Створення сприятливого інвестиційного клімату в Україні є одним з найважливіших умов залучення інвестицій і подальшого економічного зро

Створення сприятливого інвестиційного клімату в Україні  є одним з найважливіших умов залучення інвестицій і подальшого економічного зростання країни.

Економічний термін "інвестиційний  клімат" дозволяє визначити ту систему  орієнтирів, у межах якої відбувається процес інвестування, і на основі цього намітити напрями ефективного використання інвестицій. Він включає стан економіки, соціально-економічну стабільність, рівень розвитку законодавчої бази, рівень розвитку інвестиційної інфраструктури, рівень розвитку продуктивних сил, валютну і фіскальну політику, стан фінансово-кредитної системи та інвестиційного ринку, інвестиційну активність населення, статус іноземного інвестора та інші фактори.

Як у наукових колах, так і  серед підприємців існує багато версій визначення поняття "інвестиційний клімат". Так, переважна більшість економістів трактує інвестиційний клімат як: сукупність соціальних, природних, економічних, політичних або інших передумов, які характеризують доцільність інвестування в ту чи іншу діючу господарчу систему і погоджується з тим, що це - комплексне економіко-політич-не явище, що формується під впливом значної кількості чинників. Такі фактори, як правило, піддаються адекватній кількісній оцінці, і відтак - і порівняльному аналізу, який дозволяє ідентифікувати рівень інвестиційної привабливості економіки країни або регіону в цілому.

Інвестиційний клімат - це узагальнена  характеристика сукупності соціальних, економічних, організаційних, правових, політичних, соціокультурних передумов, що зумовлює привабливість і доцільність інвестування в ту або іншу господарську систему (економіку країни, регіону, корпорації).

Зауважимо, що по відношенню до територіальних економічних систем, якими країни, регіони, поняття "інвестиційний  клімат" застосовується поряд з категорією "інвестиційна привабливість". Ці поняття подібні, оскільки вони враховують максимальну кількість факторів, що впливають на процес прийняття інвестиційних рішень та подальшу реалізацію інвестиційних проектів.

Взаємозв'язок між даними категоріями інвестиційної діяльності, на нашу думку, може бути представлена у вигляді схеми, поданої на рисунку 9.6.

Рис. 9.6. Взаємозв'язок категорій інвестиційної  діяльності

На його основі можна зробити  такі висновки:

- кожен рівень економіки, маючи  свій інвестиційний клімат, чинить  взаємний вплив на інвестиційний  клімат один одного;

- кожен структурний рівень економіки  (країна, регіон, галузь, підприємство) має свій набір показників, що визначають умови формування інвестиційного клімату;

- інвестиційний клімат регіону  не є сукупністю інвестиційних  кліматів галузей і сфер економіки  регіону; в свою чергу, інвестиційний  клімат країни не є сукупністю  інвестиційних кліматів регіонів, галузей і сфер економіки; а інвестиційний клімат галузей і сфер економіки не є сукупністю інвестиційного клімату підприємств, що входять до їх складу. Відмітна особливість категорії "інвестиційна привабливість" полягає в тому, що вона містить суб'єктивну оцінку потенційним інвестором умов інвестиційного клімату. У свою чергу, інвестиційна активність є матеріалізацією інвестиційних рішень інвесторів як результат їх суб'єктивної оцінки привабливості умов інвестиційного клімату.

Отже, інвестиційний клімат (країни, регіону, галузі, підприємства) є поєднанням інвестиційної привабливості і інвестиційної активності, яке формує платоспроможний попит на інвестиції (рис. 9.7).

Рис. 9.7. Структурно-логічна модель інвестиційного клімату

В свою чергу, інвестиційну привабливість  можна визначити як взаємозв'язок інвестиційного потенціалу і інвестиційного ризику (сукупність чинників, під впливом  яких складається вірогідність виникнення непередбачених фінансових втрат в умовах невизначеності результатів інвестиційної діяльності або вірогідність повного або часткового недосягнення результатів здійснення інвестицій).

Інвестиційний потенціал (інвестиційна ємкість території) є сумою об'єктивних передумов для інвестицій.

