Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Туризм в Європі

Зміст

Вступ

Розділ 1. Передумови розвитку рекреаційної діяльності в Європі та її сучасний стан

1.1 Історико-політичні передумови

1.2 Природно-географічні передумови

1.3 Соціально-економічні передумови

Розділ 2. Аналіз сучасного стану та динаміки розвитку туристично-рекреаційної діяльності ринків Європи

2.1 Аналіз туристично-рекреаційного ринку Європи

2.2 Характеристика рекреаційної діяльності окремих територіальних субринків Європи

2.2.1 Центральна та Східна Європа

2.2.2 Північна Європа (Скандинавські країни)

2.2.3 Західна Європа

2.2.4 Східне Середземномор’я

2.3 Особливості оздоровчої туристично-рекреаційної діяльності в Європі

2.3.1 Лікувально-оздоровчий туризм і рекреаційні ресурсі Європи

2.3.2 Організація купального туризму

Висновок

Список використаних джерел

Розділ 1. Передумови розвитку рекреаційної діяльності в Європі та її сучасний стан

1.1 Історико-політичні передумови

Говорячи про історико – політичні передумови розвитку туризму в Європі, перш за все слід звертати увагу на наступні фактори:

- внутрішньополітичну стабільності (нестабільності) країн Європи та політичну ситуацію в цілому у даному регіоні;

- наявність міждержавних та міжурядових угод по співробітництву в сфері економіки, торгівлі, науково-технічних та культурних взаємозв’язків, туризму та обмінів;

- наявність або відсутність військових конфліктів в країнах або в регіоні.

Так, вкрай негативно на розвиток ринку туристичних послуг вплинула Перша світова війна 1914 - 1918 рр. Можна з впевненістю сказати, що в той період туризм припинив свою діяльність. Однак слід відмітити, що військові потреби призвели до вдосконалення як залізничного, так і автомобільного транспорту, крім того, для перевезення людей почала використовуватися і авіація [3].

Закінчення Першої світової війни стало початком нового етапу в розвитку туризму в Європі. Перш за все, це пов’язане із зростанням ролі США в світі та активізації американського капіталу в Європі. Приток американців в західноєвропейські країни в той час значно збільшується та перевищує кількість англійських туристів. Якщо до війни більша частина туристів прямувала до Італії та Швейцарії, то після її закінчення практично всі країни Європи були залучені до сфери туризму.

Серйозним фактором, що вплинув на розвиток туризму в Європі у 20 – 30 роки, був бурхливий розвиток нових видів транспорту - автомобільного та авіаційного.

Друга світова війна різко скоротила обсяги міжнародного туризму в Європі. До того ж багато міст Європи були зруйновані. Необхідно було відновлювати зруйновані готелі, бази, дороги, електростанції, вокзали тощо. В перші повоєнні роки бракувало грошових коштів, паливно-енергетичних ресурсів, продовольства, кваліфікованих кадрів тощо.

Слід відмітити, й такий важливий фактор як різке загострення зовнішньополітичного стану в Європі та в світі у другій половині 40 – х років. Це було викликане прагненням СРСР до розширення сфери впливу в Європі та Азії та призвело до конфронтації з країнами Заходу, розколу Європи, “холодній війні”, гонки озброєнь. Для багатьох людей зовнішній світ став здаватися джерелом підвищеної небезпеки.

Тільки через кілька років після закінчення Другої світової війни міжнародний туризм в Європі почав відновлюватися. Довоєнний рівень був досягне ний лише в кінці 40 – х років [7].

П’ятидесяті роки були охарактеризовані підйомом міжнародного туризму. Починають будуватися велика кількість готелів. Особливістю розвитку туризму характеризується перетворенням масового конвеєрного туризму в масовий диференційований туризм. Вперше пропонуються пекідж-тури.

У 1950 році біля 20 % населення країн Західної Європи могли подорожувати по країні і лише 1% виїжджали за кордон.

