Історія документів в Україні
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Самбірський технікум економіки та інформатики
Реферат
на тему: « Історія документів в Україні»
студентка групи 33е
Ілинич Іванна
Перевірила:
Мельник О.М.
Самбір, 2013
План
Вступ
1. Початок розвитку справочинства
2. Розвиток справочинства у XIV і XVI ст.
3. Роль братств для
розвитку справочинства в Украї
4. Розвиток справочинства за часів Гетьманщини
5. Радянське справочинство
6.Справочинство в незалежній Україні
Висновок
Вступ
Діловодство — це діяльність, яка охоплює питання документування та організації роботи з документами в процесі управлінської діяльності.
Особливості сучасного діловодства полягають, насамперед, у переведенні його на державну мову, широкому застосуванні комп'ютерних систем оброблення та друкування документів, необхідності дотримання вимог чинних державних стандартів у цій галузі, впровадження раціональних прийомів роботи.
Дотримання стандартів з діловодства у практичній роботі органів управління та документування сприяє .встановленню чіткого організаційно-технічного порядку, викоріненню бюрократизму й тяганини. Опанування прийомів раціональної роботи з документами дає змогу скоротити час на їх складання, оброблення й пошук, організувати чіткий контроль за проходженням та виконанням документів. Зрештою, правильно підготовлений і належним чином оформлений документ — це свідчення культури виконавця.
На сучасному етапі діяльність будь-якого закладу, установи, фірми, організації без секретаря неможлива. Секретар - перший, з ким зустрічається відвідувач в установі. Від нього багато в чому залежить, як розпочне свій робочий день керівник. Від поведінки секретаря залежить престиж фірми, в якій він працює, зрештою, настрій партнерів і клієнтів фірми, установи, організації. Секретар - це помічник, який основну роботу з документами бере на себе, даючи змогу керівникові творчо працювати в суто виробничому плані.
Документи з’явились разом з писемністю, спочатку як засіб закріплення майнових відносин, а потім, із розвитком писемності, стали засобом спілкування, передавання інформації. Документи є одним з важливих сховищ людської пам'яті.
1. Початок розвитку справочинства
Із стародавніх часів дійшли до нас різні види документів, завдяки яким ми пізнаємо історію країни, особливості побуту та відносин, які формувалися в ті далекі часи.
Документи з'явилися разом з писемністю, спочатку як засіб закріплення майнових відносин, а потім, із розвитком писемності, стали засобом спілкування, передання інформації. Документи є одним з важливих сховищ людської пам'яті.
Приватна власність та заснована
на ній індивідуальна праця
Важливим документом тогочасної епохи були княжі устави, а також церковні устави. Княжі устави спрямовувались на зміну внутрішніх державних норм і порядків. Прикладом може бути "Устав Володимира Мономаха", що став частиною Руської Правди. Церковні устави мали на меті впорядкувати становище церкви у державі, забезпечити церкву матеріально. Збереглися церковні устави князів Володимира і Ярослава.
Зі створенням Давньоруської держави писемність стала необхідною для відносин, укладення угод з іншими державами. В умовах формування класового суспільства виникла потреба у складанні заповітів, записах боргів, укладанні купецьких контрактів, у написах на речах про їх приналежність тощо. Важливі документи давньоруські князі зберігали пильніше ніж коштовності. Відомо, що за князювання Ярослава Мудрого зібрання найдавніших грамот і договорів Русі з іншими державами розміщувалося у Михайлівському боковому вівтарі Софіївського собору. Припускають, що тут зберігалися документи доволодимирського часу. Одним з найбільш відомих сховищ ділових паперів був також Києво-Печерський монастир, заснований за часів правління Ярослава Мудрого преподобним Антонієм, із міста Любеча, що на Чернігівщині.
Найважливішим і найдавнішим історичним
документом є літопис "Повість
временчих літ". Одним з найбільш
відомих є Лаврентіївський
Вже в ті далекі часи документові надавалося великого значення, він був гарантією виконання зобов'язань. У договорі 944 року з Візантією читаємо: " .Віднині ж хай приходять до князя руського з грамотою, в якій будуть засвідчені їх мирні наміри . Якщо ж прийдуть без грамоти, то хай утримуються під вартою, доки не сповістимо про них князю Ігорю".