Визначення, угрупування і використання чинників, що впливають на інвестиційний  клімат, є важливим і відповідальним процесом, від якого багато в чому залежать управлінські рішення суб'єктів  інвестиційного ринку. В цілому під чинником, що впливає на інвестиційний клімат, розуміється процес, явище, дії об'єктивного або суб'єктивного характеру, здатні змінити умови ведення інвестиційної діяльності на певній території.

Виділяють п'ять груп чинників, під  впливом яких формується інвестиційний клімат, а саме:

- рівень розвитку продуктивних  сил та стан інвестиційного  ринку;

- політична воля влади та  правове поле держави;

- стан фінансово-кредитної системи  та діяльність фінансових посередників;

- статус іноземного  інвестора;

- інвестиційна активність  населення.

При цьому в різних методиках оцінки кількість показників, що описують інвестиційні характеристики, істотно варіює і може складати від  десяти до ста і більше.

Під впливом вказаних чинників формуються чотири типи середовищ, які є фактично складовими інвестиційного клімату: політико-правове, соціально- культурне, економічне та інституціонально-інф-раструктурне середовище.

Історія порівняльних оцінок інвестиційного клімату економічних  територіальних систем (країн, регіонів) налічує більше 30 років. Одним з перших в цій області було дослідження, здійснене співробітниками Гарвардської школи бізнесу в 1969 р. У основу методики такого зіставлення була покладена експертна шкала, що включала наступні характеристики кожної країни: законодавчі умови для іноземних і національних інвесторів, можливість вивозу капіталу, стійкість національної валюти, політична ситуація, рівень інфляції, можливість використання національного капіталу. Даний набір показників був недостатньо детальним для адекватного віддзеркалення всього комплексу умов, що беруться до уваги інвесторами. Практично всі критерії ґрунтувалися на експертних оцінках, що вносило істотну погрішність до результатів дослідження. Надалі розвиток методик порівняльної оцінки інвестиційної привабливості різних країн пішов по шляху розширення і ускладнення системи параметрів, що оцінювалися експертами, і введення кількісних (статистичних) показників.

Для кількісного опису  і аналізу інвестиційних процесів ученими використовуються різні  методи оцінки інвестиційних характеристик, які за специфікою об'єкта оцінювання можна розділити на дві великі групи:

- методи оцінки окремих  інвестиційних характеристик;

- методи оцінки узагальнювальних (інтегральних) інвестиційних характеристик.

Методи кожної з груп припускають як кількісну оцінку інвестиційних характеристик (на основі застосування показників, що мають кількісний вираз), так і їх якісну оцінку (шляхом вербального опису стану або рівня інвестиційної характеристики або застосування експертних оцінок).

Оцінка за допомогою  методів першої групи не припускає  визначення узагальнювального кількісного  показника рівня або ступеня  сприятливості інвестиційних характеристик  і може бути виконана декількома способами: на основі окремих показників, з  використанням системи показників і вербального опису стану або тенденцій зміни інвестиційних характеристик, шляхом складання "карт" або "портретів" об'єкту дослідження на підставі показників (чинників), що формують інвестиційні характеристики, а також за допомогою проведення опитів експертів про стан або рівень тієї або іншої інвестиційної характеристики.

Методи другої групи  передбачають обов'язковий розрахунок інтегрального кількісного показника, що описує рівень інвестиційних характеристик. Інтегральний показник визначається шляхом зведення окремих показників, яке може здійснюватися трьома різними способами: по сумі окремих показників або по сумі балів (місць, рангів), що призначаються окремим показникам, що формують інвестиційну характеристику; по сумі добутків окремих показників або сумі добутків балів (місць, рангів) окремих показників (або їх груп), і вагових коефіцієнтів цих показників; за допомогою розрахунку за аналітичною формулою або з використанням методів математичної статистики (зведення показників за формулою багатовимірною середньою, середньою геометричною та ін.). У свою чергу, бали можуть привласнюватися за значенням показників або на підставі експертних оцінок, а вагові коефіцієнти також можуть бути розрахунковими або експертними.

В якості інтегрального показника інвестиційної привабливості регіонів часто розглядають дані Інвестиційного рейтингу областей України, розрахованого на основі офіційних даних Державного комітету статистики, Кабінету Міністрів України, Міністерства економіки, Міністерства фінансів, Національного банку, Державної комісії з питань цінних паперів та фондового ринку, Держказначейства та ін. Визначення Інвестиційного рейтингу регіонів проводиться на основі показників які, за оцінками інвесторів, є найбільш важливими при прийнятті рішення про місце та обсяги інвестицій.

