Проблеми класифікації багківських ризиків

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

Факультет кредитно-економічний

Кафедра менеджменту банківської діяльності

Спеціалізація – Банківська справа

Дисципліна «Управління банківськими ризиками»

РЕФЕРАТ на тему:

«Проблеми класифікації банківських ризиків»

Студента V курсу, 3 групи

денної форми навчання,

спеціальності 8508/2-3

Головко Віталія Сергійовича

КИЇВ – 2012

З розвитком і ускладненням соціальних і економічних процесів з’являється дедалі більше нових видів і типів ризиків. Постала проблема їх класифікації. Складність класифікації економічних ризиків полягає як у їх різноманітті, так і в широті прояву. Градація ризиків за будь-якої класифікації різноманітна. Окремі види ризиків можуть перетинатися, доповнювати, бути складовими одне одного.

Найбільш важливими елементами, покладеними в основу класифікації банківських ризиків, є:

-         тип (вид) комерційного банку;

-         сфера виникнення і впливу банківського ризику;

-         склад клієнтів банку;

-         метод розрахунку ризику;

-         ступінь банківського ризику;

-         розподіл ризику в часі;

-         характер обліку ризику;

-         можливість керування банківськими ризиками;

-         кошти керування ризиками.

На сьогодні з урахуванням напряму діяльності банків можна говорити про три типи (види) комерційних банків: спеціалізовані, галузеві, універсальні.

У спеціалізованому, наприклад інноваційному, банку переважають підвищені ризики, пов'язані з кредитуванням ризикових підприємств, технологій, реалізація яких спочатку ускладнена. Це вимагає й особливих методів регулювання банківського ризику, зокрема одержання гарантій від держави, впровадження заставного права на нерухомість і т. ін. Холдингова установа, що спеціалізується на купівлі контрольних пакетів цінних паперів, оцінює ризик за операціями з цінними паперами тощо. Таким чином, спеціалізовані банки несуть ризики з тих специфічних банківських операцій, що становлять напрям їхньої діяльності.

Галузеві банки тісно пов'язані з певною галуззю, тому спектр їхніх ризиків, крім основних ризиків з банківських операцій, залежить переважно від економічних (тобто зовнішніх для бан­ку) ризиків клієнтів банку. У галузевому банку необхідно розра­ховувати розмір середньогалузевого ризику для виявлення неви­користаних резервів на підприємствах і установах галузі основ­них напрямів діяльності банків.

Універсальні банки змушені враховувати у своїй діяльності всі види банківських ризиків, тому слід виробити оптимальний набір видів ризику для коленого типу (виду) банку.

Підвищеним ступенем ризику в розглянутих варіантах воло­діють галузеві банки як невеликі, немобільні, із жорсткою при­в'язкою до галузі та клієнта, а найменшим – універсальні  банки, що мають можливість покрити збитки від одного виду діяль­ності прибутками від іншого.

Залежно від сфери виникнення банківські ризики класифікуються:

-         на ризик країни;

-         ризик фінансової надійності окремого банку (ризики недостатності капіталу банку, незбалансованої ліквідності, недостатності обов'язкових резервів);

-         ризик окремого виду банківської операції (ризик неплатежу, невід шкодування, інкасування: банківські гарантії, юридичний ризик, ризик нерентабельності кредиту тощо).

В умовах ринкової економіки посилюється нестійкість бан­ківської системи. Це впливає на стан різних галузей економіки і підприємств. Суб'єкти господарювання починають скорочува­ти власні кошти і резерви, що призводить до порушення нормаль­ного кругообігу кредитних ресурсів і підвищення ризику всіх банківських операцій. Тому нині найпоширенішим методом є мінімізація ризиків – виділення і дотримання економічних нормативів банківської ліквідності. Багато комерційних банків, особливо спеціалізованих, розраховують лише окремі види ризиків за різними напрямами банківської діяльності. Перспективним стає визначення розміру припустимого сукупного ризику банку, окремого клієнта, республіки (економічного регіону).

Залежно від методів розрахунку ризики є комплексними і позиційними. Комплексний ризик включає оцінку і прогнозування величини ризику банку і дотримання економічних норма­тивів банківської ліквідності. Позиційний ризик – це  ризик окремої банківської позиції.

Ступінь банківського ризику враховує повний, помірний і низький ризик залежно від розташування за шкалою ризиків. Ступінь бан­ківського ризику характеризується ймовірністю події, що веде до втрати банком коштів з цієї операції. Вона виражається у відсотках чи у визначених коефіцієнтах.

