Вплив екологічних умов і технологій вирощування на врожайність і якість насіння. Способи і строки вирощування насіннєвих рослин та площа

Міністерство аграрної політики України

Харківський національний аграрний університет імені В.В Докучаєва

Реферат

На тему: «Вплив екологічних умов і технологій вирощування на врожайність і якість насіння. Способи і строки вирощування насіннєвих рослин та площа їх живлення.»

Зміст:

Вступ

Вплив погодніх умов на врожайність та якість насіння.

За вимогливістю до тепла.

Вплив температури на ріст і розвиток овочевих рослин.

Способи підготовки насіння овочевих культур до посіву.

Вплив екологічних умов.

Висновок.

Список літератури.

Вступ.

Високоякісне насіння – запорука отримання високої врожайності та якості товарної продукції. Встановлено, що обмін речовин, який відбувається в насінні в процесі розвитку, залежить не тільки від спадкової основи ознак, а й від тих умов, в яких воно формується. Залежно від цих умов у насінні інакше перебігають фізіологічні процеси, по-різному відбувається синтез і накопичення білків, ферментів та інших хімічних сполук, що в кінцевому результаті значною мірою визначає врожайні та якісні властивості насіння. Лише за умови оптимального поєднання факторів навколишнього середовища, застосування відповідних технологічних заходів можна виростити насіння овочевих культур з високими врожайними та якісними показниками.

Вплив погодніх умов на врожайність та якість насіння. Погодні умови в період формування насіння справляють вирішальний вплив на його формування та подальший розвиток, а в кінцевому підсумку і на посівні якості. Температурні умови, надлишкова чи недостатня вологість, ії розподіл протягом вегетаційного періоду, інтенсивність освітлення і тривалість світлового дня, умови ґрунтового живлення значною мірою впливають на інтенсивність синтетичних процесів у насінні. Вищезазначені умови знаходяться в тісній залежності і одночасно справляють значний вплив на ріст та розвиток насінних рослин та врожайні якості насіння.

Важливе значення у процесі формування насіння має температура повітря і ґрунту. За вимогливістю до тепла овочеві культури поділяють на такі групи:

• морозо - і зимостійкі – багаторічні сорти цибулі, часник, ревінь, щавель, хрін, естрагон, катран, спаржа;
• холодостійкі, які витримують короткочасні зниження температури повітря до мінус 3-7°С. Це – дворічні види капусти, коренеплідні рослини, салат, горох, біб, цибуля ріпчаста, цибуля шалот, порей, гірчиця салатна, крес–салат;
• середньохолодостійкі, у яких за зниження температури до 0-1°С пошкоджуються надземні частини (стебла, листки). Це – картопля;
• тепловимогливі, у яких за низьких позитивних температур до 7°С протягом 3–4 діб припиняються процеси асиміляції, а при 3°С рослини гинуть. Це – помідор, перець, баклажан, огірок, кабачок, патисон, гарбуз твердокорий і великоплідний;
• жаростійкі (здатні переносити температуру повітря до 36-40°С) – гарбуз мускатний, кавун, диня, квасоля, кукурудза. Останні досить погано переносять зниження температури до 10-15°С.

Вплив температури на ріст і розвиток овочевих рослин залежить також від сортових особливостей, фази росту, строків формування і наливу насіння, природно-кліматичної зони вирощування, комплексу інших факторів навколишнього середовища.

Овочеві рослини по–різному реагують на тривалість світлового дня, інтенсивність освітлення і спектральний склад світла. Слабка інтенсивність сонячного освітлення в процесі онтогенезу сповільнює процеси фотосинтезу і нагромадження в рослинах органічної речовини, що, у свою чергу, затримує формування вегетативних і репродуктивних органів.

За вимогливістю до інтенсивності освітлення овочеві культури поділяють на групи: дуже вимогливі, помірновимогливі і слабовимогливі. До дуже вимогливих належать помідор, перець, баклажан, диня, кавун, гарбуз, квасоля. Вони нормально ростуть, розвиваються і плодоносять лише за інтенсивності освітлення 30 – 40 тис. лк.