Досить поширеною у  вітчизняній практиці є методика, розроблена економістом І. Бланком  у співпраці з інвестиційною  компанією "Омега-Інстер". Вони запропонували  здійснювати оцінювання інвестиційного клімату та інвестиційної привабливості регіонів на підставі узагальнення таких даних:

- рівень розвитку економіки  регіону (значущість 35%);

- рівень розвитку інвестиційної  інфраструктури (15%);

- демографічна характеристика  регіону (15%);

- рівень розвитку ринкових  відносин та ринкової інфраструктури (25%);

- наявність екологічного, інвестиційного, політичного, кредитного, комерційного, валютного ризиків  (10%).

Інтегральний показник оцінки інвестиційної привабливості  регіонів при цьому визначається як сума добутків значень кожного синтетичного показника на його вагомість у загальній оцінці.

Інвестиційний клімат в Україні

За  даними Державної статистичної служби, у січні-березні 2012 року в економіку  України іноземні інвестори вклали 885,1 млн. дол. США прямих інвестицій.

Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, спрямованих в Україну, на 1 квітня 2012 року становив 50 млрд. 793,5 млн. дол. США, що на 1,7% більше у порівнянні з обсягами інвестицій на початок 2012 року і з розрахунку на одного українця становить 1115,7 дол. США.

Інвестиції  надходили зі 130 країн світу.

До  десятки основних країн-інвесторів, на які припадає більш ніж 83% загального обсягу прямих інвестицій, входять: Кіпр – 13,66 млрд. дол. США, Німеччина – 7,47 млрд. дол., Нідерланди – 4,91 млрд. дол., Російська Федерація – 3,66 млрд. дол., Австрія – 3,45 млрд. дол., Великобританія – 2,3 млрд. дол., Франція – 2,28 млрд. дол., Швеція – 1,76 млрд. дол., Віргінські Острови (Брит.) – 1,65 млрд. дол. і США – 1,04 млрд дол.

На  сьогодні в Україні створене розвинене  правове поле для інвестування. Законодавство України передбачає необхідні гарантії діяльності для інвесторів.

На  території України до іноземних  інвесторів застосовується національний режим інвестиційної діяльності, тобто надано рівні умови діяльності з вітчизняними інвесторами. Іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації.

У випадку  припинення інвестиційної діяльності іноземному інвестору гарантується повернення його інвестиції в натуральній  формі або у валюті інвестування без сплати мита, а також доходів від інвестицій у грошовій або товарній формі. Держава також гарантує безперешкодний і негайний переказ за кордон прибутків і інших коштів в іноземній валюті, одержаних на законних підставах унаслідок здійснення іноземних інвестицій.

Для підвищення захисту іноземних інвестицій Законом України від 16.03.2000 № 1547 ратифікована Вашингтонська Конвенція 1965 року про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами.

Підписано та ратифіковано Верховною Радою  України міжурядові угоди про сприяння та взаємний захист інвестицій з більше ніж 70 країнами світу.

Для сприяння іноземним інвесторам у питаннях взаємодії з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування утворено Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами України.

Визначені Указом Президента України від 08.09.2010 № 895/2010 національні проекти відповідно до пріоритетних напрямів соціально-економічного та культурного розвитку, підтриманих  Комітетом з економічних реформ:

• «Нова енергія» (проекти, що передбачають використання альтернативних джерел енергії або диверсифікацію постачання енергоносіїв в Україну);
• «Нова якість життя» (проекти, спрямовані на розв'язання проблеми забезпечення громадян доступним житлом, створення умов для здобуття громадянами якісної освіти, поліпшення медичного обслуговування, забезпечення безпечного для життя і здоров'я довкілля);
• «Нова інфраструктура» (проекти, спрямовані на підвищення ефективності використання транзитного потенціалу України);
• «Олімпійська надія - 2022» (проекти, спрямовані на підтримку олімпійського руху в Україні, розвитку спорту вищих досягнень).

