1. Сутність методу  економічного аналізу  та його особливості

    Кожна наукова дисципліна має свій предмет  та метод дослідження. Термін "метод" походить від грецького "methodos", що в перекладі означає "шлях до чогось", тобто знання про те, яким способом, в якій послідовності потрібно розв'язувати ті чи ті завдання. Під методом у широкому розумінні слова слід розуміти шляхи, способи та засоби пізнання дійсності, сукупність органічно пов'язаних принципів та прийомів дослідження різноманітних явищ.

    Метод економічного аналізу діяльності підприємств, як і будь-якої іншої науки, визначається змістом та особливостями предмета, які, у свою чергу, зумовлюються тими конкретними цілями, вимогами та завданнями, що постали на даному етапі розвитку економіки або проглядаються в перспективі. Предмет відповідає на запитання, що ми вивчаємо, а метод — як вивчаємо, якими способами та з допомогою яких саме засобів.

    Під методом економічного аналізу розуміють  науково обґрунтовану систему теоретико-пізнавальних категорій, принципів, способів та спеціальних прийомів дослідження, що дають змогу приймати обґрунтовані управлінські рішення і базуються на діалектичному методі пізнання. Особливості діалектичного методу полягають у тому, що всі явища, котрі досліджуються, розглядаються в їх взаємозв'язку та русі, зміні та розвитку, при цьому розвиток розуміють як боротьбу протилежностей на засаді об'єктивних законів реальної дійсності.

    Категорії економічного аналізу — це найбільш загальні, ключові поняття даної  науки. До таких належать, наприклад: фактори, резерви, модель, результативний показник, відсоток, дисконт, фінансовий результат, капітал, зобов'язання, активи, грошовий потік, леверидж та ін. Визначення та зміст окремих категорій наведено у відповідних розділах посібника.

    Принципи  економічного аналізу регулюють процедурну сторону його методології та методики. До них відносять: системність та комплексність, періодичність, зрозумілість та адекватність тлумачення, достовірність та об'єктивність, доречність та своєчасність. Системний підхід до вивчення явищ виявляється в комплексному взаємозв'язаному вивченні багатосторонніх зв'язків і взаємозумовленості дії факторів організації, техніки і технології виробництва.

    Підприємство  будь-якої галузі виробництва —  це складна система, і правильний висновок щодо характеру досліджуваного явища можливий тільки за умови врахування всіх взаємозв'язаних факторів. Здебільшого комплексне дослідження результатів діяльності підприємства починають з вивчення загальних показників. Потім, розподіляючи їх, поглиблюють аналіз, вивчаючи окремі сторони та ділянки роботи підприємства. Принцип системності робить неможливими висновки на підставі лише окремо взятих фактів без урахування відповідних взаємозв'язків.

    Принцип періодичності (або регулярності) передбачає необхідність систематичного проведення аналізу за відповідні звітні періоди (та протягом таких) з метою створення цілісного уявлення про динаміку господарських і фінансових процесів на підприємстві. Зрозумілість та адекватність тлумачення досягається через обов'язкове пояснення отриманих результатів дослідження (розрахунків) у вигляді відповідних висновків, коментарів, складання пояснювальних записок. Наявність аналітичних висновків є обов'язковим елементом методики економічного аналізу.

    Достовірність та об'єктивність аналітичних досліджень передбачають використання вірогідної інформації, брак арифметичних помилок у розрахунках, правильне застосування методики розрахунку окремих показників та впливу окремих факторів.

    Доречність  та своєчасність аналітичної інформації визначають її вплив на прийняття управлінських рішень користувачами. Своєчасна та доречна інформація дає можливість оперативно оцінити минулі, теперішні чи майбутні події та вжити необхідних заходів для виправлення ситуації або її поліпшення. Дані аналізу мають не просто констатувати факти минулих подій та давати їм оцінку, а насамперед служити інформацією для прогнозування господарських подій, майбутнього фінансового стану підприємства, його фінансових результатів. Принцип доречності передбачає також брак зайвої інформації, яка непотрібна для прийняття управлінських рішень.

    Основним  елементом методу економічного аналізу  є його науковий інструментарій (апарат), тобто сукупність загальнонаукових та специфічних способів і прийомів дослідження фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання.

