Соціальна робота за рубежем

1.Соціальна робота як практична діяльність

Соціальна робота —  унікальний вид професійної діяльності зі створення соціальних умов для  поліпшення умов життя окремої особистості, підвищення добробуту народу. Як вид  професійної діяльності соціальна  робота сформувалася на базі системи  соціального захисту населення, освіти, охорони здоров'я, соціальних служб для молоді, спеціалізованих  закладів і установ.

Традиційно соціальна робота розвивається як філантропічна допомога особистості у складній життєвій ситуації, певна система матеріального забезпечення населення з метою створення належних умов для виживання в період переходу до ринкової економіки. Складні соціально-економічні умови життя зумовили необхідність розробки сучасних наукових і прикладних підходів до соціального впливу на індивіда та його оточення. З одного боку — фінансова підтримка держави, адаптація суспільства до потреб особистості, з іншого — створення відповідних соціальних умов для самоудосконалення і саморе-алізації особистості у напрямі оволодіння нею економічної спроможності. Сутнісна значимість соціальної роботи — в її спонукальному, активізуючому характері, який базується на розумінні того, що соціальний працівник не зможе прожити за клієнта його життя. Соціальна діяльність призначена віднайти позитивні збережені можливості особистості, спрямувати їх у правильне русло, допомогти їй усвідомити власну життєву ситуацію і знайти вихід із неї.

Практична спрямованість  соціальної роботи на основі науково  обґрунтованих підходів до організації  праці визначає ЇЇ як професію, різновид трудової діяльності, який потребує певної професійної підготовки і є, зазвичай, способом існування.

Соціальна робота —  специфічний вид професійної  діяльності уповноважених органів  з надання державного і недержавного сприяння людині з метою забезпечення матеріального, соціального, культурного  рівня її життя, надання індивідуальної допомоги людині, родині чи групі осіб. Соціальна діяльність ґрунтується на різних гуманітарних і демократичних ідеалах. Соціальна робота має п'ять ключових аспектів: соціально-економічний, національно-географічний, політичний, культурний, духовний. Національно-географічний аспект соціальної роботи полягає в тому, що діяльність відбувається в середовищі певного народу, у межах визначених кордонів — установи, країни, регіону, муніципалітету. Політичний аспект соціальної роботи пов'язаний з тим, що кожна країна має свою політичну систему, яка незалежно від того, чи є вона ліберальною чи репресивною, соціалістичною чи капіталістичною, визначає умови практичної діяльності соціального працівника. Соціально-економічний аспект соціальної роботи виходить з того, що основними сподіваннями людини є належні умови життя, доступ до трудової діяльності, системи охорони здоров'я та освіти, соціального забезпечення і соціального обслуговування, тоді як соціальна згода в будь-якій групі чи країні залежить значною мірою від справедливого розподілу наявних ресурсів. Культурний аспект соціальної роботи постає у повазі до традицій, переконань, культурних цінностей окремої країни, соціальної групи, спільноти, світових культурних надбань і цінностей. З погляду соціальної роботи важливою для створення благополучного соціального фону для життєдіяльності особистості є система цінностей, філософія, етика соціальної роботи, ідеали які стоять в основі наукових і практичних підходів до стратегій підтримки особистості.

Основу соціальної роботи як практичної діяльності становлять:

· принципи соціальної роботи;

· процес соціальної роботи;

· функції соціальної роботи;

· складові соціальної роботи.

Принципи соціальної роботи як практичної діяльності —  вихідні положення теорії соціальної роботи, що відображають її прикладне  значення (табл. 1.1).

Таблиця 1.1. Принципи соціальної роботиПринцип створення  рівних можливостей  Надання соціальних послуг особистості незалежно від її віку, національності, походження, соціального статусу, сфери зайнятості, місця проживання, релігійної приналежності; створення таких соціальних умов життєдіяльності особистості, які відповідають її потребам і співвідносяться з умовами функціонування суспільства

Принцип поєднання допомоги із самодопомогою  Опора на позитивний потенціал особистості та її прагнення сприйняти соціальний вплив

