

Перша в Росії лабораторія експериментальної психології була відкрита в м. Казані у 1886 р. В.М. Бехтерєвим, а незабаром – у м.Одесі М.М. Ланге, в Києві та м. Харкові П.І. Ковалевським. Перший інститут психології відкрито у Москві в 1912 р. і заснував його Г.І. Челпанов (фундатор лабораторії в Києві).

Значний внесок у розвиток психології як самостійної науки внесли К.М. Корнілов (1879-1957), Л.С. Виготський (1896-1934), Б.М. Теплов (1896-1965), А.М. Леонтьєв (1903-1979), Г.С. Костюк (1899-1982) і І.М. Оніщенко (1922) – засновник української школи психології фізичного виховання. Багато років керував Республіканським науково-дослідним інститутом психології в м.Києві Д.Ф. Ніколенко (1898-1992), зав. кафедрою психології в Національному педагогічному університеті ім. М.П. Драгоманова.

У сучасній психології уже склалися визначені уявлення про природу психічних явищ. При цьому більшість психологів додержуються теорії відображення в поясненні сутності психіки.

Основні положення теорії відображення про природу психіки

1. Психіка є властивістю мозку, продуктом особливої уяви організованої матерії.

2. Психіка – одна з форм відображення дійсності, уява реального світу. Психічне відображення відрізняється від інших форм відображення (фізичного, хімічного, фізіологічного).

3. Психіка – суб'єктивна уява об'єктивного світу.

4. Найважливіші сторони психіки людини – соціально обумовлені та називаються свідомістю.

5. Свідомість людини виявляється і формується в спілкуванні та діяльності.

6. Свідомість не тільки відображає реальну дійсність але і творить її, тобто свідомість активна.

7. Психічне відображення людини удосконалюється в процесі діяльності та може носити випереджаючий характер.

1.3. ЗАДАЧА ПСИХОЛОГІЇ І ПЕДАГОГІКИ ЯК НАУКИ ТА НАВЧАЛЬНОГО ПРЕДМЕТА У НАУ

Головними задачами психології як науки є:

• Вивчення об'єктивних закономірностей психічних явищ і психологічних особливостей діяльності людини.

• Дослідження якісних (структурних) особливостей психічних явищ.

• Розширення міждисциплінарних зв'язків з іншими науками (природознавчими, технічними, інформатикою та ін.).

• Вивчення проблем потреб і мотивів.

• Пошук інтегральних характеристик психічних процесів (емоційна регуляція мислення та свідомі процеси, натхнення, дослідницька активність).

• Розроблення проблем психологічної підготовки фахівців різних професій (у тому числі інженерів в авіації і космонавтиці).

• Удосконалення відомих і розробка нових методів дослідження (у зв'язку з комп'ютеризацією і досягненнями сучасної науки).

• Розроблення шляхів упровадження наукових знань психології в практику життєдіяльності людини.

• Виявлення закономірностей у різних галузях психології (загальній, інженерній психології, психології менеджменту та ін.).

Задачі педагогіки як науки

• Дослідження закономірностей педагогічного процесу відповідно до вимог формування особистості сучасної людини.

• Розробка теорії і методики освітньо-виховної діяльності педагогів (не тільки в навчальних закладах, але й у діяльності керівників будь-яких підприємств).

• Узагальнення і впровадження у практику передового педагогічного досвіду відповідно до сучасних соціально-економічних умов.

Основні завдання навчальної дисципліни "Основи психології і педагогіки" в НАУ

1. Надати студентам основи психологічних і педагогічних знань (психолого-педагогічну освіту);

2. Сприяти формуванню понятійного психологічного апарата (термінології);

3. Ознайомити студентів з головними методами психологіч-них і педагогічних досліджень (у тому числі, психодіагностики) щодо їхньої майбутньої фахової діяльності;

4. Сприяти усвідомленню значення людського чинника в системі “людина-машина”.

1. ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ ТА ФОРМИ ПРОЯВУ ПСИХІКИ

Основними функціями психіки є відображення і регулювання поведінки і діяльності (рис.1.1). Накладаючись одна на одну, вони утворюють психічні явища, як на свідомому, так і підсвідомому рівні.

ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ ПСИХІКИ

Психіка

Рис. 1.1.

На рис.1.2 схематично подані форми прояву психіки. При цьому під психічними процесами розуміють порівняно прості психічні явища, що включаються в більш складні види психічної діяльності, обмежені тимчасовими ознаками. До них належать пізнавальні, емоційні та вольові.

Психологічні стани – це інтегральні прояви психіки, від яких залежать рівень активності пізнавальних процесів, успішність діяльності та наслідки зовнішніх впливів на людину.

Психологічні сторони особистості – це сутні та відносно стійкі особливості особистості, що забезпечують визначений рівень діяльності та поведінки, типової для даної людини.

Усі ці форми прояву психіки (взаємозалежні та взаємообумовлені) впливають на поведінку та діяльність людини.