Про початок нашої держави ми дізнаємося з різних літописів, яких збереглося не так вже й багато. Однак про нашу історію йдеться в документах-літописах інших народів. Наприклад, у грецькій книзі "Житіє Стефана Сурожського" згадується, як наприкінці VIII ст. руський князь Бравлін спустошив грецькі береги Криму, що належали тоді Візантії. Грецький імператор Теофіль приймає послів 839р. "від руського короля".
Князь Аскольд у 860р. пішов походом на Візантію, про що докладно в своїх проповідях описує грецький митрополит Фотій.
Договори Русі з греками, які "Повість временних літ" приписує Олегові і датує 907 та 911 роками, насправді були укладені у 869 та 874р. Аскольдом. Вони були дуже вигідними для Русі. Візантія сплатила переможцям величезну контрибуцію і зобов'язалася надалі сплачувати данину. Забезпечувались також торговельні та дипломатичні інтереси Києва.
У "Житії Георгія Амастридського" згадується, що на початку IX ст. Русь нападає на Візантію. Як бачимо, походи на Візантію здійснювалися задовго до Олега. Олег не був першим князем Києва. Набагато краще достовірні джерела висвітлюють діяльність його попередника Аскольда і навіть напівлегендарного Кия. Аскольд та його брат Дір не були варягами, а слов'янами і нащадками засновника Києва - полянського князя Кия. Отже, вони і були законними спадкоємцями київського престолу. На варягів їх перетворили автори так званого "Початкового літописного зведення", укладеного в Києві за Ярослава Мудрого. Зроблено це було з метою виправдати захоплення Києва Олегом. Олег не належав до династії Рюриковичів, він після смерті Рюрика 879 року виконував функції регента (правителя) при неповнолітньому Ігореві. Це чітко засвідчують давньоруські документи. Олегові, як правителю, доводилось підкоряти древлян, сіверян, радомичів. З документів знаємо, що в Коростені (місце битви Овруч) Олег загинув. За літописами, після Олега правив Ігор, за ним - вдова Ігоря Ольга, яка почала з помсти за смерть чоловіка. Святослав княжив недовго, але славно. Він усе життя провів у походах, завоював чимало земель.
Апогеєм могутності Київської Русі вважається тривале князювання Ярослава Мудрого (1019-1054). Його гучна слава опиралась передусім на досягнення внутрішньої політики. Завдяки його підтримці швидко зростає церква. Монастирі перетворюються на осередки культури. Населення стає дедалі освіченішим. Київ ряснів 400 церквами. Найбільшим діамантом був собор Святої Софії (на зразок храму у Константинополі). Ярослава прозвали Мудрим за зведення в ті часи законів у "Руську Правду", яка стала правовим кодексом усієї країни. Вмираючи, Ярослав Мудрий поділив Руську землю між сімома синами, і не було спокою на Руській землі.
2. Розвиток справочинства у XIV і XVI ст.
У XIV і XVI ст. долю України визначали Литва, Польща, Московське князівство та Кримське ханство, яке було пов'язане з сильною Османською імперією.
Населення України боролося не тільки за політичне самовизначення, але й за саме існування. У XIV ст. історичні події розвивалися у несприятливому для України напрямі. Від стародавнього Києва залишилась лише тінь його колишньої слави. Майже 80 років титул володаря українських земель належав монголо-татарам. У 1340р. литовські князі рішуче проголосили: "Вся Русь повинна належати литовцям". Литовці легко приєднували роздрібнені міжусобицями князівства. У 1362р. зайняли Київ. У 1363р. рушили на Поділля і завдали нищівної поразки Золотій Орді. Литовські князі підпорядкували собі велику частину Білорусі та України. Однак історичні документи свідчать, що литовці виявляли незмінну повагу до місцевих звичаїв, вони не ламали старого і не впроваджували нічого нового. Свої завоювання вважали місією "збирання земель Русі".
