Трудоресурсний потенціал України

Трудоресурсний потенціал України.

Трудоресурсний потенціал характеризує рівень забезпечення національної економіки ресурсами праці. До ресурсів праці ми відносимо в цілому населення України, його чисельність, територіальне розміщення, процеси відтворення, міграції. Більше поширення має трудовий, або трудоресурсний потенціал. Елементами трудоресурс- ного потенціалу є трудові ресурси, як частина населення. Населення, як відомо, є активною продуктивною силою, що своєю трудовою діяльністю забезпечує виробництво матеріальних засобів свого існування та падання необхідних їй послуг. Водночас воно є споживачем продуктів праці, які забезпечують його життєдіяльність.

Населення і економіка  єдині: людські потреби викликають появу нових виробництв та послуг, а останні впливають на людей. Оскільки людина є основним творцем суспільного багатства, то чисельність населення кваліфікація його працездатної частини є чинником, який обумовлює регіональний розвиток.

Зайнята в суспільному  виробництві частина населення  є найбільш активною і головною продуктивною силою суспільства. Саме вона створює матеріальні цінності. Частина матеріальних цінностей іде на споживання, а частина - на розвиток виробництва. Але розвиток виробництва не є самоціллю, його роль - забезпечити потреби суспільства, підвищити життєвий рівень населення. Таким чином, зміна чисельності населення позначається на споживчому попиті, на зміні його структури. Населення виступає одночасно і як споживач, і як виробник матеріальних благ та послуг. Населення не існує поза економікою, як і економіка не функціонуватиме без населення.

У регіональній економіці  для характеристики трудового потенціалу суттєвим показником є чисельність наявних трудових ресурсів та джерела їх поповнення. Але для ефективного функціонування економіки регіону з постійним зростанням продуктивності праці не достатньо кількісного виміру трудових ресурсів.

Не менш важливим є, так  званий, людський фактор, тобто якісний вимір трудового потенціалу, а це освіта, професійно - кваліфікаційна підготовка фізичний стан, адаптивність до сучасних інноваційних змін. У цьому ж контексті важливими є статево- вікова структура, частка працездатного населення у його загальній чисельності, рівень зайнятості, міграції.

Україна відноситься до країн з від'ємним природним приростом населення. Це призводить до скорочення його чисельності. Населення України зменшується в усіх регіонах за винятком Києва і Севастополя. У 15 областях показник від'ємного сальдо населення гірший, ніж у середньому по країні.

За даними Держкомстагу в  Україні в 2005 році народилось 426,1 тис. дітей, а померло 782,0 тис. осіб; чисельність  населення при цьому в середньому за рік становила 47,1 млн осіб. Отже, коефіцієнт народжуваності за цей рік становив 8,5%о, кількість померлих складала 16 осіб на 1 тис. населення. Таким чином, на кожну 1000 населення, природний приріст становив - 7,5%о (промілле).

Тенденції зниження народжуваності виявляється з заходу на схід. Найнижчі показники в Донецькій обл. (6,5%о), Луганській (6.6%о), Сумський (6,7%о), найвища  в Рівненській (11.5%о). Закарпатській (11.3%о), Волинській (11,1 %о). Кількість померлих в Україні невпинно зростає з 1959р. і зараз становить 16 осіб на кожну 1000 населення. Це зростання має територіальну тенденцію зростання з заходу на схід країни: у Закарпатській обл. - 11,6%о, Івано- Франківській - 12,7%о, Львівській - 13%о, Чернігівській - 20%о.

У середньому по Україні  природний приріст становить - 7,5%о, у Волинській обл. (-3%о), Рівненській (-1.8%о), у Чернігівській (-13%о). У вересні 2007 року вперше за багато років народжуваність була вищою від смертності у м. Києві. Рівненській та Волинській областях.

Найбільш населеними є  Доненька , Дніпропетровська, Харківська, Львівська, Луганська області та місто Київ. Найменше людей проживає у Чернівецькій , Волинській , Кіровоградській , Тернопільській, Рівненській та Херсонській областях.

Різнипя між регіонами за чисельністю населення становить 5,3 рази (Донецька область - 4841,1 тис. осіб, Чернівецька - 922,8 тис. осіб).

Щільність населення в цілому по України становить 79,5 осіб на 1 км~ і збільшується від центральних регіонів у напрямку східних і західних областей.

