Проективні техніки та дослідження міфічних уявлень

ЗМІСТ

стор.

Вступ .............................................................................................................3

Розділ 1. Значення  міфології в становленні

психоаналітичної  теорії............................................................................5

1. Структура міфологічного світогляду ..............................................5
2. Дослідження міфу в ранньому психоаналізі..................................6
3. Міфи та “колективне підсвідоме”....................................................11

Розділ 2. Проективні техніки та дослідження

міфічних уявлень.......................................................................................15

1. Загальна характеристика проективних методик............................15
2. Експериментальне дослідження міфічних уявлень

учнів 11-го класу ...............................................................................16

Висновки......................................................................................................21

Список використаних джерел.................................................................23

Додатки........................................................................................................25

Додаток А. Анкета.......................................................................................25

ВСТУП

Проблема діагностики міфологічних уявлень особистості не є новою для психологічної науки. Значною мірою переплетіння міфології та підсвідомого було ґрунтовним та базовим дослідженням засновників психоаналізу. В працях З.Фрейда, К.Абрахама, О.Ранка, Г.Сакса, К.Г.Юнга висвітлюється науковий інтерес до впливу міфології на психіку людини. Звісно, що аналіз цього феномену не датується 1900 роком, роком виходу в світ праці З.Фрейда «Тлумачення сновидінь», до психоаналітичної теорії тема міфології розглядалась в межах філософської науки (Гегель К.Маркс Шопенгауер та ін) , що і було першоджерелом і підставою для виникнення проблеми дослідження.

Актуальність теми полягає в тому, що на сьогодення більшість сучасних науковців вважає, що масова міфічна свідомість зберігає в собі, частково від нерозвиненості логічного мислення, частково від експлуатуючих його "дитинство" ідеологам – піддатливість всіляким міфологемам (подібно до "культу особистості" в тоталітарних суспільствах, або ідеї" повної незалежності" в демократичних суспільствах). Міфологія це не те що відбулося, створення міфів в сучасності і досі спирається на створення образу реальності, якій би співпадав би з бажаннями, цілями та очікуваннями носіїв міфологічної свідомості. Одночасно міфологія приховує свою паразитарність і вимагає щоб її сприймали не як одну з можливих точок зору на світ, а як істину – єдино існуючу. Залежність людства від міфологічних та релігійних уявлень та ілюзій в повсякденному житті має прояв в маніпулюванні свідомістю споживачів "якісно зробленою" рекламою, в впровадженні стереотипів на ґрунті вже існуючих архетипів. Хоча ідеологія, яка використовує подібні міфічні прийоми і є вторинною міфологією по відношенню к архаїчним міфам, але пряма залежність між вже існуючими уявленнями та створенням нових очевидна.

Метою дослідження є експериментальна перевірка наявності міфічних уявлень на свідомому та підсвідомому рівнях.

Завдання дослідження

1. На основі аналізу психологічної літератури охарактеризувати такі поняття як "міфологічний світогляд" та "колективне підсвідоме".
2. Проаналізувати психологічний досвід щодо використання проективних методик.
3. Дослідити співвідношення між міфічними уявленнями на свідомому та підсвідомому рівнях.

Об’єкт – використання проективних технік в діагностиці особистості.

Предмет – міфологічні уявлення особистості.

Методи дослідження:

• теоретичні – аналіз, синтез літературних джерел
• емпіричні – опитування (анкетування), тестування (методика "Неіснуюча тварина").

Починаючи дослідження ми визначили гіпотезу: "рівень підсвідомих міфологічних уявлень особистості існує відокремлено від інформування особистості про міфологію та міфи".

РОЗДІЛ 1

ЗНАЧЕННЯ МІФОЛОГІЇ  В СТАНОВЛЕННІ ПСИХОАНАЛІТИЧНОЇ ТЕОРІЇ

1.1.Структура міфологічного світогляду

Найдавнішою з прийнятих на сьогодення класифікацій форм суспільної свідомості (філософія, наука, мистецтво, право, психологія) є міф, міфологічна форма суспільної свідомості.

