Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Туберкульоз — часте захворювання

МОЗ України

Кіровоградський базовий медичний коледж ім. Є. Й. Мухіна

Реферат

на тему:

«Туберкульоз»

Виконала: студентка групи 418 Л

Матвєєва Ольга

2013 р.

План

Вступ

Морфологія
Епідеміологія
Патогенез
Класифікація
Клініка
Лікування
Профілактика

Джерела використаної інформації

Вступ

Збудником туберкульозу є туберкульозна паличка (mycobacterium tuberculosis), що була відкрита Р. Кохом у 1882 p. Існує три типи збудника — людський (typus huma-nus ), бичачий, чи коров'ячий (typus bovinus), та пташиний (typus avium). Існують також нетипові бактерії. Заразними для людини є перші два типи — людський та коров'ячий, рідко — нетипові бактерії (у людей із зниженим імунітетом). Джерелом інфекції для людей, окрім хворої на туберкульоз людини, можуть бути також хвора на цю інфекцію корова (бик), її м'ясо та молоко.

Туберкульоз — часте захворювання, особливо у країнах з низьким рівнем економіки і незадовільними житловими умовами та низьким рівнем охорони здоров'я і медичної допомоги.

Проте в останні роки захворюваність на туберкульоз зросла навіть у країнах, де він не мав значного поширення, що певною мірою обумовлено зниженням уваги до його профілактики.

Як первинне інфікування, так і захворювання на туберкульоз раніше спостерігалось у дитячому та юнацькому віці. Зараз в економічно розвинутих країнах, в тому числі й в Україні, хворіють на туберкульоз дорослі та люди похилого віку, серед яких є багато і первинно інфікованих у цьому віці. Розвитку захворювання сприяє багато чинників. Серед них анемія, гіпопротеїнемія гіповітаміноз, цукровий діабет, інші порушення обміну та спадкова схильність.

Важливе значення мають підвищена чутливість, сенсибілізація організму до мікобактерій туберкульозу. Серед місцевих чинників сприяють розвитку туберкульозу силікоз та інші антракози легень.

Поліпшення соціально-економічних умов життя людей відіграє головну роль у запобіганні та ліквідації туберкульозу.

Морфологія

Збудник туберкульозу являє собою тонку пряму чи дещо зігнуту паличку завдовжки 1,5—4 мкм і завтовшки до 0,5 мкм, яка не утворює спор та капсул, не має джгутиків. Вона — аероб, грампозитивна, забарвлюється за Цілем—Нільсоном у червоний колір. Свіжі культури мікобактерій, виділені від хворих людей, ростуть дуже повільно (3—4 тиж) на різних середовищах (картопля, яйце, бульйони тощо) за наявності в них гліцерину. Паличка туберкульозу рогатбї худоби має як деякі морфологічні, так і куль-туральні відмінності — вона товща та коротша, не потребує для росту присутності гліцерину. Мікобактерії туберкульозу не продукують екзотоксинів. Вірулентність їх пов'язана з комплексом ліпідів і ліпоїдів та іншими сполуками (чинником вірулентності). Мікобактерії виробляють ферменти лецитиназу, каталазу, перок-сидазу, уреазу.

Продукт життєдіяльності мікобактерій був відкритий Р. Кохом і названий туберкуліном. Його використовують в діагностиці туберкульозу. Він існує переважно в очищеній формі, приготований з так званого старого туберкуліну і складається з чистих мікобактеріальних білків та домішки полісахаридів.

Епідеміологія

Зараження туберкульозом, себто проникнення мікобактерій у організм, відбувається переважно через дихальні шляхи (повітряно-крапельним способом), рідко — через травний канал (осідаючи на слизовій оболонці), у разі якого уражається як початковий відділ (ротоглотка), так і переважно середній (сліпа кишка), рідко —кінцевий (пряма кишка).

Аліментарний шлях зараження пов’язаний із вживанням харчових продуктів від тварин, хворих на туберкульоз, використання інфікованої їжі, посуду, через молоко хворої матері.

Контактний шлях проникнення мікобактерій можливий у людей, які доглядають хворих тварин або працюють із зараженим матеріалом від хворих, коли збудник захворювання проникає безпосередньо через пошкоджену шкіру або кон’юктиву. Рідко вхідними воротами туберкульозу можуть бути мигдалики, слизова оболонка очей та статевих органів.

Внутрішньоутробне зараження туберкульозом зустрічається при генералізованих формах захворювання та пошкодженні плаценти під час пологів при аспірації новонароджених навколоплідних вод. Усунення спадкового туберкульозу не доведено.

