Трансакційні витрати та їх роль у мікроекономічному аналізі

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА ТЕОРЕТИЧНОЇ ТА ПРИКЛАДНОЇ ЕКОНОМІКИ

Курсова робота на тему:

Трансакційні витрати та їх роль у мікроекономічному аналізі

\

Виконав:

студент  1 курсу 2 групи

спеціальності “Економіка підприємства”

Пархомчук Максим Володимирович

Науковий  керівник:

К.Е.Н., доц. Отрошко Олександр Володимирович

Зміст

Вступ 3

Розділ 1. Сутність та класифікація трансакційних витрат 5

1.1. Поняття трансакцій  та  трансакційних витрат 5

1.2. Види трансакційних  витрат 9

Розділ 2. Значення трансакційних  витрат у мікроекономічних процесах 14

2.1. Вплив трансакційних  витрат на економічну ефективність 14

2.2. Ринкова рівновага  в інституційній економіці 21

2.3. Зовнішні ефекти та  трансакційні витрати. Теорема  Коуза 23

Розділ 3. Управління трансакційними витратами 28

3.1. Проблема обліку трансакційних  витрат 28

3.2. Механізм управління  трансакційними витратами 31

Висновки 36

Список використаної літератури 39

Вступ

Актуальність роботи. У сучасних умовах, за переходу економічних систем на вищий рівень розвитку, прискорення науково-технологічного прогресу, спеціалізації та глобалізації економічного простору, активніше виявляється тенденція до зростання трансакційних витрат, рівень яких у світовій практиці нерідко сягає половини вартості кінцевої продукції. Трансакційні витрати мають вирішальне значення для розміщення ресурсів і структури економічної організації. Різноманітність трансакційних витрат обумовлюється різноманітністю контрактних відносин, форм власності, типів фірм. Проблема трансакційних витрат на сучасному етапі розвитку України залишається дуже актуальним багатоаспектним питанням і вимагає всебічного дослідження. Подальше становлення ринкових інститутів, світове визнання країни з ринковою економікою, приватизаційні процеси, проблема реприватизації, специфікації і захисту прав власності, не відпрацьований механізм взаємодії між державними органами і суб'єктами підприємництва робить проблеми прав власності та трансакційних витрат вкрай важливими та актуальними для сучасної української економіки. Разом з тим деякі аспекти теорії трансакційних витрат ще недостатньо досліджені. Досі існує певна невизначеність походження цих витрат, не створено діючої системи обліку та регулювання трансакційних втрат, немає жодних вдалих спроб побудувати загальну модель трансакційної поведінки що обмежує прикладне значення теорії лише порівняльним аналізом економічних організацій.

Проблема трансакційних витрат вперше була поставлена Р. Коузом у 30-х р.р. ХХ ст. У подальшому розробкою питань, пов’язаних з проблемою трансакційних витрат займалися К. Ерроу, Д. Норт, Г. Саймон, О. Вільямсон, М. Чампі. Цій темі приділяють увагу також російські і українські економісти – А. Задоя, С. Малахов, С. Меньшиков, Ю. Петруня, В. Шастістко, С.І. Архієреєв, Н.Ю. Іванова, В.П. Кузьменко, В.І. Милошик.

Метою роботи є дослідження значення трансакційних витрат на мікрорівні економіки.

Завданнями роботи є уточнення поняття та класифікації трансакційних витрат, виявлення їх практичного значення та впливу на мікроекономічні процеси, дослідження проблеми обліку та оптимального розміру трансакційних витрат, а також виявлення чинників їх скорочення у сучасній економіці.

Об’єктом дослідження є трансакційні витрати, які виникають внаслідок подолання економічними суб’єктами непрозорості інформаційного простору.

Предметом дослідження виступає значення трансакційних витрат в мікроекономічному аналізі.

Методологія дослідження грунтується на загальнонаукових методах пізнання. Зокрема, природа трансакційних витрат визначена за допомогою методів аналізу і синтезу. За  допомогою  абстрактно-логічного методу  визначено механізм  управління  витратами.