Усунуто адміністративний бар’єр для входження  іноземного капіталу в Україну щодо обов’язковості реєстрації іноземних  інвестицій, який був запроваджений наприкінці 2009 року.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання іноземних інвестицій та кредитування» від 27.04.2010 № 2155 знято обов’язковість реєстрації іноземної інвестицій та необхідність реєстрації інвестиції за двома різними процедурами.

З 1 січня 2012 року набрав чинності Закон України  № 2623 «Про підготовку та реалізацію інвестиційних  проектів за принципом «єдиного вікна«. Цей Закон визначає правові та організаційні засади відносин, пов'язаних з підготовкою та реалізацією інвестиційних проектів за принципом «єдиного вікна».

Прийнято  Закон України № 2404-VI від 01.07.2010 «Про державно-приватне партнерство», що визначає правові, економічні та організаційні  засади реалізації державно-приватного партнерства в Україні, зокрема для регулювання відносин, які виникають при реалізації проектів у окремих сферах економічної діяльності.

Сфери: пошук, розвідка родовищ корисних копалин  та їх видобування; виробництво, транспортування  і постачання тепла та розподіл і постачання природного газу; будівництво та/або експлуатація автострад, доріг, залізниць, злітно-посадкових смуг на аеродромах, мостів, шляхових естакад, тунелів і метрополітенів, морських і річкових портів та їх інфраструктури; машинобудування; збір, очищення та розподілення води; охорона здоров'я; туризм, відпочинок, рекреація, культура та спорт; забезпечення функціонування зрошувальних і осушувальних систем; оброблення відходів; виробництво, розподілення та постачання електричної енергії; управління нерухомістю

Закон визначає основною ознакою державно-приватного партнерства забезпечення вищих  техніко-економічних показників ефективності діяльності, ніж при здійсненні такої  діяльності державним партнером  без залучення приватного.

Також, ознаками державно-приватного партнерства є довготривалість взаємовідносин (від 5 до 50 років), передача приватному партнеру частини ризиків, внесення приватних інвестицій, незмінність терміну дії договору цільового призначення та форми власності об’єкта ДПП.

З метою  сприяння залученню й ефективному використанню вітчизняних та іноземних інвестицій для забезпечення розвитку економіки України, прискорення її інтеграції в європейську і світову економічні системи, забезпечення права приватної власності і права на підприємницьку діяльність утворено Раду вітчизняних та іноземних інвесторів при Президентові України. Очолив зазначену Раду Президент України.

Прийнято  Закон України № 2880-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів  України щодо гарантування прав концесіонерів». Законом вносяться зміни до Земельного кодексу України та до Закону України «Про концесії» з метою посилення державних гарантій прав концесіонерів, що повинно створити сприятливі умови для об‘єднання інтересів держави та бізнесу при укладанні та виконанні договорів концесії.

Податкове оточення

З метою  систематизації податкового законодавства  Верховна Рада України 2 грудня 2010 року прийняла Податковий кодекс, який став першим в Україні кодифікованим  законодавчим актом, який буде направлений  на комплексне регулювання питань, пов'язаних з оподаткуванням.

Основними новаціями Податкового кодексу, що стосуються інвестиційної діяльності, є:

— стимулювання переходу України на інноваційну модель розвитку, зокрема шляхом поетапного зниження ставки податку на прибуток з 25 до 16 відсотків (2011 р. - 23 відсотки, 2012 р. – 21 відсотків, 2013 р. – 19 відсотків, 2014 р. – 16 відсотків); 
— тимчасове (до 1 січня 2020 року) звільнення від оподаткування прибутку виробників біопалива на виробництво електричної та теплової енергії, а також прибутку підприємств з видобування та використання газу (метану) вугільних родовищ; 
— строком на 10 років з 1 січня 2011 року звільняється від оподаткування прибуток, отриманий від надання готельних послуг у готелях категорій «п’ять зірок», «чотири зірки» та «три зірки», у тому числі новозбудованих чи реконструйованих, або в яких проведено капітальний ремонт чи реставрація існуючих будівель і споруд, а також підприємств галузей легкої промисловості (крім підприємств, які виробляють продукцію на давальницькій сировині), прибуток від продажу електричної енергії, виробленої з відновлювальних джерел енергії, прибуток підприємств суднобудівної та літакобудівної промисловості; 
— розширена класифікація основних засобів у податковому обліку, передбачено 16 груп основних фондів замість 4 груп у діючому законодавстві; 
— врегульовано питання оподаткування операцій з фінансового лізингу, що дозволить надати нових стимулів цій формі інвестування; 
— запроваджується оподаткування за ставкою 5 % доходів на вклади (депозити), процентного або дисконтного доходу за іменним ощадним (депозитним) сертифікатом, процент на вклад (депозит) члена кредитної спілки у кредитній спілці, доходи у вигляді дивідендів та деякі інші доходи, пов’язані з інвестиційною діяльністю; 
— створюються передумови інвестиційної привабливості країни шляхом зменшення ставки податку на додану вартість до 17 відсотків; 
— запровадження «автоматичного» відшкодування податку на додану вартість сумлінним платникам податків та Єдиного реєстру податкових накладних та впроваджено відповідальність держави за несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість таким платникам.