Опірність щодо туберкульозу найнижча в дитячому віці та після 65 років.

Різні тканини та органи мають не однакову чутливість до мікобактерій. Найчутливішими є лімфовузли (вони уражені у 100 % інфікованих дітей), менінгеальна оболонка, а також селезінка (особливо у дітей). Чутливі також нирки, надниркові залози, маткові труби, гіпофіз. Мало чутливі і рідко уражуються шлунок, підшлункова та щитовидна залози, яєчка та ін.

Інфікування (первинний туберкульоз) у переважної більшості людей відбувається у дитячому віці трахео-бронхіальним шляхом і звичайно пов'язане з контактом з хворими на активну форму легеневого туберкульозу. Таким контактам сприяють скупчення людей за поганих житлових та санітарних умов, громадський транспорт тощо.

Патогенез

Первинна тканинна реакція в легенях людини за інфікування її мікобактеріями туберкульозу виявляється утворенням у них так званого первинного комплексу. Останній складається з невеликого фокусу специфічної пневмонії та ураження регіонарного середостінного лімфовузла — специфічного лімфаденіту. Морфологічні прояви інфікування тканини мікобактеріями полягають у розвитку неспецифічної реакції (гіперемії, набряку), лейкоцитарної інфільтрації та розвитку проліферації клітин сполучної тканини й формуванням під дією мікобактерій та їх продуктів специфічного елементу туберкульозу, так званого горбика (tuberculum) або ж гранульоми (конгломерат горбиків). Особливістю цієї гранульоми (завбільшки від просяного зерна і більше) є її схильність до змертвіння та розпаду.

Фундаментальною одиницею туберкульозного ураження, центром горбика є так звані епітеліоідні клітини. Постійними елементами горбика є також гігантські клітини Лангганса та лімфоцити (останні по периферії горбика), а також сполучна тканина.

Епітеліоідні клітини — це переповнені дезінтегрованими продуктами загиблих лейкоцитів та мікобактерій великі мононуклеари з блідою та піно-подібною від високого вмісту ліпідів цитоплазмою.

Скупчення мононуклеарів нагадують тісно упаковані клітини епітелію, через що й названі вони були епітеліоідними клітинами. Злиття цитоплазм мононуклеарних клітин в полінуклеарні утворює гігантські клітини, які є як у центрі, так і в зовнішній частині горбика. В центрі горбика містяться казеозні (сироподібні) некротичні маси (вид сухого некрозу). Гранульома туберкульозу, як й інші гранульоми, має імуногенне походження (І.В. Давидовський, 1969). У своєму розвитку вона проходить 4 фази:

первинна альтерація тканин;
розвиток клітинної гранульоми;
деструкція клітин гранульоми;
кінцевий склероз чи інкапсуляція осередку.

Первинний комплекс (туберкульоз) не має специфічних та виразних клінічних проявів. Відзначаються незначна слабкість, алергічні явища, зокрема на шкірі гомілок, з'являються вузлова еритема чи інші шкірні висипки, часто збільшуються лімфовузли шиї, підвищується температура тіла до субфебрильних значень та з'являється кашель. Часте первинне інфікування через його малосимптомність не діагностується. Через 2 — З тиж первинний комплекс у основної маси інфікованих починає затухати, обмежується (інкапсулюється) фіброзною сполучною тканиною (оболонкою), пронизується солями кальцію (під дією фосфату з загиблих клітин), утворюючи так звані петрифікати. У частини інфікованих первинний комплекс не повністю інкапсулюється, і мікобактерії в ньому (особливо в лімфовузлі) повністю не гинуть, тому процес тліє. Про це свідчать випадки активізації первинного комплексу з дисемінацією мікобактерій та розвитком захворювання через багато років, незважаючи на підвищення імунітету до мікобактерій.

У 1—2 % інфікованих первинний комплекс не інкапсулюється, а призводить до розвитку туберкульозу легень та (рідше) інших органів.

Туберкульоз, як і будь-який інший запальний процес, супроводжується явищами ексудації, альтерації та проліферації клітин, співвідношення між якими широко варіюють залежно від особливостей (вірулентності) збудника та реактивності організму (також характеру терапії) і визначають розвиток, або, переважно, ексудативно-інфільтративних, або некротично-продуктивних (проліферативних) форм туберкульозу.

Туберкульозний процес поширюється в легенях контактним, бронхіальним та лімфогенним і гематогенним шляхами, зумовлюючи різні форми захворювання легень та плеври, а нерідко й інших органів. Деструкція бронха призводить до виділення в його порожнину продуктів некрозу тканин та мікобактерій і поширення останніх по легені з розвитком кавернозних форм, а руйнування судин з проривом мікобактерій в кров'яне русло обумовлює так звану міліарну форму туберкульозу.

