Призначення, специфічні ознаки та напрямки фінансових відносин різних сфер та ланок фінансової системи

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….3

1.Сутність та сфери  фінансових відносин……………………………………….5

2.Призначення, специфічні ознаки та напрямки фінансових відносин різних сфер та ланок фінансової системи……………………………………………….7

2.1Фінанси суб’єктів господарювання…………………………………………..7

2.2 Страхування…………………………………………………………………...9

2.3 Державні фінанси……………………………………………………………10

2.4 Міжнародні фінанси…………………………………………………………13

2.5 Фінансовий ринок…………………………………………………………...15

3.Фінансовий контроль………………………………………………………….17

Висновки…………………………………………………………………………19

 

Список літератури……………………………………………………………….20

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Сучасна ринкова економіка  — складний господарський організм, до якого належать багато різник виробничих, комерційних, фінансових та інформаційних  структур, що взаємодіють на тлі розгалуженої системи правових норм підприємництва і об'єднуються єдиним поняттям —ринок. Невід'ємною складовою ринкової економіки є гроші та грошовий обіг. Переважна більшість матеріально-речових процесів в економіці ринкового типу так чи інакше відтворюється у вигляді грошей. Фінансові потоки і рухи коштів, які називають грошовим обігом, утворюють розгалужену багаторівневу фінансову систему, що складається з численних каналів, що розгалужуються і з'єднуються.

Фiнансова система — це сукупнiсть окремих сфер фiнансових вiдносин, які пов'язані між собою. Фінансові відносини є органічною складовою економічних відносин, яка виражає взаємодію і зв'язки у грошовій формі суб'єктів економічної системи на різних рівнях.: держава; підприємства і підприємці; населення  Між ними розвиваються фінансові зв'язки, що виявляються як фінансово-грошові потоки. Фінансові відносини – це відносини, що відображають рух вартості від одного суб’єкта до іншого і характеризують розподільчі, перерозподільчі та обмінні процеси і матеріально проявляються у грошових потоках. Цей розподіл дозволяє формувати грошові доходи і нагромадження у суб'єктів господарювання й держави та використовувати їх на розширене відтворення, матеріальне стимулювання працівників, задоволення соціальних та інших потреб суспільства.

 Існують  наступні форми фінансових відносин в економіці: "держава — підприємство" (ДП), "підприємство — держава" (ПД), "держава — населення" (ДН), "населення — держава" (НД), "держава — держава" (ДД), "підприємство — населення" (ПН), "населення — підприємство" (НП), "підприємство — підприємство" (ПП), "населення — населення" (НН).[9]Обмінно-розподільні відносини, що характеризують фінанси підприємств, поділяються на дві групи — внутрішні й зовнішні. Внутрішні відносини характеризують грошові потоки на підприємстві й відображають процеси формування, розподілу і перерозподілу його доходів. Зовнішні відносини характеризують зв’язки з іншими підприємствами та сферами і ланками фінансової системи. Фінанси впливають на суспільне відтворення в таких напрямках: фінансове забезпечення відтворювального процесу; фінансове регулювання економічних і соціальних процесів; фінансове стимулювання економіки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Сутність та сфери фінансових відносин

Первісною сферою виникнення фінансових відносин є процеси первинного розподілу вартості суспільного продукту, коли ця вартість розпадається на складові її елементи і відбувається утворення різноманітних форм грошових доходів і нагромадження. Подальший перерозподіл вартості між суб'єктами господарювання і конкретизація цільового її використання теж відбувається на основі фінансів. Розподіл і перерозподіл вартості з допомогою фінансів обов'язково супроводжується рухом грошових засобів, приймаючих специфічну форму фінансових ресурсів. Вони формуються у суб'єктів господарювання і держави за рахунок різноманітних виглядів грошових доходів, відрахувань і надходжень, а використовуються на розширене відтворення, матеріальне стимулювання працюючих, задоволення соціальних і інших потреб суспільства. Фінансові ресурси виступають матеріальними носіями фінансових відносин, що дозволяє виділити фінанси з загальної сукупності категорій, що беруть участь в вартісному розподілі. Це відбувається поза залежністю від суспільноекономічної формації, хоча форми і засоби, з допомогою яких утворюються і використовуються фінансові ресурси, мінялися в залежності від зміни соціальної природи суспільства. Використання фінансових ресурсів здійснюється в основному через грошові фонди спеціального цільового призначення, хоча можлива і нефондова форма їхнього використання. До переваг фондової форми відносяться: можливість тісніше відповідати задоволення будь-якій потребі з економічними можливостями, забезпечення концентрації ресурсів на основних напрямках розвитку суспільного виробництва, можливість повніше залучати суспільні, колективні і особисті інтереси.[2]

