Соціологічне дослідження

   План.

1. Соціологічні дослідження.
2. Програма  соціологічного дослідження.
3. Робочий план.
4. Обробка на аналіз соціологічної інформації та підготовка даних до обробки.
5. Підсумковий документ аналізу соціологічної інформації.

   Соціологічне  дослідження є досить складною справою, потребує серйозної і тривалої підготовки. Надійність і цінність отриманої інформації безпосередньо залежить від оволодіння правилами, технологією його підготовки і проведення.

   Соціологічне  дослідження — система логічно послідовних методологічних, методичних та організаційно-технічних процедур для отримання наукових знань про соціальне явище, процес.

   Основні функції  соціологічного дослідження:

   — пізнавальна  — відкриває нові знання про функціонування і розвиток суспільства та його окремих  сфер, про сутність соціальних явищ і процесів, роль людини в них, дає  змогу побудувати цілісну картину  реального життя соціуму, спрогнозувати  його розвиток;

   — методологічна  — забезпечує реалізацію міждисциплінарного зв'язку соціології з іншими науками  про людину і суспільство, що зумовлює нові підходи у вивченні соціальної дійсності, важливі відкриття на межі різних наукових напрямів;

   — практична  — полягає у виробленні практичних заходів із вдосконалення соціальної реальності, ефективного соціального  контролю за соціальними процесами;

   — інформаційна — сприяє отриманню соціальної інформації щодо стану і тенденції розвитку явищ і процесів суспільного життя, функціонування соціальних спільнот, груп, окремих індивідів, їх потреб, мотивів, реальної та вербальної поведінки, громадської думки, що формує інформаційну базу пізнання соціальної реальності;

   — управлінська — забезпечує соціальне управління на всіх рівнях функціонування соціуму, зворотний зв'язок між суб'єктами (владними, адміністративними структурами, керівниками підприємств, організацій) та об'єктами (населенням, окремими соціальними  групами, працівниками) управління, вироблення науково обґрунтованих управлінських  рішень.

   У проведенні соціологічних досліджень виділяють  чотири послідовних, логічно і змістовно  взаємопов'язаних етапи:

   1. Підготовчий.  Полягає у виробленні програми  та інструментарію — анкети, бланка  інтерв'ю, бланка фіксування результатів  спостереження, аналізу документів  тощо.

   2. Збір  первинної соціологічної інформації. Відбувається за допомогою опитування, спостереження, аналізу документів, експерименту.

   3. Упорядкування  та обробка зібраної інформації.

   4. Аналіз  обробленої інформації, підготовка  звіту, формулювання висновків,  розробка рекомендацій.

   Специфіка кожного з етапів визначається конкретним видом соціологічного дослідження. Їх виділяють залежно від узятих за основу критеріїв. Найважливішими з  них є мета дослідження, глибина  потрібного аналізу, метод збирання первинної соціологічної інформації, об'єкт дослідження, терміни проведення, відносини між замовником і виконавцем, сфера соціальної дійсності, яку  вивчають.

   За метою  виокремлюють:

   — фундаментальні дослідження — спрямовані на встановлення та аналіз соціальних тенденцій, закономірностей  розвитку і пов'язані з вирішенням найскладніших проблем суспільства;

   — прикладні  дослідження — націлені на вивчення конкретних об'єктів, вирішення певних соціальних проблем;

   За глибиною аналізу виділяють:

   — пошукові дослідження — за своїми параметрами  є найпростішими, вирішують прості за змістом завдання. Застосовують їх тоді, коли проблема, об'єкт або  предмет дослідження належить до маловивчених або взагалі не вивчених. Охоплюють невеликі сукупності, мають  спрощені програму та інструментарій. Найчастіше використовують як попередній етап більш глибокого масштабного  дослідження, орієнтуючи їх на збирання інформації щодо об'єкта та предмета дослідження, уточнення гіпотез тощо;

