Виготовлення настоянок

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Національний авіаційний університет

Інститут екологічної безпеки

Кафедра біотехнології.

 

ІНДИВІДУАЛЬНЕ ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

із дисципліни «Фармацевтична розробка лікарських засобів»

 

 

Тема: «Виготовлення настоянок»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2013

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП…………………………………………………………………………………...3.

1. НАСТОЯНКИ ТА ЇХ ВИДИ…………………………………………………………4.

1.1. Лікарські настойки……………………………………………………………4.

1.1.1. Настоянки з висушеної рослинної сировини………………………...…4.

1.1.2. Настоянки зі свіжих рослин……………………………………………..5.

1.2. Настойка як алкогольний напій…………………………………………...…5.

2. ТЕХНОЛОГІЯ ВИГОТОВЛЕННЯ НАСТОЯНОК………………………………....6.

2.1.Екстракція……………………………………………………………………...6.

2.2. Рекуперація спирту……………………………………………………………8.

2.3. Методи приготування настоянок………………………………………….…9.

2.3.1.Настоювання……………………………………………………………..10.

2.3.2. Перколяція……………………………………………………………….11.

2.3.3. Отримання настоянок розчиненням екстрактів. ……………………...12.

2.4. Очищення настоянок………………………………………………………...13.

2.5.Стандартизація настоянок…………………………………………………...13.

2.5.1.Аналіз настоянок………………………………………………………...13.

2.5.2. Доведення до стандарту………………………………………………...14.

2.6. Зберігання…………………………………………………………………….15.

3. НАЙБІЛЬШ ВЖИВАНІ ЛІКАРСЬКІ НАСТОЯНКИ…………………………….16.

3.1. Настоянка березових бруньок………………………………………………16.

2. Настоянки календули, софори та евкаліпту………………………………...17.

3.2.1. Настоянка з календули………………………………………………….17.

3.2.2. Настоянка софори……………………………………………………….18.

3.2.3. Настоянка евкаліпта…………………………………………………….19.

3.3. Настоянки рослинних біостимуляторів…………………………………….20.

ВИСНОВОК…………………………………………………………………………....21.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА……………………………………………………...23.

 

ВСТУП

 

 

Настоянки є однією з найстаріших лікарських форм офіційної медицини. Після відкриття способу отримання спирту, давньоримським лікарем Галеном вперше було введено в медицину застосування спиртових витяжок із рослин – галенових препаратів. У результаті подальшого розвитку цього виду витяжок біологічно активних речовин з рослинного матеріалу з'явилися настоянки. У наш час ці найдавніші лікарські категорії не втратили актуальності, постійно розвиваються і, як наслідок, у багатьох державах вони мають фармакопейний статус.

Далі, у даній роботі, буде надана детальна класифікація настоянок та способи їх отримання. Представлені рецепти найбільш вживаних настоянок.

 

1. НАСТОЯНКИ ТА ЇХ ВИДИ

 

Настоянки – прозорі рідкі спиртові або спиртоефірні витяжки, одержувані, зазвичай, зі свіжої або висушеної рослинної або ж тваринної сировини без нагрівання і видалення екстрагента в кількісному співвідношенні 1:5 або 1:10, тобто із однієї частини сировини виходить п’ятикратний або десятикратний обсяг готового продукту. Як випливає із цього визначення, настоянки ніколи не готують на воді й ніколи не піддають згущенню шляхом упарювання.

Настоянки – найстаріша категорія спиртових витяжок, що з'явилися незабаром після відкриття спирту й способів його отримання (XIV століття). Їх назва походить від латинського слова tingere – намочувати, фарбувати. Настоянки завжди займали значне місце в каталозі офіційних препаратів. Наприклад, у Фармакопею I (1866) було включено 70 найменувань настоянок, у Фармакопею VI (1910) – 42. ГФХ нормує отримання 10 настоянок, їм присвячена загальна стаття № 684. Решта виробляються фармацевтичною промисловістю і нормуються ГФІХ або МРТУ [1].

 

1.1. Лікарські настоянки

Лікарська настоянка – рідка лікарська форма, що являє собою спиртові та водно-спиртові витяжки з лікарської рослинної сировини, отриманої без нагрівання і видалення екстрагента.