Тривалий і всеохоплюючий
На землях України, які поступово входили до складу Великого князівства Литовського, судова і адміністративна влада до середини XVI ст. здійснювалася старостами, державцями та воєводами. У кожному повіті функціонували три судові установи: гродський, або адміністративний, земський і підкоморський суди.
Все, що відбувалося у судах, заносилося до актових книг. У книги, які велися під час судових сесій "рочков", вписували судові протоколи кримінальних і цивільних справ. Записи були аналогічними до нотаріальних книг. До них вносили різні приватно-правові документи: дарчі, купчі, боргові, продажні, а також контракти. Там містилися й королівські жалувані грамоти та "привілеї", сеймові конституції, люстрації, інвентарі та інше. Поточні книги призначалися для скарг, "свідчень" і реалізацій возних, заяв, "протестанцій" та повідомлень найрізноманітнішого характеру й змісту.
Більшість книг вели за подвійною системою: спочатку акти записували до чернетки - "протоколу" за скороченою схемою, а потім переписували у чистовик - "ідукту". Акти вписували у "секстерни", зошити, складені з 4-6 аркушів паперу. Секстерни за рік зшивалися в актову книгу. Коли документів збиралося багато, з них формували томи.
Для полегшення впорядкування аркушів останнє слово на кожному з них записувалося першим на наступному. Якщо справу не довели до кінця, то залишали вільне місце, на якому писали літеру Z або слово "vacua".
Правильність написання актів перевіряли. Про це свідчать позначки на полях, наприклад: "Тот аркуш порядней треба бы переписати". Нумерацію актів, слов'янську та арабську, проводили вибірково; нумерація ж аркушів була введена пізніше. Актові книги ретельно зберігали.
З 1435р. почалося переведення Русі на польське право, яке цілковито нищить рештки староруського права на наших землях.
Гніт завойовника відчувався на кожнім кроці: економічний добробут підірваний, національність, віра опльовувались, вищі верстви суспільства зрадили. Але щоб захистити себе від повного знищення із народу постає нова грізна сила - козацтво.
Козаки жили і раніше на вільних землях, але як на новий прошарок суспільства на нього звернули увагу у 1480-х роках, а особливо з поширенням кріпацтва в середині XVI ст., оскільки їхня кількість почала суттєво зростати. Спочатку переважали селяни-втікачі, але були серед них і міщани, позбавлені сану священики, збідніла знать. Групувалися козаки в загони-ватаги. Згодом у степу заснувались укріплення (січі) з невеликими цілорічними військовими залогами, а для багатьох козакування перетворилося на постійне заняття. Козаки були ідеальними оборонцями кордонів від татарських наскоків. Першим магнатом, який організував козаків і заснував Запорозьку Січ, колиску українського козацтва, був Дмитро Вишневецький (Байда), канівський староста, легендарний козацький полководець, визначний громадський діяч. Перший козацький гетьман.
Значною силою, що стримувала експансію турків, було запорозьке козацтво. Козаки організовували численні походи на турків. Більшість нападів здійснювалась морем. Козацькі флотилії складалися переважно із 40-80 чайок - довгих, вузьких і неглибоких човнів, у кожному з яких вміщувалось 60 чоловік. Ще до заснування Січі козаки таким чином у 1538р. зруйнували турецьку фортецю Очаків. У 1595р. австрійські Габсбурги послали на Січ свого посла Еріха фон Лясоту для укладення угоди про спільний виступ проти турецьких міст у Молдавії. Встановив контакти із Запорозькою Січчю і Папа Римський. Січ діяла як суверенна держава, вступаючи у війни і підтримуючи зовнішні стосунки.
Турецький історик XVII ст. Найма зазначав: "Можна стверджувати напевно, що немає на світі людей, які б менше дбали про своє життя і менше боялися смерті ніж ці . Знавці військової справи твердять, що ці сіромахи завдяки своїй хоробрості та вправності в морських боях не мають собі рівних в усьому світі". Перемоги додавали козакам упевненості у власних силах, вони почали себе називати охоронцями віри, борцями за народне благо.
