Волонтерський рух

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І МЕТОДОЛОГІЧНІ  ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ВОЛОНТЕРСЬКОГО РУХУ ЯК ФОРМА САМОМЕНЕЖДМЕНТУ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

      1.1 Характеристика головних понять

     1.2 Історія дослідження організації волонтерського руху як форми самоменеджменту соціальної роботи.

     1.3 Методи та принципи дослідження організації волонтерського руху, як форми самоменеджменту соціальної роботи

РОЗДІЛ ІІ ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ВОЛОНТЕРСЬКОГО РУХУ ЯК ФОРМА САМОМЕНЕДЖМЕНТУ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

     2.1 «Стилі» роботи волонтерів та їх роль у реалізації соціальних проектів

   2.2. Роль волонтерства в особистісному та професійному становленні  
студентів спеціальності «Соціальна робота»

   2.3 Організаційно-змістовна структура діяльності волонтерського загону «Сова» у Луганській територіальній громаді

ВИСНОВКИ

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

    Актуальність теми. Волонтерський рух є, по суті, частиною кожної цивілізації та будь-якого суспільства. У загальному розумінні – це той внесок, який робиться фізичними особами на засадах неприбуткової діяльності, без заробітної плати, без просування по службі, для добробуту і процвітання спільнот та суспільства вцілому. Ця діяльність може набувати різних форм: від повсякденних форм взаємодопомоги до спільних дій під час кризи. Під цим поняттям розуміють волонтерські дії як на місцевому рівні, так і на державному рівнях і, разом з цим, як двосторонні та міжнародні програми. Волонтери відіграють різносторонню роль в розвитку та добробуті країн. В рамках національних програм і програм ООН сприяють розвитку гуманітарної допомоги, технічного співробітництва, пропаганди прав людини, демократії та миру. Волонтерський рух також є основою діяльності недержавних та громадських організацій, професіональних асоціацій та профспілок. Більшість кампаній з раціонального використання  ресурсів та охорони навколишнього середовища не може обійтися без роботи волонтерів.

    Сьогодні необхідність  в роботі волонтерів зросла  як ніколи. У зв'язку з посиленням впливу на найбільш уразливі групи населення таких світових проблем, як винищення навколишнього середовища, зловживання наркотиками, загроза поширення ВІЛ/СНІД, постала нагальна потреба у тому, щоб волонтери взяли на себе більшу частку відповідальності за розвиток співробітництва з державними та приватними секторами. Так, на міжнародному Самміті з питань соціального розвитку наголошувалося на необхідності залучення фізичних осіб та організацій на міжнародному, національному та місцевому рівнях до процесів вирішення проблем. За Декларацією та Програмою Дій, розробленими в Копенгагені, потребується поновлення ресурсів для того, щоб збільшити можливості фізичних та юридичних осіб щодо участі у соціальних та економічних програмах. Так чи інакше, але на даний момент більшість аспектів роботи волонтерів при її неосяжності залишаються невизнаними, оскільки у багатьох випадках їх діяльність здебільшого має неофіційний та неструктурований характер.

    Нині, коли Україна  зазнала кризи матеріальної та  моральної, ще більш відчутно  визначилися  прошарки населення,  котрі потребують допомоги. Передусім  це дорослі безробітні, молоді  люди без будь-якого заняття,  діти, які позбавлені належної  уваги з боку батьків або  у котрих немає батьків, пенсіонери, інваліди та ін.. Проте допомога  їм з боку суспільства не  тільки не стимулюється, але й  не проголошується як соціально  значуща справа.

     Таким чином,  наявна суперечність між потребою  допомоги окремим групам населення,  можливістю її надання і певним  досвідом щодо надання з боку  інших груп населення та відсутністю  такої.

     Реальна соціальна  робота по наданню допомоги  в основному сконцентрована в  системі центрів соціальних служб  для молоді, різноманітних громадських  (дитячих, молодіжних, жіночих) і  релігійних організаціях.

   Мета роботи –  вивчення волонтерського руху  як форми самоменеджменту соціальної  роботи.

   Об’єкт дослідження – волонтерський рух.

   Предмет дослідження  – особливості організації волонтерського  руху як форми самоменеджменту  соціальної роботи.

