Види кредитування

ВП НУБіП України «Бобровицький коледж економіки та менеджменту ім. О.Майнової»

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

на тему:

«Види кредитування»

 

 

 

 

 

 

 

 

Підготував:

Студент групи Ф-31

Редька Костянтин

Перевірила Жолак Я.В.

 

 

 

2012р.

План

Вступ

1. Форми прояву кредиту

2. Види кредиту та  їх класифікація

3. Характеристика основних видів кредит

Список використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Було б неправильно вважати, що протягом багатьох столiть чи тисячолiть рiзновиди кредиту були тi ж самi, що й сьогоднi. Але й неправильно думати, що активне використання складних i різноманітних рiзновидів кредиту — це ознака лише сучасної доби. Кожна історична епоха використовувала кредит настiльки повно, наскiльки це було їй потрiбно. Тому не може бути єдиної класифiкацiї кредиту для всiх суспiльно-економiчних формацiй, а тим більше не може бути однакової характеристики кожного різновиду кредиту для усіх цих формацій. Адже кредит — категорія історична. Він розвивався водночас із поступом суспiльного виробництва. Разом з ним розвивались i його iнструменти — векселi, чеки, банкiвськi депозити, кредитнi картки тощо. Але для кожного з iсторичних перiодiв була характерна лише притаманна йому сукупнiсть рiзновидів кредиту.

В умовах високорозвинутої ринкової економіки, як уже зазначалося в попередньому параграфі, основними видами (а в багатьох наукових та навчальних виданнях — формами) кредиту, які набули широкого застосування в економічній практиці, є: міжгосподарський, банківський, державний, споживчий кредит. Вони об'єднуються поняттям внутрішньоекономічного (національного) кредиту. Особливим різновидом є міжнародний (зовнішньоекономічний) кредит, який поділяється на фірмовий, банківський та державний.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Форми прояву кредиту

У загальноприйнятому розумінні форма — це зовнішній, найбільш загальний вияв певного предмета чи явища, який хоч і пов'язаний внутрішньою їх сутністю, але не розкриває її. Оскільки кредит — явище суспільне (економічні відносини), про його форму можна говорити з певною умовністю як про найбільш загальний вигляд, котрого він може набувати в процесі руху, що не розкриває його внутрішньої сутності та структури.

Найбільш загальним проявом кредиту, в якому не розкривається його сутність і внутрішня структура, є форма позиченої вартості, в якій вона рухається між кредитором і позичальником. Таких форм може бути дві — товарна (натурально-речова) та грошова. Тому й форм кредиту також може бути дві — товарна та грошова. Ці форми визначають лише загальні контури кредиту і не зачіпають його внутрішньої структури.

Такий підхід до класифікації форм кредиту спрощує розуміння внутрішнього взаємозв'язку між окремими проявами кредиту, що сприяє кращій організації кредитних відносин.

Товарна і грошова форми кредиту, за суттю, є двома проявами єдиної форми кредиту — вартісної, тому рівноправними і рівнозначними. Вони між собою внутрішньо пов'язані та доповнюють одна одну: позички, надані в товарній формі, можуть погашатися в грошовій, і навпаки. Більше того, кредит у товарній формі нерідко обумовлює появу грошового кредиту, що надає кредитному руху вартості більшої гнучкості та ефективності.

У товарній формі кредит надається у разі продажу товарів з відстрочкою платежу (комерційний кредит), при оренді майна (у тому числі лізинг), наданні речей чи приладів у прокат, погашенні міждержавних боргів поставками товарів тощо.

У деяких із цих випадків погашення позичок здійснюють у грошовій формі, що дає підстави виокремити змішану (товарно-грошову) форму кредиту, однак лише стосовно окремої позички. Кредит — процес безперервного руху вартості, виділення двох його форм достатньо для характеристики кредиту як процесу.

Грошова форма має найширшу сферу застосування, що зумовлено переважно грошовою формою сучасної економіки та перерозподільним призначенням самого кредиту. Як правило, у грошовій формі надають свої позички банки, міжнародні фінансово-кредитні установи, уряди та ін. Широко використовує грошову форму кредиту населення — при розміщенні заощаджень у банківські депозити, одержанні позичок у банках тощо.

