Роман Шухевич. УПА 1943–1950 рр.
Вступ
Українська
повстанська армія (УПА) — підпільна збройно-політична
формація, cтворена на Заходi України у
червнi 1941 року представниками Уряду Української
Народної Республіки в екзилі; у жовтні
1942 року назву перейнято ОУН. Головне завдання
УПА: оборона та
звільнення українського населення як
і від німецької, так і від радянської,
окупацій. Побудована за територіальним
принципом, розбивалася на пiдроздiли:
УПА-Північ, УПА-Захід і УПА-Південь. УПА
діяла по 1953 рiк, коли активнi її дiї припинено,
а окремi вогнища спротиву дiяли впродовж
1950-60-х рокiв. З 1943 по 1950 роки Головним Командиром
УПА був генерал Роман Шухевич.
Ставлення
до iсторії УПА нині коливаєтся між позитивним
(борцi за незалежність) і протилежним
(нiмецькі колаборанти): сама оцінка опирається
на пропагандиськi штампи обох сторiн.
Питання про визнання УПА воюючою стороною
у Другій світової війні та пов'язане з
цим питанням надання ветеранам УПА пiльг,
досі остаються невирiшеними.
План
Вступ
1. Біографія
2. Р. Шухевич - головний командир УПА (1943–1950)
3. Останній бій і смерть Романа Шухевича
Висновок
Список літератури
Біографія
Роман Шухевич народився у Львові 30 червня 1907 року. Його дитинство пройшло у містечку Краківці Яворівського повіту на Львівщині. Там же закінчив народну (початкову) школу. З 1917 по 1925 р. навчався у філії Львівської Академічної гімназії. Під час навчання Роман мешкав у Львові у своєї бабусі Герміни Шухевич, де і познайомився з тодішнім командантом УВО Євгеном Коновальцем. У вересні 1926 року Роман Шухевич поступив до Львівської політехнічної академії на державно-мостовий факультет. У 1928-1929 рр. відбуває військову службу в польській армії. Як студента його зразу ж направили у старшинську школу підхорунжих, але через деякий час звільнили з причини політичної ненадійності. У 1934 р. закінчив університетські студії зі званням інженера.
Будучи членом пластової організації, вже в старших класах гімназії мав зв’язки з членами УВО. Після навчання одразу ж включився до діяльності УВО. У 1926 році за наказом Начальної Команди УВО виконав атентат на польського шкільного куратора Станіслава Собінського.
Через два роки після створення ОУН у 1930 р. Романа Шухевича призначено бойовим референтом Крайової Екзекутиви. Під його керівництвом у Галичині у відповідь на пацифікацію відбулися масові саботажні акції, організовано цілу серію експропріаційних нападів. Найголовнішим бойовим актом ОУН у 1931 р. було вбивство польського посла до Сейму Тадеуша Голуфки, яке звісно ж організував бойовий референт КЕ ОУН Роман Шухевич-Дзвін. У червні 1934 р. у зв’язку з вбивством міністра Б.Пєрацького поліція провела масові арешти. Після звільнення з концтабору у 1938 р. у м. Хусті разом із провідними членами ОУН Р.Шухевич створює Генеральний штаб Національної оборони Карпатської України.
Із початком війни у 1939 р. в Україні створено цілком нову політичну ситуацію, що вимагало нових форм боротьби за державну незалежність. Весною 1941 р. Проводові ОУН вдалось домовитися з верховним німецьким командуванням про вишкіл української військової частини (Український Легіон). Р.Шухевич добровільно погодився очолити один із підрозділів з розрахунком, що у майбутньому Легіон може стати базою для формування української армії. Після проголошення 30 червня 1941 року Акта відновлення Української держави весь Провід ОУН було арештовано німецькою владою. Роману Шухевичу вдалося уникнути ув’язнення.У 1943 р. на ІІІ Надзвичайному Великому Зборі ОУН його одноголосно було обрано Головою Бюро ОУН і призначено головним командиром УПА.
З метою об’єднання й консолідації всіх національно-державницьких сил українського народу в боротьбі за державну незалежність України в липні 1944 р. з ініціативи ОУН і УПА та особисто Романа Шухевича, скликано Великі Збори, на які прибули представники діючих в Україні політичних організацій та середовищ, в результаті нарад створено Українську Головну Визвольну Раду. Виконавчим органом УГВР став Генеральний Секретаріат, Головою якого обрано Романа Шухевича-Лозовського. Його також затверджено на посаді Секретаря Військових справ і Головним Командувачем УПА.