Той самий ризик може мати різний ступінь залежно від мож­ливостей його гарантування, страхування та інших методів ре­гулювання. Наприклад, довгострокові позики банку, видані на будівництво нового підприємства, мають 100 % ризику; при стра­хуванні цієї суми в державних органах ступінь ризику змен­шується до 10—50 % (за умови страхування в обсязі 50—90 % позики), а при одержанні урядової гарантії — до нуля.

Особливістю ступеня банківського ризику є його індивідуаль­на величина, пов'язана із взяттям на себе конкретного ризику з конкретної банківської операції. Вона визначається суб'єктив­ною позицією кожного банку.

Спроби регламентації ступеня банківського ризику з окре­мих операцій повинні мати гнучкий характер. Так, якщо ко­мерційний банк придбав акції компанії (які мають товарне покриття, досить високий ступінь прибутковості, високу якість технології й котирування на біржі), то розмір ризику (з операції і з банку в цілому) буде істотно завищений (ця купівля матиме високий ступінь ризику – 70%) і далекий від реальності. Отже, у кожному окремому випадку банки мають самостійно визна­чити ймовірність втрати коштів у результаті тієї чи іншої опе­рації.

Розподіл ризику за часом - це важливий фактор в умовах сучасної економіки. Основні операції банку піддаються минуло­му і поточному ризикам (в окремих випадках – і майбутньо­му). Поточному ризику піддаються операції з видачі гарантій, акцепту переказаних векселів, документарні акредитивні операції, продаж активів із правом регресу та ін. Але сама мож­ливість оплати гарантії через визначений час, оплата векселів, здійснення акредитива за рахунок банківського кредиту піддає ці операції також майбутньому ризику. При настанні часу оплати гарантії, якщо банк не врахував імовірність цих втрат, він несе і минулий ризик, тобто той, який банк взяв на себе безпосередньо при наданні гарантій. Розподіл ризику в часі відіграє дуже важливу роль для прогнозування майбутніх втрат банку. Враховуючи цей фактор, можна уникнути накладення минулих ризиків і помилок на майбутню діяльність банку.

За характером обліку банківські ризики поділяють на ризики з балансових і з позабалансових операцій. Найчастіше кредитний ризик, що виникає щодо балансових операцій, поширюється і на позабалансові операції, наприклад, при банкрутстві підприємства. Тут важливо правильно врахувати ступінь можливих збитків від однієї і тієї ж діяльності, що проходить одночасно як за балансовим, так і за позабалансовим рахунками. Так, ступінь ризику операції за ва­лютними опціонами (новими видами цінних паперів) варто оці­нювати, виходячи не тільки з валютного ризику, а й ринкового ризику за операціями з цінними паперами, а також ризиків з окремих позабалансових операцій: з казначейськими зобов'язан­нями, євродепозитами, біржовими індексами тощо.

За можливостями управління ризики є відкритими і закритими. Відкриті ризики не підлягають регулюванню, закриті, навпаки, регулюються. За певними операціями вводяться спеціальні обмеження з ризиків. Наприклад, одним із перетворень до інвалютних рахунків є обов'язково закрита позиція у валюті на кінець кожно­го робочого дня. Мається на увазі перерахування валюти, що знецінюється, у валюту, курс якої підвищується.

Національний банк України серед основних банківських ризиків виокремлює такі, як кредитний ризик, ризик ліквідності, ризик зміни відсоткової ставки, ринковий ризик, валютний ризик, операційний ризик.

В економічній літературі виокремлюють значно більше видів ризиків, притаманних банківській системі, і критеріїв їх оцінки.

Так, з погляду сфер виникнення та можливостей управління банківські ризики поділяють на зовнішні та внутрішні.

До зовнішніх належать ризики, виникнення яких зумовлене змінами у зовнішньому щодо банку середовищі й безпосередньо не пов'язані з його діяльністю. Серед зовнішніх ризиків особливе місце посідають політичні, правові, соціальні та економічні ризики, виникнення яких зумовлене загостренням економічної кризи в країні, політичною нестабільністю, забороною або обмеженнями на перерахування коштів за кордон, консолідацією боргів, уведенням ембарго, скасуванням імпортних ліцензій, війнами, змінами у законодавстві тощо. Зовнішні ризики не піддаються кількісній оцінці, але банки зобов'язані враховувати їх під час формування стратегії та політики банківської діяльності, а також під час складання бюджету.