Помірновимогливі – цибуля, коренеплідні, капуста, огірок, зеленні овочеві, багаторічні та ін. Оптимальна освітленість для них 20 – 30 тис. лк.

Слабовимогливі добре ростуть впродовж зими за рахунок запасу поживних речовин у продуктових органах і без інтенсивного освітлення. До них належать цибуля на перо, вигонкова культура петрушки, селери, ревіню, щавлю, буряка столового. Для цих культур під час вигонки достатньо освітлення 1000 – 1500 лк.

Вимогливість овочевих рослин до інтенсивності освітлення може змінюватися протягом вегетаційного періоду. Найбільша потреба у світлі на початку вегетації, при з’явленні сходів, коли запаси поживних речовин у насінні вичерпані, а подальший ріст відбувається за рахунок асиміляції. За нестачі світла в цей період, спостерігається витягування та ослаблення сходів і навіть загибель їх. Висока вимогливість до світла в овочевих культур і під час розвитку генеративних органів та плодоношення. Нестача його в ці періоди затримує утворення бутонів, квіток і є однією з причин їх опадання. У дворічних і багаторічних культур висока вимогливість до світла проявляється під час утворення коренеплодів, цибулин, головок капусти, кореневищ та в період цвітіння.

Більшість овочевих культур, які походять з тропічних географічних широт (огірок, квасоля, помідор, перець, баклажан) за вимогливістю до тривалості освітлення (10 – 12 год.) належать до рослин короткого дня. Лише за такого освітлення у них нормально розвиваються генеративні органи. Овочеві культури, які походять із широт помірного клімату (капуста, салат, шпинат, редиска, морква, цибуля, кріп, цикорій, горох та ін.) є рослинами довгого дня (тривалість світлового дня понад 12 год.). При довгому світловому дні вони швидше починають цвісти і плодоносити , а при короткому (10 год.) – ці процеси затримуються і розвиваються лише розетки листків. Ось чому скоростиглі культури (редиска, салат, шпинат, кріп) за весняної сівби в умовах літнього тривалого дня передчасно формують репродуктивні пагони (стрілкують).

Характерним у використанні світла насінниками овочевих рослин є те, що вони поступово займають відведену їм світлову площу в міру свого росту і розвитку. Так, маточники капусти під час висаджування розсади займають близько 2% площі, через місяць – 60% ; насінники огірка в першу декаду використовують близько 1% площі, у другу – 8% , а в третю – всю відведену їм площу. У зв’язку з цим дуже важливо розмістити рослини так, щоб максимально використати потік сонячної радіації, визначити густоту рослин у перший і другий рік культури, заходи знищення бур’янів, захисту рослин від шкідників і хвороб, забезпечення вологою і поживою. Умови розподілу світла залежать від площі живлення, напряму рядків насінників, висоти стебел, типу куща, його розгалуження, форми листків тощо.

Неоднакова вимогливість до умов освітлення спостерігається і в окремих рослин та сортів. За недостатнього освітлення у рослин зменшується асиміляція та інтенсивність дихання, в результаті чого зменшується врожайність та якість насіння.

Причиною різної реакції окремих рослин на рівень освітленості та якість світла є неоднакова вимогливість їх до умов для диференціації бруньок. Верхівкові бруньки у капустяних рослин під час зимового зберігання в умовах низьких температур (0 - 3°С) до весни встигають завершити стадійні зміни. Тому після висаджування їх у відкритий ґрунт навіть короткочасне освітлення не затримує утворення репродуктивних пагонів і цвітіння.

У буряка столового і моркви диференціація бруньок узимку не відбувається, тому ці рослини вимогливіші до червоного світла під час відростання (у перші 15 – 30 діб). Аналогічні результати спостерігаються і в практиці з однорічними овочевими культурами.

На врожайність та якість насіння значно впливає забезпеченість маточників і насінників вологою під час вегетації. Це пояснюється біологічними особливостями овочевих культур. До складу продуктових органів овочевих культур входить 83 – 95% води, яка необхідна рослинам для розчинення мінеральних речовин і переміщення, для регулювання температури та транспірації.