   — описові  дослідження — покликані створити відносно цілісну уяву про досліджувані явища, процеси. Проводять відповідно до повної програми, застосовуючи чіткий, детально опрацьований інструментарій, здебільшого тоді, коли об'єктом  аналізу є відносно велика спільнота  людей, з певними соціальними, професійними і демографічними характеристиками. За структурою, набором процедур є  значно складнішими від пошукових  досліджень;

   — аналітичні дослідження — полягають не тільки в описуванні соціальних явищ та їх компонентів, а й у встановленні причин їх виникнення, механізмів функціонування, виокремленні факторів, що забезпечують їх. Підготовка аналітичного соціологічного дослідження потребує значних зусиль, професійної майстерності дослідника — аналітичних здібностей, вміння інтерпретувати та аналізувати складну  соціологічну інформацію, робити виважені висновки.

   За методом, застосовуваним у соціологічному дослідженні, виокремлюють опитування і аналіз документів, соціологічне спостереження, соціологічний  експеримент.

   За затратами  часу виділяють довгострокові (терміни  проведення — від 3 років і більше), середньострокові (від 6 місяців до 3 років), короткострокові (від 2 до 6 місяців) та експрес-дослідження (від 1—2 тижнів до 1—2 місяців).

   Зважаючи  на тип відносин між замовником і  виконавцем, соціологічні дослідження  бувають держбюджетними і госпрозрахунковими. Держбюджетні дослідження виконують  на замовлення державних установ, оплачуються  ними; госпрозрахункові — на замовлення окремих підприємств, організацій, фірм, які й оплачують їх виконання.

   Залежно від  способу дослідження об'єкта ( у  статиці чи динаміці) виділяють разове і повторне соціологічне дослідження. Разове дослідження інформує про  стан об'єкта, його кількісні, якісні характеристики на момент дослідження, відображає «моментальний  зріз» соціального явища. Дані, що відтворюють зміни об'єкта, їх напрями  і тенденції, можуть бути отримані лише за допомогою повторних досліджень, які проводять через певні  проміжки часу. Тобто повторні дослідження  проводять кілька разів протягом певного часу на підставі єдиної програми та інструментарію. Серед повторних  досліджень виділяють панельні (досліджують  зміни одного й того самого об'єкта упродовж певного часу, при цьому  обов'язковим є збереження однакової  вибірки), трендові (досліджують зміни  протягом певного часу на тому самому об'єкті без дотримання вибірки), когортні (досліджують специфічні соціальні  сукупності — когорти — впродовж певного часу).

   Щодо об'єкта пізнання дійсності виокремлюють соціологічні дослідження у сфері управління, промисловості, сільського господарства, науки, освіти, політики, культури, охорони  здоров'я тощо.

   За системою вибору одиниць об'єкта соціологічні дослідження поділяються на монографічні, суцільні та вибіркові. Монографічні дослідження  спрямовані на вивчення певного соціального  явища або процесу на одному об'єкті, який виступає представником цілого класу подібних об'єктів. У суцільних дослідженнях обстежують усі, без винятку, одиниці об'єкта. Оскільки вони потребують багато часу, значних людських і матеріальних ресурсів, їх проводять рідко. З метою прискорення їх і скорочення витрат найчастіше використовують вибіркові дослідження. Вони обстежують не всі одиниці, що є об'єктом дослідження, а лише їх частину. Мета вибіркового дослідження — на підставі певної кількості обстежених одиниць об'єкта (кількість і характеристику їх визначають за допомогою спеціальних правил, математичних прийомів) скласти висновки щодо досліджуваного явища як цілого.

   Своєрідне місце у цій класифікації посідають  пілотажні (пробні) соціологічні дослідження, які дають змогу оцінити якість інструментарію (анкет, опитувальних листів, протоколів спостереження, процедур, аналізу  документів тощо), а також внести необхідні корективи у нього. Наслідки цих досліджень, зафіксовані  у робочих документах, впливають  на поліпшення методик, інструкцій щодо відбору та організації збирання вихідних даних.  

