Вплив людини на ландшафти

Вплив людини на ландшафти. 

 
Різноманіття людської діяльності в ландшафтах призводить до їх зміни. Змінені ландшафти, у свою чергу, роблять зворотний вплив на людину і його господарську діяльність. Наслідки взаємодій для суспільства можуть бути позитивними або негативними. Провівши об'єктивні вимірювання показників, що оцінюють стан ландшафту, визначають спрямованість наслідків і роблять аналіз. Негативних наслідків впливу людини на ландшафт приділяється основна увага. Будь-яка конкретна локальна або регіональна геосистема характеризується вертикальними і горизонтальними зв'язками, які діють у єдності часу і простору. В результаті їх взаємодії відбувається перерозподіл вологи, енергії і речовин з горизонтальних потоків у вертикальні і з вертикальних у горизонтальні. Через ці потоки і відбувається поширення змін. Без вертикальних зв'язків поширення наслідків від впливів замикалося б на тих компонентах, де виникло, а без горизонтальних було б локалізованим в структурних елементах ландшафту. 

 
2.1. Вплив суспільства на ландшафти. 

 
Вплив суспільства на ландшафти  можна розділити на групи:  
- Вилучення з ландшафту енергії або речовини;  
- Перетворення компонентів ландшафту або його процесів;  
- Подача в ландшафт енергії або речовини;  
- Привнесення технічних чи техногенних об'єктів в природу. У результаті впливу суспільства на ландшафт:  
- Погіршується якість компонентів ландшафту;  
- Порушуються чи змінюються межкомпонентного зв'язку в геосистемах;  
- Зменшуються природні ресурси ландшафту;  
- Погіршуються екологічні умови;  
- Погіршуються умови господарювання та роботи техніки;  
- Зменшується кількість і погіршується якість продукції. 

Погіршення використання ресурсів ландшафту у виробничій діяльності через внутрішньогосподарських  і міжгосподарських зв'язків призведе до галузевих негативних наслідків  та передасться на які спираються інші галузі, не пов'язані з ресурсом. Таким чином, вплив людини на ландшафти  через виробничі ланцюгові реакції  здатне викликати зміни у всьому виробничому комплексі.  
Важливо також враховувати залежність між силою впливу, ступенем змін і розмірами наслідків. Вплив на ландшафт оцінюють показником - навантаженням на ландшафт. Допустиме вплив, не призводить до порушення властивостей і функцій ландшафту, визначається поняттям - норма навантаження, при перевищенні якої ландшафт руйнується, вважається критичною або гранично допустимої. Обгрунтування і розробка норм навантажень відносяться до нормування. Нормування дозволяє визначити межі допустимих навантажень і виміряти їх за допомогою нормативних показників. Значення нормативних показників визначаються соціально-економічними потребами суспільства, здатністю ландшафту саморегулюватися, самоочищатися, самовідновлюватися. Розроблені нормативи спрямовані на збереження ресурсів ландшафту та їх відтворення і виступають одним із способів управління природокористуванням і природооблаштування.  
Результат впливу господарської діяльності людини на ландшафт можна охарактеризувати: 

- Зміною його будови, стану, функціонування;  
- Зміною поточної динаміки;  
- Порушенням ходу природних циклів і тенденцій природного саморозвитку;  
- Різної реакцією на техногенні навантаження;  
- Зміною стійкості;  
- Зміною мезанізмів стійкості;  
- Виконанням нових функцій;  
- Надійністю виконання нових функцій і інтегральним управлінням геосистемами;  
- Негативними наслідками у ході виконання нових функцій;  
- Можливими негативними наслідками на сусідні ландшафти;  
- Екологічними обмеженнями. 