До внутрішніх належать ризики, що виникають безпо­середньо в процесі діяльності банку й зумовлені кількістю його клієнтів, партнерів, зв'язків, спектром банківських операцій і послуг. Внутрішні ризики порівняно із зовніш­німи краще піддаються ідентифікації та оцінці.

У свою чергу внутрішні ризики за сферою виникнення поділяються на фінансові та функціональні.

Фінансові ризики визначаються ймовірністю фінансо­вих втрат і пов'язуються з непередбаченими змінами об­сягів, структури, дохідності та вартості активів і пасивів банку. До фінансових належать такі ризики, як кредит­ний, ризик ліквідності, валютний і ринковий ризики, від­сотковий ризик, ризик зміни ресурсної бази та ін.

Функціональні ризики виникають внаслідок створення і впровадження нових банківських продуктів та послуг, неможливості здійснення своєчасного і повного контролю за фінансово-господарським процесом банку тощо. До фун­кціональних належать технологічний ризик, ризик зло­вживань, документарний ризик, ризик трансакції, опе­раційний ризик, стратегічний ризик, ризик впроваджен­ня нових банківських продуктів, юридичний ризик і ризик втрати репутації. Порівняно з фінансовими функціональ­ні ризики важче виявити та оцінити, але банки обов'язково мають їх враховувати у зв'язку з фінансовими втратами, які виникають у разі настання функціональних ризиків.

Пернавський О. відповідно до закону України «Про банки і банківську діяльність » виділяє дві категорії банківських ризиків рисунок 1.1 :

-         ризики, що піддаються кількісній оцінці;

-         ризики, що не піддаються кількісній оцінці.

До банківських ризиків, що піддаються кількісній оцінці, належать фінансові ризики, пов’язані з несприятливими змінами в обсягах, доходності, вартості і структурі активів та пасивів банку.

До банківських ризиків, що не піддаються кількісній оцінці, належать функціональні ризики, які стосуються процесу створення будь-якого банківського продукту чи послуги, та зовнішні ризики.

Класифікацію банківських ризиків подано на рисунок 1.1.

Наведена класифікація не є вичерпною і може бути доповнена додатковими категоріями ризиків. У цьому випадку керівництво банку має розробити власну нормативну базу щодо управління додатково визначеними кате­горіями ризиків з урахуванням положень Базельського комітету з банківського нагляду та Стандартів корпоративного управління.

Серед зовнішніх банківських ризиків особливе місце займає ризик на рівні країни — небезпека втрат банку внаслідок того, що іноземна держава не захоче або не змо­же виконати свої зобов'язання перед іноземним кредито­ром і (або) інвестором з причин, що не належать до звичай­них банківських ризиків, які виникають у зв'язку з кре­дитуванням та інвестуванням. Особливе значення ризик на рівні країни має для тих банків, у яких розвинуті зов­нішньоекономічні відносини, а їхні клієнти активно екс­портують свою продукцію.

Рисунок 1.1 – Структура банківських ризиків

Економічний ризик залежить від стану платіжного балансу країни, системи господарювання, економічної політики (особливо від обмежень на переказ капіталу за кордон), стабільності національної грошової одиниці та ін. До економічних ризиків також можна віднести загальний стан розвитку економіки, рівень інфляції, рівень доходів громадян, податковий тягар підприємств та ін.

Політичний ризик — це можливість виникнення збитків чи скорочення розмірів прибутку внаслідок зміни державної політики. Політичний ризик пов'язаний з можливими змінами в політиці уряду і пріоритетними напрямами його діяльності. Врахування цього ризику особливо  важливе у країнах з мінливим законодавством, відсутніс­тю традицій і культури підприємництва.

Політичні ризики можна поділити на чотири групи:

-         ризик націоналізації та експропріації без адекватної компенсації;

-         ризик трансферту, пов'язаний з можливими обмеженнями на конвертування місцевої валюти (наприклад, підприємством, яке рентабельно працює й одержує прибуток у національній валюті, але не в змозі перевести її у валюту інвестора, щоб розрахуватися за кредит);

-         ризик розриву контракту внаслідок дій влади країни, в якій знаходиться компанія-контрагент, або змін законодавства;

-         ризик воєнних дій або цивільних безладів та ін.

Політичний ризик умовно можна поділити на регіональний, ризик на рівні країни та міжнародний. Ця кла­сифікація характеризується нестабільністю внутрішньополітичної ситуації в країні, регіоні та світі.