   2.Поняття та основні компоненти програми дослідження 
Програма соціологічного дослідження — науковий документ, який регламентує всі етапи, стадії підготовки, організації та проведення соціологічного дослідження. 
Програма виконує роль стрижневого кореня соціологічного дослідження, обумовлюючи тим самим його змістово-смислову цінність, якість та надійність здобутої інформації. Пояснюється це визначальним впливом програми дослідження на використання тих чи інших методів, логіки, техніки, процедур та принципів з метою досягнення дослідницької мети. З цих причин якісний рівень програми багато в чому зумовлює рівень і якість соціологічного дослідження загалом. 
У світовій соціологічній науці немає єдиних взаємоприйнятних підходів до визначення як окремих компонентів програми, так і принципів їх взаємодії. Тому спершу слід визначитись із тлумаченням змістових ознак найчастіше вживаних компонентів програми, а вже потім розглядати їх структурні елементи, окремі види програм. 
До складу основних компонентів програми соціологічних досліджень представники різних шкіл та напрямів відносять компоненти і категорії, зміст яких відображає їх світогляд, рівень та напрям пізнавальних зусиль, можливості використання різних методів при вирішенні завдань. Скажімо, прихильники позитивістської орієнтації основну увагу концентрують на пошуках вихідних фактів та фактологічного матеріалу як засад для обґрунтування тих чи інших положень або висновків. Намагаючись розкрити смисл та витоки гуманістичного напряму пізнання, екзистенціалісти зосереджують основну увагу на окремій особі, на рушійних силах її душі, особливостях почуттів, складі мислення тощо. Прихильники тоталітарної системи зорієнтовані на визнання класових ознак суб'єкта діяльності, що здебільшого виправдовувало боротьбу без усвідомлення глибини та цілей. 
Кожен з напрямів пізнання має певні переваги та недоліки, науково спроможні та методологічно деформовані підходи. Дослідники, які прагнуть об'єктивності своїх висновків, повинні враховувати, що: 
1) за зіткненням протиріч треба бачити сенс боротьби як засобу досягнення гармонії та соціальної злагоди; 
2) віддаючи належне особі, не можна ігнорувати якісно нові ознаки духовних та матеріальних потенцій колективів, інститутів та суспільства загалом; 
3) зосередившись на певній настанові (інтеракція, відношення, діяльність, факт, конфлікт, матерія тощо), недоцільно випускати з поля зору діалектичний метод пізнання. 
Більшість спеціалістів розглядає основні положення програми соціологічних досліджень як умову методологічних орієнтацій дослідника, вдаючись до таких понять, як світогляд соціологів, їх методологічні диспозиції, наукова парадигма та ін. За протистояння світоглядних, політичних систем ці вихідні позиції означали належність до тієї чи іншої системи пізнання. Відповідно в колишньому СРСР серед основних умов формування програми соціологічного дослідження фігурували не світовий рівень науки, а тільки рівень «марксистсько-ленінської соціології». Насправді на рівень та якість програми соціологічного дослідження впливатимуть рівень світової науки та суспільства в цілому, а також ступінь їх відображення в свідомості соціолога чи дослідницьких структур. 
До головних компонентів програми відносять «вихідну методологічну парадигму» — світоглядну позицію дослідників, яка обумовлює методи, логіку та результати соціологічного дослідження. Наступний компонент програми — мета дослідження, яка об'єднує інтереси вчених та замовників. Недостатня з'ясованість, а тим більше відмінність у трактуванні мети дослідження може спричинити значні розбіжності між дослідниками та замовниками не тільки у процесі виконання робіт, але й щодо тлумачення результатів. Ці ж небезпеки підстерігають дослідницькі колективи, коли в них наявний різнобій цілей. 
Визначивши мету дослідження, договірні сторони легше доходять згоди щодо засобів його реалізації, серед яких — матеріальні, моральні, методичні, технічні та ін. «Ми, — писав Гегель, — ставимо собі в житті цілі. При цьому думаємо про те, якими засобами зможемо їх досягти. Мета є тут загальне, керуюче, і ми володіємо засобами та знаряддям, діяльність яких ми визначаємо відповідно до цілей». Акцент, зроблений Гегелем на тому, що мета діяльності визначає знаряддя та засоби її досягнення, справді є виправданим, хоча й досі не всі поділяють думку, що мета дослідження багато в чому обумовлює його логічний, методичний лад та кінцевий результат. Таким чином, мета дослідження може бути визначена як мотивування системи упорядкування засобів одержання кінцевих результатів. 
До найбільш суттєвих і недостатньо з'ясованих відносять категорії «об'єкт», «предмет» та «проблема» соціологічного дослідження, які становлять третій компонент програми. Щодо визначення їх змісту та взаємодії існують різні думки. Менше це стосується поняття «проблема» та її ролі в соціологічному дослідженні, оскільки без осмислення проблеми наукова і практична значимість дослідження дорівнюватиме нулю, тобто без проблеми не існує і самого дослідження. 
