Венеричні захворювання. СНІД

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

На  тему: «Венеричні захворювання. СНІД»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала 

учениця 9-Б класу

Богдан  Ангеліна

 

 

Венеричні хвороби

 

       Венери́чні захво́рювання — ті, що передаються статевим шляхом (ЗПСШ) (англ. Sexually Transmitted Diseases (STD's/STD).

      Венеричні захворювання — це особлива група інфекційних хвороб, які передаються переважно статевим шляхом; на них хворіють однаковою мірою як чоловіки, так і жінки. На відміну від звичайних інфекційних захворювань венеричні хвороби не залишають після себе імунітету і при повторному зараженні хвороба розвивається знову. При венеричних хворобах видужання не настає само по собі: без медичної допомоги людина не може позбутися такої хвороби і хворіє на неї все життя.

      Венеричні хвороби називають іноді «хворобами́ поведінки», бо їх поширенню сприяють моральна розбещеність, випадкові статеві зв'язки та ін. Саме неправильна поведінка певної частини людей — причина існування венеричних хвороб у наш час.

      СНІД — вірусне захворювання. Кожне венеричне захворювання спричиняється певним видом мікроорганізму чи вірусом, наприклад:СНІД — вірусне захворювання, сифіліс — бліда спірохета гонорея (трипер) — гонококом, трихомоноз-трихомонада.

 

Боротьба  з венеричними захворюваннями

 

      В нашій країні створено необхідні умови для успішної боротьби з венеричними захворюваннями. Проводяться заходи, що запобігають поширенню цих хвороб; хворим подається безкоштовна медична допомога. Усіх хворих обов'язково ставлять на облік у спеціальні медичні заклади — шкірно-венерологічні диспансери, а тих, хто ухиляється, карають у кримінальному порядку.

      Працівники шкірно-венерологічних диспансерів лікують хворих і обов'язково знаходять джерело зараження, незалежно від того, звертається цей носій хвороби в диспансер чи ні. Обстежують також усіх, хто був у контакті з хворим. З профілактичною метою регулярно обстежують працівників сфери обслуговування, харчових підприємств, дитячих закладів — дитячих садків, ясел, шкіл-інтернатів та ін., оскільки їх захворювання може завдати навколишнім особливо великої шкоди.

      Лікують хворих на венеричні захворювання як в умовах диспансеру, так і в стаціонарі. У стаціонар направляють хворих в заразному періоді сифілісу, а також хворих з будь-яким захворюванням, якщо вони лікуються нерегулярно, порушують строки відвідування лікаря для контролю за лікуванням, що проводиться в диспансері

 

Фактори, що ускладнюють боротьбу з венеричними  захворюваннями

 

        Цілком помилковими є твердження, що поширенню венеричних хвороб сприяє тільки розбещена поведінка, хоча відсоток людей з розбещеною поведінкою не є великим. На епідемічне поширення венеричних хвороб впливають -  соціальні катаклізми,  війни,

значний занепад суспільної моралі чи період зміни моделі суспільної моралі.

       Першою значною епідемією венеричних захврювань в Західній Європі (в тому числі й сифілісом) завинили бандиткуваті моряки Христофора Колумба, що повернулися з Америки, де не дотримувались навіть вимог християнської моралі, декларованих тодішнім суспільством і церквою. Тогочасна відсутність надійних ліків сприяла появі хоспісів для невилікрвних хворих, карантинів для моряків(вперше запроваджених у Венеції), підвищенню моралі в середовищі християнських держав. Епідемію тоді це не зупинило, але її вдалося приборкати в 16 столітті і контролювати.

        Сучасна державна система боротьби з венеричними захворюваннями працює ефективно, медичні працівники мають сучасні методи і засоби діагностики й лікування венеричних захворювань. Проте хворі часом намагаються ввести в оману медичних працівників. Вони приховують захворювання, перекручують відомості про джерело та обставини захворювання, багато чого замовчують. Це ускладнює боротьбу з венеричними хворобами.

       Поведінка людей, які знають про своє захворювання, але приховують його і заражають інших людей, розцінюється як суспільно небезпечна. Статті Кримінального Кодексу України передбачають кримінальну відповідальність за таку поведінку. Зареєстровано багато випадків, коли жертви поведінки людини, хворої на венеричне захворювання, влаштовували над нею самосуд.