Зміни у ландшафтах в кінцевому  підсумку залежать від природних  факторів, антропогенно-техногенних  впливів і властивостей самого ландшафту. Природні фактори характеризуються зональними умовами, ритмічністю їх проявів (періодом) і розмахом коливань (амплітудою); вважають, що геосистеми в таких умовах перебувають в стійкому стані.  
До антропогенно-техногенним факторів належать: вплив інженерних споруд, специфічна технологія виробництва, вид використання ландшафту. Природничі та антропогенно-техногенні фактори діють у системі ландшафних зв'язків у фізичних, хімічних, геологічних, біологічних, механічних та інших формах. Техногенні фактори аритмічний і можуть досягати такої сили впливу, що викличе незворотні зміни в ландшафті. Техногенні впливи ділять на пасивні і активні. Пасивними впливу вважають, коли технічні споруди не роблять на ландшафт великого впливу, а обмін речовиною та енергією між ними мінімальний - «ефект присутності». Пасивне вплив перейде в активну у разі порушення рівноваги між техногенним фактором і ландшафтом. Наприклад, після будівництва техногенного споруди на схилі можуть проявитися змив або зсуви - «ефект поштовху».  
Активна дія виражається у вилученні з ландшафту або привнесення в нього речовини або енергії. Наприклад, дощування змінює вологість грунту і покращує умови росту рослин, а енергія падаючої струменя дробить і переміщує грунт, тобто має місце одночасне надходження речовини та енергії.  
Техногенні впливи на геосистеми поділяють на вогнищеві і майданні. Осередковий вплив пов'язані з використанням природних ресурсів, що мають осередкове розповсюдження. Наприклад, кар'єр в гірничодобувній промисловості, локальні джерела вод і інших ресурсів. Площадні впливу поширені на великі території: ріллі, пасовища, лісові угіддя та ін

При впливі людини на ландшафт найбільшому зміни піддаються грунт, біота, водний і тепловий режими. Їх трансформація викликає оборотні зміни  в геосистеме. Необоротні зміни в  ландшафті будуть після порушення  твердого фундаменту, рельєфу, клімату, так як ці компоненти - основні входи в геосистему, через які ззовні поступає речовина і енергія. Перетворення твердого фундаменту і мезорельєфу формує зовсім нові геосистеми - антропогенні, тобто створені людиною (відвали, кар'єри, яри тощо) і впливає на грунт, біоту, водний і тепловий режими. Антропогенні геосистеми змінюються за законами природи, але швидкість їх трансформації перевершує темпи змін, що відбуваються в природних умовах, так як вплив людини змінило умови надходження або витрати речовини та енергії, що вплинуло на інтенсивність природних процесів. Технічні споруди інтенсивно обмінюються речовиною та енергією з навколишнім їх середовищем. Каналами зв'язків між компонентами геосистеми та технічним спорудженням є контактні поверхні споруди з геосистемах. Найбільш активні зміни в зоні впливу технічних споруд в геосистемах відбуваються в перші роки (роки різких змін вихідних станів) їх експлуатації. Потім йде період змін найбільш інертних компонентів геосистем. Далі швидкість змін до геосистеме сповільнюється, трансформація триває, але темпи її поступово наближаються до природного фону. У результаті в геосистеме встановлюється новий стійкий стан. Тимчасові зміни в структурі геосистем від впливу різних техносістем і в різних природних умовах вивчені недостатньо. Тут важливо час релаксації, тобто тривалість періоду основних змін при перебудові геосистеми. Мінімальний час перебудови геосистем триває 10 ... 15 років.  
Крім тимчасових змін в геосистеме змінюється її просторова структура, тому що в прилеглих до технічного об'єкту геосистемах активізуються горизонтальні і вертикальні зв'язки. Зони впливу технічної системи визначають за ареалах поширення перетворенного компонента геосистеми, наприклад зона агротехнічної обробки грунту або будь-яка інша, в якій після впливу відбулися зміни природних умов. Чітко ці зони виділяються в місцях розміщення водосховищ, осушувальних систем, каналів, переробних підприємств і т.д. У зоні виробничого впливу сильно перетвориться вертикальна і горизонтальна структура геосистем, руйнується і змивається грунтовий покрив, геосистеми забруднюються, пригнічується, пошкоджується і знищується біота. Тому, природні ландшафти при впливі людини змінюються істотно чи докорінно. 

На території України поширені геологічні породи різного віку: від  найдавніших, архейських, до сучасних, четвертинних. Це відображено на геологічній  карті. Вивчаючи геологічну будову, відшукайте на карті ареали згадуваних у тексті порід, запам'ятовуйте, яким кольором вони відображені та якими індексами  позначаються. Легенда до цієї карти  складена за геохронологічним (стратиграфічним) принципом. Для кращого усвідомлення послідовності утворення й залягання  гірських порід щоразу з'ясовуйте їхнє положення в системі геологічних  ер та поділу їх на періоди. Найдавніші породи виявлено в межах Українського докембрійського щита, складеного породами осадово-метаморфічного походження. Це — архейські граніти, гнейси, пегматити, гранодіорити. Архейські породи, що їх називають ультрабазитами, на думку  геологів, утворилися 3,7 млрд. років  тому. Породи протерозойської ери  є осадово-метаморфічними. Вони поширені на Овруцькому кряжі: кварцити, сланці, пісковики; в районі Коростеня —  це лабрадорити, габро, коростенські граніти; у Приазов'ї — граніти, сієніти.