Предмет соціології — це пізнання законів, принципів та механізмів становлення і змін лише тієї частини буття природи, діяльність якої обумовлена рухом соціальних форм матерії. Отже, вихідним у співвідношенні цих трьох категорій є поняття «проблема», яка визначає рівень та характер соціальних протиріч. Вони, в свою чергу, зумовлюють інтерес як замовника, так і виконавців соціологічного дослідження. Згідно з цим тлумачаться такі компоненти програми, як предмет та об'єкт соціологічного дослідження. 
Предмет соціологічного дослідження — конкретизований проблемою цілісний фрагмент соціальної реальності, тобто окрема особа, сім'я, група, колектив чи їх сукупність, інститут або їх система, спільнота, суспільство в цілому чи сукупність суспільств. 
Об'єкт соціологічного дослідження — будь-який аспект, рівень чи зріз соціального явища, спроможний науковими методами сприяти пізнанню досліджуваного предмета. 
«Об'єктом може бути все те, що явно чи неявне містить соціальне протиріччя і породжує проблемну ситуацію. Об'єкт 
соціологічного дослідження — це те, на що спрямований процес пізнання» (В. Ядов). 
Четвертий компонент програми — завдання дослідження, які поділяють на основні та допоміжні, першо- та другорядні, тобто є ієрархізованими засобами досягнення мети. Наприклад, коли метою дослідження є пошук шляхів підвищення якості управління, то основним завданням має бути визначення головних шляхів з багатьох можливих. Допоміжні завдання можуть бути спрямовані на різні аспекти вирішення основних. 
П'ятий компонент — понятшно-категоршна структура дослідження. Цей етап формування програми дуже відповідальний щодо забезпечення змістовності дослідження, він є своєрідним методологічним гарантом достовірності й надійності соціологічної інформації. Однією з головних вимог цього процесу є визначеність дослідників з тезаурусом понять (сукупністю понять з певної галузі науки) та логікою їх взаємозв'язків. Наприклад, якщо раніше зміст та напрям зусиль дослідників багато в чому визначали такі поняття, як «соціалістичний спосіб життя», «трудящі маси» і таке інше, то зараз такий понятійний апарат навряд чи спроможний мати наукову та практичну цінність. 
Шостий компонент — моделювання шляхів вирішення досліджуваної проблеми. Моделювання — процес формування уявлень про досліджувану проблему у формі образів, схем чи знаків, які дали б змогу аналізувати цю проблему та вишукувати засоби її вирішення. Засоби моделювання повинні бути комплексними, тобто вони не мають обмежуватись окремими з них (математичними, технічними, економічними, історичними, правовими тощо). На жаль, нерідко домінують моно-предметні моделі, описові, в яких принцип системності моделювання здебільшого не витримується. 
Сьомий компонент програми — вироблення гіпотез дослідження, тобто таких припущень, які, на думку дослідників, здатні пояснити сутнісні ознаки досліджуваного об'єкта. Особливістю цього етапу є можливість здобуття нових знань. Саме гіпотетичне опрацювання варіантів вирішення основних та допоміжних завдань дослідження дає поштовх фантазії, стимулює пошук нетрадиційних припущень та висновків. 
Восьмий компонент програми — планування дослідницьких робіт. Найчастіше йдеться про вироблення стратегічного та робочого планів. Стратегічний план схематично відображає принципові аспекти усього циклу дослідницьких процедур, тобто конспективно встановлює зв'язки та переходи від одного періоду робіт до іншого, спираючись на цілі та 
зміст дослідження загалом. Детальніші (робочі) плани дають змогу краще організувати найважливіші «підсистеми» дослідження, у тому числі формування вибірки, етапів збору, обробки та аналізу інформації тощо. При цьому типи стратегічних, робочих планів можуть бути різними — понятійними, пошуковими, експериментальними тощо. 
Дев'ятий компонент програми — вироблення методики дослідження, тобто сукупності програмне впорядкованих історичних, логічних, технічних, організаційних, інформаційних, процедурних та інших засобів, спрямованих на досягнення цілей і завдань соціологічного дослідження. 
Десятий компонент програми — забезпечення зв'язку між усіма компонентами програми. Категорія зв'язку багаторівнева, змістово трансформується щодо вимог об'єкта пізнання. У соціологічному дослідженні принцип зв'язку конкретизується через прямі та зворотні інформаційні потоки, а також у діях спеціалістів з корекції та контролю виконавчих зусиль. 
Останній компонент програми — підготовка звіту. Розрізняють проміжні та підсумкові звіти. Програмні настанови до звіту повинні включати додержання вимог його змістової та формальної відповідності науковим стандартам та цілям дослідження. Дотримання формальних вимог забезпечується підготовкою звіту з урахуванням спеціального стандарту, де зазначено такі обов'язкові елементи, як титульний лист, зміст, перелік виконавців, реферат, вступ, змістова та заключні частини, додатки. Змістові аспекти звіту забезпечують максимальною реалізацією кожного з вищенаведених компонентів, запорукою чого має бути професіоналізм виконавців. 
ВЗАЄМОДІЯ СТРУКТУРНИХ КОМПОНЕНТІВ ПРОГРАМИ 
