МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ ГЕРМАНСЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ

КАФЕДРА ПСИХОЛОГІЇ ТА ПЕДАГОГІКИ

Реферат на тему:

«Типологічні  моделі характеру»

    (за  різними авторами)

виконала -       студентка 216 групи

                                                Місенг Д.В.

перевірила -       доц., канд. психол. наук

                                                Муханова І.Ф.

Київ 2011 
Зміст

Вступ........................................................................................................................3

1. Конституційний підхід......................................................................................4

1.1Типологічна  модель характеру за Е.Кречмером.............................................4

1.2. Типологічна  модель характеру за У.Шелдоном............................................6

2. Психоаналітичний  підхід.................................................................................7

2.1Типологічна  модель характеру за З.Фрейдом..................................................7

3. Соціально-психологічний підхід.....................................................................9

3.1. Типологічна  модель характеру за Е. Фроммом.............................................9

3.2. Психологічні  типи за К.Г.Юнгом................................................................11

4. Психіатричний підхід......................................................................................15

4.1. Типологічна  модель характеру за К.Леонгардом........................................15

4.2.. Типологічна модель характеру за А.Личко................................................17

Висновок................................................................................................................21

Список  використаної літератури.....................................................................22 
 

Вступ

      Учіння  про характер має тривалу історію. Вивченням характеру займається характерологія, гілка психологічної науки. Протягом століть її проблемою було встановлення типів характеру та їх визначення за певними проявами з метою прогнозування поведінки людини в різних ситуаціях.

        Спробами пояснити та виділити  типи характеру займалися такі  вчені та філософи як Теофраст, Арістотель, Лафатер, Клері, Кречмер,  Шелдон, Галль, психоаналітики Фрейд,  Юнг, Адлер, неофрейдисти Хорні, Фромм, лікарі-психіатри Личко, Леонгард, ін. Саме через популярність проблеми, що досліджувалася багатьма вченими, виникло декілька основних підходів до типологізації моделей характеру, але всі вони спирались на наступні ідеї:

1) характер  формується в ранньому віці  і протягом усього життя демонструє більш-менш значну сталість;

2) сполучення  особистісних рис, що входять  до характеру, не є випадковим;

3) більша  частина людей належить до  якогось типу характеру.

      Основними підходами до типологізації моделей характеру є:

1. Конституційний підхід – історично перший підхід, в основі якого лежить ідея, що психічна своєрідність людей визначається особливостями фізіологічних процесів та конституцією тіла. (Е.Кречмер, У.Шелдон, Ч.Ломбарзо, ін).

2. Психоаналітичний  підхід – пов’язує характер із психосексуальним розвитком осбоистості. (З.Фрейд, О.Феніхель, В.Райх, ін)

3. Соціально-психологічний підхід – пов’язує характери із спрямованістю особистості та взаємодією особистості з соціумом. (К.Г.Юнг, А.Адлер, К.Хорні, Е.Фромм, ін).

4. Психіатричний підхід – розглядає характер з психіатричної точки зору та пов’язує особливості характеру з акцентуаціями (К.Леонгард, А.Е.Личко, Ганнушкін, ін.)

      У нашій роботі ми розглянемо основні  типології моделей характеру за представниками різних підходів.

1. Конституційний підхід

1.1Типологічна  модель характеру за Е.Кречмером

      Спроби  побудови типології характерів неодноразово мали місце протягом усієї історії  психології. Одною з найбільш ранніх та відомих типологій є конституціональна модель характеру за Кречмером.

      Е.Кречмер  виділив та описав три типи будови тіла людини які зустрічаються найчастіше: астенічний, атлетичний та пікнічний. Кожен з цих типів Кречмер  пов’язав з особливим типом характеру.

      Астенічний тип, за Кречмером, характеризується  слабким розвитком усіх основних складових організму - скелета, м'язів, жирового покрову, люди цього типу зазвичай невисокого зросту, худі і фізично слабкі.

      Астенікам Кречмер приписував такі риси характеру  як аналітичний розум, схильність до поглибленого самоаналізу, любов до філософії, до точних наук, до релігії, обмежене коло спілкування, схильність до самітництва, відносна байдужість до навколишніх людей, слабо виражена емоційність.

      Пікнічний тип відрізняється середнім зростом, середньо розвиненим скелетом, добре розвиненими жировим покровом і внутрішніми порожнинами організму, а також слабо розвиненими м'язами. Про таку людину говорять, що вона статна та досить вгодована, але фізично слабка.

