Війна США в Іраку: причини та наслідки

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНВЕРСИТЕТ

ІМ. ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

Факультет: «Управління персоналом та маркетингу»

Дисципліна: «Історія міжнародних відносин»

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: «Війна США в Іраку:

причини та наслідки»

Виконав: студентка

Групи 6507-202з

Масюк Валерія Андріївна

Перевірив:

КИЇВ – 2012

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………3

1. Причини та передумови війни………………………………………………...5

   1.2. Правові оцінки та політичний контекст війни в Іраку………………….10

2. Співвідношення сил та стратегічні плани сторін…………………………...11

3. Основні етапи війни…………………………………………………………..13

4. Хронологія війни в Іраку……………………………………………………..14

5. Втрати сторін………………………………………………………………….20

Висновок………………………………………………………………………….22

Список використаної літератури………………………………………………..24

ВСТУП

        Війна в Іраку (Друга війна в Перській затоці) – міжнародний конфлікт, що триває з 19 (20) березня 2003 року в регіоні Перської затоки.

        Можна по-різному підходити до війни в Іраці. Однак реалістичний погляд на теперішній світ зобов'язує нас зробити висновок, що видима війна, яка почалася 19(20) березня, є вимушеним продовженням невидимої війни, яку вже довгий час веде проти Америки розгалужена міжнародна терористична мережа, підтримувана певними країнами, до кола котрих в першу чергу належить Ірак. Не тільки треба було сказати: „Досить!", але це треба було сказати раніше, не тримаючи ніяких ілюзій щодо безпорадної, слабовольної ООН і не боячись звинувачень у присвоєнні Америкою функцій „світового жандарма".

         У світі так само, як на вулиці великого міста: коли нас б'ють по голові чи висмикують з кишені гаманець, ми просимо Бога, щоб десь поблизу виявився поліціянт, і щоб він, підбігши, не роздумував на тему - „що краще - мир чи війна?", а скоро й вправно застосував до кривдника свого кийка. То ж сьогодні подякуймо Богові, що в світі є така країна, котра може захистити від наруги і сваволі інші народи, яка в наш непевний вік зберегла і моральні критерії, і політичну волю, без якої міжнародне життя загрожує перетворитися в кривавий і безконечний хаос. Це не війна проти Іраку, це війна за Ірак, де люди десятки літ існують напівголодні і безправні, і де їх було фізично винищувано сотнями тисяч. Це не війна загарбника. Загарбник услід за своїми танками не посилає безконечні колони авт з харчами, ліками і одежею, як це чинить Америка.

         Так само реалістично ми повинні поставитися до антиамериканського пропагандистського міту, нібито „переважна більшість країн - проти США, проти війни в Іраку". Незабаром ми довідаємося, чому вони проти. Наприклад, Росія проти, бо має багатомільярдні нафтові контракти з Іраком і була один з найбільших поставників зброї для Садама Гусейна, вмочивши пальці і в „кольчужну" українську історію. Франція проти, бо теж залежить від іракської нафти і, як і Росія, продавала Іракові зброю в обхід санкцій 00Н.

         Неозброєним оком видно, що Франція, Німеччина і Росія протистоячи США, розраховують послабити НАТО зісередини перетягнути Центральну і Східню Европу та азіятські республіки на свій бік і цим збільшити своє значення та вплив. Ця політика може дорого їм обійтися, зокрема Росії, яку м'якотіла Европа аж ніяк не захистить від східньої загрози, як не захистила від кровопролиття Балкани. Крім того, Москва ще раз засвідчила, яким ненадійним „стратегічним партнером" вона є для Америки. Китай проти війни, бо на його долю припадало 18 відсотків військових контрактів Іраку. Також відома нафтова, технологічна і військова заангажованість Німеччини в іракських справах. Те, що ці країни проти війни, зовсім не означає, що мир є їхньою заслугою. Вони торгують ним, ще більше розпалюючи апетити терористів і їхніх покровителів.