Концептуальна схема програми соціологічних досліджень складається з чотирьох основних структурних блоків: 1) вихідна методологічна парадигма; 2) система цілеспрямування дослідження; 3) понятійно-категорійний апарат; 4) принципи реалізації. Згідно з формулою 1+2+3+4=10, яка моделює процес розв'язання пізнавальних проблем на основі багатознакової логіки, поняття «програма» також складається з вищенаведених компонентів за цією ж формулою. Це невипадково, бо кожен з основних структурних блоків програми також має структуру, яка розкривається за формулою піфагорійців. 
Перший блок програми становить поняття «методологічна парадигма». Щоб розкрити його зміст, слід враховувати такі принципово важливі моменти: 
1) індивідуальний рівень виконавців, особливості їх про фесійної компетентності; 
2) соціально-економічні, соціально-етнографічні, наукові та культурні особливості держави щодо науки і соціуму; 
3) предметна специфіка окремої наукової галузі, у дано му разі соціології; 
4) рівень розвитку людської цивілізації. 
Зміст вихідної методологічної парадигми соціологічного дослідження можна розкрити таким чином: парадигма (10) = рівень наукових кадрів (1) + особливості держави (2) + особливості галузі (3) + рівень розвитку цивілізації (4). 
Другий блок — цілеспрямування дослідження — становлять категорії «мета» (1), «проблема» (2), «завдання» (3). Четвертим елементом цього блоку є поняття «координація» (4), Кожен елемент програми пов'язаний з іншими завдяки прямим та зворотним зв'язкам. Тобто у соціологічному дослідженні категорія «зв'язок» виконує багато функцій, у тому числі інформаційного забезпечення, координації зусиль дослідників, замовників у вирішенні теоретичних і практичним проблем; корекції засобів та напрямів пізнання, контролю за процесом дослідження на всіх його етапах. Таким чином, одна й та сама категорія зв'язку має різну форму певному етапі робіт. 
Складовими частинами третього блоку є: понятійно-категорійний апарат, або «система понять» (1), процес моделювання (2), вироблення гіпотез (3), корекція засобів (4). Таким чином, згідно з цією ж формулою може бути розкритий зміст третього блоку компонентів програми соціологічних досліджень. А структура останнього блоку може бути розкрита так. реалізація (10) = план (1) + методики (2) + звіт (3) + контроль (4). Отже, згідно з формулою пізнання піфагорійців можна розкрити змістову структуру як програми соціологічного дослідження загалом, так і кожного з її основних блоків. 
Наведені принципи логічного упорядкування вихідних понять значно полегшують процес інтелектуальної систематизації масиву інформації. Водночас кожен спеціаліст повинен розуміти, що запропонована схема є дуже спрощеним варіан том програми, бо залишає поза увагою напів- чи підсвідомі, ірраціональні механізми інтуїції та особливості стилів мислення дослідників, різні можливості груп виконавців тощо. 
Аби дещо компенсувати певну спрощеність моделі про грами дослідження, звернемо увагу на закон роздвоєння єди 
ного. Відомий він ще з часів Платона і конкретизувався у законах діалектики — переходу кількості в якість, єдності й боротьби протиріч та заперечення. Щодо програми дослідження цей закон має такий зміст: кожен з компонентів програми роздвоюється на протиріччя, які, об'єднуючись, розкривають зміст та сутність самого цього компонента. 
Щоб краще зрозуміти смисл цього дуже важливого принципу діалектичної логіки, зауважимо, що кожен з уже перелічених компонентів роздвоюється, розпадається на протиріччя. Мета, наприклад, носить характер стратегічних устремлінь і тактичних, близьких цілей; завдання теж розпадаються на основні та допоміжні; в основі процесів моделювання — суперечність між уявленнями про деякі ідеальні за своєю суттю процеси і явища та можливістю їх реалізації у зв'язку з існуючими нормами, традиціями; підготовка звіту за підсумками дослідження теж складається з урахування формальних вимог та бажання дослідників детально розкрити змістові моменти одержаної інформації. Не дуже складно перенести можливості цього логічного принципу на інші компоненти, що дасть змогу значно розширити пізнавальні можливості програми дослідження. Бо, оперуючи діалектичним ключем, значно легше врахувати безліч явищ, які залишались поза увагою. 
Таким чином, взаємозв'язки між компонентами програми соціологічного дослідження формуються за такими принципами: 
а) всі компоненти об'єднані в чотири основні блоки — методологічної парадигми; цілеспрямування; понятійно-категорійний; реалізації; 
б) структура кожного з них розкривається згідно з універсальним принципом пізнання за формулою 1+2+3+4=10; 
в) структуру блоків становлять: 
I — методологічна парадигма (10) = рівень наукових кадрів (1) + особливості держави (2) + особливості галузі (3) + рівень розвитку цивілізації (4); 
II — цілеспрямування (10) = мета (1) + проблема (2) + завдання (3) + координація діяльності (4); 
III — понятійно-категорійний (10) = система понять (1) + моделювання (2) + гіпотези (3) + корекція засобів (4); 
IV — реалізації (10) = план (1) + методики (2) + звіт (3) + контроль (4); 
г) кожен із складових елементів програми соціологічного дослідження підлягає роздвоєнню на протиріччя, що відповідає загальнодіалектичному закону роздвоєння єдиного. 