      Пікніки, по Кречмеру, є досить емоційними людьми, комунікативними, що мають схильність до різного роду мистецтв: живопису, музики, театру, літератури. Вони люблять повеселитися, розважитися, отримувати від життя задоволення, часто є душею різного роду компаній [1].

      Третій  тип, атлетичний, відрізняється середнім або високим зростом, добре розвиненими м'язами, великою фізичною силою і гармонійною статурою.

      Атлетики - це люди з досить сильною волею, наполегливі, цілеспрямовані, уперті. Якими-небудь іншими здібностями вони, по Кречмеру, не відрізняються.

      Під час своїх дослідженнь Кречмер  виявив, що тип будови тіла корелює із схильностями до певних психічних захворювань. Так, маніакально-депресивним психозом найчастіше страждають люди з украй вираженими рисами пікніка, до шизофренічних захворювань більше схильні атлетики і астеніки. Перших він назвав циклотиміками, других, - шизотиміками.

"Душевний  настрій у кожного з обох  типів темпераменту (Тут поняття "темперамент" дано в трактуванні Э. Кречмера як слово, адекватне поняттю "конституційний тип особи"), - відмічає Э. Кречмер, - постійно коливається між двох інших афективних контрастів: у циклотиміків, головним чином, між веселощами і печаллю, у шизотиміків - між підвищеною чутливістю і холодністю".

      Виходячи  з цього, було виділено шість конституційних типів в залежності від того, чи має циклотимік тяжіння до полюсу веселості або сумного настрою, а шизотимік - до полюсу чутливості або холодності.

Циклотиміки:

1. Гіпоманіки: запально-рухливі, веселі.

2. Синтонні: практичні реалісти, обдаровані гумористи.

3. Тяжкокровні: повільні, схильні до депресії.

Шизотиміки:

4. Гіперастеніки:  дратівливі, знервовані, ніжні, самозаглиблені, ідеалісти.

5.Шизотимні  (середнє положення): холоднокровно-енергійні, систематично-послідовні, спокійні, аристократичні.

6. Анестетики: холодні, нервові, диваки, афективно-слабкі, тупі, нероби [8].

      Е. Кречмер зазначає, що циклотиміки за своєю життєвою установкою "тут і зараз" і у своїй поведінці у суспільстві схильні цілком віддаватися навколишньому світу і моменту. Вони є людьми з відкритими, сердечними і безпосередніми незалежно від того, чи здаються вони занадто заповзятливими або споглядальними, нерухомими і повільними. З них виходять такі типи людей, як активні практики і чутливі шукачі насолод, реалісти і добродушно-сердечні гумористи, дослідники-емпірики, вправні організатори.

      Життєва установка шизотимічних типів, навпаки, полягає в самовдоволеності, інтроверсії, ізолюванні від дійсності, занурення у світ ідей і марень. Тут ми можемо побачити і велику кількість дефектних типів - буркотливих оригіналів, егоїстів, нестримних гуляк і злочинців. Серед соціально цінних типів можна виявити як чутливого мрійника, відчуженого від життя ідеаліста, так і ніжного, але в той же час байдужого аристократа. 

1.2. Типологічна модель характеру за У.Шелдоном

      Однак висновки Е. Кречмера неповною мірою  підтвердилися при експериментальній  перевірці. Так професор У.Шелдон із Чиказького університету(США), спробував класифікувати своїх студентів за теорією Е. Кречмера. Він виявив, що лише 112 з них вписуються в певні параметри, інші 288 - залишились в групі невизначених (диспластиків). Сам же Шелдон висунув власну конституціональну теорію особистості, яка набула більш широкого розповсюдження, ніж її попередниці.

      За  основу виділення типу тілобудови Шелдон поклав назви троьх зародкових листків, що утворюються із бластули. Коли бластула починає ділитися, вона переходить в гаструлу, стадію зародкового розвитку, на якій виростають три зародкових листка- ендоморфний (внутрішній), мезоморфний (середній), ектоморфний (зовнішній) -  кожен з яких веде до утворення однієї з трьох основних систем організму: системи життєзабезпечення (кровеносна, лімфатична, травленнєва, дихальна, гормональна системи), опорно-рухової (скелет і м’язи), системи управління (ГМ і НС).