2.Види кредиту та їх класифікація

У загальноприйнятому розумінні вид (у практиці класифікації) — де підрозділ, що об'єднує низку предметів, явищ за спільними ознаками і входить до складу загального вищого розділу — роду. Тому видова характеристика застосовується щодо внутрішньої структури об'єкта дослідження, у нашому разі — кредиту. Оскільки кредит має значну кількість структурних проявів, то може застосовуватися багато критеріїв його класифікації та виділятися багато його видів. Але всі вони "вписуються" в одну а двох форм кредиту, конкретизуючи їх внутрішній зміст.

Види кредиту можна класифікувати за різними критеріями:

1. Залежно від  суб'єктів кредитних відносин  прийнято виділяти такі види кредиту:

- банківський;

- державний;

- міжгосподарський (комерційний);

- міжнародний;

- особистий (приватний).

У банківському кредиті суб'єктами кредитних відносин (одним чи обома) є банк, у державному — держава, що виступає переважно позичальником. У міжгосподарському (комерційному) кредиті обома суб'єктами є господарюючі структури, у міжнародному — резиденти різних країн. В особистому (приватному) кредиті одним із суб'єктів є фізична особа.

За такого критерію класифікації одна і та сама позичка може бути віднесена до кількох видів кредиту. Наприклад, банківська позичка сімейному господарству може належати до банківського і до особистого (приватного) кредитів.

2. Залежно від  сфери економіки, в яку спрямується позичена вартість, можна виділити:

- виробничий кредит, що використовується на формування основного й обігового капіталу у сфері виробництва та торгівлі, тобто на виробничі цілі;

-  споживчий кредит, що спрямовується на задоволення особистих потреб людей, тобто обслуговує сферу особистого споживання.

Виробничий кредит відповідає всім закономірностям руху кредиту, оскільки в результаті його використання створюється нова вартість і передумови для повного повернення позиченої вартості кредитору. У сфері особистого споживання позичена вартість знищується, "проїдається" і тому тут не створюються передумови для її зворотного руху як ключової ознаки кредиту. Особисте споживання, "знищуючи" вартість предметів споживання, забезпечує підтримку та зростання вартості робочої сили, продаж якої на ринку створює джерело повернення позиченої вартості кредитору. Тому і споживчий кредит цілком відповідає всім закономірностям руху кредиту.

3. За строком, на який кредитор передає вільну вартість у користування позичальнику, виділяють кредити:

-  короткострокові (до одного року);

-  середньострокові (до п'яти років);

-  довгострокові (понад п'ять років).

В основі такого поділу кредиту на види лежить тривалість кругообігу капіталу, у формуванні якого бере участь позичена вартість.

4. За галузевою  спрямованістю виділяють такі види кредиту в:

-  промисловість;

-  сільське господарство;

-  торгівлю;

-  будівництво;

-  інші галузі та види діяльності.

Класифікація кредиту за галузевою спрямованістю має практичне значення. Воно проявляється в тому, що в кожній галузі є істотна специфіка кругообігу капіталу, яка обумовлює адекватну організацію самого кредитного процесу.

5. Залежно від  цільового призначення кредиту виділяють такі його види:

-  кредит на формування виробничих запасів (сировини, матеріалів, паливно-мастильних матеріалів, тари тощо);

-  кредит у витрати виробництва (сезонні витрати у рослинництві та тваринництві в сільському господарстві; сезонні витрати на виготовлення торфу, на лісозаготівлі, на ремонтні роботи, на виготовлення продукції з тривалим циклом виробництва — житлових будинків, літаків, кораблів тощо);

- кредит на створення запасів готової продукції (залишки на складах виробничих підприємств, запаси на складах торговельних організацій тощо);

- кредити, пов'язані з виникненням тимчасових розривів у платежах, коли економічні суб'єкти повинні здійснювати платежі, а призначені для цього кошти не надійшли чи їх надійшло мало (виплата заробітної плати, розрахунки з постачальниками, з бюджетом тощо).

6. За організаційно-правовими  ознаками та умовами надання  позичок можна виділити такі види кредиту;

-  забезпечений і незабезпечений;

-  прямий і опосередкований;

-  строковий і прострочений, пролонгований;

-  реальний, сумнівний, безнадійний;

-  платний, безоплатний.

