Воля людини

    Вступ 

    Воля  – одна з основних якостей людини.  Цим явищем цікавилися філософи і вчені ще до нашої ери. Існували різні уявлення щодо виникнення волі у людини. Воля має свої характерні особливості, які вказують на природу її виникнення та механізм дії. Так як воля спонукає до діяльності, то вона також виконує певні функції, які виражаються у певних ситуаціях. Кожна людина має частинку вольових якостей, але щоб розвивити волю потрібно багато над собою працювати. Воля не може здійснюватись без попередньо продуманих дій. Вона містить свою структуру. Також є слабовільні люди, сила волі у яких розвинена слабо. Це є негативним явищем, адже через це ці люди не раз страждають від чужого впливу, нав’язування чужої думки, від неспроможності виявити свої почуття, думки, емоції. На кожному етапі життя людині необхідно розвивати свої вольові якості. Особливо це стосується дітей та підлітків, на етапі життя яких формується фундамент різних якостей. Сила волі формує у  людини сміливість, витримку, енергійність, терплячість та інші якості, які дуже потрібні людині у житті. Завдяки вольовим якостям людина легко добивається поставленої мети, легко долає труднощі, об’єктивно оцінює ситуацію у важких ситуаціях. 
 
 
 
 
 
 
 

    Поняття про волю, характерині особливості волі, функції волі. 

    Воля  – свідоме управління людиною своєю діяльністю та поведінкою, що виявляється у прийнятті рішення, подоланні труднощів та перешкод на шляху досягнення мети, виконання поставлених завдань.[2]

    У вольових діях людина здійснює власну свідому мету. Свідома діяльність – це довільна діяльність. Довільне напруження фізичних сил, довільне сприймання, запам'ятовування, довільна увага тощо – це свідома регуляція, свідоме спрямування фізичних і розумових сил на досягнення свідомо поставленої мети. Воля людини виробилась у процесі її суспільно-історичного розвитку, у трудовій діяльності. Живучи й працюючи, люди поступово навчалися ставити перед собою певні цілі й свідомо добиватися їх реалізації.

    Питання про природу волі у світовій філософській психології вирішувалось різним чином. Три головні сфери психічного: інтелектуальна, емоційна, вольова були вперше відокремлені за часів античності. За уявленням Платона, людська душа складається з трьох таких частин, як розумова, гнівна і хтива. Саме гнівна душа, яка переважає над іншими частинами у людини, котра належить до спільності воїнів, є уособленням волі. Вона забезпечує ефективність дій воїна, зобов’язуваного виконувати накази в складних умовах зовнішньої протидії. Така воля є свідомою духовною силою, яка слугує ствердженню духовних цілей.

    Раціональність  природи волі вперше заперечив А.Шопенгауер. Ним стверджувалась воля як темна, несвідома, ірраціональна сила, яка лежить в  основі світу. Така воля (тобто воля до життя) більш відповідна хтивій частині  душі за Платоном, від неї людина повинна звільнитись, щоб мати якусь надію.

    Інше  філософське питання про волю стосується свободи волі. Є два його вирішення: детермізм (свободи волі нема) та індетермізм (свобода волі є).

    Детерміністичне розуміння волі підтверджується  фізіологічними дослідженнями І. Сєченова та І. Павлова. І. Сєченов вказував, що вольові дії причинно зумовлені зовнішніми подразниками. Усі довільні рухи є відображувальними, тобто рефлекторними. І. Павлов зазначав, що весь механізм вольового руху – це умовний, асоціативний процес, який підпорядковується всім описаним законам вищої нервової діяльності. Він показав, що довільні дії, які виникають унаслідок внутрішнього зусилля, зумовлюються тим, що рухова ділянка кори головного мозку водночас є сенсорною ділянкою подібно до зорової, слухової тощо. Сліди, залишені в руховій ділянці кори головного мозку попередніми подразниками, активізуючись, можуть стати умовними подразниками для вольових рухів. Механізмом довільних рухів є збудження, що йдуть від кори великих півкуль головного мозку. Кінестетичні клітини кори зв'язуються з усіма клітинами кори, вони є виразниками як зовнішніх впливів, так і внутрішніх процесів організму. Це і стає підставою для довільних рухів.[3]

    Воля  містить свої характерні особливості:

    1. Воля є продуктом суспільно-історичного розвитку людини її формування пов`язане з появою і розвитком трудової діяльності.