Вимогливість овочевих культур до вологості ґрунту і повітря залежить не тільки від їх біологічних особливостей, а й від морфологічної і анатомічної будови надземних органів (стебла, листка), температури ґрунту і повітря, інтенсивності сонячного освітлення, забезпечення поживними речовинами, сили вітру і вологості повітря, розвитку кореневої системи.

Коренева система овочевих рослин, особливо вирощених через розсаду, порівняно з польовими, менш розвинена за глибиною проникнення і горизонтальним розгалуженням. Випаровування овочевими рослинами значної кількості води зумовлене нещільною анатомічною будовою тканин, особливістю функції продихів, наростання великої поверхні листків, перевищенням маси надземних органів над кореневою системою.

Рослини, коренева система яких проникає глибоко в ґрунт і займає в ньому великий об’єм, завжди краще забезпечені вологою і стійкіші проти повітряної посухи. Досить добре розвинена коренева система (до 1-2 м вглиб) у помідора і капусти (за безросадного способу вирощування), у моркви і петрушки. Менше (до 0,5-0,7 м) у капусти і помідора (за розсадної культури) та в цибулі і редиски.

За здатністю вбирати воду з ґрунту і витрачати її надземними органами овочеві культури поділяють на 4 групи. До першої належать ті, які добре вбирають вологу з грунту й інтенсивно її витрачають (буряк столовий); до другої – ті, що добре вбирають і економно витрачають її (кукурудза, квасоля, перець, помідор, морква, петрушка); до третьої – культури, які погано вбирають воду і неекономно її витрачають (капуста, огірок, баклажан, шпинат, редиска, редька); до четвертої – ті, що погано вбирають воду з ґрунту, але економно її витрачають (цибуля, часник). Рослини третьої та четвертої групп вимогливіші до вологи і тому під час їх вирощування застосовують зрошення.

Забезпечення овочевих культур вологою за рахунок опадів у різних зонах неоднакове. Так, у західних областях України за порівняно нижчої середньодобової температури випадає найбільше опадів 500-600, а в окремі роки – до 850-890 мм. Ці райони належать до зон достатнього зволоження. Овочеві культури тут вирощують без зрошення, хоча в окремі періоди тут трапляються короткочасні посухи. Тому зрошення овочевих культур також ефективне.

Центральна і східна частини Лесостепу, де річна сума опадів становить 425-550 мм,. належать до зони недостатьнього зволоження. За таких умов овочеві культури випаровують води більше, ніж її надходить з опадами. Крім того, влітку опади розподіляються нерівномірно, часто бувають у вигляді злив, що призводить до швидкого стікання води. Тому застосування поливів у багатозборових овочевих культур, з тривалим вегетацийним періодом підвищує продуктивність рослин.

У південних областях середньорічна сума опадів становить від 500 до 300-250 мм. В окремі роки бездощовий період у посушливих районах триває 90-94 дні, а відносна вологість повітря знижується до 15%. Для забезпечення високої врожайності маточників і насіння овочевих культур обов’язкове зрошення. Лише баштанні культури у цій зоні можна вирощувати без поливу.

У виробництві застосовують різні способи поливу, але найбільш ефективним є дощування і краплинне зрошення. Останній спосіб набуває найбільшого поширення. Норму поливу встановлюють залежно від запланованого врожаю та коефіцієнта водоспоживання рослинами.

Нестача вологи в ґрунті і повітрі негативно впливає на формування врожайності та якості насіння. Так, у цибулі, за таких умов, рослини передчасно закінчують ріст, утворюють невеликі маточні цибулини, що знижує врожайність насіння. У капусти посуха призводить до передчасного опадання листків, посилення пошкодження шкідниками, ураження хворобами, різкого зменшення виходу високоякісних маточників, погіршуються умови для формування насіння.

У дворічних овочевих культур під час вирощування маточників і в однорічних при формуванні насінних плодів поливи організовують відповідно до біологічних особливостей рослин та їх вимогливості до вологи. Лише обмежують часті поливи в період завершення формування маточників і достигання плодів, щоб не допустити їх розтріскування.