3. Роль братств для розвитку справочинства в Україні
Україна та православна церква під владою Польщі стає гнобленою і гнаною. Відсутність політичних та культурних центрів зумовлює виникнення братств. У літописі першу звістку про них зустрічаємо ще 1159р. Головним завданням братств була боротьба проти національного гноблення, їхня діяльність поширювалась на духовне життя не лише у сфері релігії, а й культури в цілому (освіта, наука, мова, мистецтво і т. ін.). У XVI ст. найважливішим і найвпливовішим було братство при Успенському соборі у Львові. Воно слугувало взірцем для інших братств, що виникли у Галичині, Рогатині, Комарні, Ярославі, Холмі, Луцьку, Києві.
Львівське братство заснувало власну школу, всі викладачі в ній походили з місцевого населення, крім ученого грека Арсенія.
Цариною діяльності Львівського братства було книгодрукування. Коли Іван Федоров приїхав до Львова, братство допомогло йому заснувати друкарню. У 1574р. вийшла його перша книжка "Апостол", що стало видатною подією. І саме українському народові випала велика честь дати слов'янству першу друковану Біблію у 1581р. Князь Костянтин Острозький своєю Біблією дав духовенству і громадянству найміцнішу зброю проти римокатолицтва. Острозька Біблія лежить в основі тієї Біблії, якою послуговується увесь православний слов'янський світ і сьогодні.
З 1591р. одне за одним почалися козацькі повстання. У цей час одним із найвизначніших козацьких гетьманів був Петро Сагайдачний, випускник Острозької академії.
Сагайдачний об'єднав військову силу козацтва з політично слабкою церквою та культурною верхівкою України. У 1620р. він з усім Запорозьким Кошем вступив до Київського братства.
Після смерті Петра Сагайдачного 1622р. загострились польсько- українські конфлікти. Після невдалих боїв із поляками козаки обирають гетьманом Михайла Дорошенка, який вдосконалив організаційну структуру "законних" козаків. Він поділив їх на шість полків з осередками в Києві, Каневі, Корсуні, Білій Церкві, Переяславі та Черкасах. Кожен полк поділявся на сотні. Цивільна і військова влада над козаками відповідної території належала козацькій старшині, у той час як загальне управління здійснював гетьман зі своєю канцелярією. Канцелярію очолював генеральний писар. Йому підпорядковувалися різного роду писарі та писарчуки. Канцелярія значно розрослася, персонал її часто набирався із випускників Київської академії. Гетьман обирався козаками, затверджувався королем.
Так реєстрові козаки вдосконалювали своє самоврядування попри пильний нагляд поляків. На відміну від них Запорозька Січ, хоча й формально підпорядковувалась гетьманові, фактично зберігала автономію.
Рушійною силою православного відродження була Києво-Печерська лавра. У 1610р. її архімандрит Єлисей Плетенецький згрупував навколо себе освічених священослужителів-галичан. Придбавши друкарський верстат, Плетенецький за 15 років видрукував близько 30 книг.
У 1627р. архімандритом Києво-Печерської лаври стає Петро Могила.
З 1632р. він проводить необхідні реформи православної церкви, її культурних та навчальних закладів. Він систематизував православні догми і обряди, підготував до друку перший православний Катехизис. Об'єднавши засновану ним школу у Києво-Печерській лаврі зі школою Київського братства, Петро Могила заклав підвалини так званої Могилянської колегії, яка згодом стала одним із найважливіших навчальних закладів слов'янського світу. Відчутно поширювалась на Україні грамотність.
Попри руйнування і спустошення під час повстань 1648р. та за доби Руїни на Україні продовжувало розвиватися культурне життя, охоплюючи все ширші верстви населення. У 1655р. араб-християнин Павел Алепський, мандруючи Україною по дорозі до Москви писав: "Навіть селяни в Україні вміли читати й писати . а сільські священики вважали своїм обов'язком навчати сиріт, не дозволяючи тим тинятися по вулицям, як бродягам". У часи лихоліття вищу освіту давала Київська академія та її філії. Й надалі практикувалося посилати молодь на науку до західноєвропейських університетів.