    2. Воля не є природженою здатністю.  Вона формується у процесі  діяльності, яка потребує певних  вольових якостей і навичок  вольової регуляції.

    3. Вольова регуляція - це регуляція свідома, опосередкована знаннями людини про зовнішній світ, про свої цінності і можливості, на підставі яких здійснюються передбачення та оцінка наслідків активності особистості.

    4. Розвиток волі тісно пов’язаний з розвитком мислення, уяви, емоцій, мотивації з розвитком свідомості і самосвідомості особистості загалом.

    Одна  з істотних ознак вольового акту полягає в тому, що він завжди пов'язаний з докладанням зусиль, прийняттям рішень та їх реалізацією. Воля припускає боротьбу мотивів. За цією істотною ознакою вольову дію завжди можна виокремити серед інших. Вольове рішення зазвичай приймається в умовах конкуруючих, різноспрямованих потягів, жодне з яких не в змозі остаточно перемогти без прийняття вольового рішення.

    Воля припускає самообмеження, стримування деяких досить сильних потягів, свідоме підпорядкування їх іншим, більш значущим і важливим цілям, уміння вгамовувати бажання й імпульси, які безпосередньо виникають в даній ситуації. На вищих рівнях свого прояву воля припускає спирання на духовні цілі і моральні цінності, переконання та ідеали.

    Ще  одна ознака вольового характеру  дій або діяльності, регульованих волею, - це наявність продуманого  плану їх виконання. Дію, що не має  плану або не виконувана за заздалегідь  накресленим планом, не можна вважати вольовою.

    Нерідко зусилля волі спрямовуються людиною  не стільки на те, щоб перемогти  й опанувати обставини, скільки  на те, щоб подолати саму себе. Це особливо характерно для людей імпульсивного  типу, неврівноважених і емоційно збудливих, коли їм доводиться діяти всупереч природним або характерологічним даним.

    Жодна більш-менш складна життєва проблема людини не вирішується без участі волі. Ніхто на Землі ніколи не досяг  видатних успіхів, не маючи сили волі. Людина, в першу чергу, тим і відрізняється від інших живих істот, що в неї, крім свідомості й інтелекту, ще є воля, без якої здібності залишалися б порожнім звуком.

    Переборення перешкод і труднощів вимагає  від людини так званого вольового зусилля – особливого стану нервового напруження, що мобілізує фізичні, інтелектуальні і моральні сили людини. Відомі випадки, коли вольове зусилля затримувало втрату свідомості і навіть смерть. В літературі описаний випадок, коли льотчик "затримав" смерть до посадки літака, а, зробивши посадку, одразу помер. Яскравим прикладом вияву вольового зусилля є історичний факт. У V ст. до н.е. грецький воїн, пробіг 42 км з містечка Марафон в Афіни і, сповістивши про перемогу греків над персами, упав мертвим. Це в його пам'ять названо в сучасній легкій атлетиці довга дистанція бігу - марафонський біг на 42 км 195 м.

    Крім  цього воля виконує певні функції, які допомагають людині діяти, приймати рішення:

    1. Спонукальна - організація активності  людини. Активності притаманні мимовільність і довільність протікання дій і поведінки. Якщо активність виступає властивістю волі, то вона характеризується довільністю, тобто зумовленістю дій та поведінки свідомо поставленою метою. Якщо в людини відсутня актуальна потреба виконувати дію, але при цьому необхідність виконання її вона усвідомлює, то воля створює допоміжне спонукання, змінюючи смисл дії (робить його більш значущим).

    Спонукання  людини до дій створює певну впорядковану систему - ієрархію мотивів - від природних  потреб до вищих спонукань, пов'язаних з переживанням моральних, естетичних та інтелектуальних почуттів. Якщо виходити з розуміння волі як моральної саморегуляції, тоді основною її характеристикою стане підкорення особистих мотивів соціально значущим.

    2. Гальмівна функція - стримування  небажаних проявів активності. Людина здатна гальмувати виникнення небажаних мотивів, виконання дій, поведінку, які суперечать уявленням про зразок, еталон. Вольове регулювання поведінки було б неможливе без гальмівної функції. Наприклад, окремі прояви людської вихованості: не дати виходу агресії, не виявити негативні емоції.

