Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Весільна обрядовість в межах смт. Клевань

Державний вищий навчальний заклад

«Запорізький національний університет»

Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України

ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА

з Усної Народної Творчості

на тему:

Весільна обрядовість в межах смт. Клевань

Виконала студентка

філологічного факультету

спеціальності українська мова та література

I курсу, групи 2332-2,

Боєва Аліна Леонідівна

Перевірила: доктор наук, зав.кафедри російської філології

Павленко Ірина Яківна

Запоріжжя

2012

План

Історія весільної обрядовості.
Основні етапи весілля.
Рушник — символ долі.
Дівочий посаг.
Сватання
Випікання короваю.
Дівич — вечір.
День весілля

Збори;

благословення;
укладення шлюбу;
вінчання;
обідання;
перший танок молодих;
ігрища;
вшанування тещі;
розплітання коси;
обжинки;
роздача короваю.

9. Список використаної літератури.

Весільна обрядовість в смт. Клевань

Селище міського типу Клевань знаходиться в Рівненському районі Рівненської області. В Клевані я буваю дуже часто, останній раз я була там літом 2012 року, в самий розпал весіль, куди і була запрошена, більше, про всю весільну обрядовість мені розповіла бабуся.

З історії весілля.

Однією з найурочистіших, найбільш хвилюючих подій у житті людини, що відіграють неабияку роль у майбутньому її, і де розкриваються в повній мірі звичаї, традиції, культура та мистецтво нашого народу, є одруження. Молоді прагнуть до єднання, до створення міцної родини.

Сім'я — одна з найдавніших форм спільності людей. Історія її виникнення набагато старша, за класи, нації, держави.

Весілля як один із етапів виникнення нової сім'ї, зародження нового має велику і цікаву передісторію. Пов'язано це із становленням старослов'янських племен на теренах суверенної України.

Українська назва сім'ї — родина розкриває, звідки походять її витоки. Адже сім'я зародилася і формувалася в надрах роду. Шлях розвитку родових відносин і творення сім'ї був досить тривалим і в ньому можна виділити кілька стадій.

На першій стадії домінував рід.

На другій стадії відбувається звуження значення роду до окремої родини.

На третій стадії відбувається відокремлення сім'ї від роду. Хоча первісна родина за своїми функціями, структурою та устроєм все-таки нагадувала рід.

На останньому етапі суспільства первісного відбувається перехід до моногамної , тобто одношлюбної сім'ї, в якій жінка виходила заміж за одного чоловіка, а чоловік одружувався на одній жінці.

Кожний народ,нація, навіть кожна соціальна група, стосовно її сфери життя, а тим більше такої унікальної у духовному плані події, як одруження, має свої традиції, звичаї, обряди, надбанні і освячені протягом життя багатьох поколінь.

Т.Г.Шевченко писав, звертаючись до неньки-України:

Чи ти рано до схід сонця

Богу не молилась?

Чи ти діточок непевних

звичаю не вчила?

Життя сформувало свої відносини, культурну спадщину, творчість певного народу, звичаї та традиції. Сам час плекає ці звичаї, заповідає нам зберігати їх, пам'ятати про них, цікавитися ними.

В усіх народів світу існує повір'я, що той,хто забув звичаї батьків, карається людьми і Богом.

Максим Рильський із цього приводу зауважив:” Той,хто не знає свого минулого, не вартий майбутнього”.

Отже, саме дійство одруження і весілля — подія весела і важлива водночас, насичена радістю, надією і любов'ю як молодят, так і всієї родини. Жодне весілля не обходилось без пісень, танців, без рушника, дбайливо вишитого своїми руками,в яких дуже тісно пов'язані поетичні образи народного життя та вишивки, без вінків та стрічок.

Основні етапи весілля.

В основному весілля(у його традиційному вигляді) можна умовно поділити на 3 цикли:

Передвесільний(сватання, умовини, заручини, оглядини, запросини, печіння короваю, дівич-вечір та дружбини).
Власне весільний(вінчання, святкування, збори весільного поїзду, перейми, обдаровини, перевезення посагу).
Післявесільний(зустріч та влаштування молодих, прилучення невістки до родини чоловіка, завершення весілля).

Гуляння саме традиційного народного весілля в основних його рисах збереглося й дотепер, але більшою мірою у сільській місцевості. В умовах міста вони ж значно осучаснилися.