 

1.1.1. Настоянки з висушеної рослинної сировини

Часто настоянки отримують із лікарської рослинної сировини, підданої сушці з дотриманням умов, які виключають руйнування біологічно активних речовин із неї. Використання висушеної сировини є більш зручним, ніж сирої, оскільки суха сировина може бути заготовлена про запас і зберігатися тривалий час (1 рік і більше), що дозволяє забезпечувати фармацевтичні підприємства цілорічно. Остання обставина дуже важлива з точки зору організації планової безперебійної роботи. Висушена лікарська рослинна сировина на складах і підприємствах повинна знаходитися в умовах, що виключають її відсирювання і псування, для чого її періодично піддають перевірці.

 

1.1.2. Настоянки зі свіжих рослин

Настоювання свіжої рослинної сировини здійснюють після його ретельного подрібнення (перетворення у кашку) на спирті протягом 7-14 діб з періодичним енергійним перемішуванням вмісту мацераційних баків. Після закінчення настоювання мацерат зливають, фільтрують, залишки віджимають на пресі і віджатий сік приєднують до освітленої витяжки. Після відстоювання протягом 2-3 тижнів при температурі не вище 8°С витяжки знову фільтрують від осаду, що випав на холоді, після чого вони стають придатні до вживання.

Сучасна номенклатура витяжок зі свіжих рослин представлена в основному препаратами серцевих глікозидів, вітамінів і фітонцидів.

 

1.2. Настоянка як алкогольний напій

Настоянка як алкогольний напій – настоянка, яка готується шляхом настоювання спирту на різних плодах, кісточках ягід, прянощах, запашних і цілющих травах.

Свіжі або висушені плоди і рослини настоюють в спирті до тих пір, поки ефірні олії і біологічно активні речовини не перейдуть в спирт. Тривалість настоювання коливається від 2 до 6 тижнів, при необхідності час настоювання можна скоротити до 7-10 днів за рахунок підвищення температури до 50-60 °C. Настоянки містять до 30 % цукру при міцності до 45 % оборотів спирту, вони менш солодкі, але міцніші, ніж наливки, мають приємний смак і можуть служити як алкогольним напоєм, так і лікарським засобом.

Зберігати настоянки слід в щільно закритих пляшках темного кольору [2].

 

 

 

 

2. ТЕХНОЛОГІЯ ВИГОТОВЛЕННЯ НАСТОЯНОК

 

При виготовленні настоянок, що містять сильнодіючі речовини, із 1 частини сировини по масі отримують 10 об'ємних частин настоянки (тобто їх готують у співвідношенні 1:10). У разі виготовлення слабодіючих настоянок це співвідношення дорівнює 1:5. В окремих випадках у відповідних статтях передбачено інше співвідношення вихідного рослинної сировини й готової настоянки. Настоянки повинні володіти запахом і смаком, характерним для сировини, із якої їх одержують.

Окрім приготування настоянок, технолог має здійснити ще ряд заходів, які також необхідні у процесі даного виробництва, а саме:

1) очищення настоянок;

2. стандартизацію настоянок:

• аналіз настоянок,

• доведення до стандарту;

3. зберігання настоянок.

У процесі виготовлення настоянок і переважної більшості інших фітопрепаратів використовується екстракція та рекуперація спирту. Тож далі ознайомимося із самими процесами екстракції та рекуперації спирту, а також детально розберемо кожний із заходів, який включає у себе процес екстракції [3].

 

2.1. Екстракція

Екстракція (лат. еxtractio – витягувати, добувати) — процес добування однієї або кількох речовин (компонентів) зі складних систем (рідких або твердих) селективним розчинником, який називається екстрагентом.

Речовини, які вилучають із сировини (рослинної, тваринної) за допомогою екстрагента (розчинника), називаються екстрактивними речовинами. Їх умовно поділяють на діючі і супутні. До діючих речовин належать алкалоїди, глюкозиди, ефірні олії, вітаміни та інші речовини, від яких переважно залежить терапевтичний ефект. До супутніх речовин належать клітковина, протеїн, смоли, пектинові речовини, крохмаль та ін. Лікувальна дія екстрактивних речовин зумовлена не однією діючою речовиною сировини, а комплексом БАР, які посилюють, послаблюють або видозмінюють дію основної речовини.

Метою екстракції є розділення сумішей, підвищення концентрації будь-якої речовини, звільнення розчинника від домішок або його заміна тощо. Значною перевагою Е. порівняно з іншими процесами розділення рідких сумішей є низька робоча температура, зазвичай кімнатна [4].

До екстракційних способів одержання настоянок відносяться настоювання і його вдосконалені різновиди, а також перколяція.

Способи екстрагування у залежності від динаміки руху сировини та екстрагента (рис.2.1).