   3. Робочий план соціологічного дослідження впорядковує основні етапи дослідження згідно з його програмою, календарними строками проведення, матеріальними та людськими затратами, а також основні процедурні заходи, підбір і підготовку виконавців, характер і порядок роз'яснювальної роботи, передбачає розробку форм контролю за проведенням дослідження. Основними ланками робочого плану є: проба методик збору первинних даних (пілотажне, розвідувальне дослідження); польове обслідування (масовий збір даних на об'єкті); підготовка перших даних для обробки; обробка соціологічних даних (їх аналіз і інтерпретація), викладання результатів дослідження.

   Допоміжні документи дослідження. Важливий елемент  програми — інструкція анкетеру (інтерв'юеру). В ній коротко формулюються цілі, завдання соціологічного дослідження, основні процедури, які повинен здійснювати дослідник. Указуються місце і термін проведення опитування, коло осіб, з яким треба ввійти в контакт, характер опитування (анонімний, за списком і т.ін.), форма й зміст вступної бесіди з респондентами для роз'яснення цілі дослідження, порядок роботи анкетера в ході опитування, процедури, які він повинен виконувати із заповненими анкетами. Примітка містить відомості про адресата (кому і в якому вигляді здаються анкети).

   Звіт  — певна форма підведення підсумків  соціологічного дослідження — містить опис усіх розділів програми дослідження. Звіт включає основні висновки, практичні рекомендації, оцінює соціальну та економічну ефективність від реалізації результатів дослідження. У додаток звіту входять усі методологічні та методичні документи соціологічного дослідження (програма, план, інструментарій, інструкції тощо), а також ті соціологічні дані (таблиці, графіки, індивідуальні думки), які не ввійшли у звіт при пошуку відповіді на основну гіпотезу. На основі звіту складається аналітична довідка в декілька сторінок.

