Психологічні чинники успіху у професійній діяльності

     Міністерство  освіти і науки  України 
 
 
 
 
 
 

     Реферат

     на  тему: 

     «Психологічні чинники успіху у

       професійній діяльності» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Львів-2010 
 

     Вступ

     Перш  за все треба розділити поняття "успіх" і "ситуація успіху". Ситуація - це поєднання умов, які забезпечують успіх, а сам успіх - результат подібної ситуації. Ситуація - це те, що здатний організувати; переживання ж радості, успіху - щось суб'єктивніше, приховане значною мірою від погляду з боку. Завдання в тому і полягає, щоб дати можливість пережити радість досягнення, усвідомити свої можливості, повірити в себе.

     Успіх може бути короткочасним, частим і тривалим миттєвим, стійким, пов'язаним з усім життям і діяльністю. Усе залежить від того, як ситуація успіху закріплена, триває, що лежить в її основі. Важливо мати на увазі, що навіть разове переживання успіху може настільки змінити психологічне самопочуття, що різко міняє ритм і стиль діяльності, взаємин з оточенням. Ситуація успіху може стати свого роду спусковим механізмом подальшого руху особи.

     Успіх - категорія не абстрактна.

     Метою даного реферату є визначення психологічних  чинників успіху у професійній діяльності людини.

     Кожен з нас до чогось прагне у своєму житті, чогось бажає, і якби всі ці прагнення і бажання завжди здійснювалися, ми б вважали це за успіх, відчували б себе задоволеними або навіть і щасливими. Успіх у житті значною мірою залежить від того, як ми вміємо тримати себе з людьми, як ми себе з ними поводимо.

     Чому  одного люблять, а іншого – ні? Тому, що один уміє себе поводити з людьми, а другим, навпаки, поводиться так, що стає людям нестерпним, несимпатичним, сам того не помічаючи.

     Культурна, вихована особа завжди викликає в  людей почуття задоволення, з  нею приємно спілкуватися в побуті і праці, вона не дозволить собі образити іншого, не допустить нетактовності. Ця людина чемна, ввічлива, щира, доброзичлива і, звичайно, ніколи не байдужа до чужої біди. Така людина, яка систематично працюючи над собою, багато знає і цим своїм духовним багатством охоче ділиться з людьми, активна в громадсько-політичному житті.

     Всебічно  вихована людина завжди бажана в колективі, товаристві. Плоди її праці, життя, поведінки  корисні, потрібні Батьківщині. Кожна  людина протягом свого життя засвоює  моральні норми й відповідно до цього  оцінює як власну поведінку, так і поведінку інших. Отже, те, що ми іноді зверхньо називаємо “моралізуванням” по суті є навчанням того, як слід поводитися в суспільстві. Наша культура поведінки залежить саме від того, наскільки ми засвоїли моральні норми. У діях і вчинках особи розкривається те, чи стали норми моралі внутрішнім її надбанням, чи злилися вони з її совістю і обов’язком, стали повсякденними життєвими правилами, отже, вихованість і моральність становлять взаємозумовлену єдність у професійній діяльності. 
 
 
 

     Основною  характеристикою навіювання вважають суттєве зниження критичності людини до інформації, яка до неї надходить, відсутність у індивіда прагнення перевірити її достовірність, необмежена довіра до її джерел. Саме ця довіра і є основою ефективності навіювання. Навіювання діє на свідомість і підсвідомість людини й саме через це воно може бути небезпечним інструментом маніпуляції поведінкою людини. Отже, навіювання, або сугестія (від лат. suggestio), -- це процес впливу на психічну сферу людини, пов'язаного із зниженням свідомості і критичності у сприйманні й реалізації зовнішньої інформації, з відсутністю бажання її зрозуміти, проаналізувати і оцінити, з довірою до джерела інформації. Як бачимо, зміст впливу спрямовується не на логіку індивіда, його здатності мислити, аналізувати, оцінювати, а на його готовність отримати розпорядження, наказ, пораду й діяти в потрібному напрямку. При цьому, звичайно, велике значення мають індивідуальні особливості людини, на котру спрямований такого ролу вплив: її здатність критично мислити, самостійно приймати рішення, мати тверді переконання, її стать, вік, емоційний стан, ступінь навіюваності тощо.