Кожний із видів кредиту характеризує певну грань його внутрішньої сутності, а в сукупності вони формують складну структуру кредиту і процес його руху в межах товарної і грошової форм

3.Характеристика основних видів кредиту

Кредит — категорія історична. Він розвивався водночас із поступом суспільного виробництва. Разом з ним розвивались і його інструменти — векселі, чеки, банківські депозити, кредитні картки тощо. Але для кожного з історичних періодів була характерна лише притаманна йому сукупність різновидів кредиту. Кожна історична епоха використовувала кредит настільки повно, наскільки це було їй потрібно. Тому, як не може бути єдиної класифікації кредиту для всіх суспільно-економічних формацій, так і не може бути однакової характеристики кожного виду кредиту для всіх цих формацій.

В умовах ринкової економіки основними видами кредиту, які набули широкого застосування в економічній практиці, є: міжгосподарський, банківський, державний, споживчий, міжнародний кредит.

Міжгосподарський кредит — це кредит, який існує між функціонуючими суб'єктами господарювання. Його видами є комерційний кредит, дебіторсько-кредиторська заборгованість, аванси покупців, тимчасова фінансова допомога, лізинг. Межі міжгосподарського кредиту визначають розміром резервних капіталів, які є у розпорядженні суб'єктів господарювання — кредиторів, а також регулярністю припливу грошового капіталу за рахунок реалізації товарів і можливості трансформації наданого міжгосподарського кредиту в банківський або отриманий міжгосподарський. Причому погашення цих кредитів у визначений строк передбачає своєчасне надходження платежів від покупців. Загалом існування міжгосподарського кредиту значною мірою пов'язане з недостатнім розвитком банківського кредиту.

У країнах із розвиненою ринковою економікою в умовах, коли відбувається зрощування промислового капіталу з банківським, більш швидкими темпами порівняно з міжгосподарським зростає банківський кредит. Водночас у зв'язку з пануванням у світовій економіці транснаціональних корпорацій широкого розвитку набув внутрішньокорпоративний кредит як вид міжгосподарського кредиту. Різновидами внутрішньокорпоративного кредиту можуть бути товарні поставки між учасниками корпорації, що здійснюються в кредит (наприклад, передання морально застарілого устаткування філіалам), а також надання кредиту у грошовій формі. Часто внутрішньокорпоративний кредит переплітається з банківським, оскільки до складу транснаціональних компаній входять і банки.

Комерційний кредит — це форма руху безпосередньо промислового капіталу та спосіб перетворення товарного капіталу в грошовий шляхом продажу товарів із відстроченням платежу та з поверненням боргу грошима. Отже, комерційний кредит е різновидом грошового кредиту. З одного боку, вій прискорює реалізацію товарів продавцям, а з іншого — надає можливість покупцеві користуватись товаром до отримання коштів від реалізації своєї продукції. Таким чином, комерційний кредит сприяє прискоренню кругообігу капіталу в грошовій формі як на окремих підприємствах, так і загалом у суспільстві. Комерційний кредит виникає за бажанням і згодою сторін — продавця та покупця — й має сурово визначений напрям і межі.

Кредитор може надати кредит лише своєму покупцеві, а його межі ті самі, що й міжгосподарського кредиту взагалі. Як правило, комерційний кредит є короткостроковим, тому що обслуговує тільки процес реалізації товарів, стимулюючи та прискорюючи їх збут і зменшуючи час перебування авансованого капіталу в товарній формі. Його строки та розмір залежать від деяких факторів: ступеня дефіцитності товару на ринку, фінансового стану контрагентів, наявності довіри продавця до покупця, розвитку ринку кредитів тощо.

Передача товару в кредит може оформлятись або не оформлятись векселем. Валюта векселя як цінного паперу складається з ціни товару та позичкового процента за період користування кредитом, ставка якого визначається існуючою нормою процента на ринку позичкових капіталів, але, як правило, дещо нижча від ринкової. Адже при наданні комерційного кредиту мають на меті не отримання прибутку, а реалізацію товару. Формалізуючи відносини між боржником і кредитором, вексель є певною гарантією погашення боргу та може бути підставою для кредитування кредитора банком. За допомогою індосаменту векселедержатель може розрахуватись векселем зі своїм контрагентом. У разі несвоєчасного платежу за векселем або відмови боржника від платежу векселедержатель має право на протест векселя.

