Рада співробітництва арабських держав Перської затоки

Київський національний університет ім.  Т.Шевченка 
 
 

РЕФЕРАТ  
на тему 
 

Рада співробітництва арабських держав Перської затоки 
 
 
 
 
 
 
 

Виконала 
студентка 4 курсу 1 групи 
історичного  факультету 
Кириченко Тетяна 
 
 
 
 

Київ

2011 

План

Вступ ……………………………………………………………………………..3

1. Причини створення Ради співробітництва арабських держав Перської затоки……………………………………………………………………………..4
2. Створення Ради співробітництва арабських держав Перської затоки…………………………………………………………………………..…6
3. Перші роки  існування…………………………………………………….9
1. Статут РСАДПЗ ……………………………………………………….10
2. Організаційна структура РСАДПЗ …………………………………...12
4. Основні напрями діяльності РСАДПЗ…………………………………. .17

        4.1.

Економічне  співробітництво у межах РСАДПЗ……………………..17

        4.2. Валютно – фінансова діяльність  ………………………………..........19

3. Військово-політичне співробітництво …………………………….20

Висновки  ………………………………………………………………………...26

Список  використаної  літератури………………………………………………28 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

    Аналіз  сучасного стану міжнародних  відносин у Перській затоці, дослідження  факторів дестабілізації  дає можливість зробити висновок, що  проблема безпеки  Затоки в майбутньому буде залишатися важливим негативним чинником як на регіональному, так і на глобальному рівні.

    Реальна система безпеки Перської затоки може бути утворена лише на основі консенсусу та спільної розробки комплексного підходу  до проблеми безпеки з боку всіх держав. Головним напрямом діяльності щодо підтримання миру й стабільності в регіоні Перської затоки та нейтралізації  як внутрішніх, так і зовнішніх  загроз повинна стати  розробка політичних механізмів забезпечення безпеки.

    Країни, що входять до даного регіону, можуть спільно протистояти загрозі  безпеці шляхом налагодження між  собою таких відносин, що передбачали  б як двосторонні, так і багатосторонні зобов’язання, а також зобов’язання кожної країни щодо регіону в цілому. Регіональна система безпеки, до якої мають бути залучені усі держави  регіону, в тому числі Іран та Ірак, повинна підтримувати передусім  внутрішньосистемну стабільність, регулювати територіальні, релігійні, етнічні,  економічні та інші протиріччя, тобто  бути налаштованою проти внутрішніх та регіональних загроз. Для цієї  мети було створено  РСАДПЗ , що сприяє розвитку  цього регіону. Сприятливий вплив на безпеку Перської затоки мала б тенденція до розширення РСАДПЗ за рахунок Ірану та Іраку, що прискорило б процес утворення в Затоці єдиної регіональної системи. Розвиток подій дає підставу зробити висновок, що в історичній перспективі цей процес  напевно стане неминучим, але поки що це питання віддаленого майбутнього. 
 
 

1. Причини створення Ради співробітництва арабських держав Перської затоки

      Умовно можна виділити три  етапи у розвитку регіонального  співробітництва у зоні Перської  затоки, яке привело до створення  РСАДПЗ, а саме:

    Перший  етап, хронологічні межі якого охоплювали першу половину 70-х рр. - характеризувався пошуком шляхів створення регіонального об'єднання, на яке були б покладеш функції підтримки безпеки у зоні Перської затоки і яке б формувалося на базі всіх (як арабських, так і неарабських) країн регіону. Активізація діяльності у цій сфері значною мірою була реакцією на вивід англійських військ з регіону та виникнення своєрідного "вакууму сили". У січні 1971 р. шахський Іран запропонував створити військовий блок країн Перської затоки, до якого ввійшли б Саудівська Аравія, Іран, Кувейт та арабські емірати Договірного Оману. Однак Саудівська Аравія виступила проти цієї пропозиції. У 1975 р. офіційний Тегеран висунув пропозицію знову повернутися до питання забезпечення безпеки у регіоні, заявивши про необхідність скликання з цією метою наради на вищому рівні. У межах вказаної іні­ціативи відбулися як ірано-саудівські контакти, так і зустріч міністрів закордонних справ держав Затоки, яка мала місце в липні 1975 р. під час зустрічі ісламських держав у Джидді.