    Основні завдання  курсової роботи:

• охарактеризувати основні поняття курсової роботи;
• описати історію дослідження волонтерського руху як форми само менеджменту соціальної роботи;
• охарактеризувати методи дослідження волонтерського руху;
• показати роль волонтерства в особистісному та професійному становленні студентів спеціальності «соціальна робота».

Гіпотеза – волонтерський  рух сприяє персоніфікації соціальної допомоги і покращує зворотній зв'язок з особами, яким потрібна допомога.

РОЗДІЛ І МЕТОДОЛОГІЧНІ  ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ВОЛОНТЕРСЬКОГО РУХУ ЯК ФОРМА САМОМЕНЕЖДМЕНТУ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

1.1 Характеристика  головних понять

    Волонтерство - діяльність, спрямована на допомогу іншим, яка здійснюється не заради грошової компенсації, матеріальної користі й не ґрунтується на примусі [25].

   Волонтерство – це добровільний вибір, що відображає особисті погляди і позиції; це активна участь громадянина в житті суспільства, що виражається, як правило, у суспільній діяльності в межах різного роду асоціацій. Волонтерство сприяє покращенню якості життя, особистому процвітанню й поглибленню солідарності, реалізації основних потреб на шляху будівництва більш справедливого і мирного суспільства, більш збалансованому економічному і соціальному розвитку, створенню нових робочих місць і новихпрофесій[14;21]. 
    Волонтерство не має релігійних, етнічних, вікових, політичних і географічних обмежень. Брати участь у добровольчих діях може кожний.  
Волонтерський рух стрімко поширюється. Якщо у 1987 р. його учасниками були 80 млн., у 1995 – 93 млн., у 1998 – більше 109 млн., то сьогодні у добровольчому русі задіяні близько 150 мільйонів людей по всьому світу.

    Добровольчі ініціативи  розповсюджуються майже на будь-яку  сферу людської діяльності –  роботу з соціально незахищеними  верствами населення (інвалідами, людьми похилого віку, маргіналами); роботу в рамках неформальної  освіти, спрямованої на інкультурне  спілкування; розвиток проектів, які зміцнюють дух соціальної  терпимості; миротворча діяльність, розв’язання конфліктів; екологічний  захист; активізація населення у  глибинці тощо.

    Добровільний труд – один із самих яскравих феноменів людської цивілізації, який свідчить, що на тлі технічного прогресу здійснюється еволюція людського духу. Спираючись на теорію потреб А. Маслоу, можна зробити висновок, що люди, які виконують добровільну роботу, досягли вершини піраміди потреб, тобто реалізують потребу в самоактуалізації[10;17].

    Волонтери– це люди, які роблять що-небудь по своїй волі, за згодою, а не з примусу. Вони можуть діяти або неформально, працювати безкоштовно як в державних, так і приватних організаціях медичної, освітньої сфери або соціального забезпечення, або бути членами добровольчих організацій[10;3].

    Слово «волонтер»  пішло від французького «volontaire», англійського «voluntееr», яке, у свою чергу, є похідним від латинського «voluntarius», що у дослівному перекладі означає доброволець, бажаючий.

    На думку М. Дейчаківського, волонтери – «найактивніші представники різних груп населення, які бажають своєю працею та участю надати дійову підтримку в становленні демократії в Україні, зробити конкретний внесок у поліпшення становища маргінальних груп чи в розвиток соціальної і культурної сфер» [15, с. 13].

    Як відзначається  в «Словнику-довіднику соціальної  роботи» волонтерські (добровольчі) організації – це вільні спілки людей, об’єднаних яким-небудь спеціальним інтересом, який відображений у програмі організації. Така програма в основному спрямована на надання спеціальної допомоги й послуг [26;96].

    Волонтерський рух – одна з найефективних форм роботи з молоддю. Він є невичерпним джерелом набуття громадянської освіти, дає можливість реалізувати себе у служінні суспільству. Велика кількість громадських організацій поєднує молодих людей, які на добровільних засадах беруть участь у соціальних програмах щодо попередження негативних явищ у молодіжному середовищі та надання допомоги іншим в їх розвитку, соціальному становленні, інтеграції у суспільство тощо. В Україні протягом останніх чотирьох років кількість громадських об’єднань молоді зросло майже втричі [26; 94-95].

