Рейтинг цінних паперів

Реферат

на тему:

«Рейтинг цінних паперів»

План

Вступ

1. Історія появи перших фінасових рейтингів
2. Суть фінансового рейтингу та система оцінювання
3. Характеристика провідних рейтингових агентств
4. Зловживання у сфері рентингових послуг на фінансовому ринку і можливості їх усунення

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

Розвитку  ринку цінних паперів сприяє підвищення його інформаційної відкритості. Не тільки більшість інвесторів, але  й багато фінансових посередників не в змозі порівняти запропоновані  на фінансовому ринку цінні папери за степенем доходності, ризику, оцінити  фінансову стійкість того чи іншого емітента. Допомогти в цьому може система рейтингів фінансового  ринку.

. Економічні агенти, передусім рейтингові агентства, які були покликані контролювати ситуацію, припустилися фатальних помилок, які призвели до серйозних кризових явищ у всьому світі.

Тож в умовах глобалізації фінансових ринків та інтеграції України в цей  процес актуалізується завдання ефективного  функціонування рейтингових агентств, достовірного присвоєння рейтингів  економічним суб'єктам і фінансовим інструментам.

Для визначення рейтингу емітента рейтингові агентства  ретельно вивчають фінансовий стан емітента і стан вже існуючої заборгованості, оцінюють рівень майбутніх доходів, що підуть на погашення облігацій, порівнюють діяльність емітента з діяльністю його конкурентів. У результаті рейтингові служби ранжирують цінні папери в  межах єдиної послідовної системи  відносно рівня їх ризику і ризиків  погіршення платоспроможності їх емітентів  і присвоюють їм оцінки, що позначаються спеціальними символами, які вказують на інвестиційні якості цінних паперів.

Таким чином, рейтингові агентства  виступають незалежними контролерами всієї роботи, проведеної і банками-організаторами, і юристами. Саме тому вони стягують чималі гроші за свої послуги. Саме тому їм довіряють уряди, які, швидше за все, бачать, що самим провести таку роботу щодо складання рейтингів буде складно, тим більше, що вона вимагатиме фінансування за рахунок платників податків.

1. Історія зявлення перших фінасових рейтингів

Перші рейтинги цінних паперів опублікував  в 1909 р. Джон Муді, який займався аналізом інвестицій в цінні папери залізничних  компаній. Він заснував одну із двох домінуючих нині рейтингових агенцій, яка дістала назву Moody's Investors Servises, Inc. Наступними були компанія Poor's Publishing Company, котра почала присвоювати рейтинги в 1916 р., і компанія Standard Statistics Compane, яка опублікувала свої перші рейтинги в 1922 р. Згодом ці агенції створили спільний концерн Standard & Poor's Corporation.

Наступною компанією, яка почала займатися  рейтингами, стала Fitch Publishing Company (Fitch) із Нью-Йорка, створена в 1942 р. До недавнього часу вона займала третє місце серед рейтингових компаній, аж поки її не витіснила компанія Duff & Phelps з Чикаго.

Компанія Moody's (Moody's Investor Servises) присвоює рейтинг більш ніж 5000 випускам облігацій корпорацій. Ці рейтинги являють собою довгострокові оцінки, які показують надійність облігацій в найнижчій точці економічного циклу і не змінюються у зв'язку із змінами економічної ситуації. Рейтинги підлягають корегуванню лише за фундаментальних чинників, на основі яких будувався рейтинг (погіршення фінансового стану компанії відносно інших емітентів, чи загальна сума її боргу суттєво зростає або зменшується).

Рейтингова організація звичайним  шляхом проводить аналіз звітів про  прибутки та збитки, а також балансів позичальників, але не встановлює яких-небудь стандартів оцінки. Рейтинги Moody's не є  оцінками, отриманими звичайним статистичним способом, оскільки компанія вважає, що оцінки, отримані на основі формул, не завжди є правильними. Враховуються додаткові чинники.

