Теорія організації і її місце в системі наукових знань

(22)

В небольшой  организации все решения могут  приниматься ее руководителем. Однако с увеличением размеров организации, масштаба и сложности работ может  создаться ситуация, когда руководитель будет перегружен принятием решений, даже если он только этим и будет заниматься, В этой ситуации возникает вопрос: должны ли права быть сконцентрированы наверху или распределены по уровням организации? На практике — это дилемма между централизацией и децентрализацией, являющейся большой проблемой в проектировании организации.

Централизация — это концентрация прав принятия решений, сосредоточение властных полномочий на верхнем уровне руководства организаци. Централизация является реакцией организованной системы, направленной на предотвращение искажения информации при передаче ее через все увеличивающееся количество уровней управления.

Децентрализация — это передача или делегирование ответственности за ряд ключевых решений, а следовательно, и передача соответствующих этой ответственности прав на нижние уровни управления организацией. Понятия «централизация» и «децентрализация» ровсе не исключают друг друга. Они выступают лишь разными способами решения проблемы искажения информации при перемещении ее с уровня на уровень, способами решения этой проблемы через разную степень распределения прав и ответственности по «вертикали» управления.

Проблема выбора между централизацией и децентрализацией — это проблема выбора оптимальной  конструкции организации. Поэтому  децентрализация не может рассматриваться  вне связи с централизацией. Она существует лишь по отношению к централизации, и в этом их диалектическое единство. Так, например, передача полномочий в ходе централизации вверх по уровням управления одновременно означает и необходимость, в силу определенной ограниченности физиологических возможностей человека, проведения децентрализации в управлении уровнем, получившим больше прав.

Степень централизации  или децентрализации в организации  или ее подразделениях может измеряться с помощью следующих переменных:

• число решений, принимаемых на каждом из уровней управления;

• важность решения  для организации в целом;

• степень контроля за исполнением принятого решения.

Организации развиваются, делая постоянный выбор между  централизацией и децентрализацией. Р. Акофф объясняет тягу к централизации желанием координировать работу нижестоящих уровней и использовать потенциальную синергию, а также стремление предотвратить серьезные ошибки на нижних уровнях управления, последствия действий которых для организации в целом не всегда видны и предсказуемы. Давление в сторону децентрализации, по его мнению, обусловлено желанием облегчить проявление быстрых и эффективных инициатив и реакций на изменения с тех уровней, на которых потребности, опасности и возможности проявляются раньше всего, и обогатить труд руководителей нижестоящих уровней управления путем расширения их ответственности.

При проектировании организации на выбор между централизацией и децентрализацией могут влиять следующие факторы.

Капиталоемкость принимаемых решений. На практике, в регулирующих документах компаний указывается даже конкретная сумма, в пределах которой руководитель может принимать те или иные Решения. Соответственно, если организация допускает относительно большой размер этой суммы для среднего или нижнего уровней управления, то она строит свою деятельность на децентрализованной основе.

Единообразие политики. Например, организация банковского дела или торговли предполагает, что одна и та же компания во всех своих отделениях должна одинаково качественно строить свои отношения с потребителями. Это же, в свою очередь, вынуждает ее использовать высокостандартизированные процедуры.

Размеры предприятия. Ранее уже назывались возможные пределы эффективно управляемой организации. Так как в любом случае существует предел, до которого централизация дает эффект, то после превышения этого предела встает вопрос о децентрализации.

Организационная культура. Приобретенные организацией с момента ее создания ценностные ориентации, нормы и образцы поведения носят, как правило, устойчивый характер и не могут быть игнорированы при выборе проектируемой системы.

Философия управления. Субъективная вера высшего руководства в один из управленческих подходов может определенное время удерживать организацию от нового выбора. Например, Г. Форд-старший известен тем, что гордился отсутствием у него каких-либо управленческих титулов, кроме президента и генерального управляющего компании, и собственноручно принимал максимально возможное число важных решений. В отличие от него, А. Слоун — председатель Совета директоров «Дженерал Моторс» — вывел компанию на высокий уровень, когда лишь 5% решений принимались на уровне штаб-квартиры корпорации.