     За  змістом та кінцевим результатом  впливу виокремлюють навіювання позитивне  і негативне, етичне і неетичне. Навіювання як позитивний, етичний чинник знаходить застосування в багатьох сферах соціальних стосунків. Воно використовується як метод активізації групової діяльності -- виробничої, навчальної та ін. Відомі широкі можливості застосування навіювання, зокрема гіпнозу, в медичних цілях, у психотерапії. Водночас навіювання може чинити й негативний вплив, що відбувається в тому разі, коли воно стає інструментом навмисної і безвідповідальної маніпуляції свідомістю індивіда чи групи людей. Навіювання може здійснюватися у формі гетеросугестії (вплив зі сторони) і аутосугестії (самонавіювання).  

     1. Складові елементи успіху у професійній діяльності 

     Самонавіювання  належить до свідомого саморегулювання, навіювання самому собі певних уявлень, почуттів, емоцій, тобто людина сама створює собі модель стану або дій і вводить їх у свою психіку шляхом, по-перше, виявлення недоліку, якого індивід хоче позбутися, а, по-друге, розроблення формули й методики самонавіювання. Самонавіювання можна застосовувати для викорінення будь-якоі поганої звички і для досягнення певних результатів. Наприклад, можна навіяти собі хороший настрій, цікавість, уміння комусь сподобатися. Це вміння впливати на самого себе. Такий вплив може бути довільним і мимовольним. Якщо людина запевняє себе, що вона зможе досягти визначеного для себе карєрного росу, наприклад і його досягає - довільне самонавіювання. Якщо ж, наприклад, хто-небудь, начитавшись медичних книг уявляе себе хворим, при цьому можуть з'явитися навіть деякі ознаки відповідної хвороби, то в цьому випадку ми маємо справу з мимовільним самонавіюванням. Кожна дія, емоція або думка залишають слід у нашій психіці, завдяки чому вони одержують бажання повторитися. І якщо частіше виконується будь-яка дія чи емоція то увага є довше спрямована на певну думку, і вони одержують більшу силу і бажання щоб повторитися, реалізувати.

     В контексті актуальних проблем психології розвитку соціально активної особистості вагоме місце належить формуванню його самосвідомості, навичок самооцінки, саморегуляції поведінки та діяльності в екстремальних умовах, які характерні для цієї професії. Феномен самосвідомості більш глибокий за своїм психологічним змістом, ніж проблема свідомості. Психологічний аспект дослідження зазначеної проблеми припускає розкриття самосвідомості як особливого процесу розвитку людської психіки, спрямованого на регулювання особистістю своїх дій на основі усвідомлення власних можливостей, емоційно-ціннісного ставлення до себе. В акт самосвідомості індивіда втягуються не лише окремі психічні процеси в різних комбінаціях, але й вся система його психічних властивостей, якостей, особливості мотивації, емоційно-почуттєвої, вольової сфери в будь-який момент. У психологічній структурі особистості моряка самосвідомість є центральною ланкою, яка характеризує рівень його професіоналізму, а отже, успішність професійної діяльності. Психічна саморегуляція грає виняткову роль у будь-якій діяльності, особливо у діяльності, пов'язаній з випробовуваннями, які стосуються досить обмеженого кола людей, які перебувають на кораблі. Рівень їхньої саморегуляції психічних станів, поведінки зумовлений насамперед ступенем розвитку їхніх вольових якостей і виступає запорукою успіху конкретного завдання. Наприклад, численні дослідження показали, що у живих організмів добові ритми активності і спокою, обмінних процесів, працездатності у постійних умовах є досить стійкими і наближаються до 24-годинної періодичності. В умовах корабельного життя спеціалісти несуть вахту за змінами, які постійно переміщуються по осі часу. Періодичні переміщення у розкладі вахт призводять до десинхронізації ритму сну і праці, що посилює сонливість, відчуття тривоги, погіршення самопочуття, настрою, утоми. Самовладання як одна із складових саморегуляції проявляється в збереженні не тільки зовнішнього, а й внутрішнього спокою. У неприємній ситуації слід дотримуватися принципу: «Не хвилюватися через те, чого я змінити не можу». Дуже важливо зняти внутрішнє, емоційне напруження, яке шкодить здоров'ю, негативно позначається на поведінці людей. Самонавіювання використовують для саморегуляції психічних станів разом із цілим комплексом інших методів: переключення уваги, самопідбадьорювання, самопереконання, самонаказу.

