Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Регулирование перевозок автомобильным транспортом

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………….3

1.Поняття та ознаки міжнародних перевезень……………………………………..4

2.Поняття і особливості міжнародних автотранспортних перевезень. ………….7

3.Правове регулювання міжнародних перевезень автомобільним транспортом...............................................................................................................10

Висновок…………………………………………………………………………….18

Список використаної літератури ………………………………………………….19

Вступ

Міжнародні перевезення або міжнародні сполучення — це перевезення вантажів або пасажирів між кількома країнами, особливістю яких є обов’язковий перетин кордону як мінімум хоча б двох суміжних країн. Здійснюючи міжнародні транспортні операції, перевізники надають власникам вантажу транспортні послуги, що є специфічним товаром міжнародної торгівлі.

Міжнародні автомобільні перевезення - традиційний вид перевезень, регульованих міжнародним приватним правом.

Автомобільний транспорт одержав за останні роки значний розвиток і широко використовується при перевезеннях між державами зовнішньоторговельних вантажів та пасажирів. Для вирішення виникаючих у цій галузі міжнародно-правових питань укладено ряд важливих міждержавних угод.

Автотранспортом можуть здійснюватися збірні перевезення від різних вантажовідправників різних товарів або партій товарів. Якщо вантаж має бути завантажений на кілька транспортних засобів або потрібно перевезти різні вантажі чи партії вантажів, складається стільки накладних, скільки транспортних засобів використовується або скільки вантажів або партій вантажів перевозиться.[1]

1. Поняття та ознаки міжнародних перевезень.

Міжнародне перевезення - це перевезення вантажів, пасажирів та їхнього багажу між двома й більше державами, що здійснюється за умовами, установленими міжнародними угодами.

Міжнародні угоди в галузі перевезень містять вимоги до документації, визначають порядок прийому вантажу для перевезення і видачі його в пункті призначення, умови відповідальності сторін, процедуру подання позовів тощо.

Дійсним вважається перевезення, стосовно якого уклали договір міжнародного перевезення з видачею необхідного транспортного документа.

Сторони договору міжнародного перевезення:

перевізник-зобов'язується доставити вантаж відправника до пункту призначення та передати його особі (одержувачу), уповноваженій отримати вантаж;
відправник-зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Транспортні документи, видані перевізником відправникові вантажу, є, по-перше, доказом прийому вантажу, а по-друге - обіговим документом. Вони дають змогу відправникові вантажу отримати від банку платню за проданий товар.

Ознаки міжнародних перевезень:

переміщення вантажів, пасажирів та їхнього багажу територіями різних держав;
регламентація таких перевезень міжнародними угодами. Перевезення не є міжнародними, якщо вони не регламентовані належними міжнародними угодами.

У цьому випадку процес переміщення здійснюють окремими етапами з укладанням двох відповідних договорів перевезення:

до прикордонної станції-за внутрішніми правилами держави відправлення;
після перетину кордону - за правилами внутрішнього законодавства тієї чи іншої іноземної держави.

Всі ці договори містять матеріально-правові норми загального характеру відповідних держав. Якщо питання про міжнародні перевезення не врегульовані матеріальними нормами конвенцій, то в цих конвенціях містяться уніфіковані колізійні норми з посиланням на законодавство відповідної держави, де ці питання врегульовані, тому очевидність перевезення, а також його міжнародний характер можуть бути встановлені в такий спосіб.

Колізійні прив'язки, які застосовують під час міжнародних перевезень - це закон місця відправлення пасажирів (вантажу), закон місця реєстрації транспортного засобу, закон країни призначення, транзиту, а також закон країни-перевізника.[2]

Класифікація міжнародних перевезень залежить від багатьох різних критеріїв:

1. За видами транспорту - повітряні, автомобільні, залізничні, морські, річкові, переміщення трубопровідним транспортом.

2.Залежно від кількості використовуваного транспорту-прості (використовують лише один вид транспорту), змішані (застосовують декілька видів транспорту).

3.Залежно від об'єкта-перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу, пошти.

4. Залежно від використання транспортних компаній - перевезення однією або кількома транспортними організаціями прямого сполучення (дають один документ, навіть якщо в перевезенні беруть участь декілька компаній), кількома послідовними перевізниками (замовник укладає з кожним співперевізником окремий договір зі застосуванням транспортної документації кожного співперевізника), непрямого сполучення (кожний із спів перевізників укладає свій договір перевезення, застосовуючи власну транспортну документацію й умови).