Особливості цієї форми суспільної свідомості міститься в тому, що міф на ранніх етапах розвитку людського суспільства був особливим

видом світогляду в якому переплетені: зародки наукових знань, норми, які регулювали ті чи інші відносини, релігійні уявлення, художньо-естетичні почуття, моральні оцінки та ін. Міфологія, за думкою багатьох дослідників (Дж. Фрезер, Б. Малиновський, Л.Леві-Брюль та ін.), розглядається не як звичайна творчість, викликане до життя багатою та сильною уявою , не як просте задоволення допитливості людини, але як система, яка своєрідним чином регламентує підтримку стійкого соціального порядку, як засіб затвердження природної та соціальної єдності, психологічної монолітності первісного суспільства [16, с.243 ].

Людина на світанку своєї історії позначав процес походження і виникнення нового в природі за аналогією із собою, з тим, що йому було зрозуміло. Тому в різних космологія і міфах початку світу ототожнюються зі статевим процесом, пов’язуються з чоловічою і жіночою статтю. Людина розмірковувала, творила опис картини природи в поняттях, словах, характеризуючи людське буття. Тому в давніх мовах, кожне з іменників має закінчення, вказуючи на чоловічий або жіночий рід.

Міфологічне сприйняття якого-небудь явища пов’язано з ігноруванням реальних причинних зв’язків цього явища; в кращому випадку увага звертається на просторово-часові зв’язки. Для міфологічної свідомості, як вказує Гегель в "Філософії історії" характерно особливе сприйняття часу. Також міфологізація позначає не причинне пояснення явищ, а прийняття їх такими, якими які вони є, притому прийняття благоговійне (критичне відношення в міфології принципово не можливе). В міфі головне – образи, підпорядковані  асоціативній логіці, несвідоме та традиції. Для того щоб, впливати на масову свідомість необхідні емоційні засоби. Ті, або інші ідеї тільки тоді можуть дати життя в масової свідомості коли вони сформульовані в формах емоційно експресивних, тобто: доброго та лихого, прекрасного та потворного [17, с.198].

1.2. Дослідження  міфу в психоаналізі

В психологічній науці інтерес до міфології дуже чітко простежується в психоаналітичній теорій, що зовсім не є випадковим. Несвідомі психологічні імпульси, які ще не отримали вербальне оформлення, є важливою ґрунтовною частиною процесу міфотворчості. В цій крапці вивчення міфу торкається з головною темою психоаналітичного дослідження психіки людини. За словами П.Ріньора, символіка несвідомого не є лінгвістичною в суворому сенсі і характеризується процесами зміщення та згущення. Тому структурно-мовленевий підхід до пізнання міфу потребує в доповненні парадигмою глубиної психології.

Початок психологічному осмисленню міфу було закладене самим засновником психоаналізу в його праці "Тлумачення сновидінь" (1900 р.), де він  аналізує міф про царя Едіпа, описаний у однойменній трагедії Софокла. Як відомо, Фрейд вважав сексуальний потяг хлопця до матері (доньки до батька) та побажання смерті батькам протилежної статі базовим феноменом у розвитку психіки людини. Вже тут простежуються основні риси психоаналітичної концепції міфу. Так, Фрейд проводить паралель між змістом міфологічних сюжетів і сновидінь сучасних невротиків. Відзначим також його загальновідоме уподібнення дикуна, дитини та невротика в плані  устрою і функціонування психічного апарату. Однак, жорстка редукція міфологічного матеріалу до інцестуозного потягу мала недостатньо переконливий вигляд.