Робота складається з вступу, трьох розділів, що включають сім підрозділів, висновків та списку використаної літератури. Робота розміщена на 42 сторінках. Список використаних джерел містить 36 найменувань. Робота має 2 додатки на 2 сторінках,  містить 2 рисунки.

Розділ 1. Сутність та класифікація трансакційних витрат

1.1. Поняття трансакцій та трансакційних витрат

Донедавна основний економічний аналіз було спрямовано на вивчення економіки у межах  інституціональної структури, що приймалася як дана. Зусилля на пояснення цієї структури вважалися непотрібними або марними. Наприклад, існування  організацій на зразок тих, які ми називаємо фірмами, сприймалося  майже само собою зрозумілим. Зміни  форм контрактів в економічній сфері  також розглядалися як заданий факт, а юридичні закони і положення  — як привнесене ззовні правило  для економічної діяльності. [27, 13]

Теорія трансакційних витрат є складовою частиною нового напряму в сучасному інституціоналізмі. Ії розробка в першу чергу пов'язана з ім’ям Р.Коуза. Рональд Коуз (1910р. нар.) - американський економіст англійського походження. 1991 p. він одержав Нобелівську премію за праці з проблем трансакційних витрат - «Природа фірми» (1937), «Проблеми соціальних витрат» (1960). Тоді ці публікації мало кому були відомі. А згодом про них заговорили як про епохальні праці, зокрема статтю «Проблеми соціальних витрат» визнано чи не найбільшим досягненням економічної думки після другої світової війни. [13]

У своїй Нобелівській лекції Р. Коуз ставить у докір традиційній теорії її відірваність від життя: «Те, що вивчається, є системою, яка живе в уяві економістів, а не в дійсності. Я назвав цей результат «економічною теорією класної дошки». Свою ж заслугу Р. Коуз вбачає у «доведенні важливості для роботи економічної системи того, що може бути названо інституційною структурою виробництва».[32]

У своїй статті "Природа фірми" (1937) Р. Коуз ввів поняття трансакційних витрат і визначив їх як витрати функціонування ринку. Воно було використано для пояснення існування таких протилежних ринку ієрархічних структур, як фірма. Він дає пояснення суті трансакційних витрат так: “ Щоб здійснити ринкову трансакцію, необхідно визначити, з ким бажано укласти угоду, сповістити тих, з ким хочуть укласти угоду та на яких умовах, провести попередні переговори, підготувати контракт, зібрати відомості, для того, щоб переконатися у тому, що умови контракту виконуються і так далі...” [6, С.57].

Пізніше це поняття стало позначати  будь-які види витрат, що супроводжують  взаємодію економічних агентів  незалежно від того, де вона відбувається, — на ринку або усередині організацій, оскільки ділова співпраця в рамках ієрархічних структур (таких як фірми) також може привести до втрат. У рамках сучасної економічної теорії трансакційні витрати отримали безліч трактувань, іноді діаметрально протилежних. [9, C.38]

Так К. Ерроу визначає як витрати експлуатації економічної системи [10, С.56]. Ерроу порівнював дію трансакційних витрат в економіці з дією тертя у фізиці. На підставі таких припущень робляться висновки про те, що чим ближче економіка до моделі загальної рівноваги Вальраса, тим нижче в ній рівень трансакційних витрат, і навпаки.

За визначенням К. Далмау, трансакційні витрати включають витрати збору і переробки інформації, проведення переговорів і ухвалення рішень, контролю за дотриманням контрактів і примушення до їх виконання.

У трактуванні Д. Норта Трансакційні витрати «складаються з витрат оцінки корисних властивостей об'єкта обміну і витрат забезпечення прав і примушення до їх дотримання». [26, С.45] Ці витрати слугують джерелом соціальних, політичних і економічних інститутів.

В теоріях деяких економістів транзакційні витрати існують не тільки в ринковій економіці (Коуз, Ерроу, Норт), але і в альтернативні способи економічної організації і зокрема в плановій економіці (С. Чанг, А. Алчіан, Демсец). Так, згідно Чангу, максимальні трансакційні витрати спостерігаються у плановій економіці, що в кінцевому рахунку визначає її неефективність.