1.5. ГАЛУЗІ ПСИХОЛОГІЇ

Формування психіки людини пов'язане з особливостями її спілкування та діяльності у визначеному товаристві. Різні види діяльності для своєї ефективності потребують спеціалізованих проявів свідомості людини. Це привело до розширення проблем психології і відокремлення деяких її галузей. На сьогодні психологія складається з великої кількості галузей зі своїми предметами, об'єктами та проблемами дослідження. Нижче приведена стисла характеристика деяких з них.

Загальна психологія вивчає загальні теоретичні принципи психології, загальні закономірності психіки людини, що живе в дану історичну епоху (безвідносно виконувана фахова діяльність).

Педагогічна психологія досліджує психологічні особливості та закономірності процесів навчання і виховання.

Вікова психологія вивчає особливості психіки людей у різні періоди їхнього життя: від народження до похилого віку.

Соціальна психологія – галузь психології, що досліджує закономірності поведінки та діяльності людей, обумовлені фактом їх включення в соціальні групи, а також психологічні характеристики цих груп.

Психологія праці досліджує психологічні особливості трудової діяльності з метою раціоналізації процесів праці та поліпшення постановки виробничого навчання.

Інженерна психологія – наукова дисципліна, що вивчає об'єктивні закономірності процесів інформаційної взаємодії людини та техніки з метою використання їх у практиці проектування, створення й експлуатації системи "людина-машина".

Інженерна психологія в авіації і космонавтиці досліджує особливості системи "людина-машина" на літальних апаратах, психофізіологічні можливості апаратів щодо різних етапів польоту, принципи і шляхи створення інформаційної моделі польоту, керований політ при “дефіциті” та “надлишку” часу, керування в умовах перевантажень, вібрацій, невагомості, у тривалому польоті та замкненому просторі, при гіподинамії, у безопорному та безорієнтовному просторі.

Військова психологія досліджує психологічні закономірності поведінки людей і колективів в умовах військової діяльності та бою.

Юридична психологія вивчає психологію правопорушників, а також питання судової практики (слідство, допити та ін.).

Медична психологія вивчає особливості психічної діяльності людини при захворюваннях, сприяє розробленню раціональних методів лікування.

Психологія спорту – досліджує і вивчає закономірності прояву та розвитку свідомості в різних умовах спортивної діяльності.

Психологія менеджменту розкриває шляхи активізації психологічних чинників, що обумовлюють ефективну діяльність менеджерів.

Існують й інші галузі: психологія мистецтва, психологія пропаганди, психологія релігії, психологія сім'ї і шлюбу, зоопсихологія та ін. Усі вони мають свій предмет і об'єкт дослідження, взаємозалежні, збагачують одна одну, сприяють розкриттю все більших можливостей і резервів психіки людини в її житті та діяльності.

Наприкінці слід зазначити, що нині в Україні починає розвиватися психологічна служба.

Психологічна служба – це система практичного використання психології для розв’язання комплексних задач психологічної експертизи, діагностики та консультацій у сферах виробництва, транспорту (авіації), освіти, охорони здоров'я, спорту, правопорядку та ін. Психологічна служба покликана вирішувати такі основні задачі: 1 – опис стану об'єкта; 2 – діяння (рекомендації).

1.6. МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ В ПСИХОЛОГІЇ І ПЕДАГОГІЦІ

Кожна людина певною мірою є психологом, що розуміє психологічні закономірності на основі тільки особистих спостережень і життєвого досвіду. Проте наукове вивчення не тільки узагальнює досвід багатьох людей, але й за рахунок ретельного добору матеріалу та його аналізу досягає правильних, точних і надійних результатів.

Методи психології і педагогіки – це шляхи та засоби, за допомогою яких добуваються наукові дані про закономірності психіки і педагогічних явищ. Найчастіше застосовуються такі методи як спостереження, бесіди, експеримент, психологічні тести, аналіз продуктів діяльності, узагальнення незалежних характеристик, соціометрія, моделювання та статистичні методи.

Спостереження є головним методом досліджень у психології і педагогіці.

Організація та проведення спостережень містить у собі:

1) чітке визначення мети спостереження;

2) вибір об'єкта спостереження;

3) упорядкування плану спостереження;

4) розроблення протоколів для запису явищ, що спостерігаю-ться;

5) вибір способів опрацювання й аналізу отриманого фактич-ного матеріалу;

6) формулювання виведень і висновків за матеріалами проведених спостережень.

Розрізняють наступні варіанти спостережень: зовнішнє (спостереження з боку), внутрішнє (самоспостереження), вільне, стандартизоване, включене.

Застосування методу бесіди обумовлюється необхідністю уточнення та розширення даних спостережень. У спеціально організованих бесідах із піддослідними можна з'ясувати їхнє ставлення до того або іншого явища, розкрити відмінності особистості піддослідних тощо.

