Робочий час і час відпочинку

ТЕМА 8. Робочий  час і час відпочинку.

1. Поняття робочого часу і значення його правового регулювання.

Робочий час - це час, протягом якого  працівник повинен виконувати свої трудові обов'язки.

Робочий час, як інститут трудового  права, є сукупністю юридичних норм, які регулюють тривалість урочого  часу, його види, режим і облік  робочого часу. Джерелами таких норм виступають Конституція України, КЗпП, закони та підзаконні нормативно - правові акти, норми колективних договорів.

Правове регулювання робочого часу має на меті, з одного боку, забезпечити  виконання працівником необхідної міри праці, а з іншого - забезпечити  охорону праці й право працівника на відпочинок.

Конституція України в ст. 45 передбачає, що максимальна тривалість робочого часу визначається законом. Максимальна  норма робочого часу на тиждень, встановлена  у законі, є важливою соціальною гарантією дотримання трудових прав працівників.

Обмеження тривалості робочого часу завжди було актуальним питанням у  сфері застосування найманої праці. З історії відомо, що роботодавець завжди був схильний встановлювати  для працівників якнайдовший  робочий час і якнайкоротший  час відпочинку. Згідно чинного законодавства  можна виділити такі види робочого часу: нормальний робочий час; скорочений робочий час; неповний робочий час; ненормований робочий час; надурочний робочий час.

Згідно статті 50 КЗпП України, нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Підприємства та організації при укладанні колективного договору можуть встановити меншу норму тривалості робочого часу ніж 40 годин.

Важливо зауважити, що норма робочого часу тісно пов'язана з іншими нормами: часу відпочинку, оплати праці, нормуванням праці(так званими  технічними нормами).

Нормування робочого часу виступає певною гарантією часу відпочинку. Невиконання норми робочого часу, як правило, тягне й зниження оплати праці. Причому причиною такого невиконання може бути як поведінка роботодавця, наприклад простій підприємства, так і працівника. Отже, боротьба за скорочений робочого часу полягала в тому, щоб за менший робочий час гарантувався б нормальний розмір заробітної плати.

Між тим, в умовах ринкових відносин у сфері правового регулювання  робочого часу виникли нові явища. У  світі сформувалося загальне правило, згідно з яким робочий тиждень  не може бути більшим за 40 годин, звичайно, за деякими винятками. Але в другій половині ХХ століття проблема стала  полягати в тому, що роботодавці  не могли забезпечити такий рівень робочого часу з повним навантаженням  працівників. Однією з причин було те, що внаслідок підвищення продуктивності та інтенсивності праці ринок  наповнювався достатньою кількістю  товарів, які виготовлялися за коротший робочий час. У протилежному випадку  виникала загроза перенасичення  ринку, що знижувало попит і реалізацію товарів, а відповідно, й надходження  прибутків. Результатом стало скорочення працівників, а одним зі способів підтримання прийнятного рівня  зайнятості. За таких умов працівники були зайняті протягом усього тижня  значно меншу кількість робочих  годин, ніж звичайних 40, з оплатою  праці, пропорційно до відпрацьованих годин.

Отож у сучасних умовах вимоги профспілок щодо використання робочого часу набули протилежного змісту - якщо на початку  робітничого руху добивалися скорочення робочого часу, то нині йде боротьба за повну зайнятість, за повне навантаження працівників, не за скороченням робочих  місць, а навпаки, за створення нових. Таким чином, не лише максимальне  обмеження робочого часу виступає гарантією  захисту трудових прав працівників, а й забезпечення права працівника на повну зайнятість. 

Робочий день - це тривалість робочого часу в годинах і хвилинах протягом доби. Робочий тиждень - це тривалість робочого часу протягом календарного тижня. Звичайно застосовуються два  види робочого тижня: 5-денний з двома  вихідними днями і 6-денний з одним  вихідним днем. Рішення про введення 5- або 6-денного робочого тижня приймається  власником спільно з профспілковим  органом з урахуванням специфіки  роботи, думки трудового колективу  і за узгодженням з місцевою радою. 40-годинна гранична норма робочого часу повинна дотримуватися при 5 і 6-денному робочому тижні. При 6-денному  робочому тижні тривалість робочого дня напередодні вихідного дня  не може перевищувати 5 годин (ст. 53 КЗпП), а напередодні святкових і неробочих днів - скорочується на одну годину.

2. Види робочого часу.