     Переключення  уваги полягає у тому, що ви самостійно можете раптово спрямувати свою увагу  з об'єкта думки, який вас хвилює, на інші об'єкти, яких у даній ситуації навіть немає, але вони можуть викликати позитивні переживання.

     Самопідбадьорювання -- це звернення до самого себе для  того, щоб зміцнити віру в себе, вмовити  не хвилюватися, повірити в успіх  підготовки до роботи на флоті («Я все зможу, я всього доб'юсь», «Перебування далеко від землі мене не лякає» тощо). Можна самого себе картати («Що, став розмазнею?»; «Чого розкис?») або вдатися до самокритики у присутності інших, що набагато ефективніше.

     Самопереконання -- це вміння переконати себе у здатності регулювати свої настрої, почуття, вчинки; це дискусія із самим собою, наведення аргументів, доказів на користь стримування, регулювання емоцій. Важливо, щоб у моряка було сформовано почуття патріотизму, усвідомлення свого обов'язку перед іншими, перед суспільством.

     Самонаказ -- це наказ собі діяти у певних екстремальних ситуаціях. Так, за самонаказом: необхідно звикати до нових умов життєдіяльності, коли цього робити не хочеться, виконувати розпорядження, дотримуватися режиму, дисципліни, доводити розпочату справу до кінця.

     Самонавіювання  побудоване на тих самих механізмах, що й самопідбадьорювання. Власне слово  як подразник спрямовується на свою психіку. Ефективність самонавіювання залежить від уміння повністю відволікатися  від усього стороннього і переключатися лише на зміст формул самонавіювання і відчуття того, що вони відбивають, який зміст несуть. Організм людини під виливом тривалих нервових, психічних напружень зазнає втоми. У цьому випадку йому потрібна розрядка -- релаксация. Способами релаксації можуть бути наступні заходи:

     1) сон, якщо можна в ситуації  напруження заснути; 

     2) автотренінг, коли людина ніби  оволодіває функціями свого організму,  не підвладними свідомій регуляції  (серцебиття, дихання, теплові відчуття  та ін.). Завдяки тривалій, постійній регуляції фізіологічних станів знімаються небажані емоції, зайві хвилювання.

     Існує багато методів, за допомогою яких індивід  регулює не тільки власну поведінку, а й поведінку інших. Серед  них важливе місце належить автотренінгу. Цей психотерапевтичний метод поєднує в собі елементи самонавіювання та саморегуляції. Він допомагає управляти своїми емоціями, відновлювати сили і працездатність, знімати велике нервове напруження. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2. Якості і риси керівника, що досягає успіху

     Поділимо  їх на психологічні, інтелектуальні, професійні і соціальні.

     Психологічні  – прагнення до лідерства, здатність  керівництва; сильні вольові якості; готовність до розумного ризику; прагнення  до успіху, честолюбство; здатність  до домінування в екстремальних умовах; комбінаторно-прогностичний тип мислення (варіантність, темп, гнучкість, інтуїтивність, логічність, прогностичність); стійкість проти стресу; швидка пристосованість до нових умов.

     Інтелектуальні  – прагнення до постійного самовдосконалення; схильність до сприйняття нових ідей і досягнень, здатність відрізнити їх від ілюзорних; широта мислення; мистецтво швидко опрацьовувати інформацію і приймати рішення; здатність до самоаналізу; вміння розуміти, приймати і використовувати корисну думку, протилежну власній; психологічна освіта.