1. Періодичний: екстрагування однієї або декількох порцій сировини проводиться протягом певного часу, тобто подача сировини (екстрагента та/або рослинного матеріалу) в екстракційні апарати здійснюється періодично.

2. Безперервний: безперервна подача сировини.

Методи екстрагування.

1. Статичний: сировину періодично заливають екстрагентом і настоюють певний час. Статичний метод екстрагування здійснюють періодичним способом: одноступінчаста екстракція – мацерація; багатоступінчаста прямотечійна – ремацерація, циркуляція із періодичним зливом, а також багатоступінчаста протитечійна – реперколяція із періодичним зливом по Чулкову.

2. Динамічний: передбачається постійна зміна або екстрагента, або екстрагента й сировини. Динамічний метод екстрагування здійснюють як періодичним, так і безперервним способом. Періодичний спосіб динамічного методу включає одноступінчасту екстракцію – перколяцію, і багатоступінчасту – реперколяцію із закінченим і незакінченим циклами. Важливим є безперервний спосіб екстракції (із безперервною подачею сировини): прямотечійний (екстрагент і матеріал в одному потоці) і протитечійний (екстрагент і матеріал у протилежних потоках) [5].

 

Рис.2.1 Методи екстракції [6]

 

2.2. Рекуперація спирту

 Однією із обов'язкових стадій  виробництва настоянок і екстрактів  спиртових є рекуперація спирту, що залишився у клітинному  матеріалі.

Як випливає із терміна рекуперація (з лат. Recuperartіo – одержання знову, зворотне отримання) – це повторне отримання відпрацьованого екстрагента.

Незважаючи на пресування, що використовується при мацераційному методі отримання настойок, й іноді перколяційному, у рослинній сировині залишається значна (одноразова й більше) кількість спирту, що представляє собою матеріальну цінність. Тільки воду не рекуперують зі шроту, оскільки там є решта екстрагентів – спирт, ефір, хлороформ, дифлоретан, бензин, петролейний ефір тощо, а вилучають із матеріалу й повторно використовують у виробництві, що, до речі, передбачено видатковими нормами.

Найчастіше користуються двома методами рекуперації спирту:

- вимивання водою (так само можна вимивати ацетон, пропанол,

 метанол);

- перегонка з водяною парою.

Перший метод полягає у тому, що виснажену сировину заливається 2-3-кратним об'ємом води й настоюється 0,5-2 години (не більше), рідина зливається, матеріал пресується. Отримана рідина містить основна кількість спирту. Після визначення кількості відмитого спирту промивну воду укріплюють міцним спиртом до необхідної концентрації та використовують як вихідний екстрагент для однойменної настоянки.

Істотним недоліком його є те, що під час промивки відбувається екстракція водорозчинних компонентів – білків, слизу, пектинових речовин тощо, які потім опиняються у настоянці, завищують відсоток екстрактивних речовин, виділяються при зберіганні у вигляді осаду.

Більш досконалим методом рекуперації будь-яких летючих екстрагентів є перегонка з водяною парою. Метод нічим не відрізняється від виробництва ефірних масел й ароматних вод: через сировину пропускається гостра водяна пару, яка захоплює пари спирту. Після конденсації виходить дистилят, що містить воду, спирт та інші летючі включення. Після доведення до потрібної концентрації відгін теж використовується для отримання тільки однойменної настойки або екстракту.

Якщо ж такий спирт ректифікований, то він може використовуватися для отримання будь-якого препарату.

Рекуперацію спирту можна вести безпосередньо в перколяторі, що має парову сорочку й спеціальні трубопроводи для виведення пари в конденсатор. Звичайно, у такому разі втрати спирту зводяться до мінімуму, і собівартість настоянки стає нижчою [7].

 

2.3. Методи приготування настоянок

Настоянки виготовляють трьома способами: настоюванням, перколяцією і розчиненням екстрактів.

 

2.3.1. Настоювання

Настоювання є найбільш простим способом отримання витяжок. Протягом багатьох років він був основним методом виготовлення настоянок.

За правилами класичної фармацевтичної технології настоювання здійснюють наступним чином. Висушену й відповідним чином подрібнену сировину заливають у зачиненій посудині (настійнику) розрахованою кількістю екстрагента та настоюють при температурі 15-20°С при періодичному перемішуванні протягом 7 діб, якщо спеціально не вказаний інший термін. Потім утворену витяжку зливають, сировину, що залишилася у настійнику, ретельно віджимають за допомогою преса, промивають невеликою кількістю чистого екстрагента й знову віджимають, після чого віджаті витяжки об'єднують із основою.