         Мир кращий, ніж війна, але не такий мир, який дозволяє схибленим розумом тиранам тихенько, підступно готувати для всього світу чорну ніч ненависти і терору.

1. Причини та передумови війни

         А почалося усе ще з кінця літа 2002р., коли віце-президент США Дік Чейні дав зрозуміти, що американська адміністрація не відмовилась від наміру змістити іракського лідера Саддама Хусейна — попри заперечення проти цієї війни впливових арабських держав і навіть союзників США. Залишається визначити лише дві речі — як і коли.

Виступаючи перед ветеранами американської армії у Нешвіллі (штат Тенессі), Чейні сказав, що Ірак нагромадив уже чимало хімічної та бактеріологічної зброї і світ не може чекати, коли ця країна заволодіє ще й ядерною зброєю. На його переконання, “Діяти супроти іракського лідера менш ризиковано, ніж нічого не робити”.

         Мало того, Чейні, друга особа у США, натякнув: якщо президенту не вдасться змінити панівний лад у Багдаді, то він, Чейні, розцінюватиме це як провал його президентства. “Ми не залишимо цю справу на розсуд наших наступників”, — твердо заявив віце-президент. Відтак уперше за останній час окреслив перспективи Іраку: після зміщення Саддама територія країни має залишатися недоторканною, і керуватиме у ній демократичний уряд.

         Після зустрічі глави Білого дому з найближчим оточенням на техаському ранчо президента оглядачі схилялися до того, що американський уряд змушений був під впливом внутрішніх і зовнішніх обставин відкласти напад на Ірак до сприятливішого часу. Буш пообіцяв, що його уряд продовжить “консультації з людьми, які поділяють нашу зацікавленість у тому, щоб зробити світ безпечнішим”, а саме Хусейн йому, мовляв, загрожує.

         Серед простих американців сьогодні є певна опозиція намірам розгорнути воєнні дії проти Іраку. Вони розуміють, що така війна призведе до жертв серед американських вояків і може викликати нову хвилю терактів на території Сполучених Штатів. Навіть традиційні союзники США у Перській затоці — Саудівська Аравія, Бахрейн, а за ними й Катар — відмовилися надати свої військово-повітряні бази для авіанальотів на Ірак.

         До того ж проти війни, заручником якої став би народ Іраку, нині виступають не лише мусульманські держави, Росія чи Китай, але й союзники США по НАТО. Показова у цьому плані позиція Німеччини, де невдовзі правляча соціал-демократія складатиме іспит на виборах до бундестагу.

         Берлін у цьому питанні не одинокий у НАТО і Євросоюзі. Завагався навіть найвірніший союзник США — Британія. Міністр закордонних справ цієї країни Джек Стро після техаської наради сказав, що Лондон вітав би зміну керівництва в Іраці, але, загалом беручи, британська політика не ставить перед собою такої мети. “Найкращий шлях — спробувати локалізувати і зменшити загрозу, надіславши в Ірак інспекторів для контролю над озброєнням”, — вважає він. Виступ Чейні західна преса схильна оцінювати як одну з найбільш войовничих заяв, що їх американські політики зробили останнім часом. Скидається на те, що американці( в знач. американська адміністрація — авт.) таки не дадуть Хусейнові спокою, але й не зважаться воювати з ним сам на сам. Вони вичікуватимуть, коли проти Іраку можна буде сформувати коаліцію — на зразок такої, яка воювала в Афганістані.

         “Світове співтовариство знає, що таке добровільне роззброєння. Ми бачили це у ПАР, в Україні, в інших країнах, — заявив після доповіді глави інспекторів ООН Ганса Блікса Раді Безпеки представник США при ООН Джон Негропонте. — Але ми не бачимо цього у випадку з Іраком”(…) У цілому, зазначив Блікс, Ірак співпрацює з інспекторами, допустивши їх усюди, куди вони хотіли потрапити. Але Іракське керівництво, заявив Блікс, прийняло “букву, а не дух” вимог про роззброєння. По-перше, невідомо, де розміщено 6500 бомб і що сталося з нервово-паралітичним газом VX і виготовленими Іраком спорами сибірки. По-друге, в будинку іракського вченого інспектори виявили документи, що стосуються ядерної програми. По-третє, знайдено ракети, здатні нести хімічні заряди. “Це, можливо, верхівка великого айсберга”, — заявив Блікс. Нарешті, в Іраку відбувалися демонстрації проти інспекцій ООН. Протести,, мовляв, не могло бути організовано без санкцій Саддама Хусейна.

