Соціальна політика в системі соціального страхування в країнах СНД

Реферат

з курсу: "Соціальне страхування"

на тему:

"Соціальна політика в системі соціального страхування в країнах СНД"

Вступ

Трансформація суспільно-економічної  системи Радянського Союзу, формування нової парадигми соціальної політики у країнах Союзу Незалежних Держав (надалі СНД) - ці та ряд інших причин в найбільшій мірі вплинули на зміну інституціональної бази і моделі соціального захисту. Соціалістична модель соціального забезпечення, в якій держава відігравала роль єдиного організатора і найбільшого фінансового донора, за останні 10-15 років поступово трансформується в модель, де поряд з державою важливу роль відіграють роботодавці і самі працівники, регіональні і муніципальні структури.

Ця тенденція проявляється перш за все у формуванні інституціональної бази соціального захисту на принципах соціального страхування. Фінансове забезпечення багато в чому набуло рис обов'язкових страхових внесків, зросла роль роботодавців і працівників за матеріальний добробут застрахованих, бюджети державних соціальних фондів відокремлені від державного бюджету, - усе це сприяло пом'якшенню ринкової трансформації національних економік.

Механізми й форми соціального  страхування, нехай і не досить досконалі, дозволили запобігти крайнім  формам бідності населення, забезпечивши прийнятне в цих умовах соціальне забезпечення пенсіонерів, залучити значні фінансові ресурси для медичної допомоги.

Таблиця 1.1.

Органи, які призначають  та виплачують державні пенсії у країнах  СНД і Балтії

2. Організація систем пенсійного страхування у країнах СНД

На початку 90-х рр. постсоціалістичним державам довелося вносити зміни до своїх пенсійних програм.

Необхідність реформування пенсійного страхування в країнах  Східної Європи була обумовлена не тільки загальними проблемами, які  притаманні цивілізованим державам взагалі, а й низкою специфічних  труднощів, пов'язаних з відносно невеликою  можливістю держав цієї групи зібрати  відповідні страхові платежі через  невисокий рівень доходів населення, а також збереженням у складі пенсійних систем численних пільгових  категорій. Поєднання високих страхових  соціальних внесків, ненадійного контролю за їх виплатою, низьких вимог, додержання яких було достатнім для отримання права на пенсію, а також слабкого зв'язку між зробленими внесками і отриманими пенсіями негативно впливали на систему пенсійного забезпечення.

Із групи колишніх соціалістичних країн найбільший інтерес представляють ті держави, в яких уже не тільки законодавчо розроблені реформи пенсійних систем, а й розпочався процес їх реалізації - це Чеська Республіка, Польща і Угорщина.

Найбільш важливими загальними характерними рисами пенсійних систем Чеської Республіки, Угорщини, Польщі до початку реформи були:

• дія пенсійних систем у рамках загальних державних систем соціального забезпечення і фінансування їх на підставі розподільчого принципу разом з медичним страхуванням;
• відсутність фінансових інструментів і податкових пільг для розвитку індивідуального пенсійного накопичення;
• низька прозорість пенсійних систем і фінансування через них ряду послуг непенсійного характеру.

Економічні і соціально-демографічні умови перехідного періоду, а  саме: різке зростання безробіття і зниження чисельності вкладників соціальних внесків при швидкому збільшенні чисельності пенсіонерів, висока інфляція та деякі інші економічні негаразди обумовили необхідність зростання рівня внесків. А високі рівні соціальних внесків (найбільш високі в Європі), у свою чергу, сприяли розвитку "сірого" й "чорного" ринків, що в результаті звужувало базу оподаткування і посилювало навантаження на централізовані бюджети.

Рішення фінансових проблем пенсійних систем, як показує світовий досвід, могло піти двома напрямами:

1) шляхом збереження, правда, у дещо реформованому вигляді,  державної розподільчої пенсійної системи і водночас стимулювання розвитку додаткових добровільних приватних пенсійних програм;

2) уведення нової багатоступеневої  розподільчо- накопичувальної пенсійної  системи, що фінансується з  різних джерел. Чеська Республіка 

(не тільки ветеранам)  право на безкоштовний проїзд  у міському транспорті. Право  на користування деякими пільгами мають також вдови та вдівці ветеранів і колишніх репресованих. Але кількість пільговиків скорочується: сьогодні в Польщі нараховується близько 620 тис. осіб - із 40 млн. мешканців країни. Існують інші категорії населення, яким пільги та дотації передбачено в натуральному чи грошовому виразі. Наприклад, працівники деяких професій (шахтарі, залізничники) ще донедавна отримували частину зарплати вугіллям. Сьогодні ж грошовий еквівалент подібного пайка отримують лише пенсіонери цих професій.