На підставі усього викладеного  вище можна дати наступне визначення: фінансові відносини - це грошові відносини, що виникають в процесі розподілу і перерозподілу вартості валового суспільного продукту і частини національного багатства в зв'язку з формуванням грошових доходів і нагромадження у суб'єктів господарювання і держави, а також використанням їх на розширене відтворення, матеріальне стимулювання працюючих, задоволення соціальних і інших потреб суспільства. Фiнансовi вiдносини, що виникають при розподiлі i перерозподiлі валового нацiонального продукту, надзвичайно рiзноманiтнi, але їх можна подiлити за певними ознаками.[4] Цей поділ знаходить відображення у побудові фінансової системи. Фiнансова система — це сукупнiсть окремих сфер фiнансових вiдносин, які пов'язані між собою, їм притаманні централізовані або децентралізовані фонди грошових коштів, є відповідний апарат управління та правове забезпечення. Склад фiнансової системи України показаний на рис.2:

 

Фінансова система 

 
Рис. 2. Склад фінансової системи України

Всi фiнансовi вiдносини в залежностi вiд ролi суб'єктiв у суспiльному

виробництвi можна подiлити на такі сфери:

1)фiнанси суб'єктів господарювання;

2)державнi фiнанси.

Але всерединi кожної сфери, конкретизуючи характер дiяльностi суб'єктiв, видiляються окремi ланки  фiнансових вiдносин. Так, наприклад, в складi фiнансiв суб'єктів господарювання це:

1)фiнанси комерційних пiдприємств;

2)фiнанси некомерцiйних органiзацiй i установ;

3) фiнанси громадських органiзацiй i доброчинних фондiв. Крiм того, в таких ланках фiнансової системи як фiнанси комерцiйних пiдприємств, фiнанси некомерцiйних органiзацiй i установ, можна продовжити подiл в залежностi вiд галузевої ознаки i за формами власностi. Всi сфери i ланки фiнансової системи iснують взаємопов'язано, але центральне мiсце серед них займають бюджети. Бюджети пов'язанi зi всiма iншими ланками i об'єднують фiнансову систему в єдине цiле.[3]

 

2.Призначення, специфічні ознаки та напрямки фінансових відносин різних сфер та ланок фінансової системи

Кожна сфера і ланка  фінансової системи має відповідне призначення і специфічні ознаки.

1.Фінанси суб’єктів господарювання

Фінанси суб’єктів господарювання призначені для забезпечення діяльності підприємств. Вони є основою всієї фінансової системи, оскільки саме тут створюється ВВП який є об’єктом фінансових відносин. Суб'єктами господарювання є власники майна і наділені майном незалежні учасники господарських відносин різних форм власності й організаційно-правових форм із властивою їм господарською компетенцією відповідно до функцій, які вони виконують у ринковій інфраструктурі, здатні нести майнову відповідальність за зобов'язаннями в рамках, передбачених суспільним господарським порядком, та мають на меті отримання вигоди або суспільно-корисну діяльність. До них належать: суб'єкти підприємницької діяльності (підприємства і господарські товариства та їх об'єднання) реального сектору економіки; фінансові установи (кредитні установи, інвестиційні фонди, страхові компанії та ін); державні установи й організації, створені органами влади, що здійснюють господарські операції з метою одержання доходу; некомерційні організації, тобто організації, що обслуговують домашні господарства; підприємці. Обмінно-розподільні відносини, що характеризують фінанси підприємств, поділяються на дві групи — внутрішні й зовнішні. Внутрішні відносини характеризують грошові потоки на підприємстві й відображають процеси формування, розподілу і перерозподілу його доходів. Зовнішні відносини характеризують зв’язки з іншими підприємствами та сферами і ланками фінансової системи. Вони поділяються на вхідні та вихідні грошові потоки. Діяльність суб’єктів господарювання залежить від забезпеченості фінансовими ресурсами. Можливості їх нарощення визначаються величиною отриманих доходів та рівнем їх вилучення і надходження через систему зовнішніх фінансових відносин.[9]