         “Ми не знайшли свідчень того, що Ірак відновив ядерну програму,— заявив глава Міжнародної агенції з атомної енергетики Мохаммед Ель-Барадеї. — Протягом найближчих місяців інспектори, мабуть, зможуть надати свідчення того, що такої програми в Іраку не існує”. Автори доповідей, таким чином, дали зрозуміти: вони очікують від ООН не санкцій на військову операцію, а мандата на продовження інспекцій.

Реакція Вашингтона виявилась, загалом, передбаченою: Ірак, мовляв, не потребує додаткового часу для роззброєння, і війни не уникнути. Бажаючи переконати у цьому союзників по НАТО, США активізували свої дипломатичні зусилля.

         Після доповіді Блікса президент США Джордж Буш розмовляв із главами Іспанії, Італії і Великої Британії. Лондон, утім, переконувати осоюливо не потрібно. Міністр оборони Туманного Альбіону Джек Стро заявив, що “Ірак “порушив” резолюцію Ради Безпеки №1441 про роззброєння, ситуація стає дедалі серйознішою”. Не всі союзники Вашингтона, проте, налаштовані настільки войовничо. Лідери Франції і Німеччини наполягають на необхідності мирного розв'язання іракської кризи. Позиція Берліна і Парижа не на жарт розлютила Вашингтон. Міністр оборони США Дональд Рамсфельд навіть сказав, що обидві ці країни представляють “старку Європу”.

         Найближчі сусіди Хусейна, схоже, вже змирилися з війною. Міністри закордонних справ Туреччини, Сирії, Ірану, Єгипту та Саудівської Аравії закликали Ірак “Прямо й відверто визнати свою відповідальність за відновлення миру й стабільності в регіоні”. За цим розпливчастим формулюванням стоїть,, мабуть, не так спроба уникнути війни, як бажання продемонструвати своїм народам, що можливості мирного врегулювання вичерпано.

         Щодо Росії, то Москва однозначно проти початку військової операції і за продовження інспекцій ООН. Складається враження, що ця історія не дуже-то Москву і хвилює. Глава комітету Державної думи з міжнародних справ Дмитро Рогозін висловився приблизно так: не треба нам зараз ні в які світові конфлікти — нам спочатку економічні “м’язи” наростити необхідно, а там буде видно… Найімовірніше, певну відстороненість Кремля чимось зумовлено. Про політичні та економічні компенсації такої позиції Москви можна лише здогадуватися.

         Помічник президента Дмитро Ястржембський висловив надію, що адміністрація Джорджа Буша “позитивно вирішить питання про поповнення списку терористичних організацій трьома організаціями, що діють на території Чечні”. Ястржембський заявив це в Російському культурному центрі у Вашингтоні — помічник Володимира Путіна брав участь у відкритті фотовиставки “Боротьба з міжнародним тероризмом у Чечні: важкий шлях до миру”. За словами Сергія Ястржембського, його зустрічі Раді національної безпеки при президенті США у вашингтонському Центрі стратегічних і міжнародних досліджень показали, що в Америці “проблему Чечні…сприймають у контексті міжнародної терористичної загрози, яка є одночасною для всіх”.

         Швидка переможна війна з Іраком для Америки зараз просто необхідна. Про це сказано в доповіді авторитетної британської організації — Інституту директорів. Автори доповіді проробили сценарії розвитку іракської кризи і проаналізували, як вони позначаться на економіці США. Тривала війна призведе до скорочення американського ВВП на 2%. але цей сценарій вважають в інституті малоймовірним. А от наслідком короткої і успішної військової операції в Іраку стане, зокрема, економічне зростання, що становитиме у США за підсумками цього року близько 2,9%.