Класичним прикладом економіки, яка  не знає трансакційних витрат, а знає лише трансформаційні, є ідеальне натуральне господарство Робінзона (Robinson Crusoe Economy). Трансформаційні витрати Робінзона можуть включати в себе не лише витрати на зорювання поля, будівництво житла, тобто на певні фізичні дії, але і витрати на деякі дії з планування, передбачення (отже, на основі досвіду минулого року Робінзон буде визначати, коли йому краще сіяти тощо). [4, C.509]

Але функціонування економіки без трансакційних витрат неможливе. І не випадково американський економіст Дж. Стіглер писав, що світ з нульовими трансакційними витратами такий же страшний, як природний світ без тертя. [13, C.366]

Отже, трансакційні витрати - це витрати у сфері обміну, в основі якого лежить не просто факт фізичної передачі благ, а обмін правами власності, пучками правочинностей перш за все. Трансакційні витрати виникають як до процесу обміну, так і після нього. Поглиблення розподілу праці і розвиток спеціалізації сприяє зростанню трансакційних витрат.

Базовою одиницею аналізу  в теорії трансакційних витрат визнається акт економічної взаємодії, угода, трансакція. Трансакція є добровільною ринковою операцією, спільною економічною дією незалежних господарюючих суб'єктів з обміну повними або частковими правами власності на ресурси і результати певної діяльності або іншими правами. Категорія трансакції розуміється гранично широко і використовується для позначення обміну як товарами, так і юридичними зобов'язаннями, угод як короткострокового, так і довготривалого характеру, що вимагають як детального документального оформлення, так і передбачає просте взаєморозуміння сторін. [30, C. 210]

Поняття трансакції було вперше введено в науковий обіг Дж. Коммонсом. Трансакція - це не обмін товарами, а відчуження і присвоєння прав власності і свобод, створених суспільством. Таке визначення має сенс у силу того, що інститути забезпечують поширення волі окремої людини за межі області, в рамках якої він може впливати на навколишнє середовище безпосередньо своїми діями, тобто за рамки фізичного контролю, і отже, виявляються трансакціями в відміну від індивідуальної поведінки як такого або обміну товарами. Коммонс розрізняв три основні види трансакцій:

1) Трансакція угоди - служить  для здійснення фактичного відчуження  і присвоєння прав власності  і свобод, і при її здійсненні  необхідно обопільна згода сторін, засноване на економічний інтерес  кожної з них. 

2) Трансакція управління - у ній  ключовим є ставлення управління  підпорядкування, яке припускає  таку взаємодію між людьми, коли  право приймати рішення належить  тільки одній стороні. 

3) Трансакція раціонування - при  ній зберігається асиметричність  правового становища сторін, але  місце керуючої сторони займає  колективний орган, який виконує  функцію специфікації прав. До  трансакціям раціонування можна  віднести: складання бюджету компанії  радою директорів, федерального  бюджету урядом і затвердження-гом органом представницької влади, рішення арбітражного суду з приводу спору, що виникає між діючими суб'єктами, за допомогою якого розподіляється багатство. У трансакції раціонування відсутнє управління.[36]

Через таку трансакцію здійснюється наділення багатством того чи іншого економічного агента.

Наявність трансакційних витрат робить ті чи інші види трансакцій більш-менш економічними залежно від обставин часу і місця. Тому одні й ті ж операції можуть бути опосередковані різними типами трансакцій в залежності від правил, які вони впорядковують.