    У листопаді 1976 р. у Маскаті (Оман) було проведено конференцію міністрів  закордонних справ регіону, на якій було розглянуто три проекти забезпечення безпеки у Перській затоці: іранський, іракський та оманський. Іранська модель передбачала створення системи  колективної безпеки (шляхом укладення  відповідного пакту), за якої кожна  із країн-учасниць мала робити свій внесок відповідно до своїх можливостей (матеріальних та людських). Омансь-кий проект концентрувався в основному на гарантуванні безпеки  судноплавства в Ормузькій протоці  та передбачав залучення західних держав до розв'язання цієї проблеми. Ірак, у  свою чергу, пропонував, щоб держави Затоки заявили про готовність власними силами протидіяти загрозі судноплавства у протоці та уклали при необхідності відповідні двосторонні угоди між зацікавленими сторонами. Жодний із проектів не був прийнятий, що свідчило про:

    ·        загострення боротьби за лідерство  у регіоні між Саудівською  Аравією, Іраном та Іраком;

    ·        неприйнятність залучення будь-яких зовнішніх сил до вирішення проблеми безпеки регіону;

    ·        усвідомлення країнами Перської затоки необхідності розв'язання своїх проблем  шляхом розвитку регіонального співробітництва  та інтеграції.

    Другий  етап, який охоплював другу половину 70-х рр., позначений висуненням на перший план ідеї створення регіональної організації виключно у складі арабських монархій Перської затоки, одним із пріоритетів діяльності якої мало стати забезпечення інтенсифікації економічного співробітництва країн-членів. У 1976 р. Кувейт звернувся із закликом до монархічних держав Аравійського півострова створити такий тил об'єднання або союзу, який би грунтувався на засадах захисту інтересів арабських народів регіону та його стабільності, забезпечив розвиток співробітництва у політичній, економічній, освітянській та інформаційній сферах. Кувейтська ініціатива фактично визначала об'єкти інтеграційного процесу та окреслювала межі співробітництва. Візити у грудні 1978 р. прем'єр-міністр Кувейту до Саудівської Аравії, Бахрейну, Катару, Об'єднаних Арабських Еміратів (ОАЕ) та Оману засвідчили повну підтримку ідеї досягнення єдності арабських країн Перської Затоки та необхідність активізації зусиль у даному напрямку.

    Слід  зауважити, що у цей період були запропоновані  й інші моделі розвитку регіональної інтеграції (наприклад, Іраком - пакт між  арабськими країнами Затоки; Оманом - план системи безпеки з обов'язковою  участю країн Заходу). Однак останні  не знайшли підтримки серед аравійських  монархій.

    Третій етап завершальний  припадає на 1980-1981 рр. Інтенсифікація процесів формування міждержавної організації у цей період відбувалася під дією чинників як регіонального (посилення нестабільності у зоні Перської затоки внаслідок падіння шахського режиму; пропаганда Іраном ідеї експорту шиїтської революції; початок ірано-іракського конфлікту), так і глобального (введення радянських військ в Афганістан та активізація політики СРСР в Ефіопії та в Південному Ємені; проголошення Сполученими Штатами "доктрини Картера" щодо Перської затоки, що свідчило про потенційну можливість перетворення регіону на арену протистояння наддержав) порядку¹.

2. Створення Ради співробітництва арабських держав Перської затоки

    Слід  зазначити, що мабуть ще років за десять до створення РСАДПЗ у регіоні  робилося кілька аналогічних спроб  сформувати альянс приблизно з такого ж складу держав-учасниць. Його в  різні часи пропонували незалежно  один від одного, шах Ірану і  президент Іраку. Але менші держави  Затоки щоразу вбачали в тодішніх ініціативах іранського та іракського лідерів спроби нав'язати їм гегемонію  та протекціоналізм, тому з прохолодою сприймали пропозиції. Початок війни  між Іраком та Іраном у вересні 1980 року підтвердив їхні побоювання і  зміцнив переконання у необхідності створення власного союзу. Іраксько-іранська війна водночас змусила малі держави  регіону ще раз усвідомити свою вразливість  і прискорити процес створення альянсу, зокрема збоку Саудівської Аравії. Сусідня Народна демократична республіка Ємен (Аден) перетворилася в зону підвищеної активності лівих сил. Там, за переконанням Саудівської Аравії, діяли центри з підготовки терористів. Водночас Північний Ємен (Сана) на початку 1980 року придбав значну кількість  радянського озброєння і запросив до країни понад 300 військових радників. Радянський Союз, активно розігруючи єменську карту, заохочував об'єднання НДРЄ та ЄАР. Тогочасні засоби масової інформації обох країн рясніли політичними деклараціями та риторикою з приводу "зближення обох частин однієї Батьківщини" та їх об'єднання. Незважаючи на те, що таке об'єднання на той час було майже нереальним, Саудівська Аравія вбачала загрозу навіть у його гіпотетичній можливості.