Поряд зі специфічними змінами при туберкульозі спостерігаються нерідко й неспецифічні реакції та порушення — кровотеча, ателектаз частки легені (у разі стиснення бронха при лімфаденіті, частіше бронха середньої частки правої легені, або внаслідок закупорювання бронха з середини), емфізема легень тощо.

При первинному інфікуванні можливе ураження й інших органів. Мікобактерії з первинного комплексу в легенях можуть потрапляти в кровообіг (у разі руйнування судин, надходження навантажених мікобактеріями макрофагів), заноситись у різні органи, зокрема кістки, нирки, лімфатичні вузли та осідати там, спричинюючи їх захворювання. Всі ці форми позалегенсвого туберкульозу, що виникають шляхом дисемінації мікобактерій з первинного легеневого комплексу, належать до так званого вторинного туберкульозу, який до недавнього часу складав основу так званого хірургічного туберкульозу.

Оперативні втручання при туберкульозі бувають радикальними, з видаленням ураженого органа чи його частини (частка легені чи вся легеня, нирка, придаток яєчка, лімфатичні вузли тощо), допоміжними, що не ліквідують осередку, але сприяють вилікуванню процесу (перетин так званих шварт чи торакопластика при легеневому туберкульозі; остеоплас-тична фіксація хребта та ін.), коригуючими, які виправляють та усувають наслідки туберкульозу, тобто викривлення хребта, укорочення ніг тощо.

Класифікація

Туберкульозна інтоксикація дітей та підлітків.
Туберкульоз органів дихання:

первинний туберкульозний комплекс;

туберкульоз внутрішньогрудних лімфатичних вузлів.

Дисемінований туберкульоз:

вогнищевий туберкульоз;
інфільтративний туберкульоз;
казеозна пневмонія;
туберкульома;
фіброзно-кавернозний туберкульоз;
циротичний туберкульоз;
туберкульозний плеврит;
туберкульоз бронхів, трахеї та верхніх дихальних шляхів;
туберкульоз органів дихання;
комбінований туберкульоз;
міліарний туберкульоз.

Туберкульоз інших органів і систем:

туберкульоз мозкових оболонок і ЦНС;
туберкульоз кишок очеревини та брижових лімфовузлів;
туберкульоз кісток та суглобів;
туберкульоз сечових та статевих органів;
туберкульоз шкіри та підшкірної кліковини;
туберкульоз периферійних лімфовузлів;
туберкульоз ока;
туберкульоз інших органів.

Клініка

кашель більше 2 тижнів,
підвищена температура тіла більше 7 днів,
поганий апетит,
постійна слабкість,
безпідставна втрата ваги,
підвищена пітливість, особливо вночі,
задишка,
біль в грудній клітині,
крововідхаркування.

Під час розвитку хвороби проявляються симптоми інтоксикації: зниження апетиту, загальна слабкість, підвищена пітливість, температура тіла піднімається до 37,2 — 38,0 °C. З'являється кашель, на який хворий спершу не звертає уваги, пов'язуючи його з курінням чи застудою. Харкотиння виділяється мало, воно слизисто-гнійне. На початкових стадіях і задишка, і біль в грудях проявляються рідко.

Як правило, описані симптоми проявляються на тлі задовільного самопочуття і збереження працездатності. Тому важливо не нехтувати загальним правилом: коли кашель триває більш ніж 21 день — обов'язковим є рентгенологічне обстеження. Позачергово обстежуватись необхідно особам з бронхо-легеневими симптомами, з тривалою інтоксикацією невідомої причини. Раз на рік повинні флюорографічно обстежуватись особи з, так званої, «групи ризику» щодо туберкульозу: хворі на часті пневмонії, цукровий діабет, виразкову хворобу шлунка і дванадцятипалої кишки.

Особливості перебігу туберкульозу у дітей:

У дитячому віці найчастіше розвиваються форми первинного туберкульозу, який має свої характерні риси:

1) високу сенсибілізацію всіх тканин до мікобактерії туберкульозу;

2) Схильність до генералізації процесу всіма шляхами, особливо гематогенним і лімфогенним.

3) Майже постійне залучення в процес лімфатичної системи, а також серозних оболонок.

4) Схильність лімфатичних вузлів до казеозу.

Дитина стає дратівливою, млявою, вередливою, швидко втомлюється, втрачає апетит, худне, починає відставати у фізичному розвитку, з’являється t 37-38 °С.