На другий рік у дворічних овочевих культур з метою кращого і швидкого приживання насінні качани у капусти і маточники коренеплідних рослин, цибулі висаджують якомога раніше навесні. У цей період ще залишаються достатні запаси вологи в ґрунті після зими, температура ґрунту і повітря знижена позитивна. За таких умов відбувається швидке приживання і подальший ріст кореневої системи, яка буде спроможна забезпечити оптимальні умови для росту і розвитку надземної частини.

Якщо навесні жарко і сухо, то розвиток надземної частини випереджає розростання кореневої системи. Насінники ростуть і цвітуть за рахунок запасних речовин. А коренева система утворюється недорозвинена і не спроможна забезпечувати надземну частину водою і поживними речовинами. Такі рослини передчасно завершують цвітіння, часто не утворюють насіння або гинуть.

У процесі росту і розвитку насінних рослин потреба у воді зростає, лише зменшується в період достигання насіння. На якість насіння овочевих культур значний вплив справляє кількість опадів і температура в період його достигання і збирання. Знижена температура і підвищена кількість опадів у цей період різко сповільнюють процеси достигання та післязбирального дозрівання насіння, що призводить до зниження врожайності і погіршення якості насіння. У такі періоди не організовують поливів.

Волога погода, за сприятливої температури, сприяє доброму забезпеченню насіння поживними речовинами, подовжує період його формування, покращує налив насіння. У насінників дворічних овочевих культур (на другий рік життя), коли утворюються репродуктивні органи, також бувають періоди, коли рослини чутливі до нестачі вологи. Як правило, це співпадає з фазами диференціації верхівкових бруньок і закладання генеративних органів. Нестача води у цей період призводить до загибелі частини квіток і зниження врожайності насіння. Дефіцит вологи у цей час посилюється ще і тому, що коренева система у висаджених насінників розвивається повільно. Надмірний вміст вологи в ґрунті призводить до загнивання листків та поширення грибних хвороб.

Істотно впливає на ріст і розвиток насінних рослин вологість повітря. За високої температури і низької вологості повітря листки випаровують більше води, ніж коренева система її вбирає з ґрунту. Затримується запилення квіток і розвиток зав’язі, посилюється дихання, сповільнюється ріст. В окремі роки за таких умов запилення може зовсім не відбуватись, квітки осипаються, врожайність насіння різко знижується, його якість погіршується.

За високої вологості повітря насінні рослини уражуються хворобами: помідори (грибними) – фітофтороз, біла плямистість, макроспоріоз; огірок і цибуля (маточники і насінники) – несправжня борошниста роса; капуста – слизовий бактеріоз; часник – склеротинія. За низької відносної вологості повітря і спекотної погоди поширюються на рослинах помідора альтернаріоз, на баштанних культур та огірка – справжня борошниста роса.

Овочеві культури неоднаково вимогливі до відносної вологості повітря. Так, огірок і зеленні культури найкраще ростуть за вологості 85-90%; капуста, цибуля, горох, коренеплідні рослини – 70-80%; помідор, перець, баклажан, кукурудза – 60-70%; кавун, диня, гарбуз – 45-60%.

За вирощування овочевих культур у відкритому грунті водний режим поліпшують проведенням поливів, снігозатриманням, мульчуванням, кулісними посівами, своєчасним і якісним обробітком ґрунту. Перезволожений ґрунт вимагає дренування і більш інтенсивної аерації. За таких умов овочеві культури вирощують на гребнях і грядках.

Знання періодів найбільшої вимогливості насінників до вологи дозволяє обгрунтувати оптимальні режими їх зрошення. Дуже важливо правильно скласти графік, встановити норму і частоту поливів. Це дає можливість управляти процесами формування суцвіть і впливати на підвищення врожайності та якості насіння.

Більшість овочевих культур походять із субтропічних і тропічних районів, ґрунтово-кліматичні умови яких суттєво відрізняються від умов різних зон України. Ѓрунти там характеризуються підвищеною родючістю, розміщені вони у місцях пониженого рельєфу, в заплавах річок і озер. Цим і пояснюється підвищена вимогливість овочевих культур до умов ґрунтового живлення.