В 1909 році виходить в світ книга авторитетного учасника психоаналітичного руху К.Абрахама: «Сновидіння та міф», де піддається подальшому осмисленню глибинний зв'язок між ціма двома феноменами людської психіки. Абрахам відмітив, що, на відміну міфу про Едіпа, де сенс має буквальний вираз, багато інших міфів потребують символічного трактування. Існують притаманні для всіх людей типи психічної діяльності, які мають прояв в «типових» сновидіннях. Аналіз останніх надає можливість безпосереднього переходу до теорій бажань, покладених в основу деяких міфів. Притому мова йде не про активні бажання, а про більш ранні переживання дитинства, існування яких ми в звичайному стані не усвідомлюємо. Абрахам підкреслює значення сексуальної символіки в міфах і релігійних культах людства. Він також проводить аналогію між сновидінням і такими явищами психопатології як марення і галюцинації душевнохворих, відмічає присутньої тому та іншому феномену символіки [16, c.237].

Спробу довести психологічну схожість сновидінь та міфів Абрахам робить на зразку міфу про Прометея. Він відрізняє явні та приховані змістові моменти сновидіння, переносить його і на поняття міфу. Як там так і тут продовжується діяльність дитячої уяви та фантазії і знову з’являються її об’єкти. Абра хам називає міф уривком пережитого духовного дитинства народів, яке містить в собі в завуальованій формі дитячі бажання народів. Процес "суспільного витискування" приводить до того, що народ не розуміє першопочатковий сенс своїх міфів так само як людина не розуміє сенсу своїх сновидінь. Він говорить про наївний егоїзм та комплекс переваги (перевищення),  присутній дитинству народу. Абрахам вбачає в міфі дію "первинних процесів",  які спливають в сновидіннях і мареннях, приділяє велику увагу "згущенню", "зміщенню" та "вторинній обробці". Також він проводить порівняння своєї теорії здійснення бажання в міфі з іншими концепціями наукової міфології і підкреслює значення детермінуючих сил в психічному житті, найважливішої з яких він, як і Фрейд, вважає сексуальність.

1909 рік був ознаменований  появленням ще однієї праці, присвяченій  психоаналітичному осмисленню міфології. Це була книга О. Ранка "Міф  про народження героя. Досвід  психологічного тлумачення міфів". Продовжуючи розвивати концепцію міфу, розроблену в працях З.Фрейда та К.Абрахама, він на основі розглядання великої кількості міфологічного матеріалу виділяє ряд факторів та обставин, постійно супроводжуючих появленню на світ малюка, якому належить стати героєм. Ранк полемізує вже з існуючими теоріями міфів, розбиваючи їх на три групи: 1) "народна ідея", або теорія елементарних ідей; 2) принцип "прасуспільства", 3) теорія "міграції", або позичання, при цьому він наполягає, що причину спів падання міфічних сюжетів в культурі різних народів світу слід шукати в загальних принципах устрою людської психіці. Перше місце в питанні про походження міфів Ранк віддає місце фантазії та уяві. Відмічає при цьому обурення, присуще як і митцям, так і тлумачам міфів, при доторканні з "непристойним"  змістом цієї фантазії, Ранк говорить про механізм "проекції", який бере участь в процесі міфовозникнення. Підвергаючи аналізу "родинний роман" невротиків, він проводить аналогію між "Я" дитини і героєм міфу, якого завжди слід розглядати тільки як колективне "Я", якому приписуються лише позитивні якості. Ранк характеризує міф як параноїчне утворення, якому зазвичай належить властивість розщеплювати те що злито в фантазії  в єдине ціле. Він говорить, крім того, про виправдовуючу функцію міфу про героя, бо дорослий творить міфи, повертаючись до фантазій та уяв свого дитинства, а сила яка рухає цей процес є бажання виправдати кожного в окремості індивіда за його дитяче протистояння батькам.