Якщо в Чернігівській, Херсонській, Житомирській, Миколаївській, Волинській та Сумській областях щільність населення складає від 39 до 55 осіб на 1 км~, то в Закарпатській, Івано- Франківській, Дніпропетровській, Чернівецькій, Львівській та Донецькій областях цей показник складає від 98 до 1 80 осіб на 1 км". В Україні, як і в більшості країн колишнього СРСР, зростання середньої тривалості життя населення, особливо старшого віку не спостерігається. Протягом останніх десяти років середня тривалість життя знизилася від 69,3 років у 1991 р. до 66,8 у 2006 році.

Найвища середня тривалість життя спостерігається у Західному регіоні, зокрема у Львівській і Тернопільській областях; найнижча - у Південному регіоні, зокрема в Херсонській та Одеській областях.

Питома вага осіб віком 60 років і вище в загальній чисельності населення становить 21,3 % і є однією з найвищих у світі.

Найбільш "старим" (частка осіб віком 60 років і вище в загальній кількості населення перевищує 23,8%) є населення Вінницької, Полтавської, Сумської, Черкаської та Чернігівської областей.

Наймолодшим (частка старших  осіб складає 15,5%-18,0%) є населення  Закарпатської, Рівненської областей та м. Києва. Але, якщо порівняння західних регіонів обумовлено високою народжуваністю, то у м. Києві основним чинником є постійний міграційний приплив молоді. Депопуляція населення охопила усі регіони з 1993 року. З урахуванням міграційних процесів ця тенденція продовжується до останніх років.

Населення працездатного  віку є основою формування всіх інших категорій населення, пов'язаних із процесом зайнятості. У віковій структурі населення України частка осіб працездатного віку становить 56%, відповідно серед міського населення-60%, сільського-49%. Тенденції зростання чи зменшення його чисельності залежить від процесів народжуваності і смертності. Населення працездатного віку є основою національної економіки. Із процесом зайнятості пов'язані такі економічні категорії:

працездатне населення;

безробітне населення;

економічно активне населення;

економічно неактивне  населення.

Теоретично можлива повна  зайнятість усього працездатного населення. Однак важливою умовою зайнятості є  наявність робочих місць та економічні потреби у збільшенні чи зменшенні їх кількості.

Населення працездатного  віку становить кількісну основу іншої категорії-економічно активного населення, - населення чоловічої та жіночої статей у віці від 15 до 70 років, яке протягом певного періоду часу забезпечує пропозицію робочої сили для виробництва товарів і послуг. Його кількість розраховується на основі даних вибіркових досліджень населення (домогоспо- дарств) з питань економічної активності, які введені до практики державної статистики з 1995 року у відповідності до рекомендацій Міжнародної організації праці (МОП).

Важливою є й категорія економічно неактивне населення - особи, які не можуть бути кваліфіковані як «зайняті» або «безробітні». До цієї категорії відносяться: учні, студенти, пенсіонери; особи, які зайняті в домашньому господарстві; особи працездатного віку, які не можуть знайти собі роботу; інші особи, які не мають необхідності у працевлаштуванні або не можуть працювати через хворобу, навчання тощо.

Отже, потенційно працездатного  населення може бути і, як правило, є  більше, ніж населення працездатного віку. В Україні існують суттєві регіональні розбіжності у забезпеченості трудовими ресурсами. За цим показником розрізняють трудодефщитні, трудонадлишкові та трудоврівноважені регіони. В Україні більшість регіонів - трудонадлишкові, особливо це стосується західних регіонів.

Важливою якісною характеристикою  трудозабеспеченості є питома вага працездатного населення у працездатному  віці (від 16 до 60 років чоловіки, від 16 до 55 років жінки) в складі трудових ресурсів. У 2005р. в цілому по Україні цей показник становив 91,5%. Найвищі значення цього показника були у Волинській, Луганській, Черкаській областях; найнижчими - в Івано-Франківській, Львівській, Хмельницькій, Чернігівській областях. Протягом 1996-2005 рр. чисельність працездатного населення у працездатному віці скоротилась на 186,1 тис. осіб, однак питома вага цієї категорії у складі трудових ресурсів залишилась майже незмінною.