Як екстрагент використовують етиловий спирт різної концентрації, що залежить головним чином від властивостей сировини, яку екстрагують. Концентрацію екстрагента завжди підбирають таким чином, щоб він у максимальному ступені витягував діючі речовини і в мінімальній – баластні.

- простота методу;

- простота устаткування.

Недоліки настоювання:

- неповнота екстракції діючих речовин (менше 90%) внаслідок втрат на дифузії та випаровуванні екстрагенту.

- довга тривалість процесу внаслідок невеликої швидкості дифузійного обміну;

- підвищений вміст баластних речовин у витягах (ВМС, пектину, слизу, білків та ін);

- трудомісткість (подвійне пресування, промивка шроту, велику трудність викликає операція перемішування, оскільки набрякла рослинна маса на дні настійника так злежується, що підняти з дна її можна лише за допомогою мішалки з міцними, похило розташованими лопатями).

У силу зазначених причин подібний спосіб настоювання перестав відповідати завданням інтенсифікації виробництва та в даний час вкрай рідко використовується для поодиноких настоянок. Через це здійснюють настоювання за допомогою так званого динамічного екстрагування.

До такого виду настоювання можна віднести:

1) мацерацію із циркуляцією екстрагента (утворену витяжку періодично зливають із нижньої частини настоянки і заливають у нього зверху);

2) дробова мацерацію (екстрагент ділять на порції і сировину заливають цими порціями послідовно);

3) відцентрову екстракцію (здійснюється за допомогою фільтруючої центрифуги й полягає у проходженні екстрагента крізь розташований по периферії шару рослинної сировини);

4) вихрову екстракцію або турбоекстракцію (спосіб заснований на вихровому перемішуванні суміші сировини й екстрагента за допомогою турбінної мішалки зі швидкістю 8000-13 000 об/хв при одночасному подрібненні сировини);

5) ультразвукову екстракцію (поєднання мацерації із обробкою суміші сировини й екстрагента ультразвуком).

Зазначені методи дозволяють істотно скоротити стадію екстрагування (до декількох годин і навіть хвилин) у процесі отримання настоянок [8].

 

2.3.2. Перколяція

Перколяції (витиснення) – ще один спосіб отримання витяжок,  який був запропонований значно пізніше, ніж настоювання, у 1833 р. французом Рабіке. Він полягає у безперервній фільтрації екстрагента з заданою швидкістю крізь шар сировини, який витягується (термін «перколяції» походить від лат. percolare, що означає «проціджувати»). При цьому видобувні (екстрактивні) речовини переходять із сировини в екстрагент у результаті їх розчинення та дифузії. Для перколяції висушену й подрібнену рослинну сировину змочують невеликою (рівною) кількістю екстрагента, витримують у такому стані 4-6 год (за цей час здійснюються капілярне просочування сировини екстрагентом та освітлення концентрованого соку), після чого укладають порціями в перколятор – ємність, у якій сировину заливають доверху екстрагентом і залишають на 1-2 добу. Цей період необхідний для створення щільного однорідного шару матеріалу, який екстрагується, без повітряних «мішків» (порожнеч), що заважають нормальному перебігу процесу перколяції.

Після закінчення настоювання відкривають нижній, спускний кран перколятора, регулюючи його таким чином, щоб із перколятора за 1 год надходила витяжка, рівна 1/24 або 1/48 частини робочого об'єму перколятора. При такій швидкості проходження (проціджування) крізь рослинний матеріал екстрагент встигає у максимальному ступені збагатитися видобувними речовинами. Для постійного одержання витяжки в перколятор зверху подають чистий екстрагент зі швидкістю, що дорівнює швидкості витікання витяжки. Перколяцію продовжують до одержання необхідного обсягу настоянки [9].

 

2.3.3. Отримання настоянок розчиненням екстрактів

Невелику групу настоянок готують розчиненням готових екстрактів у спирті відповідної концентрації. Цей спосіб виготовлення настоянок є, як і описані вище методи, офіційним, і застосовується у тих випадках, коли рослинна сировина з тих чи інших причин не може бути піддана екстрагувальним методам, характерними для отримання настоянок, але може екстрагуватися методами, які застосовуються при виробництві екстрактів.