Соціальна робота — специфічний вид професійної діяльності, надання державо. і недержавними організаціями, сприяння людині з метою забезпечення культурного, соціального і матеріального рівня її життя, надання індивідуальної допомоги людині, родині чи групі осіб. Соціальна діяльність грунтується на різних гуманітарних і демократичних ідеалах. Соціальна робота має ключових п’ять аспектів: соціально.-економічний, національно.-географічний, політітичний, культурний, духовний. Національно-геогрфічний аспект соціальної  роботи полягає в тому, що діяльність відбувається в середовищі певного народу, у рамках визначених кордонів — установи, країни, регіону, муніципалітету. Політичний аспект соціальної роботи пов’язаний із тим, що кожна країна має свою політичну систему, яка незалежно від того, чи є вона ліберальною чи репресивною, соціалістичною, соціально-демократичною чи капіта-лістичною, визначає умови практичної діяльності соціального працівника. Соціально-економічний аспект соціальної роботи: осними сподіваннями людини є належні умови життя, доступ до трудової діяльності, системи охорони здоров’я та освіти, соціального забезпечення і соціального обслуговування, тоді як соціальна згода в будь-якій групі чи країні залежить значною мірою від справедливого розподілу наявних ресурсів. Культурний аспект соціальної роботи: традиції, переконання, сподівання і культура окремих осіб, родин, груп, громад і країн повинні поважатися. Духовний аспект: у будь-якому суспільстві, де проводиться соціальна робота, існує своя система цінностей. З погляду соціальної. роботи, а також розвитку, системи цінностей самих соціальних працівників, важливо брати до уваги духовний світ, цінності, філософію, етику, а також сподівання та ідеали тих, з ким вони працюють[26;420-421].

Самоменеджмент – це послідовне і цілеспрямоване використання випробуваних методів роботи в повсякденній практиці, для того, щоб оптимально і зі змістом використовувати свій час[26;345].

Основна мета самоменеджменту  полягає в тому, щоб максимально  використовувати власні можливості, свідомо керувати плином свого життя (самовизначатися) і переборювати зовнішні обставини як на роботі, так в  особистому житті.

     Розкривши  основні поняття з моєї роботи, можна перейти до основного  викладу думок, які ґрунтуються  на цих поняттях.

1.2 Історія дослідження  організації волонтерського руху  як форми самоменеджменту соціальної  роботи.

    Волонтерський рух відіграє все більш значущу роль у суспільних процесах розвинутих країн світу. Вагомий соціальний і економічний внесок праці волонтерів був підтверджений у ході дослідження некомерційного сектора 22 країн, серед яких країни Західної Європи (Нідерланди, Німеччина, Ірландія, Бельгія, Австрія, Франція, Фінляндія, Великобританія), а також Австралія, США, Ізраїль, Японія, держави Центральної і Східної Європи (Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія), країни Латинської Америки (Аргентина, Перу, Бразилія, Колумбія, Мексика).

    Автори цього дослідження А. Саламон і X. Анхайер вважають, що нині у світі відбувається «глобальна суспільна революція», що полягає у «вибуху» організованої приватної волонтерської діяльності, пов'язаної зі зростанням самовизначення особистості в сучасному суспільстві, де в наявності виступають інформаційна революція і криза держави [19;88–89].

    Це дослідження засвідчило, що в середньому 28 % населення вказаних 22 країн жертвують чималий час на роботу в третьому секторі, що еквівалентне додатковим 10,6 млн. робочих місць, доводячи тим самим загальне число зайнятих у некомерційному секторі до 29,6 млн. осіб [19;90]. З урахуванням волонтерів некомерційний сектор забезпечує 10,3 % робочих місць у Західній Європі; 9,4 % – у решті розвинутих країн; 3 % – у Латинській Америці і 1,7 % – у Центральній Європі.