Наступне дослідження, написане сумісно О.Ранком та Г.Саксом, вийшло в 1912 році під назвою: "Значення психоаналізу в науках про дух". Друга глава цієї роботи присвячена психоаналітичному дослідженню міфів та казок. Автори бачать важливу заслугу психоаналізу «В висвітлені світу людської фантазії та її творень, в розкритті тих сильних несвідомих інстинктивних сил, які зумовлюють створення фантастичних образів, а також в дослідженні психічного механізму, який приймає участь в їх формуванні, і , наприкінці, в тлумаченні та поясненні тих символічних форм, в які вони виливаються" Потреба в створенні та переказі міфів, за Ранком і Заксом, зумовлена відмовою від певних джерел насолоди та необхідністю компенсувати їх фантазією та уявою. Задачу психоаналітичного дослідження міфів вони бачать в рос тлумаченні підсвідомого значення  наявних в основі міфу фантазій, сенсу, затемненого посиланнями на природні процеси та іншими видозмінами. Символізація, яка є в процесі міфостворення, роздивляється ними в якості засобів для виразу бажань, що є загальним місцем теорії класичного психоаналізу.

Створення міфу автори роздивляються як нескінчений процес, виділяючи аспект пристосування його наступними поколіннями до їх релігійного, культурного та етичного рівня, тобто "до даної стадії витиснення". Невизнання психічної реальності міфу на вищих рівнях розвитку культури призводить до його знецінення і нізведення до рівня казки. При чому, в дитячій кімнаті "його справжнє місце, і тільки там воно може бути вірно сприйнятим". В казці отримують повний розвиток суто людські риси які лежать в основі міфу, і тому казка, за Заксом та Ранком, допомагає розібратись в психологічному аналізі і тлумаченні міфу, являючись засобом, не тільки доповнюючим міфічний матеріал, але часто підтверджуючим вже зроблені висновки. Вони пропонують дивитися на створення міфів і казок як " на негатив культурного розвитку", так як в них скопи чуються та збережуться неприйняті в реальному житті бажання та неможливі форми їх задоволення.

Рубежем, принципово визначаючим традицію вивчення міфу в класичному психоаналізі від подальших міфологічних досліджень в області глибинної психології, можна вважати книгу К.Г.Юнга "Метаморфози і символи лібідо", яка побачила світ у 1913 році і стала джерелом серйозних сперечань між її автором та засновником психоаналізу. В цьому трактаті зовсім змінилась парадигма  дослідження, що виводить нас за межі класичного психоаналізу і змушує обмежити історію дослідження міфу в ранньому психоаналізі іменами З.Фрейда, К.Абрахама, О.Ранка І Г.Сакса, , які приводили дослідження міфу в руслі єдиної психоаналітичної концепції, що дає можливість дивитись сукупність їх творів як на цілісний етап в розвитку даної галузі знань [2, c. 178].

1.3. Міфи та "колективне підсвідоме"

Значним внеском в теорію психоаналізу Юнг вніс висловивши думку про існування більш глибокого прошарку в структурі особистості, якій він назвав "колективним підсвідомим". Колективне підсвідоме зберігає латентні відбитки пам’яті людства. В ньому відображені думки і почуття  загальні для всіх людських істот і які є результатом нашого загального емоційного минулого.

За словами Юнга: "в колективному підсвідомому міститься вся духовна спадщина людської еволюції, що відродилась в структурі мозку кожного індивідуума". Таким чином, зміст колективного підсвідомого складається завдяки спадковості і однаково для всього людства. Важливо відмітити, що концепція колективного підсвідомого була основною причиною розходжень між Фрейдом і Юнгом.

Юнг висунув теорію про те, що колективне підсвідоме складається з первинних психічних образів – архетипів. Архетипи це вродженні ідеї або спогади, які дають змогу людям сприймати, реагувати на обставини визначеним чином. В дійсності, це не спогади або образи я такі, а більш, можливі фактори, під впливом яких люди реалізують в своїй поведінці універсальні моделі сприйняття, мислення і дії у відповідь на який-небудь об’єкт або обставини. Вродженою тут є саме тенденція реагувати емоційно, когнетивно і поведінково на конкретні ситуації – наприклад, при зіткненні з батьками, коханою людиною, або незнайомцем та ін.