Правові банківські ризики виникають у випадку непе­редбаченої зміни законодавства, що регулює банківську діяльність або діяльність клієнтів банку, а також у випад­ку відсутності законодавчого регламентування тих або ін­ших банківських операцій.

Соціальні ризики зумовлені національними особливостями, можливими ідеологічними і релігійними розбіж­ностями, національними конфліктами, різним рівнем життя населення.

Ризик інфляції зумовлений виникненням збитків чи скороченням розмірів прибутку банку внаслідок деваль­вації національної грошової одиниці та знецінювання бан­ківських активів і власного капіталу банку. Інфляція тією чи іншою мірою супроводжує всі економічні процеси, тому банки не можуть істотно вплинути на неї. У зв'язку зі специфікою своєї посередницької діяльності банки можуть використовувати високі темпи інфляції для підвищення прибутковості своїх операцій за рахунок значного прирос­ту грошової маси і дії кредитного мультиплікатора в процесі кредитування клієнтів.

Форс-мажор (фр. force-majiere – непереборна перешкода) – непередбачені події (обставини), які загрожують виконанню умов договору.

Форс-мажорні обставини поділяються на дві категорії довготривалі та короткотривалі. До довготривалих відносять заборону експорту (через війну, блокади, валютні і ресурсні обмеження та інші урядові заходи пов’язані екстремальними ситуаціями) і до короткотривалих – пожежу, замерзання водних шляхів чи портів, виникнення перепон для товаропросування тощо.

Виокремлюють кілька груп форс-мажорних обставин:

-         природні явища, що характеризуються стихійним характером (пожежі, повені, землетруси і т.д.)

-         екстремальні ситуації громадського життя (військові дії, масові захворювання (епідемії), страйки тощо);

-         особливі заборонні акти держави (оголошення карантину, обмеження перевезення на визначених напрямках, заборона торгових операцій і т.ін.).

Вплив зовнішніх ризиків на результативність роботи банку дуже високий. Управляти цими ризиками дуже складно, а іноді й неможливо.

Технологічний ризик (ризик системи) — це наявний або потенційний ризик втрат банку, пов'язаних із вико­ристанням технічних засобів, високотехнологічного об­ладнання і технологій.

Виникнення цього виду ризику зумовлене збоями ком­п'ютерної техніки або мереж зв'язку, помилками в мате­матичних моделях, формулах і розрахунках, недоліками в інфраструктурних підсистемах банку тощо. Типовим проявом технологічного ризику є збої у комп'ютерній мережі бан­ку або системі електронних платежів.

Операційний ризик — це наявний або потенційний ри­зик втрат банку, який виникає внаслідок невідповідності між витратами банку на здійснення своїх операцій та їх результативністю.

Ризик трансакції — це наявний або потенційний ри­зик втрат банку, який виникає в процесі укладання і реєс­трації угод, підписання контрактів, виконання розрахун­ків, поставки цінних паперів, валюти, предметів лізингу тощо. Цей вид ризику тісно пов'язаний з технологічним, документарним та операційним ризиками. Типовим при­кладом ризику трансакції є здійснення зустрічних пла­тежів, коли моменти переказу коштів не синхронізовані. В цьому випадку та сторона, яка здійснює платіж першою, бере на себе ризик трансакції.

Стратегічний ризик — це наявний або потенційний ризик для надходжень і капіталу, який виникає внаслідок необґрунтованих управлінських рішень, неналежної ре­алізації рішень і неадекватного реагування на зміни в бізнес-середовищі.

Цей ризик виникає внаслідок несумісності:

-         стратегічних цілей банку;

-         бізнес-стратегій, розроблених для досягнення цих цілей;

-         ресурсів, задіяних для досягнення цих цілей;

-         якості реалізації бізнес-стратегій.

Крім того, стратегічний ризик може виникати у випад­ку неадекватного ресурсного забезпечення реалізації бізнес-стратегій, а також помилкового підходу до управління ризиками в банківській практиці. Амбіційність у випадку недостатнього забезпечення кадровими або фінансовими ресурсами може призвести до збитків і навіть до втрати банком своєї репутації. Класичний приклад стратегічного ризику — надмірні інвестиції в нерухомість або невиправдано швидке розширення мережі філій без ретельних мар­кетингових досліджень.

Також до функціональних ризиків можна віднести юридичний ризик, необхідність врахування якого зазна­чена у методичних вказівках Національного банку з інс­пектування банків "Система оцінки ризиків"1.