Компанія Standard & Poor's встановлює свої рейтинги облігацій на основі статистичної інформації із врахуванням економічних  та ринкових тенденцій. Курси облігацій  не відіграють ніякої ролі, але їх не забувають, бо вони підказують, коли потрібно провести нове дослідження.

У своїй роботі з присвоєння рейтингу організація використовує всю доступну інформацію про позичальника і галузь, в якій він оперує.

Наприклад, для визначення рейтингу облігацій підприємства промисловості  враховуються такі чинники: доходи емітента (спеціалісти аналізують коротко- та довгострокові перспективи прибутковості  організації, її поточні доходи, доходи минулих періодів, репутацію продукції  компанії, характер галузі), якість управління компанією, дивідендна політика, амортизаційна  практика, забезпеченість облігацій  основним капіталом, чистими ліквідними активами тощо.

Багато хто є переконаним, що рейтингові оцінки акцій є недосконалими, оскільки акції не мають всіх характеристик, котрі асоціюються з надійними  інвестиціями. Акції є нестійкими в ціні, дохід по акціям є негарантованим, розмір дивідендів не є фіксованим тощо.

Компанія Standard & Poor's Corporation визнає, що, на відміну від її системи визначення рейтингу облігацій, при визначенні рейтингу акцій вона використовує спеціальну формулу. Першою складовою цієї формули  є показники чистого прибутку в розрахунку на одну акцію та в  розмірі дивідендів. Крім того розвиток кампанії порівнюється з розвитком  галузі та економіки в цілому. Другим складовим елементом формули  є дивідендна стабільність. Вона визначається на основі розміру дивідендів за останні 20 років, причому вага показників по мірі наближення до теперішнього часу зростає.

В кінцевому підсумку ці два чинники  втілюються в єдиний числовий показник — рейтинг акції[3, c. 49-51].

Інвестори, як правило, обмежуються  придбанням цінних паперів інвестиційного рівня. Тому кредитний ризик не є  головною проблемою під час придбання, наприклад, облігацій: вкладення у  державні й муніципальні папери практично  застраховані від ризику.

Водночас треба наголосити, що папери нижчої якості дають вищий прибуток. Тому під час економічних спадів, коли можливості видання кредитів скорочуються, можливі придбання паперів менш солідних фірм, які приносять вищий прибуток[3, c. 53].

2. Суть фінансового рейтингу та система оцінювання

Рейтинг – це оцінка позиції об’єкта, який аналізується, на шкалі показників.Він дозволяє встановити на визначену дату положення учасників фондового ринку, вмявити їх місце серед інших учасників відповідно з наступними критеріями: фінансовий потенціал, стійкість, активність, позиція на ринку та ін.

Рейтинги цінних паперів дифіринцюються в залежності від їх видів (дольові, боргові, похідні). Розрізняють також  форми публікування рейтингів ( типи рейтингів) в залежності від методики, яку використовують рейтингаві служби.

Так, “Standart & Pure” надає цінним паперам  комбінації літер, які означають  якість цінних паперів. Для облігацій  та привілеойваних акцій система  рейтингів “S & P - 500” має такий  вигляд:

ААА –  найвища якість (цінні папери, які  забеспечують максимальну безпеку  з точки зору сплати як основного  боргу, так і відсотків). Це цінні  папери великих національних та транснаціональних  компаній, здатних протистояти змінам кон’юнктури, які мають довгу  історію бездоганного виконання  обов’язків та перспективи збереження вказаних позицій)

АА, А, ВВВ  – прийнятний рівень ризику (емітенти мають довгу історію задовільного розвитку та додержаня своїх обов'’зків, але відношення активів чи виручки  до боргу в них нижче, ніж у  емітентів цінних паперів вищого рейтингу)

ВВ, В, ССС, СС – затримання з виплатою відсотків; кредитор та відсоток адекватно захищені, але компанії потрибують пильного нагляду із-за наявності внутрішніх та зовнішніх  факторів, здатних послабити захист

С – виплати  припинені (покриття боргу нижче  мінімального рівня, немає сталості розвитку та впевненості, що покриття покращится)