    Відокремити прийоми та способи, які притаманні лише конкретній економічній науці, практично неможливо — науковий інструментарій різних наук є надто  взаємозв'язаним. В економічному аналізі  також застосовуються різні прийоми, які були спочатку розроблені в межах тієї чи іншої економічної науки (статистики, математики, програмування). Водночас економічний аналіз має і специфічні прийоми дослідження.

    Метод аналізу має певні специфічні особливості. До них належать:

    - використання системи показників, що характеризують діяльність підприємства;

    - вивчення причин зміни показників;

    - визначення та вимірювання взаємозв'язків  та взаємозалежностей між ними  з допомогою спеціальних прийомів.

    Однією  з найважливіших особливостей методу економічного аналізу є використання системи показників для вивчення господарських явищ та процесів. Адже економічний аналіз спроможний дослідити лише ті економічні явища, які відображено в певних економічних показниках, що мають числову характеристику. Наприклад, такі властивості продуктів харчування, як смак, колір, запах, корисність, не мають об'єктивної числової характеристики, а для того, щоб вони могли стати об'єктом дослідження в економічному аналізі, потрібно спочатку розробити відповідну систему показників даних властивостей, виражених у балах. Система економічних показників базується, як правило, на системах та підсистемах економічної інформації, проте не виключено, що в ході самого аналізу виникатиме потреба в розрахунку нових показників.

    Інша характерна особливість методу економічного аналізу — вивчення причин, що вплинули на зміну тих чи тих економічних показників. Ураховуючи, що економічні явища обумовлені причинно-наслідковою залежністю, головним завданням аналізу є розкриття та вивчення цих причин (факторів). На господарську діяльність підприємства, навіть на окремо взятий показник, можуть впливати численні фактори. Визначити та вивчити абсолютно всі причини дуже складно, та й не завжди доцільно. Завдання полягає в тому, щоб знайти те найсуттєвіше, що найбільше впливає на той чи інший показник. Отже, обов'язковою умовою правильного аналізу є економічно обґрунтована класифікація причин, що вплинули на господарську діяльність підприємства та її результати.

    До  характерних особливостей методу економічного аналізу належить і визначення та вимірювання взаємозв'язку між об'єктивними економічними показниками. Іноді нехтування таким взаємозв'язком може призвести до некоректних висновків, а подеколи зробити аналіз узагалі неефективним. Тому в економічних дослідженнях жодне явище не може бути правильно інтерпретоване, якщо воно розглядається ізольовано, без зв'язку з іншими. Не можна також на основі окремо взятого явища робити загальні висновки про тенденцію розвитку об'єкта в цілому. Такий підхід призводить, як правило, до фальсифікованих висновків. Однак, це зовсім не виключає можливості та необхідності логічного виокремлення певних явищ у процесі економічних розрахунків.

    2. Ряди динаміки

    Аналіз  рядів динаміки — найефективніший  спосіб оцінки тенденцій і закономірностей розвитку явищ. Основними елементами динамічного ряду є рівень (окремий показник ряду) і час, до якого належить відповідний рівень. Рівнями можуть бути абсолютні, середні і відносні величини.

    Розрахунок  характеристик динаміки ґрунтується на порівнянні рівнів ряду. При порівнянні певної множини послідовних рядів база порівняння може бути постійною чи змінною. За постійну базу беруть або початковий рівень ряду, або рівень, який вважається вихідним для розвитку явища, що вивчається.

    Характеристики динаміки, обчислені відносно постійної бази, називають базисними. Якщо кожний рівень ряду y_t порівнюється з попереднім yі-і, характеристики динаміки називають ланцюговими. 
 

    Розрізняють такі види рядів динаміки:

    • одновимірні — характеризують зміну одного показника;

    • багатовимірні — характеризують зміну двох і більше показників;

    • паралельні — характеризують динаміку одного показника щодо різних об'єктів або різних показників щодо одного об'єкта;

    • взаємопов'язаних показників.

    Зв'язок між показниками багатовимірного динамічного ряду може бути функціональний або кореляційний.

    Залежно від статистичної природи показника (рівня) розрізняють динамічні ряди первинні та похідні, ряди абсолютних, середніхі відносних величин.

    За  ознакою часу ряди динаміки поділяють на такі:

    • моментні — рівень фіксує стан явища на певний момент часу (t);

    • інтервальні — рівень є агрегованим результатом процесу і залежить від тривалості часового інтервалу.

    За  повнотою часу, який відображається в  рядах динаміки, розрізняють повні та неповні ряди. У повних рядах дати або періоди фіксуються один за одним з рівними інтервалами. У неповних рядах у послідовності часу рівний інтервал не допускається.