Стремление частей к самостоятельности. В социальных системах, каковой является организация, отделение части от целого сопровождается стремлением этой части превратиться в новое целое, стать самостоятельной. Тенденция проявляется тем сильнее, чем больше различие между бывшим целым и отделившейся частью.

Наличие соответствующих кадров. Отсутствие у руководителей нижестоящих уровней готовности принять на себя большую ответственность не может способствовать развитию процессов децентрализации, а порой может перерасти в скрытое сопротивление этому процессу.

Развитие техники контроля. Широкое внедрение в организациях электронных информационных систем резко снижает искаженность информации и позволяет быстрее переходить к децентрализации.

Степень разделения труда. Высоко диверсифицированные компании, как правило, строятся на децентрализованной основе по продукту, проекту, потребителю, рынку, территории.

Тип предпринимательства. Каждый бизнес имеет свою динамику, характеризующуюся разной скоростью изменений. Известно, что высокая скорость изменений невозможна в условиях жесткой централизации. Так, фирмы-производители ЭВМ обычно отличаются высокой степенью децентрализации в своей деятельности.

Изменения внешней среды. Государственная политика в области демонополизации, налогообложения и т.п. может способствовать развитию одного из рассматриваемых процессов.

Отмечено, что  децентрализация обладает рядом преимуществ. Она увеличивает скорость и повышает объективность принятия решений, делает организацию гибкой и своевременно реагирующей на внешние изменения, создает для работников определенные удобства и удешевляет делопроизводство, развивает способности руководителей и творческое, доверительное начало в их деятельности. Однако отмечено также и то, что децентрализация имеет и негативную сторону. Она может увести в сторону от главных целей организации, ослабить контроль и единство действий и, наконец, может привести к тому, что решение вовсе не будет принято.

(16)

Теорія організації  і  її місце в системі наукових знань

Теорія  організації – система наукових знань, що узагальнює організаційний досвід і відображає сутність організаційних відносин, їх внутрішні необхідні зв'язки, закони функціонування й розвитку.

Предмет теорії організації – як загальні так і приватні закономірності, що діють у складних організаційних системах, організаційні відносини, закономірності, що формують зв'язки й взаємодії між різними цілісними утвореннями і їхніми структурними складовими.

Теорія організації  припускає макродослідження організацій, оскільки тут за одиницю приймається  організація в цілому. Знаходження  оптимального варіанта координації  її ресурсів було й залишається основною метою науки керування.

Історично можна простежити еволюцію теоретичних концепцій, що визначають сутність самих організацій, роль і основні критерії, застосовувані  для оцінки діяльності різних організаційних структур. Ці теорії з'явилися разом  з тектології  А. Богданова, але незалежно від її. Організаційні теорії ставили завданням розробку принципів, правил, рекомендацій, процедур управлінської діяльності в кожний конкретний момент, тоді як для тектологіі було важливо виявити об'єктивні організаційні механізми, які не змінювалися б у різних ситуаціях.

Інструментом  теоретичного дослідження є науковий метод (від грец. methodos — шлях дослідження, теорія, навчання). Під методом розуміється впорядкована діяльність по досягненню певної мети, сукупність прийомів або операцій практичного або теоретичного пізнання дійсності.

Основне завдання теорії організації — вивчення впливу, що роблять індивідууми й групи людей на функціонування організації, на зміни, що відбуваються в ній, на забезпечення ефективної цілеспрямованої діяльності й одержання необхідних результатів.

Розглянемо  місце теорії організації у зв'язку з такими науками, як: психологія, соціологія, соціальна психологія, антропологія й економіка.

Внесок психології в теорію організації проявляється в найбільшій мері через вивчення й прогнозування поводження індивідуума, визначення можливостей зміни поводження людей. Психологія виявляє умови, що заважають або сприяють раціональним діям і вчинкам людей. Останнім часом розширилася база саме тих психологічних досліджень, які безпосередньо пов'язані з поводженням людини в організації.