    У своїй єдності спонукальна і  гальмівна функції волі, регулюючи  діяльність і поведінку, дають змогу  людині досягти поставленої мети. Проте лише ці дві функції не вичерпують усього змісту поняття «воля». Вольова діяльність передбачає оцінку ситуації, вибір мети і шляхи її досягнення, прийняття рішень тощо. Вона  характеризується станом оптимальної змобілізованості особистості, режимом активності, спрямованої на задоволення потреб, і концентрацією цієї активності в необхідному напрямку.[3]

Вольові якості людини та їх формування. Завдання виховання і самовиховання волі. 

    Своєрідність  активності особистості втілюється у вольових якостях особистості. Вольові якості - це відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки, її влади над собою.

    Більшість вчених поділяють вольові якості особистості на дві великі групи: базальні та системні вольові якості.

    Базальні  якості - такі вольові якості як енергійність, терплячість, витримка та сміливість, відносять до базальних (первинних) якостей особистості. Функціональні прояви цих якостей є односпрямованими регуляторними діями свідомості, що набирають форми вольового зусилля.

    Під енергійністю розуміють здатність  вольовим зусиллям швидко піднімати  активність до необхідного рівня.

    Терплячість визначають як уміння підтримувати шляхом допоміжного вольового зусилля інтенсивність роботи на заданому рівні за умов виникнення внутрішніх перешкод (наприклад, при втомі).

    Витримка - це здатність за допомогою вольових зусиль швидко гальмувати (послаблювати, уповільнювати) дії, почуття та думки, що заважають здійсненню прийнятого рішення.

    Сміливість - це здатність при виникненні небезпеки  (для життя, здоров'я чи престижу) зберегти якість діяльності. Інакше кажучи, сміливість пов'язана з умінням протистояти страху і йти на виправданий ризик задля визначеної мети.

    Системні  вольові якості. Решта проявів  вольової регуляції особистості  складніші. Вони є певним сполученням односпрямованих проявів свідомості.

    Такі  вольові якості є вторинними, системними. Так, хоробрість включає в себе складові сміливість, витримку, енергійність; рішучість - витримку сміливість.

    Цілеспрямованість полягає в умінні людини керуватися в своїх діях і вчинках загальними і стійкими цілями, зумовленими її твердими переконаннями. Цілеспрямована особистість завжди опирається на загальну, часто віддалену мету і підпорядковує їй свою конкретну мету.

    Наполегливість - це вміння постійно і тривало добиватися мети, не знижуючи енергії в боротьбі з труднощами. Наполеглива особистість правильно оцінює обставини, знаходить у них те, що допомагає досягненню мети. Наполегливість людини слід відрізняти від тієї риси її, яка називається впертістю. Впертість - це необдуманий, нічним не виправданий прояв волі, який полягає в тому, що людина наполягає на своєму недоцільному бажанні, не зважаючи на обставини. Впертість є прояв не сили, а скоріше слабкості волі. Приймаючи рішення, вперта людина заперечує розумні докази, не зважає на інтереси інших, суспільні інтереси, і своїми діями часто задає їм шкоди. Впертість - негативна риса в людини і треба вживати заходів до її усунення.

    Принциповість - це вміння особистості керуватись у своїх вчинках стійкими принципами, переконаннями в доцільності певних моральних норм поведінки, які регулюють взаємини між людьми. Принциповість виявляється в стійкій дисциплінованості поведінки, в правдивих, чуйних вчинках.

    Самостійність - це вміння обходитись у своїх діях без чужої допомоги, а також уміння критично ставитися до чужих впливів, оцінюючи їх відповідно до своїх поглядів і переконань. Самостійність особистості виявляється в здатності за власним почином організувати діяльність, ставити мету, в разі необхідності вносити в поведінку зміни. Протилежною до самостійності рисою людини є навіюваність. Навіюваність виявляється в тому, що людина легко піддається впливові інших. Навіюваність буває у тих людей, які не мають стійких переконань між протилежними поглядами, не маючи своєї думки. Перша-ліпша думка, яку почує така людина, стає її думкою, але згодом цю саму думку вона міняє на іншу. [1]

    Люди, які легко піддаються навіюванню та самонавіюванню - це слабовільні  люди.