Пращури залишили нам велику і багату спадщину традицій і звичаїв ,а наш обов'язок не тільки не втратити нічого з неоціненних скарбів, а й примножити їх та передати наступним поколінням.

Про численні дійства традиційного і сучасного родинного весільного ритуалу та роль у ньому безлічі дрібниць і піде далі мова.(3, ст.. 4-20)

Рушник — життєвий символ українців

І в дорогу далеку

Ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний

На щастя, на долю дала.

Вишивка і рушник як один з найважливіших її елементів — найпопулярніший в України вид декоративно-прикладного мистецтва, який з незапам'ятних часів увійшов у життя народу, який втілив у собі найвищі естетичні принципи, ідеали краси та добра, прагнення до прекрасного. Народ відтворював у рушниках свої сподівання на краще майбутнє, передавав всю глибину своїх почуттів.

Дівчата у Клевані починають вишивати рушники ще задовго до свого заміжжя. Адже існує повір'я буцімто, якщо рушник куплений, а не вишитий своїми руками, то щастя в молодих не буде. Рушник має право, за традиціями Клеваня, вишивати і мати молодої. Проте, рушник під ноги вишивається на щастя, на долю лише виключно самою нареченою. Рушник, на який стають молоді під час вінчання є запорукою вірності й любові; рушниками зав'язують руки наречених,бажаючи їм щасливої міцної сім'ї. Рушник є символом щасливого життя.

Ой стелися, рушниченьку,стелися,

Щоб на тобі дві стежички зійшлися.

А ви станьте, молодята, на рушник,

Та й з'єднайте свої долі на весь вік.

Рушниками стелилять дорогу молодим від порога до воріт, рушниками перев'язують старостів, родичів, дружків. Батьки зустрічають молодих хлібом-сіллю на рушникові, а сват заводить до святкового столу, давши їм у руки один кінець рушника.

Хлопці часто говорять:”Як вишиєш рушник до Покрови, буде тобі весілля”. А дівчата замовляють:”Свята Покрівонька, покрий мою голівоньку”. (3, ст.. 4-20)

Дівочий посаг

Що я собі та й напряла

За рік три починки.

Один пряла до Різдва,

Другий — до Миколи,

а третій почала -

Буде на Покрови.

Обов'язковою умовою весілля в давнину був посаг молодої(придане). У кожній селянській хаті де підростала дівчина він готувався з малих літ. Робота ця була кропітка, вимагала багато часу. Адже приготувати треба всього дуже багато — рушники, сорочки, наволочки, посуд, рядна та полотна, килими та доріжки та інші предмети домашнього вжитку.

Усе це добро дбайливо складалося у скриню — необхідний атрибут дівочого посагу. Виходячи заміж,молода дружина вивозила скриню з рідної хати як спогад про минуле, про рідних батьків.

Сьогодні вже ця традиція осучаснилась, звісно скринь вже нема у молодої, але придане все ж намагаються приготувати майбутній нареченій. Хорошим приданим на сьогодні вважаються предмети побуту: постільна білизна, побутова техніка, посуд.

Ця традиція дуже асимілювалась зі стародавніх часів,і зараз взагалі присутність посагу не принципова. Більше поважається жінка, яка є гарною господинею, люблячою дружиною і матір'ю.

Сватання(заручини)

Заручини — один із найфеєричніших етапів весілля. Це день, коли остаточно вирішується доля молодих.

Починається все з того, що наречений обирає собі кілька сватів серед своїх родичів або друзів. Потім свати із нареченим ідуть до хати нареченої. До хати молодої заходять зі словами:”Добрий вечір, добрим людям, вашій хаті добрий вечір!”. Свати домовляються про те, віддадуть чи не віддадуть молоду за молодого. Завдання сватів задобрити батьків нареченої, щоб заручини відбулись. Як тільки батько дівчини дасть свою згоду, хлопець має подарувати дівчині каблучку, як символ серйозних намірів, а наречена, якщо не проти вийти заміж дарує сорочку. Далі все скріплюється поцілунками і йдуть розмови про майбутнє весілля, його дату, посаг молодої, ділять обов'язки по розпорядженню за весіллям.

Звісно, всі витрати намагаються поділити сім'ї порівну, проте, більшу частину обов'язків бере на себе родина молодого. Одразу після сватання починається активна підготовка до весілля.