     Професійні - вміння ефективно використовувати  досягнення прогресу; глибоке знання особливостей функціонування ринкової економіки; здатність віднаходити  резерви людського чинника на підприємстві; вміння заохочувати персонал до роботи і справедливо критикувати; мистецтво приймати нестандартні рішення; вміння ефективно розподіляти завдання і виділяти час; діловитість. Постійний вияв ініціативи.

     Соціальні – вміння враховувати наслідки рішень; схильність керуватися принципами соціальної справедливості; мистецтво попереджати і розв’язувати конфлікти; вміння підтримувати стосунки з людьми; тактовніст і ввічливість, переважання демократичності в стосунках з людьми; вміння брати на себе відповідальність; виконання правил організації; вміння заохочувати персонал до відвертості.

     Типологія стилів керівництва

     Роль  керівника в організації є  багатоплановою. Він наділений правом вирішувати, впливати на підлеглих, що передбачає певний тип стосунків  з іншими людьми. Особистісний авторитет керівника і офіційні повноваження є підґрунтям, на якому формується його реальний вплив на діяльність організації, зокрема й управлінську систему загалом.

     Керівництво – це процес використання влади  задля досягнення впливу на людей.

     Влада – це можливість впливати на поведінку інших людей. Керівник повинен мати владу не лише неформальну, але обов’язково має формальну владу: підлеглі залежать від нього в питаннях зарплати, видачі завдань, просуванні по службі, задоволення соціальних потреб, видачі матеріальної допомоги.

     Чому  самореалізацію чоловіка, незалежно  від рівня його обдарованості  й таланту, суспільство сприймає як річ очевидну, тоді як питання  професійного, творчого, особистісного  розвитку жінки неминуче стає об’єктом дискусій, які зрештою зводяться до навішування ярликів про «грізних феміністок»? Хто визначає «основну місію жінки» і чому вона прив’язана виключно до дітонародження? Що означає феномен зникання жіночої обдарованості? А водночас — наскільки комфортно почуваються сьогодні і сучасні чоловіки, які змушені реалізовуватися у спрощених моделях «влади — грошей — сили»?

     Ці  складні питання, безперечно, потребують аналізу та осмислення як на рівні  індивідуальному, так і суспільному. Проте навіть їх формулювання вже  на старті викликає бурхливі й невиправдані емоції. Ґрунтовані на упередженні та стереотипах…

     На  нашу думку, основними проблемами на шляху до успішної самореалізації жінок  у сфері бізнесу є те, що незважаючи на те, що ми живемо вже у ХХІ столітті, і жінки формально мають однакові можливості для професійної самореалізації у різних сферах, насправді шлях у великий бізнес для більшості жінок є вкрай тернистим, набагато складнішим за чоловічий. За недавніми підрахунками, в Україні близько 95% економічних ресурсів перебуває під контролем чоловіків. Чоловіки переважають серед власників середніх і великих підприємств (співвідношення власників чоловічої та жіночої статі є відповідно 21 і 14% та 17 і 12%). Чималою проблемою є те, що чоловіки, котрі домінують у сфері бізнесу, часто не сприймають жінок як рівноправних партнерів. Це ґрунтується на традиційних стереотипах, мовляв, робота для жінки — то завжди щось другорядне. Отже, аби довести свою компетентність, досвідченість та бути сприйнятою як рівнозначний, повноцінний гравець у сфері бізнесу, жінці потрібно докладати вдвічі більше зусиль. Крім того, бізнесова культура може передбачати вирішення багатьох ділових справ у неформальній обстановці, у суто чоловічому товаристві, де жінка-бізнес-партнер видається недоречною та почувається ніяково (на полюванні, у сауні, у розважальному закладі тощо). Що вже казати про силові прийоми розв’язання конфліктів, де не лише міцне слівце, але й міцний кулак бувають вирішальними аргументами. Вочевидь, у такому середовищі не кожна жінка (та й не кожен чоловік) здатна вижити й досягти успіху. Особливо, коли з дитинства в ній плекали традиційну жіночність, а не наполегливість, психологічну стійкість, готовність до жорсткої конкуренції та інші «бійцівські» риси.