         Схожий прогноз дає Інститут проблем міжнародної безпеки Російської академії наук. Перший сценарій — швидка (4-6 тижнів) перемога США над Іраком. Ймовірність — 40-60%. Наслідки: іракська нафта відсутня на ринку тільки перші три місяці, уже влітку 2003 року ціна нафти не перевищує 20 доларів за барель. Другий сценарій — Багдад обмежено застосовує проти США та Ізраїлю зброю масового ураження. Бойові дії тривають 6-12 тижнів. Ймовірність 40-60%. Наслідки: іракська нафта зникає з ринку на півроку, ціна нафти — близько 30 доларів за барель. Нарешті третій сценарій — ефективний контрудар Іраку по США і Британії з використанням зброї масового ураження. Бойові дії тривають 12-24 тижні. Ймовірність — 6-8%. Наслідки: ціна нафти на початку 2004 року сягає 80 доларів за барель.

        “Чи є війна в Іраку, яку готує команда Буша, війною за нафту? — пише оглядач “Нью Йорк Таймс” Томас Фрідман. — Якщо коротко — так. Чому команда Буша націлилась на Ірак, а не на Північну Корею? Якщо Саддам отримає зброю масового ураження, то це дозволить йому досягти мети, про яку він мріє. Ні, це не атака Америки, — це посилений вплив у регіоні з найбільшими у світі родовищами нафти. Немає нічого нелегального або аморального в тому, що Америка переживає, аби диктатору не дісталася влада над корисними копалинами, що є кров’ю світової економіки. Але команді Буша буде легше вести війну, якщо вона доведе, що діє в інтересах усієї планети, а не тільки для того, щоб заповнити американські баки.

         Якщо першим кроком, зробленим ними після окупації Іраку, буде видача американським концесій на видобуток нафти, то це підсилить негативне враження. Якщо ми посадимо в Іраку проамериканського автократа, який обслуговуватиме іракські свердловини (так, як ми це зробили в інших нафтоносних арабських країнах), то цю війну буде визнано аморальною. Але якщо Америка виявить бажання (…) допомогти іракцям побудувати демократичну державу, яка використає нафту для поліпшення добробуту народу, — тоді війна за нафту буде справедливою”.

         Майбутня іракська війна може стати першим бойовим випробуванням новітніх зразків військової техніки. У Пентагоні планують, що в бойових діях візьме участь 4-а піхотна дивізія. Це найбільш передове з’єднання армії США називають “цифровою дивізією” — його озброєно сучасною високо-технологічною зброєю. Головною ударною силою 4-ї дивізії є модернізовані танки “Абрамс”. Їх обладнано, зокрема, глобальною системою визначення координат і цифровими системами бойового управління. Кожен командир танка бачить усе на дисплеї: де він, де свої танки, де противник. Під час війни у Перській затоці 1991 року внаслідок “свого” вогню загинули 35 американських військових. Нові цифрові технології виключають можливість випадкового ураження “своїм” вогнем.

         Є новинка і в медіа-забезпеченні бойових дій. За допомогою спеціального пристрою офіцери зі зв’язків з громадськістю можуть спілкуватися з журналістами всього світу. Спеціальний відеофон являє собою портативний комп’ютер, оснащений вмонтованою камерою, мікрофоном і двома складними супутниковими антенами. Представник Пентагона повідомив: відеофони буде використано, аби протистояти потокам дезінформації — на кшталт тих, які “поширювалися під час операції США в Афганістані”.