Методом розчинення готують такі настоянки: настоянку чилибухи, ГФХ, стаття № 693 (сухий екстракт чилибухи розчиняють у 70% спирті), настоянку сабуру (сухий екстракт сабуру розчиняють у 40% спирті).

До цієї групи належать також настоянки еліксирів, які являють собою спільні розчини екстрактів або настоянок із іншими лікарськими речовинами (еліксир грудний або лакричний) [4].

 

 

 

2.4. Очищення настоянок

Отримані настоюванням, перколяцією або розчиненням екстрактів витяжки являють собою каламутні рідини з більшою або меншою кількістю зважених часток, що вимагають обов'язкового очищення. Очищення настоянок зводиться до їх відстоювання при температурі не вище 8°С протягом декількох діб. У цих умовах із витяжок випадають осади в основному баластних речовин, які фільтрують. При фільтруванні можуть бути використані різноманітні фільтри, за винятком працюючих під вакуумом, у яких відбувається інтенсивне випаровування спирту [10].

 

2.5. Стандартизація настоянок.

Стандартизація настоянок включає аналіз  настоянок та доведення до настоянки до стандарту.

 

2.5.1. Аналіз настоянок

1. Аналіз вмісту діючих речовин.

Для цього проводиться якісний і кількісний хімічний, фізико-хімічний, біологічний аналізи. Зміст визначених речовин у налаштуванні висловлюють в% (м / об). У разі завищеного вмісту діючих речовин настоянка розбавляється чистим екстрагентом, або змішується із настоянкою із заниженим вмістом діючих речовин.

2. Стандартизація по сухому залишку.

У загальній статті "Настоянки" ДФУ викладено цей метод. Він обов'язковий для всіх настоянок: 2 мл настоянки в підвішеному бюксі уварюють, сушать при температурі 100-105ºС 3 години в ексикаторі над Р2О5 зважують, виражають у %.

3. За вмістом спирту.

Це випробування проводиться із кожною настоянкою. Спирт визначають по температурі кипіння настоянки методом відгону або рефрактометричним по ДФУ 1 2. 9. 10 - методика. Концентрація спирту завжди нижче вихідної. Наприклад: настоянка конвалії, готується на 70%-вому спирті, а ФС допускає вміст спирту від 64% і більше. Той же відсоток спирту повинен міститися в настоянках полину, які також готуються на 70%-вому спирті; у настоянки беладони спирту повинно бути не менше 35% (вихідний екстрагент-40% водо-спиртовий розчин); настоянці м'яти перцевої - 81 % і 90% - відповідно.

Таке відхилення в концентрації спирту обумовлено тим, що вихідна сухоповітряна рослинна сировина містить до 14-18% і більше відсотків вологи, яка і розбавляє спирт. Крім того, у процесі виробництва спирт випаровується (при операціях зволоження, фільтрування та ін.) Якщо правильно дотримується технологічний процес, то міцність спирту буде вкладатися у норму, в іншому випадку концентрація спирту звичайно виявиться нижче необхідної і тоді настоянка бракується, а винний відшкодовує матеріальну шкоду виробництву.

4. Визначення щільності.

ДФУ I 2.2.5 піктометром має бути не більше 0.001, ареометром – до 0.01. Щільність характеризує якість настоянки. Відхилення свідчать про низький вміст екстрактивних речовин та/або спирту.

5. Важкі метали.

Зазвичай допускається наявність слідів – не більше 0,001% важких металів. Великий відсоток свідчить про використання невідповідної апаратури (неемальованих чавунів тощо), неякісної води. Визначення викладено в ДФУ I 2.4.8 метод А.

6. Метанол 2-пропанол.

Допускається не більше 0.05% (об/об) метанолу й не більше 0.05% (об/об) 2-пропанолу, якщо немає інших вказівок в окремій статті (ДФУ 2.9.11).

7. Мікробіологічна чистота.

Бактерій повинно бути не більше 1000 в1 мл, грибів (плісняви й дріжджів разом) не більше 100 в 1 мл. Повинні бути відсутні бактерії родин: Staphylococus aureus, Pseudomonas aerugiuesae, Eaterobacteriaceae [11].

 

2.5.2. Доведення до стандарту

Залежно від того, яке виправлення слід провести, настоянку розбавляють екстрагентом до потрібного вмісту діючих речовин (або біологічної активності), або ж навпаки зміцнюють "слабку" настоянку за допомогою більш "міцної". В інших випадках обсяг настоянки доводять екстрагентом до потрібного (1:5 або 1:10), але при збереженні необхідних значень щільності, сухого залишку.