Скорочений робочий час встановлюється для окремих категорій працівників. До них належать неповнолітні віком від 15 до 16 років, яким встановлена тривалість робочого часу 36 годин на тиждень. Скорочений робочий час встановлюється для працівників зі шкідливими умовами праці - 36 годин на тиждень. Скорочений робочий день (6годин) встановлено для деяких категорій працівників розумової праці - вчителів, лікарів, професорсько-викладацького складу. (Затверджений постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 25 жовтня 1974 р.),

Скорочена тривалість робочого часу передбачена для неповнолітніх  працівників з метою охорони  їх здоров'я. Так, для працівників  віком від 16 до 18 років встановлений 36-годинний робочий тиждень, віком  від 15 до 16 років - 24-годинний робочий  тиждень (ст. 51 КЗпП), Для учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул, - не більш 24 годин на тиждень, а якщо учні працюють протягом навчального року у вільний від занять час, то тривалість їх робочого часу на повинна перевищувати половини тієї норми, яка встановлена для осіб відповідного віку, тобто для учнів віком від 14 до 16 років - не більше 12 годин на тиждень, а віком від 16 до 18 років - 18 годин на тиждень (ст. 51 КЗпП).

Скорочується тривалість робочого часу напередодні святкових днів на 1 годину як при 6-денному, так і  при 5-денно-му робочому тижні (ст. 53 КЗпП). Це положення не поширюється на працівників, яким встановлений скорочений робочий час на інших підставах (ст. 51 КЗпП).

Ст. 54 КЗпП передбачає скорочення робочого часу на 1 годину при роботі в нічний час. Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку. Не допускається залучення до роботи в нічний час працівників у віці до 18 років, вагітних жінок, жінок, що мають дітей у віці до 3 років. Залучати до роботи в нічний час інвалідів можливо тільки з їх згоди і при умові, що така робота не суперечить медичним показанням (ст. 55 КЗпП).

Встановлення скороченого робочого часу не впливає на розмір заробітної плати. Робота, яка виконується в  нічний ч5с, оплачується в підвищеному  розмірі, який встановлюється Генеральною, галузевою, регіональною угодами і  колективним договором, але не повинен  бути менше за 20% тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи в нічний час (ст. 108 КЗпП).

Неповний робочий час встановлюється за погодженням між власником чи його уповноваженою особою під час укладання трудового договору або в процесі роботи. Цей вид часу відрізняється від попереднього тим, що тут сторони самі домовляються про час роботи, він не закріплений в законодавстві і оплата за працю проводиться пропорційно відпрацьованому часу або в залежності від виробітку. Ці працівники мають рівні за обсягом трудові права, що й працівники з нормальною тривалістю робочого часу. Неповний робочий час може бути у вигляді:

 а) неповного робочого дня  (тобто зменшення тривалості щоденної  роботи на зумовлену кількість  годин); б) неповного робочого  тижня (при якому зберігається  нормальна тривалість робочого  дня, але зменшується кількість  робочих днів у тиждень) і  в) поєднання неповного робочого  дня і неповного робочого тижня  (наприклад, тривалість робочого  дня 5 годин при 4 робочих днях  на тиждень).

При неповному робочому часі (на відміну  від скороченого) оплата праці проводиться  пропорційно відпрацьованому часу, а при відрядній оплаті праці - в залежності від виробітку.

Неповний робочий час може бути встановлений угодою роботодавця і  працівника на певний термін і без  зазначення терміну. В обов'язковому порядку на прохання працівника неповний робочий час встановлюється для  вагітних жінок, жінок, що мають дітей у віці до 14 років, дитину-інваліда, для догляду за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку (ст. 56 КЗпП).

Особи, які працюють неповний робочий  час, користуються тими ж правами, що і працюючі на умовах нормального  робочого часу. Їм надається відпустка  тієї ж тривалості, надаються вихідні  й святкові дні, час роботи зараховується  в трудовий стаж.

Неповний робочий час (неповний робочий день чи неповний робочий  тиждень) може встановлюватися за угодою між власником або уповноваженим  ним органом та жінкою, яка має  дітей, при прийнятті її на роботу, а також між адміністрацією та жінкою, яка працює, якщо у зв'язку з необхідністю догляду за дітьми вона не може працювати повний робочий  час Неповний робочий час може бути встановлений за угодою сторін як без обмеження строком, так і  на будь-який строк: до досягнення дитиною  певного віку, на період навчального  року тощо. Режими праці та відпочинку жінок, які мають дітей та працюють неповний робочий час, встановлюються власником за погодженням з профспілковим  органом та з урахуванням побажань жінки.