    У листопаді 1980 р. на 11-й конференції  керівників урядів та держав арабських  країн в Аммані (Йорданія) Кувейт розповсюдив меморандум, в якому  закликав арабські держави Перської затоки до об'єднання. Положення цього плану були конкретизовані у ході поїздки у грудні 1980 р. міністра закордонних справ Кувейту по регіону та у розповсюдженому на початку 1981 р. кувейтському проекті створення міждержавної організації.

    У січні 1981 року, невдовзі після саміту Організації "Ісламська Конференція" (ОІК) в Саудівській Аравії, її лідери офіційно оголосили про створення  Ради співробітництва арабських  держав Перської Затоки (РСАДПЗ, англійська назва — [Arab] Gulf Cooperation Council — [A]GCC). Ідея створення організації належала Саудівській Аравії, що об'єднала в  Раді шість держав Аравійського півострова з подібними політичними інституціями, соціальними умовами та економічним  рівнем розвитку: Саудівську Аравію, Кувейт, Катар, Об'єднані Арабські Емірати, Бахрейн  та Оман.

      4 лютого 1981 р. на конференції на рівні міністрів закордонних справ шести країн Затоки було санкціоновано створення Ради співробітництва арабських країн Перської затоки та Генерального секретаріату Ради, визначено межі її діяльності. Зустріч 25 травня 1981 р. в Абу-Дабі керівників держав Саудівської Аравії, ОАЕ, Бахрейну, Оману, Катару, Кувейту стала завершальним етапом у процесі формування Ради співробітництва, який характеризувався у період лютого-травня 1981 р. особливою інтенсивністю консультацій та нарад на різному рівні. Саме на цій зустрічі був затверджений внутрішній Статут Ради, що знаменувало собою юридичне оформлення діяльності організації². Таким чином, на роль "поліцейського" в регіоні не міг претендувати ані революційний Іран, ані Єгипет, який надовго "дискредитував" себе серед арабських країн Затоки через підписання мирної угоди з Ізраїлем. Єдиною великою силою, на яку б могли опертися ці країни, залишалися США, але й ця альтернатива була проблемною. Навіть тісні зв'язки зі Сполученими Штатами додавали б масла у вогонь ненависті з боку Ірану до країн Затоки, особливо в контексті прямої підтримки Ізраїлю з боку США. До того ж деяким країнам Затоки американський альтруїзм у вирішенні близькосхідних проблем здавався більш ніж сумнівним. Як відзначав тоді англійський аналітик Джозеф Мелоун, що "араби Перської затоки, в яких довга пам'ять, мають схильність порівнювати британську політику в Затоці під час Другої світової війни з американською концепцією Сил швидкого реагування (СШР) у вісімдесятих роках... Незважаючи на визнання підтримки консервативних антикомуністичних режимів, Сполучені Штати — а відтак і СШР — викликають підозри, в основі яких лежать приховані наміри"³.

    Ще  одну загрозу напередодні створення  РСАДПЗ для її членів становив Ізраїль, що діяв і самостійно, і разом  зі США, відповідно до укладених з  цією країною "секретних протоколів". Коли надбанням гласності стали  ізраїльські військові поставки (спочатку запчастин для військових літаків) революційному Ірану, кілька газет у країнах Затоки написали про те, що готується ірано-ізраїльський альянс, спрямований насамперед проти  них. Чимале занепокоєння арабських  країн Перської затоки викликали  і заяви самого аятолли Рухоллага  Хомейні про начебто особливу місію Ірану щодо "експорту революції" до них. Велика концентрація шиїтів у  нафтовидобувній Східній провінції (аш-Шаркия) Саудівської Аравії, а  також домінуюче шиїтське населення  Бахрейну були позитивним ґрунтом для  ідей Хомейні у 1981 році в той час, коли там у грудні було здійснено  спонсоровану Іраном спробу державного перевороту. Отже, створенню РСАДПЗ сприяли самі внутрішньо- і зовнішньополітичні обставини та геополітична ситуація в регіоні. Однак і перша реакція світового співтовариства на формування РСАДПЗ, відповідно, була переважно негативною.