Регуляторний вплив

З метою  поліпшення бізнес-клімату й створення  сприятливих умов для надходження  інвестицій здійснено низку заходів з покращення регуляторного середовища в Україні.

У сфері дозвільної системи:

— розширено застосування декларативного принципу започаткування бізнесу відповідно до прийнятого Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» щодо провадження господарської діяльності на підставі подання декларації» від 07.07.2010 № 2451-VI.

Згідно  з цим принципом суб'єкт господарювання набуває права на провадження  певних дій щодо здійснення господарської  діяльності без отримання документа дозвільного характеру шляхом повідомлення адміністратора або відповідного дозвільного органу про відповідність його матеріально-технічної бази вимогам законодавства (далі – декларативний принцип).

Постановою  Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2010 р. № 725 затверджено Перелік певних дій щодо провадження господарської діяльності або видів господарської діяльності, які не можуть провадитися на підставі подання декларації відповідності матеріально-технічної бази суб'єкта господарювання вимогам законодавства.

У сфері ліцензування:

— прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обмеження державного регулювання господарської діяльності» від 19.10.2010 № 2608-VI, котрим відмінено ліцензування 23 із 66 видів діяльності, провадження яких не пов'язано із загрозою безпеці держави, життю та здоров'ю людей, погіршенням стану навколишнього природного середовища, а також стосовно яких існують інші засоби державного регулювання (державні стандарти, будівельні норми і правила, технічні умови, міжнародні стандарти якості тощо).

Важливим  чинником зростання інвестиційної  активності має стати реалізація проектів з підготовки проведення в  Україні фінальної частини чемпіонату Європи з футболу Євро-2012, найбільші  обсяги фінансування яких припадатимуть саме на 2011-2012 роки.

Питання сприяння інвестиціям знайшли своє відображення у Програмі економічних  реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна  держава«. Зокрема, в рамках програми реформ здійснюються конкретні заходи з покращення бізнес-клімату, а саме: удосконалення дозвільної системи, ліцензування, адміністративних послуг, започаткування та ліквідації бізнесу, державного нагляду та контролю, технічного регулювання, формування митних процедур.

Державне регулювання  інвестиційної діяльності здійснюється з метою реалізації економічної, науково-технічної і соціальної політики. Воно визначається показниками  економічного і соціального розвитку України, республіканськими і регіональними програмами розвитку народного господарства, республіканськими і місцевими бюджетами, передбачуваними в них обсягами державного фінансування інвестиційної діяльності.

Державне регулювання  інвестиційної діяльності складається  з управління державними інвестиціями, а також регулювання умов інвестиційної діяльності і контролю за її здійсненням усіма інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності.

Державне регулювання  умов інвестиційної діяльності здійснюється шляхом прямого (адміністративно-правового) та непрямого втручання в інвестиційну діяльність, див. рис. 1.5.

Відносини, що виникають  при здійсненні інвестиційної діяльності в Україні, регулюються Законом "Про  інвестиційну діяльність" [1] та іншими законодавчими актами України. Інвестиційна діяльність суб'єктів

України за її межами регулюється  законодавством іноземної держави, на території якої ця діяльність здійснюється, відповідними договорами України, а  також спеціальним законодавством України.