        Офіційною причиною війни стали звинувачення режиму Саддама Хусейна у володінні зброєю масового знищення та порушенні в такий спосіб Резолюції 1441 Ради Безпеки ООН. Стверджуючи про можливий зв’язок між Хусейном та терористичною організацією Аль Каїда, відповідальною за теракти 11 вересня 2001 року, США намагалися провести через РБ ООН проект іншої резолюції, яка змушувала б Хусейна роззброїтися або, у випадку невиконання, надавала б світовому співтовариству право застосування сили. Однак, три постійні члени РБ ООН – Франція, Росія та Китай – дали зрозуміти, що застосовуватимуть право вето до проекту такої резолюції. Після цього США вирішили діяти самостійно.

         17 березня 2003 року Президент США Джордж Буш висунув ультиматум Хусейну з вимогою, щоб той протягом 48 годин залишив Ірак разом із своїми синами. Після відмови, 20 березня було розпочато «Операцію Іракська свобода» - таку назву американське командування дало своєму наступу на Ірак.

1.2. Правові оцінки та політичний контекст

війни в Іраку

         Рішення США про початок війни в Іраку суперечило нормам міжнародного права і, зокрема, Статуту ООН. Рада Безпеки не давала згоди на таку операцію. Допущені Іраком на власну територію експерти МАГАТЕ не виявили порушень режиму нерозповсюдження, вимагаючи більше часу на проведення додаткових інспекцій. Наявність в Іраку хімічної чи бактеріологічної зброї не була підтверджена і після усунення режиму Саддама Хусейна та завершення першого етапу війни.

         Війна в Іраку стала, на думку її ініціаторів, важливим етапом боротьби із міжнародним тероризмом. В цьому сенсі вона стала продовженням військової кампанії в Афганістані, маючи на меті воювати з терористами на їхній території. І хоча наявність зв’язків між режимом Саддама Хусейна та Аль Каїдою не підтвердилася, усунення авторитарного режиму на Близькому Сході, відомого геноцидом проти власного народу, має сприяти, на думку Вашингтона, стабілізації ситуації в регіоні.

         Крім того, вирішення іракської проблеми, що існувала ще з часів Першої війни в Затоці 1991 року, покликане було сприяти вирішенню палестинської проблеми та в цілому мирному врегулюванню на Близькому Сході.

2. Співвідношення сил та стратегічні плани

сторін

         На початку військових дій Іракська регулярна армія виставила приблизно 11 піхотних, 3 моторизованих, 3 бронетанкових дивізії; сили Республіканської гвардії складалися з 3 бронетанкових, 2 механізованих та 1 моторизованої піхотної дивізій, сили спеціального призначення складали 6 бригад, з них дві танкові та одна бригада ППО – всього близько 400000 чоловік.

         Основою танкових сил Іраку були застарілі танки радянського виробництва Т-72, Т-62 та Т-55/54, загальною кількістю близько 2000. Крім того, на озброєнні іракської армії були близько 4000 бронетранспортерів та БМП та близько 2000 одиниць артилерії. Протиповітряну оборону забезпечували від 100 до 300 літаків, переважно Міг-21 та Міг-23; близько 850 пускових установок ракет «земля-повітря» та приблизьмо 3000 установок ППО. Крім цього, в Іраку були близько десятка ракет «земля-земля» «Хусейн» із радіусом дії до 650 км. Армія Іраку, за виключенням Республіканської гвардії, мала низький бойовий дух та рівень командування. Більшість експертів до початку бойових дій були впевнені, що досягти основної стратегічної мети – захисту режиму Саддама Хусейна – іракська армія не зможе.

         Основою збройних сил «коаліції за бажанням» (Coalition of the willing) були американські війська. Їхня загальна кількість перевищувала 200000 чоловік, чисельність військ коаліції дорівнювала приблизьмо 265000. Пізніше вона збільшилася до приблизно 300000. Британці в рамках «Операції Телік» (британська кодова назва нападу на Ірак) виставили близько 46000 чоловік. Українська бригада в складі військ коаліції нараховувала близько 1800 чоловік та залишалася в Іраку протягом 2003-2005 років.