5. Залежно від маршруту - міжнародні перевезення в суміжному сполученні (між двома країнами" що мають спільний кордон), в транзитному сполученні (з перетинанням території іноземної держави), наскрізного сполучення (коли для перевезення вантажу до пункту призначення, який розміщений у тій самій країні, що й пункт відправлення, необхідно перетнути територію іншої держави).

6. Залежно від кількості пересадок - пересадочні, безпересадочні.[3]

2.Поняття і особливості міжнародних автотранспортних перевезень.

Міжнародне транспортне право - це система принципів і норм, що регулюють правовідносини, які виникають між суб'єктами міжнародного права у зв'язку з використанням транспортних засобів у процесі міжнародного економічного співробітництва

Автомобільний транспорт характеризується високою маневреністю. Він відіграє значну роль у забезпечені змішаних і місцевих перевезень на невеликі відстані. Найкращі автомобільні дороги – автостради, які дають змогу рухатися з великою швидкістю.

Автоперевезення мають перевагу перед іншими своєї терміновістю і регулярністю доставки вантажу. Основними договором, що регламентує міжнародні автомобільні перевезення, є Конвенція про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПВ) 1956 р.,

Основним документом в автомобільних перевезеннях є товаротранспортна накладна (Road Way Bill), що виконує функції: договору перевезення; товаророзпорядчого документа; розписки перевізника. Товарно-транспортна накладна — це основний документ на вантаж, що повинен оформлятися при здійсненні вантажних автоперевезень. Одночасно з цим товарно-транспортна накладна виступає первинним документом бухгалтерського обліку.

Накладна складається відправником у чотирьох примірниках (два - для перевізника і по одному - для продавця і покупця), підписується відправником і перевізником. Після прибуття вантажу для розвантаження до покупця останній повинен зазначити час прибуття автомобіля під розвантаження та відбуття з розвантаження, підписати накладну і поставити свою печатку.

Відправник має право розпоряджатися товарами, зокрема, вимагати від перевізника призупинити транзит, змінити місце призначення товарів або передати їх особі, а іншому, ніж зазначено в накладній.
Перевізник несе відповідальність за повну або часткову втрату товарів та за шкоду, заподіяну ним як з моменту прийняття товару до перевезення, так і до моменту їх доставки.

Однак перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата, збитки чи затримка в доставці виникли в результаті:

неправомірних дій або недбалості позивача;
вказівок позивача, які не пов'язані з неправомірними діями або недбалістю перевізника;
недоліками товарів, зумовленими специфічними властивостями;
обставинами, яких перевізник не міг уникнути і наслідки яких він не міг запобігти (ст.17). [4,10]

Автомобільні тарифи встановлюються в розрахунку за перевезення однієї тонни вантажу залежно від відстані і можуть передбачати певні надбавки, знижки і штрафи з установленої суми.

Крім автотранспортної накладної, із вантажем відправляють товаророзпорядчі документи: пакувальний лист, відвантажувальні специфікації, сертифікати якості й інші документи, необхідні для ввозу товару в країну покупця та перетинання транзитних країн.

Загальна і найбільш важлива особливість міжнародного автомобільного сполучення полягає в тому, що автотранспортні засоби однієї країни перетинають державний кордон і слідують по дорогах іншої держави. Тому для розвитку міжнародного автомобільного сполучення та забезпечення його безпеки вводиться встановлення однакових правил дорожнього руху, дорожніх знаків і сигналів. Здійснення перевезення по іноземній території передбачає також отримання відповідної санкції (дозволу) компетентних органів цієї іноземної держави. Одночасно виникає необхідність у врегулюванні митних і податкових питань, а також надання технічної допомоги іноземним автотранспортним засобам.[5]

3.Правове регулювання міжнародних перевезень автомобільним транспортом.

Порівняно з іншими видами транспорту автомобільний є найоперативнішим, забезпечує клієнтурі більш гнучкі графіки та маршрути перевезень, до того ж можливе перевезення вантажів «від дверей до дверей», без зайвих перевантажувань.

Такі переваги автотранспорту зумовили укладення відповідних міжнародних транспортних конвенцій, що регламентують порядок здійснення регулярних і нерегулярних перевезень, визначають правовий статус міжнародних перевізників, порядок оформлення міжнародних перевезень і порядок розрахунків за ними тощо.[6]

1. Конвенція про дорожній рух та Протокол про дорожні знаки і сигнали (Женева, 1949 p.). Сьогодні ці правові акти діють у редакції від 8 листопада 1968 р. у вигляді Конвенції про дорожній рух (в Україні чинна з 21 травня 1977 р.) і Конвенції про дорожні знаки і сигнали (в Україні чинна з 6 квітня 1978 p.).