Розвиток комерційного кредиту має свої закономірності. Рух комерційного кредиту збігається з рухом промислового капіталу: зі зростанням обсягів промислового виробництва цей кредит розширюється, а зі зменшенням — звужується. Особливо обсяги комерційного кредиту падають під час економічної, а ще більше — платіжної кризи, як це відбувається в Україні.

Дебіторсько-кредиторська заборгованість багато в чому подібна до комерційного кредиту, але відрізняється від нього тим, що виникає всупереч побажанням і волі сторін. Причиною її виникнення є розрив у часі між рухом натуральної і вартісної форм товару. Певною мірою вона стихійно змінює обсяги грошового капіталу в розпорядженні суб'єктів господарювання. Особливо негативний вплив на економіку має найгірший різновид міжгосподарського кредиту — прострочена дебіторсько-кредиторська заборгованість. Вона виникає внаслідок чинників макро- і мікроекономічного характеру. На обсяг неплатежів впливають також рівень договірної дисципліни та податків у країні, збалансованість грошової і товарної маси, розвиток кредитних відносин та інші чинники. Масові неплатежі в Україні були зумовлені економічною кризою, а їх різке зростання, назване платіжною кризою, було викликане одномоментним значним зменшенням грошової маси в обігу в середині листопада 1993 р. На мікрорівні причинами неплатежів є неефективна діяльність окремих суб'єктів господарювання, порушення з вини підприємств чи через незалежні від них обставини нормального кругообігу капіталу, недотримання ними договірної і платіжної дисципліни тощо.

Аванс — грошова сума, надана в рахунок майбутніх платежів за товарно-матеріальні цінності, роботи та послуги з метою забезпечення гарантії їх отримання покупцем чи з метою гарантування їх купівлі. Як вид міжгосподарського кредиту аванс є одним із джерел формування обігового капіталу підприємства, що його отримало. За користування авансом проценти, зазвичай, не сплачуються, якщо інше не передбачено договором між сторонами.

Тимчасова фінансова допомога надається окремим суб'єктам господарювання, які опинились у скрутному фінансовому становищі, організаціями (міністерствами, відомствами тощо), що стоять над ними, та партнерами на засадах повернення і, як правило, без сплати процента. У господарських центрах з метою надання такої допомоги можуть створюватися спеціальні резерви.

Лізинг — підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених коштів і полягає у наданні лізингодавцем у виключне використання лізингоотримувачу майна, що є власністю лізингодавця, або набувається ним у власність за дорученням і погодженням із лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Міжгосподарським кредитом лізинг можна вважати лише умовно, у зв'язку з тим, що з економічного погляду він має з кредитом низку спільних ознак — наявність довіри між сторонами лізингової угоди, передача вартості у тимчасове користування та за плату. Об'єктом лізингу є будь-яке майно, що належить до основних фондів, не заборонене до вільного обігу на ринку і відносно якого немає обмежень щодо передавання його в лізинг. Об'єкт лізингу переходить у власність лізингоодержувача після повного погашення кредиту. Якщо в країнах з розвинутою ринковою економікою лізинг став одним із поширених способів продажу засобів праці, то в Україні він поки що перебуває на початковій стадії розвитку.

З подоланням економічної, а головне — платіжної криз в Україні та відновленням прав суб'єктів господарювання на надання кредиту міжгосподарський кредит набуде більшого поширення. Особливо зростатимуть обсяги комерційного кредиту та лізингових операцій. Водночас мають різко зменшитись обсяги дебіторсько-кредиторської заборгованості, яка за умов платіжної кризи набула гіпертрофованих розмірів.

Розширення комерційного кредиту з оформленням векселів, який іманентний ринковій економіці, сприятиме прискоренню розрахунків і більш оперативному маневруванню капіталами з боку суб'єктів господарювання, зробить дієвішим взаємоконтроль і взаємозалежність між ними. Особливо велике значення це матиме для зміцнення стійкості національної грошової одиниці, бо через механізм рефінансування комерційних банків центральним банком під векселі встановиться більш тісний зв'язок грошової маси з товарною, який в умовах комерціалізації банків був значно втрачений. Адже якщо за радянських часів основним принципом банківського кредитування було забезпечення кредиту товарно-матеріальними цінностями і витратами виробництва, то в сучасних умовах — забезпечення повернення кредиту позичальником.