1.2. Види трансакційних витрат

Розвиваючи аналіз Коуза, прихильники трансакційного підходу запропонували різні класифікації трансакційних витрат. Відповідно до однієї з них виділяються:

1. Витрати пошуку інформації. Перед  тим, як буде здійснена операція, потрібно мати інформацію про  те, де можна знайти потенційних  покупців або продавців споживчих  благ або виробничих факторів  і які склалися на даний  момент ціни. Неповнота наявної інформації призводить до додаткових витрат, пов'язаних з покупкою товарів за цінами вище рівноважних (або продажем нижче рівноважних), з втратами, які пов'язані з покупками товарів-субінститутів. Витрати такого роду складаються з витрат часу і ресурсів, необхідних для ведення пошуку, а також із втрат, пов'язаних з неповнотою і недосконалістю одержуваної інформації. В Україні отримання інформації про майбутню фірму-контрагента частіше за все пов'язано з дачею хабара, і достовірність цієї інформації залишається сумнівною. У нашій державі відсутній законодавчо створений механізм вільного доступу до ділової інформації про репутацію та діяльність фірм.

2. Витрати ведення переговорів. Ринок вимагає відволікання значних коштів на проведення переговорів про умови обміну, на укладення та оформлення контрактів. Чим більше учасників угоди і чим складніше її предмет, тим вище ці витрати. Втрати через невдало укладені, погано оформлені та ненадійно захищені угоди, є потужним джерелом цих витрат. Витрати ведення переговорів і висновку контрактів також вимагають витрат часу і ресурсів. Витрати, пов'язані з переговорами про умови продажу, юридичним оформленням операції, нерідко значно збільшують ціну речі, що продається [28, С.117].

На сьогоднішній день в Україні  діє надзвичайно складне та нечітке  законодавство, норми якого постійно змінюються. Тому на вивчення, правове  обґрунтування та укладання контрактів, які б задовольняли обидві сторони  і мали один варіант тлумачення як з економічної так і з правової точки зору, українським підприємствам потрібно затратити багато часу і ресурсів.

3. Витрати вимірювання. Будь-який  продукт або послуга - це комплекс  характеристик. При обміні неминуче  враховуються лише деякі з  них, причому точність їх оцінки  буває надзвичайно приблизною. Витрати вимірювання пов'язані не тільки з прямими витратами на вимірювальну техніку, але і з помилками, які неминуче виникають в цьому процесі. В цьому випадку певну економію обумовлює стандартизація продукції, що випускається, а також гарантії, що надаються фірмою (безкоштовний гарантійний ремонт, право обміну неякісної продукції на якісну). Проте повністю ліквідувати витрати вимірювання ці заходи не можуть [16, С.17-18].

Витрати вимірювання зростають  з підвищенням вимог до точності. Велетенська економія витрат вимірювання  була досягнута людством в результаті винаходу стандартів мір і ваг. Крім того, метою економії цих витрат обумовлені такі форми ділової практики, як гарантійний ремонт, фірмові ярлики, придбання партій товарів за зразками і т. д. Сюди ж слід віднести витрати на оцінку якості продукції. витрати на стандартизацію. Оцінка якості послуг орієнтована не тільки на ступінь відповідності якісних характеристик ключового продукту вимогам, що пред'являються клієнтами та представниками інших груп інтересів. Ця оцінка включає практично всі трансакції, які мають місце у підприємства-постачальника в процесі господарських відносин - від попередніх переговорів до обслуговування поставленої продукції та видалення відходів. Якість слід розглядати як наскрізну функцію, яка охоплює не тільки "ціннісну ланцюжок" самого підприємства, але і всю "ціннісну систему", що простирається від субпостачальників до кінцевих споживачів. До цих витрат можна віднести витрати на одержання права випускати продукцію під відомою торговою маркою, так як це зобов’язує підприємстводотримуватись якісних норм, встановленихпідприємством– інтегратором.[22,C.18]

4. Витрати специфікації і захисту  прав власності. У цю категорію  входять витрати на утримання  судів, арбітражу, державних органів,  витрати часу і ресурсів, необхідних для відновлення порушених прав, а також втрати від поганої їх специфікації та ненадійною захисту. Витрати специфікації і захисту прав власності особливо великі. У суспільстві, де відсутній надійний правовий захист, нерідко зустрічаються випадки порушення прав власності. До таких витрат можна віднести витрати на зміст судових і державних органів, які знаходяться на варті правопорядку. Знову ж таки, для України, як держави де відсутній надійний правовий захист, параметри цієї групи витрат будуть досить значними.