     Не  секрет, що загалом у сфері професійної  зайнятості жінки постійно відчувають ґендерну дискримінацію — їм платять у середньому на чверть менше порівняно з чоловіками, їх неохоче просувають по кар’єрній драбині або й відмовляють у роботі через перспективи вагітності та материнські функції, їм часто доручають обов’язки, які є нижчими від рівня їхньої кваліфікації… Прикладів безліч. Отже, йдеться про певні соціальні та структурні перешкоди на такому шляху жінки. Окрім того, на бізнес-леді тиснуть різноманітні соціальні стереотипи, що підкреслюють її нібито неповноцінність.

     Скажімо, уявлення про те, що успішна в  професійному відношенні жінка неодмінно  нещаслива та нереалізована в  особистому житті. Втім, на практиці успішними стають саме жінки, котрі мають розуміння та підтримку з боку партнера. В нашій країні бізнес (як і політика) часто сприймається як «брудна справа», невіддільна від традиційно «чоловічих» якостей — агресивності, авантюризму, здатності йти на ризик (зокрема й на порушення законів). То чи можуть жінки — ці «слабкі та безпомічні істоти», вижити у світі жорсткої ринкової (і неринкової) конкуренції? Парадоксально, але виживають! Багато хто вважає, що ризик втратити власну «жіночність» у цьому середовищі аж надто великий. Із цим стереотипом пов’язаний і такий — фінансова та професійна успішність жінок робить їх непривабливими для чоловіків: мовляв, якому чоловікові сподобається, коли його кохана зароблятиме більше? А тим часом нині в Україні вже понад половину домогосподарств очолюють жінки — у більш як 55% родин саме жіночий внесок у бюджет є визначальним. А за таких обставин під питанням виявляється і, здавалося б, непорушна істина — «хто в хаті голова і господар». Але найстійкішим, напевно, є міф про те, що кар’єра жінки несумісна з материнством. І тому бізнес-леді постійно відчувають психологічний тиск та докори сумління через те, що вони начебто не є повноцінними матерями та не приділяють своїм дітям достатньо часу та турботи. Хоча насправді психологами давно доведено: важлива не кількість часу, яку батьки проводять з дитиною, а насамперед якість цього часу — насиченість та глибина такого спілкування.

     Останніми роками в Україні і загалом  у багатьох західних суспільствах спостерігається  тенденція до зростання рівня освіти серед жінок та їх академічних досягнень порівняно з чоловіками. Починаючи зі шкільної освіти, помічаємо, що у кожному класі «відмінниць» чи не більше, ніж «відмінників». Дівчата на загал демонструють кращу успішність й під час навчання у вузах. В останні декілька років в Україні кількість дівчат, які здобувають освіту у вишах, на 10% перевищує кількість хлопців. Окрім цього, школярки та студентки нерідко виявляють лідерські здібності та організаторський хист. Однак на ринку праці усіх цих здібних дівчат навряд чи побачимо на провідних позиціях у відповідних галузях та професіях. У цьому і полягає феномен «зникання жіночої обдарованості». Чому обдаровані дівчата сходять з кар’єрної дистанції, залишаються в тіні, на другорядних ролях? Чому колишні розумниці не хочуть (чи не можуть) реалізувати свій потенціал, таланти, здібності у дорослому житті?

     Основна причина криється в соціальних очікуваннях  щодо того, якою є головна сфера  та спосіб жіночої самореалізації: ними традиційно продовжують вважати сім’ю та материнство. Відповідно вибір іншої життєвої траєкторії, де перевага віддавалася б інтелектуальному, творчому, особистісному розвитку, все ще сприймається як девіація.

     Саме  так. Шкільна програма не дає дівчатам достатньо прикладів професійної успішності жінок, не пропонує гідних наслідування зразків жіночих досягнень, а це підсвідомо формує уявлення про те, що фахово успішна жінка — це радше виняток, аномалія. Дівчаток рідко націлюють на розвиток власних здібностей та досягнення успіху у відповідній сфері. З огляду на це, вони у досить ранньому віці починають розглядати материнство та сімейне життя як свій головний життєвий пріоритет, для якого освіта є лише доповненням (що робить дівчину більш конкурентною на «ринку наречених»).