Цікаві факти

Пою м. Житомир тече річка Тетерів, на лівому березі якої височить скеля  Чацького, а на правому — гранітні скелі Чотири Брати. Скеля Чацького нагадує л и царя, одягненого в  лати, має ширину 120 м, підноситься  над водою на 30 м. Чотири Брати  — це чотири виступи, що піднімаються у вигляді 10-метрових велетнів над  руслом Тетерева. Самі скелі — граніти  житомирського типу, чий вік сягає  протерозою. Ці граніти — світло-сірого кольору, масивні, дрібно- й середньозернисті. Гранітні скелі Чацького і Чотири Брати мають значну пізнавальну  та естетичну цінність,

У Костопільському районі на правому  березі річки Горинь у кар'єрі  Іванова Долина можна побачити базальти —- чорні кристалічні породи, що утворюють призматичні стовпи висотою  до 30 м. їхній вік — верхньопротерозойський (ріфейський). У кар'єрі трапляються  різноманітні мінерали (самородна мідь, кварц, халцедон, кальцит, малахіт, лазуритта  ін.). Базальтові утворення в Івановій Долині — унікальне природне явище. Водночас базальт є чудовим матеріалом для спорудження доріг, сировиною  для кам'яного лиття тощо.

Породи кембрійського періоду  спостерігаються у відслоненнях Придністров'я, поширені в межах  Волинського Полісся. Це піски, пісковики, сині глини, алевроліти.

Породи ордовицького і силурійського  періодів поширені в долині Дністра. Вони представлені карбонатними пісковиками, вапняками. У долині Дністра в  межах Волинської височини, Дніпровсько-Донецької  западини залягають породи девонського періоду—доломіти, сланці, пісковики. У межах Галицько-Волинської западини, Донецької височини поширені кам'яновугільні відклади, представлені сланцями з прошарками кам'яного вугілля, пісковиками, алевролітами. Відклади пермського віку поширені в Дніпровсько-Донецькій западині на Донбасі. Це різноколірні глини, доломіти, вапняки, гіпси. Тріасові та юрські відклади відслонюються в Кримських горах, покривають Воронізький кристалічний масив у Дніпровсько-Донецькій западині та ін.

Породи крейдового періоду поширені на Волине-Подільській плиті, в Галицько-Волинській западині, на схилах Воронізького масиву, в Українських Карпатах і передгір'ях Криму. Вони представлені пісками, пісковиками  і глинами, мергелями. Неогенові  відклади поширені на значних територіях як платформної частини України, так і в Передкарпатті, у Криму. Особливо потужною є їхня товща в  Причорноморській западині, де наявні вапняки, піски, пісковики, глини та ін.

Повсюдне поширення мають четвертинні (антропогенові) відклади. Саме вони вкривають  давніші породи і відслонюються  в кар'єрах, долинах річок, балках та ярах. Вони неоднакові за генезисом (походженням) та віком. На карті четвертинних (антропогенових) відкладів вирізняються: 1) морські та лиманно-морські; 2) льодовикові  та водно-льодовикові; 3) еолово-делювіальні  та елювіально-делювіальні; 4) алювіальні; 5) делювіальні відклади. Вони відіграють важливу роль у ґрунтоутворенні, формуванні особливостей фізико-географічних регіонів і ландшафтів, у них зосереджено  ресурси будівельних матеріалів.

Розвиток і поширення геологічних  порід, корисних копалин, будова низовин, височин і гір, розташованих на території  України, мають певні закономірності, що пов'язані з тривалою та складною історією геологічного розвитку земної кори, змінами палеогеографічних  умов у різні періоди, характеру  неотектонічних рухів. Про ці зміни  можна судити, вивчаючи склад, літологію  порід, їхні потужність, послідовність  і характер залягання, рештки тварин і рослин. Послідовність етапів змін палеогеографічних умов простежуйте  за геохронологічною таблицею, геологічною  картою та легендою до неї.