Роман Шухевич – одна з найвидатніших постатей національно-визвольної боротьби 30-50-х років. Символ героїчної боротьби за УССД. 5 березня 1950 р. він загинув героїчною смертю у підпільній хаті у с. Білогорща біля Львова під час бою з московськими окупантами.
Головний командир УПА: 1943–1950
1943
Роман Шухевич на Волині. 1940-ві
Коли Роман Шухевич вирвався з німецького ув'язнення, то він незабаром зв'язався з членами Проводу ОУН(Б) і, з огляду на арешт німцями Д.Грицая, був замість нього призначений військовим референтом Проводу ОУН (Б). Від цього часу Роман Шухевич безпосередньо став у витоків створення УПА, адже ще на початку грудня 1942 р. до такого рішення прийшла таємна військова конференція ОУН у Львові. По її наслідках, за словами М. Лебедя, «у грудні 1942 р. Провід Організації видає наказ тереновому Проводові Волині переорганізувати існуючі вже дрібні збройні відділи та організувати широко розплановану збройну самооборонну боротьбу українського народу»[62].
З огляду на розбіжність поглядів
у керівництві ОУН(Б) щодо збройного чину 17-21 лютого 1943 р. в одному із сіл поблизу м. Олеська(Львівщина) відбулась III конференція
ОУН(Б). У ній взяли участь М.Лебідь («Максим Рубан»), Роман Шухевич
(«Тур»), В.Охримович(«Бард»),
На цьому засіданні «Тур» також піддав критиці позицію «Ле» (В.Кук), котрий на III конференції ОУН(Б) у лютому 1943 р. підтримував точку зору М.Степаняка щодо загальноукраїнського збройного зриву проти німців, в тому числі й в Галичині. Він сказав, що тоді «не було об'єктивних умов», але наголосив, що «коли прийшов Ковпак, то ті умови заіснували і ми виграли»[64], тобто з липня 1943 р. в Галичині почали створюватися, за підтримки населення, загони Української Народної Самооборони (УНС), котрі пізніше склали основу формуваньУПА-Захід.
Цікавою є точка зору Р. Шухевича на причини виникнення польсько-українського конфлікту навесні 1943 р. на Волині -Поліссі, яку він виклав на засіданнях І Великого Збору Української Головної Визвольної Ради 11-15 липня 1944 р. Виступаючи 13 липня 1944 р. в дискусії з польського питання, «Тур» відмітив, що після переходу української поліції на Волині — Поліссі на бік ОУН і УПА німці створили польську поліцію, яка разом з СС «застосовувала жорсткі та нелюдські прийоми» щодо українського населення. Крім того, за його словами, польський елемент на Волині «повністю паралізував рух УПА». За цих обставин, наголосив Роман Шухевич, українське населення виступило проти поляків і «тоді почалася ліквідація польського населення на Волині, яка закінчилась влітку 1943 р.»[65].
Після III конференції ОУН(Б),
коли були остаточно вирішені питання
створення УПА і визначені головні вороги
українського визвольного руху (німці
і більшовики), Роман Шухевич відрядив
на Волинь — Полісся двох членів Військового
штабу ОУН Ю.Ковальського та В.
13 квітня 1943 р. на засіданні Проводу ОУН «Максим Рубан» склав свої повноваження «урядуючого» провідника і замість нього було обране Бюро Проводу ОУН в складі Романа Шухевича, З.Матли і Д.Маївського, де «Тур» був «першим між рівними»[66].
Ставши на чолі керівництва ОУН(Б), Роман Шухевич зосередив свою основну увагу на усуненні розбіжностей в середовищі ОУН стосовно поглядів на політику і стратегію визвольного руху, на розширенні зони бойової діяльності УПА, створенні її структур в Галичині, просуванні повстанських відділів в східні області України.