Мета господарської діяльності — виробництво товарів, виконання  робіт, надання послуг.

Мета фінансової діяльності — отримання  прибутку.

Фінансова діяльність суб’єктів господарювання регулюється:

законодавчо — в частині взаємовідносин з державою;

на підставі угод — з іншими суб’єктами, в основі яких лежать інтереси підприємства;

статутними документами — внутрішні  відносини.

Внутрішні фінансові відносини  можуть мати фондовий чи канальний  характер. Фондовий характер означає, що спочатку відбувається концентрація фінансових ресурсів у фондах грошових коштів, а потім їх використання згідно з призначенням фонду. При цьому виділення фондів може мати частковий характер, коли окремо ведеться їх облік, і повний, коли вони концентруються на окремих рахунках у банку. У разі канального характеру фінансових відносин використання коштів відбувається за певними напрямами з одного рахунку згідно з потребами підприємства.[12]

2. Страхування

Страхування являє собою відособлену ланку фінансової системи, яка відображає відносини з приводу формування і використання колективних страхових фондів. З одного боку, страхування забезпечується через страхові компанії, які є звичайними суб’єктами підприємництва, тобто їх діяльність належить до рівня мікроекономіки. З іншого боку, створювані фонди відображають перерозподіл фінансових ресурсів між окремими суб’єктами страхування і таким чином мають ознаки належності до макрорівня. При цьому колективні страхові фонди можуть створюватись і державними страховими компаніями. У цьому випадку вони належатимуть до системи державних фінансів.[6] Економічною сутністю категорії страхового захисту є страховий ризик і запобіжні заходи проти нього. Оскільки суспільне виробництво охоплює відтворення матеріальних благ і робочої сили, економічна категорія страхового захисту включає страховий захист власності підприємств і доходів населення. Основними ознаками економічної категорії страхового захисту є такі:

• імовірнісний характер виникнення стихійного лиха або іншого прояву негативного впливу;

• вираження втрат у натуральній або грошовій формі;

• об'єктивна необхідність компенсації  втрат;

• реалізація заходів попередження та пом'якшення наслідків конкретної страхової події.[11]

Оскільки страхування є одним з напрямків фінансових відносин, то ця економічна категорія має спільні риси з категорією фінансів, проте між ними існують і відмінності. Найголовнішою спільною ознакою для них є грошові відносини щодо формування і використання цільового грошового фонду на основі певних принципів, законодавчо закріплених відповідними документами. Страхуванню притаманні замкнені перерозподільні відносини між його учасниками, що зумовлено солідарною відповідальністю за ризик (солідарним розподілом суми втрати між усіма членами замкненої страхової спільноти). Замкненість перерозподільних відносин означає, що використання страхового фонду обмежене сукупністю суб'єктів, які його сформували, тоді як фінансові відносини не мають такої чіткої визначеності між сукупністю тих, хто формує грошові фонди, і тих, хто бере участь у їх розподілі. Наприклад, у формуванні фінансів бюджету бере участь усе населення, а виплати з бюджету отримують окремі категорії громадян.[10]