4. Розвиток
справочинства за часів Гетьман
Резиденція гетьмана містилася у Батурині. Гетьманщина була густо заселеним і добре розвиненим краєм. Порівняно з Росією освіта в Гетьманщині досягла високого рівня. За даними, у 1740р. існувало 866 шкіл. На Правобережжі початкова освіта була майже недоступною. Головним осередком вищої освіти стала Києво-Могилянська академія, яка отримала цей статус у 1701 році, завдяки щедрій фінансовій підтримці Івана Мазепи. Мазепа скеровує значну частину своїх прибутків на розвиток релігії і культурних установ. У пишному стилі козацького барокко споруджує низку церков.
У 1710р. із Гетьманщини від утисків російських військ до Бендер втекло чотири тисячі запорожців, 50 провідних представників старшини, майже 500 реєстрових козаків. У вигнанні гетьманом обирають Пилипа Орлика, що при Мазепі був генеральним писарем. Орлик складає проект конституції України, який до цього часу є цінним документом - найдемократичнішою конституцією.
Зі смертю Павла Полуботка Малоросійська колегія дістала свободу дій у Гетьманщині. З 1720 року розпочались планомірні гоніння на українське слово, забороняється друкувати книжки мовою, відмінною від московської. Повністю припинено українське друкарство.
Протягом XVIII ст. відбувався процес централізації державного апарату. Наказом про заснування міністерств у 1811р. чітко розподілені межі компетенції керівних чиновників. Залежно від займаної ними посади вони мали право одержувати та підписувати лише певні види документів. Від царя отримували маніфести, реєскрипти, височайші накази; від Сенату та інших органів вищої влади - накази та "предписання"; місцеві губернські власті мали право розсилати накази від імені "його імператорської величності"; міністри та керівники міністерства скеровували нижчим органам пропозиції, циркуляри, запити. До вищих установ спрямовували рапорти, доноси та подання. До найвищої влади зверталися також із всепідданійшими доповідями, проханнями, скаргами. Різні за становищем установи обмінювалися відношеннями. Введення міністерств завершило процес чіткого розмежування функцій органів виконавчої влади, замінило колегіальність на єдиноначальність. Це призвело до подальшої централізації державного апарату, швидкого росту прошарку бюрократів-чиновників, які повністю залежали від милості царя. У 1812р. було затверджено вісім міністерств, згодом їх кількість збільшилась.
Наказом "Загальна установа міністерств" передбачався єдиний виклад документа за наведеними зразками. Документи ускладненого змісту складалися з трьох частин, вступ з викладенням справи, обґрунтування з посиланням на законодавство та міркування з висновками - розпорядження або пропозиції, клопотання чи прохання.
Справи та документи надходили залежно від їх значення або в канцелярію міністерства, або в департамент. Канцелярія приймала для міністра тільки кореспонденцію міністерства, верховної влади і керівників установи, за становищем рівним міністерству. Департаменти одержували пропозиції та розпорядження міністра і кореспонденцію від установ, рівних за значенням і підлеглістю.
Порядок проходження документів по інстанціях був суворо регламентований законом.
Багато уваги діловодству
Виникла практика створення різноманітних "письмовників", які вміщували зразки всіх видів документів (розпорядження, рішення, реляції, вказівки, накази, ділові листи тощо). Досить було знайти в "письмовнику" відповідний зразок, зробити деяку заміну прізвища, дати й адреси, щоб скласти новий документ.
5. Радянське справочинство
Після більшовицького перевороту Тимчасовий уряд не встиг внести істотних змін у практику складання та оформлення документів. Цей багатовіковий досвід неможливо водночас зруйнувати чи переробити. Постановою від 15 березня 1917 року було скасовано титулування та заключні форми компліментів у діловому листуванні. На території колишньої царської імперії утворилися окремі держави. П'ять з них (Прибалтійські країни, Польща і Фінляндія) стали незалежними. В інших, у тому числі і в Україні після ліквідації УНР, насаджувалась радянська влада.