    Президент Іраку Саддам Хусейн, який також  плекав ідею створення аналогічної  організації, де Ірак мав би відігравати  центральну роль, був явно незадоволений, особливо з огляду на значний сумарний фінансово-економічний потенціал  країн Ради, який ставив Ірак у невигідне  фінансове становище. Обидва Ємени  — НДРЄ (Аден) і ЄАР (Сана) — відкрито опротестували створення РСАДПЗ, відзначивши, кожен зі свого боку, що з усіх держав Аравійського півострова тільки ці дві країни залишилися за межами організації. Вони, фактично, звинуватили  РСАДПЗ у формуванні сили, яка може напасти на дві доведені до бідності єменські держави. ЄАР (Сана) з огляду на довгі та тривалі стосунки з  Саудівською Аравією, образилась на неї. Організація визволення Палестини (ОВП) піддала РСАДПЗ нищівній критиці⁴. 

3. Перші роки  існування

    Перші роки свого існування РСАДПЗ відзначила підвищеною активністю. У 1981 році Міністерська рада уповноважила Султанат Оман підготувати  дослідження з проблем національної безпеки, а Кувейт — з регіональних економічних питань. У тому ж році були на вищому рівні проведені конференції  в травні (Абу Дабі) та листопаді (Ер-Ріяд), далі — в листопаді 1982 року (Бахрейн), листопаді 1983 року (Доха, Катар) тощо. Листопадовий саміт 1983 року схвалив  попереднє рішення Міністерської  ради, яке визначало щорічний бюджет організації в обсязі 25 млн. дол. США, а також затвердив штат працівників  штаб-квартири РСАДПЗ в Ер-Ріяді (не враховуючи вище керівництво) у кількості 238 службовців. За оцінкою багатьох аналітиків, найбільшого тріумфу РСАДПЗ за перші три роки свого існування досягла в галузі зовнішньої політики. Саме під егідою Ради було підписано угоду між НДРЄ (Аденом) та Оманом (27 жовтня 1982 року). На той час вона означала, принаймні теоретично, повернення до зближення між сусідами, двосторонні відносини між якими були ворожими з 1967 року, коли Аден отримав незалежність і обрав марксистську орієнтацію. Південний Ємен спонсорував повстання в Дофарі (Оман), понад десять років продовжував антиоманську пропагандистську кампанію. Ще до офіційної інаугурації РСАДПЗ Кувейт і ОАЕ безуспішно намагались примирити близьких сусідів.

    На  сьогодні сумарне населення країн-членів РСАДПЗ становить понад 25 млн. осіб, сукупний ВНП перевищує 210 млрд дол. США, запаси нафти — 53,5 млрд тонн. Щорічні  прибутки країн РСАДПЗ від продажу  нафти і газу досягли в 1995 році 71 млрд дол. США, а в 2000 році — 114 млрд доларів США. Загальний обсяг  іноземних інвестицій країн-учасниць РСАДПЗ складає, за оцінками, 342 млрд дол. США⁵. 

    3.1 Статут РСАДПЗ 

    25 травня 1981 року на Першій спільній  зустрічі глав урядів шести  країн, якими були Саудівська  Аравія, Кувейт, Катар, Об'єднані  Арабські Емірати (ОАЕ), Бахрейн  та Оман у столиці ОАЕ Абу-Дабі  було підписано Статут і офіційно  проголошено створення РСАДПЗ. Установчий  договір Ради має 22 статті і  підписаний в одному примірнику  арабською мовою.

    У Статуті йдеться про саму організацію, її структуру, мету і завдання, про  порядок прийняття рішень. РСАДПЗ створювалася як організація закритого  типу, тому в її Статуті не розкрито принцип входу членства та виходу з організації.

    У статті II вказано, що штаб-квартира РСАДПЗ знаходиться в Ер-Ріяді (Саудівська Аравія), а зустрічі Ради мають проводитися  в ній або на території іншої  країни-учасниці (ст.. III).