Розвитку туризму у 50 – 60 рр. Сприяє декілька факторів, а саме:

- зміни політичної міжнародної ситуації;

- країни Західної Європи знаходяться в процесі економічного зростання, отже, зростають доходи населення;

- збільшується кількість робочого часу у людини.

Необхідність розвитку через міжнародні туристичні зв’язки відносин між державами в політичних та економічних, соціальних та культурних аспектах ще в 20 – х роках ХХ століття висунула питання про узгодження в цьому напрямку спільних дій між національними туристичними та транспортними організаціями різних країн. Так, у 1925 році був створений Міжнародний конгрес офіційних асоціацій пропаганди туризму (МКОАПТ), в 1927 р. - Міжнародний конгрес офіційних туристичних організацій (МКТО), а в 1930 р. - Міжнародний союз організацій пропагування туризму (МСОПТ).

До цього часу міжнародний туризм, постійно розвиваючись та вдосконалюючись, вже зумів практично перейти від індивідуальних форм до організованих. Це вимагало формування більш досконалої організаційної структури для керівництва туризмом. В результаті, в 1947 р. всі три організації були реформовані, а на їх базі в Парижі створений Міжнародний союз офіційних туристичних організацій (МСОТО). Це була міжнародна спеціалізована організація. Її дійсними членами були як урядові, так і неурядові, але визнані їх урядами в якості офіційних національних туристичних організацій 116 країн [14].

Період з 1961 по 1970 роки супроводжувався подальшим розвитком туристичного бізнесу, про що свідчить постійне збільшення кількості іноземних туристів.

Такій бурхливій активізації туристичних відносин сприяла зміна політичної ситуації, а саме: деяке послаблення міжнародної напруженості та конфронтації в “холодній війні”.

Зростання ролі та значення туризму у зовнішньополітичній та зовнішньоекономічній діяльності багатьох держав призвело до того, що Організація Об’єднаних Націй та її спеціалізовані органи почали більше уваги приділяти цій сфері міжнародного співробітництва.

Питання міжнародного туризму входять також в сферу діяльності конференції ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД). Так, на ІІІ сесії ЮНКТАД, яка відбулася у 1972 році, була прийнята резолюція “Розвиток туризму”, в якій знайшло відображення питання про загальні принципи статистики міжнародного туристичного обміну.

Крім того, слід відмітити, що всі діючі в межах ООН регіональні економічні комісії ООН (ЕК ООН), також приділяють значну увагу проблемам, пов’язаним з розвитком туризму.

У 1969 році, згідно резолюції Генеральної асамблеї ОООН неурядова організація МСОТО була реорганізована в міжурядову Всесвітню туристичну організацію (ВТО). Цей факт є свідоцтвом визнання не лише економічного, але й політичного значення міжнародного туризму.

80 – м рокам передував період туристичного підйому. За 30 років кількість міжнародних туристичних зв’язків в Європі збільшилась в 11 разів.

Однак слід замітити, що розвиток туризму в Європейському регіоні в той період знаходився на рівні середньосвітових показників, тоді як в країнах Близького Сходу зростання обсягів міжнародного туристичного обміну пер висило середньостатистичні показники більш ніж в три рази, в країнах Південної Азії - більш ніж в 5 разів, в Східній Азії - більш ніж в 10 разів.

У 80 – ті роки країни Європи залишилися на лідуючих позиціях як за показниками приймання туристів, так і за показниками відправки своїх громадян за кордон.

Такому стану речей сприяли зміни в політичній ситуації в країнах колишнього соціалістичного табору вплинули на активізацію процесів тимчасової міграції населення.

У 1988 – 1989 роках в радянській політиці відбулися значні зміни. Всередині країни влада вирішила поступово відмовитися від попередньої радянської ідеології [1]. В результаті зникли традиційний поділ Європи та протистояння із Заходом. Також послідовно СРСР відмовився від попередніх положень своєї зовнішньої політики. Першим з таких положень була незмінність ситуації у Східній Європі. Тепер тут почалися бурхливі зміни. У 1989 році у східноєвропейських країнах розпочалася хвиля революцій, що відтіснила від влади комуністичні партії. СРСР не тільки не перешкоджав таким змінам, але й навіть сприяв їм.