Негативною тенденцією є поступове збільшення у складі трудових ресурсів питомої ваги осіб у віці, старшому за працездатний. Це пов'язано з процесом постаріння нації - з одного боку, а з іншого - з низьким рівнем соціального забезпечення осіб, що вийшли за межі працездатного віку і вимушені працювати в галузях народного господарства до глибокої старості. На кінець 2005р в Україні чисельність працівників перед пенсійного віку (останнє перед пенсійне п'ятиріччя), зайнятих у галузях економіки. становила 10,2%; працюючих, а пенсіонерів - 13,8% облікової чисельності працівників.

Висока питома вага осіб непрацездатного віку притаманна таким галузям, як: наука і наукове обслуговування (14,2%); геологія і розвідка надр, геодезична і гідрометеорологічна служба (12%); сільське господарство (11,4%); зв'язок (11,0%). Крім зазначених галузей, високою є частка працюючих пенсіонерів у промисловості, будівництві, мистецтві. Серед регіонів за цим показником області лаштуються таким чином: Донецька. Дніпропетровська, Луганська, Тернопільська, Одеська, Вінницька області, АР Крим, міста Київ і Севастополь.

Регіональні особливості  вікової структури населення  дають змогу детально оцінити  зміни в демографічній ситуації визначити резерви формування трудових ресурсів у регіонах. За останні роки в Україні інтенсивно відбувається процес перерозподілу трудових ресурсів між секторами економіки. Високими темпами зростає зайнятість у недержавному секторі економіки, зокрема, в малих і середніх підприємницьких структурах, які надають перевагу залученню висококваліфікованої ї робочої сили молодших вікових груп. У 2005р. На державну форму власності припадало 34,4% зайнятих, колективних - 36,1%. приватну - 29,5%.

Найвища частка зайнятих у  державному секторі економіки (понад 90%) зберігається в охороні здоров'я, в освіті, культурі, мистецтві, науці, апараті органів державного та господарського управління; наинижча у сільському та лісовому господарстві (60%), торгівлі, громадському харчуванні, матеріально- технічному постачанні, збуті (близько 14,0%)

Регіони України істотно  різняться за територіально- галузевими характеристиками розподілу трудових ресурсів. За чисельністю зайнятих у промисловості вирізняються Донецький регіон (38.4% трудових ресурсів). Придніпровський (30,2%) Східний регіон (25%). У Луганській, Дніпропетровській, Запорізькій областях на промисловість припадає понад 50% зайнятих у матеріальному виробництві. Найвища зайнятість трудових ресурсів у сільському господарстві спостерігається у Подільському (34,3%) та Поліському (29,4%) регіонах. Високий рівень у сфері зайнятості населення у сфері нематеріального виробництва склався у рекреаційних регіонах: Автономній Республіці Крим, Закарпатській, Львівській та Чернівецькій областях, де цей показник перевищує 30%.

Показник статевої структури  характеризує співвідношення чоловіків і жінок у загальній чисельності населення. З 1970 року намітилася тенденція до стабільного співвідношення чисельності чоловіків та жінок з незначним переваженням чоловіків. Ця тенденція збігається у співвідношенні жінки - 53,5%, чоловіки - 46.5%. Переважання чисельності жінок пояснюється нижчою смертністю, війнами, більш інтенсивною міграцією чоловіків за межі держави. Демографічна наука стверджує, що на 100 народжених дівчаток народжується 106-107 хлопчиків. Кількість чоловіків переважає у віковій категорії до 25-30 років, потім повільно зменшується. З віку 40-45 років у загальній чисельності населення вже переважає кількість жінок.

Рівень кваліфікації трудових ресурсів України досить високий. Це випливає з рівня освіти працівників; питома вага фахівців з вищою та середньою освітою у народному господарстві становить 28,7% Практично всі особи працездатного віку письменні, що властиво лише високо розвинутим країнам світу.

На стан трудового потенціалу в регіонах впливають міграційні процеси. З початку 90-х років поняття «мігрант» отримало нове звучання. В сучасній літературі мігрантів розподіляють на внутрішніх ти зовнішніх.

Статистичні дані.