Режими праці, що встановлюються при  неповному робочому часі, можуть передбачати: скорочення тривалості щоденної роботи (зміни) на певну кількість робочих  годин в усі дні робочого тижня; скорочення кількості робочих днів на тиждень при зберіганні нормальної тривалості щоденної роботи (зміни); скорочення тривалості щоденної роботи (зміни) на певну кількість робочих годин  при одночасному скороченні робочих  днів на тиждень.

При встановленні режимів праці  з неповним робочим часом тривалість робочого дня (зміни), як правило, не повинна  бути менше 4 годин і робочого тижня - менше 20-24 годин відповідно при 5- та 6-денному тижні (п. 8 Положення о порядке и условиях применения труда женщин, имеющих детей и работающих неполное рабочее время)

Як правило, на умовах неповного  робочого часу працюють сумісники, тобто  особи, що уклали два або більше трудових договорів (з двома або декількома роботодавцями). Сумісництво можливе  і на одному підприємстві при виконанні  різних робіт поза основним робочим  часом.

Слід звернути увагу, що для працівників, зайнятих на роботі з неповним робочим  днем, ненормований робочий день не застосовується. Лише для працівників, які працюють на умовах неповного  робочого тижня, може застосовуватися  ненормований робочий день з наданням за це щорічної додаткової відпустки  згідно з законодавством.

У сучасних умовах, коли погіршилося  фінансове становище підприємств, має місце спад виробництва, встановлення неповного робочого часу можливе  не тільки з ініціативи працівника, а й з ініціативи власника підприємства, установи, організації. Але в такій  ситуації перехід на неповний робочий  час може здійснюватися роботодавцем при дотриманні правил ст. 32 КЗпП. Встановлення неповного робочого часу в цьому випадку є для працівників зміною істотних умов праці, оскільки, як правило, знижується розмір оплати праці. Тому про встановлення неповного робочого часу роботодавець повинен попередити працівників не пізніше ніж за 2 місяці. Протягом цих 2 місяців зберігаються попередні умови праці. Якщо працівник не згодний працювати в режимі неповного робочого часу, трудовий договір з ним припиняється за п. 6 ст. 36 КЗпП.

Ненормований робочий час встановлюється для окремих категорій працівників(список професій та посад встановлюється колективним договором). При цьому виді робочого часу, як правило, допускається робота понад нормальний робочий день і тиждень, за що ці працівники користуються додатковою відпусткою.

Надурочний робочий час - це робота, яка виконується працівником понад нормальний робочий день і тиждень. Такі роботи, як правило, заборонені законодавством. Вони дозволяють тільки за погодженням з профспілковими комітетами і не більше 120 годин на рік. Вони заборонені для вагітних жінок і тих, які мають дітей, неповнолітніх працівників. Ці роботи проводяться тільки у випадках, передбачених трудовим законодавством.

Питання про 8-годинний робочий день завжди було однією з вимог робітничого  руху. Перші законодавчі факти  якраз і були присвячені обмеженню  робочого часу спочатку для працюючих  дітей, а згодом для всіх працівників. Декретом від 11 листопада 1917 р. „Про восьмигодинний робочий день" нарешті було реалізовано вимогу робітників. В Україні восьмигодинний робочий день встановлено законом Центральної Ради 25 січня 1918р.

3. Надурочні роботі і порядок залучення до них.

Надурочними роботами вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня (статті 52, 53 і 61 КЗпП). Як правило, застосування надурочних робіт не допускається. Проведення їх можливе лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством і ст. 62 КЗпП. Власник або уповноважений ним орган може застосувати надурочні роботи тільки у таких виняткових випадках:

1) при проведенні робіт, необхідних  для оборони країни, а також  відвернення громадського або  стихійного лиха, виробничої аварії  і негайного усунення їх наслідків;

2) при проведенні громадське  необхідних робіт по водо-, газопостачанню, опаленню, освітленню, каналізації, транспорту, зв'язку - для усунення випадкових або несподіваних обставин, які порушують правильне їх функціонування;

3) при необхідності закінчити  почату роботу, яка внаслідок  непередбачених обставин чи випадкової  затримки з технічних умов  виробництва не могла бути  закінчена в нормальний робочий  час, коли припинення її може  привести до псування або загибелі  державного чи громадського майна,  а також у разі необхідності  невідкладного ремонту машин,  .верстатів або іншого устаткування, коли несправність їх викликає зупинення робіт для значної кількості трудящих;

4) при необхідності виконання  вантажно-розвантажувальних робіт  з метою недопущення або усунення  простою рухомого складу чи  скупчення вантажів у пунктах  відправлення і призначення;

5) для продовження роботи при  нез'явленні працівника, який заступає  на зміну, коли робота не  допускає перерви; в цих випадках  власник або уповноважений ним  орган зобов'язаний негайно вжити  заходів до заміни змінника  іншим працівником, оскільки забороняється  залучення працівника до роботи  протягом двох змін підряд.