Конвенція про дорожній рух від 8 вересня 1968 р. (з поправками від 3 березня 1993 р.) містить єдині правила дорожнього руху, що полегшують міжнародне автомобільне сполучення та підвищують безпеку на дорогах. У Конвенції є сім додатків. Вони містять, зокрема, вимоги до реєстраційних номерів, відмітних та розпізнавальних знаків автомобілів та причепів, що перебувають у міжнародному пересуванні ,національних та міжнародних посвідчень водіїв ,а також встановлюють технічні умови щодо автомобілів та причепів .

Країни - учасниці Конвенції взяли на себе взаємні зобов'язання щодо відповідності положенням Конвенції національних правил дорожнього руху і технічних умов, яким повинні відповідати автомобілі та причепи. Також вони зобов'язалися допускати до міжнародного прямування своєю територією автомобілі, причепи та інші транспортні засоби, які відповідають встановленим у Конвенції технічним умовам.

Конвенція встановлює загальні правила для користувачів дороги. Зокрема, вони повинні поводитися таким чином, щоб не створювати небезпеки або перешкод для руху, не наражати на небезпеку людей та не завдавати шкоди державному, суспільному або приватному майну. Країнам-учасницям рекомендується передбачити в національному законодавстві, що користувачі дороги не повинні заважати дорожньому руху, ставити під загрозу його безпеку, створювати на дорозі будь-які перешкоди. Водіям також рекомендується проявляти підвищену обережність та намагатися, щоб їхні транспортні засоби не спричинили незручностей користувачам дороги та іншим особам.

У Конвенції встановлено, що напрямок руху повинний бути однаковим на всіх дорогах у межах однієї країни.

Окремо регламентуються правила здійснення обгону, руху в рядах, автомагістралями й тунелями, зустрічного роз'їзду, вимоги щодо швидкості руху і дистанції між транспортними засобами, приписи стосовно здійснення водіями маневрів та загальні принципи щодо транспортних засобів, які здійснюють перевезення на регулярних лініях міського транспорту.

Не обійшла увагою Конвенція й пішоходів, встановивши для них правила руху проїзною частиною та її перетину. Додатково встановлені правила, що стосуються поведінки водіїв стосовно пішоходів. Водій, наприклад, не повинен припускатися дій, що можуть призвести до небезпеки пішоходів.

Для водіїв та інших учасників дорожнього руху встановлено правила поведінки у випадку дорожньо-транспортних пригод.

Конвенція про дорожні знаки і сигнали (Відень, 8 листопада 1968 р.) встановлює однаковість дорожніх знаків, сигналів, позначень і розмітки доріг у міжнародному сполученні з метою полегшення міжнародного дорожнього руху та підвищення безпеки на дорогах. Невід'ємною частиною Конвенції є додатки до неї, які детально описують окремі види дорожніх знаків, сигналів та встановлюють порядок розмітки доріг.

Країни - учасниці Конвенції зобов'язалися прийняти встановлену в ній систему дорожніх знаків, сигналів та розмітки доріг, а також зобов'язалися запровадити її в найкоротші строки, із внесенням відповідних змін у національне законодавство.

У Конвенції описуються окремі види сигнальних знаків, дається їхня класифікація, встановлюються основні вимоги до розмірів, зовнішнього вигляду, правил і місця розміщення. Крім того, встановлюються певні заборони, зокрема:

заборонено розміщувати на знаку, його опорі або на будь-якому іншому пристрої, призначеному для регулювання руху, будь-що, що не стосується цього сигнального знака або пристрою;
розміщувати плакати, афіші, здійснювати розмітку та встановлювати пристрої, які можуть бути прийняті за сигнальні знаки або інші пристрої для регулювання руху;

Щодо місця розміщення сигнальних знаків, то вони не повинні заважати руху пішоходів і транспортних засобів проїзною частиною.

2. Європейська угода, що доповнює Конвенцію про дорожні знаки та сигнали, відкриту для підписання у Відні 8 листопада 1968 p., підписана у Женеві 1 травня 1971 р.

Ця Угода підписана з метою більшої уніфікації в Європі правил, що стосуються дорожніх знаків, сигналів, позначень і розмітки доріг. Всі зміни і доповнення до положень Конвенції про дорожні знаки і сигнали містяться в додатку до Угоди.(СРСР приєднався до цієї Угоди 27 вересня 1974 р.)

3.Конвенція про договір міжнародного перевезення вантажів дорогами (КДПВ), укладена в Женеві 19 травня 1956 р.

КДПВ прийнята з метою внесення однаковості в умови договору міжнародного перевезення вантажів дорогами і, зокрема, в умови, що стосуються необхідних для таких перевезень документів та відповідальності перевізників.