Важливе місце в житті «Тура» відіграв III Надзвичайний Великий Збір ОУН (б), що відбувся 21-25 серпня 1943 р. в Козівському районі Тернопільської області, і після якого становище Р. Шухевича в керівному середовищі визвольного руху значно зміцнилося. Йому вдалося подолати спротив М.Лебедя і М.Степаняка, котрі виступали проти активізації дій УПА на протибільшовицькому фронті, вважаючи, що це «призведе до масового знищення українського народу»[68], і накреслити заходи щодо подальшої розбудови структур і запілля повстанської армії, підвищення її боєздатності. «Тур» зумів також переконати учасників III НВЗ в необхідності демократизації політичних та ідеологічних засад ОУН, зробити їх зрозумілими і прийнятними для самостійницьких елементів Наддніпрянської України.
Обійнявши посади Голови Бюро Проводу ОУН і Головного Командира УПА, «Тарас Чупринка» (таким стало нове псевдо Головного Командира) запобіг намірам «Клима Савура» та деяких волинських діячів поставити УПА вище ОУН, оголосити УПА «найвищою і єдино-суверенною владою на звільнених землях України»[69].
ІІІ Надзвичайний Великий Збір ОУН сприяв формуванню в характері Р. Шухевича найкращих рис Провідника і Командира, політика і військовика.
Очоливши керівництво українським визвольним рухом, Р. Шухевич до кінця 1943 р. домігся здійснення низки важливих військово-політичних заходів. Вже у жовтні 1943 р. у с. Мелнана Львівщині «Тур» провів нараду крайового активу ОУН на ЗУЗ за участю обласних провідників та військових референтів
Як згадує учасник цієї наради В. Галаса, Шухевич так визначив першочергові завдання самостійницьких сил: зміцнювати ідейно та організаційно підпільні осередки ОУН та відділи УПА; будувати конспіративні підземні приміщення для укриття особового складу і матеріальних ресурсів; організовувати і вишколювати санітарну, господарчу та розвідчу службу; створювати відділи УПА в гірських та лісистих теренах; під час пересування лінії фронту в затяжні бої з противником не вступати; не йти на переговори з німцями; формувати при УПА бойові відділи з представників поневолених народів СРСР[71].
Того ж місяця жовтня 1943 р. на околицях Львова відбулося засідання членів Проводу ОУН за участю Р. Шухевича, Д. Маївського, М. Лебедя, М. Арсенича, Д. Ребет, М. Прокопа, В. Охримовича, М. Степаняка та О. Луцького. На цьому засіданні «Тур» охарактеризував діяльність ОУН, відмітивши, що організація «має вирішальний вплив на території від Дніпра до Карпат». Він також заявив, що хоче виїхати на Волинь, щоб ознайомитись з діяльністю крайового керівництва ОУН[72].
Після згаданого засідання Р.Шухевич виїхав на Волинь — Полісся, де в другій половині листопада 1943 р. взяв участь в І конференції поневолених народів Східної Європи й Азії. Його присутність на цьому зібранні не афішувалася, він не втручався в хід конференції, а лише уважно слухав доповіді її учасників та дискусії з їх обговорення.
На початку грудня 1943 p., після повернення Р.Шухевича з Волині, на конспіративній квартирі у Львові відбулось чергове засідання Проводу ОУН. Як показав на допиті в НКВС О.Луцький, «Тур» позитивно оцінив діяльність Крайового Проводу ОУН на ПЗУЗ у справі організації УПА і запропонував на базі УНС «створити УПА на території Галичини». Він також дав позитивну характеристику «Климу Савуру», відмітивши, що останній серед учасників УПА користується великим авторитетом"[73].
У цьому ж місяці Головна Команда та Головний Військовий штаб УПА, за безпосередньою участю Р.Шухевича, ухвалили низку оперативних документів з організаційних та бойових питань діяльності УПА, котрі мали надати їй роль регулярного війська. Принципове значення мав наказ Ч. 2/43 від 18 грудня 1943 р. про військову залежність Української збройної сили, військові ступені та функції, дисциплінарні кари та судове поступування у війську, справи військових видавництв та термінології.
19 грудня 1943 p. Р.Шухевич («Тарас Чупринка») та О.Гасин («Іван Чорнота») затвердили Інструкцію Ч. 3/11 «Військові ступені і функції». Відповідно до неї, особовий склад УПА складався з таких категорій вояків: рядові, підстаршини, старшини, генерали. Найвищим у військовій ієрархії мав бути чин «маршала».