D – повна  неплатоспроможність ( компанія  може знаходитись в процесі  ліквідації )

NR – немає  рейтингу (компанія зазнає важливі  фінансові проблеми, її майбутнє  під питанням)

Для звичайних  акцій система такаж сама:  
А+ - найвищий рівень  
А, А-, В+ - середній рівень  
В, В- - низький рівень  
С – найнижчий рівень  
D – фірма реорганізується

Серед рейтингів  фінансових позицій учасників фондового  ринку можно виділити рейтинги “розмірного” типу, рейтинги активності та рейтинги фінансового стану. Прикладом розмірного рейтингу є нейтинг 200 найбільших банків світу, який публікується щорічно в  журналі “Business Week”. Рейтинги, які  оцінюють фінансовий стан, будуються  на врахуванні набору показників. Так, агенція “A.M. Best Co” основує свої оцінки на кількісних методах аналізу  рентабільності, співвідношення власних  та запозичених засобів, ліквілності  активів, а також на якісних дослідженнях ступеню диверсифікації ризиків, надійності активів, практики менеджменту. Його ж  конкурент “Уейсс Рисерч Инк” аналізує тільки інформацію, яка офіційно публікується (дані балансу, рахунки прибутків  і збитків та ін.). Види аналізу  фондового ринку:

• ретроспективний (дослідження минулої діяльності ринку, її порівняної ефективності згідно видам цінних паперів)
• оперативний (оцінка стану фондового ринку )
• перспективний (прогнозування тенденцій розвитку фонодового ринку)
• тематичний (дослідження одного напрямку розвитку фондового ринку)
• системний (визначення взаємопов’язаного впливу економічних та соціальних факторів на процеси, які досліджуються)
• обов’язковий (результати аналізу повинні бути обов’язково врахованими)
• рекомендований (найбільш широко розповсюджений вид аналізу, результати якого можуть бути використані для прийнятя рішень, але не носить характер обов’язкових рекомендацій)

Рейтинги  цінних паперів виступають в формі  фондових індексів, які розраховують спеціалісти ведучих рейтингових  агенцій чи фахівцями фондових бірж, аналітиками ділових видань або  у формі комбінації символів, які  рписують визначену кількість цінного  паперу.

3. Характеристика провідних рейтингових агентств

Остання фінансова криза є наслідком  явища, яке раніше на існувало: зростаючої схильності урядів використовувати  фінансові ринки для збереження багатства, а не тільки прагнення  інвесторів до його примноження. Для  задоволення нової потреби було розширено асортимент фінансових інструментів, передусім деривативів і структурованих цінних паперів, основні елементи яких добре зарекомендували себе протягом двох докризових десятиліть. Однак  у процесі розширення пропозиції не врахували її якість. Оскільки попит  стимулювався глобалізацією, наслідки якої ще є недостатньо дослідженими, регулятори не змогли вчасно оцінити  загрозу. Економічні агенти, передусім рейтингові агентства, які були покликані контролювати ситуацію, припустилися фатальних помилок, які призвели до серйозних кризових явищ у всьому світі.

Тож в умовах глобалізації фінансових ринків та інтеграції України в цей  процес актуалізується завдання ефективного  функціонування рейтингових агентств, достовірного присвоєння рейтингів  економічним суб'єктам і фінансовим інструментам.

У США і Європі ринок рейтингових  послуг розділений між чотирма великими агентствами: Moody's, Standart & Poor's, Fitch IBCA і Duff & Phelps (табл. 1). Перші два агентства утримують близько 80 % ринку, у тому числі і найбільших емітентів. Рейтингові позначення трьох останніх ідентичні, Moody's застосовує дещо іншу систему. Однак часто емітент намагається отримати рейтинги від декількох агентств, і присвоєні рівні надійності зазвичай збігаються; якщо існують розбіжності, то це спеціально відзначається.