У листопаді 1989 року припинила своє існування Берлінська стіна - символ поділу Європи. Закінченням цього процесу став розпуск Варшавської угоди, що відбувся 1 липня 19991 року. До цього часу радянські війська вже лишили Угорщину та Чехословаччину, а Східна Німеччина, об’єднавшись із ФРН, вступила в НАТО.

Поступово відпала ідея військового протистояння із Заходом, а, отже, й ідея рівності в озброєнні. В результаті в 1987 році вперше в історії країни Сходу і Заходу почали скорочення озброєння. З приходом до влади М.С. Горбачова, яким було проголошено новий зовнішньополітичний курс країни, спрямований, перш за все, на скорочення ядерного та звичайного озброєння, “холодна війна” скінчилася [5].

До кінця 1991 року остаточно розпалися всі ті міждержавні структури, які раніше були втіленням так званої соціалістичної співдружності. Встановлення ліберально – демократичних режимів в Албанії, Болгарії, Угорщині, Румунії, Чехословаччині, а також об’єднання НДР та ФРН змінили ситуацію в Європі, відкрили смугу перегрупування в міждержавних відносинах та змін орієнтацій цих країн. Серед пріоритетів і зовнішній політиці ці держави обрали курс на самоствердження в системі міжнародних відносин та на приєднання в тій чи іншій формі до європейської співдружності. Демократичні революції у Східній Європі мали своїм результатом не лише кардинальні зміни в країнах східноєвропейського регіону, але й визначили нову розстановку сил в Європі, нову структуру економічних та політичних відносин між великими державами.

Ще одним визначальним моментом, який і зараз відіграє значну роль в розвитку туристичного ринку Європи, було об’єднання деяких країн західної Європи під егідою Шенгенських угод.

Шенгенська угода (договір) про поетапну відміну контролю на спільних кордонах було підписано 14 червня 1985 року Німеччиною, Францією та країнами Бенілюксу [15]. Пізніше ця угода була доповнена підписанням 19 червня 1990 року другої угоди, яка отримала назву Конвенція по виконанню Шенгенської угоди. Положення Конвенції стали застосовуватися першою групою країн, а також Іспанією та Португалією 26 березня 1995 року. Інші країни також підписали Конвенцію, однак це не означало, що вони негайно будуть її виконувати. Серед цих країн були Італія. Греція, Австрія та країни скандинавського паспортного союзу (Данія, Фінляндія, Швеція, Ісландія та Норвегія).

З 25 березня 2001 року, коли 5 скандинавських країн увійшли в Шенгенські зону, Конвенція почала виконуватися країнами скандинавського паспортного союзу. Це означає, що всі країни Євросоюзу, за виключенням Великобританії та Ірландії, а також дві країни, які не є членами ЄС, Норвегія та Ісландія, ліквідують всі форми паспортного контролю на своїх спільних кордонах. Оскільки країни Шенгену мають спільний зовнішній кордон, вони проводять єдину політику по відношенню до вузду на їх територію громадян третіх країн [18].

По-перше, всі вони видають візу єдиного зразка на строк до трьох місяців протягом шестимісячного періоду. По-друге, ЄС (за виключенням Великобританії та Ірландії) погодив єдиний перелік країн, громадяни яких повинні мати візу при в’їзді в Шенгенські зону. Таких країн біля 130. По-третє, ЄС погодив список тих країн, громадянам яких не потрібно мати візу для в’їзду на територію Шенгенської зони. По-четверте, віза, видана однією з країн Шен гену, дає право проїзду по всій території Шенгену, хоча вибірковий паспортно - візовий контроль можливий й при перетині внутрішніх кордонів.