Вже 2 березня 1918р. Рада народних комісарів прийняла постанову "Про форму бланків державних установ", якою встановила новий єдиний формуляр ділового документа. Цьому, однак, передували історично важливі події в Україні.
Через три дні після надходження до Києва повідомлення про падіння царського уряду представники різних партій і рухів України утворили Центральну Раду, головою якої обрали М. С. Грушевського.
Центральна Рада та її уряд - Генеральний секретаріат, залишили документальну спадщину, яка налічує 49 фондів Центрального державного архіву органів управління України. Найбільшу цінність мають Універсали Центральної Ради, що дають змогу простежити еволюцію політичної думки й національної свідомості будівничих нової української держави.
Ці документи свідчать про поступальний розвиток політичної свідомості українських політиків: вони рухались від вимоги автономії України у складі демократичної Росії до повної незалежності та самостійності.
Однак боротьба українського народу за свою державність закінчилася, як відомо, поразкою. Наприкінці 1920р. територію України зайняли більшовицькі війська.
Радянська влада перемогла в більшості національних районів, хоча більшовики не отримали підтримки неросійських народів, однак все було спрямовано на завоювання їхньої прихильності. На XII з'їзді РКП (б) у квітні 1923р. було формально засуджено російський великодержавний шовінізм та започатковано новий курс у національній політиці, що дістав назву політики коренізації. Український різновид цієї політики одержав назву українізації. У серпні 1923р. було прийнято декрет про українізацію.
Здійснення українізації розпочав комісар освіти О. Шумський (1925-1927). По всій Україні, на різних курсах широко вивчалась українська мова. Всі урядовці здавали іспити з практичного знання мови під загрозою втрати роботи. Українізувалася різна царина громадського і державного життя. У 1925р. українська мова була офіційно введена у діловодство. Усе ділове листування велося виключно українською мовою.
У січні 1933р. секретарем ЦК КП(б)У став П. Постишев, який повністю відновив русифікацію. Політика деукраїнізації призвела до ліквідації всіх здобутків десятирічного українського відродження. Система радянського діловодства російською мовою на багато десятиліть посіла на всій території України.
У 1969-1970рр. було розроблено і затверджено
серію загальносоюзних
Постановою від 04.09.73 Державний
Комітет СРСР з науки і техніки
ввів у дію основні положення
Єдиної державної системи
На початку 1984р. було розроблено і затверджено 16 УСД загальносоюзного значення, 27 державних стандартів на УСД та 26 загальносоюзних класифікаторів техніко-економічної інформації. Всього було уніфіковано понад 4,5 тис. форм документів.
У І984-І986рр. сформувалася цілісна система документаційного забезпечення управління, що відповідала тодішнім вимогам ділового російського мовлення і стилю складання офіційних документів.
Виявляючи волю й прагнення українського народу до самостійності, Верховна Рада України 16 липня 1990р. прийняла Декларацію про державний суверенітет України, в якій проголосила невід'ємне право української нації на самовизначення, верховенство і самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території.
6.Справочинство в незалежній Україні
Після спроби державного перевороту в Росії 19 серпня 1991р. Верховна Рада України, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, 24 серпня 1991р. проголосила незалежність та створення самостійної держави - України.
Розбудова нової, незалежної України, вимоги науково-технічного прогресу, перебудова економіки зумовили значне зростання інформації та її обробку. Впровадження машинної обробки документів значно скоротило витрати часу на її опрацювання.
Нові адміністративно-
Особливості перехідного періоду
від адміністративно-командної
- Історія документознавства як науки та навчальної дисципліни
- Історія дослідження громадської думки
- Історія дослідження малярії
- Історія дослідження суспільства
- історія досліджень У ГАЛУЗІ ЕЛЕКТРИКИ
- історія друку календарів в Україні
- Історія економіки та економічної думки
- Історія встановлення кримінології та її сучасний стан
- історія встановлення розвитку екскурсійної діяльності
- Історія гірничої техніки
- історія готельної справи
- Історія грошей України
- Історія держави і права стародавнього Єгипту
- Історія ДніпроГЕСу