Ефективність методу бесіди залежить від низки умов. До них у першу чергу належать:

1) наявність у дослідника особистого контакту з піддослід-ним;

2) наявність старанно продуманого плану бесіди;

3) уміння дослідника застосовувати не прямі запитання, а непрямі шляхи для одержання необхідної інформації;

4) зміст питань не повинен принижувати гідність піддослід-ного;

5) уміння дослідника уточнювати під час бесіди факти, що його цікавлять, не застосовуючи видимих записів;

6) спроможність визначати достовірність інформації, отрима-ної під час бесіди;

Різновидом методу бесіди є метод опитування, як усний, так і письмовий, вільний, стандартизований.

Сутність експерименту, полягає у тому, що в ньому продумано створюється ситуація, за якою досліджуване явище виявляється якнайкраще і його можна точніше та легше запам'ятати.

Особливостями методу експерименту є:

1) дослідник навмисно створює, викликає до життя цікавляче його явище;

2) організовується спеціальна експериментальна обстановка, що дозволяє вивчати явище в його відносно чистому виді;

3) досліджуване явище повторюється стільки разів, скільки потрібно досліднику;

4) використовується точна вимірювальна апаратура. За способом організації виділяють два головних види експерименту: лабораторний і природний.

Лабораторний експеримент проводиться в спеціально організованих штучних умовах, що забезпечують чистоту результатів. Можливе застосування складної стаціонарної установленої апаратури (енцефалографа тощо).

Природний експеримент проводиться в звичних умовах життя і діяльності людини. При цьому піддослідні можуть і не підозрювати про те, що вони піддаються психологічному або педагогічному експерименту. Природний експеримент дозволяє зблизити психолого-педагогічні явища, тому що вони відбуваються у природних умовах життя та діяльності. Проте недоліком його є неминуча наявність неконтрольованих перешкод, що супроводжують чинники, вплив яких важко встановити та кількісно виміряти.

Тестом називаються спеціальні задачі, за допомогою яких перевіряється рівень розвитку людини.

Психологічні тести належать до класу стандартизованих іспитових вимірів, що відрізняються:

• високою інформативністю,

• достовірністю,

• валідністю,

• диференційованістю,

• точністю,

• надійністю (відтвореністю),

• можливістю математичного вираження одержуваних резуль-татів,

• практичною корисністю (функція психодіагностики, а не тільки дослідницька).

Тести можуть бути бланковими, апаратними, опитувачами, завданнями, проективними.

Тестові іспити можуть застосовуватися для вирішення задач фахового добору, діагностики психологічних станів людини та визначення окремих сторін особистості.

Метод аналізу продуктів діяльності людини дозволяє охарактеризувати особливості умінь, навичок, а також деяких рис особистості, у яких виражається ставлення до виконуваної діяльності. Цей метод потребує збирання значної кількості матеріалу, його класифікації і систематизації за найважливішими ознаками.

Подібний до цього метод аналізу документів – аналіз різноманітних матеріалів про життя та діяльність окремих осіб і колективів (матеріали біографій, фото і кінодокументи, щоденники, службові розпорядження та інше).

Метод узагальнення незалежних характеристик – це узагальнення характеристик даній людині, висловлені різними та незалежними один від одного людьми.

Соціометрія – це система деяких прийомів, що дають можливість з'ясувати кількісне визначення переваг, байдужності та неприйняття, що одержують індивіди в процесі спілкування в групі. Узагальнена картина виборів надається в соціоматриці. На основі даних соціоматриці підраховуються різноманітні індекси (коефіцієнти), що відображають параметри спілкування (наприклад, коефіцієнти товариськості, індекс групової згуртованості та ін.).

Моделювання – дослідження психічних процесів і станів за допомогою їх реальних (фізичних) або ідеальних, насамперед математичних, моделей (зразків). Під “моделлю” розуміється система об'єктів або знаків, що відтворюють деякі істотні властивості системи – оригіналу.

Статистичні методи – це деякі методи прикладної математичної статистики, використовувані в психології для опрацювання експериментальних результатів (наприклад, кореляційний і факторний аналізи та ін.).

При комплексному використанні перерахованих методів дослідження учені, застосовуючи системний підхід, виявляють усе нові закономірності різних сторін психіки людини, резерви людського чинника в різноманітних видах діяльності.

ОСНОВНІ ФОРМИ ПРОЯВУ ПСИХІКИ

Психіка (свідомість та підсвідомість)

Психічні процеси

Психологічні стани

Психологічні сторони особистості

Відчуття

Сприйняття

Уявлення

Пам'ять

Увага

Мислення

Промова

Апатія

Пригнобленість

Творчий підйом

Поведінка, діяльність

Настрій

Почуття

Афекти

Натхнення

Спрямованість

Характер

Здібності

Темперамент

Рис. 1.2

Предмет, задача та методи психології і педагогіки 📙 Реферат → 🆔 214100