3.Державні фінанси

Державні фінанси відображають суспільну централізацію доходів та підприємницьку діяльність держави. Це основна сфера перерозподілу ВВП, і тому всі суб’єкти розподільних відносин заінтересовані в її оптимальності. Оптимальність означає, що рівень централізації повинен як забезпечувати державу достатніми коштами, так і не підривати фінансової бази суб’єктів господарювання, а ступінь перерозподілу — як достатньо впливати на пропорції соціально-економічного розвитку, так і не створювати «утриманської» психології у юридичних і фізичних осіб. Тобто сфера державних фінансів надзвичайно важлива і вимагає встановлення збалансованості інтересів усіх суб’єктів фінансових відносин.[5]Державні фінанси включають централізовані ланки — бюджет, фонди цільового призначення і державний кредит, а також децентралізовані — фінанси суб’єктів господарювання у державному секторі. Фінансові відносини, що виникають у держави з іншими суб’єктами, мають досить складний характер. З позицій держави, з одного боку, формування коштів централізованих фондів характеризує і відносини обміну, і розподілу, і перерозподілу. Відносини обміну досить незначні за обсягами і питомою вагою і пов’язані з надходженням доходів, отриманих від реалізації державного майна і ресурсів, що належать державі, від майнових прав, від надання послуг тощо. Відносини розподілу відображають частку держави у створеному ВВП, яку вона отримує у формі непрямих податків. Відносини перерозподілу відбивають формування фондів за рахунок оподаткування доходів юридичних і фізичних осіб. У процесі використання державних коштів виникають відносини розподілу і перерозподілу. Розподільні відносини з боку держави характеризують використання тієї частини державних доходів, що отримана нею на основі обміну і розподілу, а перерозподільні — тих, що отримані на основі перерозподілу. З погляду юридичних і фізичних осіб державні фінанси мають насамперед яскраво виражений перерозподільний характер, хоча в них присутні й елементи обміну — плата за державні послуги.[8]

                  

Фінансові відносини  у сфері централізованих державних  фінансів мають фондовий характер і  поділяються на два напрями: мобілізація коштів державою та їх виділення. Мобілізація коштів здійснюється за допомогою податків, платежів, відрахувань, внесків і зборів, які надходять до бюджету, та фондів цільового призначення. Виділення коштів здійснюється у формі інвестицій, дотацій і субсидій, кредитів, кошторисного фінансування, державних пенсій і допомог, відшкодування витрат. Взаємовідносини з бюджетом та фондами цільового призначення регулюються на законодавчій основі. Бюджет держави — це основний фонд грошових коштів і визначальна ланка державних фінансів. Він призначений для фінансового забезпечення виконання державою її функцій: управління суспільством, оборони країни, економічної та соціальної. Через бюджет регулюється діяльність усіх сфер і ланок фінансової системи, тобто з позицій управління фінансами це визначальна ланка, яка спрямовує в заданому напрямі розвиток суспільства. Фонди цільового призначення являють собою централізацію коштів для вирішення конкретних завдань і проблем. Їх характерною ознакою є чітко визначені джерела формування і напрями використання. Створення таких фондів визначається конкретними потребами, тому їх склад досить різноманітний у різних країнах і в різні часи. Серед них виділяються такі, котрі мають стабільний характер, наприклад пенсійні фонди і фонди зайнятості, а також ті, що відбивають відносно тимчасові потреби.[7]

Державний кредит відображає відносини, при яких держава виступає позичальником або гарантом за позичками  юридичних осіб даної країни. Кредиторами можуть бути юридичні й фізичні особи даної та інших країн, уряди інших країн, міжнародні організації та фінансові інституції. Мобілізовані державою кошти спрямовуються на покриття бюджетного дефіциту або в окремий фонд, призначений для інвестицій при випуску цільових позик. Фінанси державного сектора економіки включають ті самі відносини, що й фінанси будь-якого суб’єкта господарювання, оскільки характер і напрями господарської і фінансової діяльності не залежать від форми власності. Водночас фінансові ресурси й отримані доходи цих підприємств належать державі, а їх фінансова діяльність регламентується державою як на підставі законів, так і у формі державного управління.[5]

 