Як же змінювалися палеогеографічні умови на території України? За архейської ери тут відбувалися процеси  горотворення, вулканізму та вплив  магматичних порід, процеси вивітрювання гірських порід. Наприкінці архейської ери на території нинішньої України  були гори. За протерозойської ери  земна кора була неспокійною, окремі її ділянки опускалися й піднімалися.

У рифей-палеозойський, кембрійський, девонський, кам'яновугільний періоди  моря вкривали Волинь, Поділля, Карпати, Дніпровсько-Донецьку западину. На межі кембрійського та ордовицького періодів територія піднімалася, а в девонський і силурійський періоди сталось опускання, і площі морів збільшилися. Великі простори займали моря і в кам'яновугільний період.

Теплий сухий клімат девонського  періоду сприяв формуванню родовищ  нафти і солі. Вологий субтропічний клімат кам'яновугільного періоду  був сприятливий для утворення  запасів вугілля в Донецькому басейні, Галицько-Волинській западині. Завдяки гороутворенням у герцинський  час територія України являла собою низовини й височини, мілководні моря вкривал и Дніпровсько-Донецьку западину і Донецьку складчасту область. У мезозої на території України  були значні морські простори. В  юрський період в Криму, Чорноморській  западині, Донецькій складчастій  області проявився інтенсивний  вулканізм. Значна потужність крейдових  відкладів у тектонічних западинах, Українських Карпатах і Кримських  горах свідчить про їх накопичення  в умовах теплого й вологого клімату  у крейдовому періоді. Відтоді більша частина території України стала  суходолом.

Фізико-географічні умови змінились  у кайнозої. Рівнинна платформна частина  України в палеогені неодноразово покривалася морями. На середину палеогену  випадає максимальне наступання моря. Тоді на півдні Східноєвропейської платформи тільки Український щит  і західна частина Подільської  височини були острівним суходолом. На місці сучасних Карпат і Кримських  гір були геосинкліналі, де відбувалися  інтенсивні тектонічні рухи. Завдяки  їм утворилися складчасті структури  Кримських гір та Карпати. У неогені  відбулося загальне підняття платформної  частини території, її поверхня мала вигляд слабо розчленованої рівнини. Моря вкривали територію Волино-Поділля  і схід Причорноморської западини. А вздовж тодішньої берегової  лінії в південно-західній частині  морського басейну утворилися берегові рифи, представлені в сучасному рельєфі  вапняковим пасмом — Товтрами.

Ранній палеоліт тривав від 1,5 мільйонів до 150–110 тисяч років тому та розділявся на олдувайську та ашельську археологічні епохи. За час раннього палеоліту змінився клімат. Протягом олдувайської епохи та на ранньому етапі ашельської клімат був субтропічним, відповідним був й рослинний та тваринний світ. Наприкінці ашельської епохи через льодовик, який наступав з півночі, відбулися суттєві зміни у природному середовищі. Рісько-Дніпровське зледеніння захопило північно-східну частину нинішньої Житомирщини, решта території краю опинилася у прильодовиковій зоні. Льодовик змінив місцеві ландшафти. На території краю з’явилися шерстисті носороги, бізони, вівцебики, мамонти, північні олені та інші тварини. Разом з льодовиком, що змінив природне середовище, на терен краю з Центральної Європи переселяються найдавніші люди — архантропи.

Єдина пам’ятка ашельської епохи на теренах краю — Житомирська  стоянка первісної людини, яку  можна датувати приблизно 150–110 тисяч  років тому, за аналізом знайдених на ній біля тисячі примітивних знарядь праці. Стоянку було відкрито у 1958 році житомирським краєзнавцем В. О. Місяцем у с. Городище Черняхівського району, на високому пагорбі лівого берега р. Свинолужки в 

Пізній палеоліт датується від 40 до 35–10 тисяч років тому. У цю добу поширилося зледеніння. Лісостеп північних районів України змінився тундрою.

Мезоліт — середній кам’яний вік датується Х–VII тис. років до н. е. У цей період поступово змінюється клімат, фауна, флора, відступає льодовик.

Важливою рисою мезоліту в Україні є поширення мікролітів — дрібних відщепів і пластин. 

Ландшафти, флора  і фауна нашого краю в добу неоліту  вже мали вигляд, близький до сучасного, однак, лісистість території була значно більшою, ніж зараз.