Вплив ґрунтового живлення насінних рослин по-різному проявляється у різних фазах їх росту і розвитку. Так, підвищене фосфорне живлення однорічних овочевих культур прискорює процесс достигання і старіння рослин, азотне, навпаки, сповільнює і затримує цей процесс. За вирощування маточників у капусти і коренеплідних рослин потрібно вносити помірні дози азотних добрив. За надмірного азотного живлення маточники переростають (у цибулі багато рослин з товстою шийкою), погано зберігаються і сильніше уражуються хворобами у сховищах. Під коренеплідні овочеві культури не рекомендується внесення органічних добрив. На другий рік насінники дворічних овочевих культур добре реагують на внесення органічних і мінеральних добрив.

Фосфорне живлення прискорює утворення репродуктивних пагонів у насінників дворічних овочевих культур на 4-6 діб порівняно з внесенням лише азотних добрив. Погіршення умов вирощування насінників негативно відбивається на живленні частини плодів і насіння. У межах насінного куща перебіг пластичних речовин посилюється у найбільш розвинені плоди і насіння. За покращення чи погіршення живлення насінних рослин більше змінюється кількість насіння з рослин, ніж його якість.

Залежність посівних якостей насіння від місця репродукції вивчено достатньо повно. Багатьма дослідниками встановлені оптимальні ґрунтово-кліматичні зони для вирощування насіння більшості овочевих і баштанних культур [Маласай В.М., Макрушина Е.М., 2000]. Так, насінництво гороху овочевого та інших бобових доцільно вести в Лісостепу. У квасолі насіння високої якості формуються на сході Степу, де енергія проростання може сягати 91%, а лабораторна схожість – 98%. Для бобових виділяється ще один сприятливий мікрорайон в Чернівецькій області. Окрім квасолі, зона Придністров’я сприятлива також для насінництва інших вимогливих до тепла рослин – кукурудзи цукрової, помідора, перцю. За даними В.І. Овчарука., С.І. Бацея (2004), ця зона сприятлива також для безвисадкового вирощування моркви, що забезпечує врожайність насіння до 1200 кг/га за витрат на виробництво у 3-4 рази менше, порівняно з іншими технологіми і зонами вирощування.

В.М. Маласай і Е.М. Макрушина (2000) встановили такі оптимальні зони для інших овочевих культур:

• для буряка столового придатні Степ та Лісостеп;
• для редиски і моркви оптимальні райони не прослідковуються, але краща якість насіння із східної частини Лісостепу та південної частини Степу;
• для кавуна, дині, гарбуза, кабачка і патисона – Степ та центральна і східна частини Лісостепу;
• найкраще насіння помідора вдається одержати в АР Крим, Донецькій і Дніпропетровській областях;
• насінництво перцю можливе у дуже вузькому ареалі АР Крим, Одеській і Миколаївській областях.

Типи насінних рослин та їх вплив на врожайність та якість насіння. Завданням насінництва передбачається не тільки розмноження, збереження сортової чистоти та біологічних і урожайних властивостей, а й забезпечення якомога вищої врожайності якісного насіння. Основою отримання високої врожайності та якості насіння є знання морфологічних ознак і біологічних особливостей насінної рослини, закономірностей її формування, будови, фізіолого-біохімічних процесів, які відбуваються в рослині і насінні під час його формування і достигання.

Урожайність та якість насіння овочевих культур тісно пов’язані перш за все з будовою насінної рослини, тобто її архітектонікою. Характер її розвитку визначається не тільки спадковими властивостями, а й факторами навколишнього середовища, умовами вирощування, впливом людини на рослину. У більшості насінних рослин овочевих культур спостерігається моноподіальний тип галуження. Тобто, крім головного (центрального) пагона на них утворюється значна кількість пагонів першого-третього порядку галуження (у капусти цвітної – шостого-сьомого). Коренеплідні рослини, крім центрального пагона, формують пагони із бокових бруньок, тобто пагони заміщення або розеткові (за Волковою).