    Ініціативність - це вміння знаходити нові, нешаблонні рішення і засоби їх здійснення. Протилежними якостями є безініціативність та залежність. Ініціативність людини характеризується дійовою активністю. Мало виявити ініціативу, поставивши перед собою завдання, - треба його здійснити, довести до кінця. Це можливо лише при належній активності в діях. Ініціативні, але малоактивні люди не здатні здійснити своїх задумів, вони часто перетворюються на мрійників. Розвиваючи ініціативу дітей, треба знайомити їх з навколишнім життям, з діяльністю видатних людей. Діти, наслідуючи їх, поступово розвивають ініціативність у самих себе.[1]

    Рішучість - це вміння приймати обдумані рішення, послідовно втілювати їх у життя. Нерішучість є проявом слабкості  волі.

    Важливою  вольовою рисою людини є самовладання. Воно виявляється в здатності людини володіти собою, керувати своєю поведінкою і своєю діяльністю. Воля, зазначав А.С. Макаренко, полягає не тільки в тому, щоб чогось досягти, а й тому, щоб уміти володіти собою, стримувати себе, свідомо регулювати свою поведінку. Самовладання є важливим компонентом риси особистості, яку ми називаємо мужністю. Володіючи собою, людина сміливо береться за відповідальне завдання, хоч і знає, що його виконання зв'язане з небезпекою для неї, навіть загрожує її життю. Самовладання - одна з умов дисциплінованої людини .

    Відсутність самовладання робить людину нестриманою, імпульсивною. Люди, які не володіють  собою, легко піддаються впливові почуттів, часто порушують дисципліну, пасують  перед труднощами, впадають у розпач. Витримка, самовладання дуже важливі для учителя. Поведінка учнів, нерозуміння ними учбового матеріалу часто дратують учителя, і потрібна велика витримка, щоб поступити так, як вимагає обстановка, що створилася в даний момент. Самовладання допомагає учителю утриматися від спалахів гніву, пригасити зніяковіння, розгубленість, долати несміливість, скованість та інші психічні стани, які виникають у деяких людей в роботі з колективом.

    Сукупність  позитивних (базальних і системних) вольових якостей утворює силу волі особистості. Встановлено, що людям із сильною волею властивий високий рівень мотивації досягнення. Мотивація досягнення - це наполегливість у досягненні своєї мети, прагнення до поліпшення результатів, незадоволеність досягнутим, намагання добитися свого за будь-яку ціну.

    Негативні якості характеризують вольову слабкість людини. Крайній ступінь слабовілля людини перебуває за межами норм. До вагомих розладів складної вольової дії призводять абулія та апраксія.

    Абулія  пов'язана з нездатністю прийняти необхідне рішення, діяти. Причина  полягає у порушенні динамічного співвідношення між корою великих півкуль і підкіркою.

    Апраксія - складне порушення цілеспрямованості  дій, яке викликається локальними розладами  лобних ділянок мозку. Вона виявляється  в порушенні довільної регуляції  рухів, дій і поведінки в цілому. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Структура вольової дії. 

    Вольова дія є усвідомленою, їй властива складна психологічна структура. На відміну від довільної дії, вона не має характерної для неї динаміки свідомості, що виявляється у переході від потягу та прагнення до бажання. У простому довільному акті спонукання майже безпосередньо переходить у дію, спрямовану на досягнення  мети. Так, поява спраги зразу ж зумовлює рух руки до склянки з водою, яка поруч.

    У вольовій дії, пов’язаній із подоланням перешкод для досягнення мети, виділяють  такі етапи її розвитку:

    - вибір мети;

    - прийняття рішення і формування наміру;

    - виконання.

    Всяка вольова дія передбачає передусім  наявність мети, тобто усвідомлення людиною того, чого вона хоче досягти у процесі діяльності. Як правило, перед людиною у будь-який момент виникає кілька цілей, що мають різну привабливість. Одні з них  менш привабливі, але дуже важливі, інші – привабливіші, але з їх реалізацією можна почекати. Тому індивіду доводиться робити вибір між ними, оцінювати їх бажаність, значущість у момент вибору і на майбутнє та вибирати найважливішу та найпотрібнішу ціль. Вибір прийнятної цілі характеризується яскраво вираженою боротьбою мотивів. Помилково було б розглядати боротьбу мотивів як механічну сутичку спотикань різної сили, що відбувається у свідомості особистості незалежно від неї самої і без зв’язку з її практичною діяльністю. Насправді в життєвому конфлікті спонукань бореться сама особистість, яка виходить зі своїх інтересів, світогляду, установок.

    Характерною особливістю першої фази є не просто вибір мети, як бажаної, а й усвідомлення її такою, що може бути досягнута. Шляхи досягнення поставленої мети бувають різними.