Дослідження в  області соціології розширюють методологічні основи теорії організації за рахунок вивчення соціальних систем, де індивідууми виконують свої ролі й вступають у певні відносини між собою. Принципово важливим є вивчення групового поводження, особливо у формальних і складних організаціях.

На питання, що виникають у процесі функціонування організації дає відповіді порівняно  нова наукова дисципліна — соціальна психологія. При вивченні міжособистісного поводження головним орієнтиром є те, як відбуваються зміни, у яких формах вони здійснюються і як переборюються бар'єри їхнього сприйняття. Виняткову важливість для організацій представляють дослідження, присвячені оцінці й аналізу зміни позицій людей, форм комунікацій і шляхів задоволення індивідуальних потреб в умовах групової діяльності.

Внесок антропології в теорію організації обумовлений тим, що ця галузь знань серед інших проблем вивчає функцію культури суспільства, тобто своєрідний механізм відбору цінностей і норм минулого, трансляції їхнім живучим поколінням, що озброюється певними стереотипами свідомості й поводження.

Зв'язок теорії організації з економічною наукою визначається об'єктивною потребою формувати мети й стратегію організацій як основу їхньої побудови, забезпечення їх внутрішніх і зовнішніх взаємодій. Дослідження відносин власності, ринкового й державного регулювання, макро- і мікроекономічних аспектів функціонування суб'єктів господарювання, проблем ефективності і її вимірників, методів економічного стимулювання мають безпосереднє відношення не тільки до орієнтації організацій, але й до всіх сторін їхньої ефективної діяльності.

Особливу значимість здобуває зв'язок теорії організації  з юридичною наукою, що вивчає право як систему соціальних норм і різні аспекти правозастосовної діяльності. Безпосередній вплив на формування ключових розділів теорії організації роблять такі галузі юридичної науки, як цивільне, трудове й господарське право.

Важливу роль грають сучасні інформаційні системи, що зв'язують воєдино всі процеси функціонування організацій і властиво управлінської діяльності, а також інформатика як наука, що вивчає закони, закономірності, методи, способи й кошти реалізації інформаційних процесів у цих системах. Організації повинні бути структуровані таким чином, щоб максимізувати можливості системи керування по обробці й передачі необхідної інформації, домогтися необхідної оперативності прийняття, реалізації й контролю управлінських рішень.

Найважливішим методом дослідження теорії організації є індукція — логічний умовивід від окремих фактів до узагальнення. Дослідження історично й логічно починається з виділення певного об'єкта  - « окремого» і розгляду в ньому «загального» і «особливого». Індукція реалізується в трьох основних формах:

1. узагальнено-описової;
2. статистичної;
3. абстрактно-аналітичної.

Узагальнено-описова  форма припускає, що всі взаємозв'язки досить сімволічни й необхідно знайти формулювання, Ц підходящу для безлічі різнорідних елементів.

Статистична форма укладається в кількісному обліку факторів і частоті їхньої повторюваності. Вона дозволяє встановлювати характер і стабільність організаційних зв'язків структурних елементів у різних системах, оцінювати їхній рівень організованості й дезорганізації.

Абстрактно-аналітична форма допомагає сформулювати закони явищ, їхнього взаємозв'язку й постійних тенденцій. По суті,  абстрагування є вищим щаблем дослідження. Завдяки йому відбуваються відволікання, видалення моментів, що ускладнюються, «воно виявляє в чистому виді основу даних явищ, тобто саме ту постійну тенденцію, що схована під їхньою видимою складністю». Для того щоб зрозуміти закономірність явища, конкретність повинна розкриватися під байдужними символами.

Початком наукового  становлення організаторської думки в суспільстві вважається період, пов'язаний з життям і творчістю давньогрецького філософа Платона (427 – 347 р. до н.е.).  У класичних працях Платона «Держава», «Закони», «Політика» закладені основи не тільки філософії, але й організації держави й права.

Стурбований проблемою  «кращого життя людей», Платон намагався  вирішити її за допомогою створення  моделі держави, що персоніфікує розум. Платон проводив аналогію між справедливою людиною й справедливою державою. Справедливість по Платонові - можливість займатися своїми справами й не втручатися в справи інших, а це вимагає ієрархічної підпорядкованості в ім'я цілого. Він думав, що в справедливих державах ієрархія встановлюється із самого народження і її не можна змінити.