    Стаття IV вказує, що головною метою створення  цієї організації є взаємна координація  політики її держав-членів у галузі економіки, промисловості, оборони  тощо.

    Про членство в Раді у статті V зазначено; "Державами-членами Ради є шість  країн, які брали участь у зустрічі міністрів закордонних справ, що проводилась в Ер-Ріяді 4 лютого 1981 року".

    Статті VI—XVI подають організаційну структуру  РСАДПЗ. Стаття VI говорить, що керівними  органами організації є:

    1. Вища Рада з підпорядкованою  їй Комісією з питання врегулювання  суперечок.

    2. Міністерська рада.

    3. Генеральний Секретаріат.

    Статті VII, VIII і IX визначають, що керівним органом  організації є Вища Рада, яка складається  з глав держав-учасниць. Основним завданням  цього органу є визначення пріоритетів  політики організації, прийняття рішень та доведення їх до виконання підпорядкованим  органам.

    У статті X зазначено, що для врегулювання диспутів створюється спеціальна Комісія  з урегулювання суперечок, яка підпорядковується  Вищій Раді і до якої можуть входити  члени ВР.

    Про виконавчий орган організації, яким є Міністерська рада, йдеться в  статтях XI, XII і XIII. У них зазначається порядок прийняття рішень Міністерською  радою, порядок проведення зустрічей, основні завдання та обов'язки, головними  серед яких є прийняття конкретних рішень та рекомендацій щодо розширення і поглиблення співпраці між  країнами-членами РСАДПЗ.

    Статті XIV, XV і XVI присвячені Генеральному Секретаріату. У них зазначено, що Генеральний  Секретаріат є виконавчим і адміністративно-технічним органом, що забезпечує роботу ВР і МР. Склад Секретаріату призначається Генеральним секретарем, хоча сам Генсек — Вищою Радою.

    Для виконання своїх завдань і  обов'язків організація та ід персонал користуються привілеями та імунітетами (ст. XVII). Рада та її інститути на території  держав-учасниць мають привілеї та імунітети, необхідні для виконання  функцій та завдань. Представники країн-членів в організації при виконанні  своїх функцій, а також її персонал користуються дипломатичними привілеями.⁶ 

    3.2 Організаційна структура РСАДПЗ 

    Організація та структура РСАДПЗ є близьким відзеркаленням моделі політичних систем країн-членів Ради. Власне кажучи, група міністрів  з кожної країни-учасниці може функціонувати  як рада. Стаття VI Статуту організації  визначає, що її керівні органи

1. Вища Рада (ВР) з підпорядкованою їй Комісією з врегулювання суперечок.
2. Міністерська рада.
3. Генеральний Секретаріат.

    Вища  Рада

    Основним  органом, який визначає і втілює політику РСАДПЗ в життя, є Вища рада (ВР) на рівні глав держав. ВР збирається не рідше, ніж щопівроку, почергово  в кожній країні-учасниці РСАДПЗ за порядком арабського алфавіту, але  позачергові сесії можуть відбуватись  і частіше за ініціативою будь-кого з глав держав-учасниць РСАДПЗ. Самітами ВР є зустрічі один раз на кожні  два роки. Сесія ВР вважає легітимною, якщо на ній були присутні 2/3 країн-учасниць. Посаду голови РСАДПЗ впродовж року обіймає  глава держави, на території якої скликалась чергова сесія. Першим головою  організації, її Генеральним секретарем під час інаугурації РСАДПЗ у травні 1981 року в Абу Дабі було обрано Абдалла-га Якуба Бішару, який до того понад десять років представляв Кувейт в ООН і мав репутацію блискучого політика, особливо в юридичних питаннях щодо статусу Палестини. Ще в листопаді 1982 року на саміті РСАДПЗ у Бахрейні Бішара відзначив, що "РСАДПЗ є сучасним втіленням споконвічного прагнення до єднання... Поняття національних кордонів і звичаєвих бар'єрів є чужими імпортними товарами із Заходу". Президент ОАЕ шейх Заїд ібн Султан Аль Нагаян займав посаду голови РСАДПЗ в 1993 році.