    Аналіз волонтерської праці по сферах діяльності вказує, що 55 % часу добровольців використовується у сферах відпочинку, спорту і надання соціальних послуг. Окрім цього, волонтери достатньо активно проявляють себе в організаціях по захисту навколишнього середовища, у громадських об'єднаннях і в організаціях розвитку, що мають особливо велике значення для центрально- і східноєвропейських країн по захисту інтересів певних груп населення [19;91–92].

    У розвинутих зарубіжних країнах участь населення у волонтерській діяльності давно стала невід'ємною частиною соціальної практики. Жоден президент або сенатор США не обходиться у період передвиборчих кампаній без участі у добровольчих програмах, адресованих найчисленнішим верствам населення.

    Аналіз історії розвитку і сучасного стану волонтерства у різних країнах доводить, що основною галуззю діяльності добровольців є соціальна, тобто та важлива сфера діяльності, у якій участь держави визнається недостатньо ефективною.

     При організації взаємодії між громадськими організаціями добровольців і державою важливим є дотримання певних принципів. Наприклад, принцип партнерства відповідальності витікає з ідеї трансформації взаємостосунків держави і громадянського суспільства шляхом розширення сфери діяльності так званих вторинних асоціацій, куди включаються організації волонтерів, здатних забезпечити громадянам ефективне самоврядування, тим самим сприяючи зміцненню громадянського суспільства [19;40–41].

    Народилася ця ідея у надрах концепції соціальної демократії П. Херста, який вважав, що у держави повинні залишитися лише резервні функції управління, а його кризу у сфері соціальної політики можна подолати, активно розвиваючи структури громадянського суспільства [29;50].

     Німецький вчений Тіло Лівальд – один з активних європейських дослідників громадянського суспільства – виділяє серед переваг організацій третього сектора їх горизонтальну ієрархію, меншу бюрократію, гнучкість і швидкість реагування, високу кваліфікацію персоналу, знання проблем, нижчі ціни за рахунок залучення сил волонтерів, економію державних витрат, що виділяються на управління, і плюралізм в ухваленні рішень [18;84]. Німеччина стоїть на перших позиціях в Європі щодо оцінки праці волонтерів, а це, безумовно, позначається на рівні розвитку соціальної сфери в цілому. Наприклад, у земельному правлінні спортивної молоді у Баден-Вюртемберзі на 20 службовців, які одержують за свою роботу заробітну платню, припадає 162 тис. добровольців [16;11].

     Аналіз діяльності неурядових організацій у різних країнах і вивчення робіт зарубіжних дослідників третього сектора дозволяють виявити провідні тенденції розвитку діяльності волонтерів за рубежем [11;67–69]:

    1. Паритетна основа побудови відносин громадських організацій з державою. Будь-яка взаємодія об'єднань третього сектора з державними структурами будується на принципах незалежності, обидві сторони працюють як рівні ділові партнери, що стимулює активність як неурядових організацій, так і державних структур.

     Як правило, громадські організації є неполітичними об'єднаннями, їх інтереси зосереджуються не у державній, а в соціальній сфері. Вони прагнуть донести до суспільства інформацію про наболілі соціальні проблеми і при цьому самі пропонують шляхи їх вирішення.

         2. Пріоритетність волонтерської праці для успішного виконання соціально значущих програм. Питання про людські ресурси є виключно важливим, а у багатьох випадках – навіть визначаючим. До числа добровольців можуть входити як люди, що ініціювали ідею, так і фахівці, зокрема професіонали в області добродійної діяльності. При цьому, хто б вони не були, всі надають свої послуги на безвідплатній основі (2-5 год. на тиждень, рідше – повний робочий день). Таке широке залучення добровольців вносить неоціненний вклад у роботу зарубіжних громадських організацій, сприяє їх розвитку навіть у найважчих для них обставинах.

      Проте при цьому необхідний і зворотний зв'язок, коли управлінська ланка, спираючись на сучасні теорії соціального менеджменту, грамотно підбирає і піклується про свої добровольчі кадри, знає, як їх привернути, навчить і зберегти. Волонтерство професіоналів, сімейне волонтерство, волонтерство молоді – все це виходить з самої ідеї волонтерства, що дозволяє оптимізувати і активізувати соціальні процеси в суспільстві, об'єднуючи і підтримуючи соціально активних і відповідальних громадян.