Законодавством встановлені й  інші випадки застосування надурочних робіт. Так, у п. 15 Положення про  порядок та умови проходження  служби в митних органах, затвердженого  постановою Кабінету Міністрів України  від 9 лютого 1993 р., вказується на службову необхідність як підставу для застосування надурочних робіт.

Забороняється залучати до надурочних робіт:

- вагітних жінок і жінок, які  мають дітей віком до 3 років;

- осіб, молодших 18 років;

- працівників, які навчаються  в загальноосвітніх школах і  професійно-технічних училищах без  відриву від виробництва, в  дні занять.

Жінки, які мають дітей віком  від 3 до 14 років або дитину-інваліда, можуть залучатися до надурочних робіт  лише за їх згодою. Залучення інвалідів  до надурочних робіт можливе лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (ст. 63 КЗпП).

Для проведення надурочних робіт необхідна  згода профкому і видання наказу (розпорядження) власником.

Надурочна робота компенсується підвищеною оплатою (див.ст. ЮбКЗпП).

Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника 4 годин  протягом 2 днів підряд і 120 годин на рік.

Необхідно розрізняти надурочну роботу і ненормований робочий день. До надурочних робіт можуть залучатися будь-які працівники, а працювати  за режимом ненормованого робочого часу - лише ті, професії і посади яких містяться в списку, що є додатком до колективного договору підприємства, установи, організації. Якщо стосовно надурочних робіт встановлені граничні норми їх застосування протягом календарного року, то подібне правило не встановлене  відносно ненормованого робочого дня. Власнику лише забороняється систематично залучати працівників, які працюють за таким режимом, до роботи понад  встановлену тривалість робочого часу. Надурочні роботи виконуються у  виняткових випадках, які носять характер заздалегідь непередбачених і не-планованих ситуацій, перелік яких є вичерпним  та міститься в ст. 62 КЗпП, а роботи понад нормальну тривалість робочого часу - в режимі ненормованого робочого дня проводяться у міру виробничої необхідності.

Надурочні роботи компенсуються підвищеною оплатою, а ненормований робочий  час компенсується наданням щорічної додаткової відпустки.

Як бачимо, законодавством України  про працю надурочною вважається лише робота, до виконання якої власник  або уповноважений ним орган  залучає працівників у виняткових випадках, передбачених законодавством і ч. 3 ст. 62 КЗпП. Тобто якщо працівник добровільно бажає працювати понад встановлену тривалість робочого дня, така робота не вважається надурочною і не оплачується. Між тим на Заході правове регулювання надурочної роботи є більш гнучким і ефективним. Надурочна робота, як правило, носить добровільний характер і лише у випадках, передбачених законом, є обов'язковою. У деяких країнах встановлено, що надурочна робота обов'язкова, якщо інше не обумовлено у колективному договорі.

Є країни, де тривалість надурочної роботи не обмежується для всіх працівників (федеральне законодавство США, Данія) або для дорослих робітників-чоловіків (Великобританія, Японія). Хоча у більшості  західних країн надурочні роботи допускаються в межах максимуму, встановленого у законі. Надурочні  роботи компенсуються, як правило, підвищеною оплатою (у відсотках до основної тарифної ставки), однак в деяких країнах (Франція, ФРН, Італія, Данія, Швейцарія  та деяких інших) законом або колективним  договором встановлено, що за певними  умовами надурочні роботи можуть бути компенсовані відгулом (Киселев Й. Я. Цит. раб. - С. 112-113).

Стаття 106. Оплата роботи в надурочний час

За погодинною системою оплати праці робота в надурочний час  оплачується в подвійному розмірі  годинної ставки. 
За відрядною системою оплати праці за роботу в надурочний час виплачується доплата у розмірі 100 відсотків тарифної ста¬вки працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здій-снюється за погодинною системою, — за всі відпрацьовані наду¬рочні години. 
У разі підсумованого обліку робочого часу оплачуються як надурочні всі години, відпрацьовані понад встановлений робочий час в обліковому періоді, у порядку, передбаченому частинами першою і другою цієї статті. 
Компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається.