3Неоліт тривав від другої половини IV до II тис. до н. е. Найвідомішою культурою цієї доби була трипільська, найменування якої походить від назви села на Київщині. Трипільці селилися на території від Карпат до Південного Бугу, на Подніпров'ї, Волині, в Степовому Причорномор'ї. Для поселень характерним було кругове розташування жител. Трипільці жили в постійних будівлях чотирикутної форми. Будуючи хату, в землю вбивали дубові стовпи, між якими закладали стіни з плетеної лози і обмазували глиною. Дах покривали соломою або очеретом. Він мав чотири схили та отвір для диму. Долівка була глиняна, в середині хати знаходилась велика піч, навколо якої — лежанки з випаленої цегли. Хати розмальовували як усередині, так і ззовні. З'явилися протоміста площею до 400 га. 
 
Основним заняттям трипільців було хліборобство. Сіяли ячмінь, просо, пшеницю, вирощували майже всі садовогородні культури, відомі сьогодні в Україні. Ріллю обробляли дерев'яною мотикою з кам'яним чи кістяним наконечником, пізніше — ралом. Зерно на борошно мололи кам'яними зернотерками (жорнами). Збіжжя жали кістяними або крем'яними серпами. Трипільці розводили велику і дрібну рогату худобу, коней, свиней. Розвивалося общинне ремесло. Використовувався перший штучний матеріал — кераміка. Збереглося чимало цегляного посуду, випаленого з глини, оздобленого чорним, білим та жовтим орнаментами, жіночі статуетки прародительок. Для щоденного вжитку використовували миски, немальовані горщики сірого кольору. Зародилися прядіння і ткацтво, з'явився ткацький верстат. У неоліті остаточно завершилося формування техніки обробки каменю (шліфування, пиляння, свердління), вдосконалилися лук і стріли, з'явилися кам'яні сокири. Виник наземний транспорт — лижі, віз, сани, волокуша. Худобу використовували як тяглову силу. Наслідком неолітичної революції стала досить розвинена система обміну. Є відомості, що трипільці отримували в обмін на хліб і худобу від остготських племен коней, запозичили деякі технологічні способи керамічного виробництва. В неолітичну добу поширилося використання міді. Вироби з цього металу та руда потрапляли на територію України з БалканоДунайського регіону. 
 
Трипільці стали праосновою українського народу, який не прийшов з інших країн, а з незапам'ятних часів жив на своїй землі, постійно освоюючи територію від Дніпра до Дністра. Трипілля ставить Україну в один ряд з найдавнішими світовими культурами. 
 
Розвинене сільське господарство, високий рівень ремесла, будівництва, духовного життя, які так схожі з шумерською, мікенською культурами, дають підставу сучасним вченим вважати трипільців одним з найцивілізованіших народів неолітичної доби.

4Культурний ландшафт — географічний ландшафт, змінений цілеспрямованою раціональною діяльністю людини. Виникає на місці первісного природного або зміненого ландшафту географічного, в якому під впливом господарської діяльності сталися докорінні зміни морфологічної структури, зовнішнього вигляду, характеру зв'язків між компонентами, геохімічних та геофізичних процесів, стоку, ґрунтового зволоження, з'явилися нові високопродуктивні фітоценози тощо. Все разом узяте зумовило формування нової системи взаємозв'язків, відмінної від попередньої (вихідної).

Важливою рисою культурного ландшафту є те, що напрям господарської діяльності узгоджується з природними властивостями, ця діяльність спрямована на зменшення негативного впливу несприятливих для господарства і життєдіяльності людини фізико-географічних (природних) процесів (ерозії, селів, зсувів, заболочування, засолення, посух та ін.) і максимального відтворення природних ресурсів.

У культурному ландшафті регулюється  стік, водно-тепловий режим, геохімічний  баланс (внесення добрив, відведення засолених  вод), раціональне природокористувааня передбачає охорону ландшафту від руйнування і зберігає його в оптимізованому стані.

Культурний ландшафт формуються в  процесі тривалого впливу певного  виду господарської діяльності: землеробства (богарного, зрошуваного, осушуваного, польдерного), пасовищного скотарства, лісового, водного та рекреаційного господарства, будівництва (міського, шляхового, гідротехнічного), меліорації, рекультивації земель тощо. Тому до культурних відносять агроландшафти, оазисні, меліоровані, лісо-господарчі, урбанізовані, архітектурні ландшафти, лісопарки, дендропарки та ін. Необхідною умовою нормального функціонування, збереження і збагачення культурного ландшафту є постійний догляд за ним, раціональне впорядкування його з регульованим і нормованим природокористуванням.