Принцип гуманності  Пріоритет загальнолюдських цінностей, що передбачають погляд на людину в її взаємозв'язках з природою, суспільством, глобальними проблемами, що продиктовані особливостями та реаліями сучасності, загальнолюдською культурою, а також такими загальнолюдськими цінностями, що сягають корінням у родинне середовище і фундаментальні основи моральності; поєднання інтересів суспільства і потреб особистості в отриманні соціальних послуг

Принцип диференціації  та індивідуалізації  Врахування рівнів фізичного, психічного, соціального, духовного, інтелектуального розвитку особистості, стимулювання її активності, розкриття творчої індивідуальності кожного

Принцип адаптації   Визначає особливості залучення різних категорій і цільових груп населення до соціально значущої діяльності з метою пристосування до соціального середовища і задоволення соціально значимих потреб, а також адаптація суспільства до особливих потреб окремих категорій громадян

Принцип інтеграції  Створення умов для включення особистості в діяльність різних сфер життя суспільства, її позитивної соціалізації, індивідуалізації, ідентифікації

Закінчення табл. 1.1Принцип узгодженості короткотривалих  і довготривалих перспектив  Узгодженість короткотривалих і довготривалих перспектив соціалізації особистості, взаємодія заходів державної, недержавної та особистісної програми освітнього, культурного, психічного, фізичного розвитку

Принцип комплексногопідходу  Використання широкого спектра прийомів і засобів розв'язання соціально-психологічних проблем, їх варіативності державними, громадськими, приватними установами та організаціями

Принцип етичності   Відображає характер діяльності, спрямований на коректну обробку інформації та збереження конфіденційності

Принцип партнерства  і взаємної довіри  Основа продуктивної взаємодії в соціальному становленні дітей і молоді, різних вікових груп населення із державними і недержавними соціальними службами

Принцип поваги до особистості   Дотримання права на особистісну думку, створення умов для волевиявлення власної думки клієнта у процесі надання соціальних послуг

Принцип безкоштовності обслуговування чи коштовності послуг  Здійснюється відповідно до чинного законодавства

Процес соціальної роботи — послідовна зміна соціальних явищ, етапів у розвитку практики соціальної роботи, сукупність послідовних дій  для досягнення кінцевого результату.

Процес соціальної роботи реалізується на різних рівнях розвитку суспільства: мікро-, мезо- і  макрорівні.

Мікро-рівень — соціальна  робота з окремою особистістю  та її найближчим соціальним оточенням: сім'єю, друзями, сусідами, родичами та ін. Він базується на прямих взаємостосунках  і взаємовідносинах між особистістю  та соціумом. Відповідно до цього процес соціальної роботи складається з  таких етапів.

1. Дослідний: вивчення, дослідження соціальних умов  життя громадян, їхніх соціальних  проблем, інтересів, запитів на  соціальні послуги. Цей етап  реалізується завдяки використанню  соціологічних (інтерв'ю, анкетування,  фокус-групи) і психолого-педагогічних  методів (інтерв'ю, спостереження,  тестування клієнта чи групи  клієнтів) дослідження.

2. Планування: на  основі результатів і отриманих  даних дослідження проблем клієнтів, їхнього психологічного самопочуття,  стану, інтересів, запитів, особливостей  життєдіяльності визначаються основні  підходи до індивідуальної чи  групової роботи, залежно від  сфери соціального захисту (праці  і соціальної політики, освіти, спеціалізованих  закладів, соціальних служб для  молоді тощо) мета, завдання, форми,  методи соціальної роботи, ресурси  (фінансування, кадрове забезпечення), взаємодія спеціалістів у групі  (команді), термін виконання, проміжні  цілі, коригування за необхідності  форм і методів соціального  впливу, визначення кінцевого результату, узгодження плану зі споживачами  соціальних послуг.

3. Процес соціальної  роботи: надання послуг клієнтам, реалізація основних положень  плану, корекція за необхідності  основних підходів до соціальної  роботи в ході її реалізації.

4. Підбиття підсумків:  оцінювання результатів роботи  на основі переважно якісних  даних (поліпшення психологічного  стану особистості, соціальних  умов життя, матеріального чи  фінансового становища, характер  взаємовідносин і взаємостосунків  у соціумі на основі спостереження,  бесід, анкетування, тестування  тощо).

5. Припинення процесу  надання соціальних послуг чи  перехід на новий, подальший,  змістовно якісніший етап соціальної  роботи.