Для визначення рейтингу емітента рейтингові агентства ретельно вивчають фінансовий стан емітента і стан вже існуючої заборгованості, оцінюють рівень майбутніх доходів, що підуть на погашення облігацій, порівнюють діяльність емітента з діяльністю його конкурентів. У результаті рейтингові служби ранжирують цінні папери в межах єдиної послідовної системи відносно рівня їх ризику і ризиків погіршення платоспроможності їх емітентів і присвоюють їм оцінки, що позначаються спеціальними символами, які вказують на інвестиційні якості цінних паперів. Практично всі рейтингові агентства дотримуються такого типу позначень: виділяють 4 великі класи, відповідно, А, В, С, D, у межах яких існують підкласи.

При цьому важливо враховувати, що рейтингові шкали відображують не стільки абсолютний рівень ризику неплатежу, скільки відносний рівень ризику емітентів порівняно один з одним. Так, було помічено, що японські рейтингові агентства зазвичай присвоюють рейтинг на 2-3 ступені нижче, ніж американські. Однак це не означає, що японські інвестори неадекватно оцінюють ризик, оскільки відрізняється тільки абсолютний рівень рейтингу, а відносне розташування емітентів на шкалі залишається незмінним. Ураховуючи цю різницю, японські інвестори оцінюють рівень ризику приблизно так само, як і американські.

Кожне рейтингове агентство розділене  на кілька майже незалежних управлінь, які спеціалізуються, наприклад, на рейтингу корпорацій і муніципалітетів, угод із сек'юритизації тощо. Кожний з цих підрозділів формально не може ділитися попередньою інформацією про конкретну угоду або клієнта з іншим (принцип „китайської стіни").

Таблиця 1

Характеристика  провідних рейтингових агенств

У сучасних умовах рейтингові агентства  беруть активну участь у процесі  сек'юритизації і створення структурованих фінансових інструментів (рис. 1), які, власне, і стали причиною останньої світової фінансової кризи.

По-перше, агентства відслідковують, щоб портфель, який продається, відповідав його заявленим параметрам. Це означає, що, коли сказано, що більшу частину кредитів видано людям з даного регіону або вони віднесені до позичальників категорії „А", то так воно і є. По-друге, вони моделюють всю інформацію за портфелем, наприклад імовірність кредитних дефолтів і процент залишкової вартості за ним у випадку дефолтів. Для цього рейтингові агентства використовують історичні показники за портфелем і свої бази історичних даних за ринком у цілому, що дає змогу визначити поведінку позичальників у даному сегменті ринку залежно від різних економічних чинників. Іншими словами, вони аналізують кореляцію конкретних показників з метою правдивого уявлення про ризикованість портфеля.

Залежно від своїх висновків  агентства „схвалюють або відхиляють" структуру позики: яким має бути обсяг найбільш ризикованого траншу, щоб максимально зберегти подальші, і яким має бути розбиття всіх інших  траншів. Причому існує дуже багато їх комбінацій. Наприклад, банк-організатор  знайшов інвестора, який хоче купити транш з рейтингом ВВ +. Раніше даний транш не передбачався. Тепер агентство розраховує, яким має бути співвідношення між частинами портфеля, що залишилися, щоб задовольнити потреби всіх інших інвесторів.

Співвідношення між траншами називається  структурою позики. Після її затвердження рейтингові агентства переходять до розгляду юридичної документації. На цій стадії вони аналізують юридичні чинники ризиків, які можуть виникнути, наприклад, у разі банкрутства банка-оригінатора (originate - створювати, тобто видати кредит) [1, с. 50]. Розглянувши всі чинники, перелік яких їм надають юристи, агентства можуть вводити додаткові обмеження, які називають тригерами (що означає „спускові гачки"). Вони покликані захистити інвесторів.

