Стан інноваційного розвитку готельних підприємств

3

ВСТУП

Стрімкий розвиток міжнародного, внутрішнього, ділового туризму в  усьому світі висуває підвищені  вимоги до якості готельного сервісу, що прямо залежить від ефективності інноваційних процесів.

Проблеми інноваційного  розвитку готельних підприємств  є малодослідженими. Значною мірою це пов'язане з тим, що довгий час і сам рекреаційно-туристський комплекс залишався на периферії наукового спостереження. З початком економічних реформ протягом 90-х років з'явилася гостра потреба в системному вивченні загальних і специфічних властивостей готельного бізнесу, його організації, закономірностей розвитку й керування, його міжгалузевих і інфраструктурних взаємозв'язків. На перший план висунулися проблеми пошуку інвестицій, на базі яких могло б здійснюватися розвиток готельних підприємств відповідно до міжнародних стандартів комерційної гостинності. Однак сучасна економічна теорія дотепер пропонувала рішення цих проблем переважно для галузей матеріального виробництва. Специфіка готелів у цьому плані поки адекватно не відбита. Готельні інновації продовжують аналізуватися лише у вузькому спектрі додаткових послуг, які може зробити готель своїм клієнтам, а її інвестиційний розвиток продовжує залишатися за межами комплексного економічного аналізу. В умовах підвищеного попиту на послуги розміщення для різних категорій туристів незмірно зростає потреба в дослідженні інноваційного розвитку з погляду організації інноваційних процесів усередині підприємства і їхньої федеральної підтримки, обґрунтування критеріїв новизни при впровадженні інвестиційних проектів у готелях різної категорії, формування й використання інвестиційних ресурсів. Дотепер у регіональній економіці недостатньо враховуються й реалізуються інвестиційні можливості для розвитку рекреаційно-туристського комплексу, засобів розміщення, особливо, готелів.

Таким чином, актуальність курсової роботи визначається:

а) відсутністю системних  досліджень інноваційного розвитку готельних підприємств;

б) недостатньою вивченістю процесів інвестування інновацій у  системі інфраструктурних підрозділів засобів розміщення рекреаційно-туристського комплексу.

Для дослідження проблеми інноваційного розвитку готельної  індустрії досліджувалися фундаментальні основи впровадження заходів науково-технічного прогресу, його економічна сутність, взаємозв'язок з підприємницькими процесами. Це обумовило звертання до праць Й. Шумпетера, К. Оппенлендера, П. Ф. Друкера, А. И. Анчишкина, Н. Кондратьева, М. Делягина, Д. И. Кокурина, Ю. В. Яковца.

Проблеми інвестиційного розвитку підприємств різних галузей економіки представлені в працях В.М. Аньшина, B.C. Барда, И.А. Бланка, В.А. Колоколова, Р.А. Фатхутдинова. У процесі аналізу стану сучасного рекреаційно-туристського сектора економіки були використані праці Линн Ван Дер Ваген, Эт., Кристофера, Дж. Р. Уокер, И. Енджейчик, А.Ю. Александровій, Ю.Ф. Волкова, В.Г. Гуляєва, Г.П. Єрмакова, И.В. Зорина, Д.К. Исмаева,. Н.И. Кабушкина, А.Л. Лісника, А.В. Наследышева, А.С. Орлова, Г.А. Папиряна, B.C. Сенина., С.С. Скобкина, В.А. Квартального, А.А. Чудновского, Е.Е. Филипповского, Л.В. Шмаровой. Однак у перерахованих джерелах проблеми інноваційного розвитку готельних підприємств або одержували непряме висвітлення, або не висвітлювалися взагалі. Відзначимо, що в цей час монографічні праці про готельний бізнес майже відсутні, а практично весь перелік використовуваної літератури представлений або підручниками й навчальними посібниками, виданими за останні 5 років, або перекладними брошурами, які мають не стільки науковий, скільки популярний і рекламний характер.