Відмінність неповного робочого часу від скороченого

На практиці нерідко зустрічаються  ситуації змішання неповного робочого часу та скороченого робочого часу, хоча повинно бути ясно, що це абсолютно  різні правові категорії. Неповний робочий час, як вже зазначалося  вище, може бути частиною скороченого  робочого часу, але воно не аналогічно скороченому робочому часу.  
     Скорочений робочий час підпорядковується правилам ст.113 і 114 ТК.  
    Скорочена тривалість робочого часу відповідно до ч.1 ст.113 ТК встановлюється для працівників на роботах зі шкідливими і (або) небезпечними умовами праці і становить по загальному правилу не більше 35 годин на тиждень.  
    Для окремих категорій працівників відповідно до ст.114 ТК встановлена ​​скорочена тривалість робочого часу.  
    Так, для неповнолітніх працівників у віці від 14 до 16 років тривалість робочого часу не може перевищувати 23 годин на тиждень, а для працівників у віці від 16 до 18 років - 35 годин на тиждень.       Така ж гранична тривалість (35 годин) встановлюється для інвалідів I і II групи, а також для працюючих в зоні евакуації (відчуження) у зв'язку з підвищеним радіоактивним забрудненням території, в тому числі тимчасово відряджених або відряджених в ці зони.

Слід зазначити, що для працівників, яким відповідно до законодавства встановлена  ​​скорочена тривалість робочого часу, вказана тривалість є не що інше як пільгова повна норма тривалості праці.  
Між тим, неповний робочий час, на що вже зверталася увага вище, складає всього лише частина повної або скороченої тривалості робочого часу. Звідси і особливі правила, встановлені законодавцем з оплати праці працівників з неповним робочим днем ​​або неповним робочим тижнем (див. нижче).  
      Якщо скорочена тривалість робочого часу встановлюється законодавством, то неповний робочий час може бути встановлено тільки сторонами трудового договору.  
     На скорочену тривалість робочого часу можуть претендувати лише певні категорії працівників, передбачені трудовим законодавством, тоді як неповний робочий час може бути встановлено практично для будь-якого працівника.  
     Тривалість скороченого робочого часу встановлена ​​нормативно і строго визначено. Угода ж між працівником і наймачем про встановлення неповного робочого часу залежить від розсуду сторін і досягнуту домовленість про зменшення відповідно робочого дня або робочого тижня на будь-яку кількість годин або робочих днів або того й іншого разом.  
     Нарешті, на що вже зверталася увага, неповний робочий час може встановлюватися працівникові як при прийомі на роботу, так і згодом за угодою (домовленості) працівника з наймачем, тоді як виконання працівником трудової функції на умовах скороченого робочого часу не залежить від бажання і волі сторін трудового договору.

Особливості використання праці працівників у нічний час, святкові та неробочі дні.

Святкові та неробочі дні встановлені  ст. 73 КЗПП. У зазначені вище дні  допускаються роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (безперервно діючі підприємства, установи, організації), роботи, викликані  необхідністю обслуговування населення.

Робота у святковий і неробочий  день повинна оплачуватися у подвійному розмірі:

1) відрядникам - за подвійними  відрядними розцінками;

2) працівникам, праця яких оплачується  за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної  або денної ставки;

3) працівникам, які одержують  місячний оклад, - у розмірі одинарної  годинної або денної ставки  понад оклад, якщо робота у  святковий і неробочий день  провадилася у межах місячної  норми робочого часу, і в розмірі  подвійної годинної або денної  ставки понад оклад, якщо робота  провадилася понад місячну норму.

Оплата у зазначеному вище розмірі  провадиться за години, фактично відпрацьовані  у святковий і неробочий день. На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку. (Стаття 107 Кодексу законів  про працю України).

Щодо роботи у вихідні дні (субота та неділя - при п’ятиденному робочому тижні) то, якщо робочий день працівника, норма робочого часу якого визначається по графіку змінності, припадає на вихідний день (напр. неділя), то окремій оплаті такий день не підлягає, оскільки робота в такий день проводиться в  межах встановленої норми робочого часу.

4. Режим та облік робочого часу і порядок його встановлення.