Ернардо де Сото називає ці витрати «ціною дотримання закону» яка складається з витрат доступу до закону (витрати на реєстрацію підприємства, отримання ліцензії, отримання юридичної адреси та інші витрати на виконання формальностей при створенні і реєстрації підприємства) та витрат продовження діяльності у межах закону (витрати на сплату податків, виконання трудового законодавства, судові витрати тощо). В зв’язку з корумпованістю окремих ланок відтворення у суспільстві, значним податковим тиском українські підприємства часто змушені переводити свою діяльність в тіньову економіку. Отже, підприємства здійснюватимуть свою діяльність у легальному середовищі лише тоді, коли порівняння трансакційних витрат в легальному та нелегальному бізнесі буде на користь першого.[14, C.289]

5. Витрати опортуністичної поведінки. Це самий прихований і, з точки зору економічної теорії, самий цікавий елемент трансакційних витрат. Термін "опортуністична поведінка" був введений О. Вільямсоном. Поведінку сторін після контракту дуже важко передбачити. Нечесні партнери можуть виконувати умови договору мінімально або навіть ухилятися від їх виконання. Таким чином, поведінка індивіда, що ухиляється від умов дотримання контракту з метою отримання прибутку за рахунок партнерів, називається опортуністичною [7, С.23]. Під це визначення підпадають різні випадки брехні, обману, байдикування на роботі, нехтування взятими на себе зобов'язаннями.

Розрізняють дві основні форми  опортунізму, перша з яких характерна для відносин всередині організацій, а друга для ринкових угод. Перша має назву морального ризику. Моральний ризик виникає тоді, коли в договорі одна сторона покладається на іншу, а одержання дійсної інформації про її поведінку вимагає великих витрат або взагалі неможливо. Найпоширенішим різновидом опортуністичної поведінки такого роду є так зване ухилення, коли агент працює з меншою віддачею, ніж від нього вимагається за договором.

Ухилення (shirking) являє собою роботу з меншою віддачею і відповідальністю, чим слід за умовами договору. Коли відсутня можливість ефективного контролю за агентом, він може почати діяти виходячи з власних інтересів, що не обов'язково збігаються з інтересами найнявшої його фірми. Проблема стає особливо гострою, коли люди працюють разом ("командою") та особистий внесок кожного визначити дуже важко. У таких випадках доводиться використовувати сурогатні виміри й, скажімо, судити про продуктивність багатьох працівників не за результатом, а за витратами (на кшталт тривалості праці), але й ці показники часто виявляються неточними. [12, C.400]

Якщо особистий внесок кожного  агента в загальний результат  вимірюється з великими помилками, то його винагорода буде слабко пов'язано  з дійсною ефективністю його праці. Звідси негативні стимули, що підштовхують до ухилення від праці. Скорочення витрат опортуністичного поведінки - головна функція значної частини управлінського апарату різних організацій.

Друга форма опортуністичного поведінки  – здирство (holding-up). Можливості для нього з'являються тоді, коли кілька виробничих факторів тривалий час працюють у тісній кооперації і настільки притираються один до одного, що кожен стає незамінним, унікальним для решти членів групи. Це означає, що якщо якийсь чинник вирішить покинути групу, то інші учасники кооперації не зможуть знайти йому еквівалентної заміни на ринку і понесуть непоправні втрати. Тому у власників унікальних (по відношенню до цієї групи учасників) ресурсів виникає можливість для шантажу у формі загрози виходу з групи. Навіть коли це залишається тільки можливістю, воно завжди виявляється пов'язаним з реальними втратами (Сама радикальна форма захисту від здирництва - перетворення взаємозалежних (інтерспецифічних) ресурсів у майно спільної власності, інтеграція власності у вигляді єдиного для всіх членів команди пучка правочинів).

Сьогодні в Україні існує  таке поняття, як «одноденні фірми», які  існують на папері протягом декількох  днів і зникають відразу після  отримання значної суми передплати від фірми-партнера згідно з укладеним  контрактом. Виявити таку фірму дуже важко, а в більшості випадків навіть неможливо. А згодом захистити  свої права у суді практично неможливо  через відсутність інформації про  фірму, її реальних господарів, а вся інформація у паперах фіктивна.