Таким чином, підсумовуючи все викладене вище, можна зробити висновок про подвійний вплив історико-політичних факторів на розвиток туризму в Європі:

З одного боку, розвиткові туризму в Європі сприяло ряд факторів історико – політичного характеру: розвиток різноманітних видів транспорту, утворення ВТО, розпад країн колишнього соціалістичного табору та підписання Шенгенської угоди рядом Європейських країн тощо. Зазначені події призвели до розширення можливостей для розвитку туризму в Європі внаслідок більшої відкритості кордонів, зменшення перепон для їх перетину, ліквідації так званої “залізної завіси”, розроблення європейськими країнами єдиної політики у сфері туризму.

В той же час ряд подій таких як: Перша та Друга світові війни, загострення протиріч між СРСР та США, гонка озброєнь та “холодна війна”, відсутність внутрішньополітичної стабільності в окремих країнах у 90- х роках ХХ століття (Югославія, Чехословаччина, Росія тощо) стримували розвиток туризму в Європі. Однак в цілому ситуація в Європі сприяє розвитку туризму.

1.2 Природно-географічні передумови

Країни Європи (без країн колишнього СРСР) займають площу, що дорівнює 487 млн. га, однак на ній розміщуються більше 30 держав з населенням майже 500 млн. чоловік. Європейські країни досить неоднорідні за своїми природними умовами, за величиною та обсягом природно-ресурсного потенціалу. Більшість країн Європи порівняно невеликі за розмірами. І лише дві країни (Франці та Іспанія) мають площу більшу 500 кв.км [2].

Розміщення Європи на фізичній карті світу визначається багатьма рисами. Серед гір Європи переважають середньовисотні та не являють собою перешкоди для налагодження економічних та інших, втому числі, туристичних, зв’язків.

Економіко-географічне положення країн Європи визначається двома головними рисами.

По-перше, сусідським положенням цих країн по відношенню одна до одної. При порівняно невеликих розмірах території, малій її ”глибині” та добрій транспортній прохідності (до речі, ці два фактори мають неабияке значення для розвитку туризму), ці країни або безпосередньо межують, або розділені невеликими відстанями. До того ж їх кордони проходять переважно по таких природних рубежах, які не створюють значних перешкод для транспортних зв’язків.

По-друге, приморським положенням більшості європейських країн, багато з яких розташовані на островах та на півостровах, близько від великих морських шляхів з Європи до Азії, Африки, Австралії та Америки.

Цікавим є той факт, що в Європі майже не має міст, які були б віддалені від моря більш ніж на 600 км., середня ж віддаленість складає 300 км. Таке розміщення країн та міст Європи є фактором, що позитивно впливає на розвиток та туризму в даному регіоні. Всю історію Великобританія, Нідерланди, Данія, Норвегія, Ісландія, Португалія, Іспанія, Італія, Греція пов’язані з морем.

Ліси Європи. Ліси в Європі охоплюють площу в 1051 млн. га, складаючи 27 % загальної площі лісів планети та покриваючи 45 % території Європи. Лісистість змінюється від 0,3 % в Ісландії до 72 % у Фінляндії [8].

В Європі представлене широке розмаїття формацій кореальних, помірних та субтропічних лісів поряд з тундровими та гірськими лісами. З 70- х років в результаті лісонасаджень площа, зайнята лісами, поступово збільшувалася: в період з 1990 - 2000 років додалося приблизно 9,3 млн. га.

Кліматичні ресурси. Територія Європи характеризується сприятливими кліматичними ресурсами. Клімат Європи зазнає сильного впливу Атлантики. Характерні порівняно невеликі амплітуди середніх місячних температур, тепла зима, доволі багато опадів. В межах європейського регіону є місцеві особливості, що дозволяє виділити три основні кліматичні області: Північну, Середню та Південну.