     Принагідно  скажемо, що відмінності у вихованні хлопчиків та дівчаток: у дівчат активно розвивають саме ті риси та якості, які важливі для майбутньої дружини та матері. Дівчинку повсякчас націлюють на розвиток її «головного жіночого таланту» — створення затишку у домі та гармонійних стосунків у сім’ї. Перешкодою на шляху розвитку та втілення власних здібностей може стати й страх успішності: жінка-лідерка, за поширеними уявленнями, може відлякувати чоловіків. Наразі ситуація така, що жінці часто доводиться робити вибір — або сім’я, або кар’єра. З цією складною дилемою мають справу безліч сучасних жінок, проте її конструктивне вирішення є неможливе доти, доки не будуть створені умови, за яких материнство не ставатиме перешкодою для професійного розвитку. Йдеться насамперед про створення системи соціальних захистів та активне, свідоме батьківство обох партнерів. 

     Не  забуваймо, що традиційні так звані  патріархальні стереотипи часто  стають на перешкоді розвитку талантів та особистісної самореалізації не лише жінок. Традиційно приписана чоловікам роль сімейного годувальника, вимога фінансової успішності та уявлення про «гідну чоловічу роботу» нерідко змушують чоловіків у своїй кар’єрі робити вибір на користь добре оплачуваної чи «справді чоловічої» професії, а не тієї, яка їх реально приваблює і цікавить, відповідає їх здібностям та хисту.

     Що  ж до тернистого шляху «справжнього» чоловіка Загалом у традиційних суспільствах відтворюється система, яка гарантує легший доступ до влади та ресурсів для чоловіків. Водночас соціальні норми й очікування стосовно поведінки та сценаріїв успішності чоловіків у патріархальних суспільствах є занадто обмеженими, що робить традиційні ідеали маскулінності недосяжними для більшості чоловіків. Це, у свою чергу, підсилює чоловічі тривоги в разі невідповідності таким ідеалам та соціальне засудження «неуспішних», «несправжніх» чоловіків. Серед основних норм чоловічої успішності традиційно визначають три — норму статусу, норму твердості (інтелектуальної, емоційної й фізичної) та норми антижіночності.

     Норма статусу передбачає вимірювання успіху чоловіка величиною його заробітку, кар’єрного успіху та задоволенням матеріальних потреб своєї сім’ї. Такі традиційні уявлення про основну роль чоловіка, виявляються в тому, що в ситуації, коли чоловік не заробляє грошей, він не вважатиметься справжнім чоловіком. Традиційне уявлення про мужність формується довкола багатства, влади та становища у суспільстві. Проте насправді дуже небагато чоловіків мають доволі грошей, влади та поваги, аби почуватися впевнено. Норма твердості реалізується у трьох формах — фізичній, інтелектуальній та емоційній. Фізична твердість — це очікування сили, витривалості та стійкості. Така вимога може виявляти себе, з одного боку, в бажанні частини чоловіків підкреслити свою маскулінність, через, наприклад, нарощення мускульної ваги, захоплення бойовими мистецтвами та силовими видами спорту. З другого боку, норма фізичної твердості сприяє перебільшенню чоловіками потенціалу своєї фізичної витривалості та спонукає їх до нехтування проблемами власного здоров’я, що загрожує серйозними особистими та соціальними наслідками. Норма розумової твердості передбачає те, що відповідно до усталених уявлень (стереотипів) від чоловіка завжди очікують компетентності — йому належить завжди знати, що робити, як поводитися. З огляду на це, багато чоловіків уникають питати порад чи звертатися по допомогу, що ускладнює пошук потрібної інформації. Також це може спричиняти конфлікти у міжособистісних стосунках, оскільки визнання власної помилки традиційно сприймається чоловіками як приниження їхньої чоловічої гідності. Норма емоційної твердості передбачає, що чоловік повинен вміти стримувати власні почуття, не виявляти їх та самостійно вирішувати свої емоційні проблеми. Це, на думку багатьох психологів і соціологів, збіднює міжособистісні стосунки чоловіків, знижує рівень їх емоційної чуйності та ускладнює подолання психологічних проблем. Традиційну поведінку чоловіків також обмежує норма антижіночності, яка спонукає їх уникати «жіночих» занять та моделей поведінки. Таким чином, традиційні відносини пропонують досить обмежений сценарій для самореалізації та вияву індивідуальності не лише для жінок, але й для чоловіків.