Наведена класифікація є не єдиною, наприклад існує ще класифікація К. Менара. Він виокремлював витрати вичленення (аналогічні витратам морального ризику), інформаційні витрати, витрати масштабу, витрати поведінки та витрати "політизації" (витрати, які супроводжують прийняття рішень всередині організацій) [24]

За частотою виникнення розрізняються  дві великі категорії трансакційних витрат - одноразові й регулярні. До останніх поряд з прямими витратами обміну відносяться всі витрати, які в процесі обмінних відносин утворюються у формі витрат з реалізації та контролю торгової угоди.[34]

О.  Вільямсон  класифікує  трансакційні  витрати за  етапами укладання угод  на  ті, що  виникають до  моменту укладання угоди (ex ante) та ті, що виникають після цієї події (ex post). До перших включають витрати на  пошук інформації,  витрати проведення  переговорів та укладання угод,  витрати вимірювання якості;  до  других – витрати специфікації  та  захисту прав  власності,  витрати опортуністичної поведінки. [7, C.20-21].

В умовах інформатизації суспільства  виникає сутнісна  відмінність  трансакційних  витрат  і трансакційних  втрат,  обумовлена  наявністю або відсутністю попередньої інформації  про майбутні витрати і,  відповідно,  можливістю  оцінити їх доцільність і змогу до них підготуватися. [30, C.212]

Розділ 2. Значення трансакційних витрат у мікроекономічних процесах

2.1. Вплив трансакційних витрат на економічну ефективність

Нові умови господарювання висунули перед суб’єктами ринку  нові жорсткі вимоги щодо здійснення виробничо-господарської діяльності, що змушує підприємства не тільки удосконалювати облік витрат, а й аналізувати  ефективність використання всіх видів  ресурсів.

Під час аналізу ефективності виробничо-господарської діяльності необхідно виділити витрати, що входять у виробничу собівартість, та витрати, що не входять у виробничу собівартість (управлінські витрати). Варто зазначити, що значну частку витрат, що не входять у виробничу собівартість (адміністративних витрат, витрат на збут, інших операційних витрат, фінансових витрат), становлять трансакційні витрати – в середньому за період 2005–2007 рр. – 35% від загальної суми витрат. [35]

Ефективності діяльності тієї чи іншої інституції можна досягти  за рахунок зменшення трансакційних витрат. На розмір трансакційних витрат впливає те, що серед учасників ринкових відносин існує часткова асиметрія наявної інформації. Це відіграє важливу роль в процесі промислового використання  технологічних інновацій (як однієї з основних складових інвестиційних проектів), коли виробники інновацій не завжди володіють даними про наявний попит і об’єкти цього попиту, а менеджери підприємств не обізнані з новітніми науково-технічними досягненнями наукових організацій. В контексті нашого дослідження це виявлятиметься через необізнаність держави у наявності екологічних ризиків, які виникатимуть в процесі реалізації проектів та загроз для економічної безпеки, спричинених ними в довгостроковому періоді.[21, C.55]

Зв’язок ТВ з економічною ефективністю у випадку зовнішніх ТВ виявляється  дуже просто, тому що вони безпосередньо  враховуються при формуванні прибутку. Внаслідок існування ТВ в галузі виникають так звані безповоротні втрати суспільного добробуту і втрати від рентоорієнтованої поведінки. Це однозначно свідчить про зниження економічної ефективності внаслідок існування надмірних ТВ. Наслідки наявності ТВ навіть в умовах досконалої конкуренції схожі до наслідків існування монополії. Це порушує питання про можливість розгляду цих різноманітних явищ за допомогою однієї моделі. Для цього може бути використана концепція “досконалого ринку” засновника досліджень інформаційних витрат Дж.Стіглера. Досконалий ринок передбачає максимальну трансакційну ефективність, яку можна оцінити за відношенням реального обсягу реалізації товарів на ринку до потенційно можливого обсягу. [2, C. 10-11]

За Е. де Сото, трансакційні витрати розподіляються на дві складові: ціну підпорядкування закону і ціну позалегальності. Класифікація Е. де Сото є найбільш прийнятною для визначення впливу трансакційних витрат на ефективність діяльності окремого підприємства і пояснення вибору інституційного середовища (легального чи позалегального) існування. Дослідники (за винятком С. Архієреєва) зазначають виключно негативний характер трансакційних витрат і не обчислюють величину цих витрат, притаманних конкретному підприємству, та ступінь їх впливу на ефективність його функціонування.