Залежно від розміщення репродуктивних пагонів на кущі в овочевих рослин виділено 4 типи насінників (І - ІV). І тип характеризується тим, що пагони першого порядку галуження розміщені переважно у верхній частині насінної рослини, чітко виражений у них центральний пагін. У нижній частині таких пагонів мало, або вони відсутні. Галуження буває до другого, рідко до третього порядку. Основна маса квіток зосереджена на центральному пагоні і пагонах першого порядку. Облиствленість пагонів помірна.

ІІ тип відзначається тим, що пагони першого порядку зосереджені переважно у нижній частині насінника на центральному пагоні, розвинені менше. Галуження спостерігається до третього порядку. У верхній частині насінної рослини пагонів першого порядку або немає, або вони розвинені слабо. Більшість квіток зосереджена на центральному пагоні і пагонах першого порядку. Облиствленість насінних кущів менша, ніж у насінників першого типу.

ІІІ тип. Насінники мають центральний пагін і 6-7 розеткових, які утворюються із бічних бруньок головки коренеплоду, у пазухах розеткових листків зовнішнього качана капусти. За ростом і розвитком пагони заміщення поступаються центральному.

ІV тип характеризується формуванням 7-8 і більше пагонів заміщення (розеткових), близьких за силою росту і розвитку. Центральний пагін не виділяється і підпорядковується розетковим. Пагони першого порядку розташовані у верхній частині центрального (як у насінників першого типу). Галуження буває до другого порядку. Форма насінника має форму волоті (мітельчаста), розкинута широко. Листки великі, розміщені внизу куща і на пагонах заміщення. У четвертого типу інколи виділяють ще один підтип – ІVа. У насінників відсутній центральний пагін, а розвинені розеткові пагони.

На основі попереднього опису можна зробити висновок, що насінники І і ІІ типів малорозгалужені, а ІІІ і ІV типів – сильнорозгалужені, з наявністю пагонів заміщення. Насінники різних типів зустрічаються в межах окремих культур і навіть одного сорту. Так, у капусти переважають насінні рослини І і ІІ типів, у коренеплідних – ІІІ і ІV, редиски – ІІ і ІІІтипів. У капусти сорту Амагер 611 виявлено 29,3% насінників І типу і 44,4% – близьких до ІІ типу галуження [Прохоров І.А., Крючков А.В., Комісаров В. О., 1997].

Характер галуження насінників овочевих культур залежить від багатьох факторів: скоростиглості сорту, розміру маточника і його головки, довжини внутрішнього качана у капусти, особливостей технології вирощування (строк сівби, площа живлення під час вирощування маточників і насінників), режиму зберігання маточників, прийомів штучного формування насінних рослин (вирізання частини суцвіть у капусти цвітної, видалення бічних головочок у капусти брюссельської, прищипування центрального пагона тощо)

Скоростиглі сорти овочевих культур формують, як правило, мало розгалужені насінники І і ІІ типів. У них продуктові органи утворюються за короткий час порівняно з пізньостиглими формами і меншого розміру. Для пізньостиглих сортів характерні більші маточники і сильніше розгалужені насінні кущі. Виявлено також прямий зв’язок між довжиною внутрішнього качана у капусти і ступенем галуження насінника (у пізньостиглих сортів він довший і насінники більш розгалужені).

Морфоанатомічні дослідження бруньок головки коренеплідних під час зимового зберігання засвідчили, що у коренеплодів моркви з великою головкою одночасно з центральною точкою росту починають проростати і кілька пазушних бруньок. У коренеплодів з невеликою головкою конус наростання розвивається лише у центральній частині. У зв’язку з цим , насінні кущі формуються різних типів: у першому випадку сильніше розгалужені, у другому – менше, навіть за використання маточників однакового розміру, але з різною величиною головок.

За раннього весняного строку сівби у перший рік культури в коренеплідних рослин відмічено більше насінників ІІІ іІV типу, що можна пояснити більшим розміром маточників. Пізніші строки сівби дозволяють мати маточники меншого розміру і в кінцевому результаті менш розгалужені насінні кущі І і ІІ типу. У молодших маточників пазушні бруньки починають рости пізніше, ніж у старіших, тому з них формуються насінники з меншою кількістю пагонів.