Юридичний ризик — це наявний або потенційний ри­зик для надходжень і капіталу, який виникає внаслідок порушення або недотримання банком вимог законів, підзаконних нормативно-правових актів, угод, прийнятої прак­тики або етичних норм, а також можливості двозначного тлумачення встановлених законів або правил.

Ризик впровадження нових продуктів — це наявний або потенційний ризик втрат банку, який виникає внаслі­док недосягнення запланованого рівня окупності нових банківських продуктів, послуг, операцій або технологій. Цей вид ризику є складовою маркетингових ризиків і су­проводжує діяльність банку, пов'язану з розробкою і впро­вадженням нових банківських продуктів і послуг з метою розширення клієнтської бази, виходом на нові сегменти ринку тощо.

Ризик втрати репутації — це наявний або потенцій­ний ризик втрат банку, який виникає внаслідок скорочен­ня клієнтської бази або відпливу грошових коштів у зв'язку з неспроможністю банку підтримувати свою репу­тацію як надійної та фінансово стійкої установи. Втрата довіри до банку з боку вкладників і клієнтів може призвести до відпливу коштів і, як наслідок, непла­тоспроможності.

Ризик зловживань — це наявний або потенційний ри­зик втрат банку, зумовлений шахрайством, розтратами, оприлюдненням конфіденційної інформації службовцями або клієнтами банку, використанням конфіденційної ін­формації керівництвом банку у власних цілях, відмиван­ням грошей тощо.

Кредитний ризик — це наявний або потенційний ризик для надходжень і капіталу, який виникає у зв'язку з неспроможністю сторони, що взяла на себе зобов'язання, виконати умови будь-якої фінансової угоди з банком (його підрозділом) або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов'язання.

Кредитний ризик супроводжує всі види банківської діяльності, де результат залежить від діяльності контрагента, емітента або позичальника. Він виникає кожного разу, коли банк надає кошти, бере зобов'язання про їх надання, інвестує кошти або іншим чином ризикує ними від­повідно до реальних умов чи умовних угод незалежно від того, де відображається операція — на балансі чи поза балансом.

Валютний ризик — це наявний або потенційний ризик дія надходжень і капіталу, який виникає внаслідок несприятливих коливань курсів іноземних валют і цін на банківські метали. Валютний ризик можна поділити:

-         на ризик трансакції;

-         ризик перерахунку з однієї валюти в іншу (трансляційний ризик);

-         економічний валютний ризик.

Економічний валютний ризик полягає в зміні конку­рентоспроможності банку або його структур, що входять до консолідованої групи, на зовнішньому ринку внаслідок суттєвих змін обмінних курсів.

Ринковий ризик — це наявний або потенційний ризик для надходжень і капіталу, який виникає внаслідок не­сприятливих коливань вартості цінних паперів і товарів, а також коливань курсів іноземних валют за тими інстру­ментами, які знаходяться в торговельному портфелі бан­ку. Цей ризик випливає з маркетмейкерства, дилінгу, прийняття позицій з боргових і пайових цінних паперів, валют, товарів і похідних інструментів (деривативів).

Особливо важливо враховувати ринковий ризик при прийнятті забезпечення за кредитними операціями, ос­кільки зміни ринкової вартості цінних паперів чи зниження цін на нерухомість може призвести до втрат банку під час реалізації заставленого майна у випадку неплатоспромож­ності позичальника. Розмір цих втрат визначається сумою перевищення заставної вартості майна над ринковою.

Ризик ліквідності — наявний або потенційний ризик для надходжень і капіталу, який виникає внаслідок неспроможності банку виконати свої зобов'язання в належні строки, не зазнавши при цьому неприйнятних втрат.

Ризик ліквідності виникає у зв'язку з нездатністю управляти незапланованими відпливами коштів, змінами джерел фінансування або виконувати позабалансові зобо­в'язання.

Ризик ліквідності можна розглядати як два окремих ризики:

-         недостатньої ліквідності;

-         надмірної ліквідності.

Відсотковий ризик (ризик зміни відсоткової ставки) — це наявний або потенційний ризик для надходжень або капіталу банку, який виникає внаслідок несприятливих змін відсоткових ставок.