 Оцінити вплив "трансакційного тягаря" на ефективність діяльності підприємств можна за допомогою ціни підпорядкування закону, яка складається з витрат доступу до закону та витрат продовження діяльності у межах закону. До перших належать витрати на реєстрацію підприємства (юридичної особи), на отримання ліцензії, на відкриття рахунку в банку, на отримання юридичної адреси та виконання інших формальностей. Другі витрати пов'язані з необхідністю сплати податків, виконання вимог закону у сфері трудових відносин (тривалість робочого дня, мінімальна зарплата, соціальні гарантії), сплати судових витрат при розв'язанні конфліктів у межах легальної судової системи. Загальновідомо, що багато підприємств і фірм, не витримуючи податкового й часто мінливого законодавчого тиску, йдуть у нелегальну економіку. Причиною цього є високі трансакційні витрати, пов'язані з діяльністю у межах законодавства.

Але здійснення угоди в позалегальному секторі також пов'язане з витратами — "ціною позалегальності" - витрат, пов'язаних з ухилянням від правових санкцій, з трансфертом доходів, з ухилянням від податків і нарахувань на зарплату, з відсутністю законодавчо зафіксованих прав власності, неможливістю використання контрактної системи, з виключно двостороннім характером позалегальної угоди а також витрат доступу до позалегальних процедур розв'язання конфліктів.

Рішення щодо вибору економічним суб'єктом інституційного середовища для свого бізнесу — легального чи позалегального — визначається співвідношенням ціни підпорядкування закону з ціною позалегальності.

Як показали дослідження Світового  Банку, у 2007 р. середні витрати доступу  до закону для українського підприємця становили 97,3 дол. (у тому числі 33 дол. — це неофіційно сплачені кошти), а  частина витрат продовження діяльності у межах закону, оцінена як фінансові втрати через інспекційні заходи, дорівнювала в середньому 1177,8 дол. Якщо ж згадати, що платежі до бюджету сягають 40 % доходу (а це також витрати, пов'язані із продовженням діяльності у межах закону), то стає зрозумілим, що, по-перше, ціна підпорядкування закону є доволі високою і, по-друге, левова частка "трансакційного тягаря" припадає на податкову складову. Суттєвою складовою ціни підпорядкування закону в умовах України є дотримання вимог податкового законодавства. Так, сума податків та зборів від суми доходу становить від 21 до 35 %. Саме цим пояснюється низький рівень застосування норм закону для забезпечення повсякденного функціонування підприємств. Майже всі автори розглядають вплив одного або декількох податків на ефективність діяльності підприємства чи його прибутковість. Але більшість законослухняних підприємств сплачують не 1 чи 2 податки, а понад 10 податків та зборів. Тобто доцільним є дослідження сукупного впливу податкового тиску на підприємства, оскільки саме в цьому випадку можна дослідити синергетичний ефект від сумісного впливу податків.[5, C. 204-205]

В умовах збільшення трансакційних витрат зростає значущість ефекту масштабу виробництва. Тобто посилюється інтенсивність бажання підприємця розширювати обсяги виробництва та реалізації інформаційного продукту, від яких залежить динаміка норми прибутку. Така психологічна настанова стає передумовою загрози посилення амплітуди економічних циклічних коливань, створюючи пастку для розвитку інформаційної економіки. Перенагромадження морально застарілого основного капіталу та утворення структурних диспропорцій в економіці спричиняє ситуацію, коли виробництво більше працює на сміттєзвалище, ніж на споживача.