Банківський кредит має місце тоді, коли однією зі сторін кредитної угоди є банк. У сучасних умовах банківський кредит — провідна форма кредиту, хоч у країнах із розвинутою ринковою економікою останнім часом він почав поступатись перед банківським кредитом, який надають кредитні установи небанківського типу. Його об'єктом є грошовий капітал, який відокремився від промислового капіталу, а тому він надається тільки у грошовій формі. Угода позички тут відокремлена від акту купівлі-продажу. При цьому банк в його функції посередника в кредиті може бути як позичальником (у разі залучення вкладів та депозитів, отриманні позик і міжбанківських кредитів), так і кредитором (при наданні різних видів кредиту своїм клієнтам).

Банківський кредит сприяє не тільки безперебійному обігу капіталу, а й його нагромадженню. Тому з позицій відтворення суспільного капіталу Його умовно поділяють на позичку капіталу та позичку грошей, що залежить від характеру використання кредиту позичальником і його впливу на обсяги функціонуючого капіталу. Позичка капіталу — це позичка, в результаті якої збільшується дійсний капітал, а позичка грошей — це позичка, внаслідок якої лише забезпечується рух грошей як платіжного засобу, що не супроводжується розширенням виробництва. Цей поділ є важливим для розуміння ролі банківського кредиту в процесі відтворення як індивідуального, так і всього суспільного капіталу.

Державний кредит — це кредит, одним із учасників якого (позичальником чи кредитором) є держава. Його призначення — вирішувати загальнодержавні проблеми (покриття дефіциту державного бюджету, надання кредитної допомоги окремим суб'єктам господарювання чи категоріям населення). Детально він вивчається в курсах "Фінанси" та "Бюджетна система".

Споживчий кредит — кредит, який надається юридичним чи фізичним особам на споживчі цілі. Він може надаватись як банками (про що йшлося вище при характеристиці банківського кредиту), так і кредитними установами небанківського типу, а також юридичними і фізичними особами. В Україні кредитними установами небанківського типу, що надають споживчий кредит, є ломбарди (надають кредит під рухоме майно дорогоцінності, антикваріат, одяг тощо), кредитні спілки, підприємства зв'язку (телеграми і телефонні розмови в кредит), торговельні організації (продаж товарів з розстрочкою платежу). Кредити своїм працівникам можуть надавати суб'єкти господарювання за рахунок спеціальних фондів, які вони створюють у результаті розподілу прибутку, що залишається в їх розпорядженні. Фізичні особи також можуть надавати кредит на споживчі цілі одна одній.

Спірним серед економістів є питання щодо надання споживчого кредиту юридичним особам. На нашу думку, юридичні особи можуть отримувати споживчий кредит. Адже за радянських часів підприємства у разі браку коштів фонду соціально-культурних заходів і житлового будівництва могли отримувати банківський кредит на будівництво для своїх працівників житлових будинків, баз відпочинку, клубів, закладів охорони здоров'я, стадіонів тощо. Це об'єкти споживчого (не виробничого) призначення, свідченням чого є те, що на них навіть не нараховувались амортизаційні відрахування на реновацію (на повне відновлення). У багатьох країнах із ринковою економікою підприємства також забезпечують своїх працівників житлом та об'єктами соціально-культурного призначення. Навіть за умов економічної кризи в Україні деякі підприємства здійснюють будівництво таких об'єктів, особливо житлових будинків. Для їх будівництва вони можуть отримувати кредит.

Окрім забезпечення соціальних потреб населення, споживчий кредит відіграє значну роль у формуванні платоспроможного попиту населення, який, своєю чергою, впливає на розвиток економіки країни, полегшуючи процес реалізації продукції, прискорюючи отримання прибутку і доходів державного бюджету. Визначення державою умов надання споживчого кредиту допомагає регулювати грошовий обіг у країні.