       Щодо венеричних захворювань існує чимало варіантів, які сприяють їх поширенню. Наприклад, деякі люди вважають, що заразитись венеричними хворобами можна тільки після певного віку. Але зараження може статись у будь-якому віці. Заразитись можна від людини іншої статі й нестатевим шляхом — якщо не дотримуватись сучасних гігієнічних вимог і користуватися чужою губною помадою, посудом хворого, докурювати чужу сигарету, а також на громадських пляжах. Сприйнятливість до зараження венеричними захворюванням підвищується у стані сп'яніння алкоголем чи наркотиками.

 

Перелік венеричних хвороб

• Сифіліс
• Гонорея
• М'який шанкр
• Трихомонох
• Хламідіоз
• Генітальний герпес
• Венерична лімфорганульома та ін.

 

Отже, про симптоми венеричних захворювань:

 

       Серед захворювань, що передаються статевим шляхом, найпоширеніші такі: гонорея; педикульоз, або лобкові воші; трихомоноз; цитомегаловірус; генітальний герпес; вірус папіломи людини (ВПЛ); кандидоз;  хламідіоз; сифіліс; контагіозний молюск; мікоплазмоз; м'який шанкер, або шанкроїд; уреплазмоз. Звичайно, це далеко не весь список венеричних захворювань...

1. Гонорея

Збудники інфекції, або гонококи, вражають сечівник і шийку матки  у жінок, а прогресування хвороби  може призвести до зараження глотки, очей, прямої кишки та безпліддя.

Симптоми гонореї: дискомфорт при сечовипусканні, відчуття печіння, часті позиви на сечовипускання та гнійні виділення.

2. Педикульоз, або лобкові воші

Симптоми венеричного  захворювання: свербіж в ділянці лобка, але самих вошей виявити доволі складно, вони нагадують дрібні висипання, що бувають при звичайному дерматиті.

3. Трихомоноз

Симптоми венеричного  захворювання: гнійні або водянисті виділення, свербіж і печіння при сечовипусканні, біль в ділянці яєчників.

4. Цитомегаловірус

Симптоми цитомегаловірусної інфекції: головний біль, підвищена температура, нерідко нежить і біль у горлі, симптоми нагадують перші ознаки ГРЗ.

5. Генітальний герпес

Симптоми венеричного  захворювання: періодичні висипання на шкірі та слизових оболонках — нариви-пухирці, наповнені рідиною, ранки, а також печіння, свербіж і біль у статевих органах, що можуть супроводжуватися підвищеною температурою, головним болем і загальним нездужанням.

6. ВПЛ

Симптоми: поява наростів і бородавок на статевих органах або прямій кишці, на животі, всередині піхви або на шийці матки. Вірус ВПЛ може існувати в прихованій формі та виявитися лише через кілька років, тому важливо здати спеціальний аналіз на ВПЛ.

7. Кандидоз

Симптоми венеричного  захворювання: незвичайні білі, найчастіше сироподібні виділення, свербіж і печіння в ділянці статевих органів, що підсилюються після статевого акту, прийняття гарячого душу або ванної.

8. Хламідіоз

Симптоми: незначні виділення та печіння при сечовипускання, свербіж у ділянці статевих органів. Хоча збудники захворювання, хламідії, можуть поводитися абсолютно пасивно й видимо не виявлятися, зате завдають організму непоправної шкоди, що згодом може стати причиною безпліддя.

9. Сифіліс

Симптоми: можуть бути схожі на симптоми безлічі інших захворювань, починаючи зі стоматиту та закінчуючи раком, тому сифіліс іноді називають « хворобою-перевертнем». І найбільш перевірений спосіб з'ясувати, що ти не заразилася, здати кров із вени на сифіліс.

10. Контагіозний молюск

Симптоми:  поява висипань на шкірі, що нагадують прищики, з яких виділяється білувата кашка, в якій можна роздивитися специфічні округлі елементи.

11. Мікоплазмоз

Симптоми венеричного  захворювання: підвищена температура, різкий біль унизу живота, болісне сечовипускання, іноді симптоми аналогічні з ГРЗ.

12. Уреплазмоз

Симптоми: поява незначних прозорих виділень із піхви, неприємні відчуття, різі та печіння при сечовипусканні, а також біль унизу живота.

       Насправді, симптоми венеричних захворювань — річ доволі неоднозначна. Тому, щоб точно встановити діагноз, слід здати аналіз крові, і тільки після одержання результатів починати лікування.

 

СНІД

 

      СНІД, або Синдро́м набу́того імунодефіци́ту — важке інфекційне захворювання, спричинене вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), який вражає імунну систему людини, знижуючи при цьому протидію організму захворюванням.

        Під егідою Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я діє міжнародна медична організація AIDS Care Education and Training з метою профілактики і турботи про людей хворих на СНІД у різних країнах Європи, Африки, Азії, Америки й Австралії.