Недостатня вивченість процесів впровадження інновацій і інвестиційного розвитку готельних підприємств на тлі попиту, що збільшується, на готельні послуги, фрагментарне й неповне висвітлення цієї проблеми в наукових публікаціях визначили вибір теми дослідження, її ціль, завдання й структуру.

Ціль роботи складається  в розробці теоретичних і організаційних основ інноваційного розвитку готельних  підприємств як інфраструктурних підрозділів  туристського комплексу. Здійснення зазначеної мети зажадало рішення наступних завдань дослідження:

- конкретизувати основні  ознаки інноваційного розвитку  готельних підприємств;

- виявити специфічні  особливості готельних інновацій,  довести їхню соціально-рекреаційну  природу й зв'язок з інноваціями  в туризмі; 

-запропонувати моделі інноваційного розвитку готелів і досліджувати організаційні особливості їхньої реалізації;

- обґрунтувати галузеві  особливості інвестування інноваційної  діяльності готелів; 

- проаналізувати й  систематизувати види інвестиційних  стратегій готельних підприємств і виявити їхні специфічні ознаки.

Предметом курсової роботи є відносини, що складаються в  процесі інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств.

Об'єкт дослідження - готельні підприємства регіону як інфраструктурні  підрозділи рекреаційно-туристського комплексу.

Теоретичною й методологічною основою послужили положення, викладені  в роботах вітчизняних і закордонних  авторів по досліджуваній проблемі, нормативні документи України, що стосуються питань економічного розвитку готелів  і всього рекреаційно-туристського комплексу, програми розвитку й постанови України. У роботі застосовувалися наукові методи й прийоми економічного аналізу, порівняння й аналогії; єдності об'єктивного й суб'єктивного в розвитку економічних процесів.

РОЗДІЛ 1. АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ПІДПРИЄМСТВІ

1.1 Стратегія  інноваційної діяльності на підприємстві

Стратегія являє собою узагальнену  модель дій, необхідних для досягнення поставлених цілей. Стратегічні  інновації носять характер, що попереджає, і спрямовані на одержання значних конкурентних переваг у перспективі. Значення вироблення стратегії, що дозволяє фірмі виживати в конкурентній боротьбі в довгостроковій перспективі, надзвичайно велико. В умовах твердої конкуренції й швидкозмінюючі ситуації на ринку дуже важливо не тільки зосереджувати увагу на внутрішньому стані справ фірми, але й виробляти довгострокову стратегію. У минулому багато фірм могли успішно функціонувати, щодня вирішуючи внутрішні проблеми, пов'язані з підвищенням ефективності використання ресурсів у поточній діяльності. У цей час винятково важлива стратегія, що забезпечує адаптацію фірми до швидкозмінюючогося навколишнього середовища.

Наприклад, стратегія  японських фірм характеризується наступної:

- орієнтацією на постійні зміни  як у зовнішнім середовищі, так і усередині фірми;

- орієнтацією на місце  в цьому середовищі;

- відсутністю детермінованого  курсу;

- обліком і використанням всіх  можливостей для виживання й  посиленням своєї ролі у світі,  що змінюється, не тільки в  сучасний момент, але й на тривалу перспективу;

- виділенням як основний фактор  — інтелектуальний потенціал  працівників фірми й постійно, що розвиваються технології.

При даній стратегії, що відрізняється гнучкістю, здатністю  до адаптації, прагненням бути на гребені  змін, об'єктивно позначається потреба в умінні відвойовувати своє місце на ринку. Єдиної стратегії не існує. Кожна фірма унікальна, тому й процес вироблення стратегії специфічний, тому що залежить від позиції фірми на ринку, динаміки її розвитку, потенціалу, поводження конкурентів, характеристик виробленого нею товару або надаваних послуг, стану економіки й ін. У той же час є основні моменти, що дозволяють виділити деякі узагальнені принципи вироблення стратегії бізнесу. Вибір стратегії бізнесу здійснює керівництво фірми на основі аналізу ключових факторів, що характеризують її стан і стан портфеля продукції. Із ключових факторів насамперед досліджуються сильні сторони галузі й сильні сторони фірми, що є найчастіше вирішальними при виборі стратегії. Необхідно прагнути до максимального використання наявних можливостей. При цьому важливо шукати шляхи розгортання бізнесу в нових галузях, що володіють потенційними задатками для росту.