Як уже зазначалося, в  Польщі діє закон щодо соціальних пільг і допомоги. Його основні  завдання - надання допомоги тим, хто найбільше її потребує, та заміна всіх натуральних допомог грошовими виплатами.

Є й інші зміни. До недавнього часу право на спеціальну допомогу мали всі родини, в яких було троє і більше дітей.

Зараз запроваджується інший  критерій: на допомогу можуть розраховувати  багатодітні родини, в яких на кожного  члена приходиться менше 125 доларів  на місяць. Якщо ж у родині є дитина-інвалід  і один з батьків не працює, а  лише доглядає за нею, ця допомога збільшується удвічі.

Люди похилого віку (ті, кому понад 75 років), отримують спеціальну надбавку до пенсії (35 доларів на місяць), призначену для оплати догляду за ними. Вони також мають право на знижку при придбанні ліків.

Ця допомога та пільги також  фінансуються з державного бюджету. Місцеві бюджети фінансують соціальну  допомогу лише найменш забезпеченим. Родини, прибутки яких нижчі від  визначеного прожиткового мінімуму, можуть отримувати (постійно, щомісячно  або епізодично) цільову грошову допомогу на часткову оплату: квартири, опалювання, закупівлю одягу, взуття, обідів дітям у школі тощо.

Різними видами допомоги та пільг (одноразові, довготермінові) користуються майже 2 млн. поляків (близько 5,0% населення). Перелік пільг і допомоги, що фінансуються державними та місцевими бюджетами, а також кількість осіб, які отримують допомогу, постійно скорочується. Зараз ці зобов'язання частіше беруть на себе всілякі неурядові організації та громадські фонди.

Отже, для запровадження  багаторівневих систем з обов'язковим фондованим компонентом необхідно вирішити комплексні завдання, які, між іншим, включають створення певних мінімально достатніх умов, а саме розвинутість фінансового ринку та наявність установ, здатних виконувати функції адміністративного управління та нагляду. Крім того, необхідно, щоб країна мала фіскальну здійсненну стратегію вирішення проблеми переходу від фінансування виключно солідарної системи до спрямування частини надходжень фондованого компоненту (що називають "витрати перехідного періоду"). Протягом перехідного періоду система соціального забезпечення, як правило, зазнає труднощів, до яких країни законодавчо не готові. До того ж існують практичні межі позикового фінансування будь-якого такого переходу, поза якими майбутній економічний виграш може і не компенсувати понесені втрати. Однак ці проблеми не повинні заважати країнам удосконалювати аспекти як адекватності, так і згладжування споживання своїх солідарних пенсійних систем.

3.1.Пенсійне страхування в Росії

У Російській Федерації (РФ) знабрав чинності Закон «Про трудові пенсії», який ввів у дію обов'язкову накопичувальну пенсійну систему. В РФ налічується 37 млн. пенсіонерів. Сплачують внески до обов'язкової пенсійної системи 61,7 млн. осіб за ставкою 28% від заробітку (частина єдиного соціального податку). Річний бюджет Пенсійного фонду РФ складає 783 млрд. руб. (25 млрд. 258 млн. євро), що становить 5,5% ВВП РФ.

Трудова пенсія в РФ тепер  складається з трьох частин:

• базової частини трудової пенсії - мінімальна пенсійна виплата за рахунок коштів федерального бюджету, гарантована кожному громадянину;
• страхової частини трудової пенсії - пенсійна виплата із солідарної системи, що залежатиме від трудового внеску кожного працівника;
• накопичувальної частини трудової пенсії - пенсійна виплата з обов'язкової накопичувальної системи через недержавні пенсійні фонди (тариф відрахувань - 2-6% від фонду оплати праці).