4.Міжнародні фінанси

Мжнародні фінанси відображають відносини, що складаються на рівні світового господарства і характеризують діяльність на цьому рівні як національних суб’єктів господарювання і держави, так і міжнародних організацій та фінансових інституцій. Міжнародні фінансові відносини являють собою досить складну систему руху грошових потоків. Вони можуть бути згруповані за такими напрямами:

• взаємовідносини між суб’єктами господарювання різних країн;
• взаємовідносини держави з юридичними і фізичними особами інших країн;
• взаємовідносини держави з урядами інших країн та міжнародними фінансовими організаціями;
• взаємовідносини держави і суб’єктів господарювання з міжнародними фінансовими інституціями. [1]

Структуро-логічна  схема «Міжнародних фінансів»

                      

 Валютний ринок. Міжнародні фінансові відносини пов’язані з рухом вартості між окремими країнами. Система міжнародних розрахунків базується на валютному регулюванні, основою якого є встановлення курсу валют. Для проведення розрахунків потрібна відповідна валюта, а для забезпечення еквівалентного обміну потрібне достовірне співвідношення валют. Відхилення встановленого курсу валют від реального веде до міжнародного перерозподілу доходів і фінансових ресурсів. Це можна порівняти з ціновим механізмом перерозподілу, який, до речі, діє як на внутрішньому, так і на світовому ринку. Проблеми, пов’язані з функціонуванням валютного ринку, на якому здійснюються операції купівлі-продажу валют, досить складні, оскільки встановлений на ньому курс валют не завжди збігається з економічними реаліями. Відхилення курсу валют від цих реалій, також, як і відхилення цін товарів і послуг від їх вартості, нагадує коливання маятника. Усунути ці коливання практично неможливо. Ураховуючи це, а також значні технічні труднощі, що виникають при міжнародних розрахунках, у межах Європейського союзу реалізується проект переходу до єдиної валюти — євро. Фінанси міжнародних політичних, економічних, гуманітарних та інших організацій характеризують формування і використання доходів цих організацій. Суб’єкти і характер цих взаємовідносин визначаються статутом тієї чи іншої організації. Наприклад, усі країни — члени ООН сплачують членські внески до бюджету цієї політичної організації. Кошти з бюджету ООН використовуються на утримання її органів, на фінансування міжнародних програм і проведення різних заходів. Міжнародні організації також можуть надавати фінансову допомогу окремим країнам. Отже, через цю ланку міжнародних фінансів здійснюється міжнародний перерозподіл доходів.[2]

Міжнародні фінансові  інституції є своєрідною надбудовою над сукупністю національних фінансових систем. Вони характеризують зародження єдиної фінансової системи світового співтовариства. Нині ці інституції виконують здебільшого функції надання фінансової допомоги у формі кредитів тим країнам, що її потребують. До їх складу входять:

1. — Міжнародний валютний фонд;
2. — група Світового банку;
3. — Європейський банк реконструкції та розвитку;
4. — Африканський банк розвитку;
5. — Азіатський банк розвитку;
6. — Міжамериканський банк розвитку.[1]

5.Фінансовий ринок

Фінансовий ринок є важливою складовою фінансової та економічної систем. За економічною сутністю фінансовий ринок — це сукупність економічних відносин, пов’язаних з розподілом фінансових ресурсів, купівлею-продажем тимчасово вільних грошових коштів і цінних паперів. Об’єктивною передумовою функціонування фінансового ринку є незбіг потреби у фінансових ресурсах з джерелами її задоволення. Кошти можуть бути в наявності в одних власників, а інвестиційні потреби виникають в інших. Фінансовий ринок виступає посередником руху коштів від їх власників до користувачів. Він являє собою особливу форму організації руху грошових коштів у народному господарстві і має своїм призначенням забезпечити підприємствам, державі і фізичним особам належні умови для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних ресурсів. З одного боку, це елемент насамперед фінансової системи, який займає в ній особливе місце. По-перше, він являє собою своєрідну надбудову, через яку координується діяльність усієї фінансової системи. По-друге, це сполучна сфера, через яку здійснюється рух фінансових ресурсів. Тобто, якщо фінанси суб’єктів господарювання виконують роль двигуна, а державні фінанси — функції системи керування, то фінансовий ринок можна порівняти з трансмісією. Образно кажучи, це кровоносна система, яка живить весь фінансовий організм. З іншого боку, фінансовий ринок поряд з ринками праці, товарів та послуг, засобів виробництва і технологій, духовних благ є надзвичайно важливою складовою ринкової економіки, її визначальним елементом, без якого не може працювати весь механізм.Усе починається з фінансового забезпечення діяльності суб’єктів господарювання.Сутність відносин у сфері фінансового ринку полягає в купівлі-продажу фінансових ресурсів. Їх ціною є плата за користування ресурсами, насамперед у вигляді процента. Фінансовий ринок за формою фінансових ресурсів поділяється на дві ланки: ринок грошей і ринок капіталів. [12]