    Методи  обчислення середніх рівнів динамічних рядів залежать від їх виду.

    Середній  рівень інтервального ряду динаміки обчислюють за середньою арифметичною простою: 

    де  n — кількість рівнів ряду.

    Середній  рівень повного моментного ряду обчислюють за середньою хронологічною моментного динамічного ряду: 

    Середній  рівень неповного моментного ряду визначають за формулою 
 

    Для опису рядів динаміки використовують систему взаємопов'язаних характеристик: абсолютний приріст, темп зростання, темп приросту і абсолютне значення одного процента приросту. Обчислення характеристик  ґрунтується на порівнянні рівнів ряду.

    Залежно від бази порівняння кожну з наведених  характеристик поділяють на базисну  та ланцюгову. Середню динаміку ряду за весь період часу описують середніми  цих характеристик.

    При порівнянні якогось певного рівня  з попереднім (база порівняння змінна) отримані показники називають ланцюговими.

    Якщо  всі рівні ряду динаміки порівнюють з одним і тим самим рівнем (база порівняння стала), то отримані показники  називають базисними.

    Сума  послідовних ланцюгових абсолютних приростів дорівнює базисному за весь період, тобто кінцевому базисному приросту: 

    Абсолютний  приріст (A_t) характеризує збільшення (зменшення) рівня ряду за певний період в абсолютному вираженні: Ланцюговий приріст 

    де  y t — рівень щодо конкретного моменту або інтервалу часу t; y t-i -рівень щодо попереднього моменту або інтервалу часу.Базисний приріст 

    де  y о — базисний рівень.

    Середній  абсолютний приріст (абсолютна швидкість динаміки) обчислюють діленням загального приросту за весь період на величину цього періоду у відповідних одиницях часу (рік, квартал, місяць та ін.): 

    де  n — кількість ланцюгових абсолютних приростів; y_n — кінцевий рівень ряду.

    Коефіцієнт  зростання (K_t) показує, у скільки разів рівень y_t більший (менший) від рівня, узятого за базу порівняння (становить кратне відношення рівнів):базисний 

    ланцюговий 

    Якщо  коефіцієнт зростання виражається  у процентах, його називають темпом зростання (T_t) і обчислюють за формулою 

    Темп  приросту (T_npt) — це відношення абсолютного приросту до початкового або попереднього (базисного), виражене у процентах:

    базисний 

    ланцюговий 

    Темп  приросту можна обчислити відніманням 100 % від відповідного темпу зростання: 

    Середній  темп зростання — це темп, при обчисленні якого враховують правило складних процентів, за якими змінюється відносна швидкість динаміки (нагромаджується приріст на приріст).Середній темп зростання розраховують за формулою 

    де  n — кількість темпів зростання за однакові інтервали часу.

    Якщо  абсолютні дані динамічного ряду відсутні, то середній темп зростання  (T) можна обчислити за ланцюговими коефіцієнтами зростання: 

    де  n — кількість ланцюгових коефіцієнтів зростання; T\,2,... ,n — ланцюгові темпи зростання у вигляді коефіцієнтів.

    Абсолютне значення одного процента приросту — це ві-ношення абсолютного приросту до темпу приросту:

    базисне 

    ланцюгове 

    де  At, % — абсолютне значення одного процента приросту; T_npt —темп приросту; At — абсолютний приріст; y t-i — рівень ряду, попередній відносно yо-

    Якщо  під впливом випадкових факторів рівні ряду не виявляють чіткої тенденції розвитку, то для її виявлення (опису) застосовують спеціальні статистичні методи: метод ступінчатих середніх і метод ковзної середньої.

    Суть  методу ковзної середньої полягає  в тому, що середні обчислюють за збільшеними інтервалами при  послідовному переміщенні меж інтервалів на один інтервал. При цьому коливання динамічного ряду згладжуються. Недолік методу полягає в тому, що згладжений ряд коротший від емпіричного. Крім того, він лише ілюструє тенденцію, але не дає можливості кількісно виміряти її.

    Ступінчасті середні обчислюють за збільшеним інтервалом часу. При цьому первинні емпіричні рівні замінюються середніми рівнями.

    Якщо  в динамічному ряду спостерігаються  періодичні коливання, то треба брати  такий збільшений інтервал, який дорівнює періоду коливання. Такий інтервал згладжує випадкові коливання, але не відображує зміни рівнів всередині збільшеного інтервалу.