Сталий економічний розвиток, позитивні соціальні й політичні процеси забезпечують продуктивну зайнятість в економіці. Нині глобальні економічні реформи здійснюють не ті країни, які мають багато природних ресурсів, а ті, в яких є кваліфікована робоча сила. За умов вичерпання екстенсивних чинників економічного зростання та необхідності запровадження нових технологій і прогресивних методів організації виробництва вирішального значення набувають інвестиції в людський капітал, які є запорукою інноваційного розвитку нашої країни. Тільки кваліфікована робоча сила може забезпечити високу якість та результативність соціально-економічних реформ. Підвищення трудової мотивації передбачає розробку соціальної політики, спрямованої на досягнення суспільної злагоди, зменшення нерівності розподілу доходів і формування середнього класу. Економічне зростання створило об'єктивні передумови для підвищення реальних доходів населення, передусім заробітної плати та збільшення її частки у ВВП для зниження диференціації трудових доходів.

Дослідженню людського капіталу присвячені праці М. Долішнього, С. Злупка, С. Трубича, Д. Богині, О. Грішнової, В. Приймака, О. Стефанишин, И. Радецького. Аналіз соціальної політики, різних аспектів соціального забезпечення країн, які перебувають на етапі переходу до ринкової економіки, та порівняння соціальних заходів низки розвинених країн світу здійснено в монографії Теренса М. Ганслі. Дослідження проблем впровадження соціальних стандартів оплати праці, соціально-демографічні аспекти підвищення рівня життя населення розглянуто у збірнику, присвяченому проблемам реалізації соціальної політики відповідно до цілей розвитку тисячоліття ООН в Україні. Вперше здійснено комплексне теоретичне осмислення проблем становлення середнього класу в Україні в монографії під науковим керівництвом доктора економічних наук, професора, академіка Академії економічних наук України І. Бондар.

Демографічна ситуація в  Україні протягом останніх десятиріч вважалася незадовільною, але сучасний її стан кризовий. Нині демографічна ситуація в Україні - одна з найгірших у світі. Статистичні обстеження свідчать, що кількість населення в Україні невпинно зменшується. Найбільшою за роки незалежності чисельність населення була у 1993 р. - 52,2 млн осіб, а після того вона постійно зменшувалася. На 1 січня 2007 р. в Україні, за розрахунковими даними, мешкало 46 646,0 тис. осіб. Упродовж 2006 р. чисельність наявного населення України зменшилася на 283,5 тис. осіб, або на 6,1 особу на 1000 мешканців. Природний рух населення у 2006 р. характеризувався зростанням народжуваності та скороченням смертності, що можна визнати позитивним, оскільки природне скорочення населення зменшується.

У 2006 р. порівняно з 2005 р. обсяг  природного скорочення населення зменшився  на 58,2 тис. осіб, або з 7,6 до 6,4 осіб на 1000 мешканців, що стало наслідком збільшення народжуваності та зменшення смертності.

Обсяг природного скорочення населення у 2006 р. зменшився у 26 регіонах, а в Закарпатській області вперше з 2000 р. спостерігався природний приріст населення (0,5 особи на 1000 мешканців).

Рівень народжуваності за регіонами значно відрізняється: від 13,6 особи на 1000 мешканців у Рівненській області до 8,1 — у Чернігівській. Рівень смертності в країні коливався від 11,1 особи на 1000 мешканців у м. Києві до 21,1 особи - у Чернігівській області.

З 1990 р. ООН запропонувала інтегральний показник індексу людського розвитку (ІЛР), одним зі складників якого є тривалість очікуваного життя при народженні. Вона, відповідно, залежить від багатьох чинників, зокрема від стану здоров'я. Програма розвитку ООН (ПРООН) опублікувала у 2005 р. чергову "Доповідь про розвиток людини". Щорічні доповіді ООН складаються з двох частин. Перша присвячується людському розвитку. Україна за загальним ІЛР посідає 78-ме місце серед 177 країн світу, її індекс дорівнював 0,766, у тому числі за тривалістю життя - 66,1 року, за грамотністю дорослих - 99,4%, за валовим охопленням навчанням - 86%, за ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності - 5491 дол. США.

В Україні ВВП на душу населення за паритетом купівельної  спроможності майже у сім разів менший, ніж у Норвегії та США. Це, в першу чергу, визначає показник середньомісячного доходу, що залишається в розпорядженні населення та являє собою один з основних показників, що використовуються для визначення соціальної забезпеченості суспільства.