Усі складові трудової пенсії забезпечують її виплату на рівні 32% від заробітку працівника.

Крім трудових пенсій, громадяни  РФ матимуть можливості отримувати пенсійні виплати від підприємств (роботодавців) у розмірі до 20% від заробітку (залежно від періоду, протягом якого роботодавець відраховуватиме кошти до пенсійного фонду на користь працівника) та формувати власні пенсійні накопичення, які орієнтовно становитимуть до 20% від заробітку працівника.

Пенсійне забезпечення буде доповнене обов'язковими професійними пенсійними системами шляхом додаткових обов'язкових відрахувань до недержавних  пенсійних фондів на користь працівників, зайнятих у шкідливих або важких умовах праці. Пропонується встановити тарифи відрахувань: для списку 1 - 7% від фонду оплати праці та для списку № 2 - 3% від фонду оплати праці.

РФ має розгалужену  систему недержавних пенсійних  фондів - їх 268. Акумульовані в них пенсійні резерви становлять 39 млрд. руб. (1 млрд. 250 млн. євро). Учасники цих фондів становлять біля 5% від економічно активного населення країни. Середній розмір пенсії з недержавних пенсійних фондів перевищує 250 рублів (8 євро).

Фонди, в яких розміщена  основна частина пенсійних резервів, належать монопольним утворенням та транснаціональним корпораціям - «Лукойлу», «ТНК», НПФ працівників електроенергетики, працівників залізничного транспорту тощо.

Пенсійна реформа у  РФ в цілому спрямована на підтримання сьогоднішнього рівня пенсій у перспективі, тобто на компенсацію посилення демографічного навантаження на працездатне населення. Про це свідчить той факт, що при ставці внеску до обов'язкової пенсійної системи 28% від заробітку та співвідношенні кількості пенсіонерів до кількості платників внесків на рівні 0,6% планується середній коефіцієнт заміщення - 32%.

4. Труднощі соціального страхування у країнах СНД

До числа найважливіших  об'єктивних, системних перешкод і труднощів формування інститутів соціального страхування спеціалісти, вчені країн СНД і міжнародні експерти включають такі:

• відсутність ретельно перевірених доктрин побудови інститутів соціального страхування, які були б органічно пов'язані з системами заробітної плати, податковими системами, політикою і станом ринку праці, демографічним становищем на сучасному етапі та його прогнозом на майбутнє;

ування і системи соціальної допомоги.

При цьому існуючий правовий статус позабюджетних спеціальних фондів звужує їх роль та функції, зводячи їх в основному до фінансових закладів («збирання внесків» 1 «розпорядників коштів»). Світовий досвід свідчить про те, що основні види соціального страхування, крім фінансових завдань з компенсації втрати заробітків (у зв'язку з тимчасовою або постійною втратою працездатності чи місця роботи), виконують цілий ряд інших функцій: оздоровлення працівників і членів їхніх сімей, організацію лікування, проведення великомасштабних національних програм реабілітації інвалідів.

Ще не набули законодавчої форми ряд видів страхування  дострокових пенсій: професійних  пенсій за роботу на особливо небезпечних виробництвах (шахтарі), за роботу в районах Крайньої Півночі, пенсій за вислугу років. У підсумку - єдине поле соціальних ризиків не охоплене рівномірною «мережею» страхування, в ньому є багато проблем, що призводить до «випадіння» зі сфери соціального захисту (зі страхової мережі) значних верств населення.

До числа недоліків, які  перешкоджають інституціоналізації  соціального страхування, відносять:

- наявність значної за  масштабом сфери тіньового ринку  праці і доходів нереєстровані форми зайнятості, неофіційні і невраховувані виплати заробітної плати, що у решті-решт негативно впливає на рівень соціальних гарантій для всіх зайнятих у цій сфері працівників і суттєво знижує (до 25-50%) економічні можливості фінансування державних позабюджетних соціальних фондів;

- збереження архаїчних положень соціального законодавства, що консервують нестрахові механізми набуття прав на пенсійне та інші види соціального страхування, а отже породжують нездорові стимули ухиляння працівниками і роботодавцями від законодавчо встановлених процедур оформлення трудових відносин і сплати в повному обсязі податків і страхових внесків;

- наявність дуже високої і невиправданої диференціації в системі заробітної плати і доходів населення в різних секторах економіки та регіонах країн СНД, яка при цьому не пов'язана з системою соціального захисту.