Цей ризик впливає як на прибутковість банку, так і на економічну вартість його активів, зобов'язань та позаба­лансових інструментів. Основними видами ризику зміни відсоткової ставки, на які зазвичай наражається банк, є:

-         ризик зміни вартості ресурсів — виникає внаслідок різниці в строках погашення (для інструментів з фіксованою відсотковою ставкою) та переоцінки величини ставки (для інструментів зі змінною відсотковою ставкою) банківських активів, зобов'язань і позабалансових позицій;

-         ризик зміни кривої дохідності — виникає внаслідок змін у нахилі та формі кривої дохідності;

-         базисний ризик — виникає внаслідок відсутності достатньо тісного зв'язку між коригуванням ставок, отриманих та сплачених за різними інструментами, всі інші характеристики яких щодо переоцінки є однаковими;

-         ризик права вибору — виникає внаслідок наявності права відмови від виконання угоди (тобто реалізації права вибору), яке прямо чи опосередковано наявне в багатьох банківських активах, зобов'язаннях та позабалансових портфелях.

За місцем виникнення розрізняють два види відсотко­вого ризику: позиційний і структурний.

Позиційний ризик — це ризик однієї операції, пов'я­заний зі зміною відсоткових ставок. Наприклад, банк ви­дав кредит за плаваючою відсотковою ставкою, при цьому невідомо, чи одержить банк прибуток, чи зазнає збитків.

Структурний ризик — це загальний ризик балансу банку, який виникає внаслідок коливань відсоткових ста­вок. Для захисту від структурного ризику банки мають проводити цільову відсоткову політику стосовно зміни структури балансу, здійснювати розрахунки компенсації відсоткового ризику та регулювати відсоткові ставки від­повідно до умов фінансового ринку.

Вкладення банку в цінні папери на інвестиції – державні цінні папери, облігації підприємств, акції – це фінансові інструменти ринку капіталів. Ринок цінних паперів породжує інвестиційний ризи, сутність якого полягає в небезпеці втрати інвестованих коштів та очікуваного доходу. Ризики інвестиційної діяльності зумовлені дією макроекономічних (екзогенних) та внутрішніх для фірми (ендогенних) чинників.

Ризик зміни ресурсної бази тісно пов'язаний з ринко­вим, відсотковим і валютним ризиками. При формуванні ресурсної бази банк повинен враховувати ймовірність збільшення витрат щодо залучення ресурсів у разі зміни ситуації на фінансовому ринку (зміни відсоткових ставок за депозитами, коливань курсів іноземної валюти та ін.). Наприклад, у випадку залучення довгострокових вкладів банк зазнає збитків у випадку зниження відсоткової став­ки на депозитному або кредитному ринках. І навпаки, у випадку залучення короткострокових вкладів після настання строку їх виплати банк може постати перед пробле­мою подорожчання ресурсів.

Одним із напрямів управління ризиком зміни ресурсної бази є розробка депозитної політики, яка має на меті забезпечити банк ресурсами на певний час і за певною ціною для здійснення активних операцій. У процесі її реалізації вирішуються два протилежні завдання: забезпечення стабільності ресурсної бази і мінімізація витрат з її формування.

Інша форма прояву ризику ресурсної бази — це збитки у вигляді недоотриманих прибутків у зв'язку з необхідніс­тю наявності певної суми ліквідних коштів для здійснен­ня розрахунково-касового обслуговування клієнтів (списання коштів з поточних рахунків, видача авансу на відрядження або заробітної плати, зняття депозиту готів­кою тощо). Для банку це активи, що не приносять прибутку, їх розмір залежить від зовнішніх обставин (ступінь довіри до банку, економічна та політична ситуація в краї­ні) і структури клієнтів банку (наприклад, високий відсо­ток торговельних організацій означає великий обсяг інкасації готівки).

Щоб ефективно управляти ризиками, банківська установа повинна знати, з якими видами ризиків пов’язана її діяльність. Для цього потрібно об’єктивно оцінити всі основні ризики, і зрозуміти, які конкретно ризики і в якому об’ємі банківська установа спроможна взяти на себе. Досить часто, ставлячи перед собою таку ціль, банк починає створювати ефективну систему управління ризиками.

Провідним принципом в роботі комерційних банків в умовах переходу до ринкових відносин є прагнення до отримання як можна більшому прибутку. Ризики тим більше, чим вище шанс отримати прибуток.

Високий ступінь конкуренції на банківському ринку змусив керівників банків змінити своє відношення до політики управління ризиками. Тому, що колись вважалося формальністю, тепер приділяється велика увага. Перш за все, мова йде про розвитку підрозділів, відповідальних за управління ризиками, систем управлінської інформації, затвердженні лімітів і методики вимірювання ризиків.