Істотно впливають на вибір стратегії фінансові можливості фірми. Такі кроки в поводженні фірми, як вихід на недосліджені ринки, розробка нового продукту або перехід у нову галузь, вимагають значних фінансових витрат. Тому фірми, що мають більші фінансові ресурси або володіють легкий доступ до них, перебувають у набагато кращому положенні для вибору варіантів стратегії.

Кваліфікація працівників, так само як і фінансові ресурси, відіграє значну роль при виборі стратегії  фірми. Поглиблення й розширення кваліфікаційного потенціалу працівників - найважливіша умова, що забезпечує можливість переходу до нових виробництв або якісному технологічному відновленню існуючі. Великий вплив на вибір стратегії фірми робить ступінь залежності від зовнішнього середовища. Бувають такі ситуації, коли фірма настільки залежить від постачальників або покупців, що не вільна робити вибір стратегії виходячи з можливого більше повного використання свого потенціалу. У цьому випадку зовнішня залежність грає більше значну роль у виборі стратегії фірми, чим всі інші фактори. Сильна зовнішня залежність може бути обумовлена також правовим регулюванням поводження фірми, наприклад антимонопольним законодавством, соціальними обмеженнями, впливом природного середовища, політичними факторами й т.д. Ще один ключовий фактор - інтереси керівництва фірми. Наприклад, керівництво любить ризикувати або, навпаки, воно прагне всіма способами уникати ризику. Це може стати вирішальним фактором у виборі стратегії. В іншому випадку керівництво може взяти курс на поглинання іншої фірми виходячи тільки з того, що воно вирішило звести особисту рахівницю або довести щось певним особам.

Обов'язково повинен прийматися в увагу часовий фактор. Справа в тому, що й можливості, і погрози  для фірми, і плановані зміни  завжди мають певні тимчасові  границі. При цьому важливо враховувати  й календарний час, і тривалість інтервалів здійснення конкретних дій по реалізації стратегії. Часто успіху домагається та фірма, що успішно управляє процесами в часі.

За допомогою аналізу  портфеля продукції можуть бути збалансовані такі найважливіші фактори бізнесу, як ризик, надходження грошей, відновлення й відмирання певних видів діяльності. Заключний етап вибору стратегії - її оцінка. Вся процедура в остаточному підсумку зводиться до одному: чи приведе обрана стратегія до досягнення поставлених цілей. Потім проводиться оцінка стратегії по наступних напрямках.

До цих напрямків  ставляться:

1)відповідність обраної  стратегії стану й вимогам  суб'єктів оточення. Перевіряється  те, наскільки стратегія вв'язана  з вимогами з боку основних  суб'єктів оточення, циклу продукту, чи приведе реалізація стратегії до появи нових конкурентних переваг і т.д.;

2)відповідність обраної  стратегії потенціалу й можливостям  фірми. У цьому випадку оцінюється  те, наскільки обрана стратегія  відповідає можливостям персоналу,  фінансовим ресурсам фірми, чи  дозволяє існуюча структура фірми успішно реалізувати стратегію, чи вивірена програма реалізації в часі й т.п.;

3)прийнятність ризику, закладена в стратегії. Оцінка  виправданості ризику перевіряється  по трьох напрямках: реалістичність  передумов, закладених в основу  вибору стратегії; негативні наслідки для фірми, до яких може привести провал стратегії; виправданість при можливому позитивному результаті ризику втрат від провалу в реалізації стратегії;

4)ефективність стратегії  оцінюється за наступними показниками:

• економічний ефект - вплив стратегії на масу й норму прибутку, чистого прибутку, строк окупності інвестицій, обсяг продажів на внутрішньому й зовнішньому ринку;
• соціальний ефект - вплив на умови й привабливість праці, розвиток культури й утворення, якість життя;

5) екологічний ефект  — вплив на ступінь забруднення 
навколишнього середовища, комплексність використання природних ресурсів;

6) технічний (якісний)  ефект - зміна рівня новизни,  якості, конкурентоспроможності продукції;

7) системний ефект  — додатковий дохід від продажу й експлуатації взаємодоповнюючих і сполучених виробів, систем машин і т.п.