Запросини

Запросини передбачають запрошення гостей молодими та їх дружбами. Їх зазвичай проводять у вихідні дні. У супроводі бояр та дружок молоді заходять до кожного із гостей і пропонують відвідати їх весілля, при чому не обов'язково молоді ходять разом, можливий варіант, коли наречений запрошує своїх гостей, а наречена — своїх. Раніше в Клевані було прийнято кликати на весілля усе село, проте зараз ця традиція трохи звузилась, весілля,звісно, пишні і багаті, але гостей запрошують близько 75 із кожної сторони.

Як правило, запрошують родичів, друзів, сусідів та знайомих. Не гоже запрошувати під час випадкових зустрічей на вулиці, це вважається образою для запрошеного, адже молоді не зайшли вшанувати гостя.

Є навіть прислів'я :”Просили по дорозі, щоб не були на порозі.”

Коровай

Коровай — особливість українського весілля в цілому. Клеванські пекарі приділяють дуже велику увагу короваям та їх оздобленню. Коровай має право пекти лише та жінка, яка щаслива у шлюбі. Адже так вона передає частину свого щастя, можливо везіння молодим.

Коровай обов'язково повинен мати круглу форму, як символ поєднання стихій води (для випікання беруть чисту воду), вогню(випікають у печі) та сонця(форма короваю).

Зараз коровай для клеванців є витвором мистецтва, на ньому розміщають рушники із тіста, фігури наречених та багато іншого.

Короваї печуть на протязі двох днів перед днем весілля, щоб він був свіжим і м'яким.

Дівич - вечір

Дівич - вечір зазвичай відбувається у день перед весіллям. Цей день — день прощання із дівоцтвом, та початком нової сторінки перед сімейним життям. Сьогодні вже не плетуть вінки, як це було раніше, та пісні залишаються атрибутом будь-якого дівич — вечора. Молодий в цей час також прощається із парубоцьким життям і переходить у стадію чоловіка - сім'янина — хазяїна. Це дійство відбувається не довго, бо на наступний день всім на весілля.

Дівчата співають, танцюють та приговорюють:

На красивого чоловіка дивитись гарно, а з розумним жити легко.
Гарна дівка, як маківка.
З гарної дівки гарна й молодиця.
Де любов у хаті, там люди багаті.

День весілля

В Клевані день весілля починається рано вранці, у вихідний день, частіше у неділю. Дружки приходять до хати нареченої, а бояри до нареченого, допомагають молодим одягатися, всіх хто приходять до хати мають прикрасити квіткою(на ліву сторону чіпляють квітку неодруженим на праву - одруженим),за яку обов'язково гість дає якісь гроші. Збори кожного з молодих відбуваються у власній хаті, адже побачити молодому наречену до весілля у весільній сукні — дурна прикмета.

Фату нареченій обов'язково має чіпляти мати (до речі фату має право одягати лише цнотлива наречена, як ознаку чистоти і незайманості).Під неї обов'язково чіпляють білу стрічку — символ чистоти. Чіпляючи фату з ніжністю і любов'ю мати ніби остаточно дає добро на створення майбутньої сім'ї. Також на поділ плаття молодої пришивається блакитна нитка — щоб не зурочили, а на ногу чіпляється пов'язка, яка потім зіграє свою роль у весільній церемонії.

Фату на голову вже вділа мати,

Бо наречену з хати виряджати.

Після зборів наречений просить у своїх батьків та хрещених благословення на щасливий та довгий шлюб.

— Благословіть, тату! Благословіть у другий раз! Благословіть у третій раз!

Батько кожного разу відповідає:

— Нехай тебе Бог благословить! І хрестить його образом.

— Благословіть,мамо! Благословіть у другий раз! Благословіть у третій раз!

Мати відповідає:

— Нехай тебе Бог благословить! І хрестить його образом.

Після отримання його молодий бере ікони, букет для молодої та їде до своєї майбутньої дружини. Молодого до нареченої ведуть “свашки” - молоді не заміжні дівчата.

Тим часом в хаті молодої відбувається та сама церемонія: наречена просить у батьків(кровних та хрещених) благословення.

Коли наречений приїжджає до хати нареченої він стикається з обрядом ВИКУПУ молодої у її дружок. Подруги нареченої, щоб переконатися у намірах молодого та змушують його викупати наречену. Це дійство супроводжується різними конкурсами для молодого та його бояр, піснями, сміхом.

Віддам тобі дівку

За розумну голівку.-промовляє старша дружка.

На питання мої відповісиш? як ні, то готуй гроші! будеш викупати!