Вторинний туберкульоз виникає внаслідок ерогенної реінфекції і екзогенної суперінфекції.

Ураження туберкульозом кісток і суглобів, очей, шкіри зумовлюється гіперергічним станом організму.

Лікування

Лікування хворих на туберкульоз повинно бути комплексним, патогенетично обгрунтованим, тривалим (до повного видужання). За принципом етапного спостереження — стаціонар, санаторій, диспансер.

Лікування туберкульозу включає такі заходи:

1) виведення хворого із несприятливих умов навколишнього середовища, ізоляція від тих, хто виділяє мікобактерії;

2) застосування загальнозміцнювальних гіпосенсибілізуючих засобів;

3) загартовування в період реконвалесценції (затихання патологічного процесу).

Максимальне перебування хворого туберкульозом на свіжому повітрі — основний фактор загального терапевтичного впливу. Охолоджене повітря поліпшує апетит, самопочуття, настрій, веде до зменшення кашлю і кращого виділення харкотиння. В осінньо-зимовий період хворі повинні перебувати на свіжому повітрі не менш як 4—5 год.

Водні процедури (обтирання, обливання тощо) стимулюють процеси обміну, тонізують нервову систему). Щоденні обливання починають при температурі води 35 °С, поступово знижуючи її щодня на '1—'2 ° до 20 °С і нижче (залежно від індивідуальної витривалості). У період загострення і в ослаблених хворих обливання замінюють обтиранням з негайним обсушуванням і розтиранням.

(Повітряні і сонячні ванни показані при загальному доброму самопочутті, нормальних температурі тіла і гемограмі.

Правильне харчування — одна з головних умов успішного лікування хворого на туберкульоз. Денний раціон повинен становити для школярів 13398 кДж (3200 ккал), з них 15—20 % білків (до 100 г), стільки ж жирів і 300—400г вуглеводів, для дошкільнят —7536 кДж (1800 ккал), для підлітків 16747 кДж (до 4000 ккал), тобто перевищувати вікову норму на 15—20 %. Рекомендуються сиропи шипшини, чорної смородини, натуральні соки, пивні дріжджі. Доцільним є 4—5-разове приймання їжі. Ранній сніданок повинен становити 20 %, легкий другий сніданок—10—15, обід—40, підвечірок—10, вечеря — 20 % енергетичної цінності.

Лікування туберкульозу проходить у два етапи:

основна фаза;
фаза підтримування;

Основна фаза лікування проходить в умовах стаціонару й триває 2 - 3 місяці. Під час цієї фази має місце:

швидке знищення мікобактерій туберкульозу;
запобігання лікарській стійкості бактерій;
хворий стає незаразним;

Фаза підтримування може проводитися амбулаторно й триває від 3 до 4 місяців. У цій фазі зменшується кількість прийнятих препаратів, у порівнянні з основною фазою лікування. У цій фазі має місце:

вплив на решту мікобактерій туберкульозу (у тому числі на дрімаючі форми);
повне знезаражування вогнища в ураженому органі.

Повний курс лікування триває не менше 6 місяців.

Основні протитуберкульозні препарати.

Ізоніазид. Білі таблетки, приймання яких добре переноситься хворими. Іноді на початку курсу лікування з'являється висипка на шкірі, нудота. Для запобігання цьому паралельно з антибіотиками призначають вітаміни групи В.

Рифампіцин. Червоні капсули. На початку лікування можуть викликати нудоту, головний біль. Можливо, забарвлення сечі, мокротиння, слизу в червоний колір. Це звичайне явище й не вимагає коректування в лікуванні пацієнта.

Піразинамід. Таблетки. Під час приймання можуть фіксуватися періодичні болі в суглобах.

Етамбутол. Таблетки. При лікуванні препарат як побічний ефект може знижувати гостроту зору.

Стрептоміцин - порошок для ін'єкцій. Найчастіше призначають у перші 2 місяці, а потім скасовують. Не призначають хворим із порушеннями слуху, нирковою недостатністю.

Профілактика

Основні заходи профілактики спрямовані на підвищення життєвого рівня населення, забезпечення житловою площею і створення культурно-освітніх закладів, розвиток спорту, мережі санаторіїв, захист водоймищ і атмосфери від забруднення токсичними речовинами.

Вживають широкі загальнооздоровчі заходи в дитячих колективах і сім’ях, мета яких полягає у зміцненні імунної реактивності хворої дитини. Поліпшення її побутових умов, ізоляції від хворих на туберкульоз.