Рис. 10.1. Важелі державного впливу на інвестиційний клімат

Особливості здійснення інвестиційної  діяльності на території України  суб'єктами інвестиційної діяльності, розташованими за межами України, а  також цими суб'єктами і суб'єктами України в зонах вільного підприємництва в Україні визначаються спеціальним законодавством України. При цьому створюються пільгові умови інвесторам, що здійснюють інвестиційну діяльність у найбільш важливих для задоволення суспільних потреб напрямах.

Інвестиційна діяльність суб'єктів  України за її межами регулюється  законодавством іноземної держави, на території якої ця діяльність здійснюється, відповідними договорами України, а  також спеціальним законодавством України.

Одним з найважливіших методів державного регулювання інвестиційної діяльності є обов'язкова комплексна державна експертиза інвестиційних програм та проектів. Інвестиційні програми та проекти будівництва незалежно від джерел фінансування підлягають обов'язковій комплексній державній експертизі у повному обсязі, крім об'єктів, затвердження проектів будівництва яких не потребує висновку комплексної державної експертизи. Перелік таких об'єктів встановлюється Державним комітетом з будівництва та архітектури відповідно до законодавства.

Держава гарантує стабільність умов здійснення інвестиційної діяльності, дотримання прав і законних інтересів  її суб'єктів. Умови договорів, укладених  між суб'єктами інвестиційної діяльності, зберігають свою чинність на весь строк  дії цих договорів і у випадках, коли після їх укладення законодавством (крім податкового, митного та валютного законодавства, а також законодавства з питань ліцензування певних видів господарської діяльності) встановлені умови, що погіршують становище суб'єктів або обмежують їх права, якщо вони не дійшли згоди про зміну умов договору.

Державні органи та їх посадові особи  не мають права втручатися в діяльність суб'єктів інвестиційної діяльності, крім випадків, коли таке втручання  допускається чинним законодавством і  здійснюється в межах компетенції цих органів та посадових осіб.

Інвестиційну діяльність держава регулює і через захист інвестицій - це комплекс організаційних, технічних та правових заходів, спрямованих  на створення умов, які сприяють збереженню інвестицій, досягненню цілі внесення інвестицій, ефективній діяльності об'єктів інвестування та реінвестування, захисту законних прав та інтересів інвесторів, у тому числі права на отримання прибутку (доходу) від інвестицій.

Держава гарантує захист інвестицій незалежно від форм власності, а також іноземних інвестицій. Захист інвестицій забезпечується законодавством України, а також міжнародними договорами України. Інвесторам, у тому числі іноземним, забезпечується рівноправний режим, що унеможливлює застосування заходів дискримінаційного характеру, які могли б перешкодити управлінню інвестиціями, їх використанню та ліквідації, а також передбачаються умови і порядок вивозу вкладених цінностей і результатів інвестицій.

З метою забезпечення сприятливого та стабільного інвестиційного клімату держава встановлює державні гарантії захисту інвестицій.

Визначившись  з інвестиційною стратегією, використовується ціла низка важелів, що забезпечують оптимальну інвестиційну діяльність держави. Систему важелів державного регулювання  умов інвестиційної діяльності зображено на рисунку 8.3.

Рис. 8.3. Форми державного регулювання інвестиційної діяльності

Визначаючи  інвестиційну привабливість окремої сфери діяльності, потрібно враховувати комплекс факторів, що становлять зовнішні умови інвестиційного проекту:

o важливість  галузі - значення продукції, її  особливості, частка експорту, залежність  від імпорту, рівень забезпеченості  внутрішніх потреб країни, частка галузі або конкретної продукції у ВВП, основні споживачі продукції;

o характеристика  споживання продукції галузі, рівень  конкуренції чи монопольності,  особливості ринку збуту, фактичні  та потенційно можливі обсяги  ринку, сталість галузі щодо загального економічного спаду у країні;

o рівень державного  втручання в розвиток галузі - низький, середній чи великий,  включаючи державні капітальні  вкладення, податкові пільги, можливість  прискореної амортизації;

o соціальна  значущість сфери діяльності - кількість робочих місць, регіональне розміщення виробництв, середня заробітна плата, діяльність профспілок, екологічна небезпечність виробництва та продукції, статистика страйків і збитків від них;

o фінансові  умови роботи галузі - рівень загальної  прибутковості, середня рентабельність, віддача на вкладений капітал, оборотність активів, їх середня ліквідність.