     Будь-які  чітко визначені та однозначні бачення  того, яким повинен бути «справжній чоловік», так само як і «справжня жінка», є обмежуючими, репресивними. Особистість не може повноцінно реалізуватися, якщо її з дитинства вкладати в прокрустове ложе, визначаючи, в чому саме вона мусить обмежувати себе через свою стать. Українське суспільство вже багато років однозначно декларує свій курс на демократію і має цілу низку законодавчо закріплених положень, що гарантують рівність прав та рівність можливостей їх реалізації для жінок та чоловіків. Тож будемо сподіватися, що питання культурної толерантності й поваги до соціального різноманіття, зокрема до різних сценаріїв жіночої та чоловічої самореалізації, поступово ставатимуть цінністю, яка буде не лише декларованою на папері, а такою, якою керуватимуться люди у своєму повсякденному житті.

     Час і суспільство вимагає від  «нової людини» широкої ерудованості у психології, соціології, сучасних технологій, так званих hi-technology  та психологію, покращення психологічних компетенцій, що приведуть людину до більш адаптивної життєдіяльності, а саме напрямку «психології успішності». Для того, аби дати правильний вектор «успішності» ми згадаємо діалектику самого поняття: суб'єкт потребує відчуття успіху, об'єкту необхідне підтвердження від оточення, «зовнішній» результат. Це означає, що  залежно від відчуття себе об'єктом чи суб'єктом ми вагатимемося у виборі прийнятної особистої моделі успіху, її критерізації, створенні так званої «еталонної моделі успіху».

     Суб'єктивізація - об'ективізация терміну «успіх», категоризація його та поляризація  суспільства довкола теми успішності (моделі «в житті є місце лише успішним», є опоненти – це наводить до депресій, емоційних травм, не всім же бути успішними»).

           Проведений аналіз психологічної літератури показує, що в країнах СНД, Європи і США в даний час немає розвиненої єдиної психологічної теорії успішності. Але суспільство гостро потребує даних досліджень. Ми пов'язуємо психологію успішності з функціонуванням ментальних моделей, оскільки саме ефективна ментальна модель дає суб'єктові переживання, відчуття, визнання успіху та надає можливість вибудувати власну поведінкову та мисленнєву модель життедіяльності, що приведе до очікуваних результатів [1,6,7,8].

           У класичній психології згадки терміну „успіх” є в працях У.Джемса (самоповага = успіх/домагання), К.Левін, Ф. Хоппе, М. Юкнат (дослідження зв'язку успіху/неуспіху з рівнем домагань особистості), Л.Фестінгер (залежність стану успіху або неуспіху від трудності завдань і можливостей людини), Р. Мак-Клеланд і М. Аткинсон (мотивація прагнення до успіху і уникнення невдачі) та ін. У психологічних концепціях поняття успіху розглядається як основа успішної самореалізації (К.Г.Юнг, А.Адлер, К.Хорні); як тенденція до самоактуалізації (А.Маслоу, К.Роджерс). У соціальній, педагогічній  та інженерній психології також є посилання на тему (Е. Вовк, І.А. Зимова, А.І. Кагарманова, З. Ю. Ключніков,  Б.В. Кулагін, А.К. Маркова та ін.). Багато сучасних діячів, бізнес-лідерів, політиків, бізнес-оглядачів також вкладають свій внесок в побутову концепцію успіху, описують свої системи, алгоритми та підходи (Р.Бренсон, С.Кові,  А.Менегетті, Д.Трамп, Б.Шефер та ін.). [1,2,4,7,8,10].

           Ми пропонуємо науковий підхід до дослідження теми успіху,  через роботу з усвідомленням  існуючих когнітивних моделей, проектуванням  бажаної моделі та шляхи трансформації , тобто через ментальну модель, яка відповідає за формування моделі поведінки, і приводить або не приводить до успіху.