   Методи  проведення соціологічних досліджень. При розгляді цього питання слід зазначити, що жоден з методів  соціологічних досліджень не є універсальним, але має свої чітко визначені  пізнавальні можливості. А тому не існує взагалі «добрих» чи «поганих»  методів, є методи або адекватні  або неадекватні поставленому дослідником  завданню; надійність методу забезпечується не тільки його обґрунтованістю, але  й дотримуванням правил його застосування.

   Найбільш  економічним з точки зору затрат праці та аналіз документів. Він  має й ряд інших переваг  у порівнянні з іншими методами. Аналіз документів дозволяє оперативно отримувати фактографічні дані, наприклад  про підприємство в цілому і його робітників та службовців. Ця інформація носить об'єктивний характер. Але при цьому не можна забувати про обмеження, які зв'язані з якістю такої інформації.

   Документом  у соціології є спеціально створений  людиною предмет, призначений для  передачі чи зберігання інформації. Документами є: письмові документи (державні архіви, архіви організацій, особисті документи); іконографічні документи (твори образотворчого мистецтва — картини, гравюри, скульптури тощо); кіно-, відео-, фотодокументи; фонетичні документи (магнітофонні записи, грамплатівки).

   Є два основних типи аналізу документів: традиційний (класичний) і формалізований (контент-аналіз). Традиційний метод  аналізу — це різноманітні операції, спрямовані на інтерпретацію даних, що містяться в документі, з прийнятої  соціологом певної точки зору —  інтерпретацію з'ясування змісту документа. Слабкість такого аналізу в його суб'єктивності.

   Щоб позбутись елементів суб'єктивізму  традиційного аналізу, розроблені формалізовані (кількісні) методи аналізу документів (контент-аналіз). Суть цих методів  полягає в тому, щоб знайти такі ознаки, риси, властивості документа (наприклад, частота вживання певних термінів), які б відображали істотні  сторони його змісту. Тоді зміст  документа робиться вимірюваним, над  ним можна провести необхідні обчислювальні операції і результати аналізу можуть досягти певної об'єктивності. Водночас формалізований аналіз має свою обмеженість, яка полягає в тому, що не весь зміст документів можна виміряти за допомогою формальних показників. Об'єктом контент-аналізу є зміст газет, кінофільмів, теле- і радіопередач, публічних виступів, суспільних і особистих документів, інтерв'ю, відповіді на відкриті запитання анкет тощо.