 Спираючись  на це, він виділив такі типи будови тіла:

ендоморфний тип - відрізняється великими внутрішніми органами та слабкою будовою тіла із надлишком жиру;

мезоморфний тип - притаманна добре розвинена система м'язів, міцне та струнке тіло, велика фізична стійкість та сила;

ектоморфний тип - організм слабкий та тонкий, грудна клітка сплощена. Відносно слабкий розвиток внутрішніх органів. Кінцівки довгі, тонкі, із слабкими м'язами.

      На  основі трьох виділених типів  тілобудови Шелдон виділив і три типи темпераменту, які назвав за типом тілобудови: вісцеротонічним (у ендоморфів), соматотонічним( у соматотоніків), церебротонічним (у ектоморфів).

      Так У. Шелдон та Е. Кречмер проводили  в своїх працях ідею про прямий зв'язок психологічних особливостей людини із будовою її тіла. Сучасні  дослідники менш категоричні в оцінці зв'язку будови тіла та поведінки людини, але в цілому підтверджують наявність певних взаємозв'язків між конституціональними та психологічними особливостями людини [1]. 

2. Психоаналітичний  підхід. Типологічна  модель характеру за З.Фрейдом

      У психоаналітичній концепції Зигмунда Фрейда структура рис характеру  засновується на чотирьох основних стадіях  психосексуального розитку. Згідно психоаналітичній трактовці, індивід  проходить чотири основні стадії психосексуального розвитку, зміст котрих визначається основним джерелом задоволення для організму.

      Однак, якщо благополучне проходження стадії розвитку не відбулося і індивід ніби то застряг на ній, відбувається те, що З.Фрейд назвав «фіксацією». Саме фіксації індивіда на тій чи іншій фазі психосексуального розвитку і формує структуру характеру у психоаналітичній інтерпретації.

      Першу стадію Фрейд назвав «оральною» і  відніс її до періоду від народження до 1 року, коли саме рот є джерелом основних взаємодій немовляти з  оточуючим світом.  Якщо відбувається «оральна фіксація», то у людини формуться «оральний характер».

      Фрейдом визначені два типи характеру при фіксації на цій стадії: орально-пасивний і орально-агресивний. Орально-пасивний веселий і оптимістичний, очікує “материнського” відношення до себе, характеризується довірливістю, пасивністю, незрілістю і надмірною залежністю. Орально-агресивний виражається в таких рисах як любов до спор, песимізм, цинічне відношення. Цьому типу властиво експлуатувати інших людей і домінувати над ними з метою задоволення своїх нестатків.

      Друга стадія починається у віці 18-ти місяців, продовжуючи до третього року життя і має назву «анальної». Це – стадія привчання дитини до самостійного користування горщиком. У цій стадії приучення до туалету дитина учиться розмежовувати вимоги ід (задоволення від негайної дефекації) і соціальні обмеження, що виходять від батьків (самостійний контроль над потребами). Фрейд вважав, що всі майбутні форми самоконтролю і саморегуляції беруть початок у цій стадії. У результаті фрустації в цей період можливе формування анально-утримуючого типу особистості (у дорослому віці він надзвичайно скупий, методичний, пунктуальний і впертий). Другий результат цієї анальної фіксації – тип, що анально-виштовхує, (схильність до руйнування, занепокоєння, імпульсивність і часом жорстокість).

      Третя стадія, фалічна, повязана з первинними інтересами дитини до своїх геніталій  та актуалізується у віці від 3 до 6 років. Цей період характеризується психологічною  статевою ідентифікацією. Згідно З.Фрейду, фіксації на даній стадії призводять у хлопців до формування «Едіпова комплекса», а у дівчат – до «комплексу Електри», в основі яких лежать ревнощі до батьків своєї статі і вирішення цього конфлікту шляхом ідентифікації себе з батьками своєї статі.

      «Фалічна  фіксація» формує ярко виражену мускулинність  або фемінінність в структурі  характеру  чоловіка та жінки. Іншими словами, гіпертрофована підкреслена  «жіночність» або «мужність» є результатом  фіксації на цій стадії [2]. 

      Дорослі чоловіки з фіксацією на фалічній стадії поводяться зухвало, вони хвалькуваті і необачні, домагаються успіху, характеризуються  “донжуанським” стилем поводження. Фалічна фіксація в жінки призводить до схильності фліртувати, зваблювати, до безладних статевих зв'язків. 