В ряду описаних архетипів є такі як – мати, дитина, герой, мудрець, божество Сонця, хитрун, Бог і смерть [9, c.196].

Юнг припускав, що кожен архетип пов’язаний з тенденцією виражати визначеного типу почуття та думки по відношенню до відповідних об’єктів  або ситуацій. Наприклад, в сприйнятті дитиною своєї матері присутні аспекти її актуальних характеристик, забарвлених неусвідомлюваними уявами про такі архетипові материнські атрибути, як виховання, плодючість і залежність. Надалі, Юнг припускав, що архетипові образи та ідеї часто відображаються в сновидіннях, а також нерідко зустрічаються в культурі у вигляді символів, які використовуються в живопису, літературі та релігії. В особливості він підкреслював, що символи характерні для різних культур, часто виявляють вражаючу схожість, тому що вони близькі до спільних для всього людства архетипам.

Кількість архетипів  в колективному підсвідомому може бути необмеженою. Але особливу увагу в теоретичній системі Юнга приділяється персоні, анімі і анімусу, тіні та самості.

Персона (від латинського "маска")  - це наше публічне обличчя, тобто, як ми проявляємо себе у відношеннях з іншими людьми. Персона означає багатство ролей, які ми програєм у відповідності з соціальними вимогами. Персона служіть цілі справляти враження на інших та приховувати від інших свою справжню сутність. Персона як архетип необхідна нам щоби взаємодіяти з іншими людьми в повсякденному житті. Але Юнг говорив про те що, якщо цей архетип стає дуже значущім, то людина може стати поверховою, користуючись тільки цією роллю та відчуженим від справжнього емоційного опиту.

Тінь – представляє собою архетип, що містить в собі  наші пригнічені темні і тваринні боки особистості. Тінь містить наші соціально неприйнятих сексуальні та агресивні імпульси, аморальні думки і пристрасті. Але у тіні є і позитивні якості. Юнг дивився на цей архетип як на джерело життєвої сили, спонтанність та творчий початок в житті індивідуума. Згідно Юнгу, функція его призначена для того, щоб спрямовувати в потрібне русло енергію тіні, приборкувати темні боки особистості до такої ступені, щоб ми мали можливість житті узлагодженно  з іншими, але в той же час відкрито проявляти свої імпульси і насолоджуватись здоровим та творчим життям.

В архетипах аніми та анімусу  знаходить ствердження Юнгом вродженої андрогинної природи людей. Аніма є внутрішнім образом жінки в чоловіку, його підсвідомий жіночій бік, в той час як анімус – це внутрішній образ чоловіка в жінці. Ці архетипи  ґрунтуються, можливо частково, на тому біологічному факті, що в організмі чоловіків та жінок виробляються і чоловічі і жіночі гормони. Цей архетип еволюціонував протягом багатьох віків в колективному підсвідомому як результат опиту взаємодії з протилежною статтю. Більшість чоловіків, до деякої ступені "фемінізувались" в результаті многолітнього сумісного життя  з жінками, а для жінок вірним є  зворотне.

Юнг наголошував на тому, аніма та анімус, як і всі  інші архетипи, повинні бути вираженні гармонійно, не порушуючи загального балансу, щоб не гальмувався розвиток особистості в спрямуванні самореалізації [9, c.196].