Цей рівень соціального  обслуговування може здійснюватися  на контрактній основі соціальної служби з клієнтами і реалізується переважно  спеціалістами організацій і  установ соціальної сфери.

Мезорівень: соціальна  робота здійснюється на рівні організацій  та установ соціальної сфери. Об'єкти соціальної роботи вступають у взаємовідносини  із суб'єктами надання соціальних послуг опосередковано. Це рівень визначення основних напрямків, підходів до соціальної роботи адміністрацією закладу, яка  не вступає у прямі контакти зі споживачами соціальних послуг, однак  є визначальною ланкою у поліпшенні соціального фону соціуму (району, мікрорайону, міста, області, регіону), удосконалює зміст, форми, методи, технології соціальної роботи у межах своїх повноважень і компетенції.

Процес соціальної роботи на цьому рівні складається  із таких етапів:

1. Науково обґрунтоване  дослідження соціальних, соціально-психологічних,  соціально-економічних, соціально-культурних  проблем різних соціальних груп  населення, впливу територіальних  особливостей на умови життєдіяльності  населення, визначення пріоритетних  галузей (сфер) у соціальному захисті  й підтримці соціально уразливих  категорій населення, визначення  провідних напрямків, форм, методів  соціальної роботи, соціальних технологій  відповідно до потреб регіону.

2. Планування соціальної  роботи на рівні організацій  і установ соціальної сфери  з метою визначення головних, провідних напрямків соціального  захисту, підтримки населення,  соціального пил иву на різні  соціальні, соціально-економічні, соціально-психологічні  та інші проблеми суспільства.  Програмування окремих напрямків  соціальної роботи має на меті  більш цілеспрямований соціальний  вплив на соціальне становище  окремих категорій і цільових  груп населення: інвалідів, сиріт,  людей похилого віку та ін. Планування зумовлює тісні взаємозв'язки  організацій і установ державного  і недержавного секторів сфери  соціального захисту населення,  бізнесових структур, які роблять  великий внесок у підтримку  соціально незахищених громадян.

3. Реалізація системи  надання соціальних послуг структурними  підрозділами організацій і установ  і підпорядкованих їм закладів: реабілітаційних центрів, спеціалізованих  служб, територіальних центрів  тощо.

4. Експертне оцінювання  ефективності роботи служби у  сфері соціального захисту і  підтримки різних категорій і  цільових груп населення на  основі якісних і кількісних  показників обробки інформації, що відображені в аналізі роботи  служби, звіті тощо. Якісна оцінка  здійснюється шляхом проведення  експериментальної роботи, соціологічних  досліджень; аналіз кількісних даних  базується на статистичній інформації, кількісному складі споживачів  соціальних послуг, кореляції цих  результатів у зв'язку з поліпшенням  умов життя населення.

5. Перехід на якісно  новий рівень соціальної роботи  з урахуванням позитивних і  негативних результатів попереднього  етапу.

Макрорівень: визначення політики держави щодо соціальної роботи. У зарубіжних підходах виділяється  екзорівень (проміжний), що окреслює кроскультурні  розбіжності соціальної роботи у  різних країнах світу. Суть соціальної роботи на макрорівні полягає в тому, що об'єкти соціальної роботи, тобто  безпосередні споживачі соціальних послуг, не мають зазвичай прямих взаємостосунків  з державними органами влади, які  визначають їхню долю та умови нормальної життєдіяльності, однак відчувають на собі негативні й позитивні  зрушення, які відбуваються у політичній сфері суспільства. Процес соціальної роботи представлено такими періодами:

1. Законодавче регулювання  соціальної політики держави  на основі міжнародних підходів  і стандартів. Розробка напрямків  соціального захисту населення,  лобіювання їх в уряді державними  і недержавними організаціями  та установами, які виходять з  ініціативами щодо розробки законопроектів  у соціальній сфері.

2. Розробка підзаконних  документів і актів, які визначають  політику держави на рівні  міністерств і відомств: положення,  статути, інструкції, порядок діяльності  служб, реалізація системи надання  соціальних послуг тощо.

3. Розробка державних  програм і проектів, які спрямовані  на поліпшення життя громадян, визначення фінансування окремих  напрямків соціальної роботи, соціальної  підтримки різних категорій населення.