Ринок грошей — це сфера, де можна їх купити. Його функціонування забезпечується насамперед кредитною  системою — сукупністю кредитних  установ, які здійснюють концентрацію тимчасово вільних грошових коштів та їх надання в кредит. Кредитна система складається з двох частин: банківської системи і небанківських кредитних установ (кредитні спілки, ломбарди, каси взаємодопомоги та ін.)

Банківська система  є ядром кредитної системи. Вона складається з двох рівнів: центральний банк та комерційні банки. Центральний банк здійснює емісію грошей, організовує грошовий обіг, керує діяльністю всієї банківської системи, виконуючи роль банку банків. Комерційні банки виконують функції мобілізації ресурсів, кредитування і проведення розрахунків. Вони можуть бути універсальними (які виконують усі операції для всіх галузей) і спеціалізованими (на певних операціях та галузях).

Ринок капіталів —  це сфера торгівлі не тільки грошима, а й правом власності. Інструментом ринку капіталів є спеціальні цінні папери — акції. Крім того, до ринку капіталів належать середньо- та довгострокові кредитні зобов’язання. Акції та інші цінні папери, що не дають права власності, у тому числі ті, що випускаються державою, формують ринок цінних паперів. За його допомогою здійснюється швидкий і ефективний перерозподіл ресурсів між окремими суб’єктами господарювання, галузями, регіонами і країнами. Причому на відміну від сфери державних фінансів, насамперед бюджету держави, де подібний перерозподіл має певні ознаки суб’єктивізму, перерозподіл через ринок цінних паперів завжди має об’єктивний характер, оскільки визначається критеріями ефективності використання фінансових ресурсів. [11]

 

3. Фінансовий контроль

Отже, фінанси виражають систему відносин, пов'язану з формуванням, розподілом і використанням фондів грошових засобів. Самі грошові фонди створюються і використовуються не автоматично, а під впливом складних розподільчих відносин, чим і зумовлюється об'єктивна необхідність фінансового контролю.[11]

В умовах ринкових відносин у правовій державі фінансовий контроль с вкрай важливим. Він повинен  йти від вищих органів державної  влади. Це особливо важливо сьогодні, коли бюджетний процес в Україні  не є сталим. Контроль за виконанням доходної частини бюджету забезпечують фінансові, податкові, митні та інші органи, які організовують роботу з отримання податків, відстежують своєчасний і правильний порядок їх сплаїи. Контроль за цими процесами йде через Міністерство фінансів України і Державне казначейство, Держ'авну податкову адміністрацію, Державний митний комітет. Розвиток акціонерних форм власності привів до створення нового для нашої країни інституту незалежного зовнішнього фінансового контролю - аудиту. Мережа аудиторських фірм дозволяє втілювати дійсно економічні принципи фінансового контролю, які побудовані на договірних платних партнерських взаємовідносинах між аудиторськими структурами і господарськими суб'єктами.[7]