Зліва направо: Роман Шухевич, Дмитро Грицай, Катерина Мешко-Логуш. село Будераж Рівненської області. Листопад 1943
На початку 1944 р., у зв'язку з наближенням Червоної армії до кордонів Західної України, керівництво визвольним рухом опинилося перед необхідністю прискорити підготовку до дій у «підсовєтській» дійсності, розробити нові засади політики і стратегії, включити до боротьби з більшовицьким режимом всі українські самостійницькі сили, поширити терен діяльності ОУН і УПА на східні області України.
Щоб надати визвольній боротьбі ОУН і УПА загальноукраїнський характер, необхідно було створити єдиний національний центр для керівництва цією боротьбою і репрезентації українських самостійницьких сил на міжнародному відтинку.
Як згадував відомий діяч ОУН Л.Шанковський, ще 21 вересня 1943 p. Р.Шухевич запросив його до творення «найвищого керівного органу українського народу на час революційної боротьби». А в наказі 4.2 Головної команди УПА від 18 грудня 1943 р. цей орган був умовно названий Головною Визвольною Радою. В другій половині березня 1944 p., як згадував Л.Шанковський, «Ініціятивний комітет для створення УГВР остаточно сформувався» і впродовж трьох місяців підготував програму майбутнього Збору, проекти його основних документів (Універсал, Платформа, Устрій, Присяга вояка УПА та ін.), визначив склад його учасників та намітив кандидатури для обрання членами УГВР.
Так як ідея заснування загальноукраїнського представницького органу була ініційована Головною Командою УПА, то в підготовці Першого Великого Збору УГВР активну участь брав Р.Шухевич. Зокрема, на його пропозицію було створено Підготовчу комісію Проводу ОУН, яка мала спільно з Ініціативним комітетом готувати Збір. До її складу увійшли В.Охримович, М.Прокоп, Д.Ребет (голова). «Тарас Чупринка» також здійснив заходи щодо підготовки місця проведення Збору та забезпечення охорони його учасників. Спостерігаючи за Р.Шухевичем в цей період, Д.Ребет відмічала, що він не належав «до безкомпромісових людей», «не виявляв вузько партійних амбіцій» і характеризувала його як «конструктивного політика реального мислення».
За словами самого Р.Шухевича, «праця Ініціятивного комітету не йшла легко», бо треба було забезпечити конспіративність його діяльності, вести переговори «тільки з людьми дуже певними та дискретними», не залучати до них «групи, які одверто співпрацювали з німцями» та групи, «які були вороже наставлені до УПА».
На Першому Великому Зборі УГВР, що пройшов 11-15 липня 1944 р. в Карпатах, Шухевича було обрано головою і генеральним секретарем військових справ. Р. Шухевич виступив з доповіддю про УПА, взяв участь в обговоренні доповіді М. Прокопа про внутрішнє і зовнішнє становище українського народу, в дискусіях з польського питання та про Платформу УГВР. Він увійшов також до складу комісії, яка мала виробити текст присяги вояка УПА. На зазначеному зібранні Р.Шухевич був присутній під псевдонімом «Р.Лозовський».
Як згадувала зв'язкова «Тура» І.Савицька-Козак, після Першого Великого Збору УГВР Р.Шухевич сказав: «Ми всі, вояки УПА і всі підпільники, зокрема і я, повністю свідомі, що раніше чи пізніше нам доведеться загинути в боротьбі з брутальною силою…». Позитивно оцінюючи підсумки роботи Першого Великого Збору УГВР, Р. Шухевич був насторожений вістками про створення на Волині — Поліссі Народно-Визвольної Революційної Організації (НВРО), яка могла бути альтернативою ОУН. Ідею заміни ОУН іншою політичною організацією ще в 1943 р. неодноразово піднімав М.Степаняк.
Саме з його ініціативи 17-18 липня 1944 р. в лісі поблизу с. Дермань, Здолбунівського району, Рівненської області відбулася конференція, в якій взяли участь В.Кук, М.Степаняк та група діячів ОУН з ПЗУЗ. На ній було проголошено створення НВРО. За словами сучасного дослідника В.Дзьобака, котрий посилається на В. Кука, в розумінні учасників згаданої конференції «НВРО — це не українська організація націоналістичного типу, а формація, покликана знищити імперіалістів в цілому світі і перебудувати останній за принципом вільної співпраці народів у незалежних національних державах».
Тим часом проведення конференції членів ОУН в справі НВРО та Перший Великий Збір УГВР привернули увагу радянської сторони, до рук якої потрапили К.Осьмак і М.Степаняк та деякі документи обох форумів. Ці події більшовики розцінили як наявність неприязних стосунків між В.Куком, М.Степаняком та М.Лебедем, з одного боку, та Р.Шухевичем і керівниками «ОУН галицьких областей», з другого боку.