Усе це є гальмом розвитку систем соціального страхування.

5. Напрями реформування систем соціального страхування країн СНД

Формування систем обов'язкового соціального страхування є завданням загальнонаціонального масштабу. Потрібно визначити правові форми з урахуванням стану економіки, національних традицій і культури, розробити організаційні й економічні механізми, які б забезпечували реалізацію важливих принципів соціального страхування:

• солідарну відповідальність страхувальників і застрахованих за забезпечення соціальних гарантій захисту застрахованих;
• особисту відповідальність працівників, включаючи їхню матеріальну участь, за формування їхніх прав як застрахованих (тривалий страховий стаж, відмова від приховування фактичного розміру заробітної плати, турбота про збереження свого здоров'я і працездатності);
• відповідальність держави за стан правового поля соціального страхування, за дотримання соціальних гарантій прав працюючих щодо захисту від соціальних (професійних) ризиків, відмова від спроб використання ресурсів обов'язкового соціального страхування для інших, хоча і важливих, цілей.

Законодавча реалізація цих принципів потребує вирішення ряду дуже серйозних завдань, найважливішими з яких є:

• формування власного правового поля соціального страхування з чіткими законодавчими рамками, що фіксували б і не давали йому змішуватися з правовими полями приватного страхування, з одного боку, і соціальною допомогою - з іншого;
• розмежування функцій і повноважень з організації і управління системою в цілому і окремими видами соціального страхування основних соціальних суб'єктів (роботодавців, працівників і держави), з її рольових позицій - страхувальників, застрахованих, організуючих і контролюючих органів;
• формування механізмів паритетної участі представників усіх суб'єктів обов'язкового соціального страхування в процесі управління, а також визначення форм, рівнів і механізмів реалізації соціальних гарантій, що забезпечуються різними видами соціального страхування;
• визначення фінансових механізмів соціального страхування з урахуванням формування оптимального навантаження суб'єктів страхування, узгодженого з політикою заробітної плати, доходів і податкової політики в країнах СНД, відокремлення фінансової системи обов'язкового соціального страхування від бюджетів усіх рівнів;
• визначення інструментарію та інфраструктури управління соціальним страхуванням - моделей актуарних розрахунків, інформаційної бази, статусу актуарних центрів, страхових організацій і контролюючих органів.

Величезний масштаб завдань  побудови інституційної бази соціального  страхування у країнах СНД  потребує розробки адекватної для кожної з них моделі соціального страхування, вироблення для цього відповідної  доктрини, прийняття і реалізації законів.

Соціальне страхування має  ключове, визначальне значення для добробуту працюючих, їхніх сімей і суспільства в цілому. Воно входить до числа основних прав людини і є одним з найважливіших заходів досягнення соціальної злагоди у суспільстві, сприяючи тим самим соціальній злагоді й участі у житті суспільства всіх соціальних груп населення. Воно складає інтегральну частину соціальної політики уряду на індустріальних і постіндустріальних етапах розвитку і відіграє важливу роль у попередженні і зниженні бідності. На основі професійної і загальнонаціональної солідарності і справедливо організованого соціального захисту соціальне страхування сприяє зміцненню людської гідності, рівності і соціальної справедливості. Воно має також велике значення для політичної інтеграції, підвищення індивідуального статусу й розвитку демократії.

Ці та ряд інших якостей  соціального страхування відносять завдання побудови інституту соціального захисту до числа пріоритетних завдань для пострадянських країн на найближче десятиріччя.

У зв'язку з цим обмін  досвідом країн СНД у цій сфері  є плідним напрямом співробітництва, організацію якого потрібно проводити на постійній основі.[1, ст.82-98]

Список використаної літератури

1. Григораш Г.В., Григораш  Т.Ф Системи соціального страхування  зарубіжних країн. Навч. пос./ Г.В.Григораш, Т.Ф. Григораш, В.Я. Олійник, І.Т  Субачов // – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 144 с.