4. Соціальний захист  населення у певний період  розвитку держави, який визначається  державними програмами і проектами.

5. Експертна оцінка  державних програм і проектів, їх ефективності на основі  аналізу соціологічних і статистичних  даних.

6. Визначення пріоритетів  системи соціального захисту  населення, соціальної роботи  на наступний період розвитку  держави відповідно до нових  соціальних, соціально-політичних, соціально-економічних,  соціально-психологічних, соціально-культурних  потреб населення.

4.

Соціал-демократична модель

Під цим заголовком розглядаються основні принципи так званої скандинавської або нордичної  мод чи. Головним принципом розподілу  соціального забезпечення є універсалізм. Мається на увазі, що соціальне забезпечення - це право всіх громадян, забезпечено  головним чином державним сектором (бюджетом).

"Фінансова підкладка"  цієї моделі тримається на  стабільному і високому рівні  продуктивності, сильних профспілках,  як працедавців, так і работополучателей  договірних відносинах між ними, які контролюються державою. Мається  на увазі, що державний сектор  фінансує соціальну політику  через систему оподаткування.  Державний сектор несе відповідальність  не тільки за розширення і  фінансування соціально забезпечення, а й за дійсне функціонування  раз особистих соціальних служб.  Це можливо при наявності сильного, але децентралізованого управління. Історично склалося, що комуни  в Скандинавії (Норвегії і Швеції) XVIIIв. відповідали за стан бідних, старих, дітей (особливо, осиротілих).

Державні податки, як правило, мають непрямий характер і пов'язані з роздрібним продажем товарів і послуг населенню. Прямим податком обкладаються доходи. При  це прогресія настільки велика, що шведські підприємці, щоб уникнути податкового гніту, частенько прагнуть зареєструвати підприємство в Європі. Однак держава тримає під контролем  і цей процес. Частина податків залишається в комуні, частина  перераховується державі на утримання  університетів, поліції, армії.

Хоча першою ввела  обов'язкове страхування Німеччина  при канцлера Бісмарка, Швеція відстала від неї ненадовго. Вже перед  Першою світовою війною діяли дві  системи обов'язкового страхування: для літніх і інвалідів (пенсійне страхування по старості та інвалідності) і від безробіття. Це дозволило  розірвати "обов'язкову" зв'язок старості та бідності, призвело до виникнення поняття "забезпечена старість". 

У 1930-і роки в Швеції і Норвегії (Фінляндія в силу історичних причин запізнювалася, проте після  Другої світової війни можна вже  говорити про Скандинавії в цілому) був сформульований новий підхід до соціальних цілям суспільства. Необхідно  було скоротити різницю в умовах життя, так як виявилося, що соціальний захист підвищує попит на товари та послуги на внутрішньому ринку у "слабких" верств населення і  тим самим сприяє економічному зростанню.

У цей період оформилося поділ пенсії на "народну" (соціальну), яка виплачується кожному жителю країни після досягнення 65 років  з бюджету, і трудову, що залежить від стажу, характеру діяльності та пропорційну обсягу страхових  виплат. Якщо "народна" пенсія не перевищує встановлений державою і  однаковий для всіх мінімум, то трудова  залежить від самого працівника. Таким  чином, виходить, що мінімум гарантований, але зацікавленість у власних  зусиллях зберігається.

Тоді ж вперше були введені дотації на кожного  Дитину для кожного з батьків. Дитина стала об'єктом соціального  захисту, причому без всяких обумовлюють  умов у вигляді багатодітності, неповноти  сім'ї і т. п.

По-іншому йдуть справи при ліберальної моделі. Тут Рівень розподілу зайнятості серед більшої  частини населення низький, але  ми виявляємо відносно високий Рівень соціального перерозподілу. Держави  з соціал-демократичної (соціалістичної) і ліберальної моделями мають  помірний ступінь бідності, тоді як держави консервативної або католицької  моделей - вищу. Це означає, що соціальне  перерозподіл важливіше, ніж розподіл зайнятості в боротьбі з бідністю, або, принаймні, що консервативний підхід до боротьби з бідністю є неадекватним.