На основі проведеного  аналізу й оцінки можливих варіантів  приймається остаточне рішення  про вибір найбільш доцільної  стратегії.

1.2 Аспекти  розвитку інноваційної діяльності на підприємстві

Інноваційна діяльність підприємства спрямована насамперед на підвищення конкурентоспроможності випускає продукции, що (послуг).

Конкурентоспроможність - це характеристика товару (послуги), що відбиває його відмінність від товару-конкурента як по ступені відповідності конкретної потреби, так і по витратах на її задоволення. Два елементи - споживчі властивості й ціна - є головними складової конкурентоспроможності товару (послуги). Однак ринкові перспективи товарів зв'язані не тільки з якістю й витратами виробництва. Причиною успіху або невдачі товару можуть бути й інші нетоварні фактори, такі, як рекламна діяльність, престиж фірми, пропонований рівень обслуговування.

І все-таки, як ні важливі  позавиробничі аспекти діяльності фірм по забезпеченню конкурентоспроможності, основою є якість  і ціна. Разом з тим обслуговування на вищому рівні створює більшу привабливість. Виходячи із цього формулу конкурентоспроможності можна представити в наступному виді:

Конкурентоспроможність = Якість + Ціна + Обслуговування.

Управляти конкурентоспроможністю - значить забезпечувати оптимальне співвідношення названих складових, направляти основні зусилля на рішення наступних  завдань: підвищення якості продукції, зниження витрат виробництва, підвищення економічності й рівня обслуговування. Зазначені складові конкурентоспроможності є багато-факторними, і кожна з них може розглядатися як складний самостійний об'єкт керування. Зокрема, на величину витрат виробництва впливають вартість і якість сировини, палива, електроенергії, покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, кваліфікація й рівень заробітної плати виробничого персоналу, продуктивність праці, витрати керування й т.д. При цьому в остаточному підсумку можливість забезпечення необхідного рівня складова конкурентоспроможність елементів визначається такими базовими виробничими факторами, як технічний рівень виробництва, рівень організації виробництва й керування.

По суті, основа сучасної "філософії успіху" полягає  в підпорядкуванні інтересів  фірми цілям розробки, виробництва й збуту конкурентоспроможної продукції. На перший план ставиться орієнтація на довгостроковий успіх і на споживача. Безумовно, орієнтація на споживача виражає прагнення фірми забезпечити собі найбільш надійний шлях до досягнення й підтримки високого прибутку. Фінансові результати, наприклад, багатьох японських компаній свідчать, що саме ця філософія в сучасних умовах веде до забезпечення стабільного положення фірм на ринку, високій рентабельності їхньої діяльності. Тому керівники компаній розглядають питання прибутковості з позицій якості, споживчих властивостей продукції, конкурентоспроможності.

Для аналізу положення  виробу на ринку, оцінки перспектив його збуту, вибору стратегії продажів використається концепція "життєвого циклу товару". Стратегія виробництва залежно від стадії життєвого циклу товару показана на мал. 2. Одночасна робота з товарами, що перебувають на різних стадіях життєвого циклу, під силу лише великим компаніям. Невеликі фірми змушені йти по шляху спеціалізації, тобто вибирають собі одне з наступних "амплуа":

- фірма-новатор, що займається  насамперед питаннями нововведень;

- інжинірингова фірма,  що розробляє оригінальні модифікації  товару і його дизайн;

- вузькоспеціалізований виготовлювач - найчастіше субпостачальник щодо нескладних виробів масового випуску;

- виробник традиційних виробів  (послуг) високої якості.