КДПВ застосовується до всякого договору дорожнього перевезення вантажів за винагороду за допомогою транспортних засобів, якщо місце навантажування вантажу та місце доставки, вказані в договорі, знаходяться на території двох різних країн, з яких щонайменше одна є учасницею Конвенції. Застосування КДПВ не залежить від місця проживання та національності осіб, що уклали договір перевезення.

Слід зазначити, що під транспортним засобами в КДПВ розуміють автомобілі, автомобілі з напівпричепами, причепи і напівпричепи.

Згідно з Законом України «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів» від 1 серпня 2006 p. Україна приєдналася до КДПВ із застереженням, що не вважає себе зобов'язаною за ст. 47, яка надає право будь-якій стороні звернутися для вирішення спору до Міжнародного суду.

4.Європейська угода про міжнародні автомагістралі, підписана в Женеві 15 листопада 1975 р. Ця Угода укладена з метою полегшення та розвитку в Європі міжнародного дорожнього руху, створення комбінованого плану будівництва та реконструкції доріг, що задовольняють вимоги міжнародного руху в майбутньому для забезпечення і розвитку зв'язків між європейськими країнами.

Країни - учасниці Угоди затвердили план автодорожньої мережі , який вони зобов'язалися виконувати в межах своїх внутрішньодержавних програм.

Ця Угода замінила Декларацію про будівництво міжнародних автомагістралей, підписану в Женеві 16 вересня 1950 р.Для СРСР Угода набула чинності 15 березня 1983 р.

6. Європейська угода щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які здійснюють міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) від 1 липня 1970 p., укладена в Женеві (зі змінами, внесеними Поправкою 1, яка набула чинності 3 серпня 1973 p., та Поправкою 2 від 24 квітня 1992 p.).

Угоду укладено з метою сприяння розвитку й поліпшенню міжнародних автомобільних перевезень пасажирів та вантажів, підвищення безпеки дорожнього руху, розроблення правил прийняття на роботу в галузі міжнародного автомобільного транспорту, а також заходів для забезпечення дотримання таких правил.

ЄУТР встановлює вимоги до водіїв транспортних засобів. Зокрема, мінімальний вік водіїв, які виконують міжнародні перевезення вантажів, повинен бути не менше 18 років, якщо максимальна вага транспортного засобу не перевищує 7,5 тонн, або 21 року - для інших транспортних засобів. Під час перевезень пасажирів вік водія у будь-якому разі повинен бути не менше 21 року.

Встановлено й інші вимоги до водіїв - наявність досвіду роботи, посвідчення про професійну освіту, тощо.

Особлива увага в ЄУТР приділяється використанню контрольного пристрою - обладнання, призначеного для встановлення на автотранспортному засобі для показу та реєстрації в автоматичному режимі інформації про рух такого транспортного засобу і про певні періоди роботи їхніх водіїв. Країни-учасниці ЄУТР зобов'язалися встановлювати й використовувати контрольні пристрої на транспортних засобах, зареєстрованих на їхній території, за умови додержання встановлених Угодою вимог.

Україна приєдналася до Угоди 7 вересня 2005 р. (Закон України «Про приєднання України до ЄУТР» № 2819-IV).

7. Європейська угода про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ), укладена в Женеві 30 вересня 1957 р.

Угода укладена з метою підвищення безпеки міжнародних дорожніх перевезень. Вона встановлює вимоги до небезпечних вантажів, зокрема, щодо їх упаковки та маркування, а також вимоги, що стосуються конструкції, устаткування і руху транспортних засобів, які перевозять небезпечні вантажі у міжнародному сполученні .

Згідно з Угодою кожна її країна-учасниця має право регламентувати або забороняти з причин, інших, ніж безпека в дорозі, ввезення на свою територію небезпечних вантажів. Також країнам дозволяється укладення двосторонніх або багатосторонніх угод щодо встановлення певних умов перевезення небезпечних вантажів у міжнародному сполученні.

Україна приєдналася до цієї Угоди в 2000 р. (Закон України «Про приєднання України до ДОПНВ» від 2 березня 2000 р. № 1511-III).

8.Конвенція про податкове обкладення дорожніх перевізних засобів, що використовуються для міжнародного дорожнього перевезення вантажів, підписана в Женеві 14 грудня 1956 р.

Під перевізним засобом у Конвенції розуміється будь-який перевізний засіб з механічним двигуном, який пересувається дорогою власними силами, а також будь-який причеп, що призначений для зчеплення з таким перевізним засобом і ввозиться разом з ним або окремо.