Розглядаючи форми державного правління, Платон виділяв наступні: монархія, аристократія, тімократія, олігархія, демократія, тиранія, причому Платон уважав справедливими тільки монархію й аристократію. Інші ж розглядав як тривалу міжусобицю.

На його думку, для  керування державою не годяться як люди неосвічені й не знаючі в істині, так і ті, кому все життя надано займатися самовдосконаленням.

В ідеальній державі  намагаються усунути багатство  й бідність: одне веде до розкоші, інше - до нізості і злодіянь. Платон виділяв 4 чесноти ідеального держава:

мудрість - здорові  рішення (знання допомагає міркувати);

мужність - якась  схоронність;

розважливість - щось подібне до порядку, влада  над певними задоволеннями й  прагненнями.

справедливість - займайся своєю справою й не втручайся в чужі.

Велике значення філософ  надавав єдності, що міцно скріплює державу в монолітне ціле.

У своїх роботах Платон торкнувся важливих віх організації  держави, що незважаючи на утопічність  його ідей, дало свої плоди.

Учень Платона Аристотель (384 - 322 р. до н.е.) у роботах «Метафізика», «Етика», «Категорії» продовжив пошук принципів і закономірностей упорядкування життя людей у суспільстві. Першість і верховенство форми над утримуванням (тобто матерією) душі над тілом, розуму над почуттям, права над безправ'ям і виробництвом, добра над злом найвищою мірою властиво як першої, так і другої філософії Аристотеля.

Самим вищим вираженням людської культури й Платон, і Аристотель визнавали суспільно-корисну політичну  діяльність.

Аристотель апелював до здорового глузду, опору бачив до гармонії, закладеною природою, затверджував самостійність особистості й незалежність розуму від божественної зумовленості, що особливо важливо в державній, політичній сфері.

По Аристотелю, єдність  недосяжна в принципі, оскільки лише індивід - неподільна частка, а держава є якась множинність, складена складність різнорідних у своїй основі елементів.

Аристотель увів класифікацію форм політичного устрою, що включає  три правильні (монархії, аристократія, полиття) і три неправильні (тиранії, олігархія, демократія) моделі організації діяльності людей. При цьому він не вважав державою щирої чесноти ні монархію, на аристократію. Багаторічні дослідження й накопичений досвід переконали його в оптимальності политті - конституційної помірно-демократичної республіки.

Слід зазначити, що ще раніше Конфуцій (551 - 479 р. до н.е.) прагнув  упорядкувати суспільні процеси, систематизувати  знання про раціональну організацію  суспільства. Він розробив концепцію  шляхетної людини не по походженню, а завдяки вихованню й самовдосконаленню.

Недостача стабільності й вплив бюрократії визначили  появу й спрямованість конфуціанства.

В основу майбутнього  навчання Конфуція лягло кілька етико-філософських концепцій.

У концепції Жень (гуманність, людинолюбство) і Чи (правила, етикет) - ці два компоненти відображали погляду Конфуція на державний устрій і соціальну організацію суспільства.

Друга концепція, суть якої - «бути відданим (чесним сановником, почитати правителів», охоплювала цілий  комплекс проблем, пов'язаних із системою керування й насамперед з нормами взаємини глави держави й чиновництва.

Третя концепція Чжун-Юний відома як «проходження середньому шляху», у якому Конфуцій застерігав від  захоплення крайностями.

Відповідно до розробленого Конфуцієм схемі державного устрою керування державою й суспільством базувалося на правилах, яким він надавав великого значення:

тверде регламентування  служби в державі;

організація державного апарата як єдиної родини.

керування за допомогою  авторитету;

облік всіх протиріч при прийнятті рішень;

поділ руда;

кастовість  керування.

Таким чином, Конфуцій ще дві з половиною тисячі років  тому висловив універсальні організаційні  ідеї, які застосовуються й сьогодні.