Як показує досвід, невеликі фірми особливо активно  діють у виробництві товарів, що проходять стадії формування ринку  й відходу з його. Справа в тому, що велика фірма звичайно неохоче йде першої на виробництво принципово нової продукції. Наслідку можливої невдачі для неї набагато важче, ніж для невеликої знову, що утворилася фірми. І якщо мова йде не про фундаментальні розробки в області технології, а про доведення оригінальної ідеї нового виробу до стадії матеріального втілення, те це цілком під силу відносно невеликим фірмам-новаторам. Саме вони сьогодні визначають інноваційний процес у розвинених країнах.

Таким чином, спеціалізація  малих фірм на роботі з товарами, що перебувають на конкретних стадіях життєвого циклу, породжується прагненням фірми найбільше ефективно використати свій потенціал і забезпечити конкурентоспроможність товару на ринку.

Відповідно до закону про конкуренцію у світі відбувається об'єктивний процес підвищення якості продукції й послуг, а також зниження їхньої питомої ціни, що відбиває відношення ціни товару до його корисного ефекту.

В умовах конкуренції  ніхто нікого не змушує підвищувати  якість продукції, крім погрози банкрутства. У результаті постійно йде процес "вимивання" з ринку неякісної продукції. Рушійної силоміць конкуренції є стимул до нововведень. Саме на основі нововведень вдається підвищувати якість продукції або послуг, поліпшувати корисний ефект товару, тим самим домагатися конкурентної переваги даного товару. Таким чином, забезпечення конкурентоспроможності товару вимагає новаторського, підприємницького підходу, суттю якого є пошук і реалізація інновацій.

У цьому зв'язку цікаво відзначити, що один із класиків економічної  теорії А. Маршалл уважав саме підприємництво корінною властивістю, головною рисою ринкової економіки. Насправді конкуренція лише створює ситуацію необхідності пошуку конкурентних переваг фірми й конкурентоспроможності товару, спонукує вдосконалювати весь процес від виробництва до споживання. Але самі конкурентні переваги забезпечуються на основі реалізації тих або інших інновацій, тобто через підприємництво, оскільки саме воно є реальним двигуном процесу.

Головною передумовою  інноваційної стратегії є моральне старіння випускаємої продукції, що, і технології. У зв'язку із цим кожні три роки на підприємствах варто проводити атестацію виробів, що випускають, технологій, устаткування й робітників місць, аналізувати ринок і канали розподілу товарів. Іншими словами, повинна проводитися рентгенограма бізнесу. Які ж основні принципи новаторської діяльності? П. Друкер уважає, що потрібно провести чітку лінію тим часом, що потрібно робити, і тим, чого робити не слід. Цілеспрямована систематична інноваційна діяльність вимагає безперервного аналізу можливостей джерел інновацій.

1. Інновація повинна відповідати потребам, бажанням, звичкам людей, які будуть нею користуватися. Варто задати собі 
   питання: "Що повинна відбивати дана інновація, щоб у майбутніх споживачів виникло бажання нею користуватися?"
2. Інновація повинна бути простій і мати точну мету. Найбільша похвала інновації звучить так: "Смотрите-ка, як все просто! Як я до цього не додумався?"
3. Впроваджувати інновації ефективніше, маючи невеликі гроші й невелику кількість людей, обмежена ризик. У противному випадку майже завжди бракує часу й засобів для численних доробок, у яких бідує інновація.
4. Ефективна інновація повинна бути націлена на лідерство на обмеженому ринку, у своїй ніші. Інакше вона створює ситуацію, коли конкуренти вас випередять.

Що не слід робити, на думку П. Друкера:

1. Не вумничати. Інноваціями будуть користуватися звичайні люди, а при досягненні великих масштабів - і люди некомпетентні. Всі надто складне в конструкції або в експлуатації майже напевно приречено на невдачу.
2. Не розкидайтеся, не намагайтеся робити кілька речей відразу. Інновація вимагає концентрації енергії. Необхідно, щоб люди, над нею працюючі, добре розуміли один одного.
3. Здійснюйте нововведення заради задоволення потреб поточного часу. Якщо нововведення не знайде негайного додатка, воно залишиться лише ідеєю.