     3.Інтеграція зусиль волонтерів різних суспільних організацій. Як відомо із світової практики, найчастіше громадські організації створювалися для досягнення однієї мети. Проте реальна практика з року в рік підтверджує ефективність соціальної інтеграції добровольчих зусиль, стійкість горизонтальної комплексної мережі цивільних об'єднань.

      За свідченням німецького дослідника Сюзан Штерн, якщо у 1972 р. у Німеччині 58 % всіх ініціатив громадян були ізольованими і не підтримували зв’язків з іншими ініціативами, що діяли в цій же сфері, то нині таких «одинаків» залишилося лише 8 % [11]. Процес поглиблення інтеграції спричинив численні перетворення у сфері добровольчих ініціатив. Головним результатом можна вважати той факт, що збільшилася таким чином тривалість існування будь-якої місцевої ініціативної групи, у тому числі й громадських організацій, оскільки ініціатива, орієнтована на одну єдину мету, стає безглуздою відразу при її досягненні.

      Така тенденція вибудовування горизонтально-мережевого рівня громадянського суспільства з року в рік демонструє свою ефективність і створює основну частку побудови міжнародної глобальної мережі добровольчих цивільних ініціатив.

    4. Самофінансування діяльності громадських організацій у галузі соціального обслуговування населення за наявності державної підтримки. Це особливо відчутно, коли на державному рівні в країні ухвалюються рішення про скорочення бюджетних асигнувань у соціальну сферу. Наприклад, у США головна організація «Волонтери Америки» входить до сотні провідних некомерційних організацій США, посідаючи серед них 15-е місце по доходах. За даними за 1997 р. її дохід становив 430 млн. доларів [11].

      На початку 90-х років, за даними В. Якимця, у різних добродійних громадських організаціях, зокрема, у сфері соціального захисту, число зайнятих добровільних помічників дорівнювало 10,4 % від загального числа працюючих у країні [19;56]. Слід зазначити, що в США частка організацій третього сектора в наданні соціальних послуг більша, ніж частка державного або комерційного сектора: на частку громадських організацій припадає 56 % проти 40 % держави і 4 % приватного підприємництва [16;55].

      Скорочення державних дотацій у соціальну сферу примушує громадські організації активізувати свою діяльність по виробленню власних засобів, активніше пропонувати свої товари і послуги. На думку міжнародного експерта програми розвитку ООН Гергани Златєвої, «...найяскравіше виражену тенденцію зростання продемонструвала сфера охорони здоров'я і соціального забезпечення. Вона лідирує в забезпеченні і отриманні прибутку» [19;105].

     На думку Уллі Хаберман, керівника центру добровільної роботи в соціальній сфері Данії, сьогодні спостерігається тенденція зростаючого очікування уряду, що добровільні організації прийдуть на зміну державі або ж візьмуться за вирішення нових соціальних проблем. Але, оскільки добровільні організації в цілому не володіють достатнім фінансовими коштами, щоб замінити допомогу держави, дуже важливо, щоб держава підтримувала їх роботу [27;24]..

     5. Створення національних ресурсних центрів для громадських організацій. За сучасних умов за оцінкою експертів Міжнародного валютного фонду (МВФ) у індустріально розвинутих країнах чинна державна система соціальної допомоги потребує докорінної реформи, оскільки втратила ефективність і неспроможна надалі підтримувати режим соціального процвітання [30;17].

    Узагальнюючи викладене вище, доходимо висновку що практика волонтерського руху за рубежем розвивалася паралельно із становленням соціальної роботи як професії. Вона має загальні та специфічні особливості, характерні для різних країн, а також провідні тенденції, що визначають стратегічні шляхи формування громадянського суспільства.

1.3 Методи та  принципи дослідження організації  волонтерського руху, як форми  самоменеджменту соціальної роботи

    Для того щоб  досліджувати організацію волонтерського  руху як форми самоменеджменту соціальної роботи, я обрала такі методи та принципи, що допоможуть краще дослідити проблему.

    Перший метод  за допомогою якого, я досліджую  тему, це метод психологічного  спостереження – це сукупність засобів й прийомів вивчення фактів психічних явищ та проявів психічної діяльності.