Термін «організація» (від панцира – повідомляти стрункий вид, улаштовувати) інтерпретується в науці як досягнення структурованості, внутрішньої впорядкованості, погодженості взаємодії щодо самостійних частин у системному об'єкті.

Організацію характеризує впорядкованість частин, які утворять єдність, зворотний вплив таке, що ціле сприяє збереженню частин.

Наведені визначення дають підстави розглядати організацію  і як процес упорядочіння елементів, і як суб'єкт суспільної діяльності.

З наукового погляду  поняття «організація» має кілька значеннєвих значень:

1. організація як сукупність, як система взаємин, видів діяльності, прав, обов'язків, ролей які мають місце в процесі спільного туди. У цьому випадку організація розглядається як система з объектівною структурою;
2. організація як явище – це фізичне об'єднання реальних елементів для виконання програми або мети.
3. організація як процес – це сукупність дій, що ведуть до утворення й удосконалювання взаємозв'язків між частинами цілого.
4. організація як соціум розглядає організацію як групу людей із загальними цілями, організація – це соціальна спільність.

Організації можуть бути як формальними, так і не формальними.

Формальні організації - це організації, які офіційно зареєстровані й діють на підставі існуючого законодавства й установлених регламентів.

Неформальні організації - організації, які діють поза рамками законодавства, при цьому групи виникають спонтанно, але люди взаємодіють один з одним досить регулярно. Неформальні організації існують у кожній формальній організації.

В останні десятиліття  вивчення організацій стало головним завданням досліджень, проведених спільно представниками різних наукових дисциплін. Воно поступово перетворилося в самостійну наукову область - теорію організації.

У рамках теорії організації  виділяють наступні теорії:

Класична організаційна  теорія - стала першою систематизованою теорією, що запропонувала механістичні конструкції, використання яких обов'язково повинне забезпечити організації ефективне функціонування. Класична теорія організації базується на наступних передумовах:

функціональна ієрархія;

вертикальна й горизонтальна спеціалізація;

пріоритет внутрішніх факторів виробництва стосовно сфери  споживання;

праця й капітал — основні рушійні  сили в економіці. 
          Основу класичних подань про організацію становить так званий механістичний підхід, що припускає, що організація є налагодженою машиною.

Основний  внесок у становлення класичної  організаційної теорії належить Ф. Тейлору. Значущість внеску Ф. Тейлора укладається в широкомасштабному застосуванні аналітичного методу до вдосконалювання керування виробництвом. Ставлячи головною метою максимальне збільшення продуктивності праці, він передбачав конкретні раціональні заходи. Не можна не помітити в його підході перевага механіцизму, сугубо формальне трактування соціальної організації в умовах виробництва, що принципово відкидає відносини, не запропоновані службовим, функціональним утримуванням.

Класична  теорія підходила до ролі людини в  організації механістично, трактуючи  індивіда не як суб'єкта, а просто як фактор виробництва, при цьому його соціальна природа зовсім ігнорувалася або спотворювалася.

Теорії  організаційного поводження. Класична організаційна теорія дозволяла встановити техніко-економічні зв'язки й залежності різних факторів виробництва. Однак при цьому недостатньо враховувалися роль і значення людського фактору. Цим обумовлене формування нової організаційної теорії. Критерієм успішності роботи, відповідно до теорії людських відносин, уважається підвищення ефективності організації за рахунок удосконалювання людських ресурсів.

Подальший розвиток організаційних теорій супроводжується наполегливими спробами об'єднати класичну організаційну теорію й теорію людських відносин.

 Прикладом  такого синтезу служить теорія адміністративного поводження, ідеї якої були запропоновані Ч. Бернардом і Г. Саймоном.

Ч. Бернард  запропонував теорію влади, назвавши її елементами формальної організації. Він погоджував владу з обміном інформацією. На його думку, влада сприймається працівниками тоді, коли команди вважаються законними, легітимними й необхідними. Йому належить знаменита теорія сприйняття, відповідно до якої керівника наділяють владою люди, які хочуть, щоб ними управляли.

М. Саймон розглядав  організації як системи в які  люди є «механізмами, що приймають  рішення». Сутність діяльності керуючих, адміністраторів, їхньої влади над підлеглими укладається в створенні фактичних і ціннісних передумов, на яких ґрунтуються рішення кожного члена організації.