    У другій фазі відбувається обдумування  того, як досягти поставленої мети, якими шляхами йти до  неї, наскільки кожен із них є доцільним і продуктивним, які засоби раціональніше вибирати. Воля тут проявляється у прийнятті рішення, як діяти. Якщо шлях до мети виявляється єдино можливим і доцільним, то прийняття рішення відбувається швидко і без труднощів. Однак здебільшого цей процес є дуже складним, прийняття рішення відбувається у сумнівах. Але й після цього не завжди виконання намічених дій. Якщо прийняте рішення стосується складної і віддаленої мети, то утворюється намір дій. Намір -  рішення, що передбачає програму дій, яку людина повинна втілювати протягом тривалого проміжку часу.

    Прийняття рішення і формування вольового  наміру є другою фазою вольового  акту. Перша і друга фази становлять інтелектуальний момент вольового акту, який готує третю фазу – виконання. Саме тоді прийняті рішення трансформуються у дію. При цьому людина долає реальні перешкоди, які заважають на шляху до мети.  Це найважливіша фаза вольового акту, без якої він просто неможливий. Отже, породжений потребами людини вольовий акт спрямований на  досягнення поставлених цілей і здійснюється шляхом свідомого регулювання.

    Інколи  прийняття рішення пов’язується з великим емоційним  напруженням, яке трактують як вольове зусилля  – форму емоційного стресу, що мобілізує  внутрішні ресурси організму, створює  додаткові мотиви до дії,  які  відсутні чи недостатні, і переживається як стан значного напруження.

    У фазі виконання за допомогою вольового  зусилля вдається гальмувати вплив  одних і максимально посилювати дію інших мотивів. Воно виявляється  у напруженні м’язів, яке може і  не усвідомлюватися. 
 
 
 
 

Особливості формування вольових якостей у людини на різних стадіях життя. 

    Тепер коротко про особливості формування вольових якостей у дітей і  школярів. З моменту народження дитина починає виявляти активність. Але  її активність ще елементарна і лише мимовільна. Воля у кожної людини розвивається на основі мимовільних дій, в залежності від росту організму, від соціального середовища, в діяльності і головним чином під впливом виховання і самовиховання.

    Активність  дітей первинно проявляється в мимовільних  діях, перш за все у вигляді орієнтувальних рухів. Дитина жваво реагує на всі нові для неї предмети, особливо на ті, що рухаються, звучать, яскраво пофарбовані, повертається, тягнеться до них, хапає, кидає на підлогу і на цій основі оволодіває першими діями. У цих діях проявляється життя організму, за допомогою цих мимовільних дій дитина задовольняє свої потреби. В той же час мимовільні дії мають підготовче значення для розвитку волі у дітей. Сеченов писав: "Всі елементарні форми руху рук, ніг, голови, тулуба, рівно як всі комбіновані рухи, що заучуються в дитинстві - ходьба, біг, мовлення, рух очей при сприйманні та інше стають підпорядкованими волі вже після того, як вони заучені".

    Проте рухи організму, які в тій чи іншій  мірі розвиваються, ще самі по собі не складають волі. Про наявність волі в тому чи іншому віці можна говорити, коли проявляються такі елементи волі, як усвідомлення прагнення, бажання, вибір, прийняття рішень і докладання зусиль.

    Прагнення у вигляді потягів виникає  у дитини дуже рано разом з почуттями. Часто можна спостерігати, що дитина переживає незадоволення і прагнення звільнитися від цього стану. Але ці прагнення носять ще неусвідомлений характер. Приблизно до двох років під впливом виховання та ігрової діяльності у дитини нагромаджується вже певний досвід, вже є деякий запас уявлень, з'являються елементи уяви, вона починає мислити. Поряд з цим у дитини починають проявлятися усвідомлені прагнення, бажання. Правда, вони носять тривалий час переважно емоційний характер, і дії тут здійснюються в основному під впливом сильних емоційних спонукань. Це так звані прості вольові дії. Велику роль в розвитку волі відіграє сім'я і найближче соціальне оточення в дошкільний період.

    Із  вступом до школи змінюється характер дитини. Учіння стає провідною діяльністю молодшого школяра. У процесі індивідуального виконання класних і домашніх завдань у дитини розвивається самоконтроль, організованість, самостійність та інші вольові якості. В умовах навчання формуються навчальні інтереси - важливі мотиви поведінки учнів. Учителі знають, яке велике значення мають інтереси у вольовій діяльності школярів і постійно намагаються їх стимулювати.