    Метод спостереження  передбачає пізнання індивідуальних  особливостей психіки людини  через вивчення її поведінки.  Інакше кажучи, за об’єктивними, зовнішньо вираженими показниками  (дії, вчинки, мова, зовнішній вигляд) психолог, соціальний робітник робить  висновок про індивідуальні особливості  протікання психічних процесів (сприйняття, пам’яті, мислення, уяви), про психічний  стан людини, про риси її особистості,  темпераменту, характеру. Особливістю  методу спостереження є те, що  вивчення зовнішніх проявів психіки  людини відбувається в природних  життєвих умовах[17;13].

    Метод бесіди, анкетний метод. Певне значення мають і методи психологічного дослідження, пов’язані зі збиранням та аналізом словесних висловлювань піддослідного, метод бесіди з людиною (так само як і з добре знайомими з ним людьми), анкетний метод. При правильному їх проведенні вони дозволяють виявити індивідуально-психологічні особливості особистості: схильності, інтереси, смаки, відношення до людей, до себе тощо.

Метод аналізу - спрямований  на формування знання про предмет  через роздроблення його на нероздільні  елементи; за допомогою методу аналізу  можна проаналізувати усю сукупність зібраної інформації. Можна проаналізувати праці закордонних і вітчизняних  вчених і чітко викласти проаналізований  матеріал[17;41]. 
    Метод синтезу - дозволяє сформулювати на основі інформації про елементи, знання про саме ціле; а саме у цій роботі весь матеріал, який був зібраний з різних джерел сформований у єдину цілу роботу, використаний і викладений поступовоі у логічному взаємозв’язку. 
    Метод індукції - цей метод наукового пізнання, який дозволяє сформулювати об’єктивні знання шляхом від часткового до загального; 
    Метод групового оцінювання особистості. Цей метод базується на феномені групових уявлень про кожного як результат взаємопізнання в процесі спільної діяльності, спілкування і дає змогу отримати характеристики особистості через взаємооцінювання. За його допомогою оцінюють якості людини (за поданим переліком) з використанням прийомів: прямого оцінювання; ранжирування якостей; попарного порівняння та ін.

   3гідно з цим сформувалися  відповідні методологічні принципи, які забезпечують системну спрямованість наукового дослідження і практичного пізнання об’єкта:

• принцип цілісності, за яким досліджуваний об’єкт виступає як щось розчленоване на окремі частини, органічно інтегровані в єдине ціле;
• принцип примату цілого над складовими частинами, який означає, що функції окремих компонентів і підсистем підпорядковані функції системи в цілому її меті;
• принцип ієрархічності, який постулює підпорядкованість компонентів і підсистем системі в цілому, а також супідрядність систем нижчого рівня системам більш високого рівня, внаслідок чого предметна галузь теорії набуває ознак ієрархічної метасистеми;
• принцип структурності, який означає спосіб закономірного зв'язку між виділеними частинами цілого, що забезпечує єдність системи, зумовлює особливості її внутрішньої будови;
• принцип самоорганізації означає, що динамічна система іманентно здатна самостійно підтримувати, відтворювати або удосконалювати рівень своєї організації при зміні внутрішніх чи зовнішніх умов її існування та функціонування задля підвищення стійкості, збереження цілісності, забезпечення ефективних дій чи розвитку;
• принцип взаємозв'язку із зовнішнім середовищем, за яким жодна із систем не може бути самодостатньою, вона має динамічно змінюватись і вдосконалюватись адекватно до змін зовнішнього середовища.

   Розглянувши всі  ці методи та принципи дослідження,  ми можемо повноцінно і всебічно  розглянути проблему моєї роботи.

РОЗДІЛ ІІ ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ВОЛОНТЕРСЬКОГО РУХУ ЯК ФОРМА САМОМЕНЕДЖМЕНТУ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

2.1 «Стилі» роботи волонтерів та їх роль у реалізації соціальних проектів

    Глибокі перетворення, які зараз відбуваються в Україні, вимагають нової оцінки багатьох соціальних проблем нашого суспільства. Повернення до справжніх ідеалів гуманізму нерозривно пов'язане з відродженням таких етичних якостей як милосердя, співчуття, доброта, соціальну значущість яких важко переоцінити. Особливо гостро дефіцит цих якостей відчувають на собі найбільш потребуючі допомоги верстви населення: самотні літні люди, інваліди, хворі хронічними і важко виліковними хворобами, діти-сироти.