3. Соціально-психологічний підхід

3.1. Типологічна модель характеру за Е. Фроммом

      Узагальнивши  дані спостережень за соціальною поведінкою різних людей, автор цієї типології характерів вивів такі їх основні типи: 
   1. “Мазохіст-садист” - людина, схильна бачити причини своїх життєвих успіхів і невдач, а також причини соціальних подій, що спостерігаються, не в обставинах, а в людях. Намагаючись усунути ці причини, вона спрямовує свою агресію на людину, яка здається їй причиною невдачі. Якщо мова йде про неї саму, то її агресивні дії спрямовуються на себе; якщо причиною є інші люди, то вони стають жертвами її агресивності. Така людина багато займається самоосвітою, самовдосконаленням, “перероблянням” людей “у кращий бік”. Своїми наполегливими діями, непомірними вимогами і домаганнями вона іноді доводить себе та інших людей до стану занемоги.

      Особливо  небезпечний для оточуючих такий  тип тоді, коли він одержує над  ними владу: він їх починає тероризувати, виходячи з “благих намірів”. 
    Люди-мазохісти виявляють тенденції принижувати себе, упиваються самокритикою і самобичуванням, зводять на себе немислимі даремні обвинуваченняі намагаються взяти провину на себе, навіть якщо вони невинні. 
    Цікаве спостереження Е. Фромма, який стверджує, що в цьому типі людей разом з мазохістськими схильностями майже завжди відчуваються і садистські. Вони виявляються в прагненні ставити людей у залежність від себе, одержувати над ними повну і безмежну владу, експлуатувати їх, завдавати їм болю і страждання, насолоджуватися баченням того, як вони страждають. Такий тип людини називають авторитарною особистістю.

      2. “Руйнівник” характеризується вираженою агресивністю й активним прагненням до усунення, знищення об'єкта, що викликає фрустрацію, крах надій у даної людини. “Руйнівність, - пише Фромм, - це засіб рятунку від нестерпного почуття безсилля”.

      До  руйнівності як засобу вирішення  своїх життєвих проблем звичайно звертаються люди, що відчувають почуття  тривоги і безсилля, обмежені в  реалізації своїх інтелектуальних  та емоційних можливостей. У періоди великих соціальних потрясінь, революцій, переворотів вони виступають як основні сили, що руйнують старе, у тому числі й культуру. 
  3. “Конформіст-автомат” - індивід, який, стикнувшись з важковирішуваними соціальними й особистими проблемами беззаперечно підпорядковується обставинам, товариству будь-якого типу, вимогам соціальної групи, швидко засвоюючи тип мислення і спосіб поведінки, властивий більшості людей у даній ситуації [3].

      У такої людини майже ніколи немає  ні власної думки, ні вираженої соціальної позиції. Він фактично втрачає власне “Я”, свою індивідуальність. Така людина завжди готова підкоритися будь-якій новій владі, швидко і без проблем змінює свої переконання, якщо обставини цього потребують, не особливо замислюючись про моральний бік подібної поведінки. «Конформіст-автомат» - це тип свідомого або несвідомого пристосованця. 
    Виведена Е. Фроммом типологія реальна в тому сенсі слова, що дійсно нагадує поведінку багатьох людей під час соціальних подій, що відбуваються в нашій країні або мали місце в минулому. 

3.2. Психологічні типи за К.Г.Юнгом

      Швейцарський  психолог і психіатр Карл Густав Юнг (1875-1961) розробив типологію характерів ("Психологічні типи", 1921), в основі якої лежить виділення домінуючої психічної функції (мислення, почуття, інтуїція, відчуття) і класифікував усіх людей по переважаючій спрямованості на зовнішній або внутрішній світ (экстравертивный і интровертивный типи). Екстравертивний тип характеризується оберненістю особистості на оточуючий світ, об’єкти котрого, ніби магніт, притягують до себе інтереси, життєву енергію суб’єкта. Екстравертам властиві імпульсивність, ініціативність, гнучкість поведінки, комунікативність.

      Для інтровертів характерні фіксація інтересів особистості на явищах власного внутрішнього світу, котрим він надає більшу цінність, нетовариськість, замкнутість, схильність до самоаналізу, складності у адаптації.

      В залежності від домінуючої психічної  функції Юнг виділяє по 4 типи особистості (мисленнєвий, відчуттєвий, почуттєвий,  інтуїтивний) як у інтравертивному, так і у екстравертивному типі.