Самість – найбільш важливий архетип  в теорії Юнга. Самість являє собою серцевину особистості, навколо якої організовані і поєднані всі інші елементи. Коли досягнута інтеграція всіх аспектів душі, людина відчуває єдність, гармонію та цілісність . Таким чином розвиток самості – це головна мета людського життя. Основним символом самості є мандала та її численні різновидності (абстрактне коло, німб та ін.). Коли замість презентує єдність протилежностей вона виступає у вигляді об’єднань  дуальності, наприклад у вигляді дао, як взаємодія інь та янь або героя та його противника (ворога, дракона). Тому емпірично самість представлена як гра світла та тіні, хоча має вигляд як цілісність та союз в якому протилежності поєднанні. За Юнгом, цілісність та єдність "Я", символічно виражені в завершеності фігур, їх можливо виявити у снах, фантазіях, уявах, міфах, в релігійному і містичному досвіді [18, c.587].

Юнг говорив про те, що релігія є великою силою, яка допомагає людині в намаганні бути цілісною. В той же час, гармонізація всіх частин душі – складний процес. Справжній врівноваженості всіх частин душі, за Юнгом, досягнути фактично неможливо. Більш того, архетип самості не реалізується до тих пір, доки не настане інтеграція і гармонізація всіх аспектів душі, свідомих і несвідомих. Тому досягнення зрілого "Я" потребує постійності, наполегливості, інтелекту і багатого життєвого досвіду [9, c.198].

РОЗДІЛ 2

ПРОЕКТИВНІ ТЕХНІКИ ТА ДОСЛІДЖЕННЯ МІФІЧНИХ УЯВЛЕНЬ

2.1.Загальна характеристика проективних методик.

На розвиток проективного методу значний вплив здійснили класичний психоаналіз та холістична психологія. Ці течії в психології прийнято вважати теоретичним джерелом проективного методу.

Психоаналіз як головне теоретичне джерело вніс в проективний метод базові пояснювальні категорії: "принцип проекції" як "захисний механізм", "підсвідоме".

Проективні техніки, з точки зору психоаналізу, спрямовані на діагностику причин дезадаптації особистості, підсвідомих схилень, конфліктів і методів їх розрішення. Умовою проективного дослідження є невизначеність тестової ситуації. Це допомога зняти тиск реальності і особистість таким чином виявляє притаманні їй засоби поведінки. Процес взаємодії особистості з малоструктурованим  стимульним матеріалом несе характер проецирування, тобто винесення в зовнішнє підсвідомих схилень, інстинктів, конфліктів та ін.

Холистична психологія внесла в проективний метод розуміння особистості як цілісної унікальної системи. Пізнання суб’єктивного внутрішнього світу особистості повинно уникати її вивчення шляхом виявлення деяких загальних закономірностей та їх порівняння зі "середньою особистістю" (як в стандартизованих методах). Відношення особистості та її соціального оточення є процесом структурування  "життєвого простору"  з метою створення і підтримки "особистісного світу". Проективні техніки, з точки зору холистичної психології, моделює ці відносини: респондент перед обличчям невизначеної ситуації отримує свободу у виборі елементів "життєвого простору" і засобів їх конструювання.

Відносна неструктурована задача, яка припускає безмежність різноманітних відповідей, - одна з основних особливостей проективних технік. Тестування за допомогою проективних методик є замаскованим , так як респондент не може здогадатись, що саме в його відповідях є предметом інтерпретації експериментатора. Проективні методики менше фальсифікуються, ніж опитувальники, побудовані на відомостях про індивіда. Єдине що є великою проблемою для проективних методик, це їх стандартизація. Деякі методики не містять в собі математичного апарату для об’єктивної обробки отриманих результатів та не містять норм [5, c.154].

2.2. Експериментальне  дослідження міфічних уявлень

В ході експерименту учням 11-го класу була запропонована проективна методика "Неіснуюча тварина". Метою її проведення було: виділити елементи малюнку з міфологічним нахилом і таким чином дослідити наявність прояву "колективного підсвідомого".

В результаті ми отримали наступні показники:

Майже кожен малюнок так, або інакше, мав в собі елементи міфологічних мотивів. Частіше це мало вираз у малюванні рогів (50%) та малюванні крил (60%) з загальної кількості. Значно менше зустрічалися такі деталі як: хвіст, гострих довгих вух, ніс у вигляді «п’ятачка», більше ніж двох рук та у одиничних варіантах мали місце курячи лапи, риб’яча луска на тулубі, шипи на спині третє око та німб.