        1 грудня з  1988 року відзначається як Всесвітній  день боротьби зі Снідом

 

Загальні відомості

 

        Синдром набутого імунодефіциту вперше було зафіксовано в США у 1983 році. Впродовж двох місяців хворий помер. Сьогодні за добу у світі чотириста тисяч осіб заражується цією хворобою. Сам по собі СНІД не є смертельною хворобою, але функціонування його вірусу в організмі впливає на імунну систему так, що навіть проста нежить може призвести до смерті людини.

       Збудник — вірус, що має вигляд спіралі у трикутній серцевині. Він носить назву ВІЛ (вірус імунодефіциту людини) і має три типи: ВІЛ 1 та ВІЛ 2, що є дуже поширеними у Західній Європі, та ВІЛ 3, на який страждають переважно американці та африканці. Вірус вражає Т-лімфоцити, що служать для його розмноження, та макрофаги, що розносять його по організму.

       ВІЛ руйнує Т-лімфоцити, і це призводить до втрати організмом захисних реакцій, внаслідок чого активізується, так звана, умовно-патогенна флора організму і різко підвищується ймовірність смертельних запалень, уражень нервової системи, розвитку онкологічних захворювань.

        Джерело інфекції — безпосередній носій ВІЛу. Зараження можливе при

статевому контакті з інфікованим;

кровообміні з інфікованим (в тому числі при ін'єкційному вживанні наркотиків);

вигодовуванні грудним молоком інфікованою матір'ю малюка.

        Якщо ВІЛ-інфікована жінка народжує дитину, то за останніми дослідженнями, ця дитина не обов'язково має бути носієм вірусу. При проведенні антиретровірусної терапії ризик передати вірус від матері до дитини знижується до 6 відсотків.

        ВІЛ не передається через поцілунок, спільному користуванні туалетом або ванною, посуду, при рукостисканні, через укуси комах.

 

Період «вікна»

 

        Період «вікна» — час, коли вірус ВІЛ присутній в крові людини, але аналіз на антитіла до нього ще є негативним. В цей період людина може передавати вірус іншим. Становить від двох місяців до шести місяців

 

Симптоми

 

        У більшості людей після зараження ВІЛ не спостерігається жодних симптомів. Іноді через кілька днів після інфікування з'являються симптоми, що нагадують грип: збільшення лімфовузлів, лихоманка, втрата 10% ваги тіла впродовж двох місяців, слабкість. Проте ці симптоми за кілька тижнів минають самі по собі. Безсимптомний етап розвитку хвороби може тривати до 10 років

 

Діагностика СНІДу

 

        Оскільки ранній період ВІЛ-інфекції часто є безсимптомним, лікарі та інший медичний персонал можуть виявити його лише за допомогою дослідження крові пацієнта на наявність у ній антитіл (протеїнів, за допомогою яких організм бореться з хворобою) до компонентів ВІЛ. Кількість антитіл у крові піднімається до рівня, який вдається зареєструвати за допомогою наявних сьогодні методів дослідження, приблизно за 1 — 3 місяці після зараження, а до рівня, здатного давати позитивний результат в обстеженнях за допомогою стандартних тестових систем, лише за 6 місяців. Людей, що мають контакт з вірусом, потрібно обстежувати на наявність ВІЛ-інфекції, як тільки пройде час, необхідний для нагромадження в крові противірусних антитіл. Завдяки ранній діагностиці вони можуть отримати адекватне лікування у період, коли їхня імунна система найбільше спроможна боротися з ВІЛ, і таким чином запобігти розвитку деяких опортуністичних інфекцій (див. розділ «Лікування»). Крім того, своєчасне виявлення інфекції спонукає пацієнтів утримуватися від вчинків, які могли б стати причиною зараження інших осіб. Для діагностики ВІЛ-інфікування лікарі користуються тестовими наборами двох типів: ELISA та Western Blot. Якщо ймовірність наявності інфекції в організмі велика, а обидва тести дають негативний результат, лікарі можуть вдатися до пошуків у крові власне віруса або порадити пацієнтові повторно пройти тести пізніше, коли існуватиме вища вірогідність накопичення необхідної кількості антитіл у крові. Діти, що народжуються від ВІЛ-інфікованих матерів, теж можуть бути вражені вірусом, але можуть бути і неінфікованими, проте у будь-якому випадку протягом перших кількох місяців життя мають у крові антитіла, отримані від матері. За відсутності симптоматики вірогідний діагноз ВІЛ-інфекції за допомогою стандартних тест-систем може бути поставлений лише у дітей віком понад 15 місяців. У цьому віці наявність антитіл матері у крові дитини є малоймовірною, проте у випадку інфікування організм починає виробляти власні антитіла. Нові технології виявлення самого вірусу використовуються для діагностики ВІЛ-інфекції у дітей віком від 3 до 15 місяців. Нині проводяться випробування кількох тест-систем діагностики ВІЛ-інфекції у дітей віком до 3 місяців.