Фінансова система держави  відтворює всі процеси по розподілу  і перерозподілу ВВП, тому політика держави відносно фінансової системи виступає одним з найважливіших регуляторів розвитку національної економіки. Заходи держави з мобілізації фінансових ресурсів, їх розподілу і використанню на основі фінансового законодавства країни називаються фінансовою політикою. Напрямки фінансової політики залежать від економічного стану країни. Кризовий стан економіки визначає фінансову політику, що має напрямок, з одного боку, на стимулювання виробництва (наприклад, у вигляді окремих податкових пільг виробникам), на мобілізацію фінансових ресурсів з метою їх ефективного вкладення в окремі галузі економіки, а з іншого - на утримання усіх соціальних програм, скорочення витрат на оборону, утримання державного апарату тощо. При переході економіки в інший стан відповідно змінюються напрямки фінансової політики.[6]

Правильність обраної  фінансової політики, безумовно, залежить від критичної оцінки економічної  ситуації в країні, від дотримання основного правила економічної  науки: при розробці прогнозів і рекомендацій оцінювати економічну ситуацію такою, якою вона є, а не такою, якою її бажапи би бачити. Це тим більш важливо, оскільки загальною тенденцією розвитку є посилення ролі уряду в регулюванні національної економіки через фінансову систему

Фінансова політика складається з двох взаємопов'язаних напрямків діяльності держави: в сфері регулювання бюджету (бюджетна політика) і в сфері оподаткування і регулювання структури державних витрат з метою виливу на економіку (фіскальна політика). [8]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Вивчення економічної  структури сучасного суспільства  в нашій країні неможливе без  аналізу фінансової системи, яка являє собою сукупність фінансових відносин та інститутів, що їх регулюють.Через фінансовий механізм держава створює і використовує фонди грошових засобів, необхідних для виконання її численних функцій у політичній, економічній та соціальній сферах. Показники фінансової системи є надійним індикатором стану національної економіки в цілому, тому що якраз тут, у цій сфері прямо чи опосередковано відображаються усі найважливіші аспекти господарської діяльності: структура виробництва, міжгалузеві і територіальні пропорції, ефективність діяльності окремих галузей, державне регулювання економіки тощо. Фінансові відносини супроводжуються реальним рухом грошових коштів, що має місце в процесі розподілу й обміну. У процесі розподілу рух вартості в грошовій формі відбувається відособлено від руху товарів і характеризується її відчуженням (переходом від одних власників до інших) або цільовим відособленням кожної частини вартості (в межах одного власника). Основними напрямками фінансових відносин є: фінанси суб’єктів господарювання,державні фінанси,страхування, міжнародні фінанси. Виникнення фінансових відносин, як і їх відмирання, є об’єктивними процесами, що не пов’язані з діяльністю держави. Держава може лише впливати на .розвиток фінансових відносин: вводити чи відміняти конкретні види платежів, змінювати форми використання фінансових ресурсів і т. п. Конкретними формами здійснення розподілу і перерозподілу створеної вартості є фінансові важелі, до яких відносять податки, обов’язкові збори, норми амортизаційних відрахувань, норми витрачання коштів у бюджетних установах, орендна плата, процент за кредит, дотації, субсидії, субвенції, штрафи, пеня, премії та ін. Особливістю фінансових важелів є те, що вони ґрунтуються на врахуванні економічних інтересів держави, підприємств, організацій, населення.

Список літератури

1. Н. С. Рязанова  «Міжнародні фінанси» Навчально-методичний посібник 
   для самостійного вивчення дисципліни К:КНЕУ 2001

2. Романенко О. Р. Фінанси: Навч.-метод. посіб. — К.: КНЕУ, 2003. — 387 с.

3.  Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. – К.; НІОС. – 2000р.;
4. Добриловський М. Основи фінансової науки. Курс лекцій. – К.; Знання. – 1998р.
5. Суторміна В.М., Федоров В.М., Андрущенко В.Л. Держава – податки – бізнес. – К.; Либідь. – 1992
6. Кириленко О.П. Фінанси. –Тернопіль, 1998. –с.165 с.
7. Балабанов А., Балабанов И. Финансы. –С-Пб, 2000. –192 с.
8. Опарін В.М. Фінанси. – К, 2002. –164 с.
9. http://www.br.com.ua
10. http://www.ukrainref.com.ua
11. http://referat.repetitor.ua
12. http://referatbank.com.ua