Площа лісового покриття Європи зросла в період з 1990 по 2000 роки більш ніж на 9 млн. га, що складає приблизно 1 процент

Північна Європа (Скандинавія, Фінляндія, Ісландія). Суворість клімату посилюється не тільки з півдня на північ, але й з віддаленням від Атлантики. Зимові температури в північній Європі в основному від’ємні, трохи вище нуля лише на узбережжі Норвезького моря. На норвезькому узбережжі температура від липня до серпня не спадає, тобто максимум трохи запізнюється. Не піднімається температура від січня до лютого в Бергені, Хельсінкі, Лулео, Нарвіку, Стокгольмі. Опадів більше всього в Бергені, характерно, що в цьому місті середня січнева температура вище нуля, в той час як Петербурзі, що розташований на такій самій широті, вона складає -9⁰.

Клімат Середньої Європи можна охарактеризувати як морський і лише на сході місцями помірно континентальний [17]. Такі невизначені формулювання пояснюються тим, що чітких кордонів в природі взагалі мало, а кліматичні кордони відносяться до числа найбільш нечітких. Від’ємні середні місячні температури спостерігаються лише на сході (Берлін, Вроцлав, Варшава) або в горах та передгір’ях (Мюнхен, Давос, Цуг-Шпітце, Гармиш-Партенкирхен). В цих же місцях більше всього опадів - гори, як часто кажуть, притягують вологу.

Пункт з найбільш характерним морським кліматом - Валенсія, але не Іспанське місто, а маленький острів південному заході берега Ірландії, південніше входу в затоку Динг. Максимальна температура 15⁰ тримається в липні та серпні, мінімальна - 7⁰ - в січні, лютому та березні; річна амплітуда складає таким чином, 8⁰ ; опадів більше 1400 мм, максимум припадає на грудень. Для порівняння - в Лондоні амплітуда температур 14⁰ , тобто майже вдвічі більша, а опадів майже вдвічі менше.

Південна Європа захищена із півночі горами, клімат там в основному середземноморський, зима тепла та волога, літо жарке та сухе. Загальна кількість опадів різноманітна - від 400 мм (Афіни, Мадрид, Ієрусалім) - до 1000 мм (Мілан). В Палермо, іспанській Валенсії та Барселоні в серпні на градус тепліше, ніж в липні.

Транспортна система. Транспортна система регіону відноситься в основному до західноєвропейського типа. За дальністю перевезень вона набагато поступається системі США. Однак за забезпеченістю транспортною мережею стоїть набагато попереду, займаючи перше місце в світі.

Досить високою є й густота руху, велика роль міжнародних й транзитних перевезень. Порівняно невеликі відстані стимулювали розвиток автомобільного транспорту. Який тепер відіграє головну роль не лише в перевезеннях пасажирів, але й вантажів.

Мережа залізних доріг в більшості країн скорочується, а великі новобудови 50 - 70 – х років були характерні лише для окремих країн східної Європи (Польща, Югославія, Албанія).

Конфігурація транспортної мережі регіону досить складна. Однак основний її каркас утворюють магістралі широтного й меридіонального напрямку, що мають міжнародне значення.

Річкові шляхи теж мають меридіональний (Рейн) або широтний (Дунай) напрямки. Особливо велике транспортне значення Рейну, по якому перевозиться 250 - 300 млн. тон вантажів в рік. Після вводу в експлуатацію водного шляху Рейн - Майн - Дунай, який поєднав дві найважливіші артерії Європі, значення Рейну у перевезеннях ще більше зросло.

В місцях перетину сухопутних та внутрішніх водних шляхів виникли великі транспортні вузли. По суті, такими вузлами є й морські порти, що обслуговують, в першу чергу, міжнародні перевезення. Багато світових портів (Лондон, Гамбург, Антверпен, Гавр) знаходяться в гирлах річок, які пов’язують їх з глибинними районами.

Найбільшим морським портом в Європі є Роттердам. Вантажообіг Роттердамського порту складає 250 - 300 млн. тон в рік. Розташований на одному з рукавів Рейну в 33 км від моря, він виконує функцію “морських воріт” для багатьох європейських країн. З глибинними районами він пов’язаний водними шляхами по Рейну та Мозелю, залізничними та шосейними дорогами.