Наприкінці жовтня — на початку листопада 1944 р. Роман Шухевич взяв участь у засіданні проводу ОУН, що пройшло на території Рогатинського району Станіславської області, на якому звернув увагу, що необхідно оволодіти мистецтвом, «як панувати над масами, щоб їх не втратити» і вважав, що перед масами треба ставити тільки такі завдання, які на якийсь відсоток будуть виконанні. Ці завдання, на його думку, «залежать від тиску сили ворога». Роман Шухевич обережно ставився до активізації діяльності сил визвольного руху, нагадуючи своїм колегам, що в основі стратегії збройної боротьби ОУН і УПА з грудня 1943 р. покладена концепція «самооборони народу», а «ворог є в наступі великими силами».
Наведені вище думки «Тараса Чупринки» зайвий раз характеризують його як виключно реалістично мислячого політика, далекого від революційного романтизму і зорієнтованого на продумані і зважені дії в практичній площині. Звичайно, сьогодні ми знаємо, що в оцінці тогочасних міжнародних відносин та перспектив боротьби ОУН і УПА з радянською владою Р.Шухевич та його однодумці помилялися. Але хіба помилялися лише вони? Питання війни між західними демократіями і СРСР тривалий час тримало в напрузі світову спільноту і мало хто із зарубіжних політологів міг передбачити, що крах багатонаціонального Радянського Союзу розтягнеться на такий довгий час.
Великої поваги заслуговує позиція «Тура» в питанні про утворення НВРО, Обставини цієї справи виклав на засіданні Проводу ОУН один з її ініціаторів «Леміш». Він зауважив, що при рейдах відділів УПА «на схід треба було сказати від кого приходили. Тому, що на нових теренах були закиди проти ОУН, ми рішили змінити назву. До такого переконання прийшли ми вприкінці травня. А зреалізували при кінці липня».
Після з'ясування причин утворення НВРО та обговорення змісту прийнятих цією організацією документів, в якому взяли участь всі учасники засідання, Р.Шухевич підвів підсумки дискусії. Він підкреслив, що від утворення НВРО ОУН нічого не втратила, бо ця справа «йде капіталом ОУН». Справа НВРО, за його словами, є експериментом, який можливо вдався б, але, наголосив «Тур», «я не хотів би міняти організацію (тобто, ОУН) на експериментальну (тобто, НВРО)».
Далі P.Шухевич заявив, що він свідомий того, «що на сході під формою ОУН роботи розгортати не можна», а тому «мусимо в цім напрямі підготовити». Тому, на його думку, «треба робити приготування до зміни організації, а справу НВРО потрактувати не як нову організацію, що мала б прийти на місце ОУН, а як певний тактичний момент». «Тур» зазначив, що необхідно «лишити ідеї НВРО» для праці на сході України, а саму НВРО як організацію розв'язати. Він також запропонував поінформувати учасників «з'їзду НВРО», що вона «розв'язана Головним Проводом Організації».[74]
1944
1944 p. характерний тим, що
в цей час Р.Шухевич вперше
потрапив в поле зору
Хоч з цього документа видно, що більшовики не мали ще вичерпної інформації про займані Р.Шухевичем посади у лавах українського визвольного руху і плутали його з «Климом Савуром», командиром УПА-Північ, але з цього часу «Тарас Чупринка» став об'єктом постійної уваги з боку НКВС — НКДБ. Ширші відомості про нього вперше дав совєтам відомий діяч ОУН М.Степаняк («Сергій»), арештований влітку 1944 р.
Свідчення М.Степаняка та захоплені деякі документи УГВР, які потрапили до рук більшовиків, дали їм змогу об'єктивно оцінити роль і місце Р.Шухевича в українському визвольному русі. Крім того, радянським органам держбезпеки стало відомо про активну діяльність й інших чільних діячів ОУН. Отож, 12 листопада 1944 р. нарком держбезпеки УРСР С.Савченко, перебуваючи у Львові, затвердив оперативний план «Бєрлоґа» («Барліг»), спрямований на розшук і ліквідацію членів Проводу ОУН і особисто Р.Шухевича, а 31 жовтня 1945 р. на нього була заведена розшукова справа «Вовк». Від цього часу «Тур» постійно перебував під прицілом радянських спецслужб.