Інновація - це робота, що вимагає знань, винахідливості, таланта. Помічено, що новатори в основному  працюють тільки в одній області. Наприклад, Едісон зосередив сили тільки на електриці. Успішна інновація вимагає зосередженої роботи. Якщо ви до неї не готові, не допоможуть ні знання, ні талант. Щоб превстигнути, необхідно використати свої сильні сторони, люди повинні захопитися інновацією всерйоз.

Нарешті, інновація означає  зміни в економіці, промисловості, суспільстві, у поводженні покупців, виробників, працівників. Тому вона завжди повинна орієнтуватися на ринок, керуватися його потребами. Для здійснення підприємством інноваційної діяльності, воно повинне мати таку структуру й такий настрой, які сприяли б створенню атмосфери підприємництва, атмосфери сприйняття нового як сприятливої можливості. При цьому необхідно врахувати ряд важливих моментів.

Основний організаційний принцип для інновації полягає  в створенні команди із кращих працівників, звільнених від поточної роботи. Як показує досвід, всі спроби перетворити існуюче підрозділ у носія інноваційного проекту закінчуються невдачею. Причому цей висновок стосується як підприємств великого, так і малого бізнесу. Справа в тому, що підтримка виробництва в робочому стані - уже більше завдання для людей, цим зайнятих. Тому на створення нового в них практично не залишається часу. Як відзначає П. Друкер, що існують підрозділи, у якій би сфері вони не функціонували, в основному здатні лише розширювати, модернізувати виробництво.

Підприємницька й інноваційна  діяльність не обов'язково повинна  проводитися на постійній основі, тим більше в малих підприємствах, де така постановка справи найчастіше неможлива. Однак необхідно призначити працівника, персонально відповідального за успіх інновацій. Він повинен відповідати за своєчасне виявлення й заміну застаріваючої продукції, техніки, технології, за всебічний аналіз виробничо-господарської діяльності, рентгенограму бізнесу, за розробку інноваційних заходів. Працівник, відповідальний за інноваційну діяльність, повинен бути особою досить авторитетним на підприємстві.

Необхідно відгородити  інноваційний підрозділ від непосильних  навантажень. Вкладення в розробку інновацій не повинні включатися в регулярно проведений аналіз віддачі від капіталовкладень доти, поки нові вироби або послуги не затвердяться на ринку. У противному випадку справа буде загублено. Прибуток від реалізації інноваційного проекту істотно відрізняється від прибутку, одержуваної за випуск налагодженої продукції. Протягом тривалого часу новаторські починання можуть не давати ні прибутку, ні росту, а тільки споживати ресурси. Потім інновація протягом тривалого часу повинна швидко розростатися й повертати вкладені в її розробку засобу щонайменше в п'ят-десятикратному розмірі, інакше її можна розглядати як невдалу. Нововведення починається з малого, але результати його повинні бути масштабними.

Підприємством варто  управляти таким чином, щоб у  ньому створювалася атмосфера сприйняття нового не як погрози, а як сприятливої можливості. Опору змінам кореняться в страху перед невідомим. Кожний працівник повинен усвідомити, що нововведення - це кращий засіб зберегти й зміцнити своє підприємство. Більше того, необхідно зрозуміти, що нововведення - це гарантія зайнятості й благополуччя кожного працівника. Організація інноваційної діяльності на основі зазначених принципів дозволить підприємству просунутися вперед і домогтися успіху.

1.3 Характеристика  інноваційних процесів на підприємстві  в сучасних умовах господарювання

Інновації можна класифікувати  в такий спосіб:

• технологічні інновації, спрямовані на створення й освоєння у виробництві нової продукції, технології, модернізацію встаткування, реконструкцію будинків, реалізацію заходів щодо охорони навколишнього середовища;
• виробничі інновації, орієнтовані на розширення виробничих потужностей, диверсифікованість виробничої діяльності;
• економічні інновації, пов'язані зі зміною методів планування виробничої діяльності;
• торговельні інновації, спрямовані на цільові зміни збутової діяльності;
• соціальні інновації, пов'язані з поліпшенням умов праці, соціального забезпечення колективу;
• інновації в області керування, спрямовані на поліпшення організаційної структури, методів прийняття рішень.