    Функції та завдання Вищої Ради

• приймати рішення з усіх стратегічно важливих питань
• відповідати за загальне планування політики в усіх галузях співробітництва
• визначати політичні, військові та економічні пріоритети діяльності
• призначати Генерального секретаря Ради
• затверджувати бюджет Секретаріату організації
• схвалювати основи співпраці країн-членів з третіми державами та міжнародними організаціями
• визначати правила діяльності Комісії з урегулювання суперечок і призначати її персонал
• вносити поправки до Статуту організації
• визначати правила внутрішнього розпорядку РСАДПЗ
• розглядати і вивчати доповіді Генерального секретаря
• розглядати рекомендації та доповіді Міністерської ради.

    Щодо  голосування, то кожний член Вищої Ради (їх є шість) має один голос. Рішення  і резолюції з непроцедурних  питань мають прийматися одноголосно, а з процедурних — можуть схвалюватися більшістю голосів.

    Комісія з врегулювання суперечок

    Підпорядковується Вищій Раді. На кожний окремий випадок  призначається склад Комісії ad-hoc. Якщо виникає непорозуміння щодо тлумачення чи імплементації Статуту РСАДПЗ і якщо така суперечка не вирішена в межах Вищої чи Міністерської Ради, то Вища Рада може передати справу в Комісію врегулювання суперечок, яка в разі

    Міністерська  рада

    Міністерська  рада на рівні міністрів закордонних  справ є основним виконавчим органом  РСАДПЗ. Вона проводить свої засідання  щоквартально. Можуть проводитися також  і надзвичайні сесії за вимогою  будь-якої країни-учасниці організації. Зустрічі Міністерської ради вважаються законними, якщо на них були присутні 2/3 країн-членів Ради. Міністерську раду впродовж року очолює міністр тієї країни, в якій в останнє проводилася  нарада голів держав РСАДПЗ.

    Функції Міністерської ради

• Вироблення рекомендацій, спрямованих на розширення і поглиблення співробітництва між країнами-членами.
• Заохочення кооперації між представниками приватного сектора країн-учасниць, їхніми торговельно-промисловими палатами.
• Підготовка порядку денного і попередній перегляд питань, які виносяться на засідання Вищої Ради.
• Призначення за поданням Генерального секретаря організації його заступників.
• Періодичне заслуховування й затвердження звітів про роботу Генерального секретаря РСАДПЗ.
• Розвиток співпраці між Торговими палатами країн-учасниць.

    Голосування в Міністерській Раді. Кожний член Міністерської ради має один голос. Рішення і резолюції з непроцедурних  питань повинні прийматися одноголосно, а з процедурних можуть схвалюватися більшістю.

    При Міністерській раді функціонують різні  комісії:

• Комісія з питань економічного та фінансового співробітництва, її напрями діяльності:

    1) розвиток співробітництва у валютно-фінансових  питаннях;

    2) заохочення руху капіталів і  людей між країнами-учасницями;

    3) заохочення розвитку торгівлі;

    4) сприяння розвитку транспортних  зв'язків та комунікацій.

• Комісія соціального та економічного планування. До функцій комісії належить розвиток співробітництва в галузі соціального та економічного планування, координація національних планів розвитку країн-учасниць.
• Комісія з питань спільної оборони й безпеки.
• Військово-промислова комісія.
• Комісія з питань нафти. З огляду на її особливу важливість, сформована зі складу міністрів закордонних справ, нафти та фінансів країн-учасниць. Комісія координує всі аспекти планування видобутку нафти і газу, виробництва продуктів нафтохімії, їхнього збуту, встановлення цін і транспортування, вироблення єдиної нафтової політики щодо третіх країн та міжнародних організацій.
• Комісія з промислового співробітництва. Координує плани індустріалізації, надаючи їм значення взаємодоповнюючих і взаємовигідних. Іншим завданням Комісії є вивчення питань стандартизації промислового законодавства. Комісія розробляє також заходи, які заохочують виробників у країнах-учасницях розширювати випуск продукції для задоволення потреб членів РСАДПЗ.
• Комісія з культурних і соціальних питань. Основними завданнями комісії є розвиток співробітництва в галузі освіти, культури, охорони здоров'я, підготовки кадрів та соціального забезпечення, а також вироблення єдиної для всіх держав-учасниць політики у вказаних галузях.
• Консультативна комісія. її персонал складається з тридцяти громадян країн-учасниць РСАДПЗ (по 5 осіб з кожної), обраних на 3-річний термін за критерієм досвіду та кваліфікації. її основним завданням є вивчення питань, доручених Вищою Радою.