Як ви не багаті, Вас ждуть в іншій хаті! За дорогу наречену велика ціна!

Молодий, коли погоджується заплатити викуп нарешті потрапляє до нареченої. Молодий дає нареченій взуття і букет, тоді як молода чіпляє йому квіточку, в знак остаточної згоди. Молоді вже разом просять благословення ( за Божими законами благословення проситься тричі)кланяються своїм батькам цілують їх і коровай, який тримають батьки.

Благословляємо, любі діти,

На щастя, злагоду в житті, -

Кохання цінувати вмійте,

Людську повагу – поготів.

Від нині все діліть надвоє:

І сум, і радість, і сльозу

Красу вишневого прибою

І листопадову росу.

Хай Вас веселка обіймає,

Калина тулиться до щік,

Хай світлу долю провіщає

Барвистий вишитий рушник.

За днями дні будуть сплітати

Життя подружнього вінок.

Хай Вам дарує Діва-Мати

Здорових, гарних діточок.

Дружки чіпляють стрічечки і квіточки боярам. Після чого весільний загін виряджають з хати.

У весільний загін входять:

дві подруги молодої (старша і молодша дружки);
два друга молодого ( старший дружба і молодший);
діти, які несуть ікони;
батьки ( хресні і кровні);
близькі родичі.

Коли майбутня сім'я виходить на двір із хати батьки молодої осипають їх зернами пшениці (зерно — як символ зародження нового), монетами (як символ багатства), цукерками( як символ щасливого, “солодкого” життя).

Після цього усі їдуть до відділу Реєстрації актів громадянського стану (РАГС) де молоді, вже перед лицем закону офіційно реєструють свою новоспечену родину своїми підписами, обмінюються каблучками та стають чоловіком і дружиною. Саме у РАГСі гості дарують квіти і привітання молодим, слова побажань довгої і щасливої сімейної дороги.

Після РАГСу весілля переноситься до церкви, де відбувається найдуховніша мить — обряд вінчання. Це дійство достатньо довгий процес і при цьому дуже відповідальний, тепер сім'я твориться не лише на Землі, а й на небі. Молоді дають обітницю перед Богом поважати одне одного та любити усе життя. Дають згоду скріпити шлюб небесними вузами. Батюшка у церкві зачитує молитви, якими благословляє молодих на остаточне скріплення шлюбу.

Після вінчання молоді їдуть в одне цікаве місце. В Клевані є так званий “Тунель кохання”, це диво природи, що сформувалося в умовах лісової зони Рівненщині. Вважається, що молодим обов'язково потрібно відвідати цей тунель.

Далі всі їдуть до ресторану. Вже туди може приходити будь хто, щоб подивитися на наречених. Кожному гостю треба приділити увагу, та налити чарку, за щасливе майбутнє. Коли з гостями випивають за молодих приговорюють:

Випий, госте, чарочку

За наших молодих.

За нашу гарну парочку,

Життя їх сотні літ.

Саме у ресторані відбувається процес “перепою” або “обдаровин” - це час, коли всі гості дарують свою подарунки, в цей момент молоді вже підраховують все, що їм подарували. Наречена сідає на скриню, щоб закріпити за родиною подароване.

Потім гості сідають за стіл. Трапеза не починається, поки всі гості не прочитають “Отче наш”.

Отче наш, Иже еси на небесех!

Да святится имя Твое,

да приидет Царствие Твое,

да будет воля Твоя,

яко на небеси и на земли.

Хлеб наш насущный даждь нам днесь;

и остави нам долги наша,

якоже и мы оставляем должником нашим;

и не введи нас во искушение,

но избави нас от лукаваго.

Ибо Твое есть Царство и сила и слава во веки.

Аминь.

Після розговіння і молитов всі приступають до їжі, в цей момент лунають тости молодим, та крики “Гірко!” під які молоді цілують один одного, а гості рахують. Вважається, що на кожний рахунок припадає по дитині.

Гірко! Раз – одне дитя,

Коли два – вже двійня.

Тричі – купа немовлят

В тебе на подвір’ї.

Надалі відбувається перший танок молодих. Це мить, коли молоді вже у статусі чоловіка і дружини танцюють свій сімейний танець. Дуже важливо, щоб їхні погляди і руки не розривались, тобто, щоб молоді були у постійному контакті між собою. Зараз перший танець молоді виконують під сучасну музику, проте, вона повинна бути виключно повільна і лірична, на весіллі яке я відвідала влітку молоді танцювали під пісню О. Пономарьова:

Два серця, дві душі сплелися воєдино

"Люблю!" - сказала ти, і відголоском лине

У відповідь моє "Люблю! Люблю тебе я назавжди!"