Наявність різнопланових тригерів теж ускладнила проблему з оцінкою ризиків як для банків- оригінаторів, так і для інвесторів (особливо тих, хто не приділяв належної уваги юридичній документації). Коли розпочалася американська іпотечна криза, „виявилося", що введені агентствами обмеження не збігалися в різних випусках. Крім того, ці умови тригерів не завжди враховувалися ризик-менеджерами. Тому під час лихоманки кризи виявилося, що реальний інвестиційний ризик має інший профіль, ніж випливало з портфеля, оскільки обмежувачі (тригери) були різними в подібних угодах. Таким чином, рейтингові агентства виступали незалежними контролерами всієї роботи, проведеної і банками-організаторами, і юристами. Саме тому вони стягували чималі гроші за свої послуги. Саме тому їм довіряли уряди, які, швидше за все, бачили, що самим провести таку роботу буде складно, тим більше, що вона вимагатиме фінансування за рахунок платників податків.

4. Зловживання у сфері рентингових послуг на фінансовому ринку і можливості їх усунення

У процесі створення фінансових інструментів рейтингові агентства  відіграли роль і контролера, і  учасника структуризації. Останнє вони всіляко намагалися замаскувати, щоб уникнути юридичної відповідальності. На їхню думку, агентства відповідають на питання, а не роблять пропозиції щодо структури. Насправді немає жодного кроку, який банки-організатори не обговорюють з рейтинговими агентствами. Вони виконують усі їхні рекомендації, тільки б отримати потрібний рівень рейтингу.

Усвідомлюючи роль рейтингових агентств у процесі сек'юритизації, у вересні 2006 року Комісія з цінних паперів і бірж США (SEC) випустила документ під назвою „Акт реформування кредитних агентств". Його завданням „було покращити якість рейтингів для покращення захисту інвесторів та для стимулювання відповідальності, відкритості та конкуренції в індустрії кредитного рейтингу. З того часу в Комісії було зареєстровано дев'ять рейтингових агентств. У своїй річний декларації до Комісії (2008 р.) агентство S&P повідомило, що надало рейтинг 197 700 забезпеченим випускам, Moody's - 110 000, Fitch - 75 278 [5].

Іншими словами, сказати, що за діяльністю агенцій не проводився нагляд, не можна. Також можна стверджувати, що, коли три незалежних агентства не змогли впоратися зі своєю роллю контролера, то складно уявити регулятора, який би взяв на себе цю функцію і виконав би її краще. Однак цих контролюючих дій регуляторів стало замало. Недостатньо сильним стримуючим чинником була і критика всередині агентств. У доповіді, оприлюдненій комісією [6] в липні 2007 року і присвяченій аналізу діяльності рейтингових агентств, наводяться численні факти і навіть уривки внутрішнього листування, у якій аналітики агентств діляться не тільки сумнівами з приводу правильності прийнятих методик, але і роблять заяви на кшталт: „Не хотів би я ще тут працювати, коли все лопне ". Проте агентства діють за колегіальним принципом, тобто всі рішення приймаються комітетом. Виходило, що вищі органи, які формувалися з найбільш досвідчених співробітників, чомусь вважали маловірогідними ризики, на які вказували молодші співробітники.

У липні 2008 року голова Moody's визнав, що агентство зробило помилки в моделях, які призвели до неправильного присвоєння рейтингу одного виду CDO (collateralized debt obligation) - Moody's облігацій, забезпечених заставою, - на суму, що наближена до $ 1 трлн. У цій заяві він пояснив, що агентство не захищає нічиїх інтересів, воно стоїть на боці інвесторів або випускаючих організацій. Воно навіть не дотримується своїх комерційних інтересів, а переслідує тільки одну мету: правильно оцінити кредитоспроможність позичальника. Цілком очевидно, що ця заява йде врозріз з метою акта, у якому йдеться про захист прав інвесторів. Швидше за все, твердження глави Moody's якраз і є визнанням того, що агентство не впоралося з цим завданням. Імовірно, прозвучало воно для того, щоб захиститися від судових утисків. Зважаючи на нову позицію, виходить, що агентство висловлювало свою думку, але вибір, слідувати йому чи ні, робили учасники ринку, що в цілому теж відповідає істині. Однак залишається відкритим питання про те, що є системною причиною помилок агентств. Відповідь на нього дає звіт ФРС. У ньому згадується, що всі три агентства публічно заявили, що недооцінили використовувану в моделях CDO кореляцію між облігаціями, які були забезпечені житловою нерухомістю. Нагадаємо, що до 18 січня 2007 року принаймні 64 CDO (приблизно на $ 80 млрд) опинилися в дефолті. До цього моменту рейтингові агентства знизили рейтинг приблизно 6 000 траншів випущених у 2006-2007 pp. цінних паперів, забезпечених субпрайм-кредитами. Це становило 50 % усіх сек'юритизацій 2006 року.