В Україні у 2005 р. співвідношення грошових витрат 20% найбільш та 20% найменш заможного населення становило 5,5 разу. Водночас частка до- могосподарств із середньодушовими витратами нижче прожиткового мінімуму (423 грн) становила 64% загальної кількості домогосподарств. Це свідчить про те, що в Україні існує велике розшарування населення і майже немає середнього класу, до якого в розвинутих країнах належить близько 70% усього населення.

Поняття "здоров'я" - багатозначне. За всього різноманіття конкретних визначень здоров'я більшість учених трактують його як здатність людини до оптимального фізіологічного, психологічного й соціального функціонування. Втрата здатності повноцінно виконувати трудові функції є найпоширенішим і найзначнішим наслідком хвороби людини. З огляду на це важливо виявити динаміку і структуру захворювань, причини інвалідності та смертності населення.

Коефіцієнт смертності населення  за віковими групами зростав на 1000 постійного населення з 12,2 у 1990 р. до 16,7 у 2005 р., у тому числі у віці 0-4 роки - 2,7, 5-9 років - 0,4, 10-14 років - 0,3, 15-19 років - 0,8, 20-24 роки - 1,5, 25-29 років - 2,7, 30-34 роки - 4,0, 35-39 років - 5,5, 40-44 роки - 7,5, 45-49 років - 10,3, 50-54 роки - 14,2, 55-59 років - 18,8, 60-64 роки - 26,5, 65-69 років - 35,2, у 70 років і старшому віці - 88,3.

Згідно з державною  статистикою, причинами інвалідності та смертності були здебільшого інфекційні та паразитарні хвороби. Так, у 2005 р. із 782,0 тис. померлих 17,2 тис. осіб померли через згадані хвороби; 91,9 тис. осіб померли від новоутворень; 488,8 тис. осіб - від хвороб системи кровообігу; 28,0 тис. осіб - внаслідок дії зовнішніх причин.

Структура причин смерті населення  у 2006 р. порівняно з 2005 р. майже не змінилася. Перше місце посідають хвороби системи кровообігу (481,0 тис.), друге - новоутворення (90,4 тис.), третє - зовнішні причини смерті (69,3 тис.), у 29,9 тис. випадках смерті (3,9% від загальної кількості) її причина була невідома. Проте кількість таких випадків зменшилася порівняно з 2005 р.

Статистичні дані свідчать, що динаміка захворюваності в Україні має суперечливі тенденції, поширеність одних хвороб помітно зменшується, інші стають загрозливими. Взагалі здоров'я громадян і суспільства потребує поліпшення.

Можливості населення  отримати доступ до якісних медичних послуг диференціюються за регіонами України. Показник доступності медичних послуг у Донецькій області майже вдвічі вищий, ніж у м. Києві. За даними обстежень Держкомста- ту України, 95,4% опитаних на Закарпатті повідомили, що впродовж року принаймні один раз член сім'ї не зміг отримати медичну допомогу, придбати ліки чи медичне приладдя, а в Миколаївській області таких людей було 9,7%.

Незважаючи на можливості деталізації характеристик стану здоров'я людей в Україні, слід визнати, що наведені факти є достатніми для вироблення загальної стратегії оздоровлення населення, обґрунтування соціальної політики, спрямованої на збереження і розвиток людського капіталу на загальнодержавному і регіональних рівнях.

Демографічні чинники  найбільшою мірою визначають попит на соціальні програми. Зі збільшенням народжуваності в Україні зростає потреба в допомозі матерям із дітьми та багатодітним сім'ям, у навчальних ресурсах і спеціальних програмах для дітей. Розподіл постійного населення за віковими групами вказує на те, що в загальній структурі населення частка осіб молодших працездатного віку становить лише 15,8%, а частка осіб, старших працездатного віку, — 23,8%. Більша кількість осіб похилого віку потребує більших пенсійних виплат, ресурсів для утримання будинків для пристарілих, додаткових обсягів засобів постійного догляду та лікування. Літні люди також є головними покупцями фармацевтичних виробів, що вимагає спеціальних соціальних програм. Відношення загальної кількості літніх людей і дітей до чисельності працездатного населення відоме як демографічне навантаження на осіб працездатного віку. Що більше демографічне навантаження, то більша потреба в соціальних виплатах і нижча здатність суспільства сплачувати їх.