Таким чином ми можна зробити висновок, що "колективне підсвідоме" на даній конкретній виборці мало прояв у символічних зображеннях агресивного стану та наявності творчого потенціалу особистості [таблиця 1]. Більш того, з посиланням на теорію Юнга, можна стверджувати, що ми маємо показник архетипу самості, коли в одному малюнку зустрічаємо зображення рогів та крил. Тому що емпірично самість представлена як гра світла та тіні, хоча має вигляд як цілісність та союз в якому поєднанні протилежності. А таких малюнків по кількості шість, також на одному малюнку ми зустрічаємо німб, який, за Юнгом є символом мандали, символом цілісності та гармонії.

В цілому, по кількісних показниках, в малюнках хлопців елементів міфічної спрямованості відмічено більше ніж у дівчат. В середньому на один малюнок хлопця приходилось по 3 деталі, а дівчини – 2.

Таблиця 1

Слід зазначити, що деякі малюнки були цілком з міфологічною тематикою (чорти, дракони). Найбільш інформативними частинами малюнків для нашого дослідження були голова та кінцівки неіснуючих тварин, і тільки в двох випадках – тулуб (луска, шипи на спині).

Виходячи з цього можна зробити висновок: "колективне підсвідоме", яке представляє собою збереження латентних відбитків пам’яті людства (і навіть  наших людиноподібних предків) та відображає думки і почуття, спільні для всіх людей в ході нашого дослідження мало прояв як символічну фіксацію агресивного стану (самозахисту, погрози) та символічну наявність творчих потенцій окремої особистості. Таким чином ми бачимо наявність реалізації універсальних моделей сприйняття, мислення та дії у відповідь на який-небудь об’єкт чи подію. Ці архітипічні образи та ідеї часто повторюються та є однаковими для різних людей, що і виявилось в ході нашого дослідження. На наш погляд, досить цікавим фактом є те,  що символічне відображення «колективного підсвідомого» більше мало прояв у роботах хлопців ніж дівчат. Це дає підстави у майбутньому для кращого дослідження цього аспекту у контексті даного питання.

В ході дослідження також учням запропоновувалось анкетування [додаток 1]. Метою якого було визначення обізнаності (рівня та глибини знань) щодо міфології взагалі та міфічних героїв.

В результаті ми отримали наступні данні:

На питання: "Чи знаєте ви назви міфів?" лише 27% учнів змогли пригадати назви, але тільки ті що входять до шкільної програми. Деякі учні пригадали «Одисею» та «Іліаду» хоча вони є літературними джерелами, хоча і містять в собі міфічних героїв.

З питанням: "Назвіть імена міфічних персонажів" із завданням впорались 91% учнів. Найбільш згадуваними персонажами були: Зевс, Геркулес, Геракл, Гера, Афродіта, Артеміда, Ахіллес, Циклоп та ін. Як ми бачимо, учні визначили лише героїв грецької міфології.

На питання: "Назвіть діячів мистецтва в творах яких наявні міфологічні мотиви" 27% учнів    змогли дати відповідь. Зниження рівню інтересу до читання не є новим фактом сьогодення, діти не вміють насолоджуватись процесом спілкування з книгою та іншими витворами мистецтва, бо більшість дітей виявляються непідготовленими до розуміння літературних та інших мистецьких образів. Це підкріплюється результатами відповідей наведених лише з програмної літератури.

На питання: "Які міфологічні назви зустрічаються в сучасному житті?" – 90% учнів змогли дати відповіді, але більшість з них зазнала труднощів у відокремленні міфічних назв та імен від імен і назв з історії найдавніших часів. Тому 80% учнів внесли Клеопатру і Нефертіті в категорію героїнь міфів.