Приспів:

Серця одного ми дві половинки:

Я і ти - королева моя!

А в очах не сльози, то любові краплинки,

Бо ніхто не любить тебе так, як я!

Небесна і легка моя голубонька!

"Люблю!" - сказала ти, і відголоском лине

У відповідь моє "Люблю! Люблю тебе я назажди!"

Приспів:

Серця одного ми дві половинки:

Я і ти - королева моя!

А в очах не сльози, то любові краплинки,

Бо ніхто не любить тебе так, як я!

Олександр Пономарьов

Після цього починаються веселощі. Тамада, яка веде церемонію проводить різні конкурси, в яких беруть участь усі гості свята.

Відбуваються танці молодого з тещею, вшанування її як другої мами.

Є навіть такий обряд як ПЕРЕЗУВАННЯ ТЕЩІ. Новоспечений зять знімає з тещі туфлі, зі словами “Мамині туфлі ніжки мамі надавили, перевзую маму, щоб більше любила”, далі він обмиває ніженьки водичкою і взуває тещу в комфортні, проте не дуже красиві черевики(натякаючи, що вона завжди гарна, і головне зручність).А тестю присвячує:

А у мене є тесть, крепкий, наче, жорна

Його дочка чорнявая моя вірна жона

Ой тестю, мій тесть, сивий голубочок

Нащо тобі ті сини, краще роби дочок.

Під вечір, відбувається розплітання коси молодої, свекруха знімає з молодої фату та надягає їй на голову хустку — символ дружини і матері. У цей час завжди грає пісня:

Горіла сосна, палала,

Під нею дівка стояла.

Під нею дівка стояла,

Русяву косу чесала.

– Ой коси, коси ви мої,

Довго служили ви мені.

Більше служить не будете,

Під білий вельон підете.

Під білий вельон, під хустку,

Більш не підете за дружку.

Під білий вельон з кінцями,

Більш не підете з хлопцями.

Горіла сосна, смерека,

Сподобавсь хлопець здалека.

Сподобавсь хлопець та й навік,

Тепер вже він мій чоловік.

Наречена обтанцьовує всіх не заміжніх жінок, прикладаючи до їх голови фату.

Потім відбувається найбажаніший процес для всіх молодих дівчат і хлопців. Дівчата збирається за спиною нареченої, яка в свою чергу кидає букет, яка з дівчат його зловить — наступна заміж і вийде.

Хлопці збираються за спиною нареченого, наречений знімає з ноги дружини пов'язку та кидає в натовп. Так само, хто з хлопців спіймає — одружиться наступним.

Остаточно закривають церемонію обжинки і процес роздавання коровая.

ОБЖИНКИ — процес обдаровування батьків молодих. Якщо батьки видали заміж останню дитину, то їм чіпляється вінок на шию, якщо є ще неодружені діти в родині — вінок будуть дарувати вони.

РОЗДАВАННЯ КОРОВАЯ — найжаданіший процес серед гостей свята. Корова нарізають і роздають свати, кожному обов'язково дається щедрий кусень короваю, що, що, а коровай жаліти не можна, печуть короваїв близько 20,в залежності від кількості гостей, тому мало не буває.

Роздаєм весільний коровай

Щоб життя було як рай.

Вік жили, вік щастя мали,

Сліз і розпачу не знали.

Ти, весільний коровай,

Дітям силоньки давай!

Надалі гості починають розходитися, всі відправляються по домівках.

У молодих настає перша шлюбна ніч...

Нажаль, вже на весіллях все рідше і рідше можна почути народні пісні, в основному звучать сучасні. Проте все-таки є ще декілька сталих народних пісень, що проникли в весільну обрядовість.

Список використаної літератури :

Вулвуд Л.Ф., Вулвуд І.М.З родини йде життя людини. Народознавство.-Донецьк: Центр підготовки абітурієнтів, 1998, 116 с.
Борисенко В.К. Нова весільна обрядовість у сучасному селі.-К.: Наукова дума, 1979
Антонова Є.І. На весілля з рушниками(традиції і сучасність).-Донецьк: Донбас, 2011, 144 с.

Весільна обрядовість в межах смт. Клевань 📙 Реферат → 🆔 47266