Сьогодні рейтингові агентства  намагаються зберегти власну незалежність. Це добре розуміють інвестори - основні  споживачі цих послуг, і не завжди повною мірою усвідомлюють регулятори. Використовуючи галузеві асоціації, інвестори виступають проти жорсткого методологічного контролю за діяльністю рейтингових агентств і/або створення агентств під егідою держави. Разом з тим Канцлер ФРН Ангела Меркель висунула ідею створення європейського рейтингового агентства, оскільки, на її думку, англосаксонські підходи не завжди працюють в європейському контексті. У свою чергу, уряд Росії на зустрічі Великої двадцятки заявив про необхідність у заснуванні єдиного міжнародного рейтингового агентства. На нашу думку, такі підходи створюють передумови для підозр і обмежують конкуренцію. Більш того, одразу створити рейтингове агентство неможливо, його потрібно формувати десятиліттями.

На сьогодні процес реформування рейтингових  агентств відбувається швидко. Комісія з цінних паперів і бірж США взагалі намагалася змінити ідеологію побудови рейтингової послуги і повернути агентства на 100 років назад до публікації довідників для інвесторів. На нашу думку, таких радикальних змін не буде, але ряд тенденційних змін уже чітко простежується. По-перше, у США і ЄС почалася демонополізація ринку. SEC випустила на американський ринок відразу два японських рейингових агентства. Такий крок зовсім не випадковий, регулятор демонструє розуміння того, що потрібна не лише цінова конкуренція, але й конкуренція методик, підходів до оцінок, систем просування рейтингів тощо. По-друге, регулятори по всьому світу починають прибирати прямі заборони на інвестування в активи без рейтингів або з рейтингами, нижчими за інвестиційний рівень. Коли немає заборон, а учасники ринку просто знають, що рейтинги потрібні, то для компаній, які не готові отримувати рейтинги, немає мотивації поспішати з цим рішенням. Це дозволяє проводити природний відбір серед клієнтів рейтингових агентств. І останнє, регулятори стали вимагати жорсткого дотримання вимог Міжнародної організації комісій з цінних паперів (IOSCO) рейтинговими агентствами.

Сьогодні Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку (далі – Комісія) відповідно до Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» та покладених на неї завдань здійснює регулювання діяльності уповноважених рейтингових агентств, зокрема:

• видає уповноваженим рейтинговим агентствам Свідоцтво про включення до Державного реєстру уповноважених рейтингових агентств,
• визначає перелік міжнародних рейтингових агентств, які мають право визначати обов’язкові за законом рейтингові оцінки емітентів та цінних паперів;
• встановлює порядок ведення та веде Державний реєстр уповноважених рейтингових агентств, встановлює правила визначення уповноваженим рейтинговим агентством рейтингової оцінки за Національною шкалою, встановлює порядок подання Рейтинговим агентством інформації до Комісії;
• встановлює відповідність рівнів рейтингових оцінок за шкалою міжнародних рейтингових агентств рівням за Національною шкалою;
• узагальнює досвід та практику діяльності Рейтингових агентств і забезпечує публічність визначених рейтингових оцінок.

Регулювання діяльності рейтингових  агентств здійснюється відповідно до Закону України «Про державне регулювання  ринку цінних паперів в Україні» та нормативно-правових актів Комісії.

Уповноважене рейтингове агентство – рейтингове агентство, яке стало переможцем конкурсу з визначення рейтингових агентств, уповноважених на проведення рейтингової оцінки, який проводиться Комісією.