 

2.6. Зберігання

Настоянки зберігають у добре закупорених бутлях у захищеному від світла прохолодному місці. Осад, що випадає із часом, фільтрують. Якщо після перевірки якості настоянки відповідають встановленим вимогам, вони вважаються придатними до вживання [10].

 

3. НАЙБІЛЬШ ВЖИВАНІ ЛІКАРСЬКІ НАСТОЯНКИ

 

Серед величезної кількості лікарських настоянок, виділимо найуживаніші з них та способи їх застосування.

 

3.1. Настоянка з березових бруньок

 Приготування: беруть із розрахунку 20 гр. сухих бруньок берези на 500 гр. горілки або 60% спирту. Настоюють, потім проціджують і залишок віджимають. Приймають як всередину, так і зовнішньо. Приймати всередину до їжі від 15 крапель до чайної ложки, попередньо розчинивши у воді. При холері слід приймати по одній чарці настойки через кожну годину до припинення блювоти. Застосовують лікарську настойку також при поганому перетравленні або виразці шлунка, при водянці, що виникла через запалення нирок та інших ниркових хворобах, при ревматизмі, геморої, подагрі, гикавці, при шкірних хворобах, грипі, гикавці, для вигнання дрібних глистів. Для цього 15-20 крапель настоянки розводять у воді і приймають всередину. Зовнішньо лікарську настойку застосовують у вигляді примочок, компресів і натирань. Допомагає при лікуванні ревматизму, подагри, порізах, пролежнях, болях в суглобах, виразках і прищів. У косметичних цілях настойку березових бруньок використовують як зміцнювальний засіб для волосся. Для цього настойку, розведену у воді з розрахунку 1:10 втирають в шкіру голови (рис.3.1) [12].

Рис. 3.1 Настоянка з березових бруньок

2. Настоянки календули, софори та евкаліпту

Будь-яка з цих настоянок застосовується при шлунково-кишкових захворюваннях, головних болях, рахіті, раку, безсонні, аритмії серця, задишки, як жовчогінний засіб, а також як гомеопатичний засіб. Застосовувати слід по 20 крапель 2-3 рази на день. При гіпертонічних хворобах курс лікування становить від 3-х тижнів і більше. Широкий спектр дії настоянок і в зовнішньому застосуванні: роблять компреси, примочки, натирання і т. д.

 

3.2.1. Настоянка календули

При порізах, подряпинах, опіках, виразках, прищах застосовують настоянку календули у вигляді примочок і змазувань. Настоянка має загоюючий, протизапальний ефект, сприяє усуненню гнійних виділень при пораненнях і швидкої регенерації тканин.

При захворюваннях рота і горла настоянку застосовують для полоскань, попередньо розбавивши водою. Так само використовують настоянку календули при очних хворобах: коньюктивіті, блефаритах, ячменях. Готують водний розчин настоянки з розрахунку 1:10 і роблять примочки, або втирання.

Широко застосовують настоянку календули в гінекології при виразках, ерозії шийки матки та білях. Для цього настойку розбавляють водою 1:10 і роблять компреси, спринцювання і т.д (рис.3.2) [13].

Рис. 3.2 Настоянка календули

 

3.2.2. Настоянка софори

Готують настоянку, як з свіжих, так і з сухих плодів софори. Для приготування настоянки зі свіжих плодів беруть боби (це і є плоди) та заливають 56% спиртом із співвідношення 1:1 (мається на увазі вагове співвідношення). Настоюють у темному місці протягом 21 днів, потім проціджують, залишки віджимають.

Для приготування настоянки з сухих плодів беруть боби та горілку в співвідношенні 1:1 і настоюють. Настоянку слід зберігати в сухому, прохолодному, темному місці.

Дана настоянка застосовується при цукровому діабеті, захворюваннях нирок, діатезах, гастритах, виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки, виразкових колітах, стенокардії, гіпертонії, склеротичному переродженні стінок кровоносних судин. Використовують також при лікуванні туберкульозу на ранній стадії, геморою, ревматизму, тромбофлебіту, висипного тифу, хворобах печінки, глистових захворювань, діареї, капілярних крововиливів токсичного походження (при отруєннях миш'якових препаратами, саліцилатами, застосовувати слід одночасно з вітаміном "C"). Так само застосовують як профілактичний засіб внутрішніх кровотеч різного походження, зокрема в серце та сітківку очей. Настоянку приймають усередину від 10 крапель до 1 чайної ложки 4-5 разів на день.