Транспортні мережі окремих країн мають або радіальну (одно центрову) конфігурацію, як у Франції, де “всі дороги ведуть до Парижу”, або багато центрову, як наприклад, у ФРН [9].

Всі зазначені вище природно - географічні особливості європейського регіону та розвиток транспортної мережі, яка є одним з найважливіших елементів інфраструктури ринку туристичних послуг зумовлюють надзвичайно високу привабливість даного регіону в туристичному плані.

Європа - головний район міжнародного туризму. Рекордсменом світу по туризму - Франція, яку щорічно відвідує більше 50 млн. чол. Це означає, що на кожного француза припадає приблизно по одному туристу.

До числа найбільш популярних у туристичному плані країн належать також Іспанія, Італія, Швейцарія, Австрія, Великобританія, Чехія, Угорщина, Португалія, Греція.

А в таких мікро державах як Андорра, Сан – Маріно, Монако обслуговування туристів давно вже є найбільш головним джерелом доходів. Тут на кожного мешканця припадає по 100 туристів.

В Європі найбільш широко представлені туристично - рекреаційні райони двох типів - приморські та гірські.

Головним районом приморського туризму є Середземномор’я, яке щорічно відвідують від 100 до 150 млн. осіб. Особливо популярним є узбережжя Лагурійського Моря, де знаходиться захищене з півночі Альпами Лазурне узбережжя (Рів’єра) з центром у Ніцці; узбережжя Адріатичного моря в Хорватії, узбережжя Іспанії, Балеарські острови.

Головним регіоном гірського туризму є Альпи. Нижній пояс гір використовується головним чином для лікування та пішохідного туризму, середній - для занять гірськолижним спортом, верхній - для альпінізму.

Поряд з країнами, які “продають свій клімат”. Туристів та відпочиваючих приваблюють “старе каміння Європи” - визначні історичні місця її міст.

Своєрідною “туристичною Меккою” стали Париж, рим, Мадрид, де в липні та серпні місцевих жителів менше, ніж туристів. Значна кількість туристів відвідують також Лондон, Амстердам, Вену, Дрезден, Прагу, Будапешт, Ніццу, Неаполь, Афіни [20].

Однак слід зупинитися також на негативних рисах природно-географічного стану Європи які впливають, або можуть вплинути в майбутньому на розвиток туристичного ринку в даному регіоні. Крім того, динамічний розвиток туризму має й зворотній (здебільшого негативний) вплив на природу Європи.

Земельні ресурси. Основними проблемами, що стосуються земельних ресурсів Європи, є планування використання земель з врахуванням відведення сільськогосподарських угідь і територій під міські забудови, а також деградація ґрунтів, викликана їх забрудненням та ерозією.

Неухильне зростання населення, економічні зміни та економічне зростання протягом останніх 30 років призвели до посилення протиріч між використання земель для потреб сільського та лісового господарства, охорони навколишнього середовища та рекреації, з одного боку, та відведенням їх для розширення населених пунктів та розвитку інфраструктури - з іншого.

В щільно населених регіонах Європи 74 % населення сконцентровано на 15 % її території (дані ЄЄА - 1999 р.). в той же час саме ці області підпадають під найбільш інтенсивне навантаження з боку транспорту, сфери послуг (включаючи туризм) та інших видів діяльності, що супроводжується численними екологічними проблемами.

Біорозмаїття. Європа характеризується широким розмаїттям екосистем - від Атлантичного узбережжя до російських степів, від кореальних лісів і тундр Скандинавського півострова до лісів і чагарників Середземномор’я.

Оскільки сільськогосподарські землі займають 45 % території Європи, площа природних місць існування видів на більшій частині території обмежена.

Природні ландшафти значно змінюються під впливом людини, який полягає, зокрема, в будівництві доріг та розвитку міст, зміні прибережних ліній та річних русел.