Перевізні засоби, зареєстровані на території однієї з країн-учасниць і тимчасово ввезені під час міжнародного перевезення вантажів на територію іншої країни-учасниці, на встановлених Конвенцією умовах звільняються від податків і зборів на рух перевізних засобів або володіння ними, що стягуються на території останньої країни-учасниці. Але така пільга не поширюється ані на мостове й дорожнє мито, ані на податки чи мито на споживання, ані на податки й мито на перевезення.

Конвенція набула чинності 29 серпня 1962 р. Україна в ній участі не бере.

9. Угода щодо застосування митних документів в прямому автомобільному сполученні у разі перевезення вантажів,підписана у Варшаві 17 листопада 1983 р. з метою спрощення і прискорення митного оформлення вантажних перевезень автомобільним транспортом.

Угода також визначає порядок накладення митного забезпечення (пломбування кузова транспортного засобу), обов'язки і відповідальність перевізника за збереження митного забезпечення.Для СРСР Угода набрала чинності 6 липня 1985 р.[7]

До основних правових актів в Україні, що регулює автомобільні перевезення, належить Закон України "Про автомобільний транспорт" 2001 р.( Із змінами, внесеними згідно із Законами.Останні N 406-VII ( 406-18 ) від 04.07.2013)

Він визначає завдання та функції державного регулювання діяльності автомобільного транспорту. Згідно з цим Законом, наприклад, головне завдання державного регулювання діяльності автомобільного транспорту - формування ринку його послуг через реалізацію єдиної економічної, інвестиційної, науково-технічної та соціальної політики. Основні його функції:

формування ринку послуг;
контроль за виконанням законодавства про автомобільний транспорт;
нормативно-правове регулювання питань автомобільного транспорту;
ліцензування діяльності перевізників;
організація і контроль автомобільних перевезень;
захист прав споживачів послуг автомобільного транспорту.

Для подальшого розвитку автомобільного сполучення, розвитку торговельних відносин, а також полегшення регулювання міжнародних автомобільних вантажних перевезень Україна укладає з окремими країнами двосторонні угоди, наприклад:

Угода між Урядом України і Урядом Республіки Польща про міжнародні автомобільні перевезення від 18 травня 1992 p.;
Угода між Урядом України і Урядом Республіки Білорусь про міжнародне автомобільне сполучення від 17 грудня 1992 p., Виконавчий протокол до цієї Угоди від 16 грудня 1994 p.;
Угода між Урядом України і Урядом Російської Федерації про міжнародне автомобільне сполучення, Протокол до цієї Угоди від 20 березня 1995 p.;
Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Словенія про міжнародне автомобільне сполучення від 29 жовтня 2001 p.;
5)Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Королівства Норвегія про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і вантажів від 15 червня 2004 p. та ін.

Як правило, вказані угоди встановлюють, що регулярні перевезення здійснюються на підставі дозволу - документа на проїзд, який дозволяє в'їзд (виїзд) автомобільного транспортного засобу однієї держави - учасниці договору на територію (з території) іншої держави або надає право на проїзд транзитом через територію іноземної держави - учасниці договору. Такі дозволи видаються на підставі встановлених квот. У свою чергу, наявність дозволу не є обов'язковою під час здійснення нерегулярних перевезень.

Норми міжнародних договорів, що регламентують міжнародні автомобільні перевезення, можуть доповнюватися міжнародними угодами, що регулюють питання прикордонного, санітарного, екологічного та інших видів контролю.[8]

Висновок

Економічні відносини між державами та їх юридичними і фізичними особами без застосування транспорту неможливі. Конвенції та інші міжнародно-правові акти у сфері транспорту створюють уніфіковане право і зменшують застосування до перевезення колізійних норм.

Основним документом в автомобільних перевезеннях є товаротранспортна накладна, що виконує функції: договору перевезення; товаророзпорядчого документа; розписки перевізника.

Умови договору міжнародного автомобільного перевезення вантажів між європейськими державами визначає Конвенція про договір міжнародного перевезення вантажів(1956 р.)

Список використаної літератури

1.Аксьонов І.Я. Єдина транспортна система. - К.: Знання, 2000. - 213 с.

2.Фединяк Г.С., Фединяк Л.С. Міжнародне приватне право. - К.: Атіка, 2003. - 544 с.

3.Автомобільні перевезення у міжнародному сполученні/ Л.М. Костюченко, М. Наапетян. - К.: Слово, 2007. - 656 с.

4. Ануфрієва Л.П. Міжнародне приватне право. - М.: Наука, 2000. - 338 с..

Регулирование перевозок автомобильным транспортом 📙 Реферат → 🆔 235455