         Основною ударною силою коаліції була авіація. В рамках операції «Шок і тремтіння» (військова складова «Операції іракська свобода») було задіяно 10 авіаційних крил та груп, загальна кількість палубних літаків дорівнювала 420, літаків наземного базування – 450 (американські бомбардувальники В-52, штурмовики F-16, F-116 Stealth, A-10, Harriers, а також безпілотні літаки-розвідники складали основу ВПС коаліції). В ході ракетного обстрілу та бомбових ударів по Іраку сили коаліції використовували здебільшого «розумні» ракети Tomahawk та бомби GBU-24. Позиції військ коаліції прикривали від повітряних ударів близько 40 зенітних комплексів Patriot.

         В Персидській затоці було зосереджено три американські (авіаносці Lincoln, Constellation, Kitty Hawk) та одна британська (HMS Ark Royal) авіаносні ударні групи. В Середземному морі знаходились американські авіаносці Roosevelt та Truman. Всього в операції брали участь близько 115 кораблів.

         Сухопутні війська коаліції нараховували близько 1700 одиниць бронетехніки, головними бойовими одиницями якої були американський танк M1 Abrams та англійський Challenger 2. Американські війська відрізняв високий професійний рівень, блискуча розвідка, відмінний зв’язок та ефективне управління. Внаслідок технологічної переваги, безперечної переваги в повітрі та деморалізації іракської армії, війська коаліції відносно швидко та без значних втрат досягли основної мети кампанії. Вже в квітні було захоплено Багдад, а 1 травня Президент Буш оголосив про переможне завершення війни.

3. Основні етапи війни

         Перший етап (20 березня – 1 травня 2003 року) – війна очолюваною США міжнародної коаліції (США, Велика Британія, Австралія, Італія, Польща, Україна, Іспанія, Південна Корея, Японія, Болгарія, Румунія, Португалія, Естонія, Латвія, Литва, Грузія, Данія, Норвегія, Нідерланди, Домініканська Республіка, Сальвадор, Нікарагуа, Гондурас, Філіппіни, Таїланд, Сінгапур, Азербайджан, Монголія, Албанія, Чехія, Словаччина, Угорщина, Вірменія, Македонія, Боснія і Герцеговина, Казахстан, Молдова, Нова Зеландія, Тонга) проти Іраку.

         Другий етап (з травня 2003 по сьогодні) – громадянська війна в самому Іраку між різними етнічними та релігійними групами, а також боротьба іракців проти окупаційних військ.

4. Хронологія війни в Іраку

20 березня 2003 року

         02.00 (за київським часом): минає термін ультиматуму президента США Саддаму Хусейну і його сім’ї, відповідно до якого іракський лідер повинен залишити країну, щоб уникнути війни.

         04.35: сили протиповітряної оборони атакують літаки ВПС США і Великобританії. У Багдаді і передмісті чути вибухи внаслідок влучення в цілі ракет.

05.00: друга хвиля повітряної атаки США на Багдад. За попередніми даними, загинуло не менше десяти людей.

         05.15: президент Буш виступає з телезверненням до нації, у якому говорить про початок першої стадії воєнної операції в Іраку й попереджає, що війна може бути не такою короткою і легкою, як здавалося раніше. За словами Буша, операція проводиться для роззброєння Іраку і визволення народу країни.

         05.36: третя хвиля повітряних нальотів американських і британських ВПС на Ірак. Знищено будинок Саддама Хусейна у Багдаді, проте ніхто не постраждав.

         07.35: президент Іраку виступає по національному телебаченню зі телезверненням до нації і закликає усіх об’єднатися і протистояти США. “Хай живе джихад та Ірак, смерть агресорам!” — заявив він, виступаючи зі зверненням до нації.

         07.46: авіаудари завдаються по місту Мосул — найбільшому на півночі країни (400 км від Багдада).

         09.30: могутній вибух пролунав у Кувейті. Пізніше міністр оборони Кувейту підтверджує, що дві ракети були випущені з території Іраку й уразили цілі на півночі Кувейту.

         18.15: воєнна операція в Іраку одержує кодову назву — “Іракська Свобода” (“Iraqi Freedom”).