   Важливий  метод соціологічного дослідження  — спостереження. У соціологічному дослідженні під спостереженням мається на увазі метод збору  первинних емпіричних даних, котрий полягає у свідомому, цілеспрямованому, систематизованому, безпосередньому сприйнятті й реєстрації соціальних фактів, які можна проконтролювати й перевірити. Головною перевагою безпосереднього спостереження є те, що воно дозволяє фіксувати події та елементи людської поведінки в момент їх здійснення, в той час як інші методи збору первинних даних базуються на попередніх або ретроспективних судженнях індивідів.

   Спостереження як метод застосовується тоді, коли інформація, яка необхідна досліднику, не може бути отримана ніякими іншими способами. Так буває, якщо не хочуть чи не можуть детально описати послідовність своїх дій. Спостереження використовується як джерело інформації для побудови гіпотез, служить для перевірки даних, отриманих за допомогою інших методів.

   Метод спостереження в соціології класифікується за такими принципами: за мірою формалізованості (структуралізоване й неструкту-ралізоване спостереження), залежно від ступеня участі дослідника в ситуації, що вивчається (включене та невключене), за місцем проведення, умовами організації спостереження (польове й лабораторне), за регулярністю проведення (систематичне й несистематичне спостереження) тощо.

   Найбільш  поширеним методом збору соціологічної  інформації є опитування. Опитування передбачає, по-перше, усне чи письмове звернення дослідника до певної сукупності людей — респондентів із запитаннями, зміст яких репрезентує проблему, що вивчається, на рівні емпіричних індикаторів, по-друге, реєстрацію та статистичну  обробку отриманих відповідей, а  також їх теоретичну інтерпретацію. За формою й умовами спілкування соціолога з респондентом розрізняють письмові (анкетування) й усні (інтерв'ю) опитування, за місцем проживання, за місцем роботи і в цільових аудиторіях (глядачі в кінотеатрах, пацієнти в клініках і т. ін.), очні (особисті) й заочні (звернення з анкетою через газету, телебачення, по телефону), групові й індивідуальні і т. ін.

   Найбільш  поширений вид опитування — анкетування. Воно є груповим і індивідуальним. Групове опитування застосовується за місцем роботи або навчання. Один анкетер найбільш ефективно працює з 15—20 особами. При цьому досягається 100% повернення анкет, підтримуються  взаємні стосунки між анкетерами й респондентами. При індивідуальному анкетуванні анкети розповсюджуються на робочих місцях чи за місцем проживання респондентів. Термін повернення анкет заздалегідь обговорюється.

   Соціологічна  анкета — це система запитань, об'єднаних  єдиним дослідницьким задумом і спрямованих на з'ясування кількісно-якісних характеристик об'єкта і предмета аналізу. До анкети висувається ряд вимог, яких треба дотримуватись при їх конструюванні. Запитання соціологічних анкет повинні класифікуватися за змістом (про факти свідомості, поведінки, особу респондентів), за формою (відкриті й закриті, прямі й непрямі), за функціями (основні й неосновні) тощо.

   Інтерв'ювання. Цей метод опитування зараз використовується рідше, ніж методи анкетування. Інтерв'ю  беруть за місцем роботи, за місцем проживання. Розрізняють три види інтерв'ю: формалізоване, фокусовано, вільне.

   Метод експертної оцінки. Для її проведення як методу збирання необхідних даних  насамперед формується група добре  поінформованих осіб, які відбираються за такими ознаками: професійний статус (посада, науковий ступінь і вчене звання, стаж роботи тощо); результати тестування (з урахуванням оцінки їхньої попередньої діяльності як експертів) та атестації їх колегами. Враховуються також громадська думка, імідж кожного у даній сфері суспільного життя. Основний робочий інструментарій експертних опитувань — анкети або бланк-інтерв'ю, опрацьовані за спеціальною програмою. Згідно з цим процедура одержання інформації може виглядати як анкетування чи інтерв'ювання експертів

   4.