 

Профілактика  хвороби

 

       Оскільки вакцини проти СНІДу не існує, єдиним способом запобігти інфекції є уникнення ситуацій, що несуть ризик зараження, таких як спільне використання голок та шприців або практикування небезпечних статевих відносин.

       Багато людей, інфікованих вірусом імунодефіциту, не мають симптомів захворювання. Отже, неможливо знати напевно, що статевий партнер ВІЛ-неінфікований, якщо немає повторних негативних результатів його перевірки на інфікованість. Це, звичайно, за умови, що за час, який минув з моменту останнього обстеження, він не вступав у потенційно небезпечний статевий контакт.

       Варто або зовсім не вступати у статеві зносини, або користуватися презервативами з латексу, які забезпечують лише частковий захист під час орального, анального чи вагінального статевого акту. Слід використовувати лише латексні презервативи, для змащування яких застосовуються змазки на основі води.

      Хоча деякі лабораторні дослідження і свідчать про те, що сперматоцидні засоби можуть знищувати вірус імунодефіциту, не встановлено, що ці препарати здатні запобігати зараженню.

      Ризик передачі інфекції від матері до майбутньої дитини значно зменшується, якщо вона під час вагітності та пологів приймає AZT, а її дитина отримує цей препарат протягом перших шести тижнів життя.

       Профілактичні заходи. Основна умова — Ваша поведінка.

• 1.Спеціальне виховання дітей і лекції для дорослих в питаннях захисту і запобігання.
• 2.Статеві контакти — найбільш розповсюджений шлях передачі вірусу. Тому надійний спосіб запобігти зараження — уникати випадкових статевих контактів, використання презерватива.
• 3.Вживання ін'єкційних наркотиків не тільки шкідливо для здоров'я, але і значно підвищує можливість зараження вірусом. Як правило, ті хто вводять внутрішньовенні наркотики, використовують загальні голки і шприци без їхньої стерилізації.
• 4.Використання будь-якого інструментарію (шприци, системи для переливання крові) як у медичних установах, так і в побуті при різний маніпуляціях (манікюр, педикюр, татуювання, гоління тощо) де може міститися кров людини, зараженого ВІЛ, потрібно їхня стерилізація. Вірус СНІДу не стійкий, гине при кип'ятінні миттєво, при 56С градусах протягом 10 хвилин. Можуть бути використані і спеціальні дезрозчини. Спирт не знищує ВІЛ.
• 5.Перевірка донорської крові обов'язкова.

 

Сорок два мільйони чоловіків, жінок  і дітей інфіковані в наш час вірусом імунодефіциту людини, що викликає СНІД. Щодня заражається ще більш 6 тисяч чоловік і якщо не вживати термінових заходів, до кінця десятиріччя число інфікованих досягне 110 мільйонів.

 

СНІД  в Україні

 

    За результатами дослідження, проведенного Міністерством охорони здоров'я України спільно зі Світовим банком (за фінансової підтримки Міжнародного альянсу з ВІЛ/СНІД в Україні, Глобального фонду боротьби зі СНІДом, туберкульозом і малярією та за технічної допомоги ЮНЕЙДС), точна кількість ВІЛ-інфікованих в Україні невідома.

З 1987 року по березень 2005 року в Україні  офіційно зареєстровано 768750 осіб ВІЛ-інфікованих громадян України та 314 іноземців.

Україна, відповідно до доповіді ООН  в 2005 році, посідала 6-е місце у  світі за рівнем поширення епідемії ВІЛ/СНІД. За оцінками Об'єднаної програми ООН з ВІЛ/СНІД (ЮНЕЙДС) і ВООЗ, кількість ВІЛ-інфікованих в Україні 2003 року визначалася на рівні 360 тисяч осіб (у межах 170—580 тис. осіб) віком 15-49 років (не менше 1,4% дорослого населення).

За деякими оціночними розрахунками, на початок 2005 року кількість ВІЛ-інфікованих  могла становити 448—491 тис. осіб (близько 1,8% населення віком 15-49 років).