      Юнг розділив усі психологічні функції  на два класи: раціональні (мислення і почуття) і ірраціональні (інтуїція і відчуття): 

      Екстравертивний мисленнєвий тип  - людина, що надає вирішальну силу об'єктивної дійсності, або, відповідно, її об'єктивно орієнтованій інтелектуальній формулі.

      У кращому разі, мислителі екстраверти стають державними діячами, адвокатами, вченими практиками, поважними академіками, успішними антрепренерами. Вони чудові в організації будь-якої справи, будь то проект на папері, повсякденне життя або ділова зустріч. Володіючи почуттям реальності, вони вносять ясність в емоційні ситуації. Вони – скарб для будь-якої організації, будь-якого комітету, бо знають букву закону і знають як цю букву «застосовувати» на практиці. Іноді - опортуніст, зубрило, строгий учитель, що не терпить розбіжностей.

      Згідно  Юнгу, у своєму крайньому вираженні, екстравертивні розумові типи підпорядковують як себе, так і інших, інтелектуальній "формулі": системі правил, ідеалів і принципів, які, врешті-решт, стають жорстким моральним кодом. "Зобов'язаний" і "повинен" - типові найбільш опуклі аспекти їх інтелектуальної точки зору.

Екстравертивний почуттєвий тип

      Екстравертивні  почуттєві типи зазвичай дуже добродушні і легко знаходять друзів. Вони швидко оцінюють вимоги зовнішньої ситуації і з готовністю жертвують собою для інших. Такі люди буквально «випромінюють» атмосферу теплого схвалення. Складається враження, що вона добре пристосована до зовнішніх умов і громадських цінностей.

      Екстравертивний почуттєвий тип може приділяти мисленню велику роль і, фактично, бути надзвичайно розумним, але мислення, проте, завжди буде підпорядковано почуттям.

Екстравертивний відчуттєвий тип

      Екстравертивний відчуттєвий тип вишукує ті об'єкти, - і людей, і ситуації, - які найсильніше збуджують відчуття. Результатом виявляється потужний сенсорний зв'язок із зовнішнім світом.

      Юнг пише пор них: «Хоча у таких людей бракує терпіння або розуміння абстрактної реальності, їх відчуття об'єктивних фактів розвинене дуже добре. Вони – «господарі деталей та дрібниць» життя. Вони можуть читати карти, легко знаходити дорогу в незнайомому місті; їх житла охайні і дуже акуратно обставлені; вони завжди пунктуальні; ... іх можна зустріти серед інженерів, редакторів, атлетів» [8].

      Ахіллесовою п'ятою цього типу є інтровертивна ситуація. Все, що не є фактичним, що неможливо побачити, почути, понюхати, до чого не можна доторкнутися, миттєво потрапляє під підозру. Все, що приходить зсередини, здається нездоровим або патологічним.

       Найбільш неприємною рисою цього типу є надмірна гонитва за відчуттями. У своїх крайніх проявах, люди цього типу стають грубими шукачами задоволень, безпринципними естетами, вульгарними гедоністами.

Екстравертивний інтуїтивний тип

      Такі  люди постійно вишукують нові можливості, області для завоювання і підпорядкування. Існуючі ситуації цікаві для них не дуже довго; інтуїтивам швидко надокучають "речі, як вони є".

      У людей цього типу тонке чуття для всього, що зароджується і має майбутнє. Він ніколи не знаходиться в умовах стійких і добре обґрунтованих, таких, що мають загальновизнану, але обмежену цінність. Оскільки він завжди перебуває у пошуках за новими можливостями, то в стійких рутинних умовах він ризикує «задихнутися». Але вкрай виражені інтуїтиви знаходяться абсолютно поза впливом думок або почуттів, як своїх власних, так і інших людей.

Інтровертивний  мисленнєвий тип

      Інтровертивні мислителі, зазвичай, не є практично мислячими, вони схильні бути теоретиками. Цей тип схильний проявляти байдужість до думки інших. Найслабкішим місцем цього типу є екстравертивне почуття та екстравертивна ситуація. Надаючи опис цього типу, Юнг зазначив: «...опис цього типу взагалі є вкрай скрутним. У ньому все прагне до зникнення і скритності". Таких людей можуть вважати неуважними до інших та зарозумілими, але ті, хто зрозуміють та приймуть проникливий розум, оцінить їх дружбу дуже високо. У пошуках своїх ідей, вони зазвичай вперті, неподатливі для впливів.