    Виявляють тенденцію і кількісно вимірюють  її методом аналітичного вирівнювання. При цьому застосовують "трендовікриві" — математичні функції, за допомогою яких описується основна тенденція. Тип функцій залежить від специфіки процесу, характеру його динаміки: рівномірне, прискорене чи уповільнене збільшення або зменшення рівнів ряду.

    На  практиці перевагу віддають функціям, параметри яких мають чіткий економічний зміст і виявляють абсолютну чи відносну швидкість розвитку.

    1. Лінійна функція 

    де  aо — рівень ряду при t =0; a і — стабільна абсолютна швидкість;

    t — порядковий номер періоду.2. Парабола другого порядку 

    де  a\ — початкова абсолютна швидкість; aі — стале абсолютне при-скорення. 

    3. Показникова функція 

    де  a\ — стабільний коефіцієнт зростання.

    Аналіз  ланцюгових характеристик динаміки, як правило, гарантує адекватний вибір  форми тренду. Якщо характер динаміки надто складний, а визначати тенденції потрібно точно, то адекватністьтренду доцільно перевіряти за допомогою критеріїв математичної статистики.

    Параметри трендових кривих визначають методом  найменших квадратів, згідно з яким сума квадратів відхилень теоретичних  рівнів ряду (Y_t) від фактичних (y_t) має бути мінімальною: 

    Параметри трендових кривих визначають з нормальних рівнянь. Для лінійної функції 

    Іноді потрібно знайти відсутні проміжні рівні  ряду. Цю процедуру називають інтерполяцією і здійснюють з огляду на загальну тенденцію розвитку за досліджуваний період.

    У прогнозуванні економічних показників використовують екстраполяцію. При цьому обчислюють значення рівнів за межами наявних фактичних даних. В екстраполяції виходять з припущення, що виявлена тенденція зберігатиметься й у подальшому. Для здійснення екстраполяції цієї операції у рівняння тренду необхідно підставити потрібне значення t згідно з продовженням вихідного ряду і розрахувати прогнозне значення I_t.

    Багатьом  процесам у суспільстві та економіці  притаманні коливання в межах року, тобто їх рівні з року в рік у деякі місяці більші (або менші), ніж у інші. Такі внутрішні коливання, що мають більш-менш регулярний характер, називають сезонними. Виявити і виміряти їх можна за допомогою індексу сезонності (I_ез). Для цього використовують різні способи.

    1. Спосіб змінної середньої. Застосовують для рядів з вираженою основною тенденцією розвитку (тренд наявний). При цьому індекс сезонності обчислюють за формулою 

    2. Спосіб постійної середньої. Застосовують для рядів з невираженою основною тенденцією розвитку (тренд відсутній). Згідно з цим способом індекс сезонності визначають так: 

    Для порівняння інтенсивності сезонних коливань одного чи різних явищ в різні  роки використовують узагальнюючі характеристики варіації індексів сезонності:

    • середнє лінійне відхилення 

    • середнє квадратичне відхилення 

    де  n — кількість періодів у динамічному ряду (наприклад, місяців). 

3. Графічні  способи, їх роль в  економічному аналізі. Ілюстративні, графіки.

    В економічному аналізі велику роль відіграють так звані графічні способи, відмітною рисою яких є їхня наочність, що значно спрощує процес доведення результатів економічного аналізу до широкого кола працівників. Для правильного відображення досліджуваних процесів і явищ необхідно дотримуватись техніки та методики побудови графіків. Велике значення має правильний вибір типу графіка, його масштабів і виконання.

    Графіки, які використовуються в економічному аналізі, можна розділити на дві  групи:

• ілюстративні;
• розрахункові (аналітичні).

    Ілюстративні  графіки використовуються для порівнювання результатів економічного аналізу, які одержують за допомогою інших аналітичних прийомів, а також для ілюстрації найважливіших результатів аналізу в процесі прийняття рішень управлінським персоналом, для унаочнення доповідей і повідомлень на нарадах, засіданнях, зборах.

    Графіки — це масштабне зображення певних показників за допомогою геометричних знаків (ліній, прямокутників, кіл) або  умовно-художніх фігур. Завдяки добре  зробленим графікам досліджуваний  матеріал стає більш дохідливим і зрозумілим.

    Основні форми графіків, що використовуються в економічному аналізі, — це діаграми. Діаграми (за формою) бувають стовпчикові, смугові, кругові, квадратні, лінійні, фігурні.