В результаті склалася якась "картина соціального світу", де чітко окреслилися групи, пов'язані  з конкретними проблемами, а не з бідністю, яка "зникла". Це, наприклад, такі "слабкі групи":

- Діти до 6 років;

- Неправильно виховані  діти (що мають поганих батьків)  і важкі підлітки;

- Старі;

- Інваліди (люди з  дізабілітаціямі);

- Безробітні;

- "Залежні" (алкоголіки, наркомани і т. п.).

 Отже, активна  перерозподільна політика вирішила  проблеми бідності, але не змогла  вирішити проблеми "слабких груп". Підхід до їх вирішення базується  на наступних принципах:

1. Усі люди мають  однакову цінність, незалежно від  віку і продуктивності. Суспільство  не може "викинути" слабкі елементи  і повинно надати можливості  слабким "респектіровать" свої  потреби.

2. Соціальні послуги  та сервіс надаються на добровільних  засадах. Тільки якщо клієнти  не можуть нести за себе  відповідальність, вони можуть бути  примусовими.

3. Соціальний захист  має бути безперервною, охоплювати  всі сфери життя людини і  давати можливість жити нормальним  життям. 

4. Соціальний захист  має бути гнучкою, доступної  1 здатна вирівнювати соціальні  умови для всіх груп населення.  Нормалізаційний підхід допомагає  подолати розрив, як у фізичних, так і в соціальних можливостях  "слабких" груп і всього  суспільства. Зокрема, всі повинні  мати можливість отримати освіту, кваліфікацію і оплачувану роботу, тобто стати нормальними, самообеспечивающейся  членами суспільства.

Для реалізації цих  принципів у соціальних службах  зайнято безліч державних службовців, більшість яких складають жінки. Як наслідок принципу соціальних прав громадянина, рівень витрат на соціальне  забезпечення є досить високим, що дозволяє уникнути стигматизації соціального  забезпечення та підтримувати велике число прихильників соціал-демократичної  моделі.

Модель передбачає досить успішне використання корпоратізма, результатом чого є контрольована  класова боротьба, де представники різних груп інтересів співпрацюють з державою, наприклад, у тристоронніх переговорах. Ця модель має обов'язковим  попереднім умовою високо і добре  організоване суспільство і є  підсумком політичної прихильності принципам інституційного суспільства welfare в термінології концепції Тітмусса.

Консервативна модель

Ця модель має  кілька назв. Деякі називають її "континентальної" європейської відповідно до її геополітичної домінантою, інші воліють визначення "інституційної". Центральний принцип, проте, у всіх один - упор на ринок і принцип  страхування під державним наглядом. Через прихильності до системи соціального  страхування, яку організує і  фінансується "соціальними партнерами", як називають у ЄС наймачів і найманих, консервативна модель базується  на принципі досягнень, де праця визначає подальше соціальне забезпечення. Для  добре організованих робітників у процвітаючих галузях результат  може бути дуже високий. Проблеми виникають  при розгляді тих верств населення, які не зайняті постійно або взагалі  не зайняті, і тому вони не мають  страховок, а ступінь податкового  перерозподілу невелика. Вони змушені  розраховувати на місцеві благодійні органи і громадську допомогу, зазвичай не дуже велику. Відповідно консервативна  модель соціальної політики веде до появи  подвійного суспільства, описаного  одним німецьким соціологом як Перша  і Друга Реальності.

Країною, де максимально  повно реалізовані принципи консервативної моделі, є Німеччина, яка взагалі  першою в Європі і в світі ввела  систему страхування Заслуга  у формуванні страхового законодавства  належить канцлеру Бісмарку. Він домігся  послідовного прийняття трьох законів, які сформували систему соціального  страхування:

• Закон про страхування  по хворобі осіб промислового праці - в 1884 р.;

• Закон про страхування  від нещасних випадків на виробництві - в 1885 р.;

• Закон про інвалідність та страхування по старості - в 1891 р.