    Звичайно, надання належної медичної допомоги і надання соціального забезпечення цим верствам населення знаходиться в компетенції держави, і лише загальнодержавними заходами можна радикально змінити їх положення. Але допомога, необхідна зараз цим людям, настільки багатопланова й різноманітна, що для вирішення їх насущних проблем необхідне залучення всього населення.

    Утішно визнавати, що сьогодні в нашій країні йде процес відродження загальнолюдських цінностей, а з ним і гуманізація суспільства [11]. Виникнення сучасного волонтерського руху – один з шляхів гуманізації нашого суспільства. Саме цей рух відіграє дуже важливу роль у реалізації будь-яких соціальних проектів. Але, звичайно, як і будь яка діяльність, соціальна діяльність волонтерів має свої специфічні особливості.

    Зараз у добровольчій роботі волонтерів відбуваються зміни, які можна описати як зміну «стилів» роботи волонтерів [11].

    «Стиль» роботи волонтера – це сукупність різноманітних форм та методів індивідуальної діяльності добровільних помічників в залежності від певних обставин та пріоритетів, через які вони постійно змінюються. Певні особливості, які зустрічаються на цьому шляху змін, дозволяють чітко розрізняти два типи волонтерів:

1. Волонтер, який працює тривалий час. Перший тип волонтера найбільше відповідає традиційному уявленню, коли ми чуємо слово «волонтер». Волонтер, що працює тривалий час, відповідає загальному уявленню про волонтера, який присвятив себе певній справі або групі. Йому притаманні такі характеристики:

• повна віддача справі або організації. Волонтер, який працює тривалий час , має міцне почуття приналежності до своєї справи, тобто відчуває себе господарем зусиль. Такі докладають значних власних зусиль, самостверджуються, виконуючи свою роль.
• Волонтер , який працює тривалий час , зазвичай залучається до роботи трьома самостійно ( сам знаходить організацію, яка вже співпрацює з добровольцями), будучи членом певної організації, працює більше за ту саму платню; направляється до певної організації після спілкування з іншими волонтерами;
• Такі волонтери самі встановлюють межі для своєї роботи, визначають її тривалість, прилаштовуючи свій час і енергію так, щоб досягти максимально успішного результату від роботи. Вони намагаються виконувати будь-яку роботу, прагнучи зробити все необхідне, щоб їхні зусилля виявилися дієвими , але можливість для такої діяльності не завжди існує або вона заохочується

    Багато із утворюваних організацій покладаються на таких волонтерів, які працюють тривалий час, створюють робочі місця, які вимагають постійного витрачення часу протягом довготривалого періоду. В багатьох випадках волонтери такого типу є реальними творцями організації, для якої вони працюють, допомагаючи знайти структуру, в якій вони пізніше будуть працювати самі[1;45].

    Традиційно такими волонтерами стають домогосподарки із середнім та добрим рівнем достатку, які мають вільний час і можуть постійно приділяти його певній організації, знаходячи в цьому ціль свого життя, чи розглядаючи це як еквівалент успішної кар'єри. Багато людей із числа безробітних, пенсіонерів та осіб з невеликими прибутками присвячують свій час довготривалим проектам [11].

    2.Волонтер, який працює невеликий проміжок часу. За останнє десятиріччя почали розвиватися різні види волонтерства. Одним із видів є такий, який можна назвати як «волонтер, який працює невеликий проміжок часу». Його характеризують такі ознаки:

• він цікавится справою лише у загальних рисах і ніколи не намагається заглибитися у неї. Такий волонтер не є «справжнім патріотом», навіть якщо він допомагає справі. Справу чи організацію він не вважає найголовнішою частиною свого життя;

    Досить цікаво, що одна особа може бути волонтером на тривалий час в одній організації та волонтером на малий проміжок часу в іншій. Протягом співпраці з певною організацією волонтер періодично може змінювати свій «стиль» роботи залежно від обставин власного життя та стосунків з організацією.