1945
На закінчення війни у травні 1945 Головна Команда УПА відреагувала зверненням «Тараса Чупринки» в травні 1945 р. до «Бійців і Командирів Української Повстанської Армії!». В ньому наголошувалося, що великий вклад в перемогу над Німеччиною внесли українські повстанці, котрі не допустили нацистів використати українську землю «для своїх загарбницьких цілей», не дозволили їм грабувати українські села і вивозити людей до Німеччини. У боротьбі з німцями, УПА «зорганізувалася і пройшла першу бойову школу».
Далі Головний Командир наголосив, що після розгрому Німеччини «вернувся і розгосподарився на Україні ще гірший окупант — Росія», але «український народ і тепер не скапітулював перед наступаючим ворогом». Оцінюючи міжнародне становище, яке склалося після війни, «Тарас Чупринка» вважав, що «революційні рухи поневолених народів та протиріччя між західними державами і СРСР зростають», а це «створює сприятливі умови для нашої дальшої боротьби і наближає момент розвалу СССР»[76].
З свого боку, не перебільшуючи досягнутих результатів і усвідомлюючи реальні труднощі боротьби з тоталітарним режимом, Головний Командир УПА оптимістично оцінював підсумки бойової діяльності повстанської армії. У святковому наказі з нагоди Різдва і Нового 1946 року (грудень 1945 р.) Р.Шухевич наголосив, що у 1945 р. «УПА вперше поміряла свої сили з окупантом України в умовах миру, коли здавалося б, що наші повстанчі сили ні одного місяця не зможуть встояти проти ворога, що зумів вибороти собі перемогу з такою мілітарною силою як Німеччина».
На думку «Тараса Чупринки», найвищим досягненням УПА у 1945 р. було те, що повстанська армія «зуміла уникнути вирішального удару НКВД, мистецьки маневруючи та розчленовуючись на невеликі бойові групи та гуртуючись в більші одиниці». У цьому ж році УПА здійснила рейди до Польщі, Чехословаччини та Румунії, пропагуючи ідеї українського визвольного руху. Висловлюючи непохитну віру у перемогу справи, за яку бореться УПА, Р.Шухевич, звертаючись до своїх бойових побратимів, підкреслив, що «бій, який ви ведете — нещадний бій на життя і смерть»
1945 рік був для Р. Шухевича пам'ятним ще й з кількох причин. По-перше, з його ініціативи в ніч з 28 лютого на 1 березня 1945 р. на шосе Львів — Тернопіль, в одному з хуторів Козівського району Тернопільщини, відбулася зустріч членів Проводу ОУН Д.Маївського та Я.Бусела з двома офіцерами органів держбезпеки С.Каріним-Даниленком та А.Хорушуном, котрі маскувалися під співробітників радянської адміністрації. Ці переговори тривали п'ять годин, але не дали позитивних результатів. Та й, мабуть, сам «Тур» не покладав на них особливих надій.
Доцільність таких контактів випливала, на нашу думку, з потреби пересвідчитись у неможливості компромісів з тоталітарним режимом і необхідності акцентування уваги всіх ланок визвольно-революційного руху на нещадній боротьбі з ним. Не останню роль відігравала й та обставина, що в керівному середовищі УГВР, ОУН і УПА були обґрунтовані побоювання щодо перспектив українських національних інтересів в разі перемоги західних країн у війні з Радянським Союзом.
По-друге, Р.Шухевич нелегко переніс загибель у грудні 1945 р. свого найближчого соратника і однодумця, політ-референта Проводу ОУН Д.Маївського при спробі перейти кордон Чехословаччини з англо-американською зоною окупації Німеччини. «Тарас» йшов туди поряд з шефом ГВШ УПА Д.Грицаєм для переговорів з С.Бандерою та інформування ЗП УГВР про події в Україні.
1946
У липні 1946 р. з'явилася «Відозва Головного Командира до УПА». В ній підкреслювалось, що від «зими йде велетенський, майже безперервний натиск ворога на українське підпілля та його збройні частини — УПА» і що "не було оселі в теренах, обнятих революційним рухом, де не стаціонував би гарнізон ославлених «внутрєнних войск НКВД» для «боротьби з бандитизмом». Характеризуючи дії більшовицького керівництва, Р.Шухевич наголосив, що воно прагне «змогти вже раз зголосити Сталіну, що українське повстання подавлене».