Вже цими законами були притаманні риси, характерні для системи  страхування і сьогодні:

- Пов'язування розмірів  страхових внесків із заробітком, а, приміром, не з тим чи іншим  ризиком;

- Розподіл витрат  на внески між робітниками  та наймачами; 

- Публічно-правова  форма організації страхування:  вік пенсійного забезпечення  по старості дорівнював 70 рокам  при наявності 30-річного трудового  стажу; пенсії по інвалідності  призначалися в разі втрати 2 / 3 працездатності. Фінансування здійснювалося  за рахунок страхових внесків  виплачуваних застрахованими і  роботодавцями в частках рівні,  і дотації держави, за введення  якої Бісмарка називали соціалістом.  Ці закони зафіксували пріоритет  реабілітації стосовно пенсії, тому  власники фондів пенсійного страхування  використовували накопичені кошти  для будівництва туберкульозних  установ, квартир для робітників  і т. д. Оцінюючи закони, можна  сказати, що вони привели до  історичного компромісу між, індивідуальної  автономією і колективом, самодопомоги, допомогою держави, лібералізмом  і соціалізмом.

У 1910-ті роки розвиток страхування призвело до зниження пенсійного віку до 65 років (норма, що діє сьогодні), однак через економічну нестабільність розміри пенсій були дуже малі. Певне  співвідношення між пенсіями та зростанням доходів працюючих вдалося встановити в 1950-і роки, що підвищило добробут пенсіонерів. Система страхування  постійно реформувалася, а пенсійна реформа 1992 р. встановила єдині норми  для всіх територій об'єднаної  Німеччини.

Пенсії по старості призначаються зазвичай в 65 років  за наявності 35 років страхового стажу. Дострокова пенсія по старості (з 60 років) існує для шахтарів з багаторічним стажем роботи під землею. Можна  отримувати неповну пенсію з 63-річного  віку. Умова 35-річного стажу полегшено  жінкам, для яких враховуються періодом часу тепер є період виховання  дітей до 10-річного віку. Це положення  вважається "тимчасово відповідає Конституції". Існує також пенсія по старості у зв'язку з безробіттям. Обгрунтована вона тим, що на ринку  праці неможливо працевлаштувати 60-річного работополучателя.

Законодавець поклав на систему пенсійного страхування  виконання ряду завдань, "підривають" принцип чистого страхування. Для  цього використовуються дотації  держави, наприклад, на фінансування терміну  служби в армії, виховання дітей  і т. п. На ці цілі витрачаються істотні  суми - 18-20% витрат на пенсії щорічно. Щоб  зменшити частку державної дотації, з 1992 р. поставлені вузькі рамки інвестиційної  діяльності фондів, бо беззастережний пріоритет повинні мати платоспроможність  Держателів фондів, наявність резервів майбутніх періодів платежів.

Отже, "німецька" модель побудована на взаємних зобов'язаннях  найманих та наймачів, на принципі трудової участі (краще забезпечений той, хто  більше працює і більше заробляє) і  на приматі реабілітації над пенсионирования, щоб не допускати дострокового виходу на пенсію у зв'язку з втратою  працездатності

Ліберальна модель

Ліберальна модель також розглядає ринок як найбільш важливу сферу для організації  людської взаємодії, але відрізняється  від консервативної, по крайней мета у двох відносинах. У ліберальній, по-перше, предусмотретьно соціальне забезпечення залишкового типу, тобто люди, як правило, повинні бути здатні існувати в суспільстві без соціального забезпечення. По-друге, в даний час уряд несе обмежену, і, тим не менш, загальну відповідальність за соціальне забезпечення всіх громадян. Відповідно соціальне забезпечення пов'язане з глибокою стигмою, що приводить, таким чином, до малої віддачі. Через залишкового характеру фінансування реалізація моделі залежить від наявності великого обсягу добровільної неформальній допомоги.

Потрібно відзначити, що ліберальна модель (як і всі інші) сильно модифікувалася з того моменту, коли вона стала формуватися. Класичними країнами ліберальної моделі вважаються Великобританія і США.

Простежимо розвиток моделі на прикладі США. Систем соціального  забезпечення в Сполучених Штатах базується  на двох основних формах:

- Соціальне страхування,  виплати за яким про переводять  як работополучателя, так і роботодавці;

- Державної соціальної  допомоги за рахунок бюджетів  різних рівнів (від федерального  до місцевого).

Соціальне страхування  в США набагато молодше континентального і почалося з Закону про соціальне  страхуван »! 1935 Поштовхом для  його появи була драматична ситуація під час Великої депресії, коли мільйони людей втратили роботу, а  допомоги по безробіттю не отримували. Федеральний Закон 1935 р. встановив  два види соціального страхування: пенсионирование по старості та допомогу по безробіттю.