Демографічний чинник - це також  чинник пропозиції. Коефіцієнт зайнятості населення - важлива детермінанта пропозиції, оскільки основна  частина податків на доходи надходить від людей, котрі працюють, або ж від людей, які їх наймають.

Зайнятість населення  залежить від демографічного розвитку та макроекономічної динаміки, що, у свою чергу, визначається становищем країни та її контактами з іншими державами світу. Зайнятість є складовою економічної динаміки, її індикатором, причиною і наслідком. Макроекономічна динаміка, її структура не тільки визначає добробут людей праці, а й обумовлює потрібну суспільному виробництву кількість і якість праці, що виявляється через попит на ринку праці.

За статистичними даними, розрахованими за матеріалами вибіркових обстежень населення (домогосподарств) з питань економічної активності в середньому за січень-вересень 2006 р., чисельність економічно активного  населення віком 15-70 років становила 22,3 млн осіб, з них 20,9 млн осіб, або 93,7%, були зайняті економічною діяльністю, решта - не мали роботи, але активно шукали її та були готові стати до неї, тобто відповідно до методології Міжнародної організації праці (МОП) класифікувалися як безробітні. Кількість безробітних працездатного віку (за методологією МОП) становила 1,4 млн осіб, або 6,9% чисельності економічно активного населення.

Унаслідок зростання обсягів  безробіття та скорочення попиту на робочу силу у грудні 2006 р. збільшилося навантаження незайнятого населення, яке звернулося за сприянням у працевлаштуванні до Державної служби зайнятості на вільні робочі місця, і на 1 січня 2007 р. воно становило 5 осіб на 1 вільне робоче місце (вакансію) проти 4 осіб на 1 грудня 2006 р. За категоріями робочих місць цей показник збільшився за вказаний період на місця працівників сільського господарства - з 18 до ЗО осіб, робітників — з 3 до 4, службовців - з 4 до 5, на місця, які не потребують спеціальної підготовки, - з 6 до 9 осіб.

До найважливіших джерел формування людського капіталу в епоху глобалізації належить освіта. Вона є найприбутковішою сферою капіталовкладень.

Підготовка людини ще зі шкільної лави до інноваційного за типом розвитку суспільства, формування інноваційного типу культури, інноваційного мислення і готовності до інноваційного типу дій має важливе значення. Освіта має готувати людину до життя в глобалізованому економічному просторі, що динамічно змінюється. Разом з тим освіта має готувати людину до життя в демократичному суспільстві. Без демократії неможлива свобода, самореалізація індивіда, а отже — неможливе сучасне ефективне виробництво.

Важливу роль у розвитку освітньої сфери діяльності відіграє "Концепція Державної програми розвитку освіти на 2006-2010 рр.", схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 липня 2006 р. № 396-р. Очікуваними результатами програми є перехід до нової якості освіти і виховання, що відповідає їх пріоритетності для розвитку України. Зокрема, передбачено досягти підвищення індексу рівня освіти (ІРО) та індексу людського розвитку (ІЛР) на регіональному та загальнодержавному рівнях відповідно до рейтингу України за цими індекаторами; узгодження потреб ринку освітніх послуг та ринку праці; підвищення якості та конкурентоспроможності робочої сили.

В Україні останнім часом  невпинно зростає питома вага осіб з вищою освітою у складі робочої сили. Однак склад робочої сили не завжди відповідає попиту на неї. Зростають масштаби підготовки юристів та економістів, за дефіцитності високваліфікованих фахівців інженерних спеціальностей, які необхідні для реалізації інноваційних принципів економічного зростання. З одного боку, збереження високого ступеня монополізації економіки обумовлює існування значної частки технологічно відсталих виробництв, що істотно обмежує можливості застосування здобутих знань та навичок безпосередньо у виробничому процесі. З іншого - якість отриманих у процесі навчання знань часто не відповідає вимогам до робочої сили, які висуваються високотехнологічними виробництвами¹¹. Унаслідок цього виникає проблема працевлаштування спеціалістів. Тому важливе значення для забезпечення високої якості професійно-освітньої підготовки має запровадження системи освіти протягом усього трудового життя з метою забезпечення відповідності наявних робочих місць та фаху і кваліфікації спеціалістів та робітників.