Інновації стали промисловою  релігією 20 століття. Для бізнесмена вони є основним засобом підвищення прибутків, ключем до нових ринків збуту. Уряду роблять ставку на інновації, коли намагаються перебороти економічну кризу. Пріоритети інноваційного розвитку давно замінили популярну в післявоєнні роки концепцію "благополучної економіки". За словами професора Кембриджського університету Грегорі Дейнсу, інновації стали новою релігією, що об'єднала лівих і правих політиків.

Однак дотепер так  і не було сформульовано чітке  визначення інновації, не було придумано єдиної системи оцінки інновацій. Звичайно під інновацією розуміють створення нової поліпшеної продукції або виробничого процесу. З іншої сторони інновацією є й використання більше дешевої сировини для виробництва вже відомого товару, зміна маркетингової політики, вихід на нові ринки або новий рівень сервісу.

Щасливі бізнесмени (антрепренери), які найчастіше і є головними  новаторами, рідко замислюються про  те, як їм удалося придумати й  розкрутити вдале нововведення. Більшість  із них просто "робить гроші", користуючись швидкими змінами на ринку сировини й технологій, в оподатковуванні, зміною демографічної ситуації й навіть геополітики в цілому. Вони створюють нові ринки, або придумують нові способи експлуатації вже існуючих. Ще в 1800 році Жан - Батист Цей, французький економіст, увів в економічну науку термін "антрепренер" - "людин, що знаходить більше ефективний спосіб використання наявних у його розпорядженні економічних ресурсів для збільшення продуктивності й одержання більшої кількості кінцевого продукту". Два сторіччя через економісти усе ще намагаються осягнути сутність цієї найбільш загадкової частини процесу створення нової вартості.

Щоб краще зрозуміти, що ж таке інновація (або нововведення) можна пояснити, що їй не є. Чоловік  із дружиною, що вирішили відкрити закусочну напроти нового офісного будинку, і, можливо, що ризикують своїми заготовленими на "чорний день" заощадженнями, однаково не є новаторами. Японська фірма, що завалює прилавки магазинів модною моделлю відеокамери просто намагається витиснути з полиць товари свого конкурента. Фармацевтична фірма, що запускає у виробництво непатентовану версію популярного знеболюючого препарату, усього лише користується моментом, щоб дістати максимальний прибуток, поки конкуренти не відновлять свій патент. Все це підприємницькі авантюри, але не інновації.

Інновації не просто порушують  існуючі традиції, вони також приносять  набагато більший дохід, чим звичайні ризиковані ділові підприємства. Американці порахували, що норма прибутку від 17 самих удалих нововведень, зроблених в 70-х роках, склала в середньому близько 56%. У теж час середня норма прибутку від інвестицій в Американський бізнес за останні 30 років становить усього лише 16%. Тому немає нічого дивного в тім, що, незважаючи на всю авантюрність їхніх проектів, новатори з гарними ідеями й конкретними досягненнями привертають увагу великої кількості потенційних інвесторів.

Прекрасним прикладом  того, як можна стати новатором  навіть у такий, здавалося б, традиційної  області як закусочна індустрія є McDonald's. Це не просто мережа нових добре розрекламованих закусочних. McDonald's домігся успіху завдяки своїм нововведенням: стандартизації продукту; створенню принципово нових виробничих ліній; ретельній підготовці персоналу. У підсумку покупець одержав те, про що раніше він міг тільки мріяти - високоякісний гамбургер, приготовлений у його присутності при дотриманні всіх норм гігієни, і при цьому по більше низькій ціні, чим у звичайній закусочній! McDonald's не просто створив новий продукт, він створив абсолютно нову категорію на ринку послуг. Тому McDonald's є новатором найвищого рівня.