Розподіл норми робочого часу протягом конкретного календарного періоду  називається режимом робочого часу. Елементами режиму виступають:

1) час початку і закінчення  роботи;

2) час і тривалість перерв;

3) тривалість і правила чергування  змін.

На законодавчому рівні встановлюються лише окремі елементи режиму робочого часу. Так, Указом Президента України  від 26 квітня 1995 р. "Про введення на території України регіональних графіків початку робочого дня" передбачено  введення рішеннями виконкомів обласних рад регіональних (місцевих) графіків початку робочого дня для однозмінних  підприємств всіх форм власності.

Режим робочого часу передбачає 5- або 6-денний робочий тиждень, початок  і кінець робочого дня, час і тривалість обідньої перерви, число змін протягом облікового періоду.

Відповідно до ст. 57 КЗпП час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності.

При режимі змінної роботи працівники чергуються в змінах рівномірно.

Найбільш поширена робота в дві зміни, на деяких підприємствах робота провадиться в три і більше змін. Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, повинен проводитися через кожний робочий тиждень у години, встановлені графіками змінності (див. ст. 58 КЗпП). Тривалість перерв у роботі між змінами у відповідності до ст. 59 КЗпП повинна бути не менше подвійної тривалості роботи в попередній зміні (включаючи і час перерви на обід). Недопустиме призначення працівника на роботу протягом 2 змін підряд. Встановлені роботодавцем за погодженням з профспілковим комітетом графіки змінності є обов'язковими для сторін трудового договору.

Режим роботи з роздробленим робочим днем - вводиться в таких галузях, де обсяг робіт нерівномірно розподіляється протягом дня (наприклад, водії міського транспорту, робота яких інтенсивна вранці та увечері, у часи пік, вдень же водії відпочивають; для тваринників час годівлі і доїння корів призначається у певний час). На таких роботах робочий день може бути поділений на частини з умовою, що загальна тривалість роботи не повинна перевищувати встановленої тривалості робочого дня (див. ст. 60 КЗпП).

Гнучкий графік роботи - форма організації робочого часу, при якій для окремих працівників або колективів підрозділів допускається саморегулювання початку, закінчення і загальної тривалості робочого дня. При цьому потрібне повне відпрацювання сумарної кількості робочих годин протягом облікового періоду (робочого дня, робочого тижня, робочого місяця). Уперше такий режим роботи був передбачений Положенням про порядок і умови застосування (гнучкого) змінного графіка роботи для жінок, що мають дітей, затвердженим постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 6 червня 1984 р. Неодмінною умовою має бути дотримання річного балансу робочого часу, максимальна тривалість робочого часу - не більше 10 годин, а час перебування на підприємстві - не більш 12 годин, включаючи перерви.

Режим з вахтовим методом організації робіт регламентується Основними положеннями про вахтовий метод організації робіт, затвердженими постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань, Секретаріату ВЦРПС, Міністерства охорони здоров'я СРСР від 31 грудня 1987 р. №794/33-82, у редакції від 17 січня 1990 р., а також Тимчасовим положенням про вахтовий метод організації робіт на підприємствах Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, затвердженим наказом МНС України 20 травня 1999 р. №147 (Праця і зарплата. - 1999. - №33. - Грудень). Вахтовий метод - це особлива форма організації робіт, що ґрунтується на використанні трудових ресурсів поза місцем їх постійного проживання за умов, коли щоденна доставка працівників до місця роботи і назад до місця постійного проживання неможлива. Вахтовий метод організовується за допомогою підсумованого обліку робочого часу, а міжвахтовий відпочинок надається працівникам у місцях їх постійного проживання.

На роботу вахтовим методом можуть переводитись як підприємства в цілому, і їх окремі підрозділи або створюватися комплексні бригади для виконання  визначеного обсягу робіт.

До робіт, що виконуються вахтовим методом, забороняється залучати осіб віком до 18 років, вагітних жінок  і жінок, які мають дітей віком  до 3 років, а також осіб, які мають  медичні протипоказання для такої  роботи.

Обліковий період охоплює весь робочий  час, час у дорозі та час відпочинку, який припадає на цей календарний відрізок часу. Робочий час і час відпочинку регламентуються графіком змінності, затверджуються власником за погодженням з профспілковим комітетом і доводяться до відома працівників не пізніше ніж за місяць до введення їх у дію.

Тривалість вахти не може перевищувати 1 місяця, а в окремих випадках, з дозволу міністерства та відповідної  профспілки, - 2 місяців. Тривалість робочого дня не повинна перевищувати 10 годин.