Міжнародний кредит — це переміщення позичкового капіталу з однієї країни в іншу. Його суб'єкти ті самі, що й при національному (внутрішньо-економічному) кредиті — банки, підприємства, держава, населення. Проте ознакою цього кредиту є належність кредитора та позичальника до різних країн.

Міжнародний кредит функціонує у різних формах. Залежно від того, хто є кредитором, розрізняють фірмовий, банківський та урядовий кредити.

Фірмовий кредит — це, власне, комерційний кредит на міжнародному рівні, коли іноземний експортер продає товар вітчизняному імпортерові в кредит. Цей кредит є ризикованим для експортера, а тому він вимагає належних гарантій його погашення, що робить кредит дорогим. Імпортер, якби в нього були вільні ресурси, може й зміг би купити товар на вигідніших умовах, але через відсутність коштів змушений його купувати в тієї фірми, яка продає товар з відстрочкою платежу.

Більш гнучким у міжнародних відносинах є банківський кредит, коли однією зі

сторін кредитних відносин є банк. В Україні міжнародні банківські кредити в основному отримують комерційні банки та спільні з іноземним інвестором підприємства. З появою довіри іноземних банків до українських підприємств можливе отримання останніми таких кредитів.

Урядовий кредит може надаватись урядом однієї країни уряду іншої країни в межах укладеної між ними угоди, а також шляхом розміщення урядом своїх цінних паперів на зарубіжних фінансових ринках. До міжнародних можна віднести й кредити, які надаються країнам міжнародними валютно-фінансовими організаціями — Міжнародним валютним фондом, Міжнародним банком реконструкції та розвитку, Європейським банком реконструкції та розвитку та іншими організаціями. Зокрема, їх кредитами широко користується Україна на потреби свого економічного розвитку та для підтримки стабільності національної валюти.

Міжнародний кредит також поділяють на фінансовий, який надається у грошовій (валютній) формі, та комерційний, що надається в товарній формі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Закон України "Про банки і банківську  діяльність" від 7 грудня 2001 р. № 2121-ПІ // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 5—6. — Ст. 30.

2. Закон України "Про заставу" від 2 жовтня 1992 р. № 2655-ХП // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 47, — Ст. 642.

3. Бланк И.А. Словарь-справочник  финансового менеджера. — К.: Ника-центр, 1998. — 480 с.

4. Гроші та  кредит: Підручник / За ред. проф. Б. С. Івасіва. — К.: КНЕУ, 1999. — 404 с.

5. Гроші та  кредит: Підручник / М. І. Савлук, А. М. Мороз, М. Ф. Пуховкіна та ін. — К.: КНЕУ, 2001. — 602 с.

6. Деньги и  кредит, банки: Справ, пособ. / Под ред. Г. И. Кравцовой. — Мн.: Меркавання, 1994.

7. Долан Э. Дж. и др. Деньги, банковское дело  и денежно-кредитная политика. —  Л., 1991.

8. Лагутін В. Д. Кредитування: теорія 1 практика: Навч. посіб. — К.: Т-во "Знання", 2000. — 216 с.

9. Макконелл К. Р., Брю С, Л. Экономикс: В 2 ч. — М.: Республика, 1992.

10. Мишкін Фредерік  С. Економіка грошей, банківської  справи і фінансових ринків. —  К., 1998.

11. Національний  банк і грошово-кредитна політика: Підручник / За ред. А. М. Мороза, М. Ф. Пуховкіної. — К.: КНЕУ, 1999.

12. Общая теория  денег и кредита / Под ред. Е. Ф. Жукова. — М.: Банки и биржи; ЮНИТИ, 1995.

13. Савлук М. 7., Мороз А. М. та ін. Гроші та кредит. — К.: Либідь, 1992.

14. Финансы, Денежное  обращение. Кредит: Учебник для вузов / Л. А. Дробозина и др. — М.: Финансы; ЮНИТИ, 1997.

15. Финансы и  кредит: Учебник / Под ред. А. Ю. Казака. — Екатеринбург: МП "ПИПП", 1994.

16. Финансы / Под ред. В. М. Радионовой. — М.: Финансы и статистика, 1995.

17. Фінанси підприємств: Підручник / Кер. авт. кол. і наук. ред. А. М. Поддєрьогін. — К.: КНЕУ, 2000. — 460 с.