Загущене вирощування маточних рослин у дворічних овочевих культур приводить також до утворення їх меншого розміру і мало розгалужених насінників. Навпаки, розріджене розміщення рослин сприяє формуванню більших маточників і сильніше розгалужених насінників.

Механічне пошкодження головки коренеплоду, внутрішнього качана капусти також впливає на розгалуженість насінних кущів. За таких умов центральний пагін відсутній, і утворюються переважно пагони заміщення у коренеплодів та із бічних бруньок у капусти.

На формування насінних рослин значно впливають температурні умови і відносна вологість під час зберігання маточників. За підвищеної температури зберігання у маточників капусти навесні передчасно проростає верхівкова брунька. Під час навантаження і транспортування вона часто пошкоджується, тому насінники не формують центрального пагона, а лише пагони з бічних бруньок. У результаті насінник буде менш розгалужений, а вихід насіння з куща знизиться.

Зберігання маточників капусти, особливо дуже пізніх сортів, тривалий період за зниженої температури призводить до затримки диференціації конусу наростання, тому з них розвиваються мало розгалужені насінники. Дуже часто спостерігається явище, коли верхівкова брунька не проростає зовсім. Висаджені маточники не формують репродуктивних пагонів, не цвітуть і не дають насіння. Тому, щоб отримувати гарантовану врожайність насіння капусти головчастої, зокрема пізньостиглих сортів, потрібно дотримуватися оптимальних умов зберігання маточників із врахуванням сортових особливостей.

Якщо у сховищі, де зберігаються маточники коренеплідних рослин, температура повітря вища за оптимальну, а коренеплоди підв’ялюються, то на другий рік культури насінники з них сформують мало репродуктивних пагонів, або не формують зовсім. У результаті врожайність насіння зменшується, а посівні якості знижуються. Лише дотримання оптимального режиму зберігання сприятиме кращому галуженню насінників, підвищенню врожайності та якості насіння.

Пошкодження головки у коренеплідних рослин призводить також до формування насінників з пагонів заміщення (ІVа тип), оскільки центральний пагін буде відсутній. За таких умов кущ буде менш розгалужений і продуктивність його – меншою.

Різна будова насінних рослин знаходиться в тісному взаємозв’язку з урожайністю та якістю насіння. Найвищий урожай забезпечують сильніше розгалужені кущі ІІІ і ІV типов. У менш розгалужених насінників І і ІІ типу вихід насіння з рослини значно менший. Проте, посівні якості насіння знижуються у зворотному напрямі (від насінників І до ІV типу. У насінників ІІІ і ІV типу на рослинах утворюються більше насіння, але різних фракцій за розміром, що ускладнює його сортування, у І і ІІ типу галуження на одному кущі формується більш однорідне насіння.

Різноякісність насіння. Насіння в межах навіть однієї насінної рослини, в зв’язку з його неодночасністю формування і достигання, відрізняється за масою, хімічним складом, швидкістю проростання, продуктивною здатністю тощо. Це, в свою чергу, призводить до неоднорідності рослин, які розвиваються з цього насіння. У джерелах літератури таке явище називається різноякісністю насіння. Розрізняють три типи (форми) неоднорідності насіння.

Екологічна неоднорідність насіння визначається зоною та умовами вирощування насінних рослин. В її межах виділяють технологічну неоднорідність, яка обумовлюється технологічними умовами вирощування насінних рослин. Цей тип неоднорідності вдається регулювати підбором оптимальних ґрунтово-кліматичних зон для організації насінництва та застосуванням технологічних прийомів. Мінливість екологічних умов зумовлюють генотипову мінливість якості насіння, тобто призводить до так званої гетероспермії.

Матрикальна (материнська) неоднорідність насіння виникає у зв’язку з різними умовами, які створюються в процесі формування і достигання його на материнській рослині (різне місце розташування, умови живлення, строки цвітіння, освітленість, інтенсивність запилення). Зазначені типи (форми) неоднорідності насіння мають модифікаційний характер і не успадковуються. Явище матрикальної різноякісності насіння проявляється на всіх без виключення овочевих і баштанних культурах, але найбільше воно виражене на дворічниках, які формують ріні типи насінників.