         19.00: 25 іракських солдатів здалися у полон.

         20.00: новий обстріл столиці Іраку. Американські війська перетнули південний кордон Іраку і зайняли місто Умм-Каср. Ірак підпалив 15 нафтових свердловин у Басрі.

21 березня 2003 року

         — Вночі американські солдати вступили в бій з іракськими вояками.

         — На територію західного Іраку з боку йорданського кордону висадився британський спецназ, котрий захопив плацдарм, звідки свого часу проводився ракетний обстріл Ізраїлю.

         — Колона 7-ого розвідувально-ударного бронетанкового полку армії США просунулася на 150 км від кордону.

         — З британських підводних човнів випущено кілька ракет по цілях в Багдаді. Англійські морські піхотинці висадилися на південному узбережжі Іраку.

         — Ірак випустив вже десяту ракету на територію Кувейту.

         — Війська коаліції бомблять місто Басра. Піхота рухається на Багдад, майже не зустрічаючи опору. Увечері їм залишиться лише 350 кілометрів до столиці.

         — 12 британських моряків і 4 американські солдати загинули, коли розбився американський вертоліт на території Кувейту дорогою до Іраку. Причиною катастрофи попередньо вважають потрапляння піску в двигун вертольота.

         — В Іраку горять 30 нафтових свердловин родовища Румейла і ще кілька неподалік Басри.

         — В Багдаді зруйновано будинок Кусея Хусейна (молодшого сина Саддама).

         — Британські війська захопило стратегічно важливий півострів ель-Фао. Американці тим часом захопили іракські аеродроми на заході країни.

         — Підрозділи армії США виявили завод з виробництва хімічної зброї.

         — Увечері біля міста Насирія третя піхотна дивізія США зустріла запеклий опір іракців.

22 березня 2003 року

         — Четверо йорданських студентів вбито вибухом ракети, коли вони поверталися з Іраку додому.

         — У полоні у коаліції перебувають приблизно 1-2 тисячі іракських солдатів.

         — Війська Іраку підтягують підкріплення до Басри. Цієї ночі місто бомбили щонайменше сім разів.

23 березня 2003 року

         — Вночі наземні сили союзників повністю розгромили іракську танкову колону, яка захищала підступи до столиці.

         — Іракські сили, що обороняють Багдад, підпалили кілька великих басейнів з нафтою, влаштувавши димову завісу над містом.

         — Американські і британські військові вранці здійснили наліт на місто Тікріт, що за 175 кілометрів на північ від столиці.

         — У той же час під час боїв поблизу іракського міста Насирія американці зазнали істотних втрат. Загинуло 6 солдатів, поранено 14, ще 12 вважаються зниклими безвісти.

         — Війська антиіракської коаліції взяли під свій контроль 1074 свердловин біля Басри для того, щоб не допустити їхнього підпалу іракцями.

         — Відновлено бомбардування Басри. Цього ж дня місто взяли під контроль війська союзників.

         — Іракське командування отримує “добро” Хусейна на застосування хімічної та біологічної зброї.

         — Катарський телеканал “Аль-Джазіра” продемонстрував тіла шістьох вбитих американців під Насирією. Іракське телебачення показало п’ятьох захоплених там же полонених, серед яких є одна жінка.

         — Хусейн наказав затопити північ Іраку, підірвавши Дарбандиканську дамбу.

24 березня 2003 року

         — Американські війська розпочали обстріл цілей у великому іракському місті Ес-Самаву та місті Мосул.

         — Війська союзників почали завдавати ударів по трьох елітних дивізіях національної республіканської гвардії, які захищають підходи до Багдада з півдня і сходу.

         — По Багдаду завдано потужного ракетно-бомбового удару сил союзників. Швидше за все, постраждала будівля університету.

         — Саддам Хусейн вранці виступив в прямому ефірі катарського супутникового телеканалу “Аль-Джазіра” зі зверненням до нації. Він знову заявив, що в Іраку немає зброї масового знищення.