Аналіз офіційних даних щодо поширення ВІЛ-інфекції свідчить, що епідемія триває з тенденцією до дальшого зростання в усіх регіонах України, але поширення по країні нерівномірно. Найбільше ВІЛ-інфікованих в Дніпропетровській, Одеській, Миколаївській і Донецькій області.

 

Хронологія

1978 — у хворих чоловіків-гомосексуалістів  в США, Швеції та на Гаїті  було зареєстровано схожі захворювання, які в подальшому назвуть СНІД.

1981 — в США виявлено велику кількість випадків саркоми Капоші (рідкісний вид раку шкіри) у молодих чоловіків-гомосексуалістів, які були названі «імунодефіцитом гомосексуалістів». В тому році від цього захворювання загинуло 128 молодих людей в США. Американським лікарем Майклом Готтлібом введено термін «СНІД».

1982 — уперше відслідковано зв'язок  СНІД з переливанням крові,  використано таку назву захворювання, як СНІД — синдром набутого  імунодефіциту.

1983 — Люк Монтанье з інституту  Пастера у Франції відкрив  та ідентифікував вірус імунодефіциту людини, як вірус, що призводить до СНІД. У США за цей рік померло від СНІД півтори тисячі людей. Вперше в США в Сан-Франциско відзначався День Пам'яті померлих від СНІД (третя неділя травня).

1984 — Роберт Галло (США) незалежно  від Люка Монтанье ідентифікував вірус імунодефіциту людини.

1985 — в США розроблено перший  тест на наявність антитіл  до ВІЛ, що дало змогу перевіряти  донорську кров на наявність  ВІЛ. Також були встановлені  шляхи інфікування вірусом СНІД: кров, статевий шлях та від матері до дитини. В США цього року зареєстровано 6972 випадки смерті від СНІДу.

1986 — у світі вперше велику  увагу приділено просвітницькій  діяльності з метою профілактики  ВІЛ/СНІД, вперше створено в Америці  недержавну організацію ACT UP, яка  займалась такою діяльністю. Вперше збудник СНІДу названо ВІЛ (HIV) — Вірус Імунодефіциту Людини.

1987 — на сесії Генеральної  Асамблеї ООН Всесвітньою Організацією  Охорони Здоров'я (ВООЗ) прийнято  глобальну стратегію боротьби  зі СНІДом. Офіційно зареєстрований  перший препарат проти ВІЛ-інфекції — АЗТ (ретровір). В Україні зареєстровані перші 6 випадків ВІЛ-інфікування серед громадян країни та 75 випадків серед іноземців. В Україні створено мережу кабінетів довіри з обстеження і консультування на ВІЛ/СНІД. У США в Сан-Франциско пошито перший КВІЛТ (клаптикова ковдра) в пам'ять про померлого ВІЛ-інфікованого друга.

1988 — 1 грудня оголошено Всесвітнім  Днем Боротьби зі СНІДом. Зареєстровано  першу смерть від СНІДу в  Україні.

1989 — в Росії ВІЛ-інфіковано 270 дітей внаслідок непрофесійних дій медперсоналу.

1990 — в Україні створено мережу  СНІД-центрів.

1991 — в Україні прийнято перший  Закон «Про запобігання захворюванню  на СНІД та соціальний захист  населення». Цього року Франком  Муром створено символ всесвітнього  антиСНІДівського руху у вигляді червоної стрічки.

1992 — в Україні прийнято першу  програму профілактики ВІЛ-інфекції  СНІД.

1993 — кілька керівників Центру  Крові у Франції посаджені  за ґрати у зв'язку з попаданням  у Центр ВІЛ-інфікованих препаратів  крові. В Україні вперше впроваджено до й після тестове консультування — як обов'язкове при обстеженні на ВІЛ/СНІД.

1987 — 1994 — в Україні офіційно  зареєстровано 183 випадки ВІЛ-інфекції.

1995 — в Україні поширення  ВІЛ-інфекції/СНІД набуло епідемічного  характеру, зареєстровано 1490 випадків інфікування за рік; прийнята друга програма з профілактики ВІЛ-інфекції/СНІД.

1996 — створено програму ООНСНІД  (UNAIDS).

1998 — прийнято Закон України  "Про внесення змін до закону  України «Про запобігання захворюванню  на СНІД та соціальний захист населення».

1999 — в Україні прийнято третю  програму з профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу.

2001 — в Україні прийнято четверту  програму з профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу.  Вперше проведено спеціальну  сесію ООН з проблем СНІДу.

2002 — помер від СНІД Франк Мур, який створив червону стрічку — символ боротьби зі СНІДом