В результаті природне середовище існування видів значно зменшилося та стало досить фрагментарним. Відносно недоторканими залишилися тільки місця в Скандинавських країнах та країнах Східної Європи [3].

Ареали поширення білого ведмедя, вовка, бізона являють собою лише залишки. З іншого боку, види, існування яких безпосередньо пов’язане з діяльністю людини, лише виграли. Збільшилась кількість коршунів, жайворонків, зайців, чайок, внаслідок їх поширення в місцях звалищ.

Водні ресурси. На території Європи водні ресурси розподілені нерівномірно. Середній річний стік змінюється від 3000 мм в Західній Норвегії до 100 – 400 мм на більшій частині Центральної Європи та менше 25 мм в Центральній та Південній Іспанії.

Напруженість водного режиму в Європі наведена на рис. 1.1.

Рис. 1.1 - Напруженість водного режиму в Європі (водозабір у % до поновлюваних ресурсів). Джерело: UNDP, UNEP, World Bank and WRI 2000

При недостатній інформації про коливання водних ресурсів інформації про тенденції змін якості води відносно багато. Проблеми забруднення води - серйозне питання у всіх країнах Європи. І хоча в Західній Європі досягнуто певного прогресу в зменшенні забруднення, в країнах Центральної та Східної Європи ситуація менш обнадійлива.

Європа практично оточена напівзамкненими і замкненими морями, такими як Адріатичне, Середземне, Чорне, Азовське, Каспійське, Балтійське та Біле. Обмежений водообмін таких морів з відкритим океаном робить їх досить чутливими до забруднення, яке надзвичайно зросло в період з 70-х - 90 – років, хоча в деяких районах в останні 10 років ця тенденція була призупинена або навіть порушена.

Відкриті береги Атлантики відчувають вплив забруднення, що надходить із суші, а також в результаті морського видобутку нафти та газу, морських перевезень та аварійних виливів нафти.

Атмосферне повітря. Забруднення повітря - здавна визнана в Європі проблема загрози здоров’ю населення та екосистемам. Європейська Конвенція про транскордонне забруднення повітря на великі відстані була підписана ще в 1979 році та вступила в силу в 1983 році. Її мета - скорочення антропогенних викидів у повітря шкідливих речовин.

Нещодавнє вивчення впливу забруднення повітря на здоров’я людини а Австрії, Франції та Швейцарів показало, щорічно забруднення повітря від автомобілів в цих трьох країнах викликає 300 тис випадків захворювання на бронхіт серед дітей, 15 тис випадків госпіталізації від серцевих нападів, 395 тис приступів астми у дорослих та 162 тис у дітей.

Основним видом діяльності, що зумовлює забруднення повітря - транспорт, використання розчинників, промисловість тощо.

Швидке зростання кількості автомобілів робить транспорт все більш важливим та несприятливим фактором проблеми якості повітря в країнах Європи. І не останню роль тут відіграє використання транспорту туристами для здійснення подорожі.

В цілому в останні роки спостерігається тенденція зменшення забруднення повітря в Західній Європі. Ясно, що скорочення викидів досягнуте завдяки національним та локальним заходам. Вони використовуються щоб досягнути цілі, прийняті європейською Конвенцією про транскордонне забруднення повітря на великі відстані та її Протоколами, а також завдяки директивам ЄС, пов’язаним із забрудненням повітря (обмеження емісій в атмосферу деяких забруднюючих речовин та різними директивами по транспортним викидам). Крім того, позитивно вплинуло використання не етилованого бензину та дизельного пального більш високої якості та покращення конструкцій машин.

Однак, не дивлячись на помітний прогрес, багато цілей по скороченню забруднення повітря і досі не досягнуті.

Стихійні лиха. Лиха природного та антропогенного характеру відбуваються по всій Європі та часто супроводжуються значними втратами для оточуючого середовища, людськими жертвами [2].