    Треба сказати, що воля молодшого школяра  ще слабо розвинена. Вольові дії  хоча і стали в результаті сімейного  і шкільного виховання більш  продуманими, проте не втратили імпульсивного характеру. Безпосередні бажання і почуття залишаються найсильнішими мотивами поведінки. Ці недоліки волі поступово ліквідовуються у підлітковому віці.

    Найхарактернішими рисами вольової поведінки підлітка є самостійність та ініціативність. Умови життя, загальний розвиток підлітка сприяють формуванню цих якостей. У психіці підлітка багато протиріч. Вони виявляють сильну волю до самоствердження, але ще слабо знають свої можливості і недооцінюють свої недоліки. Активна, але незріла воля підлітка завдає, як правило, багато клопоту вчителям, батькам, і потрібен великий такт і знання школяра, щоб спрямувати його розвиток у потрібне русло. Між тим, дорослі часто не враховують особливостей підлітка і не роблять потрібних педагогічних висновків. Підліток більше всього боїться, щоб його не сприймали за маленького. Але він не знає всієї складності життя і не має досвіду дорослих, тому він нестриманий, прямолінійний, різкий, самовпевнений, впертий. Воля підлітка ще не сформувалася, і виховання постійно вносить все нові і нові зміни. Разом з тим, в особистості підлітка чітко виявляються тенденції, відмінні від школярів інших вікових періодів, без врахування яких неможливо успішно вести виховну роботу. Насамперед, у всіх підлітків активно розвивається потреба в самовихованні волі. Дуже важливо, щоб цей процес знаходився постійно під контролем учителя, і перш за все класного керівника.

    Період  ранньої юності в психічному відношенні - це вік формування характеру з  усіма його основними компонентами: світоглядом, волею, моральними почуттями і відносинами.

    Великий вплив на розвиток волі учнів старших  класів має формування стійких життєвих ідеалів. Якщо підлітки ще лише мріють про мету свого життя, то старший  школяр всією обстановкою поставлений  перед необхідністю вибору для себе життєвого шляху. Він постійно оцінює свої інтереси, нахили, здібності, думає про покликання і професії, перевіряє себе на практиці. Ідеали є не лише бажаною метою, але й важливим засобом щоденного виховання. Ідеали визначають спрямованість волі. Ось чому педагогу важливо знати не лише яку професію вибирає юнак чи дівчина, але й мотиви цього вибору.

    Педагогічні і психологічні дослідження (А.С. Макаренко, К.Н. Корні лов, С.М. Рівес, М.Д. Левітов, В.І. Селиванов) показують, що для успішного формування вольових якостей у школярів необхідно не лише використовувати звичайні умови їх учбової діяльності, суспільно-корисної праці, але й створювати спеціальні. Робота ця повинна переслідувати мету формування у школярів правильних понять про вольові якості і шляхи їх розвитку, сприяти виникненню усіх учнів потреби в їх самовихованні.

    Кожній  людині необхідно працювати над  вихованням волі. О.М.Горький радив  тренувати розум і волю так, як людина тренує тіло. Це добре розуміли всі видатні люди, які ще в молоді роки багато працювали над украпленням волі. Наприклад, юнак Ушинський склав розклад занять до днях і годинах. В його щоденнику є перелік книг, які він планував прочитати. Він встановив для себе правила поведінки і слідкував за їх виконанням.

    Вихованню волі допомагає колектив, думка оточуючих, їх позитивний вплив на поведінку людини. Щоденна праця, а тому числі і учбова діяльність, також може бути хорошою школою укріплення волі. Якщо в роботі чи навчанні є труднощі, то подолання їх є ефективний засіб виховання вольових якостей. Для виховання волі потрібна постійна систематична робота над собою, яку необхідно розпочинати якомога раніше. Треба пам'ятати, що вольові якості формуються у вольовій діяльності.

    Праця завжди була і буде найкращим засобом  зміцнення волі. Дуже важливо доводити кожну справу до кінця, продумувати свої дії, не приймати нездійсненних рішень, але якщо рішення прийняте, то необхідно домагатися його виконання. Виховання волі залежить від мети, яку людина ставить перед собою. Усвідомлення мети може загартувати волю.