Профілактичні заходи включають раннє виявлення інфікованих і хворих дітей, оберігання їх від контактної додаткової інфекції, організацію диспансерного спостереження за хворими які інфіковані туберкульозом, і контактними.

Специфічна профілактика, туберкульозу полягає у проведенні специфічної вакцинації БЦЖ і хіміопрофілактики. Вакцинація БЦЖ здійснюється дітям 4—7-денного віку в пологовому відділенні.

Протипоказаннями до вакцинації є виражені клінічні симптоми родової травми, диспепсія, шкірні захворювання, отит, грип, пневмонія, різка жовтяниця, недоношеність з масою меншою за 2500 г. Захворюваність на туберкульоз серед вакцинованих дітей у 8—10 разів нижча, ніж серед нещеплених. В основі протитуберкульозної вакцинації лежить набутий імунітет. Імунологічна перебудова організму внаслідок вакцинації БЦЖ супроводжується появою позитивної туберкулінової проби.

Ревакцинації підлягають усі клінічно здорові неінфіковані діти у віці 7, 12 і 17 років і вакциновані діти при відсутності поствакцинального рубчика. 3 метою відбору дітей і підлітків для ревакцинації БЦЖ проводять пробу Манту з 2 ТО.

При негативному результаті або інфільтраті не більше 4 мм у діаметрі здійснюють ревакцинацію. Проміжок між пробою і ревакцинацією повинен становити не менше 3 діб і не більше 2 тижнів. Інші профілактичні щеплення можна проводити з інтегралом у 2 міс (до і після специфічної ревакцинації).

Протипоказаннями до ревакцинації є позитивна внутрішвьошкірна проба Манту (інфільтрат 5 мм і більше), захворювання на-туберкульоз, гострі і хронічні інфекційні процеси, включаючи період реконвалесценції, не менше ,2, міс після зникнення клінічних симптомів, шкірні захворювання, схильність до кровоточивості (ревматизм у гострій і підгострій фазах, бронхіальна астма та інші алергічні стани, спазмофілія, харчова ідіосинкразія, перенесений енцефаліт, медангіт, епілепсія, гіпо¬трофія II—III ступеня).

Після ревакцинації місцеві патологічні реакції можливі протягом першого тижня після щеплення, розвивається пустула, іноді некроз з серозно-гнійним виділенням. Місцеві реакції зазнають зворотного розвитку протягом 3—4 міс, залишаючи після себе рубчик або пігментацію.

Другим методом специфічної профілактики туберкульозу у дітей є хіміопрофілактика — призначення туберкулостатичних препаратів здоровим дітям, щоб запобігти захворювання на туберкульоз. Вона не потрібна дітям безпосередньо після вакцинації.

Важливе значення в боротьбі з дитячим туберкульозом має санітарно-освітня робота, якою повинен керувати протитуберкульозний диспансер спільно з дитячими поліклінічними відділеннями. Роботою з раннього виявлення і оздоровлення туберкульозних вогнищ, Б яких проживають діти, керує педіатр-фтизіатр. Питання актуальності протитуберкульозних заходів, їхні конкретні завдання повинні знайти широке висвітлення в бесідах, лекціях, виступах по радіо, телебаченню, в пресі. В профілактиці туберкульозу у дітей велике значення мають загальнооздоровчі заходи, спрямовані на підвищення імунної реактивності організму. Серед них провідна роль належить організації правильного режиму дня і харчування дитини. Проведенню загартовувальних процедур, заняттям фізкультурою і спортом. Поліпшення соціально-побутових умов і культурного рівня населення, удосконалення терапевтичних і педіатричних заходів сприяють ліквідації туберкульозу як масою інфекційного захворювання.

Для загальної профілактики (не лише у дітей) туберкульозу необхідно дотримуватись здорового способу життя, не зловживати алкоголем, курінням. Дотримуватись правил праці та відпочинку, санітарно-гігієнічних умов. У приміщенні має бути свіже чисте повітря. Їжа повинна бути збалансована. Варто також уникати стресових, конфліктних ситуацій.

Джерела використаної інформації

Перельман М. И., Корякин В. А., Богадельникова И. В. Фтизиатрия. ОАО Издательство «Медицина», 2004.
Обережно: туберкульоз//Міщиха Оксана, к.м.н., лікар-фтизіатр, "Слово «Просвіти», число 3 (243), березень 2002, с. 11.
http://www.diplomservis.com/load/referaty/tuberkuloz/102-1-0-26126
http://uk.wikipedia.org/wiki/Туберкульоз
http://www.ukrreferat.com/index.php?referat=15025
http://www.bucha.com.ua/index.php?newsid=1151065637