Таблиця 2

Уповноважені рейтингові агентства включені до Державного реєстру уповноважених рейтингових агентств

Правила гри в процесі оцінювання діяльності суб’єктів господарювання  в Україні формуються вже понад шість років. Закону “Про державне регулювання ринку рейтингових послуг в Україні” – це спроба ривести правила гри з надання цих  послуг в Україні у відповідність до європейських норм. Метою державного регулювання ринку рейтингових послуг згідно з цим законом [1] є:

• проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері надання рейтингових послуг;

• захист інтересів замовників та інших учасників  ринку рейтингових послуг шляхом забезпечення об’єктивності визначення та оновлення агентствами рейтингів;

• створення  сприятливих умов для розвитку та функціонування ринку рейтингових  послуг;

• дотримання учасниками ринку рейтингових послуг вимог законодавства;

• запобігання  монополізації та створення умов для розвитку добросовісної конкуренції  на ринку;

• здійснення контролю за прозорістю й відкритістю  ринку рейтингових послуг;

• сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки рейтингових послуг.

У новому законопроекті для суб’єктів, що не мають рейтингової оцінки, запроваджується низка обмежень для занять певними видами діяльності. Документ встановлює загальні правові засади у сфері надання оцінних послуг та використання кредитних рейтингів у регуляторних цілях, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю визнаних міжнародних та уповноважених національних рейтингових агентств на території України. У законопроекті також систематизовано норми, що містяться в різних правових актах, введено низку нових визначень [5].

Рейтингові агентства зобов'язані предметніше відповідати за свою роботу. Адже, як відомо, вони не несуть юридичної відповідальності за неадекватно присвоєні оцінки та за фінансові наслідки, які можуть спіткати користувачів цих рейтингів. Щоб підвищити якість кредитних рейтингів, необхідно запроваджувати суворіші вимоги до кваліфікації та досвіду роботи персоналу агентств, застосовувати ефективні процедури контролю незалежності та якості їх роботи [5].

Так, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку вважає за необхідне залишити за собою функцію регулювання та нагляду за діяльністю агентств. У ході подальшої розробки підзаконної бази потрібно буде детальніше виписати механізм, за допомогою якого контролююча структура зможе реалізовувати своє право на інформацію про професійний склад співробітників агентства, а також про методології, за якими присвоюються й оновлюються кредитні рейтинги. Комісія повинна мати вільний доступ до цих документів, і це можна прописати на рівні стандартів із розкриття методик і внутрішніх бізнес-процесів.

Також, доцільно створити у складі НКЦПФР спеціальний орган під назвою "рейтинговий арбітраж", який проводитиме арбітражні слухання при виникненні суперечок. Статус рейтингового арбітражу необхідно визначити на рівні незалежного органу, що вирішує всі спори на ринку рейтингових послуг.

ВИСНОВКИ

Рейтинг – це оцінка позиції об’єкта, який аналізується, на шкалі показників.Він дозволяє встановити на визначену дату положення учасників фондового ринку, вмявити їх місце серед інших учасників відповідно з наступними критеріями: фінансовий потенціал, стійкість, активність, позиція на ринку та ін.

Рейтинги цінних паперів дифіринцюються в залежності від їх видів (дольові, боргові, похідні). Розрізняють також  форми публікування рейтингів ( типи рейтингів) в залежності від методики, яку використовують рейтингаві служби.

У своїй роботі з присвоєння рейтингу організація використовує всю доступну інформацію про позичальника і галузь, в якій він оперує.

Наприклад, для визначення рейтингу облігацій підприємства промисловості  враховуються такі чинники: доходи емітента (спеціалісти аналізують коротко- та довгострокові перспективи прибутковості  організації, її поточні доходи, доходи минулих періодів, репутацію продукції  компанії, характер галузі), якість управління компанією, дивідендна політика, амортизаційна  практика, забезпеченість облігацій  основним капіталом, чистими ліквідними активами тощо.