Визнавши, що в бойових діях «деякі відділи втратили навіть половину свого складу», «Чупринка» зазначив, що «весь період від зими по сьогоднішній день видержала УПА з честю» і що «в цій безприкладній боротьбі УПА перейшла всі сподівання, які на неї поклав народ і революційний Провід — Українська Головна Визвольна Рада».
Разом з тим, аналізуючи міжнародні відносини в світі, Р.Шухевич дійшов висновку, що конфлікт між радянським і англо-американськими блоками не вийшов «поза рамці дипломатичних зударів» і що обидві сторони не виходять "ще зі стану «збройного мира». А тому, на його думку, більшовики використають мирний час «для нищення свого партизанського внутрішнього ворога — української національної революції».
Виходячи з обставин, що склалися в світі та в Україні, Головний Командир УПА вважав необхідним для збереження відпорності визвольного руху здійснити «переорганізування революційних сил» за зразком Армії УНР, яка після 1919–1920 pp. «форми широкої повстанської боротьби» замінила формами «підпільно-конспіративних» дій. До таких кроків, на його думку, кликав і досвід УВО, ОУН, які майже 25 років діяли у підпіллі.
Аргументуючи необхідність тактичних змін або «перестановки сил», Р.Шухевич відмітив, що це лише «момент переходу з одних форм боротьби в другі». Він висловив глибоку впевненість в тому, що вояки УПА, «незламні бійці-герої», засвоять «нові зразки бою з ворогом», будуть «негайними блискавичними ударами» вдаряти ворога там, «де він того ніяк не надіється» .
І наступний час виправдав зазначені вище сподівання Головного Командира УПА. Проведена ним реорганізація форм і методів боротьби ОУН і УПА незабаром дала відчутні результати: радянські джерела зафіксували активізацію сил визвольного руху та підтвердили їх вміння виходити з-під ударів органів і військ МВС. Вже 8 серпня 1946 р. в інформації партійних чинників на ім'я другого секретаря ЦК КП(б)У Д.Коротченка зазначалося: «зміна методів боротьби українсько-німецьких націоналістів — відхід в глибоке підпілля, індивідуальний терор і дії дрібними групами в 3-4 людини із засідок — поки не знайшли змін в діях наших органів в боротьбі з бандами ОУН-УПА. Військові операції з огляду слабкої підготовки у більшості своїй проводяться безрезультатно»[77]. 14 вересня 1946 p. партійні чинники знову констатували: «Органи МВС, МДБ, внутрішні і прикордонні війська досі не перебудували свою роботу від активних військових операцій на глибоку агентурну розробку оунівського підпілля. Більшість бандпроявів залишається не розкритими, відповідні заходи не організуються і бандити відходять безкарно»[78]. А міністр внутрішніх справ СРСР С.Круглов піддав нещадній критиці дії внутрішніх військ МВС в західних областях України за низькі результати їхньої бойової діяльності у боротьбі з українськими повстанцями за період з 1 серпня по 15 вересня 1946 р.[79]
У 1946 p., завдяки заходам Головної Команди УПА щодо переведення повстанських відділів на форми боротьби у збройному підпіллі, силам визвольного руху вдалося в цілому зберегти свою відпорність, мінімізувати втрати і вистояти у виснажливому двобої з тоталітарним режимом. Більш того, як свідчать дані МВС УРСР, чисельність українських повстанців за період з 1 квітня 1946 р. по 1 січня 1947 р. збільшилась з 3735 до 4456 вояків. Зросла і кількість бойових одиниць: з 479 до 530[80].
- Ромашка аптечная
- Ромба, ознаки та властивості
- Ромм Михаил Ильич
- Рональд Коуз и его вклад в экономику
- Рональд Рейган
- Рональд Рейган
- Росгосстрах
- Романтическая ирония в творчестве Л.Тика и Э.Т.А. Гофмана
- Романтическая школа французской историографии ( Ф.Гизо, Тьери, Минье)
- Романтическая школа французской историографии ( Ф.Гизо, Тьери, Минье)
- Романтический и Гатический стили в искусстве
- Роман «Униженные и оскорбленные» Ф.М. Достоевского
- Роман Ф.М. Достоевского «Преступление и наказание»
- Роман Шухевиx