Наступним кроком у підвищенні ефективності використання робочої сили є істотне підвищення заробітної плати. За 2000-2006 рр. реальна заробітна плата зростала загалом вищими темпами, ніж ВВП, однак за роки спаду темпи зниження реальної заробітної плати значно перевищували темпи спаду ВВП, тому тільки на межі 2009 р., за прогнозними розрахунками Т. Кір'ян та М. Шаповала, реальна заробітна плата буде на рівні 1990 р. У Польщі зараз заробітна плата вища, ніж в Україні, майже в 4 рази, а в Російській Федерації - відповідно у 2 рази.

Унаслідок того, що в Україні  низький рівень оплати праці, чимало економічно активних громадян нашої держави намагаються виїхати на заробітки в інші країни. Так, незважаючи на те, що у 2006 р. порівняно з 2005 р. міграційний приріст населення країни збільшився більш як утричі, у 18 регіонах України відбулося міграційне скорочення населення, рівень якого був найбільшим у Кіровоградській (4,5 особи на 1000 мешканців) та Херсонській (2,7 особи на 1000 мешканців) областях. Збільшення міграційного приросту зумовлено як скороченням кількості вибулих за межі країни (з 35,0 до 30,0 тис. осіб), так і збільшенням кількості прибулих до країни (з 39,6 до 44,2 тис. осіб).

За офіційними даними, близько  трьох мільйонів українців щороку виїжджають на тимчасову роботу за межі України. При цьому фахівці зазначають, що реальна кількість українців-заробітчан є вдві- чі-втричі більшою. На четвертому Всесвітньому форумі українців називали цифру сім мільйонів трудових мігрантів.

На сучасному етапі  Україна є переважно експортером робочої сили. З огляду на це потрібна активна соціальна політика з боку держави щодо захисту працівників-мігрантів, а також максимального збереження трудового й демографічного потенціалу.

Тому можна погодитися з думкою члена-корес- пондента НАНУ Е. Лібанової, що якби наша робоча сила стала дорожчою всередині країни, вона б не втратила конкурентоспроможності й на Заході. Проте значно знизилася б мотивація до міграції.

Важливим напрямом зниження масштабів міграції можна вважати створення нових робочих місць. Політика створення нових робочих місць буде результативною тільки за умови створення потужних мотиваційних стимулів до продуктивної зайнятості населення в офіційному секторі економіки з легальними доходами, розміри яких будуть достатніми, щоб забезпечити наповнення соціальних фондів підтримки непрацездатних.

Необхідно зробити головним чинником конкурентоспроможності національної економіки високу якість робочої сили. Виведення національної економіки на траєкторію інноваційного розвитку передусім означає вдосконалення людського капіталу суспільства, зокрема його основної складової - людського інтелектуального потенціалу.

Загалом інвестиції в людський капітал бувають трьох видів. Кожен з них спрямований на підвищення продуктивності праці працівників і, відповідно, на збільшення їхньої заробітної плати та доходів. Серед інвестицій особливе місце посідають видатки на освіту - найважливіший вид інвестицій у людський капітал.

Видатки на людський капітал  охоплюють також видатки на охорону  здоров'я і мобільність робочої  сили. Згідно з теорією людського  капіталу продуктивність праці і, відповідно, ринкова вартість трудових послуг, що виражається в заробітній платі, визначаються значною мірою тим, скільки окрема людина, сім'я, роботодавець і держава вважають за необхідне інвестувати в освіту й навчання, охорону здоров'я і створення робочих місць.

Отже, з метою покращення ситуації в соціальній сфері держави соціально-економічна політика має бути спрямована на розв'язання найактуальніших проблем:

-збереження і поліпшення здоров'я населення як одного з найголовніших пріоритетів нації завдяки переорієнтації всіх сфер господарства на оздоровлення принаймні основних складових умов життя;

-створення широкої мережі державних та недержавних служб допомоги сім'ї, впровадження нових соціальних технологій її підтримки та соціально-психологічної адаптації до ринкових умов;

-зростання реальних доходів усіх верств населення, підвищення рівня життя та досягнення стійкої позитивної динаміки у зростанні добробуту українських громадян та збільшення на цій основі платоспроможного попиту;

-розширення можливостей та гарантування доступності повноцінного відпочинку та оздоровлення дітей та дорослих;