    За  змістом розрізняють діаграми порівняння, структурні, динамічні, графіки зв’язку, графіки контролю. Діаграми порівняння показують співвідношення різних об’єктів за певним показником. Найпростішими діаграмами для порівнювання розмірів показників є стовпчикові та смугові. Для їх побудови користуються прямокутною системою координат. На осі абсцис розміщують основу (однакового розміру) стовпчиків для всіх об’єктів. Висота кожного стовпчика має відповідати розміру показника, що нанесений у відповідному масштабі на вісь ординат. Смугові діаграми розміщують по горизонталі: основу смуг розміщують на осі ординат, а масштаб — на осі абсцис.

    Іноді діаграми порівняння роблять у вигляді  квадратів або кіл, площа яких пропорційна розміру відповідних  показників.

    Особливим різновидом є фігурні діаграми, коли співвідношення об’єктів показуються у вигляді умовно-художніх фігур (колоска, картоплини, голови тварини, трактора). Якщо їх добре виконано, то вони одразу привертають до себе увагу, роблять інформацію більш дохідливою.

    Структурні (секторні) діаграми дають змогу визначити склад досліджуваних показників, питому вагу окремих частин у загальному розмірі показника. У структурних діаграмах зображення показника дається у вигляді розбитих на сектори геометричних фігур (квадратів, кіл), площа яких береться за 100 або за 1. Розмір сектора визначається питомою вагою частини.

    Діаграму динаміки призначено для зображення зміни явищ за відповідні проміжки часу. Для цього можна використовувати стовпчикові, кругові, квадратні, фігурні та інші графіки. Але найчастіше використовуються лінійні графіки. Динаміка на такому графіку подається у вигляді лінії, що характеризує безперервність процесу. Для побудови лінійних графіків користуються прямокутною системою координат: на осі абсцис відкладають періоди, а на осі ординат — рівень показників за відповідні проміжки часу, виходячи з вибраного масштабу.

    Лінійні графіки дуже широко використовуються також для вивчення зв’язків між показниками (графіки зв’язку). На осі абсцис відкладаються значення факторного показника (X), а на осі ординат — значення результативного показника (Y) у відповідному масштабі. Лінійні графіки в наочній і дохідливій формі відображають напрямок і форму зв’язку.

    Графіки контролю широко застосовуються в економічному аналізі для вивчення зведень про хід виконання плану чи дотримання нормативів. У такому разі на графіку будуть дві лінії: плановий і фактичний рівень показників за кожний день (або за інший проміжок часу).

    Графічні  засоби можуть використовуватися і  для розв’язування методичних задач  економічного аналізу, а передовсім для побудови різноманітних схем, що наочно відображають внутрішню будову об’єкта дослідження, послідовність технологічних операцій, взаємозв’язки між результативними та факторними показниками.

    Використання  графіків для ілюстрації результатів  економічного аналізу, крім наочності, забезпечує скорочення текстової частини пояснень до фінансових звітів підприємства. 
 

4. Розрахункові (аналітичні) графіки.

    Графіки мають також велике аналітичне значення. На відміну від табличного матеріалу  графік дає узагальнюючу характеристику стану або розвитку досліджуваного явища, уможливлює наочне зображення тих закономірностей, що їх містить числова інформація. На графіку виразніше виявляються тенденції і взаємозалежності досліджуваних показників.

    Розрахункові або аналітичні графіки здебільшого виконують подвійну функцію: вони використовуються і для полегшення аналітичних розрахунків, і як ілюстративні графіки. Прикладом аналітичного графіка може бути графік розрахунку точки беззбитковості (критичного обсягу), який забезпечує оперативне виявлення коливань розміру прибутку підприємства під час аналізу варіантів зміни обсягу виробництва за рахунок постійної частини витрат.

    Ефективність  використання графічних методів  в економічному аналізі залежить від дотримання вимог, які пред’являються до побудови графіків, насамперед від вибору розмірів графіка і відповідно масштабів відображення досліджуваних величин залежно від призначення цього графіка. Другою важливою вимогою є дотримання пропорцій. Практика виробила правило «золотого перетину», згідно з яким відношення ширини графіка до його висоти має становити приблизно 8:5. Не менш важливою є композиція самого графіка, тобто характер розміщення матеріалу, який має бути представлений. Важливо не перевантажувати графік великою кількістю даних, окремо виділяючи найістотніші.