У цілому теорія адміністративного поводження наголошує  на важливість правил і встановлених порядків, спрямованих на підтримку раціонального поводження усередині організації.

Теорія  інститутів і інституціональних  змін. Інституціональна теорія намагається відповісти, чому організації приймають ті або інші форми й наскільки вони можуть бути схожі одна на іншу.

 Інститути — це  розроблені людьми формальні (закони, конституції) і неформальні (добровільно прийняті кодекси поводження) обмеження, а також фактори примуса, структурірующі взаємодіі людей.. Теорія інституціонального розвитку підкреслює, що великі інституціональні зміни відбуваються повільно, оскільки інститути є результатом історичних змін, що формують індивідуальне поводження. Нові інститути з'являються тоді, коли суспільство вбачає можливість дістати прибуток, що неможливо одержати в умовах існуючої інституціональної системи.

З інституціональної  точки зору устрій організацій розглядається  не тільки як раціональний процес, але  і як процес зовнішнього й внутрішнього тиску, у результаті якого організації  однієї області згодом стають схожі  один на одного. Виходячи із цього стратегічний вибір або спроба контролю над членами організації розглядаються як обумовлені інституціональним порядком співтовариства, у яке входить організація.

Популяційно-екологічна (еволюційна) теорія. Даний напрямок пропонує перенести аналогії зі сфери біологічної еволюційної теорії в область теорій організації. Об'єктом дослідження виступають популяції організацій, які характеризуються загальною структурою, тобто організаційною формою

Представники  популяційно-екологічної теорії затверджують, що фактори навколишнього середовища вибирають ті ознаки організацій, які щонайкраще підходять для навколишнього середовища. Інакше кажучи, організація підбудовується під навколишнє середовище, у той час як пізня сама вибирає, яким організаціям існувати далі.

Тектологія  Богданова. Основна ідея тектологіі складається в тотожності природних і суспільних явищ із організаційної точки зору. Кожний  елемент природи або суспільства необхідно розглядати як систему, для якої важливі як відносини між частинами, так і відносини цілого із зовнішнім середовищем. Головним для тектологіі А. Богданов уважав установлення об'єктивних закономірностей виникнення, функціонування й руйнування систем або організаційних комплексів.

А. Богданов розглядав  організацію як ціле, що більше суми своїх частин. Організація, по Богданову,- це мережа процесів виробництва її складових, а структура - особливий часовий^-часовий-просторово-часовий образ зроблених складових.

Моделі організацій, що визначаються відповідними організаційними теоріями:

механістична  модель - (Ф. Тейлор, А. Файоль, М.Вебер);

природна  організація - (Т.Парсонс, Р.Мертон, А.Этциони);

Функціональні організації  розглядаються, як об'єктивний процес, що з, у якому є присутнім, але  не переважає суб'єктивний початок. Ціль-Лише одне з підстав функціонування організації;

організація громада - (Э. Майо). Головний регулятор функціонування - прийняті в організації норми поводження;

соціотехнічна модель - (А.Райс, Э.Трист). Заснована на залежності внутрігруппових зв'язків від технології виробництва;

інтеракціоністічна  модель - (Ч. Бернард).Організація розглядається як система тривалих взаємодій між її членами, які вносять в організацію власні очікування й цінності;

кібернетична  модель – (С.Бир, Д.Форрестер, С.Янг). припускає побудова повної математичної моделі організації з обліком численних зворотних зв'язків;

інституціональна  модель - (Д.Нордт). Форми й поводження організації визначається звичаями, традиціями нормами;

конфліктна  модель - (Р.Хол) організація має багато суперечливих цілей і діє в умовах суперечливих інтересів різних членів організації і її груп;

органічна модель - (Т.Бернс, Д.Сталкер). Суспільство рівняється з живим організмом, у якому всі частини взаємозалежні. Дана модель припускає процеси саморегуляції, що дозволяють зберігати відносно постійними властивості й функції організації у швидко мінливому зовнішнім середовищі;